Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»

• Datum: 2020
• 1. Verfasser: Наєнко, М.
• Format: Artikel
• Sprache: Ukrainian
• Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
• Schriftenreihe: Матеріали до української етнології
• Schlagworte: Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії
• Online Zugang: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208679
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Zitieren: Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» / М. Наєнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2020. — Вип. 19(22). — С. 92–95. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

У статті йдеться про перебування Максима Рильського під арештом та його свідчення у справі СВУ («Спілка визволення України»). Поет перебував під слідством півроку і дав письмово одне основне і вісім додаткових свідчень (23 березня – 28 квітня 1931 р.). Автор характеризує ці «свідчення» як самообмову людини, що потрапила під слідство цілком безневинно. Безневинними були й усі учасники так званої СВУ, яку сфабриковано з метою знищення українства в Україні на догоду радянсько-імперській політиці Союзу РСР. Під тиском слідчих посіпак «свідок» Максим Рильський давав і позитивну, і негативну характеристику арештованим підслідним, серед яких були переважно літератори та інші діячі культури. Однак намагався в своїх оцінках бути максимально стриманим і не позбавленим суто людської гідності. У його свідченнях містилася дуже важлива інформація про літературний процес 20‑х років, яка має посутнє значення для літературознавства як науки. Стаття найбільш характерна саме цим, літературознавчим, акцентом у ній та розкриттям сваволі імперського тиску на розвиток літератури в умовах підколоніальної України та людини в ній. Наголошено також на справедливому оскарженні самого судового процесу СВУ та виправданні всіх його учасників. Цинічне радянське судочинство 1989 року визнало вирок щодо засуджених за цим процесом несправедливим. Усіх засуджених було реабілітовано (більшість їх загинула в радянських катівнях), а Максиму Рильському доводилося в тих умовах продовжувати поетичну творчість, яка була нерідко своєрідним самокатуванням поета.