Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»

У статті йдеться про перебування Максима Рильського під арештом та його свідчення у справі СВУ («Спілка визволення України»). Поет перебував під слідством півроку і дав письмово одне основне і вісім додаткових свідчень (23 березня – 28 квітня 1931 р.). Автор характеризує ці «свідчення» як самообмову...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Наєнко, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208679
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» / М. Наєнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2020. — Вип. 19(22). — С. 92–95. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-208679
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2086792025-11-05T01:02:46Z Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» Maksym Rylskyi’s Main and Additional Witnesses at the Opera of ULU Наєнко, М. Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії У статті йдеться про перебування Максима Рильського під арештом та його свідчення у справі СВУ («Спілка визволення України»). Поет перебував під слідством півроку і дав письмово одне основне і вісім додаткових свідчень (23 березня – 28 квітня 1931 р.). Автор характеризує ці «свідчення» як самообмову людини, що потрапила під слідство цілком безневинно. Безневинними були й усі учасники так званої СВУ, яку сфабриковано з метою знищення українства в Україні на догоду радянсько-імперській політиці Союзу РСР. Під тиском слідчих посіпак «свідок» Максим Рильський давав і позитивну, і негативну характеристику арештованим підслідним, серед яких були переважно літератори та інші діячі культури. Однак намагався в своїх оцінках бути максимально стриманим і не позбавленим суто людської гідності. У його свідченнях містилася дуже важлива інформація про літературний процес 20‑х років, яка має посутнє значення для літературознавства як науки. Стаття найбільш характерна саме цим, літературознавчим, акцентом у ній та розкриттям сваволі імперського тиску на розвиток літератури в умовах підколоніальної України та людини в ній. Наголошено також на справедливому оскарженні самого судового процесу СВУ та виправданні всіх його учасників. Цинічне радянське судочинство 1989 року визнало вирок щодо засуджених за цим процесом несправедливим. Усіх засуджених було реабілітовано (більшість їх загинула в радянських катівнях), а Максиму Рильському доводилося в тих умовах продовжувати поетичну творчість, яка була нерідко своєрідним самокатуванням поета. The article is about Maksym Rylskyi’s arrest and his evidence in the case of the Union for the Liberation of Ukraine (ULU). The poet has been on remand for six months and given one written and eight additional testimonies (March 23 – April 28, 1931). The author of the report characterizes this “evidence” as a self-slander of a person put on a trial quite innocently. All members of the so-called Union for the Liberation of Ukraine, a fictitious organization invented to destroy Ukrainians in Ukraine in favour of the Soviet-imperial policy of the USSR, have been innocent. Under pressure from investigative henchmen, «witness» Maksym Rylsky has given both positive and negative characteristics to the arrested suspects. These are mainly writers and other figures of culture. However, he has tried to be as restrained as possible and not deprived of purely human dignity in his assessments. His testimonies contain valuable information about the literary process of the 1920s, which is of current importance for literary science. The report is characterized by a literary emphasis. The author reveals the arbitrariness of imperial pressure on the development of literature in the conditions of colonial Ukraine and on a person in it. It is emphasized also on the fair appeal of the trial of the Union for the Liberation of Ukraine and the acquittal of all its convicts. In 1989, the cynical Soviet judiciary admitted the sentence of those accused participants was unfair. All convicted are rehabilitated (most of them have perished in the Soviet torture chambers), and Maksym Rylsky had to continue writing poetry in those conditions. It has often been a kind of self-torture of the poet. 2020 Article Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» / М. Наєнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2020. — Вип. 19(22). — С. 92–95. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208679 821.161.2:347.99“1931”Рил uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії
spellingShingle	Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії Наєнко, М. Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» Матеріали до української етнології
description	У статті йдеться про перебування Максима Рильського під арештом та його свідчення у справі СВУ («Спілка визволення України»). Поет перебував під слідством півроку і дав письмово одне основне і вісім додаткових свідчень (23 березня – 28 квітня 1931 р.). Автор характеризує ці «свідчення» як самообмову людини, що потрапила під слідство цілком безневинно. Безневинними були й усі учасники так званої СВУ, яку сфабриковано з метою знищення українства в Україні на догоду радянсько-імперській політиці Союзу РСР. Під тиском слідчих посіпак «свідок» Максим Рильський давав і позитивну, і негативну характеристику арештованим підслідним, серед яких були переважно літератори та інші діячі культури. Однак намагався в своїх оцінках бути максимально стриманим і не позбавленим суто людської гідності. У його свідченнях містилася дуже важлива інформація про літературний процес 20‑х років, яка має посутнє значення для літературознавства як науки. Стаття найбільш характерна саме цим, літературознавчим, акцентом у ній та розкриттям сваволі імперського тиску на розвиток літератури в умовах підколоніальної України та людини в ній. Наголошено також на справедливому оскарженні самого судового процесу СВУ та виправданні всіх його учасників. Цинічне радянське судочинство 1989 року визнало вирок щодо засуджених за цим процесом несправедливим. Усіх засуджених було реабілітовано (більшість їх загинула в радянських катівнях), а Максиму Рильському доводилося в тих умовах продовжувати поетичну творчість, яка була нерідко своєрідним самокатуванням поета.
format	Article
author	Наєнко, М.
author_facet	Наєнко, М.
author_sort	Наєнко, М.
title	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»
title_short	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»
title_full	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»
title_fullStr	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»
title_full_unstemmed	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»
title_sort	основні та додаткові «свідчення» максима рильського в «опері сву»
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Сторінки творчої біографії та життєпису Максима Рильського. Сучасні рефлексії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208679
citation_txt	Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ» / М. Наєнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2020. — Вип. 19(22). — С. 92–95. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT naênkom osnovnítadodatkovísvídčennâmaksimarilʹsʹkogovoperísvu AT naênkom maksymrylskyismainandadditionalwitnessesattheoperaofulu
first_indexed	2025-11-05T02:09:09Z
last_indexed	2025-11-06T02:05:35Z
_version_	1848004822235611136
fulltext	92 УДК 821.161.2:347.99“1931”Рил doi ОСНОВНІ ТА ДОДАТКОВІ «СВІДЧЕННЯ» МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО В «ОпЕРІ СВУ» Анотація / abstract У статті йдеться про перебування Максима Рильського під арештом та його свідчення у спра- ві СВУ («Спілка визволення України»). Поет перебував під слідством півроку і дав письмово одне основне і вісім додаткових свідчень (23 березня – 28 квітня 1931 р.). Автор характеризує ці «свідчення» як самообмову людини, що потрапила під слідство цілком безневинно. Безневинни- ми були й усі учасники так званої СВУ, яку сфабриковано з метою знищення українства в Укра- їні на догоду радянсько-імперській політиці Союзу РСР. Під тиском слідчих посіпак «свідок» Максим Рильський давав і позитивну, і негативну характеристику арештованим підслідним, серед яких були переважно літератори та інші діячі культури. Однак намагався в своїх оцінках бути максимально стриманим і не позбавленим суто людської гідності. У його свідченнях місти- лася дуже важлива інформація про літературний процес 20-х років, яка має посутнє значення для літературознавства як науки. Стаття найбільш характерна саме цим, літературознавчим, акцентом у ній та розкриттям сваволі імперського тиску на розвиток літератури в умовах під- колоніальної України та людини в ній. Наголошено також на справедливому оскарженні само- го судового процесу СВУ та виправданні всіх його учасників. Цинічне радянське судочинство 1989 року визнало вирок щодо засуджених за цим процесом несправедливим. Усіх засуджених було реабілітовано (більшість їх загинула в радянських катівнях), а Максиму Рильському до- водилося в тих умовах продовжувати поетичну творчість, яка була нерідко своєрідним самока- туванням поета. Ключові слова: СВУ, сфабриковане судочинство, свідчення, самообмова, «махрові укра- їнці», поезія, художня творчість, літературні організації, ідеологічні розходження, вирок, від- сутність злочину, неокласики, реабілітація. The article is about Maksym Rylskyi’s arrest and his evidences in the case of the Union for the Liberation of Ukraine (ULU). The poet has been on remand for six months and given one written and eight additional testimonies (March 23 – April 28, 1931). The author of the report characterizes these “evidences” as a self-slander of a person put on a trial quite innocently. All members of the so-called Union for the Liberation of Ukraine, a fictitious organization invented to destroy Ukrainians in Ukraine in favour of the Soviet-imperial policy of the USSR, have been innocent. Under pressure from investigative henchmen, «witness» Maksym Rylsky has given both positive and negative characteristics to the arrested suspects. These are mainly writers and other figures of culture. However, he has tried to be as restrained as possible and not deprived of purely human dignity in his assessments. His testimonies contain valuable information about the literary process of the 1920s, which is of current importance for literary science. The report is characterized by a literary emphasis. The author reveals бібліографічний опис: Наєнко, М. (2020) Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ». Матеріали до української етнології, 19 (22), 92–95. Naienko, M. (2020) Maksym Rylskyi’s Main and Additional Witnesses at the Opera of ULU. Materials to Ukrainian Ethnology, 19 (22), 92–95. НАєНКО МИХАЙЛО літературознавець, доктор філологічних наук, професор (Київ, Україна) NaieNko mykhailo a literary man, a Doctor of Philology, a professor (Kyiv, Ukraine) www.etnolog.org.ua IM FE 93 Народ, як відомо, не без гумору: су- довий процес над сфабрикованою в 1930 році справою СВУ («Спілкою ви- зволення України») він називав лаконіч- но, але дуже промовисто: «Опера СВУ – музика ДПУ». Дійовим персонажем у цій «опері» (але «другого плану») був і Мак- сим Рильський. Проблема ця ніби задавнена, та обгово- рювати її слід. Бо це – історія не тільки судових фальсифікацій у тоталітарній ра- дянській державі, а й історія літератури та окремого літератора. У т. зв. «головно- му» й «додаткових» свідченнях у справі СВУ Максим Рильський наголошує, що вона (та історія) дуже сумна. Важко ска- зати, хто б із нас як повівся в схожій си- туації (це вже я кажу від себе); Максим Тадейович у тих умовах став на шлях са- мообмови. Вона набувала часом одверто- го характеру і переходила межу можли- вого. У «свідченнях» 1 квітня 1931 року він, наприклад, написав: «…Моя провина перш за все негативна, тобто я винен не так у тому, що робив, як у тому, чого не робив, хоч і повинен був робити» [3, с. 271]. Згадується сумний випадок, коли мого дідуся арештовано і замордовано в радянських ГУЛАГах тільки за те, що він «не доніс», а «мав би донести» на сусіда, який нібито вкрав на колгоспному току мішок зерна і привіз до себе додому. «Ти, діду, не міг цього не бачити і мав би до- повісти, куди треба», – говорили дідусе- ві стражі сільського порядку і запротори- ли його в ГУЛАГ для явної загибелі. Протягом п’яти місяців, коли Мак- сима Рильського допитували у «Спра- ві СВУ», він власноручно написав одно «головне» і вісім «додаткових» свідчень. Від 1931 року вони зберігалися в архівах радянського Комітету Державної Безпеки (тоді – ГПУ, Головне Політичне Управлін- ня) а в 1995 році Володимир Пристайко і Юрій Шаповал оприлюднили їх у книзі «Справа “Спілки визволення України”» (Київ : Інтел, 1995. 448 с.; далі «Спра- ва “СВУ”»). Відповідальним редактором книжки «Справа “СВУ”» значиться Іван Іллєнко. Йому ж належить у книжці і піс- лямова до неї: «Оскаржує історія. Слово від редактора» [3, с. 409–428]. Написано цю післямову сумлінно, в основному про розвінчання судилища над СВУ, вирок якого через 60 років був переглянутий і ухвалою Пленуму Верховного Суду УРСР від 11 серпня 1989 справу було припинено через від- сутність складу злочину в діях засудже- них осіб. Засуджених було 45, а Максим Рильський проходив у цій «справі», на- гадаю, як свідок. Його свідчення Іван Іл- лєнко називає самообмовою, спаленням мостів, що єднали його ще з дитинства з українством. Унаслідок цієї обмови Мак- сима Тадейовича було випущено на так звану волю, хоча спроби фізичної лікві- дації його з’являлися і після 1931 року, тобто після завершення справи «СВУ». «У травні-червні 1945 р. – цитує І. Іл- лєнко дослідження І. Біласа, – каральні органи планували розправу над М. Риль- ським за схемою, яку пізніше застосу- вали при вбивстві Я. Галана. Поета ж урятувала пильність служби безпеки ОУН, крайовий провід якої в Луцьку розкрив задуману криваву провокацію» [3, с. 425]. Щоб схилити М. Рильського до само- обмов, слідчі вимагали від нього і зізнань про його знайомство з підсудними за цією «справою». Засуджених було, нагадаю, 45, хоча М. Рильський знайомий був лише з кількома із них. Найбільш негативно він відгукувався у своїх «свідченнях» про С. Єфремова, якому приписували ке- рівництво СВУ, та про його заступника А. Ніковського. Обох їх автор «свідчень», на його думку, знав недостатньо. Називав він їх «махровими українцями» в лапках, the arbitrariness of imperial pressure on the development of literature in the conditions of colonial Ukraine and a person in it. It is emphasized also on the fair appeal of the trial of the Union for the Liberation of Ukraine and the acquittal of all its convicts. In 1989 the cynical Soviet judiciary has admitted the sentence of those accused participants unfair. All convicted are rehabilitated (most of them have perished in the Soviet torture chambers), and Maksym Rylsky had to continue writing poetry in those conditions. It has been often a kind of self-torture of the poet. Keywords: the Union for the Liberation of Ukraine, fabricated judiciary, testimony, self- slander, “rabid Ukrainians”, poetry, artistic creativity, literary organizations, ideological differences, a sentence, absence of crime, neoclassics, rehabilitation. www.etnolog.org.ua IM FE 94 хоч не виключено, що таке означення пи- салося під диктовку слідчого. Переконли- вішими для нас є міркування М. Риль- ського про тих письменників, з якими поет був ближче знайомий і про яких слідчі намагалися «вибити» з нього якнайбіль- ше негативних свідчень. М. Рильський, проте, намагався дати їм якомога найза- гальнішу характеристику, зокрема членам групи неокласиків (М. Зеров, П. Филипо- вич, М. Драй-Хмара й ін.), літоб’єднання «Ланка» (Гр. Косинка, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник) чи літорганізації ВАПЛІТЕ (П. Тичина, М. Хвильовий). Щодо неокласиків, то цікавим вида- ється «свідчення» М. Рильського про виникнення і назву цієї літгрупи. «На- зва виникла випадково, – писав «підслід- ний». – Була якась літвечірка в Акаде- мії, де читались вірші названих [Зерова, Рильського, Филиповича. – М. Н.] та ще декількох поетів (я тоді ще вчите- лював на селі, мої твори читав хтось, здається, Зеров) і треба ж було якось назвати групу, що виступала! Хтось і пустив слово: неоклясики. З російськими «неоклясиками» [в лапках. – М. Н.], як називали себе кілька другорядних росій- ських поетів, група не мала нічого спіль- ного» [3, с. 306]. Максим Рильський дав ґрунтовну характеристику художнім на- становам неокласиків («шанувати і ви- вчати культурне надбання попередніх поколінь; заклик до суворої довершеності форми, до пильного виношування і обро- блення своїх речей», [3, с. 306–307]), але в кінці дописав і те, за що звинувачува- ла неокласиків вульгаризаторська крити- ка 20-х років і чого найбільше вимагали слідчі: «…Ми, “неоклясики”, справді стояли осторонь живого життя і акту- альних проблем, ми справді затримували рух уперед» [3, с. 307]. Павло Тичина (за «свідченнями» Мак- сима Рильського) був «особисто дуже оригінальний, замкнений у собі, нерішу- чий і навіть “конфузливий”», тому він «мало міг вплинути на мене, і тільки лі- тературна його практика, рішучий, хоч і не легкий, мабуть, розрив його з ко- лишніми релігійними та національними мотивами не раз примушували мене гли- боко задуматись: а куди ж іти мені?... Зате знайомство з Хвильовим – хоч я з ним стрічався дуже рідко – велике має для мене значення, особливо одна розмова у нього в Харкові, сам-на-сам. Ентузіаст комунізму (хоч, як відомо, з великими в свій час хитаннями, по- милками, які він сам визнав), він казав, що він перш за все – слуга революції, що постать Леніна – найвища для ньо- го постать у світі і т. д. Я відповів на те, що ладен цілком прийняти ре- волюцію, стримує мене особисто лише одно: “кров”. Цей вияв “мягкотелости” викликав у Хвильового якусь іронічну і дуже ущипливу репліку. В кожнім разі, та розмова – один з етапів у моїм вну- трішнім житті»[3, с. 278]. Нагадаю, що це писалося ще до само- губства Хвильового і до тотального піз- ніше нищення його імені та літературної спадщини. Ставлення Максима Риль- ського до всього того не входить у тему цих міркувань, але його «зізнання», що Хвильовий своєю відданістю революції і розумінням Леніна як найвищої постаті в світі мали для «підслідного» велике зна- чення, було ще одним штрихом його само- обмови. Зі ставленням до групи «Ланка», зо- крема до творчості й особи Григорія Ко- синки, справи трохи складніші. Максим Тадейович у своїх «додаткових свідчен- нях» писав, що з «ланківцями» в нього були спочатку естетично-ідеологічні роз- ходження. «…Літератори, які ввійшли до “Ланки”, – писав він, – закидали “нео- клясикам” (мені, Зерову, Филиповичу) відсутність твердої національної лінії, “русофільство”» [3, с. 277]. Іншого разу «піддослідний» наголошував, що «“се- лянську” (дрібнобуржуазну) психологію та націоналістичні ухили проявляв Ко- синка, Антоненко-Давидович, колишній член УКП, так само був одним із по- клонників “національної ідеї” [3, с. 308]. Або: «Літератори мали певні функції: проведення (в більш чи менш захованій формі) націоналістично-народницьких ідей (Косинка, Осьмачка, Івченко)» [3, с. 300]. Не виключено, що і в цьому ви- падку «свідчення» Рильського писалося під тиском-диктовкою самих слідчих. Бо ставлення його, наприклад, до Григорія Косинки було інакшим, сказати б, на- віть протилежним. Коли його (Косинку) разом із іншими 27-ма письменниками й культурниками було розстріляно 15 груд- ня 1934 року, то Максим Рильський www.etnolog.org.ua IM FE 95 пом’янути їх запросив своїх знайомих саме у своє помешкання. Був серед запро- шених, зокрема, М. Зеров, який також «допитувався» у «Справі СВУ» і тоді на- віть сказав, що поруч із 45-ма звинува- ченими він міг бути сорок шостим. А на поминальному зібранні на квартирі Мак- сима Рильського він говорив, очевидно, якісь «контрреволюційні» чи «терорис- тичні» (в лапках) слова. У 1935 році його, як відомо, було заарештовано і на «зви- нувачення» в «тероризмі» він зреагував так: «С моей стороны был только один раз сделан призыв к террору – в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского». Йдеться тут, як зазначає В. Брюховецький, про читання Зеровим вірша П. Куліша «“До кобзи” на квартирі Рильського 26 грудня 1935 р., де два неокласики і молодий письменник Сергій Жигалко пом’янули розстріля- них по звинуваченню в приналежності до міфічного “об’єднання українських націоналістів” О. Влизька, К. Буревія, Д. Фальківського, Г. Косинку та ін.» [1, с. 197]. Те, що про Григорія Косинку Максим Рильський думав інакше, ніж написано в «свідченнях» 1931 року, видно з його кло- потань про реабілітацію творчої спадщини Григорія Косинки в часи т. зв. «хрущов- ської відлиги». Тоді було видано книжку прозаїка «Новели», передмову до якої написав саме він – Максим Рильський. Новеліста поет називав «трепетним, як життя» і показав, що його творчість розвивала кращі традиції української прози поетичного реалізму В. Стефани- ка, М. Коцюбинського, С. Васильченка, М. Черемшини [4, с. 6]. Цитовані т. зв. «свідчення» М. Риль- ського писалися протягом 23 березня – 28 квітня 1931 року. Закінчувалися вони тим, чого вимагали від поета слідчі-дер- жиморди: «Мені тяжко писати це, але думаю, проте, що це моє страждання – заслужене… Спалити всі кораблі поло- винчатого – чи й реакційного світогляду і всі зв’язки з його представниками – ось яке принадне завдання малюється мені тепер… Я вірю в справедливість установи, що розглядає мою справу, за- суджую свої помилки й хитання… при- сягаюся чесно й послідовно присвятити все дальше життя моє праці на користь республіки трудящих, на користь їхньо- го – хочу тепер сказати: нашого – будів- ництва і прошу дати мені змогу все це довести живою працею» [3, с. 284, 287, 315]. Якісь коментарі тут, мабуть, зайві. Хіба що такі: берегти слід своє фізично- духовне життя за будь-яких обставин, бо воно дається людині Богом лише один раз. І ще згадуються слова Раба-неофіта, звернені до Єпископа в драматичній поемі Лесі Українки «В катакомбах»: «Я маю жаль до Вас, великий жаль» [2, с. 258]. І вислів самого Єпископа в цій поемі: «Хто по неволі согрішив, той чистий» [2, с. 254]. Максим Рильський якщо й грі- шив у чомусь у своїх свідченнях, то робив це «по неволі» і тому він – чистий. Джерела та література 1. Брюховецький В. Микола Зеров. З порога смерті. Письменники України – жертви сталін- ських репресій. Київ : Радянський письменник, 1991. 496 с. 2. Леся Українка. Твори в 10 томах. Київ : Держлітвидав України, 1964. Т. 3. 288 с. 3. Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти. Київ : INTEL, 1995. 448 с. 4. Рильський М. Вступне слово. Косинка Григорій. Новели. Київ : Радянський письменник, 1962. 226 с. references 1. BRIUKHOVETSKYI, Vyacheslav. Mykola Zerov. From the Threshold of Death. Ukrainian Writers – Victims of Stalinist Repressions. Kyiv: Soviet Writer, 1991, 496 pp. [in Ukrainian]. 2. LESYA UKRAINKA. The Works in Ten Volumes. Kyiv: State Literary Publishing House, 1964, vol. 3, 288 pp. [in Ukrainian]. 3. PRYSTAYKO, Volodymyr, Yuriy SHAPOVAL. The Case of the “Union for the Liveration of Ukraine”: Unknown Documents and Facts. Kyiv: INTEL, 1995, 448 pp. [in Ukrainian]. 4. RYLSKYI, Maksym. Introduction. In: Hryhoriy KOSYNKA. Short Novels. Kyiv: Soviet Writer, 1962, 226 pp. [in Ukrainian]. www.etnolog.org.ua IM FE

Основні та додаткові «свідчення» Максима Рильського в «Опері СВУ»

Institution

Ähnliche Einträge