Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини

У статті на основі зібраного в польових умовах етнографічного матеріалу проаналізовано основні заняття та промисли, характерні для жителів Хустщини кінця ХІХ ст. – 40‑х років ХХ ст., а також розглянуто один із розвинених промислів, характерних для нашого часу, – лозоплетіння. Промисел перебуває в пр...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Гайова, Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2019
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208631
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 122-129. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-208631
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2086312025-11-04T01:14:19Z Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини Ethnodesign is an important means of self-expression and self-identification of modern ethnoculture in the material world of man Гайова, Є. Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку У статті на основі зібраного в польових умовах етнографічного матеріалу проаналізовано основні заняття та промисли, характерні для жителів Хустщини кінця ХІХ ст. – 40‑х років ХХ ст., а також розглянуто один із розвинених промислів, характерних для нашого часу, – лозоплетіння. Промисел перебуває в процесі щоденного розвитку й удосконалення різноманітних форм, які мають попит. The article, based on the field ethnographic material, analyses the main occupations and trades typical of the Khustshchyna inhabitants from the late 19th century to the 1940s. Examined is also wickerwork, one of the developed crafts characteristic of our time. The craft is in the process of daily development and improvement of various forms that are in demand. 2019 Article Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 122-129. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208631 7.012:39]:008 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
spellingShingle	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Гайова, Є. Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини Матеріали до української етнології
description	У статті на основі зібраного в польових умовах етнографічного матеріалу проаналізовано основні заняття та промисли, характерні для жителів Хустщини кінця ХІХ ст. – 40‑х років ХХ ст., а також розглянуто один із розвинених промислів, характерних для нашого часу, – лозоплетіння. Промисел перебуває в процесі щоденного розвитку й удосконалення різноманітних форм, які мають попит.
format	Article
author	Гайова, Є.
author_facet	Гайова, Є.
author_sort	Гайова, Є.
title	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
title_short	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
title_full	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
title_fullStr	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
title_full_unstemmed	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
title_sort	етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208631
citation_txt	Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 122-129. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT gajovaê etnodizajnvažlivijzasíbsamoviražennâtasamoídentifíkacíísučasnoíetnokulʹturivmateríalʹnomusvítílûdini AT gajovaê ethnodesignisanimportantmeansofselfexpressionandselfidentificationofmodernethnocultureinthematerialworldofman
first_indexed	2025-11-04T02:07:16Z
last_indexed	2025-11-05T02:05:43Z
_version_	1847914233771065344
fulltext	122 УДК 7.012:39]:008 євгенія Гайова (Київ) ЕТНОДИЗАйН – ВАжЛИВИй ЗАСІБ САМОВИРАжЕННЯ ТА САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ СУЧАСНОЇ ЕТНОКУЛЬТУРИ В МАТЕРІАЛЬНОМУ СВІТІ ЛюДИНИ У статті на основі зібраного в польових умовах етнографічного матеріалу проаналізовано основні заняття та промисли, характерні для жителів Хустщини кінця ХІХ ст. – 40-х років ХХ ст., а також розглянуто один із розвинених промислів, характерних для нашого часу, – ло- зоплетіння. Промисел перебуває в процесі щоденного розвитку й удосконалення різноманітних форм, які мають попит. Ключові слова: очищена кругла, колена, фарбована лоза, кошики, село Іза, інструменти для роботи. The article, based on the field ethnographic material, analyses the main occupations and trades typical of the Khustshchyna inhabitants in the late XIXth century to the 1940s. Examined is also wickerwork – one of the developed crafts characteristic of our time. The craft is in the process of daily development and improvement of various forms that are in demand. Keywords: cleaned round, pricked, painted vine, painted vine, baskets, village of Iza, tools for work. постановка проблеми визначаєть- ся насамперед розглядом розвитку основних занять та промислів сільського населення долинян Закарпаття протягом кінця ХІХ – ХХ ст., які досі в історіо- графії розглядали лише фрагментарно. Зокрема, зазначені передумови станов- лення й фактори розвитку господарських та культурно-побутових традицій у різ- них груп населення (долинян, гуцулів, бойків, лемків Закарпаття) досліджених районів у контексті виявлення впливу та ролі соціально-політичних, природно-гос- подарських факторів. До наукового обігу вводимо нові дані, серед яких слід відзначити етнографічні матеріали, зібрані в науково-пошукових експедиціях за допомогою розроблених запитальників. Значно розширена емпі- рично-фактографічна база регіональних досліджень. Здобуті результати вперше в такому аспекті запроваджено до науко- вого обігу, вони можуть бути використані при вивченні етнічної історії Закарпаття. Історію країни й етносу можна вивча- ти не лише шляхом встановлення загаль- них закономірностей соціального, еконо- мічного й політичного розвитку, тобто виявлення загального, але й через ре- конструкцію одиничного та особливого. У такому разі історія України – це істо- рія її регіонів, населених пунктів, окре- мих етнічних груп. Отже, цілісна карти- на вітчизняної історії складатиметься з окремих історій. хронологічні межі запропоновано- го дослідження охоплюють період кінця ХІХ – ХХ ст. Аналіз досліджень і публікацій. Ви- вчення трудової діяльності долинян в основному ґрунтується на експедиційних польових матеріалах авторки, які вияви- ли, що господарський розвиток базувався на натуральному господарстві. Основним заняттям жителів було землеробство, ско- тарство, значною мірою розвивалися до- машні промисли і ремесла. Це, насампе- ред, ті, що пов’язані з веденням сільського господарства. Оскільки промисловість не забезпечувала селян різноманітними зна- ряддями праці, а купівельна спроможність була низька («купувати не було за що»), то хлібороби, поєднуючи основне заняття з ремісництвом, виробляли їх самі. Промисли відігравали роль додатково- го заняття при землеробстві, мали сезон- ний характер і припадали на час, вільний від землеробських робіт, заготівлі сіна: осінь, зиму та ранню весну. Лемки працю- вали на тартаках, гутах, фабриках, мли- нах, лісосіках, на залізниці, у кар’єрах. Були столярами, стельмахами, пічника- ми, будівельниками, боднарями, коваля- ми. Возили кльоци, тесали дерево, за- готовляли клепки, луб’я, ґонти, різали вручну дошки, будували будинки. www.etnolog.org.ua IM FE 123 Щоб вижити, люди, окрім землероб- ства і скотарства, розводили бджіл, рибалили, полювали, збирали гриби та ягоди. У досліджуваних селах були роз- винені різні ремесла: лозоплетіння, ко- вальство, римарство, стельмахування, теслярство, столярство, бондарство. У домашніх умовах виготовляли речі щоденного вжитку: одяг, взуття, домаш- нє начиння. Ткали полотно, виготовляли саморобне сукно, шили постоли, чоботи, плели кошики. Мета статті: на основі науково-публі- цистичних статей, експедиційних та ар- хівних звітів за минулі роки ознайомити читачів із основними заняттями населен- ня, промислами і ремеслами долинян За- карпаття, а конкретніше – із ремеслом, яке збереглося і розвивається в с. Іза Хустського району Закарпатської області. Об’єктом дослідження є сільське на- селення історико-етнографічного регіону Закарпаття – долиняни, які проживають в Хустському районі Закарпатської облас- ті, їхні основні заняття, промисли і ремес- ла в системі традиційно-побутової культу- ри українського народу. предметом дослідження стали проце- си формування і розвитку сільського гос- подарства, промисли і ремесла населення даного регіону від кінця ХІХ і протягом ХХ ст. Виклад основного матеріалу. Серед Хустсько-Солотвинської долини, на старо- давній терасі лівого берега Ріки за 5 км від Хуста розташоване знамените на всю Україну село Іза – знаний центр лозо- плетіння всього Закарпаття. Це колиш- ня територія історичної Марамороської жупи (сучасний Рахівський, Хустський, Тячівський, частина Міжгірського й Ір- шавського районів), яка була створена у 1303 році. У документальних письмових джерелах село вперше згадане в ХІV ст. Літературні джерела та експедицій- ні польові матеріали авторки за різ- ні роки [3–6] виявили, що в ХІХ ст. – 40-х роках ХХ ст. господарський розвиток жителів Хустщини базувався на натураль- ному господарстві, вони самотужки виго- товляли все необхідне для домашнього вжитку. Основним заняттям було землеробство, скотарство, значною мірою були розвинені домашні промисли і ремесла. Це, насампе- ред, ті, що пов’язані з веденням сільсько- го господарства. Оскільки промисловість не забезпечувала селянина знаряддями праці, а його купівельна спроможність була низька, то ці знаряддя виробляли самі хлібороби, які поєднували осно- вне заняття з ремісництвом. У кожному селі були ковалі, гончарі, шевці, ткачі, бондарі, римарі, стельмахи, теслярі. До- машніми виробами селяни задовольняли свої потреби. Пряли, ткали, обробляли шкіри, шили собі взуття і одяг, виготов- ляли дерев’яний і глиняний посуд. Довги- ми осінніми й зимовими вечорами із уст в уста переповідали різні народні легенди і повір’я. Усе це полегшувало одноманітну роботу. У містах і селах діяли кооперати- ви-артілі з виготовлення кошиків, меблів, дерев’яних виробів, полотна. Промисли відігравали роль додатко- вого заняття при землеробстві, мали се- зонний характер і припадали на час, вільний від землеробських робіт, заготів- лі сіна – осінь, зиму та ранню весну. Се- ляни працювали на тартаках, гутах, фа- бриках, млинах, лісосіках, на залізниці, у кар’єрах, на заготівлі та сплаві лісу, на будівельних роботах у містах, споруджен- ні шляхів. Возили кльоци, тесали дерево, заготовляли клепки, луб’я, ґонти, різали вручну дошки, будували будинки. Щоб вижити, люди, крім землеробства і скотарства, вдавалися до бджільництва, рибальства, полювання, збирання грибів та ягід. На початку ХХ ст. в селах Іза та Ко- шелеве Хустського району уряд держав- ним коштом підтримав створення народ- них шкіл із лозоплетіння. Приблизно в той самий час у Вишковому, що поблизу Тячева, освоїли плетіння з листя сухої кукурудзи, а в Берегівському районі по- чали робити речі з болотяного очерету. І от на щорічних господарських вистав- ках-ярмарках у Львові, Коломиї та Терно- полі з’явилися, окрім кошиків, хлібниць і килимків, плетені валізи, дитячі колис- ки, крісла-гойдалки, комоди й дивани із Хустщини. Публіка не шкодувала грошей на оригінальні – за формою, орнаментом, застосуванням – речі. Це був «мистецький вибух» – на початку 20-х років минулого століття в моду увійшли плетені дерев’яні прикраси, ажурні панно. Земельні простори села по берегах Ріки багаті на лозові породи – найпоширені- ший природний матеріал, який став осно- www.etnolog.org.ua IM FE 124 вою виготовлення побутових плетених виробів. Здавна в цьому селі «красний хосен маут люде із того, ож різні коши, колиски, ожичники (іл. 1, 2) для ложок плетут, правлят стільці, постелі (ліжка) із вербової лози. Русин дуже любить та- коє ремесло, што коло домув може про- вадити, народ в селі велику наклоность має ид сеї роботи. Любить майструвати, но ще ліпше любить сімейтво своє і лиш у крайній нужді пустить дитину свою до чужих людей у чуже місце» [1], – так пи- сав дослідник Ю. Жаткович у ХІХ ст. Промисел набув великого поширення наприкінці ХІХ ст. й давав селянам не- абиякий прибуток. Пересічний майстер у день виплітав 8–10 кошиків. «Село заро- бляло в місяць у 20–30-х роках ХХ ст. до 20 тисяч крон». За цих часів мали по- пит великі кошики з неочищеної лози для транспортування яблук. По-різному збу- вали свій товар: на ярмарках Закарпат- тя, на возах доїжджали до Сиготу – там ліпше продавали». На підводу входило 150–200 різних виробів – носили по се- лах, продавали, обмінювали. Поширений був натуральний обмін на зерно, мелай (кукурудзу) – «всяк приходилося». З часом цей промисел удосконалював- ся і пристосовувався до запитів населен- ня. Наприклад, для мешканців Севлю- щини (нині Виноградове) Берегівського району, де розвинене виноробство, обплі- тали лозовим пруттям скляні пляшки та бутлі. Незабутнє враження сьогодні справля- ють нові або перебудовані добротні осе- лі, розташовані обабіч доріг. Центральна вулиця села, завдовжки сім кілометрів, – суцільна виставкова траса. Проїжджаю- чи, милуєшся розмаїттям виплетених з лози меблів, великим вибором різних за формою, розміром, призначенням коши- ків, декоративними хатніми прикрасами, виставленими біля кожної садиби, при- кріпленими до тинів або розміщеними у дворах під обплетеними виноградом аль- танками. Плетіння цього села, давнє за своїми традиціями, різноманітне за вида- ми і формами, завжди привертало і при- вертає увагу дослідників народної культу- ри, мистецтвознавців не лише в Україні, а й за її кордонами. Досвід плетіння пе- редається від старших молоді, діти пере- ймаються цією роботою: «то так ся веде з плеча – на плече» 1. Із розповідей Кашкова Михайла Дмит- ровича та інших старожилів дізнаємося, що «матеріал для плетіння заготовлявся у всі часи літом і восени: починали за- готовляти, зрізали лозу серпами, ножами. Літня лоза ріжеться на початку серпня, а осіння – з середини вересня («як лист відпаде») і до грудня, до снігу». Тепер дехто навіть садить 2–3 ряди вербової лози біля хиж (хат), вона рос- те упродовж 12–15 років, і її здебільшого використовують для виготовлення меблів, вона виростає висока і «май груба». Зріза- ні стебла складають у сніп, зв’язують «во- жовкою» (скручений товстий прут) і пе- реносять додому, де кусаками обчищають від листя: «коли файна погода – чистиме, а коли дощова – накриваєме личчям, по- ливаємо водою, щоб не сохла, і чекаємо погоди» 2. Почищену розставляють, розстеляють, як сіно, щоб швидше на сонці висохла. Просушені, очищені прути зв’язують у пучки і сортують по довжині та товщині (іл. 10). Літню лозу, яка «легше знімаєть- ся», не треба варити, вона тоненька, має світло-жовтий колір (місцева назва – «за- рінка»). З неї роблять сувеніри, делікат- ні, невеличкі речі. У всі часи із «зарін- ки» плели різні за розмірами партицьові 3 корзини, які використовували на кожен день до базару, а на свята – до міста чи до церкви. Осіння лоза «май буш грубша (міцні- ша)». Аби зняти з неї кору, треба її го- дину кип’ятити, потім облити холодною водою – загартувати. Раніше були вели- кі металеві баняки, котли, які стояли по берегах Ріки, Тиси, і в них варили лозу. Проварена лоза набувала коричневого ко- льору, з неї плели «корзини» – вони були міцніші за ті, що виготовляли з літньої лози. Розповідали, що кожного року, на- ступного дня після Покрови (14 жовтня), уся Іза – дві з половиною тисячі дворів – виходить на береги Тиси і Ріки. Цілий день селяни ріжуть вербове пруття. По- тім знову всі разом чистять його і про- варюють у величезних чанах. Тут, усмі- хаючись, кожен переповідає, як люди із сусідніх сіл про цю роботу говорять між собою: «Кажете, гори димлять? Та то в Ізі лозу варять». Різна за структурою лоза диктува- ла використання відповідних технічних прийомів плетіння при створенні різних www.etnolog.org.ua IM FE 125 форм ужиткових речей. Із нечищеної лози плели: великі кошики з двома ручками – для збору городини, носіння худобі сіна; «зваряльники» 4 – для прання щойно на- прядених ниток, полотна, одягу; великі діжки – для тримання полущеної кукуру- дзи «на подах» (на горищах). Очищена кругла і колена лоза годи- лася для плетення різних за формою і призначенням кошиків, дитячих ігра- шок, меблів. Колиски виплітали із грубої круглої очищеної лози, вони мали кону- соподібну форму – це ті, що підвішували до «селемен» (поперечних балок стелі), а прямокутної форми колиски кріпили до дерев’яного стояка і ставили на долівку в хижі. До наших днів дійшли традиційні форми і назви кошиків: різних розмірів «феделкані» з однією ручкою – для ви- нограду, фруктів, овочів. Поширеним у господарстві був і залишається зручний для перенесення на далекі відстані «га- ті-кошар» (іл. 7, 8), він має рівні, роз- ширені догори, стінки, кріпиться пасками за рамена на спині. У ньому носили сіно, білизну до річки – прати, з лісу – дрова, а виноград і фрукту везли і несли на про- даж аж до Угорщини. У багатьох господинь побутували фор- ми, у яких підходило тісто до того, як «сажати у п’єц» (піч), плетені «ожични- ки», де тримали ложки. Кашков М. Д. розповів, що із 1940-х років до сьогоден- ня дійшли форми кошиків: бомкало, фе- делкані, йопанка, рибак, різні хлібниці, вази, меблі, які запровадив у селі і вдо- сконалив його тато – Кашков Дмитро Ки- рилович, 1901 року народження (нині по- кійний) та його односельці. «Бомкало – кошик (звужений догори, з двома ручками, має дві опуклі по до- вжині стінки, а по боках – прямі, закри- вається кришкою) він приніс зі світу, уви- дів і дома зробив, а потім воно повсюдно поширилося по селу, бо в ньому зручно перевозити фрукти, овочі. Робив дитя- чі іграшки «цоркало». Щоб цоркотало, усередину клав зерно, дрібні камінчики. В меблевий комплекс, який робив мій нянько, входили 4 стільці, крісла (сту- ла), столик, велике рекоме (диван). У ті часи лише він робив меблі». Кошик «йопанка» і в наш час плететь- ся із круглої світлої лози, він має прямо- кутну форму із заокругленими внизу стін- ками і кутами. У минулому столітті його використовували як великодній кошик. «Гаті-кошар» зручний для перенесення різних речей на спині 5. До 1940-х років всі вироби плели із од- нотонної лози, інколи підфарбовували її гашеним вапном, що давало коричнюватий колір. Її вплітали у дитячі іграшки, іно- ді – у кошики. А «катіоновими» барвни- ками почали користуватися від 1940-х ро- ків: тоді було започатковано плетіння у вигляді мережива, яке рельєфно виступа- ло вгорі на стінках кошика «рибак». Так його назвали через те, що в ньому носили виловлену з річки рибу. Кожна господиня і до цього часу має такий кошик і вико- ристовує його лише до риби. У наш час, щоб пофарбувати лозу її «варять у спеціальному розчині, його на- зиваємо “бейц”, він різних кольорів: бор- довий, рудий, коричневий» 6. Інструмен- ти для роботи: ножиці, ножі, шило, серп, колець (колюк, кулець, кілець), кусак – зігнуте металеве пруття, яким обчищали листя, кору, станок «дялу». Раніше був дерев’яний колець на три, чотири грані, ним кололи цілий прут, а ще раніше ко- лоли перстом (палець з нігтем), тепер же його роблять із міцного текстоліту з го- стрими 3–4 гранями. «Дялу» – дерев’яний ручний саморобний станок для стругання пруття, на ньому регулюється відповідна товщина прута і знімається серцевина. Ін- коли розповідали молоді майстри: «Прут зділяє як папір – тоненько. Основна ви- мога – лоза має бути міцна, пружна, щоби гнулася, але не ламалася. Я се май сокочу (бережу), бо ще нянько (тато) муй на ньо- му дялував» 7. Товсту лозу розколюють на три части- ни, потім «дялують» і лише після цього фарбують. При плетінні опукла сторона прута йде назовні, а дялована рівнень- ка – усередину. Перед тим, як плести, лозу задля гнучкості намочують. Залеж- но від призначення, продумують фор- му виробу і добирають відповідну лозу. Плетення будь-якого кошика починається знизу, з денця. Якщо дно велике, беруть 4–5 міцних вербових лозин, для меншо- го виробу – 3. Роблять хрестик, заплі- тають навколо лозою і по формі виробу розділяють. Коли денце набуло форми, і його заплели, кінчики прутів обрізають. У денце вставляють круглі загострені прутики, внизу їх згинають і для міцнос- www.etnolog.org.ua IM FE 126 ті обплітають «вуєм» (який водночас є прикрасою), а вгорі зв’язують «вракаш» (разом) і потім поперечними круглими чи колотими прутиками заплітають стін- ки виробу. Ручку вставляють останньою, загострені кінці пропихають з двох сто- рін углиб, доки вони щільно увійдуть у стінки. Творчий доробок жителів Ізи над- звичайно різноманітний: здається, немає такої речі, яку не зуміли б зробити ці майстри! Вони приймають і ексклюзив- ні замовлення, інколи порадять хороший дизайн. Вражають якісно виплетені набори ме- блів для веранди, вітальні, кухні. Форми і розміри столів, диванів, стільців, осло- нів, крісел-гойдалок у кожного майстра є неповторними. За бажанням можна придбати кутові і прямокутні шафи для білизни на 4–5 шух- ляд, діжки з кришками для брудної бі- лизни, окремо табурети, стільці, крісла- гойдалки, журнальні столики, рами для дзеркал, підставки для квітів, торшери, люстри, вішаки для одягу, різного при- значення шафи. Милує око дитячий асор- тимент: колиски, сани, крісла-гойдалки, маленькі ослінчики для різних потреб, дитячі забавки, дитячі кошарочки. А що вже казати про кошики – най- різноманітніший вид плетених виробів: для квітів, для котика («кошарник»), для квочки, для бутлів; різноманітні жіночі «ташки» (сумки); господарчі кошики – «рибак», «бомкало», «феделканя», «га- ті-кошар», «йопанка», кошарки, великі коші. Є кошики згідно з вимогами часу – це кошики «голандери» (для машин, для пікніка). Такий кошик всередині має переділ на кілька місць і закривається кришкою, з ним зручно ходити в ліс, на прогулянку. Є кошики «дроварі», їм місце біля пічки, в них складають дрова. Вели- кий вибір кошиків для Великодня, серед них є кошики на підставці, ажурні, «про- тягувані», із зубчиками зверху, з косою, тощо. Є класичні зразки форм і є змінні тенденції. «От цьогоріч всі просять ажур- но обплетену широку ручку – це “ко- бра” називається. Навіть для дітей такі шукають, “кобровані”, а також мальовані (білі, бузкові, рожеві, зелені), а в ці роки найбільш запитувані “прибрані” – при- крашені квітами, стрічками», – розповіла майстриня Ізай Тамара. Привертають увагу й декоративні при- краси для інтер’єрів: «руг» (ріг) для су- хоцвітів, «сонечко», соняшники, ромаш- ки. Усі ці вироби стали частиною нашого побуту, вони зручні, гарні і, поза всяким сумнівом, – справжні витвори мистецтва. Висновки. Етнодизайн у наш час стає важливим засобом самовираження та са- моідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини. Це яскраво і переконливо підтверджує приклад роз- виненого лозоплетіння в с. Іза Хустського району Закарпатської області. Таке тради- ційне, національне мистецтво розвинулося на основі природнього матеріалу – лози, яка росте тут повсюдно по берегах Ріки і Тиси. У зв’язку з нагальними потребами у сільському побуті протягом ХХ ст. воно змінювалося, набувало інших форм, видів використання, техніки плетіння. Напри- клад, зі звичайного кошика для господар- ства виникло до тридцяти видів кошиків для різних потреб. Якість виготовлення цих кошиків дає можливість користува- тися ними й у місті. Перед Великоднем київські базари і торгові місця на всіх станціях метрополітену заповнюються привезеними кошиками із Хустщини. І не тільки в Києві їх можна побачити, купити такі вироби можна всюди по Україні і за її межами. примітки 1 Записала Є. В. Клапчук (Гайова) у с. Іза від Михайла Васильовича Сабова. 2 Записала Є. В. Клапчук (Гайова) у с. Іза від Калини Мхайлівни Щербан. 3 Партиця – 4–6 прутиків лози, які пле- туться вкупі. 4 Зваряльник – виплетена велика діжка, яка знизу мала отвір, зсередини обкладалася полотном. У ній зваряли (відбілювали, упа- рювали) напрядені конопляні нитки, полотно, зшитий з полотна одяг. Складені речі пере- сипали буковим попелом, заливали гарячою водою і певний час золили (відбілювали), а потім на річці чи у потоці прали. 5 Записала Є. В. Гайова в с. Іза від Тамари Ізай. 6 Записала Є. В. Гайова в с. Іза від Тамари Ізай. 7 Записала Є. В. Клапчук (Гайова) у с. Сокирниця від Олексія Васильовича Сабо- даша, 1926 р. н. www.etnolog.org.ua IM FE 127 1. Кошики для Великодня 2. Кошики (зліва направо): «рибак», «дроварі» (круглої форми з кришкою) та кошики для ложок 3–6. Різні види плетених меблів 1 2 3 4 5 6 www.etnolog.org.ua IM FE 128 11. Господар у чурі (господарча будівля). с. Стеблівка хустського р-ну Закарпатської обл. 7, 8. «Гаті-кошар» та спосіб його носіння 9, 10. Різні види робіт з лозою – варення, чищення 7 8 9 10 11 www.etnolog.org.ua IM FE 129 Джерела та література 1. Жаткович Ю. Замітки етнографічні з Угорської Руси. Етнографічний збірник. Львів, 1896. Т. ІІ. С. 1–38. 2. Горинь Г. Й. Лозо- і коренеплетіння. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. Київ, 1983. С. 122–123. 3. Звіт про наукове відрядження до Хустського району 08.09–18.09.2006 р. Архівний номер № 50. 4. Звіт про науково-пошукову роботу в Хустському районі 08.05–25.05.1986 р. 5. Звіт про науково-пошукову експедицію в Хустський район 23.09–06.10.1991 р. 6. Звіт про науково-пошукову роботу в Хустському районі 20.11–01.12.1985 р. references 1. ZHATKOVYCH, Yuriy. Ethnographic Notes from Hungarian Ruthenia. In: Mykhaylo HRUSH- EVSKYI, ed.inchief, The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1896, vol. II, pp. 1–38 [in Ukrainian]. 2. HORYN, Hanna. Wicherwork and Root Weaving. In: Yuriy HOSHKO, ed., Boykivshchyna: A Historical and Ethnographical Study. Kyiv: Scientific Thought, 1983, pp. 122–123 [in Ukrainian]. 3. A Report on the Scientific Assignment to Khust District in September, 8–18, 2006. Archive number No. 50 [in Ukrainian]. 4. A Report on Research Studies in Khust District in May, 8–25 1986 [in Ukrainian]. 5. A Report on the Research Expedition to Khust District in September, 23 to October, 6 1991 [in Ukrainian]. 6. A Report on Research Studies in Khust District in November, 20 to December, 1 1985 [in Ukrainian]. SUmmary Ethno-design today is an important means of self-expression and self-identification of modern ethno-culture in the human material world. This is vividly and convincingly confirmed by the school of developed wickerwork in the village of Iza in Khust District (Transcarpathian Region). This traditional, national art has evolved on the basis of a natural material – vine, which grows here all along the banks of the rivers Rika and Tisza. Due to various necessities in rural life throughout the XXth century, the art changed, acquiring different forms, types of use, and weaving techniques. For example, up to thirty types of baskets for different needs have emerged from a regular basket for household needs. And the quality of these baskets allows using them in towns as well. Keywords: cleaned round, pricked, painted vine, baskets, village of Iza, tools for work. www.etnolog.org.ua IM FE

Етнодизайн - важливий засіб самовираження та самоідентифікації сучасної етнокультури в матеріальному світі людини

Institution

Ähnliche Einträge