Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207729 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє / Л. Попова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 298-302. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207729 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2077292025-10-14T00:10:29Z Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє Попова, Л. Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури 2010 Article Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє / Л. Попова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 298-302. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207729 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури |
| spellingShingle |
Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Попова, Л. Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Попова, Л. |
| author_facet |
Попова, Л. |
| author_sort |
Попова, Л. |
| title |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| title_short |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| title_full |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| title_fullStr |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| title_full_unstemmed |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| title_sort |
зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207729 |
| citation_txt |
Зберігаючи минуле - зберігаємо майбутнє / Л. Попова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 298-302. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT popoval zberígaûčiminulezberígaêmomajbutnê |
| first_indexed |
2025-10-14T01:06:04Z |
| last_indexed |
2025-10-15T01:07:14Z |
| _version_ |
1846008018236342272 |
| fulltext |
298
Любов Попова
(Київ)
ЗБЕ РІ ГА ЮЧ И М И Н УЛ Е – ЗБЕ РІ ГАЄМО М А Й БУ Т НЄ
Питанням збору, дослідження та збе-
рігання етнографічних пам’яток України
профільними установами (інститутами, нау-
ково-освітніми та культурними закладами –
музеями) в новітній історії нашої країни при-
діляється велика увага. Свій вклад у загальну
справу вивчення, збереження та популяри-
зації вікових надбань народів, які віками
жили і живуть на цих теренах, вносять також
аматори – пошановувачі фольклору, усної на-
родної творчості та старожитностей, а також
колекціонери (для яких ця справа не тільки
«дань моді», престижу, спосіб самовиражен-
ня, а й, сподіваємось, внутрішня потреба).
Невід’ємною частиною цього процесу є не
тільки всебічне вивчення зібраних пам’яток
та ознайомлення з ними широких верств
населення нашої країни зокрема і світової
спільноти загалом, але й власне збереження
цих надбань. У Венеціанській хартії зазнача-
ється, що «...твори, що є духовним посланням
минулого, залишаються живими свідками ві-
кових традицій. Людство з кожним днем все
більше усвідомлює цінність пам’ятників, ро-
зуміє їх як спільне надбання й визнає відпо-
відальність за його збереження для прийдеш-
ніх поколінь».
Проблеми, з якими нині зіштовхуються
науково-освітні та культурні заклади у пла-
ні збереженості (уже зібраних / придбаних, а
також пошуку та реєстрації нових) пам’яток,
зумовлюють включення в концепцію їх вирі-
шення продуманої системи організаційних,
рекламних та економічних заходів. Усі три
складові є невід’ємною частиною загальної
справи зі збереження культурного надбання
країни. Вони потребують неабиякої уваги та
постійного контролю, і нехтування одними
або надання переваги іншим призводить до
дисбалансу в загальній справі й позначається
на кінцевому результаті.
Питання збереженості музейних колек-
цій на сьогодні дуже актуальне практично
для всіх музейних закладів. Тільки одиниці з
них можуть похвалитися будівлями, які були
спроектовані і збудовані для потреб власне
конкретного музею. Уже давно вичерпано
ліміт зношеності ресурсів: приміщення (біль-
шість з яких були збудовані в радянську епо-
ху або переобладнані із ще давніших споруд);
обладнання (яке вже давно не відповідає ви-
могам сучасного музеєзнавства); системи
водо- й теплопостачання, вентиляції, сигна-
лізації тощо.
Збереження зібраних колекцій – це той
наріжний камінь, на якому тримається вся
музейна робота: не буде експонатів – не буде
музею.
Фондова колекція Національного музею
народної архітектури та побуту України налі-
чує десятки тисяч музейних предметів, з яких
http://www.etnolog.org.ua
299
тільки невелика частка експонується на тери-
торії музею та виставках, решта зберігається
у фондосховищах, які за місцем розташуван-
ня (через різні обставини) розміщуються в
різних приміщеннях і на різних місцевостях:
фондосховища біля Києво-Печерської лаври
та безпосередньо на території музею.
Міське (так зване лаврське) фондосхо-
вище, яке зусиллями і за кошти німецької
сторони було переобладнане під потреби
музею, є більш пристосованим для збері-
гання пам’яток, ніж ті, що знаходяться без-
посередньо на території музею. Хоча треба
зазначити, що виділені кошти не зовсім ра-
ціонально були використані. Тому не всі за-
плановані роботи з облаштування та облад-
нання фондо сховищ були втілені у життя.
Частина приміщень не звільнені для потреб
музею (у тому числі й підвальні). Грубим по-
рушенням інструкції зі зберігання пам’яток
є наявність у будівлі сторонніх організацій,
фірм, благодійних фондів, офісів тощо, ану-
льований пропускний режим і відсутній
черговий. І, маючи колись державою надану
будівлю для потреб фондосховища, музей
на сьогодні залишається без власного при-
міщення.
У сучасних умовах утримування темпера-
турно-вологого режиму дідівським методом
не те що не актуально, а взагалі неприйнят-
но. Повсюдно заплановані (при переселенні в
Лавру) кондиціонери були встановлені тіль-
ки в приміщеннях, де зберігається тканина та
одяг. І тільки через вісім років встановлено у
секторі «Живопис». А ще ж є приміщення, де
зберігаються кераміка, скло, музичні інстру-
менти, дерево.
Відсутність москітних сіток бодай на од-
ному вікні на зал не дає можливості про-
вітрювати приміщення і ручним способом
(включається пожежна і тривожна сигналіза-
ції від комах, які залетіли).
Про дотримання температурно-вологого
режиму для предметів, які виставлені в екс-
позиції, взагалі не можна вести мову через
специфіку самої експозиції. Цій проблемі
можна зарадити, лише замінивши найцінні-
ші й рідкісні експонати копіями, муляжами,
фотокопіями. Частково ця робота була роз-
почата (зокрема, планувалася заміна ікон на
їх фотокопії), але з часом звелася нанівець.
Необхідно періодично змінювати тканину
та одяг, для яких є теж свій «поріг стомлюва-
ності», особливо для килимів і рушників, які
експонуються у «звисаючому» положенні та
потребують періодичної чистки.
Двоповерхова споруда (так званий ангар,
що розташовується безпосередньо на тери-
торії музею) для сектору «Дерево / метал»
встановлена на краю яру і потихеньку туди
зсувається. Тут вже навіть не розглядається
питання про умови праці, температурно-во-
логий режим зберігання і т. д. Музейні пред-
мети, які вже давно завезені, просто нікуди
складати (саме складати), і частина їх розмі-
щується в самих архітектурних експонатах –
хлівах, коморах, клунях.
Вимушена і недоцільна розпорошеність
(розмежованість) фондосховищ ускладнює
своєчасний обіг музейних предметів (прийом
і видачу), створення тимчасових виставок до
певних свят чи музейних заходів, роботу на-
уковців при опрацюванні колекції.
Це побіжний огляд приміщень фондосхо-
вищ. А що з обладнанням?
Хронічно не вистачає місця на полицях і
шафах. Тканину й одяг частково зберігають у
скринях, які теж є експонатами. Таке «збері-
гання» змушує вболіваючих серцем за ввірені
пам’ятки працівників постійно виймати речі,
чистити, провітрювати, перекладати, ущіль-
нювати і без того заповнені схрони.
Відсутність вільних площ унеможлив-
лює ізоляцію музейних предметів, які за-
ражені грибком, пошкоджені і потребують
реставрації, а також тих, які придбані під
час експедицій або закуплені безпосередньо
в музеї і ще не пройшли первинну наукову
обробку (розгляд на фондово-закупівель-
ній комісії, фото фіксацію, науковий опис
тощо), а тому не можуть перебувати в само-
му фондосховищі.
Музичний зал занадто тісний для наявної
кількості предметів. Зберігання музичних
інструментів, наприклад ударних, на шафах,
які мають висоту 3 м, ускладнює і доступ до
них, і візуальний нагляд, і плановий огляд, і
підтримання їх у належній чистоті.
Але і в цих умовах можна дещо покращи-
ти ситуацію, без великих витрат і залучення
коштів. Наприклад, розібраний рояль можна
задіяти в експозиції «Сучасного села» (так
само, як і той, що зараз розміщується в залі
для зборів колективу).
Ущільнювати (утрамбовувати) музейні
предмети у фондосховищах не можна без-
кінечно. Необхідно шукати оптимальний і
мало затратний вихід із ситуації.
Дещо можна зробити і власними си-
лами, наприклад, покращити зберігання
друкованих пам’яток. На сьогодні вони
перебувають у шафі без чіткої системи, що
http://www.etnolog.org.ua
300
створює знач ні труднощі в пошуках кож-
ного окремого екземпляру: у топографії
вказується номер шафи і полиці, а саме на
полиці (які, до речі, не висуваються) книги
розкладені горизонтально і в кілька рядів
без збереження послідовності, за принци-
пом «де ще є місце». Номер шифру часто
можна знайти, вийнявши або розгорнувши
книгу. І якщо немає можливості не тільки
придбати спеціальну шафу, а й встановити
її (через відсутність вільних площ), доціль-
но було б придбати спеціальні коробки або
готові пластикові кутники, які встановлю-
ються вертикально, а на бокових (види-
мих зберігачу) стінках наклеїти етикетки
із шифрами. Документи в м’яких обгорт-
ках або їх фрагменти можна викладати на
горизонтальні пластикові лотки (вони ви-
пускаються у різній колірній гамі, а також
прозорі), що дає змогу візуального контр-
олю. У цьому випадку на боковій стороні
лотка теж можна наклеїти етикетку, а самі
лотки встановити ярусами, не пошкоджую-
чи документів. Доцільно було б перекласти
всі друковані пам’ятки в інші шафи, які об-
ладнані висувними полицями (наприклад,
ті, де зараз зберігаються фотоматеріали). Це
значно полегшило б огляд книг, контроль за
їх збереженістю, а також пошук.
Часто у наявних виданнях трапляються
вкладки інших, значно пізніших видань. Такі
фрагменти (а вони, як показує аналіз, не уві-
йшли в науковий опис інвентарних карток і
ніде не обліковуються) можуть бути окреми-
ми одиницями збереження в науково-допо-
міжному фонді. Їх зручно було б помістити
у файли (крім звичайних канцелярських, іс-
нують так звані підвісні файли, які відкриті
з трьох сторін, ними широко послуговують-
ся за кордоном для тривалого зберігання
архівних даних, картотек, фото, різноманіт-
них документів), адже при роботі з книгою
ці фрагменти можуть випасти і загубитись.
Такі документи зручно зберігати на лотках у
папках або (при наявності коштів) в офісних
шафах (боксах) для підвісних файлів.
Вільні площі стін працівники фондів уже
давно пропонують задіяти, закріпивши на них
якщо не промислові карнизи / штанги, то ви-
готовлені в музеї дерев’яні рейки, на які вже
можна монтувати виставкові варіанти (живо-
пис, тканина, фото тощо). Треба лише придба-
ти рейки і запросити майстра, який їх змонтує.
Для роботи з музейними предметами не-
абияке значення мають відповідно обладнані
робочі місця: столи з широкою поверхнею;
добре освітлення – загальне і місцеве; прові-
трюваність; ручний пилосос та засоби інди-
відуального захисту – спецодяг, рукавички,
маски, а також інструменти (лупи, праски,
чохли, манекени, вішаки, щітки тощо). Част-
ково спецодяг, інструменти, обладнання, ми-
ючі засоби тощо закуповуються щорічно.
Тема реставрації (як великих музейних
пам’яток – архітектурних об’єктів, так і пред-
метів) потребує окремого детального аналі-
зу і пропозицій. Побіжно можна зазначити
лише, що це питання постійно перебуває
в полі зору дирекції, здійснюються певні
кроки для врятування одних пам’яток і під-
тримання в належному стані інших, прово-
дяться науково-методичні та реставраційні
ради, визначається перелік і першочерговість
реставраційних робіт, залучаються фахівці з
інших установ, йде інтенсивний пошук меце-
натів та спонсорів.
Треба зазначити, що на сьогодні майже
з овсім не проводились реставраційні роботи
деяких колекцій, зокрема групи збереження
друкованих пам’яток, через відсутність самих
спеціалістів – реставраторів. Адже така рес-
таврація – це насамперед комплексний підхід:
первинна очистка, посторінковий огляд, рес-
таврація обкладинки (роботи по дереву, шкі-
рі, тканині, металу), переплітання тощо. Тому
для якісної реставрації необхідно залучати
кілька профільних спеціалістів. На жаль, не
маючи змоги запросити такі кадри зі сторони,
ми водночас не приділяємо належної уваги
«вирощуванню» власних. Оплативши навчан-
ня на спеціальних курсах і уклавши контрак-
ти, можна утримувати перспективних моло-
дих людей у музеї. З часом вони «виростуть»
у високопрофесійних фахівців та консультан-
тів і, за тотальним браком таких спеціалістів
широкого профілю, стануть затребуваними і
для інших музеїв та установ.
Підтримання збереженості загальної му-
зейної колекції потребує значних коштів (від
архітектурних пам’яток, які вимагають левову
частку витрат, і аж до маленьких намистин).
В умовах економічної скрути та неповного фі-
нансування потрібно правильно і доцільно
розподіляти вже наявні ресурси, виокремлю-
вати першочергові і нагальні напрями, дотри-
муватись планомірного виконання наміченої,
так званої покрокової стратегії придбання та
встановлення необхідного обладнання. Можна
передбачити (у відсотках) певну кількість кош-
тів, які будуть задіяні тільки для потреб того чи
іншого відділу (в цьому разі для фондів), і чітко
дотримуватись цього графіка. Поетапне попо-
http://www.etnolog.org.ua
301
внення й оновлення обладнання не буде лягати
важким тягарем на музейний бюджет, а музей-
ний персонал буде впевнений, що через певний
час ця проблема буде вирішена, і відповідно
до цього плануватиме свою роботу. При над-
ходженні додаткових ресурсів (держбюджетні
й альтернативні джерела, субсидії суспільних
фондів, приватних фірм, меценатів, спонсорів
тощо) менеджмент музею зможе оперативніше
закривати наявні прогалини або модернізува-
ти, за можливості, старе обладнання.
Виділяти певний відсоток власне музейних
коштів (а також різноманітних позапланових
надходжень) на збереження наявних колек-
цій украй необхідно: не зберігши їх, не буде
що демонструвати наступним поколінням.
Автентичні речі будуть просто замінюватись
муляжами або значно пізнішими зразками чи
їх копіями. Тому нехай невеликий, але плано-
мірний і економічно обґрунтований поступ
рано чи пізно принесе потрібні результати.
Адміністрація музею приділяє велику
увагу сьогоднішнім нагальним проблемам з
оптимізації зберігання пам’яток: виділяють-
ся кошти на поточну реставрацію як предме-
тів фондової колекції, так і експонатів (у тому
числі архітектурних), а також на закупку чох-
лів, футлярів, коробок для прикрас, головних
уборів, взуття тощо.
Та на невизначений поки що термін відсу-
вається головне питання – створення фондо-
сховища власне на території музею. Звичай-
но, можна збудувати замість «ангара» нове
приміщення, але, як видається, це не вирі-
шить наявних проблем, а тільки відтермінує
їх. Та й чи доцільне таке розпорошення фі-
нансів і ресурсів? Cвого часу вже були певні
плани, проекти, розробки, які так і не втіли-
лися в життя. З роками змінилася ситуація,
з’явилися прогресивні технології, сучасніше
обладнання, і все це необхідно враховувати.
Окреме приміщення – це не в буквально-
му розумінні «окрема будівля». З метою еко-
номії коштів та музейної земельної ділянки
можна передбачити будівництво цілісного
комплексу – адміністративно-наукового кор-
пусу і фондосховища з капітальною, розме-
жовуючою від інших приміщень стіною для
можливості встановлення обов’язкових сей-
смодатчиків. Залежно від того, в якому місці
буде розташована будівля, можна вирішити
питання місцезнаходження й інших струк-
турних підрозділів. Наприклад:
1) науковий комплекс може включати роз-
міщення наукової частини, фондосховища, бі-
бліотеки, архіву, реставраційних майстерень;
2) науково-адміністративний комплекс –
до вищеперерахованих складових додаються
адміністрація, відділ кадрів, бухгалтерія;
3) науково-адміністративно-господарський
комплекс – додаються господарські підрозділи.
У підвальних / цокольних приміщеннях мож-
ливе облаштування гаража, пожежного боксу,
майстерень, допоміжних служб тощо.
Фактична розмежованість різних блоків у
комплексі капітальними стінами в сучасному
будівництві дозволяє зводити таку будівлю
поетапно, вводячи в експлуатацію окремі
корпуси, що значно полегшує фінансування
такого великого об’єкта.
Наявність нового сучасного приміщення
дасть змогу вирішити не тільки проблеми збе-
рігання, опрацювання та реставрації музей-
них пам’яток. Продумане планування будівлі
(із задіянням також підвальних / цокольних
піддахових приміщень) та оптимальна вну-
трішня система сполучення розширить мож-
ливості для проведення різноманітних захо-
дів: курсів з підвищення кваліфікації, лекцій,
конференцій, форумів, зборів і т. д.; влашту-
вання як тимчасових, так і постійно діючих
виставок, вузькокорпоративних / святкових
та інших акцій / дійств (при неможливос-
ті їх проведення під відкритим небом через
несприятливу погоду) тощо. Таким чином,
вкладені кошти з часом почнуть приносити і
дохід, бо в ринкових умовах музей може (і по-
винен) заробляти кошти, а не надіятись тіль-
ки на державне фінансування чи дотації.
Для фондосховища (згідно з вимогами
інструкцій) необхідно спланувати окремий
вхід з пологими пандусами для завезення /
вивезення музейних предметів та обладнан-
ня, а також підйомники (ліфти). Ручні й аку-
муляторні вантажні міні-перевізні платфор-
ми для великогабаритних предметів, системи
контролю температурно-вологого режиму,
охорони, протипожежної безпеки, технічне
забезпечення та сучасне обладнання – це ви-
мога часу, реальна необхідність, за якої мож-
лива дієва, компетентна і плідна робота му-
зейного персоналу.
Сучасні технології та Інтернет значно
збільшують і полегшують вивчення, систе-
матизацію та наукове опрацювання наявних
колекцій реєстрацію знахідок у «полі», які на-
були статусу предметів музейного значення;
надають можливість оперативного (майже
миттєвого) ознайомлення зі здобутками ін-
ших профільних установ; допомагають вести
аудіодіалог з фахівцями не тільки в Укра-
їні, а й поза її межами, отримувати прямий
http://www.etnolog.org.ua
302
відеозв’язок з іншими культурно-освітніми
закладами чи окремими спеціалістами-кон-
сультантами, а також сповна насолодитися
відчуттям віртуальної присутності на від-
далених у просторі (куди зазвичай не було б
змоги і можливості потрапити) різноманіт-
них виставках, форумах і конференціях, що
присвячені певній тематиці.
Ознайомлюючись із формами та метода-
ми подолання проблем з пошуку, збору, ви-
вчення, збереження, реставрації і консерва-
ції інших закладах, можна виокремити один
аспект: частина музейних працівників, які
починали свою роботу в період «розвинуто-
го соціалізму» дуже важко, а іноді й болісно,
сприймають (навіть найменші) нововведен-
ня. Усвідомлення того, що формула «час –
це гроші» – не тільки для «капіталістів», а й
наша реальність; що не цікавлячись техно-
логічними можливостями і новинками, не
здійснюючи активний пошук їх, не впрова-
джуючи все це у повсякденне музейне жит-
тя, не крокуючи в ногу з часом, не змінюючи
десятиліттями усталений порядок, нічого не
продукуючи, нічого й не отримаєш – це той
шлях, який в першу чергу необхідно здолати
в самому собі.
Прагнучи до більшої економічної неза-
лежності й ефективності, необхідно заво-
йовувати нове поле діяльності (та відвойо-
вувати старе), займати певну нішу на ринку
послуг та мати свою цільову аудиторію. А
для цього необхідно налагодити роботу ме-
неджменту, маркетингу, зв’язків з громад-
ськістю (РК) та привести музейні предмети,
а також архітектурні об’єкти, до конкурент-
ноздатного стану.
Збереженість музейної колекції загалом
і фондової зокрема – це основа стабільної і
плідної роботи музею в майбутньому, запо-
рука неперервності народних вікових тради-
цій, їх збереження та популяризації.
Зберігаючи предмети нашої історії, зберіга-
ємо майбутнє нашого народу й нашої країни.
http://www.etnolog.org.ua
|