Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Бочко, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Назва видання:	Матеріали до української етнології
Теми:	Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207763
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході / М. Бочко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 134-138. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207763
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2077632025-10-14T00:09:02Z Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході Бочко, М. Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики 2010 Article Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході / М. Бочко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 134-138. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207763 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики
spellingShingle	Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики Бочко, М. Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході Матеріали до української етнології
format	Article
author	Бочко, М.
author_facet	Бочко, М.
author_sort	Бочко, М.
title	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході
title_short	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході
title_full	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході
title_fullStr	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході
title_full_unstemmed	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході
title_sort	федір коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на заході
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Проблеми та перспективи розвитку української фольклористики
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207763
citation_txt	Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході / М. Бочко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 134-138. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT bočkom fedírkovalʹpopulârizatorukraínsʹkoínarodnoítvorčostítaprofesíjnoíkulʹturinazahodí
first_indexed	2025-10-14T01:08:53Z
last_indexed	2025-10-15T01:08:38Z
_version_	1846008106436263936
fulltext	134 Марія Бочко (Ужгород) ФЕ Д І Р КОВА Л Ь – ПОП УЛ Я РИЗАТОР У К РА Ї НСЬКОЇ Н А РОД НОЇ Т ВОРЧО С Т І ТА П Р О ФЕ С І Й НОЇ К УЛ ЬТ У РИ Н А ЗА ХОД І Виходець із Закарпаття, який волею об- ставин опинився далеко поза межами Украї- ни, Федір Коваль – маловідома постать в українській культурі. Він поет, публіцист, лі- тературний критик, журналіст, активний діяч української еміграції. Федір Коваль народився 1 вересня 1913 року в с. Костринська Розтока Велико- березнянського району Закарпатської області. Там же закінчив початкову школу. Ще навча- ючись у Великоберезнянській горожанці, під впливом місцевих учителів, серед яких були і емігранти зі Східної України, захопився іде- ями української державності. Закінчивши Ужгородську учительську семінарію (1936), вчителював (1936–1937). У 1937 році призва- ний до війська. Служив у м. Середь у Захід- ній Словаччині. Там зблизився з українськи- ми націоналістами. 1938 року, в результаті гітлерівської операції в Судетах, опинився в селі Горліце, неподалік від Кракова. Восени 1938 – весною 1939 року він був активістом од- ного з осередків Карпатської Січі на Велико- березнянщині. Згодом Ф. Коваль вступив до УПА. Родичі та друзі поета стверджують, що у боях за Українську державу дослужився до полковника. Уникаючи переслідувань, у серп- ні 1945 року емігрував. Спочатку жив у Бра- тиславі, у Михайла Тулика, колишнього члена уряду Августина Волошина, а згодом переїхав до Мюнхена. Виїжджав на заробітки до Ав- стралії (працював там понад три роки). Повернувшись до Мюнхена, Ф. Коваль був співробітником українських часописів. Часто подорожував по Іспанії. Декілька років був також редактором україномовних передач Іс- панського Національного радіо. Помер 25 листопада 1987 року. Похований у Мюнхені (30 листопада 1987 року). Звичайно, не всі факти творчої біографії письменника з’ясовані. Діяльність маловідо- мого українського поета, публіциста, літера- турного критика, журналіста, активного бор- ця за вільну Україну ще треба досліджувати. І його внесок в українську культуру, і його роль у суспільно-політичних процесах, пов’язаних з участю в Карпатській Січі та УПА. Літературна спадщина Федора Коваля – це збірки поезій «Зелені ромби» та «Спудеї», пуб- ліцистичні та літературно-критичні статті. До яких би тем не звертався письменник, домі- нантною залишається любов до Вітчизни, що пронизує усю його творчість, яку присвячує «Великомучениці мрій, Що жде на сонце, на розпутті» [5, с. 5]. На відміну від публіцисти- ки, у поезії Ф. Коваля ніде не зустрінемо слів «Україна», «українці». Найчастіше Батьківщи- на постає в образі «Срібної Країни», «берегів далеких», «єдиного самоцвіту», «Великомуче- ниці мрій», «Міжзоряної Батьківщини», святі заповіти якої він береже, міць якої відчуває ду- шею. «Тому і своє життя, і творчість присвячу їй Живущій. Тій, що й в снігах. Невинне серце в лід холоне...» [5, с. 5]. Інколи вживається про- сто займенник Ти, Тій, Їй, що надає особливої щирості у спілкуванні поета з Батьківщиною: «Чого Твій біль до мене промовляє, Чого Твій сум, як власний жаль, пече?» [5, с. 72]. «І тінь Твоя, і відголос – далекі, та чує міць велику їх душа...» («І тінь твоя, і відголос – далекі»). Зви- чайно, у кожної людини є власне розуміння батьківщини, та все ж воно, безумовно, йде в руслі тенденцій національної культури і за- гальнолюдських цінностей. Вітчизна – його любов, його гордість, та найчастіше – джерело страждань. Без України поет-емігрант «Ізгоєм знемагає», розуміє важку долю («Батьківщино, єдиний самоцвіте, / що в темряві для мене ще живе, / то блимаєш, то знову ярко світиш, / се- ред тюрем і родових веж, – / я бережу твої свя- тії заповіти») і водночас вірить у її приховану силу. У статті «Чужі й свої джерела» читаємо: «Для нас ясно, що, коли б український народ скинув нарешті осоружне ярмо, український геній вибухнув би гейзерами, викликаючи у світі подив» [12, с. 39]. Патріотизм, як відомо, починається не з ідеології, а з відчуття належності до певної на- ції. Ф. Коваль завжди відчував себе українцем, причетним до історії своєї країни, завжди за- лишався вірним історичній пам’яті свого роду. Головна ідея всієї творчості Федора Кова- ля – боротьба за збереження і утвердження національної ідентичності, за суверенну Укра- їнську державу. Це стосується і статей про http://www.etnolog.org.ua 135 українську літературу і фольклор, музику та архітектуру, культуру загалом. Ф. Коваль заперечував провінційність української культури, він гордився, що з на- шою територією пов’язані великі події світової історії, «згадати хоча б Боспорське царство, за- сноване у V ст. до н. е. зі столицею Боспором Кіммерійським у Таврії (Крим), яке довгий час було важливим чинником у політиці й торгів- лі» [6, с. 18], що Україна має давні зв’язки з рим- ською і старогрецькою культурами, «що наші предки були й співтворцями грецько-римської архітектури» [6, с. 19], адже «ще перед римля- нами мала Україна зв’язок зі Старою Грецією. На південному побережжі України, включно з Кримом, залишилися архітектурні пам’ятки великої грецько-римської культури» [6, с. 18]. І хоч «вже сім сторіч, від татарської навали почавши, національний геній загнаний в під- вал» [6, с. 19], українцям, на думку письмен- ника, є чим пишатися. Він з пієтетом згаду- вав про трипільську культуру, Київську Русь, природні багатства України, проте найбільше гордився її видатними людьми – Святославом, Володимиром Великим, Петром Конашеви- чем-Сагайдачним, Богданом Хмельницьким, Т. Шевченком, М. Овсянико-Куликовським, Є. Патоном, О. Архипенком, С. Тимошенком, С. Корольовим та ін. Ф. Коваль захоплювався подвижницькою діяльністю бібліографа і лі- тературознавця, громадського і політичного діяча Володимира Дорошенка («До сторіччя Володимира Дорошенка»), плідною дослід- ницькою працею українського вченого – мово- знавця-славіста, історика і письменника Осипа Бодянського («Дослідник української старови- ни»), який послідовно відстоював самостій- ність української мови й літератури, заходами якого у Москві 1875 року вийшла збірка Яко- ва Головацького «Народні пісні Галицької та Угорської Руси». Звертаючись до праісторії в ближче минуле, добрим словом письменник відзивався про тих, хто працював і працює на Україну – на її технічний потенціал, культуру, українську національну ідею. У статтях Ф. Коваля виявилась і любов до малої Батьківщини – Закарпаття, де народив- ся і виріс. Він з гордістю згадував своїх зем- ляків-закарпатців (Орлая, Ю. Гуцу-Венеліна, П. Лодія, М. Балудянського, О. Духновича, О. Павловича, Зореслава та ін.), які зробили важливий внесок у загальноукраїнську куль- туру, а також збагатили культуру народів- сусідів («Українська меншина в Чехословач- чині»). Своїми статтями Ф. Коваль викликав інтерес і до історії Закарпаття та України в цілому, привертав увагу до суспільно-полі- тичних умов життя українських меншин за рубежем, критикував тих, хто українськість сприймав як сепаратизм, правильно оціню- вав суть слов’янофільства, москвофільства, ті- шився, коли інтелігенція Пряшівщини «взяла правильний курс – український», оскільки це «означало орієнтацію на великий український народ, на його мову, культуру» [10, с. 30]. Розуміючи, що міждержавні взаємини за- лежать великою мірою від культурної і полі- тичної ваги свого народу серед народів світу, письменник закликав інші народи розширю- вати взаємини з Україною, бо хоч «під полі- тичним поглядом Україна придушена (також у великій мірі під культурним), однак її слід розглядати на майбутнє потенціально, бо це великий резервуар біологічної, духовної й матеріальної, тобто економічної сили. Еконо- мічно Україна стає потугою, і нею зарисову- ється вже й науково. Цього багато чужинців, зокрема політиків, недобачає» [8, с. 30]. Він переконаний, що Україна – «країна великого майбутнього», тому нашим сусідам треба по- глиблювати добросусідські відносини «з ве- ликим українським народом, який одного дня таки буде самостійним» [10, с. 33]. Як відзначає С. Андрусів, «проникнути в соціальну психологію історичної епохи можна через категорії культури, які водночас є катего- ріями свідомості, – космічні – як простір і час, частина і ціле, причина, число – і соціальні: ін- дивід і соціум, право, справедливість, свобода, праця. Ці категорії – “будівельний матеріал” картини (образу) світу, база ідей світо гляду. У своїй цілісності – саме в такій, а не інакшій іпостасі, у такому образі і в таких пропорці- ях – цей “інвентар” культури засвоюється і від- творюється членами соціуму» [1, с. 90]. Цими категоріями послуговується і Ф. Коваль у сво- їх літературно-критичних та публіцистичних статтях, в яких він популяризував українську культуру на Заході. Йому не хотілось, щоб за рубежем Україну уявляли лише як «ланцюг трагедій, почавши татарською навалою та на- їздами кочових племен через Полтаву, Базар і Крути, голод і сталінський терор – аж до сьо- годні [1966 р. – М. Б.] включно». Це історичні факти, проте Україна, «крім велетенського гос- подарського потенціалу, може похвалитися і культурними здобутками» [6, с. 18]. Ф. Коваль вважає, що це не заслуга режиму, а заслуга та- лановитого українського народу. Тому прикро, що «світ мало знає про досягнення української культури, усе йде на рахунок Росії» [6, с. 21]. Поет неодноразово критикував політику уряду http://www.etnolog.org.ua 136 УРСР щодо популяризації української культу- ри у світі. У статті «Нова цеглина до спільної будів- лі» (1969), написаній з приводу появи книги «Сто п’ятдесят років чесько-українських лі- тературних зв’язків», Ф. Коваль відзначає, що «європейський романтизм звернув увагу на фольклор, на народну пісню, а тим самим і на українську. Хоч українську мову й народну піс- ню трактували чехи, подібно до інших, як вєт- ку російської, одну з форм її діалектів, проте нею захоплювались... Одначе світові не відомо, яке велетенське багатство народної творчости посідає український народ... Наших народних пісень нараховується понад 200 тисяч. До цьо- го треба додати, що багато з них мають по кіль- ка мелодійних варіантів, що ще збагачує нашу народну творчість. І світ захоплювався піс- нею хору Кошиця, нещодавно хору Верьовки, і грамо фонові платівки зачаровують кожного, кому доводиться їх почути» [8, с. 28]. Він радів, що українці на півстоліття рані- ше від росіян мали оперу [6]. Про обдаруван- ня українців «свідчить і наша національна пісня та танок, які викликають у чужинців подив» [6, с. 17]. Можливо, тому з особливою теплотою і задушевністю писав митець про не- зрівнянну виконавицю українських народних пісень та романсів, яка згодом стала солісткою Київської опери, – Оксану Петрусенко [3, с. 4]. Ф. Коваль захоплювався і блискучим пере- кладом карело-фінського народного епосу «Калевала» («Калевала є Тимченків переклад», 1980 р.), який зробив відомий український мово знавець Євген Тимченко. На жаль, цей переклад уже став бібліографічною рідкістю. Ф. Коваля завжди турбувала доля кращих представників нації. У цьому плані цікавими є його згадки про хор «Гомін» і його керівни- ка, а також стаття про композитора Дмитра Бортнянського «Орфей ріки Неви». Задум до її написання виник під впливом опублікова- ної статті професора М. Михайловського, яку Ф. Ковалю вдалося значно розширити інфор- мацією в плані широти охоплення мистецької спадщини композитора. Розповідь про Д. Борт- нянського подано під рубрикою «Наша україн- ська музична енциклопедія». Тут згадується і Березовський, який у Болоньї став академіком, а, повернувшись на батьківщину, «служив зви- чайним диригентом». Давши високу оцінку музичної спадщини Д. Бортнянського, музи- кою якого захоплювався сам Берліоз, Ф. Коваль зауважив, що виклики долі не оминули і цьо- го композитора. Коли він повернувся з Італії, його також призначили не диригентом опери, а диригентом придворного співацького хору. Бо ж «не мистецькі здібності і небуденний талант були критеріями його оцінки. І це наша націо- нальна трагедія, яка триває й досі» [9, с. 26]. Стаття Ф. Коваля «Українська пісня на Воли- ні» є, фактично, коментарем тих матеріалів, що публікувались в газеті «Культура і життя». Тут ідеться про хори і хорові капели Волині та за- гальну тенденцію збільшення народних хорів і зменшення академічних, які принесли визнан- ня і світову славу Україні. Хоч справа не стіль- ки у типі хору, скільки в мистецькому співі, без якого не можна передати багатства української пісні, все ж, як вважає автор, «проблема занад- то серйозна, бо саме український хоровий спів досягнув надзвичайних вершин, здобуваючи світову славу. Згадати б хоча славний хор Ко- шиця...» [11, с. 24]. Тому тенденція на спад ака- демічних хорів його насторожує. Він перекона- ний, що українську пісню не можуть замінити московські частушки; не можна втрачати те, що створювалось упродовж багатьох століть. У публікаціях Ф. Коваля знаходимо ква- ліфіковані оцінки збирацької діяльності Югасевича, М. Лучкая, Ю. Гуци-Венеліна, О. Духновича, О. Павловича, А. Кралицького, М. Врабеля та ін. У статті «Українська меншина в Чехо- словаччині» він називає перших збирачів фольклору на Пряшівщині: Я. Головацького («Народні пісні Галицької і Угорської Руси»), В. Гнатюка (вказується, у яких селах – Убля, Кленова, Розтока, Улич, Збуй – він за короткий проміжок часу зібрав колосальний матеріал, що був поміщений у п’ятому томі «Етнографіч- ного збірника» під назвою «Етно графічні мате- ріали з Угорської Руси»); мова тут іде і про другу поїздку В. Гнатюка (1899) на Пряшівщину, і про записи Є. Верхратського, Ф. Колесси, а також К. Заклинського та Панькевича, які займались збиранням українського фольклору на Пря- шівщині після Першої світової війни. Коротка характеристика в статті дається і записам чехів, словаків, росіян та поляків (Яна Благослава – «Пісня про воєводу Стефана», 1571 р., Є. Срез- невського – «Русь Угорская», 1842 р.); згадується Євген Янота, котрий видав у 1863 році в Кракові книгу, в якій теж були пісні Пряшівщини). Та «найкраще збереженими матеріалами Пряшів- ського фольклору вважається т. зв. “Москов- ський пісенник”, що знаходиться в бібліотеці Державного університету ім. Ломоносова в Моск ві. У ньому зібрано 185 пісень, і вони сяга- ють аж до ХV ст.», – пише Ф. Коваль. І в літературно-критичних, і в публіцис- тичних статтях Ф. Коваль, який був добре обі- http://www.etnolog.org.ua 137 знаний з німецькою, іспанською, польською, словацькою, чеською культурами, нерідко послуговувався не тільки різними жанрами українського, але й світового фольк лору (пе- реказами, прислів’ями, приказками, легенда- ми та ін.) для розкриття змісту висловлювано- го. Зокрема, грецький переказ про крилатого чудо- коня Пегаса і його матір Медузу викорис- таний для критики нової російської емігра- ційної трибуни-журналу «Континент», що «не став новим голосом, пробудженим сумлінням росіян», які «нічого не знають» про штучний голод в Україні 1933 року та переслідування української мови («Україна і проклін», 1978 р.). Ф. Коваль цікавився і обрядами україн- ського села. Ідейно-художній рівень обрядів у сучасному українському селі обговорюється у статті «Весілля у системі навіжених» (1980), що має загалом гостре публіцистично-політичне звучання, яке проявляється і у використан- ні відповідної лексики. «Весільний обряд – це частина української національної самобут- ності, виробленої віками, що стала складовою частиною нашої психіки. А росіянам хочеть- ся “національну самобутність викоренити, а тим самим підважити підвалини нації”» [2, с. 17], – писав Ф. Коваль. Йому не подобається, що вводиться штучний «новий» весільний об- ряд, що «режим» хоче докорінно змінити спо- сіб життя українців, у першу чергу змінити ті обряди, які практикувались тисячоліттями. Він дивується, чому у співучих українських селах, що давніше мали своїх музñк, молодята, як правило, одружуються в супроводі магніто- фонного звукозапису, хоч існує спеціальний сектор обрядової служби. На думку Ф. Коваля, така «практика потоптала тайну подружжя як християнський ідеал, що був підставою сім’ї як твердині» [2, с. 17]. Загалом нові обряди на батьківщині емігрант-українець сприймав як «терор націо нальних традицій». Письменник послідовно засуджував політизацію культури в Радянській Україні. Ф. Коваль писав також і про Густинський монастирський літопис – видатну пам’ятку української історіографії ХV ст. Він захоплю- вався мозаїками і фресками Софії Київської, котрі називав неперевершеними мистецьки- ми шедеврами середньовічного мистецтва, які можна прирівняти до Венеції, Равенни, Дафні, Палермо, Константинополя. Досі збережені 260 кв. метрів у мозаїці з велетенською гамою відтінків (близько 177) та майже 3 тис. кв. ме- трів фрескового розпису Х ст. митець вважає неоціненним скарбом, частиною скарбниці світової культури. В експресивному стилі ви- кладу відчувається захоплення автора тим, що частина скарбниці світової культури зна- ходиться в Києві. Своїми статтями Ф. Коваль ніби осягає духовний потенціал України. Його турбу- вала і доля багатьох фольклорних видань, і греко-католицької церкви в Україні та на За- ході, і «користі втрати Унії», історія Хрещати- ка і його знищення та ін., але в центрі уваги Ф. Коваля було те, що важливе для будь-якої нації, – мова, рівень історичної свідомості на- роду, його культурні надбання. Автор неодноразово наголошував, що на Заході мало відомо, що відбувається на Украї- ні, «що Україна – не Росія, і українці – не росія- ни» [6, с. 19]. Образою для Ф. Коваля є й те, що в УРЕС про видатного дослідника і вченого в галузі етнографії та антропології, історика і громад- ського діяча Миклухо-Маклая (1846–1888) го- вориться як про російського природознавця і мандрівника. Але ж батько Миклухо-Маклая народився у козацькій родині на Чернігів- щині... Коли Т. Шевченко був на засланні, він надсилав йому гроші, внаслідок чого ним за- цікавилась царська охранка, зауважує автор. А перебуваючи в Одесі, Миклухо-Маклай ви- вчав побут і звичаї селян, захоплювався вес- няними хороводами, купальськими іграми молоді, а також найдавнішою дольодовиковою рослиною – азалією понтійською, що зберег- лася тільки на Поліссі. У статті «Український мандрівник Миклухо- Маклай» (1981) згадується ще один великий український мандрівник – Василь Григорович Барський (1701 [?]–1747), про якого, як наголо- шує автор, немає ніякої згадки в УРЕС та УРЕ. Росіянами називали на Заході українця В. Колесника, який був диригентом, директо- ром Київської державної опери, скульптора Крука та ін. Письменнику «болить», що на Захо- ді не знають про 50-мільйонний народ на євро- пейському суходолі: «Нас постійно національ- но ображають, понижують нашу національну й людську гідність. Винуваті німецька школа і німецька політика», – писав Ф. Коваль [7, с. 5]. На його думку, «не знає Захід і нашої му- зики», не обізнаний з небуденним талантом О. Довженка (фільм якого «Земля» названий між дванадцятьма найкращими на Міжнарод- ному кінофестивалі) та з іншими видатними постатями і досягненнями нашої культури [6]. Федір Коваль виявив і досить широку обі- знаність із життям Радянської України, у тому числі й зі станом вивчення української літера- тури та народнопоетичної творчості у середній http://www.etnolog.org.ua 138 школі. Письменник підтримує думку, що недо- цільно у шкільних програмах переносити ви- вчення українських дум та історичних пісень з 8-х класів у 5–6-ті, оскільки учні в цьому віці ще не мають достатніх знань з історії України. Крім того, не отримують у 5–6-х класах інфор- мації ні про види пісень, ні про їх творців, та- ких як Маруся Чурай («Література в школах України», 1980 р.). Ф. Коваль вважав, що фольк- лор має особливий вплив на виховання молоді, тому до його вивчення у середній школі, як і до літератури, треба підходити виважено. І літературно-критичні, і публіцистичні статті Федора Коваля, які нам відомі, переко- нують, що він переймався духом епохи, вболі- вав за українські проблеми. Ґрунтовно знаючи історію свого народу, минуле і сучасне Украї- ни, він часто робив досить широкі узагальнен- ня про культурні надбання рідної країни. У тих умовах, коли знання про Україну в рамках Європи були мізерними, письменник популяризував українську літературу і фольк- лор на Заході, привертав увагу до нашої істо- рії, науки, мистецтва і культури загалом. Треба врахувати, що його літературно-кри- тична та публіцистична спадщина пов’язана не з науковою, а з журналістською працею, коли деякі статті, очевидно, писалися нашвидку- руч, а окремі – як відповідь на опуб ліковані матеріали в інших періодичних виданнях, що з’являлись в еміграції та в Радянській Україні, тому це відбилося на їх стилі. Подекуди трап- ляються і філософські коментарі наведених у періодичній пресі фактів або іронічні заува- ження до них, звернення автора до читачів, інколи – до земляків-емігрантів чи політиків Заходу. Часто він зіставляє умови розвитку культури на «отчій землі» і на Заході. Звичай- но, не завжди «індивідуальний стиль» викладу матеріалу задовольняє сучасного читача. Про- те Федір Коваль щоразу постає спостережли- вим дослідником, котрого цікавлять важливі питання життя нації, який враховує політичні та морально-етичні аспекти як минулого, так і сьогодення, об’єктивно оцінює події, факти, культурні явища. Достовірні факти, на які по- силається митець, завжди пов’язуються з на- родною психологією та рівнем зрілості рідного народу. Федір Коваль розумів, що чим вищий рівень свідомості народу, тим послідовніше і наполегливіше він берегтиме національні тра- диції, розвиватиме свою національну куль- туру. Автор послідовно стверджує думку про етнічну цінність вільної особистості. Якщо Федір Коваль, осмислюючи станови- ще України за час входження її в УРСР, в еко- номічному плані бачив «ріст України», то де- націоналізованій культурі Радянської Украї ни виявляв духовну опозицію. І при цьому поет ніколи не прагнув до нагромадження матеріа- лу, а вибирав конкретні факти, а інколи – де- талі з сильним підтекстом, щоб дати відчути читачу Заходу, в якій політичній атмосфері живуть його земляки і в яких умовах творить- ся українська культура. Погляди Ф. Коваля відзначаються чіткою соціальною орієнтацією, оптимізмом, вірою в силу нації, майбутнє самостійної української держави, її культури. Письменникові боляче, що на Заході мало знають про Україну, досяг- нення української культури. Незважаючи на те що йшло «кастрування духов ного життя, викорчовування всього в ньому, що істотно українське», Україна розвивається, має чимало успіхів і «прагне неминуче добитися вершка». Та все це лише завдяки талановитому україн- ському народові, який здатний творити і «щось грандіозне». І це не заслуга режиму, адже «на- ція розвивається і посувається допереду під кожним режимом – він може тільки сприяти процесові або його гальмувати чи деформува- ти, але не зупинити» [6, с. 20]. Наш земляк був упевнений, що з утвердженням української державності відродиться і візія української правди. Він вірив, що українці спроможні до- лучитися до європейської системи цінностей. Література 1. Андрусів С. Модус національної ідентичнос- ті: львівський текст 30-х років ХХ ст. – Т. ; Л., 2000. 2. Коваль Ф. Весілля у системі навіжених // Шляхом перемоги. – 1980. – Чис. 17. 3. Коваль Ф. До 80-річчя з дня народження Оксани Петрусенко // Шляхом перемоги. – 1980. – Чис. 13. 4. Коваль Ф. Дослідник української старовини: до 100-річчя смерти Осипа Бодянського // Шля- хом перемоги. – 1978. – Чис. 13. 5. Коваль Ф. Зелені ромби. – Мюнхен, 1953. 6. Коваль Ф. На нові шляхи // Український само стійник. – Мюнхен, 1966. 7. Коваль Ф. Німецька преса про Колесника // Шляхом перемоги. – 1977. – Чис. 4. 8. Коваль Ф. Нова цеглина до спільної будівлі // Український самостійник. – Мюнхен, 1969. 9. Коваль Ф. Орфей ріки Неви // Шляхом пере- моги. – 1980. – Чис. 26. 10. Коваль Ф. Українська меншина в Чехословач- чині // Український самостійник. – Мюнхен, 1967. 11. Коваль Ф. Українська пісня на Волині // Шляхом перемоги. – 1980. – Чис. 24. 12. Коваль Ф. Чужі й свої джерела // Шляхом перемоги. – 1980. – Чис. 39. http://www.etnolog.org.ua

Федір Коваль - популяризатор української народної творчості та професійної культури на Заході

Репозитарії

Схожі ресурси