Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Осіпенко, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207732
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області / Н. Осіпенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 287-290. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207732
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2077322025-10-14T00:16:27Z Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області Осіпенко, Н. Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури 2010 Article Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області / Н. Осіпенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 287-290. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207732 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури
spellingShingle	Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури Осіпенко, Н. Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області Матеріали до української етнології
format	Article
author	Осіпенко, Н.
author_facet	Осіпенко, Н.
author_sort	Осіпенко, Н.
title	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області
title_short	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області
title_full	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області
title_fullStr	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області
title_full_unstemmed	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області
title_sort	виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села кузьмина гребля черкаської області
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Методика етнологічних студій. Експонування та пропаганда народної культури
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207732
citation_txt	Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області / Н. Осіпенко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 287-290. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT osípenkon vihovannâestetičnihsmakívustudentívfílologívzasobaminarodnoívišivkiselakuzʹminagreblâčerkasʹkoíoblastí
first_indexed	2025-10-14T01:06:21Z
last_indexed	2025-10-15T01:12:49Z
_version_	1846008368736501760
fulltext	287 Наталія Осіпенко (Умань) ВИ ХОВА Н Н Я Е С Т ЕТ И Ч Н И Х С М А К І В У С Т УД Е Н Т І В- ФІ ЛОЛОГ І В ЗАС ОБА М И Н А РОД НОЇ ВИ Ш И ВК И С Е Л А К У ЗЬМ И Н А Г РЕ БЛ Я Ч Е РК АСЬКОЇ ОБЛ АС Т І В умовах розбудови української держа- ви помітно зросла увага дослідників щодо питання традицій, їхньої ролі й місця у ви- хованні молоді. Національна доктрина роз- витку освіти, Державна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), Концепція педагогічної освіти, Закон України «Про вищу освіту», Концепція національного виховання, а також концепції естетичного виховання наголошу- ють на використанні українського народного мистецтва у системі освіти і виховання. Це зумовлює необхідність оволодіння майбутні- ми вчителями-словесниками фундаменталь- них знань української традиційно-побутової культури. Студенти-філологи – особлива категорія майбутніх учителів, підготовка яких безпо- середньо лежить у площині естетики й мис- тецтва. Це потребує спеціального вивчення народного мистецтва, способів його інтегра- ції в позааудиторну роботу й, завдяки цьому, побудови системи естетичного виховання майбутніх учителів-філологів. Аспекти естетичного виховання студент- ської молоді засобами мистецтва відображені в працях В. Андреєва, І. Беха, П. Блонського, М. Боришевського, Л. Виготського, О. Леонть- єва, С. Максименка, Б. Теплова, Ж. Юзвак, П. Якобсона та ін. Проблеми теоретичних основ естетичного виховання розробляли- ся педагогами-класиками (Я. Коменський, А. Макаренко, Й. Песталоцці, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський) і сучасни- ми вченими (В. Бутенко, І. Зязюн, Є. Квятков- ський, Л. Масол, Б. Неменський, Г. Падалка, Т. Рейзенкінд, Г. Шевченко та ін.). Багато вчених у різні часи відзначали по- тужний виховний потенціал народних тра- дицій. Зокрема, у дослідженні етнокультуро- лога В. Яніва стверджується, що завдяки глибокому відчуттю традицій, незважаючи на лихоліття, український народ не перетво- рився на етнографічну масу [6, с. 287]. Заслу- говує на всіляку підтримку думка М. Шлем- кевича, що «сильною є людина, закорінена в традиції» [5, с. 22]. І. Франко не вважав ре- зультативним виховання, яке не ґрунтується на знанні народу його традицій [4, с. 17]. Зважаючи на це, перед сучасною освітою постає завдання сформувати у молоді есте- тичну культуру засобами народного деко- ративно-прикладного мистецтва. Естетичні смаки можна розвинути і закріпити на ґрунті історичних традицій, минувшини, культур- но-історичного доробку нації. Виховання естетичних смаків у студен- тів-філологів Уманського державного пе- дагогічного університету ім. Павла Тичини здійснюється через організацію позаауди- торної роботи, яка будується на принципах зацікавленості і добровільної участі в ній, врахуванні індивідуальних інтересів та на- хилів студентів, вона є логічним продов- женням аудиторних занять і проходить па- ралельно з ними. У зв’язку із цим особливої актуальності набуває народознавчо-пошу- кова діяльність студентів-філологів. Саме через фольклорно-експедиційну діяльність можливе вивчення й усвідомлення націо- нальних традицій і цінностей. Вивчення та дослідження української вишивальної куль- тури цілком відповідає завданням націо- нальної освіти. Знання історії народного вишивкарства окремого села і країни в цілому сприяє не лише поглибленню знань матеріально-духов- ної культури, але й розвитку художніх ін- тересів і смаків, творчого мислення, різно- манітних умінь та навичок; прилученню до народних традицій; естетичному освоєнню засад національної художньої культури; при- щепленню любові до цього самобутнього виду мистецтва. В Україні народна вишивка стає об’єктом глибокого наукового дослідження, почина- ючи із середини XIX ст. Дослідженням тра- дицій українського вишивкарства займалися Б. Рибаков, О. Пчілка, А. Кульчицька, В. Щер- баківський, Є. Шевченко та ін. Метою статті є виховання естетичних смаків студентів-філологів у процесі дослі- дження вишивальних традицій с. Кузьмина Гребля Христинівського району Черкаської http://www.etnolog.org.ua 288 області на матеріалах літньої фольклорно- етно графічної експедиції 2007 року. За старим адміністративно-територіаль- ним поділом с. Кузьмина Гребля належало до Кузьминогребельської волості Уманського повіту Київської губернії. Як показало опиту- вання респондентів, про історію виникнення с. Кузьмина Гребля існує чимало легенд. За однією з них, село заснували селяни-утікачі із північних та східних районів України, де па- нували Литва та Польща. У плавнях Дніпра в районі порогів виникали поселення віль- них людей-козаків – Запорізька Січ. Леген- дарний козак-гречкосій Кузьма Запорожець свою оселю побудував у затишному місці, захованому від ворожого ока, під високим берегом річки Синиці, згідно з прислів’ям «Де байрак – там козак». Для зручності він з друзями насипав невеличку гребельку і утво- рив ставок. Жителі села казали: «Підемо че- рез Кузьмову греблю», від чого й пішла назва «Кузьмина Гребля», а жителів села називають відповідно «кузьминогребельцями». Наприкінці XIX – на початку XX ст. вна- слідок проникнення в село капіталістичних відносин, посилення класового розшару- вання безземельне і малоземельне селянство починає все більше займатися художніми промислами, що було для нього додатковим заробітком. У пореволюційні роки в Украї- ні прогресивна творча інтелігенція сприяє створенню приватних та земських художніх артілей, шкільних майстерень, що залучають талановитих народних майстрів, які в свою чергу передають свої вміння наступникам. Найбільшого розвитку вишивальні промис- ли досягли у сс. Клембівка на Поділлі, Оле- нівка, Кагарлик, Сунки на Київщині, Сміла на Черкащині, Дігтярі, Решетилівка, Опіш- ня, Скопці на Полтавщині. Їх очолювали ху- дожники-професіонали. Так, у с. Вербівці з 1915 року працювала О. Екстер, у с. Сунки – М. Прахов, у с. Скопці – С. Прибильська та ін. Вишивальна артіль с. Кузьмина Гребля була філією Уманської артілі «Розкріпачена жінка», пізніше – Уманської фабрики худож- ньої вишивки ім. 30-річчя ВЛКСМ. Основи її закладені в 1928–1930 роках дружиною то- дішнього директора школи – Олександрою Михайлівною Дудкіною. Вона організувала на громадських засадах філії в с. Кузьмина Гребля і в прилеглих селах. Для цього Олек- сандра Михайлівна навчала вишивати сіль- ських жінок полтавською гладдю. Майстри- ні вишивали полтавські сорочки, краватки та ін. Готову продукцію відвозили в Умань, звідки її відправляли на експорт в Канаду і США. Для держави це мало велике значення. Першим керівником артілі стала представ- ниця фабрики Євгенія Розенфельд, і артіль отримала назву «Артіль імені Сталінської конституції». Бригадиром стала вишиваль- ниця Олександра Юхимівна Могилюк, яка і пропрацювала тут до виходу на пенсію. Робота була організована так: усі матеріа- ли, зокрема тканини, нитки, зразки виробів, привозили з Умані і видавали вишивальни- цям. За умовний час роботи вишиті виро- би здавалися під суворий контроль. Ті, які відповідали високим вимогам, відвозились на фабрику в місто. За них виплачували за- робітну платню. Якщо вироби не проходили контроль, їх повертали вишивальниці з ви- могою відшкодувати кошти за зіпсований матеріал. Професіоналізм вишивальниць був високим, і такі випадки траплялися дуже рід- ко. Частіше було таке: дівчата-вишивальниці навмисне робили брак в роботі, щоб краси- ва батистова вишита кофточка залишилася в них, адже в ті часи не було можливості купи- ти ні полотна, ні ниток. В основному носили вироби з домотканого полотна. У 1949 році за постановою «Укрхудож- промсоюзу», у веденні якого була Уманська фабрика художньої вишивки, Кузьминогре- бельська артіль отримала статус філії, що авто матично перевело вишивальниць у роз- ряд робітників. Зі слів жительки села Олени Олексіївни Митько (1921 р. н.) нам стало відомо, що ви- шивальня, так тут називають артіль, розміс- тилася в гарному цегляному будинку розкур- куленого селянина по вулиці Набережній, на крутому березі Середнього ставка. Керівни- ком філії була призначена сільська жінка – Мотрона Пантелеймонівна Скоропад [2, с. 18]. У філії існував режим робочого дня, контроль за дисципліною. Роботу викону- вали тільки у філії, де були створені більш- менш пристойні умови для вишивання. Адже це була важка напружена праця, яка вимагала гарного освітлення, стільців для сидіння, стільчиків для ніг. Праця в арті- лі була важка і потребувала великої уваги і терпіння. Роботу треба було виконати в за- значений термін. Лідія Іванівна Козачинська (1926 р. н.) розповіла: «Робота була нелегкою. Ми зовсім не мали права на помилку, бо ни- ток нам давали дуже мало. Тітка Мотрона виділяла стільки, скільки було потрібно на виріб. Якось шию, а очі злипаються, бо ніч надворі, та випадково вколола себе голкою, http://www.etnolog.org.ua 289 кров капнула на вишивку. Довелося взяти її собі, та ще і гроші заплатити» [1, с. 20]. Під час війни філії, як і фабрики, не існу- вало. Після визволення села й перемоги над фашизмом відродилася Уманська фабрика «Вишиванка», і було відновлено роботу філії у с. Кузьмина Гребля. Колектив повернувся до роботи в довоєнному складі. Керівником знову стала М. П. Скоропад. Проста сільська жінка без освіти була гарним керівником і створила в жіночому колективі сприятли- ву і дружню атмосферу. Сюди приходили працювати жінки і дівчата із сусідніх сіл. Зіна Іванівна Чередник (1916 р. н.) зауважи- ла, «що працювати у вишивальні було пре- стижно, сюди багато жінок приходило, тому якісно доводилось виконувати роботу» [2, с. 16]. На філії за роботу платили гроші, а в ті часи це було дуже вагомо. Під час голо- ду 1947 року працівниці філії отримували продуктовий пайок з фабрики, який вряту- вав від голод ної смерті не одну дитину, бо дитяча смертність від інфекцій і голоду була дуже висока. Єлизавета Микитівна Свинар- чук, донька М. П. Скоропад, згадує: «Мати приносила окраєць хліба, пару картоп- лин, іноді молоко. Для мене малої це було справж нім дивом». Важка праця вишивальниць не завади- ла їм звеселяти себе піснями. Злагодженим хором, з душею вони працювали і співали. Прекрасні українські пісні лунали з високо- го пагорба і відлунювали від поверхні ставка так, що ними заслуховувалися люди із сусід- ніх вулиць. Лідія Кіндратівна Біла пригадує: «Вишивальня була другою домівкою. Колек- тив був дружнім, веселим. Молодиці і дівча- та допомагали одна одній. Якось вишиваю на замовлення рушник, барвисті квіти так до душі, коли прийшла додому, майже вночі, сіла і собі такий вишивати...». Після виходу на пенсію М. П. Скоропад керівником була Кате- рина Юхимівна Дядюра, їй на зміну прийшла дочка – Любов Іванівна Дядюра. Це дає змогу вести мову про традиції трудових династій у досліджуваному селі. Вміння вишивати було обов’язковим для кожної дівчини в селі: «Ще змалечку, – згадує Зіна Іванівна Чередник, – вишивати вчилась сама, на той час полотна купити можливос- ті не було, тому воно дуже цінувалося. Моя мати не дозволяла брати клапті матерії, то я взяла та й відрізала шматок від домотканої скатертини, сиджу і вишиваю. А мати не сва- рила, тільки раділа за мене. Вишивала глад- дю, хрестиком...». У кожній оселі тримали овець і сіяли ко- ноплі. З овець стригли вовну, везли її на сукно вальню, де виготовлялися неткані вов- няні сукна різних ґатунків. З таких нетканих сукон шили свити різних кольорів і фасонів. Із вичинених овечих шкур шили кожухи та оздоблювали їх різними нитками та стрічка- ми так, що вони ставали шедеврами. Такий одяг шився один раз за життя і переходив із покоління в покоління. Від жителів с. Кузьмина Гребля ми дізна- лися, що коноплі були важливою технічною і продовольчою культурою, їх вирощували двох видів. Рідко посіяні виростали велики- ми (до трьох метрів) рослинами – «маньяка- ми» з рясним насінням, з якого виготовляли конопляне масло для лучини, яке вживали в піст чи коли корова мала отелитися. Густо посіяні коноплі («материнка») росли тонень- кими високими прутиками, які мали чудо- вий аромат. Ці прутики збирали, зав’язували в тонкі снопики і вимочували в ставках під водою. Для дітей це було можливістю восени побовтатися в багнюці. Потім багнюку ви- мивали, снопики висушували. Сухе бадилля перебивалося на спеціальному приладі – бе- тельні – і ретельно вичісувалося від твердих залишок щіткою, зробленої зі шкіри їжака. Вичесане, шовковисте, довжиною від одно- го до двох метрів волокно намотувалося на кужіль, щоб з нього випрясти нитки. Зимою в кожній хаті жіноча половина сім’ї була зайнята пряжею ниток: хто веретеном, хто прядкою. Змотували нитки мотовилом пев- ної довжини на прясла, тобто на в’язочки, в яких містилася певна довжина ниток. Такі в’язочки натягували на чотирикутну хресто- вину, поставлену в спеціальну ступку, в якій вона могла крутитися. Нитки пряли різної товщини і ґатунку. Так звана десятчана нитка йшла на виготовлення тонкого одягу, а ря- довинна – на грубий одяг, рушники, рядна. Нитки змотували в клубки. У селі було багато майстрів з ткацьки- ми верстатами, які ткали полотно для одягу і ряден. Ще пам’ятають у селі про майстрів Я. О. Бондаренко, Я. К. Шульгу, П. Ф. Крикун. Для святкового одягу і рушників полотно відбілювали на сонці біля ставків, змочували водою і стелили на траву. Одна сторона, та що на сонці, ставала сліпучо-білою, а друга зали- шалася сірою. Прасували білизну «рублем» – дерев’яним бруском близько метра довжиною, одна грань якого була зубчаста. Білизну намоту- вали на качалку – круглу дерев’яну палицю – http://www.etnolog.org.ua 290 і рублем катали по столу. Після таких дій білизна ставала гладенька, м’яка і гігроско- пічна. Верхній одяг після такого обробітку акуратно складали в скриню або розвішува- ли на жердці. З початком перебудови наплив машинної вишивки стрімко скоротив попит на ручну вишивку, і Уманська фабрика художніх ви- робів припинила своє існування, а заодно – і Кузьминогребельська філія. Таким чином, у с. Кузьмина Гребля ткани- ну виготовляли виключно з природних ма- теріалів. Основною промисловою культурою були коноплі двох видів. З густозасіяних ко- нопель робили нитки, які використовували для виготовлення свиток, сорочок, полотна для рушників тощо. Вишивальну артіль с. Кузьмина Гребля було закладено в 1928–1930 роках Олексан- дрою Михайлівною Дудкіною. Майстрині ви- шивали сорочки, краватки, рушники, сервет- ки та ін. Діяльність артілі сприяла розвитку та збереженню вишивальних традицій Чер- кащини, допомагала вижити українським сім’ям у важкі часи Голодомору та повоєнні роки, слугувала важливим засобом утвер- дження української ментальності. Таким чином, українське вишивкарство може стати могутнім засобом у процесі ста- новлення національної школи, у справі роз- витку всебічно і гармонійно розвиненої осо- бистості, у розбудові духовної і матеріальної культури українського народу. Для відро- дження національних традицій української народної вишивки необхідна розробка і ши- роке впровадження у педагогічну практику спеціально організованої системи навчання дітей і молоді зазначеного виду творчої ді- яльності. Така діяльність сприяє формуван- ню шанобливого ставлення до національних святинь, родовідних традицій, народного побуту українців, естетичної культури, тру- дових умінь і навичок у галузі народного ви- шивкарства. Цю величну і благородну справу належить здійснювати педагогам. Із цієї точ- ки зору важливе значення у підготовці сту- дентів-філологів до професійної діяльності мають нововведені навчальні дисципліни в Уманському педагогічному педуніверсите- ті для студентів-народознавців: «Українська вишивка», спецкурс «Українська народна іграшка», майстер-клас «Український руш- ник». Адже педагог, який володіє практични- ми навичками народного ремесла, формує в учнів естетичну культуру та повагу до тради- цій українського народу. Отже, в ході етнографічного дослідження вишивальних традицій с. Кузьмина Гребля у студентів-філологів формується загальна культура особистості, що дає змогу виховува- ти естетичні смаки. У свою чергу високий ес- тетичний смак є найважливішою передумо- вою сприйняття творів народного мистецтва вишивки і правильної їх оцінки. Література 1. Вишивка Уманщини // Матеріали лабораторії «Етнологія Черкаського краю». – Ф. 2007, п. 456, арк. 35. 2. Вишивка Уманщини // Матеріали лабораторії «Етнологія Черкаського краю». – Ф. 2007, п. 456, арк. 48. 3. Сажієнко І. Я., Євтушенко К. І. Кузьмина Гребля. Село і люди. Історико-етнографічний нарис. – Умань, 2006. – 278 с. 4. Франко І. Хома з серцем і Хома без серця // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. – К., 1979. – Т. 22. – С. 7–30. 5. Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К. : Фенікс, 1992. 6. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – Мюнхен, 1993. – 218 с. http://www.etnolog.org.ua

Виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народної вишивки села Кузьмина Гребля Черкаської області

Institution

Ähnliche Einträge