Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях)
На теренах Закарпаття культ Сталіна з’явився в досконалому канонічному вигляді. Згідно з ним, вождь є батьком великої сім’ї, членами якої закарпатці стали після Другої світової війни, про що незабаром пошкодували. Закарпатська Україна ввійшла до складу Української РСР в 1946 році. Однак радянізація...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208462 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 139-145. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-208462 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2084622025-10-31T01:16:24Z Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) Леньо, П. Розвідки та матеріали На теренах Закарпаття культ Сталіна з’явився в досконалому канонічному вигляді. Згідно з ним, вождь є батьком великої сім’ї, членами якої закарпатці стали після Другої світової війни, про що незабаром пошкодували. Закарпатська Україна ввійшла до складу Української РСР в 1946 році. Однак радянізація її символічного простору, формування й поширення культу вождя розпочалися задовго до колективізації та перетворення краю в Закарпатську область. Місцеве населення володіло досвідом проживання в одній з найбільш демократичних країн міжвоєнної Європи – Чехословаччині. Проте внаслідок активної пропаганди «виробників» культу воно доволі легко перейняло «цінності» радянського тоталітарного суспільства, зокрема й «любов» до лідера країни Рад. На Закарпатье культ Сталина появился в совершенном каноническом виде. Согласно ему, вождь является отцом большой семьи, членами которой закарпатцы стали после Второй мировой войны, о чем вскоре пожалели. Закарпатская Украина вошла в состав Украинской ССР в 1946 году. Однако советизация ее символического пространства, формирование и распространение культа вождя начались задолго до коллективизации и преобразования края в Закарпатскую область. Местное население владело опытом проживания в одной из самых демократических стран межвоенной Европы – Чехословакии. Но в результате активной пропаганды «производителей» культа оно достаточно легко позаимствовало «ценности» советского тоталитарного общества, в том числе и «любовь» к лидеру страны Советов. The Stalin cult has appeared in the Transcarpathian region in its perfect canonical form. According to it, the country leader is the father of a large family. The inhabitants of Transcarpathia have become members of this family after World War II. However, they have regretted this fact. Transcarpathian Ukraine became a part of the USSR in 1946. But the Sovietization of its symbolic space, the formation and propagation of the Stalin cult, had started long before the transformation of this territory into the typical Soviet region of Transcarpathia. The local Ukrainian-Rusyn population has known the experience of living in Czechoslovakia as one of the most democratic countries of interwar Europe. Despite this, they have not been prepared for the active propaganda of the Stalin cult producers. As a result, they have naturally taken the values of the Soviet totalitarian society, including the boundless love for the Soviet country leader. 2017 Article Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 139-145. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208462 321.64(092):[930.253+801.81](477.87) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали |
| spellingShingle |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали Леньо, П. Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) Матеріали до української етнології |
| description |
На теренах Закарпаття культ Сталіна з’явився в досконалому канонічному вигляді. Згідно з ним, вождь є батьком великої сім’ї, членами якої закарпатці стали після Другої світової війни, про що незабаром пошкодували. Закарпатська Україна ввійшла до складу Української РСР в 1946 році. Однак радянізація її символічного простору, формування й поширення культу вождя розпочалися задовго до колективізації та перетворення краю в Закарпатську область. Місцеве населення володіло досвідом проживання в одній з найбільш демократичних країн міжвоєнної Європи – Чехословаччині. Проте внаслідок активної пропаганди «виробників» культу воно доволі легко перейняло «цінності» радянського тоталітарного суспільства, зокрема й «любов» до лідера країни Рад. |
| format |
Article |
| author |
Леньо, П. |
| author_facet |
Леньо, П. |
| author_sort |
Леньо, П. |
| title |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| title_short |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| title_full |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| title_fullStr |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| title_full_unstemmed |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| title_sort |
культ сталіна на закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Розвідки та матеріали |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208462 |
| citation_txt |
Культ Сталіна на Закарпатті (в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях) / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2017. — Вип. 16(19). — С. 139-145. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT lenʹop kulʹtstalínanazakarpattívarhívnihdanihfolʹklorítausnihsvídčennâh |
| first_indexed |
2025-10-31T02:04:58Z |
| last_indexed |
2025-11-01T02:05:01Z |
| _version_ |
1847551801642975232 |
| fulltext |
139
УДК 321.64(092):[930.253+801.81](477.87) павло Леньо
(Ужгород)
КУЛЬТ СТАЛІНА НА ЗАКАРпАТТІ
(в архівних даних, фольклорі та усних свідченнях)
На теренах Закарпаття культ Сталіна з’явився в досконалому канонічному вигляді. Згідно з
ним, вождь є батьком великої сім’ї, членами якої закарпатці стали після Другої світової війни,
про що незабаром пошкодували. Закарпатська Україна ввійшла до складу Української РСР
в 1946 році. Однак радянізація її символічного простору, формування й поширення культу вож-
дя розпочалися задовго до колективізації та перетворення краю в Закарпатську область. Місцеве
населення володіло досвідом проживання в одній з найбільш демократичних країн міжвоєнної
Європи – Чехословаччині. Проте внаслідок активної пропаганди «виробників» культу воно до-
волі легко перейняло «цінності» радянського тоталітарного суспільства, зокрема й «любов» до
лідера країни Рад.
Ключові слова: Закарпатська Україна, Сталін, ідентичність, радянізація, пропаганда, «ви-
робництво» культу вождя.
На Закарпатье культ Сталина появился в совершенном каноническом виде. Согласно ему,
вождь является отцом большой семьи, членами которой закарпатцы стали после Второй ми-
ровой войны, о чем вскоре пожалели. Закарпатская Украина вошла в состав Украинской ССР
в 1946 году. Однако советизация ее символического пространства, формирование и распростране-
ние культа вождя начались задолго до коллективизации и преобразования края в Закарпатскую
область. Местное население владело опытом проживания в одной из самых демократических
стран межвоенной Европы – Чехословакии. Но в результате активной пропаганды «производи-
телей» культа оно достаточно легко позаимствовало «ценности» советского тоталитарного обще-
ства, в том числе и «любовь» к лидеру страны Советов.
Ключевые слова: Закарпатская Украина, Сталин, идентичность, советизация, пропаганда, «произ-
водство» культа вождя.
The Stalin cult has appeared in Transcarpathian region in its perfect canonical form. According to
it, the country leader is the father of a large family. The inhabitants of Transcarpathia have become
the members of this family after World War II. However they have regretted this fact soon. Trans-
carpathian Ukraine has become a part of the USSR in 1946. But the Sovietization of its symbolic
space, the formation and propagation of the Stalin cult has started long before the transformation of
this territory into the typical Soviet region of Transcarpathia. The local Ukrainian-Rusyn population
has known an experience to live in Czechoslovakia as one of the most democratic countries of the
interwar Europe. Despite this, they have not been prepared for the active propaganda of the Stalin
cult producers. As a result, they have taken naturally the values of the Soviet totalitarian society,
including the boundless love to the Soviet country leader.
Keywords: Transcarpathian Ukraine, Stalin, identity, Sovietization, propaganda, the leader’s cult
production.
Останні двадцять п’ять років жит-
тя українського суспільства мож-
на охарактеризувати як час перманентних
соціальних катаклізмів та кризових явищ
в економіці. Значна частина населення пе-
симістично сприймає дійсність і носталь-
гує за радянською епохою, яку поділяє на
періоди за правлінням тих генсеків, що
були при владі тривалий час, – Сталіна,
Хрущова, Брежнєва та Горбачова.
Від закарпатських інформантів (віком
від 60 років і старших) було отримано чи-
мало рефлексій про період стабільності та
пристойний рівень життя за часів Леоні-
да Брежнєва. Зафіксовані під час бесід
спогади про період радянізації краю, що
почався після 1944 року, коли війська
Червоної Армії зайняли тодішню Підкар-
патську Русь, були не лише негативними.
Чимало співрозмовників, згадуючи важкі
повоєнні часи, заборону церкви, репресії,
колективізацію, будівництво соціалізму
та інші особливості інкорпорації краю
до складу Радянського Союзу, нерідко з
повагою пригадували Сталіна, досить ін-
диферентно відзивалися про Хрущова та
зазвичай позитивно – про Брежнєва.
Оскільки радянський період на Закар-
патті тривав доволі довго, то в цій роз-
відці спробуємо розглянути особливості
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
140
становлення культу Сталіна та ставлення
до нього місцевого населення. Джерелом
рефлексій стали спогади закарпатців,
більшість із яких народилися в міжвоєн-
ний період та застали чехословацьке прав-
ління, угорську окупацію часів Другої
світової війни, прихід радянської влади.
Упродовж жовтня 1944 року війська
Червоної Армії з боями зайняли тери-
торію Підкарпатської Русі (міжвоєн-
на назва Закарпатської області в складі
Чехо словаччини). Зазначимо, що місцеві
русини-українці не мали такого травма-
тичного досвіду, пов’язаного з перебуван-
ням тут німецьких та угорських військ,
яким володіли українці УРСР. Тому вони
відчували одночасно і радість, оскільки
фронт пішов на захід, і страх, адже не
знали чого очікувати від прибулої армії.
Враження від перших контактів нерідко
були не на користь червоноармійців. В об-
ласному архіві [2] та спогадах інформан-
тів [12]; (ГМЮ; СІП) знаходимо чимало
свідчень про мародерство, грабунок, по-
биття й випадки ґвалтувань [10] бійцями
Червоної Армії.
У листопаді 1944 року І з’їзд Народ-
них Комітетів Закарпатської України
прийняв Маніфест про возз’єднання За-
карпаття з Українською РСР. Ратифікація
договору між СРСР та Чехословаччиною,
яка легітимізувала цей процес, відбулася
впродовж літа – осені 1945 року. Однак
радянізацію Закарпатської України та
відповідну зміну культурного ландшафту
краю розпочали відразу після прийняття
Маніфесту. Було проведено кілька етапів
перейменувань населених пунктів і ву-
лиць, запроваджено революційні свята,
прийнято радянську символіку, встанов-
лено пам’ятники солдатам Червоної Армії
та радянським вождям. Доволі швидко
вулиці й площі краю зарясніли типовими
бюстами і скульптурами Леніну та Сталі-
ну (при кількісній перевазі останнього).
Зокрема, станом на 1949 рік у м. Рахові
було чотири скульптури Сталіну й тіль-
ки одна – Леніну [1]. Ці, а також усі по-
дальші кроки влади засвідчують значний
досвід відпрацьованої технології «проду-
кування» культу Сталіна, який на терито-
рію Закарпаття привнесли вже в готовому
канонічному вигляді.
Місцева преса, яку створили відразу
після проголошення Закарпатської Украї-
ни, активно включилася в пропагування
образу радянського лідера, використо-
вуючи такі слова, як «вождь», «батько»,
«учитель» тощо. У післявоєнні роки га-
зети обласних органів влади («Закарпат-
ська Україна», «Закарпатська правда»,
«Советское Закарпатье», «Молодь Закар-
паття») доносили до населення інформа-
цію зі всесоюзної «Правди» та частково
інших республіканських видань. Низка
районних газет дублювала фактично все,
що публікувалося в газетах обкому Кому-
ністичної Партії Закарпатської України.
Промовистими є їхні назви: «Сталінське
слово» (м. Хуст), «Сталінський прапор»
(м. Виноградів), «Прапор перемоги»
(м. Мукачево), «Сталінським шляхом»
(смт Великий Березний), «Ленінським
шляхом» (м. Рахів), «Радянська Верхови-
на» (смт Міжгір’я) та ін. Тут маємо саме
той випадок, коли зміст газет повністю
відповідав їхнім назвам.
Видання були кишеньковими партій-
ними органами, що успішно виконували
функцію комунікації з населенням, і цю
їхню роль у процесі конструювання ко-
лективної ідентичності важко переоціни-
ти. На першій сторінці газет друкували
фотографії Сталіна, які в нав’язливій
формі створювали візуальний образ му-
дрого правителя, видатного воєначальни-
ка, батька нації. Технологія відбору зо-
бражень для цієї мети бере початок від
1920-х років [11]. На сторінках закарпат-
ської преси також друкувалися колек-
тивні листи краян до вождя з прохання-
ми, привітами, побажаннями, трудовими
зобов’язаннями та навіть політичними на-
казами. Це були формальні, замовні по-
літичні накази, адресовані Сталіну, на
кшталт: «Не йти на поступки імперіаліс-
там»; «Знайти і покарати внутрішніх
ворогів радянського ладу» тощо. У пресі
також часто вміщували його інтерв’ю з
іноземними журналістами або ж тлума-
чення складних питань, відповідей на які
потребував народ.
Усі ці, а також інші речі створювали в
людей враження безпосереднього контак-
ту з лідером країни Рад. Вони формували
неправдиве відчуття великої родини, де
кожен є членом єдиної радянської сім’ї на
чолі з батьком Сталіним; конструювали
хибний світогляд закарпатців як частини
радянської нації та країни, де улюбленою
столицею є Москва і т. ін. Очевидно, та
частина місцевого населення, яка здобула
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
141
вищу освіту в міжвоєнні часи, ілюзій з
приводу особистості Сталіна фактично не
плекала. Утім, оскільки більшість люд-
ності краю тоді складало неписьменне та
малоосвічене селянство, то саме воно було
основним споживачем пропаганди, долу-
чившись до процесу «виробництва» куль-
ту вождя й поповнивши ряди його шану-
вальників.
Газетна інформація доповнювалася зов-
нішніми атрибутами культу: головні ву-
лиці та площі називалися іменем вождя.
Встановлення пам’ятників Сталіну глибо-
ко релігійна спільнота Закарпаття сприй-
мала як відверте ігнорування заповіді
«не створи собі кумира». Можливо, саме
тому нова влада не пішла відразу шляхом
повної заборони церкви, адже закономір-
но, що в очах місцевого суспільства Ста-
лін не міг конкурувати з Богом. Однак
минуло не дуже багато часу, і 1949 року
керівництво ліквідувало греко-католиць-
ку церкву, а православну поставило під
свій контроль.
На теренах краю масово тиражували
плакати зі Сталіним, Леніним та Хрущо-
вим, річні календарі зі Сталіним, друку-
вали іншу візуальну пропаганду [3]. Не
відставали скульптури й художники, які
отримали можливість непогано заробля-
ти, виконуючи нескладну роботу з копію-
вання тиражованих зображень вождя. Як
результат – відбулося катастрофічне па-
діння якості їхніх виробів, а тому трохи
згодом довелося запроваджувати конт-
роль за такими творіннями.
У перший рік радянської влади на За-
карпатті було запроваджено низку офіцій-
них свят [5]: 1 травня (День міжнародної
солідарності трудящих), 23 лютого (День
Червоної Армії), 7 листопада (День Жовт-
невої революції). Були й ті, що прямо
пов’язувалися з іменем Сталіна: 5 грудня
(День Сталінської конституції), 18 серп-
ня (День Сталінської авіації) тощо, які
підсилювали ефект постійної присут-
ності вождя в житті суспільства. Крім
загально державних свят, відзначали й ті,
що стосувалися недавньої місцевої історії,
зокрема, річницю проголошення Маніфес-
ту про возз’єднання Закарпаття з Укра-
їнською РСР, День визволення краю від
«угорських та німецьких окупантів» та ін.
Судячи з окружних звітів, населення
активно включалося в проведення дер-
жавних урочистостей – зазвичай рево-
люційні й радянські свята відвідували
десятки тисяч «трудящих» у містах та
сотні-тисячі – у селах [4]. Однак у тих
самих архівних документах подано ін-
формацію, що урочистості були ретельно
сплановані [6], оскільки існували деталі-
зовані сценарії, були списки обов’язкових
лозунгів та порт рети вождів, що їх мали
нести трудящі і т. ін. Вони не дарували
відчуття радості та не були подіями в
дусі бахтінської карнавалізації, а стали
«добро вільно-примусовим» обов’язком,
який швидко нівелював значення урочис-
тих дат у свідомості людей.
Не варто, утім, суперечити тому фак-
ту, що перші місяці радянської влади на-
селення сприймало з піднесенням, адже
сподівалося на краще життя. Тому й на
урочистості краяни ходили з ентузіаз-
мом. Тим більше, що спершу не заборо-
няли відзначати церковні свята (зокрема
Різдво) чи використовувати в офіційних
церемоніях елементи релігійного культу.
Наприклад, на честь перемоги у війні
12 травня 1945 року в Ужгороді відбув-
ся офіційно санкціонований органами
влади церковний подячний молебень [7],
а в селах у дні революційних свят били
в церковні дзвони [4]. До 1949 року па-
ралельно з православною продовжувала
діяти греко-католицька церква, а поряд із
пам’ятниками радянським лідерам могли
бути церковні хрести з розп’ятим Ісусом.
Дещо згодом, коли Закарпатська
Україна стала областю в складі Україн-
ської РСР, розпочалися радянські будні,
колективізація, репресії, атеїзація краю
тощо. Життя трудящих занадто відріз-
нялося від їхніх сподівань, офіційні дер-
жавні урочистості нагадували рутинний
обов’язок, а не свято. За кумедним свід-
ченням, для багатьох краян уся різниця
в радянських святкуваннях була тільки
у вазі � портретів лідерів країни, які нес-
ли на парадах: одні – важчі, інші – лег-
ші (БОЮ). Не надто суперечать спога-
дам сучасників відомості, зафіксовані в
се редині 1950-х років. Одним з таких є
щоденник студента Ужгородського універ-
ситету Василя Кушніра [9], за зміст якого
автора згодом виключили з навчального
закладу й арештували. Там є нотатки, як
люди вимушено посміхаються та демон-
струють радість, одночасно знемагаючи
під ношею важких портретів радянських
вождів під час парадів.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
142
Негативно ставилися до становища
в країні та особи Сталіна представники
інтелігенції, тоді як основна маса селян-
ського населення щиро вірила у вождя.
Якщо узагальнити спогади таких інфор-
мантів, то побачимо авторитетну постать,
яку боялися керівники всіх рівнів. В уяві
пересічного жителя нерідко виникає об-
раз скромної в побуті людини: «Він хо-
див дуже просто. В кирзаках ходив,
в куфайці, – його не було розпізнати
від других» (ЛАМ). Утім, за зовнішніс-
тю простої людини бачили особу з над-
природними властивостями. Зокрема,
у с. Лазещина при будівництві зруйнова-
ного в боях залізничного мосту напроти
місця, де працювали ремонтники, встано-
вили великий портрет Сталіна. Очевидно,
його поставили із пропагандистською ме-
тою, однак серед гуцулів поширилася чут-
ка про сакральну силу зображення, і що
ніби вождь наглядає за робітниками, аби
ті не сміли порушувати трудовий порядок
та працювали на совість (КІО).
Місцеві «ґаздовиті» селяни сприйма-
ли Сталіна як хорошого господарника.
У пам’яті респондентів закарбувалося,
що за сталінських часів кожного жовтня
(саме на чергову річницю «визволення
краю від німецько-угорської окупації»)
відбувалося планове падіння цін та не-
велике зростання зарплатні. Простих лю-
дей приваблювало те, що коли прибува-
ли вагони з товарами широкого вжитку,
то їх розподіляли «по справедливості»
серед населення: «Ціни дешеві були при
Сталіну. <…> Привозили шерстяники
з Китаю, багато товарів було» (МСС).
Одночасно представники влади стежили,
щоб ніхто зі спекулянтів не скуповував
надлишків. Визнаючи факти репресій
священиків, арештів керівників і простих
людей, респонденти вважають, що водно-
час «ніхто не смів красти»; «він був жор-
сткий чоловік, <…> він наводив порядок.
Війна закінчилася, і все відстроїв»; «був
[тобто діяв. – П. Л.] закон» (АІВ; ІЮЮ).
Узагальнює думку значної кількості рес-
пондентів такий вислів: «Я знаю, шо
Сталін був ізверг, або типир задумовую-
ся, може, він і добре робив. Чесний чоло-
вік не має’ся бояти розстрілів» (ЙЮІ).
Чимало селян тоді вірили, що Сталін не
має відношення до репресій. Один з ін-
формантів розповів, що коли арештували
їхнього священика, то «село його спасло,
начали писати до Сталіна, шо вун не ви-
нуватий, вун хороший чоловік» (КІС).
Висловлені спогади, гадаю, переконли-
во підтверджують факт, що міфологічна
віра «в доброго царя» та ідеали соціальної
рівності й справедливості до цього часу є
характерними ознаками світогляду місце-
вих жителів літнього віку. Очевидно, на
респондентів впливає сучасне становище
в країні, коли державні посадовці вико-
ристовують владу для власного збагачен-
ня, тому мрії про «порядного тирана, що
навів би порядок», часто витісняють нега-
тивні спогади про важке життя в середині
минулого століття на другий план.
Значно більше інформації про культ
Сталіна знаходимо в спогадах про його
смерть (5 березня 1953 р.). Загалом отри-
мані свідчення можна поділити на три
групи. Більшість респондентів конста-
тують розпач, голосіння та сльози бага-
тьох краян: «Ви знаєте, люди ревли, реві-
ли таке, ги би за якимсь рідним» (ЙЮІ);
«Усі’сь ме онаділи, ош умер. Батько
умер! <…> Вірили, ош умер, банували, –
як дале буде!?» (ІЮЮ); «Один у нас
сусід <…> та й каже: “Ой, нянько наш
вмер, уже тепер буде голод”» (ПМВ).
Значна частина населення свої сподівання
щодо добробуту й майбутнього розвитку
пов’язувала з вождем. Цікаво, що інфор-
манти цієї групи дуже рідко зізнавалися,
що теж плакали чи тужили. Описуючи
масове горе з приводу смерті вождя, рес-
понденти часто виправдовують сучасни-
ків: «Тоді не мож було інакше»; «Не зна-
ли, що він такий».
Друга група інформантів оповідала
про радість і полегшення після звістки,
«що пішов такий кровопивця, що люди
нищив та забирав в тюрми, та судив за-
даром» (ПММ). Респонденти вважають,
що за ним тужили тільки щирі комуністи
й ті, хто тоді добре жив. Щодо інших, то
вони тільки вдавали сум, «бо інакше не
можна було» (МІІ); «плакали всі <…>,
але то всьо штучно було» (КОМ). Прик-
метно, що, розповідаючи про відчуття з
приводу смерті вождя, деякі з другої гру-
пи інформантів зазначали: «Здох, вмер
та й усьо» (ЙМЮ). Цим самим вони за-
раховують вождя до розряду не людей
(або навіть «нелюдей»), адже дієслово
«здох» («здих») на Закарпатті вживають
тільки у випадку смерті тварин або дуже
поганих людей та душогубів.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
143
Ще одна незначна група відомостей за-
фіксована від тодішніх учнів шкіл або
студентів училищ. Усвідомлення факту,
що Сталіна не стало, не змінило ходу їх-
нього життя та думок. А траурні вихідні
дні, проголошені в закладах освіти, учні
та студенти використовували для задово-
лення: відпочивали, гуляли, каталися на
лижах чи санках тощо (ГІФ; ММІ; АІВ).
Усі респонденти наголошують, що особ-
ливо болісно смерть Сталіна переживали
люди зі східних областей УРСР та рес-
публік Союзу, яких сюди направили як
спеціалістів або на керівні посади. Бага-
то з них через депресію та розпач вибули
зі строю на кілька днів чи навіть більше.
Атеїстичний світогляд не допускає віри
в життя після смерті, тому усвідомлення
скінченності буття сакральної особистос-
ті, від якої, здавалося, залежить усе в
країні, стало шоком. Утім, для місцевих
селян, із характерною для них релігійніс-
тю, смерть була природним явищем. У дні
смерті й поховання вождя спостерігався
бурхливий вибух емоцій та загальне горе.
Один інформант навіть провів таку анало-
гію, що люди ридали так, як у 2011 році
громадяни Північної Кореї прощалися з
Кім Чен Іром (ВММ). Однак зовсім скоро
життя більшості закарпатців швидко вві-
йшло у звичний ритм.
Цікаво, як звістку про смерть вождя
повідомили дітям у школах. Один рес-
пондент пригадує: «Учитель зібрав бать-
ківські збори і сказав: “Як вам казали,
Бог є, а далі нема, так і про Сталіна.
Будьте обережні, щоб ви не проговори-
лись”» (ЮВІ). Аналогії з Богом засвід-
чують, що культ Сталіна на Закарпатті
у формальному вимірі набув довершено-
го вигляду. Інший інформант, тодішній
п’ятикласник, пригадав, як до них за-
йшла класний керівник і сказала: «“Ді-
точки, сідайте, помер ваш батько!”
Далі вона почала скугоніти і: “Я зараз
піду у вчительську, а ви два дні у школу
не ідете. Будете дома сидіти, як будуть
поїзда гудіти, машини сигналити”» [тоб-
то будете чекати і слухати траурні проце-
сії. – П. Л.] (АІВ). Подібну історію розпо-
віла інша тогочасна школярка: «В школі
вчителі нас зібрали у великому класі і
тоді: “Помер батько Сталін”. Ми так
плакали. Вчителі та й ми мусіли пла-
кати, бо помер наш батько. Відки ми,
діти, знали… За Сталіна ми після узна-
ли...» (ЗМЮ). Тобто дітей змалку рос-
тили з усвідомленням, що вони мають не
тільки кровного, а ще й загального батька.
А ось що пригадував інший респондент:
«Був мороз страшний, снігу повно було.
Директор наша, Аглакова, вийшла така,
що стояти не могла. Плакала, опухла
від сліз. Сказала: “Дети, умер наш Ста-
лин”. Вихідних нам дали три дні. Дорос-
лі – хто як. Хто плакав, хто – ні. А нам
што… Ми на снігу каталися, бо вихідні
у нас» (ГІФ).
Імовірно, що більшість тогочасного
місцевого населення щиро переживала
смерть радянського лідера, тоді як значно
менша частина так само щиро (однак по-
тай) через цю подію тішилася. Архівні ві-
домості підтверджують таке твердження.
Зокрема, у 1956 році членів первинних
парторганізацій області ознайомлювали
з доповіддю Хрущова про культ Сталіна.
Це викликало масу запитань, наприклад:
чи можна Сталіна й далі вважати гені-
альним воєначальником та політичним
діячем [1]. Окрім того, в області продо-
вжували встановлювати пам’ятники Ста-
ліну протягом чотирьох років після його
смерті – до 1957 року.
Очевидно, чимало закарпатців навіть
наприкінці 1950-х років продовжували
вважати його визначною особистістю. Тоб-
то варто критично ставитися до слів, що
5 березня 1953 року багато людей плакали
тільки тому, що «інакше не можна було».
На запитання «Чого боялися люди в ті
часи?» респонденти відповідали, що не
Сталіна, а доносів чи інших людей (АІВ;
ЮВІ). Цікавими в контекс ті останнього
питання були інтерв’ю з репресованими
людьми. Наші з ними розмови засвідчи-
ли, що навіть у них немає персоніфіко-
ваної ненависті та протесту проти Ста-
ліна, точніше вони є, але радше до всієї
радянської системи. Зафіксовано тільки
одне свідчення про персональне негативне
ставлення до вождя. Воно належить ди-
тині, яка ходила до 4 класу, – хлопчик
позбиткувався над портретом Сталіна та
звинуватив його в проблемах матері на
роботі (АІВ).
Слід зазначити, що негативне ставлен-
ня до особи Сталіна спостерігається в
зразках фольклору [13]. Найпоширеніші
серед них такі:
1) «Якби не руський брат, не нищив би
нас Сталін-кат»;
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
144
2) «Спасибі Сталіну-грузину, ож за-
брав з двора скотину»;
3) «У Радянському Союзі всі служать
Сталіну-катюзі»;
4) «Хоч убивці, хоч Іуди – люблять
культ радянські люди»;
5) «КПРС – сталінський прес»;
6) «Ленін селянам землю дав, а Сталін
відібрав».
Виглядає так, ніби народна мудрість
рефлектує справжні, синхронні із жит-
тям Сталіна, народні думки та почуття,
пов’язані з цією людиною. Однак дуже
сумнівно, що згадані приказки вільно по-
бутували в народі в ті часи. Крім того,
уважний погляд на приказки дає підстави
датувати їх походження пізнішим часом,
коли культ Сталіна був розвінчаний уна-
слідок хрущовської «відлиги». Прикладом
є приказка № 4, де використано понят-
тя «культ». Воно не було поширене в су-
спіль ному мовленні мінімум до 1956 року,
а з’явилося згодом, коли Хрущов на
ХХ з’їзді ЦК КПРС зробив таємну до-
повідь про «Про культ особи та її наслід-
ки», яку, до речі, широко оприлюднили
тільки в 1989 році. Приказка № 5 теж
пізнього походження, адже ВКП(б), тобто
Всесоюзна комуністична партія (більшо-
виків), тільки в 1952 році змінила назву
на КПРС (Комуністична партія Радян-
ського Союзу). Ця назва не могла відра-
зу ввійти в активну пам’ять народу, тому,
віро гідно, приказка з’явилася значно піз-
ніше. Приказка № 6 прямо відсилає нас
до періоду хрущовської «відлиги», коли
постать Леніна почали активно пропагу-
вати та проти ставляти Сталіну, чого не
могло бути, зокрема, у часи Брежнєва, які
характеризувалися частковим відновлен-
ням авторитету Сталіна в контексті фор-
мування міфу про його роль у жертовній
та переможній Великій Вітчизняній війні.
Загалом можна дійти висновку, що
культ Сталіна в повоєнні роки доволі
швидко пустив глибоке коріння серед
місцевого населення Закарпаття, а його
критика й імідж ката сформувалися вже
значно пізніше, після смерті «вождя».
Цікаво, що закарпатці усвідомлювали
негативні сторони радянізації життя, по-
рівняно з демократичним чехословацьким
та навіть угорським режимом. Однак, на
диво, вони виявилися відкритими для
впливу радянської пропаганди. Серед
причин: доволі низький освітній рівень
та патріархальний світогляд населення,
зміна статусу з меншини на титульний ет-
нос і, як наслідок, залучення до процесів
творення «своєї» держави, активна діяль-
ність «виробників» культу.
Слід також усвідомлювати факт, що все
це відбулося в середині минулого століт-
тя. І, як показують події останніх років,
навіть на початку ХХІ ст. немає гарантій,
що суспільство досить захищене від про-
паганди. В умовах глибоких соціальних
потрясінь та економічних катаклізмів для
значної частини українського соціуму ха-
рактерна ностальгія за радянським часом.
Відповідно, завжди існує соціальний за-
пит на появу авторитарного лідера, який
зможе навести порядок у країні, а тому фе-
номен дослідження сталінського культу в
Україні ще чекає подальших досліджень.
Джерела та література
1. Державний архів Закарпатської об-
ласті (далі – ДАЗО), ф. 1, оп. 1, спр. 2812,
арк. 1–6.
2. ДАЗО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 192, арк. 1–36.
3. ДАЗО, ф. 4, оп. 1, спр. 150, арк. 16.
4. ДАЗО, ф. 4, оп. 1, спр. 189, арк. 1–5.
5. ДАЗО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 258.
6. ДАЗО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 242, арк. 1–2.
7. ДАЗО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 241, арк. 1–2.
8. ДАЗО, ф. 1512, оп. 1, спр. 36, арк. 60.
9. Центральний державний архів гро-
мадських об’єднань України, ф. 1, оп. 24,
спр. 5141, арк. 132.
10. Офіцинський Р. А. «Сонце довго-
жданої волі». Коли маємо святкувати
день визволення Закарпаття і всієї Украї-
ни? І чи визволення? // Сталеві нерви
тореадора… Україна. 2009–2014 / Роман
Андрійович Офіцинський. – Ужгород :
Ґражда, 2014. – С. 134–140.
11. Плампер Я. Алхимия власти. Культ
Сталина в изобразительном искусстве /
Ян Плампер. – Москва : Новое литера-
турное обозрение, 2010. – 496 с.
12. Росоха М. І. Ми діти війни // Бе-
резово – колиска моєї душі. Художньо-
документальні оповіді та матеріали /
Росоха Марія Іванівна. – Ужгород :
ПП Данило С. І., 2014. – С. 130–132.
13. Чорі Ю. Слово – не полова. (За-
карпатські народні прислів’я, приповідки,
приказки…) / Юрій Чорі. – Ужгород :
Поличка «Карпатського краю», 1995. –
Т. І–ІІ. – Ч. ІІІ. – 1161 с.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
145
Список інформантів
АІВ – Агепюк Іван Васильович, 1940 р. н.
Записала Д. Мороз 13 липня 2017 р. у смт Ясі-
ня Рахівського р-ну Закарпатської обл.
БОЮ – Брензович Олена Юріївна,
1947 р. н. Записала О. Пекар 19 липня 2017 р.
у с. Зарічово Перечинського р-ну Закарпат-
ської обл.
ВММ – Вагера Микола Михайлович,
1950 р. н. Записали А. Вашкеба та В. Леньо
8 липня 2015 р. у с. Невицьке Ужгородсько-
го р-ну Закарпатської обл.
ГІФ – Говдан Іван Федорович, 1938 р. н.
Записав П. Леньо 18 грудня 2016 р. у с. Оріхо-
виця Ужгородського р-ну Закарпатської обл.
ГМЮ – Гомада Марія Юріївна, 1931 р. н.
Записали П. Леньо та В. Леньо 17 липня
2015 р. у с. Ярок Ужгородського р-ну Закар-
патської обл.
ЗМЮ – Зінчук Марія Юріївна, 1941 р. н.
Записали О. Орос і Н. Кучмаш 13 липня
2016 р. у с. Водиця Рахівського р-ну Закар-
патської обл.
ІЮЮ – Ісак Юрій Юрійович, 1930 р. н.
Записав П. Леньо 28 липня 2017 р. у с. Вели-
кі Ком’яти Виноградівського р-ну Закарпат-
ської обл.
ЙМЮ – Йосипчук Микола Юрійович,
1923 р. н. Записала О. Гріга 20 липня 2017 р.
у с. Богдан Рахівського р-ну Закарпат-
ської обл.
ЙЮІ – Йонаш Юрій Іванович, 1944 р. н.
Записала Д. Мороз 18 липня 2017 р. у с. Бі-
лин Рахівського р-ну Закарпатської обл.
КІО – Климпуш Іван Олексійович,
1936 р. н. Записали П. Леньо та Д. Мороз
4 липня 2017 р. у с. Лазещина Рахівсько-
го р-ну Закарпатської обл.
КІС – Колодій Іван Степанович, 1930 р. н.
Записали А. Вашкеба та М. Гаєвий 3 липня
2015 р. у с. Оноківці Ужгородського р-ну За-
карпатської обл.
КОМ – Ковач Олена Михайлівна,
1938 р. н. Записали О. Орос та Н. Кучмаш
16 липня 2016 р. у смт Великий Бичків Рахів-
ського р-ну Закарпатської обл.
ЛАМ – Ластовецька Анна Миколаївна,
1935 р. н., Записала О. Гріга 5 липня 2017 р.
у с. Лазещина Рахівського р-ну Закарпат-
ської обл.
МІІ – Міллер Іван Іванович, 1928 р. н. За-
писав П. Леньо 20 липня 2017 р. у с. Богдан
Рахівського р-ну Закарпатської обл.
ММІ – Молдавчук Марія Ільківна,
1936 р. н. Записав П. Леньо 25 липня 2017 р.
у с. Березово Хустського р-ну Закарпат-
ської обл.
МСС – Молдавчук Степан Степанович,
1924 р. н. Записала Д. Мороз 6 липня 2017 р.
у с. Лазещина Рахівського р-ну Закарпат-
ської обл.
ПМВ – Павлючок Марія Василівна,
1927 р. н. Записали О. Гріга та П. Леньо
6 липня 2017 р. у с. Лазещина Рахівсько-
го р-ну Закарпатської обл.
ПММ – Пряничук Микола Миколайович,
1923 р. н. Записала О. Гріга 15 липня 2017 р.
у с. Чорна Тиса Рахівського р-ну Закарпат-
ської обл.
СІП – Сакаль Іван Павлович, 1937 р. н.
Записав П. Леньо 14 квітня 2016 р. у с. Ке-
рецьки Свалявського р-ну Закарпатської обл.
ЮВІ – Юрчук Василь Іванович, 1936 р. н.
Записали П. Леньо та О. Гріга 16 липня
2017 р. у с. Білин Рахівського р-ну Закарпат-
ської обл.
SUmmary
The period of Stalin times in Transcarpathia is investigated in the article. Oral evidences
of the contemporaries of the World War II, archival documents and folklore have been used to
form the basis of the study. The author is reconstructing the peculiarities of the formation and
development of the leader’s cult in the Transcarpathian region. Peculiar attention is paid to the
significance of the press, monumental sculpture in the creation of Stalin image. People concepts
on Stalin are studied, their attitude to the news about his death in 1953 are reflected.
In the interwar period the Transcarpathia, which has been called Subcarpathian Rus at that
time, belongs to Czechoslovakia, that has been considered one of the most democratic countries in
Europe. In this country local Ukrainian-Rusyny have owned the rights of self-government. Howe-
ver, despite the experience of democratic living, during the process of Transcarpathia including
into the Soviet Union, they have been easily opened to the influence of the Stalin cult producers.
The Stalin cult has appeared in Transcarpathian region in its perfect canonical form. According
to it, the country leader is the father of a large family. The inhabitants of Transcarpathia have
become the members of this family after World War II. However they have regretted this fact
soon. Transcarpathian Ukraine has become a part of the USSR in 1946. But the Sovietization of
its symbolic space, the formation and propagation of the Stalin cult has started long before the
transformation of this territory into the typical Soviet region of Transcarpathia. In consequence of
an active propaganda of the Stalin cult producers, the region population has taken naturally the
values of the Soviet totalitarian society, including the boundless love to the Soviet country leader.
Keywords: Transcarpathian Ukraine, Stalin, identity, Sovietization, propaganda, production of
the leader’s cult.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|