Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху

Стаття написана на основі матеріалів спостережень автора та його краєзнавчих досліджень. За результатами моніторингу регіональної періодичної преси, спеціалізованих інтернет-форумів з історії та культури Стародубщини досліджується відродження та поступове згортання українського культурного руху в ць...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Роздобудько, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2019
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208629
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху / І. Роздобудько // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 138-141. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-208629
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2086292025-11-04T01:21:37Z Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху Starodubshchyna: from the history of the modern Ukrainian cultural movement Роздобудько, І. Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Стаття написана на основі матеріалів спостережень автора та його краєзнавчих досліджень. За результатами моніторингу регіональної періодичної преси, спеціалізованих інтернет-форумів з історії та культури Стародубщини досліджується відродження та поступове згортання українського культурного руху в цьому регіоні. The article is based on the author’s observations and his local lore studies. According to the results of monitoring the regional periodical press, as well as specialized Internet fora on the history and culture of Starodubshchyna, the process of revival and gradual collapse of the Ukrainian cultural movement in this region is examined. 2019 Article Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху / І. Роздобудько // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 138-141. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208629 316.722(470.333=161.2) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
spellingShingle	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Роздобудько, І. Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху Матеріали до української етнології
description	Стаття написана на основі матеріалів спостережень автора та його краєзнавчих досліджень. За результатами моніторингу регіональної періодичної преси, спеціалізованих інтернет-форумів з історії та культури Стародубщини досліджується відродження та поступове згортання українського культурного руху в цьому регіоні.
format	Article
author	Роздобудько, І.
author_facet	Роздобудько, І.
author_sort	Роздобудько, І.
title	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
title_short	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
title_full	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
title_fullStr	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
title_full_unstemmed	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
title_sort	стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208629
citation_txt	Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху / І. Роздобудько // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 138-141. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT rozdobudʹkoí starodubŝinazístoríísučasnogoukraínsʹkogokulʹturnogoruhu AT rozdobudʹkoí starodubshchynafromthehistoryofthemodernukrainianculturalmovement
first_indexed	2025-11-04T02:07:11Z
last_indexed	2025-11-05T02:05:34Z
_version_	1847914224526819328
fulltext	138 УДК 316.722(470.333=161.2) Ігор Роздобудько (Москва) СТАРОДУБЩИНА: З ІСТОРІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО РУхУ Стаття написана на основі матеріалів спостережень автора та його краєзнавчих досліджень. За результатами моніторингу регіональної періодичної преси, спеціалізованих інтернет-форумів з історії та культури Стародубщини досліджується відродження та поступове згортання україн- ського культурного руху в цьому регіоні. Ключові слова: Стародубщина, українська культура, історична символіка. The article is based on the author’s observations and his local lore studies. According to the results of monitoring the regional periodical press, as well as specialized Internet fora on the history and culture of Starodubshchyna, examined is the process of revival and gradual collapse of the Ukrainian cultural movement in this region. Keywords: Starodubshchyna, Ukrainian culture, historical symbols. Розпад Радянського Союзу та отри- мання Україною довгоочікуваної свободи в серпні 1991 року породив у серцях багатьох українців Стародубщини надію на те, що відтак зміниться на кра- ще їхнє національне життя, і на те, що незалежна Україна уважно стежитиме за дотриманням урядом нової демократичної Росії основоположних прав української національної меншини на своїй території. Однак цим надіям не судилося збутися. Українцям, по суті, було відмовлено у створенні власних національних організа- цій на теренах краю. Дозволялося створи- ти офіційне українське товариство лише в обласному центрі – Брянську, де воно й виникло 1993 року під назвою «Блакитна Десна». Проте відірваність від справжніх центрів української культури на Старо- дубщині та постійні утиски й стеження за її діяльністю з боку місцевої влади спри- чинилися до того, що громада цього То- вариства української культури тривалий час складалася лише з 15 осіб, а вже в середині 1990-х років фактично розпала- ся, відчувши що займатися відродженням української культури в умовах постій- ної недовіри з боку влади є складною і вкрай небезпечною справою. Функції налагоджування нових зв’язків Старо- дубщини з Україною перебрало до своїх рук об’єднання «Стародубське козацтво», якому теж довелося торувати свій шлях у вельми небезпечних умовах і шукати по- стійного компромісу як із владою, так і з іншими козацькими організаціями Росії. На той час у російській Стародубщині мало що нагадувало про її колишню укра- їнську козацьку минувшину. Ще на почат- ку 1950-х років, за свідченнями очевидців, зникли, за владними вказівками, з хат останні залізні таблички зеленого кольору з написом «Козак», що свідчили про ко- лишню станову належність їх мешканців. Вони зберігалися ще подекуди в глухих селах. А в краєзнавчому музеї Стародуба за радянських часів не було навіть окремої експозиції, яка б розповідала його жителям про козацьку історію рідного міста, коли у складі української Гетьманщини минули для Стародубщини її найславніші часи. Російська влада впродовж 1990-х ро- ків робила все можливе, аби повністю розірвати зв’язки, які існували до того у краї. У книжкових магазинах закривали- ся українські відділи, і українська літе- ратура до Стародубщини більше легально не поступала. Було припинено залізничне пасажирське сполучення на маршруті Мо- сква – Новгород-Сіверський; поїзди з Мо- скви рухалися лише до Климова, а потім і взагалі до Новозибкова. У 1998 році за- лізничне сполучення між Стародубщиною та Україною на лінії Климів – Семенівка було росіянами знищено назавжди – ко- лію просто розібрали. Тепер про те, що тут майже сто років існувала залізниця, нагадують лише спорожнілі багатокіло- метрові земляні насипи. Така сама доля чекала й на іншу українсько-стародубську гілку з Унечі до Хутора Михайлівського, яка пролягала через Стародуб. www.etnolog.org.ua IM FE 139 Позбавлення Стародуба статусу тран- спортного центру між краєм та Україною призвело до подальшого жахливого зане- падання колишнього головного міста Ста- родубського полку. Таку саму нестерпну атмосферу суспільного життя створювала влада і в інших старовинних українських містах Стародубщини, позбавляючи та- ким чином українську спільноту краю своєї родової бази. Так було, наприклад, у м. Мглин, де офіційно записатися україн- цями під час перепису наважилася значно більша кількість людей, ніж загалом по Стародубщині (4 % проти 2 % по краю). Економічний і політичний занепад громадського життя на Стародубщині змушував мешканців краю дедалі з біль- шою приязню дивитися на своїх сусідів – українців та білорусів. І якщо тяжіння до України було зумовлено насамперед розумінням своєї етнічної та історичної спільності з українським народом, то в Бі- лорусі стародубці бачили країну з більш зорганізованим економічним життям, де люди живуть набагато краще, ніж у сплюндрованій російській провінції. Кі- нець 90-х років ХХ ст. та початок нового тисячоліття ознаменувався цілим вибухом сепаратистських настроїв на стародуб- ських землях, тенденція до яких вельми непокоїла тоді російську владу. З’явились ідеї приєднання окремих районів Брян- ської області до України (Злинківського) та Білорусі (Красногорівського), які, зро- зуміло, були призупинені з центру. Символи визнання історичного зв’язку краю з Україною почали з’являтися в ба- гатьох місцевостях Стародубщини. У цен- трі м. Новозибкова в радянські часи було споруджено велику стелу, на якій місти- лися портрети «героїв комуністичної пра- ці». Після усунення від влади комуністів у Росії замість них там було викарбува- но рядки з історії міста. Перший із них повідомляв, що Новозибків «з 18-го сто- ліття по 1919-й рік знаходився у складі України». Такий погляд на рідну історію був не до душі адміністрації в Брянську, і тому через кілька років інформація зі сте- ли зникла. Натомість новозибківські па- тріоти встановили цілий пам’ятник своїй українській історії. У 1996 році з нагоди 295-річчя заснування Новозибкова старо- дубським полковником Миклашевським у місті з’явився пам’ятний знак, на яко- му українською писемною мовою початку ХVІІІ ст. викарбували текст полковни- чого універсалу, у якому ім’я «слободи Зибкої» згадувалося в історії вперше. У 2005 році, після Помаранчевої револю- ції в Києві, цей сквер із пам’ятником на- був ще більш українського змісту, коли в ньому постала колона з «Ангелом миру» на верхівці, що нагадує колону на Май- дані Незалежності в столиці України і є символом демократичної української рево- люції (збудована за гроші мецената Олега Олійника). Зберігаються українські традиції і в інших районах краю. Так, у с. Ведмедеві Клинцівського району місцеві керівники збудували чудовий меморіал пам’яті ви- датного українського письменника Старо- дубщини Івана Бороздни, який присвятив рідному селу все своє життя. Пам’ятник письменникові та його родині стоїть у дво- рі місцевої школи. Біля нього відбувають- ся всі урочисті заходи сільського життя, що має, безперечно, великий вплив на виховання місцевої молоді в дусі україн- ського сіверського патріотизму. Збудовано цей український меморіал за великої під- тримки голови ведмедівського колгоспу «Прогрес» Михайла Кирієнка та керівни- цтва місцевого консервного заводу. У са- мому Стародубі місцева влада хоча й на- важилася відбудувати символічну могилу відомого українського композитора Олек- сандра Рубця в парку, що носив колись його ім’я (тепер тут парк імені українсько- го ката Щорса), бо справжню могилу ком- позитора жорстоко сплюндрували більшо- вики, та про те, що Рубець був українцем, нагадують на цьому пам’ятникові хіба що його запорозькі козацькі вуса на портреті, а текст під портретом свідчить що він – «прославлений збирач народної пісенної творчості РОСІЇ». Причому останнє слово викарбуване великими літерами, мабуть, для того, аби знищити останні сумніви в шанувальників творчості цього україн- ського композитора. У 1998 році було здійснено спробу від- новити пам’ять про українську минувшину Стародубщини і на обласному рівні. Якраз тоді Брянська адміністрація розглядала проекти нового герба області, і місцеві патріоти-історики з кафедри вітчизняної історії старовини та середньовіччя Брян- ського державного університету запропо- нували адміністрації свій проект, у якому чільне місце займав український тризуб www.etnolog.org.ua IM FE 140 князівської чернігово-брянської династії Рюриковичів. Обґрунтовуючи саме такий варіант адміністративного символу облас- ті, брянські історики у своєму «Пояснен- ні до проекту» прямо натякали на те, що сучасна Брянщина є Вітчизною не лише для етнічних росіян, як про це вперто твердить московська влада, але й для міс- цевих українців та білорусів, а серед тих східнослов’янських племен, що мешкали на цій землі в добу Київської Русі, сіверя- ни та поляни є «предками сучасних укра- їнців». Розітнута надвоє верхня частина герба також повинна була символізувати той факт, що сучасна Брянська область у межах Російської Федерації складається з двох історичних частин, у кожній з яких упродовж століть була своя історична доля, – «Чернігівської (колишній Старо- дубський полк української Гетьманщини) та Орловської губерній». Такий виразно український символ Брянщини обласна адміністрація (у якій переважали тоді російські комуністи), звісно, прийняти не могла, і, оголосивши, що проект брян- ських істориків зайняв на конкурсі лише друге місце, державним символом області ухвалили відверто комуністичний зразок герба – з партизанською ялинкою, сер- пом, молотом та червоною стрічкою. На пам’ять про українців на ньому лишився тільки один із трьох золотих променів у нижній частині щита, який і символізує собою українське населення області, по- ряд з російським та білоруським. Утім, серед місцевих українців у пошані більше все-таки альтернативний герб, розробле- ний брянськими істориками. А брянсько- чернігівський Тризуб із нього, у дещо переробленому вигляді під назвою «кві- тучого хреста», став відтепер офіційним символом Брянсько-Сіверської єпархії Православної церкви. Залишилася українська символіка й на гербі Климівського району Брянської області. Цей район нині розташований на самому кордоні Росії з Україною та Бі- лоруссю, і, як жартують місцеві жителі, у них «один півень відразу на три дер- жави співає». На місцевому гербі на зе- леному полі з’єдналися єдиним ланцюгом три золоті вінки: з колосів пшениці, по- льових квітів та лавра, що символізують собою місцевих мешканців – українців, росіян та білорусів. Так, як пшениця на весінньому полі, проростає крізь сучасні грозові часи пам’ять про українську ми- нувшину Стародубщини. Не гине пам’ять про віковічний зв’язок з Україною і в сучасних стародубських митців. З появою Інтернету на його елек- тронних сторінках з’являється дедалі більше інформації з нашого краю, яка переконливо свідчить про те, що ще не забули його сини та дочки про свою рід- ну землю. Цікаві розвідки з української минувшини краю розміщує тут Ірина Рухлядко, завідувачка відділу культури Унецького району. А завідувачка відділу краєзнавчої літератури Брянської обласної наукової універсальної бібліотеки Оксана Кокунько є автором чудового електронно- го видання «Історичні та пам’ятні місця Брянської області», у якому, характери- зуючи історичні та архітектурні пам’ятки сучасної Стародубщини, завжди нагадує, що вони мають «український характер» та збудовані українцями. Зібралися із сила- ми після розгрому адміністрації Миколи Зівака в Злинці його «вихованці» з куль- турного об’єднання «Злинківська Крини- ця», видавши 2006 року другий випуск свого регіонального альманаху під назвою «Діти слов’янського поля», який став зна- менною подією на всій Брянщині. Під шквальним тиском російськомов- ної освіти, засобів інформації та адміні- стрування не зникає повністю й місцева сіверська говірка, елемент східнополісь- кого українського діалекту. Так само, як і раніше, побачивши один одного, вітають- ся між собою чемні стародубці: «Доброго здоров’я!». Так само, як і раніше, назива- ють між собою «москалями» приїжджих із Центральної Росії. Місцеві патріоти зібра- ли по області та видали 2007 року в Брян- ську «Брянський обласний словник», де за- писано близько 5000 слів місцевої говірки. З появою Інтернету спілкування між прихильниками української Стародубщи- ни значно пожвавилося. З’явилися нові публікації зі стародубської історії. Так, 2006 року в Міжнародному збірнику ін- формаційних, освітніх, наукових, мето- дичних статей і матеріалів з України та діаспори під назвою «Український ви- мір», що готувався до друку в Києві та Ніжині, з’явилася праця доцента кафе- дри права та методики викладання істо- рико-юридичних дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Олександра Желіби «Геральди- www.etnolog.org.ua IM FE 141 ка Стародубщини», а 2004 року в Ново- зибкові відбувся міжнародний фести- валь молодіжних аматорських театрів «Слов’янське перехрестя», у якому взяли участь і українські театральні колективи, а жителі стародубського міста з великою радістю відвідували ці вистави, аби зно- ву почути рідну українську мову та по- бачити творчість своїх братів з України. У червні 2007 року група українських патріотів у Чернігові вирішила створи- ти громадський комітет «Стародубщина з Україною», метою якого, згідно з його заявою, стало «привернення уваги ро- сійської та української громадськості до проблем збереження історико-культурних цінностей Стародубщини, відродження зв’язків між Стародубщиною та матір’ю- Україною, пропагування славного мину- лого для розвитку туристичної галузі». Ініціатором створення цього комітету став студент, голова Чернігівської облас- ної організації «Українська студентська спілка», кореспондент всеукраїнської тижневої газети «Сіверщина» Олександр Ясенчук, уродженець Менського району Чернігівщини (його предки переселилися сюди з Ропська на Стародубщині). Ініці- ативу Ясенчука підтримали Василь Че- пурний (голова Чернігівського обласного товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевчен- ка), Олександр Бобко (редактор інтер- нет-сайту «Гайдамака» з Києва) та Петро Вірний зі Стародубщини. Про створення Комітету написала низка українських ви- дань, кількість членів його зростала май- же щодня, і комітетчики почали збирати пожертви на закупівлю українських кни- жок для шкіл Стародубщини. Але, певна річ, Комітету з такою назвою важко було налагоджувати контакти з російською стороною, якою останнім часом оволоділа хвороблива підозрілість до всього україн- ського та пошуку «підступів світової заку- ліси». Тому 2008 року на зібранні членів Комітету було ухвалено рішення перейме- нувати його на Комітет «Велика Сіверщи- на», який займатиметься вивченням істо- рії та етнографії не лише Стародубщини, а й усієї Сіверської землі, історична тери- торія якої займає землі як України, так Росії і Білорусі. Будемо сподіватися, що цей Комітет чекатиме славне майбутнє. Новий сплеск активності у вивченні іс- торії української Стародубщини призвів до формування нових громадських гурт- ків в Україні, Росії та Білорусі, учасники яких беруть активну участь у створенні нового іміджу нашого краю, висвітленні його самобутності та неподібності до ін- ших районів Росії, духовної спільності із сіверськими землями на південь та захід від нього. Серед найактивніших старо- дубських громад у Росії можна назвати інтернет-гурток «Унеча. Так», створений Олександром Обиночним, уродженцем с. Чернятка Унецького району, який меш- кає тепер дуже далеко від рідної батьків- щини, на о. Сахалін. Сіверська громада, яка також займається вивченням старо- дубської історії та етнографії, є на Уралі, у с. Велика Лая Свердловської області. Місцеві патріоти Сіверської землі зберіга- ють пам’ять про батьківщину своїх пред- ків, організовують експедиції на північну Чернігівщину та Стародубщину як най- ближчу до них духовно землю. Велику колекцію стародубського народного виши- вання (сорочок та рушників) зібрала тут найактивніша діячка уральського гуртка Галина Сащенко. На жаль, московська офіційна пропаганда, яка свідомо створює із сучасних українців образ російського ворога, поволі захоплює у свої лабети зна- чну кількість громадян теперішньої Росії. Тому досить складно нині стародубським патріотам у Росії шукати острівців прав- ди в морі облудної брехні, яку щодня ви- ливає в їхні душі державна пропаганда з газетних шпальт та по телебаченню. www.etnolog.org.ua IM FE

Стародубщина: з історії сучасного українського культурного руху

Institution

Ähnliche Einträge