Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології

Ідіоматика прислів’їв спирається на частковості, позначені меронімами, що піддаються множинним семантичним переходам, які позначаються поняттям металепсис. Концепція металепсису істотно допомагає з’ясуванню відмінностей прислів’їв від приказок, що належать до універсальних категорій пареміології. На...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Юдкін-Ріпун, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2021
Назва видання:	Матеріали до української етнології
Теми:	До питання про термінологію в сучасній фольклористиці
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208747
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології / І. Юдкін-Ріпун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 15–21. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-208747
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2087472025-11-06T01:10:45Z Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології Proverb or Adage: the Terms of Paremiology in the Coverage of Mereology Юдкін-Ріпун, І. До питання про термінологію в сучасній фольклористиці Ідіоматика прислів’їв спирається на частковості, позначені меронімами, що піддаються множинним семантичним переходам, які позначаються поняттям металепсис. Концепція металепсису істотно допомагає з’ясуванню відмінностей прислів’їв від приказок, що належать до універсальних категорій пареміології. На противагу метафорі як стислому порівнянню з узагальнюючими імплікаціями риторична фігура металепсису не тягне за собою таких імплікацій, а відтак залишається на рівні абстракції ізоляції без генералізації. Саме комбінації синекдох і метонімій забезпечують множинні семантичні переходи, а отже, переосмислення відособлених значущих часткових деталей, позначених меронімами. Під цим оглядом приказки можуть розглядатися як такі, що вказують на вирішальні частковості, тоді як прислів’я розвивають семантичні переходи, які звідси виводяться. Мереологія пов’язує ці характеристичні деталі із суб’єктно-об’єктним відношенням, де деталі переосмислюються як приналежні до цілого як активного суб’єкта за способом синекдохи. Своєю чергою взаємні відсилання деталей одна до одної роблять метонімію базою, що служить множинним семантичним переходам у об’єктному полі ситуативних обставин вислову. Це уможливлює розширення інтерпретаційного поля прислів’їв, виправдовуючи відтак їхнє давнє розуміння як алегорій. Відповідно, прислів’я можуть конвертуватися в загадки, прибираючи проблемний модус вислову, натомість приказки залишаються констатуючими твердженнями. Мінімальний обсяг семантичних трансформацій у рамках приказок уможливлює переосмислення меронімів як позначень частковостей з урахуванням їхньої функціональної залежності від цілої текстової ситуації. Відкриваються можливості виявлення перетворень меронімів на ситуативні антоніми через протиставлення частковостей у мовній картині світу. The proverbial idioms are based upon the particulars designated with meronyms that are transformed with complex semantic transitions defined with the term metalepsis. The concept of metalepsis contributes essentially to elucidating the differences between adages and proverbs that belong to the universal categories of paremiology. In contrast to metaphor as a concise comparison with the generalizing implications, the rhetorical figure of metalepsis doesn’t entail such implications and remains within the level of the abstraction of isolation, void of generalization. Just the combinations of synecdoches and metonymies procuring multiple semantic transitions and thus reconsidering the meaningful separated partial details designated with meronyms. In this respect, adages can be regarded as those pointing out the decisive partialities, while proverbs develop the ensuing semantic transitions. Mereology connects these characteristic details with the subject–object relation, where details are reconceived as those belonging to the active subject of entirety in the manner of synecdoche. In its turn, the mutual references of details make metonymy serve as the basis for multiplying semantic transitions within the field of objects of situational circumstances of the utterance. It enables the widening of the interpretative field of the proverbs, thus justifying their ancient definition as a kind of allegory. Respectively, proverbs can be converted into riddles, acquiring thus the problematic mode of utterance, whereas adages remain assertive statements. The minimal scope of semantic transformations within the framework of an adage enables reconsidering meronyms as the designations of partialities concerning their functional dependence upon the entire textual situation. Thus, the opportunities are disclosed as to the transformation of meronyms into situational antonyms through the detection of the contrapositions of those particulars within the verbal world’s map. 2021 Article Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології / І. Юдкін-Ріпун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 15–21. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208747 398.91:82-84]:159.923 https://doi.org/10.15407/mue2021.20.015 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До питання про термінологію в сучасній фольклористиці До питання про термінологію в сучасній фольклористиці
spellingShingle	До питання про термінологію в сучасній фольклористиці До питання про термінологію в сучасній фольклористиці Юдкін-Ріпун, І. Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології Матеріали до української етнології
description	Ідіоматика прислів’їв спирається на частковості, позначені меронімами, що піддаються множинним семантичним переходам, які позначаються поняттям металепсис. Концепція металепсису істотно допомагає з’ясуванню відмінностей прислів’їв від приказок, що належать до універсальних категорій пареміології. На противагу метафорі як стислому порівнянню з узагальнюючими імплікаціями риторична фігура металепсису не тягне за собою таких імплікацій, а відтак залишається на рівні абстракції ізоляції без генералізації. Саме комбінації синекдох і метонімій забезпечують множинні семантичні переходи, а отже, переосмислення відособлених значущих часткових деталей, позначених меронімами. Під цим оглядом приказки можуть розглядатися як такі, що вказують на вирішальні частковості, тоді як прислів’я розвивають семантичні переходи, які звідси виводяться. Мереологія пов’язує ці характеристичні деталі із суб’єктно-об’єктним відношенням, де деталі переосмислюються як приналежні до цілого як активного суб’єкта за способом синекдохи. Своєю чергою взаємні відсилання деталей одна до одної роблять метонімію базою, що служить множинним семантичним переходам у об’єктному полі ситуативних обставин вислову. Це уможливлює розширення інтерпретаційного поля прислів’їв, виправдовуючи відтак їхнє давнє розуміння як алегорій. Відповідно, прислів’я можуть конвертуватися в загадки, прибираючи проблемний модус вислову, натомість приказки залишаються констатуючими твердженнями. Мінімальний обсяг семантичних трансформацій у рамках приказок уможливлює переосмислення меронімів як позначень частковостей з урахуванням їхньої функціональної залежності від цілої текстової ситуації. Відкриваються можливості виявлення перетворень меронімів на ситуативні антоніми через протиставлення частковостей у мовній картині світу.
format	Article
author	Юдкін-Ріпун, І.
author_facet	Юдкін-Ріпун, І.
author_sort	Юдкін-Ріпун, І.
title	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
title_short	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
title_full	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
title_fullStr	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
title_full_unstemmed	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
title_sort	прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	До питання про термінологію в сучасній фольклористиці
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208747
citation_txt	Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології / І. Юдкін-Ріпун // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 15–21. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT ûdkínrípuní prislívâčiprikazkatermíniparemíologííuvisvítlennímereologíí AT ûdkínrípuní proverboradagethetermsofparemiologyinthecoverageofmereology
first_indexed	2025-11-06T02:12:40Z
last_indexed	2025-11-07T02:30:06Z
_version_	1848096961402503168
fulltext	15 УДК 398.91:82-84]:159.923 doi https://doi.org/10.15407/mue2021.20.015 ПРИСЛІВ’Я ЧИ ПРИКАЗКА: ТЕРМІНИ ПАРЕМІОЛОГІЇ У ВИСВІТЛЕННІ МЕРЕОЛОГІЇ Анотація / abstract Ідіоматика прислів’їв спирається на частковості, позначені меронімами, що піддаються мно- жинним семантичним переходам, які позначаються поняттям металепсис. Концепція металепсису істотно допомагає з’ясуванню відмінностей прислів’їв від приказок, що належать до універсаль- них категорій пареміології. На противагу метафорі як стислому порівнянню з узагальнюючими імплікаціями риторична фігура металепсису не тягне за собою таких імплікацій, а відтак за- лишається на рівні абстракції ізоляції без генералізації. Саме комбінації синекдох і метонімій забезпечують множинні семантичні переходи, а отже, переосмислення відособлених значущих часткових деталей, позначених меронімами. Під цим оглядом приказки можуть розглядатися як такі, що вказують на вирішальні частковості, тоді як прислів’я розвивають семантичні перехо- ди, які звідси виводяться. Мереологія пов’язує ці характеристичні деталі із суб’єктно-об’єктним відношенням, де деталі переосмислюються як приналежні до цілого як активного суб’єкта за способом синекдохи. Своєю чергою взаємні відсилання деталей одна до одної роблять метонімію базою, що слу- жить множинним семантичним переходам у об’єктному полі ситуативних обставин вислову. Це уможливлює розширення інтерпретаційного поля прислів’їв, виправдовуючи відтак їхнє давнє розуміння як алегорій. Відповідно, прислів’я можуть конвертуватися в загадки, прибираючи проблемний модус вислову, натомість приказки залишаються констатуючими твердженнями. Мі- німальний обсяг семантичних трансформацій у рамках приказок уможливлює переосмислення меронімів як позначень частковостей з урахуванням їхньої функціональної залежності від цілої текстової ситуації. Відкриваються можливості виявлення перетворень меронімів на ситуативні антоніми через протиставлення частковостей у мовній картині світу. Ключові слова: ідіома, діатеза, металепсис, меронім, антонім, синекдоха. The proverbial idioms are based upon the particulars designated with meronyms that are transformed with complex semantic transitions defined with the term metalepsis. The concept of metalepsis contributes essentially to elucidating the differences between adages and proverbs that belongs to the universal categories of paremiology. In opposite to metaphor as a concise comparison with the generalizing implications, the rhetoric figure of metalepsis doesn’t entail such implications and Бібліографічний опис: Юдкін-Ріпун, І. (2021) Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології. Матеріали до української етнології, 20 (23), 15–21. Yudkin-Ripun, I. (2021) Proverb or Adage: the Terms of Paremiology in the Coverage of Mereology. Materials to Ukrainian Ethnology, 20 (23), 15–21. ЮДКІН-РІПУН ІГОР доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, про- відний науковий співробітник відділу екранно-сценічних мистецтв і культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна). ORCID ID: 0000-0002-4616-302X yUdkiN-riPUN ihor a Doctor of Art Studies, Corresponding Member of the National Academy of Arts of Ukraine, a chief research fellow of the Screen, Stage Arts and Culturology Department of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine). ORCID ID: 0000-0002-4616-302X 16 Протиставлення прислів’я та при- казки як пареміологічних одиниць на- лежить до універсалій фольклористики, засвідчених різномовною термінологією (лат. proverbium – adagium з відповід- ними французькими рефлексами, нім. Sprichwort – Redensart, англ. proverb – saying). В основі такого протиставлен- ня, як уперше показала Л. Г. Скрипник, лежить спосіб абстрагування та узагаль- нення: «Приказка узагальнює остільки, оскільки вона прикладається до багатьох однорідних випадків; приказка є засобом узагальнення за функцією, а не за зміс- том. <…> Прислів’я висловлюється про предмет взагалі, про предмет як логічний план, а приказка <…> висловлюється про окремий предмет, і тому звичайно в фор- мі одиничного судження, <…> в приказ- ці підмет означає конкретний предмет…, в прислів’ї підмет означає цілий клас предметів» [7, с. 30–31]. Тут упізнаєть- ся протиставлення двох типів абстрагу- вання – індивідуації (абстракції ізоля- ції, відособлення предмета) у приказках та генералізації (узагальнення ознак, властивостей предмета) в розгорнутих прислів’ях. Відтак приказки утворюють вихідне ідіоматичне ядро паремійних тек- стів, що виникають з його подальшого нарощування, розгортання так само, як індоєвропейський словотвір здійснюється на основі кореневої морфеми та її розши- рення. «За двома зайцями» – приказка (що стала назвою відомої комедії М. Ста- рицького), а з неї розвивається низка ва- ріантів прислів’їв: «За двома зайцями по- женешся – жодного не піймаєш», «хто два зайці гонить, жодного не здогонить». Подібним чином приказка «про вовка по- мовка» (відповідник лат. lupus in fabula) має цілу низку наслідків – «а він тут / а вовк іде / а вовк до хати». Ідіома «со- бака гавка» породжує варіантні паремії, від «собака гавка, а мажі йдуть» до розгорнутої мізансцени «пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе». Продуктивність таких кореневих ідіом (приміром, «пус- тити цапа в город», «з’їсти облизня») для розгортання паремійних текстів, а на їх основі дальшої оповіді, очевидна. Можна сказати, приказка стосовно прислів’я прибирає значення маркованого члена бінарної опозиції – носія семантич- ного потенціалу, що реалізується в шир- ших паремійних одиницях. Визначальним стає утворення ідіоматичних циклів – пар- них словосполучень, що стають ембріонами зростання ширших текстів. Своєю чергою (невдовзі після наведених тез Л. Г. Скрип- ник) естонський дослідник А. Крікманн привернув увагу до множинності інтер- претацій паремійних одиниць, зокрема до різних способів визначення актуального предиката, реми різними інтерпретаціями прислів’я, що створює поле невизначенос- ті [1; 10]. Приміром, сенс прислів’я «тиха вода греблю рве» зміниться залежно від того, чи стане ремою (та, відповідно, одер- жить емфатичний наголос) перший компо- нент («саме тиха») чи останній («навіть греблю»). У першому випадку йтиметь- ся про властивість суб’єкта дії (води), а прислів’я має на меті рекомендацію при- вернути увагу до цих властивостей, у дру- гому ж випадку сенс вислову спрямова- но на предмет та ефективність дії цього суб’єкта. Прислів’я «не все другу знати, remains within the level of the abstraction of isolation void of generalization. Just the combinations of synecdoches and metonymies procuring multiple semantic transitions and thus reconsidering the meaningful separated partial details designated with meronyms. In this respect adages can be regarded as those pointing out the decisive partialities while proverbs develop the ensuing semantic transitions. Mereology connects these characteristic details with the subject – object relation where details are reconceived as those belonging to the active subject of entirety in the manner of synecdoche. In its turn the mutual references of details make metonymy serve as the basis for multiplying semantic transitions within the field of objects of situational circumstances of the utterance. It enables the widening of the interpretative field of the proverbs justifying thus their ancient definition as a kind of allegory. Respectively proverbs can be converted into riddles acquiring thus the problematic mode of utterance whereas adages remain assertive statements. The minimal scope of semantic transformations within the framework of an adage enables reconsidering meronyms as the designations of partialities with regard to their functional dependence upon the entire textual situation. Thus the opportunities are disclosed as to the transformation of meronyms into situational antonyms through the detection of the contrapositions of those particulars within the verbal world’s map. Keywords: idiom, diathesis, metalepsis, meronym, antonym, synecdoche. 17 що в себе на серці мати» прибирає різ- ні значення залежно від того, коли ремою стає друг (необхідність берегти таємниці) чи все, увесь обсяг знати (необхідність об- меження контактів інформацією, а не ін- ших стосунків). У першому разі саме друг стає об’єктом обмежувальних рекоменда- цій, у другому ці рекомендації спрямову- ються на власне знання. Отже, інтерпретаційний потенціал па- ремійних одиниць виявляється вже в за- кладеній в них невизначеності актуаль- ного предиката – реми. Така значеннєва відкритість паремійних одиниць спира- ється на те, що їхній сенс визначається багаторазовими семантичними перехода- ми – мультиплікацією тропу тобто так званою фігурою металепсис, за класичною риторикою [11, р. 80]. Зрозуміло, що вода, друг, вовк, собака, зайці та інші суб’єкти дії (актанти) в наведених прикладах по- значають ті істоти, про яких не можна судити лише як про метафоричні образи. Вихідний момент розгортання такого лан- цюжка семантичних переходів становить той факт, що «класично правильна при- казка передає тільки прямий смисл змісту висловлення» [7, с. 34]. Ясна річ, коли в приказках стверджується, що «залоско- тало коло серця» або «серце здригнуло- ся», то у вихідному сенсі позначається безпосередньо спостережений факт, але констатацією такого факту сенс не обмеж- ується. Звідси випливає, що формування ідіоматичних парних словосполучень як вихідного матеріалу для розвитку паре- мійних текстів визначається насамперед обранням характерних частковостей, але вони стають вихідною точкою для цілого ланцюжка значеннєвих метаморфоз. Такий вихідний момент у розгортанні металепсис паремійних одиниць становить позначення характерної деталі, частковос- ті, а тому початковим тропом у семантич- них переходах стає синекдоха – частина замість цілого (pars pro toto). Типовий ви- хідний момент тут – позначення частин тіла, наприклад, у приказці «класти зуби на полицю (клинок)» [5, с. 249] у сенсі голодувати, бідувати, переживати лихо- ліття. Лишаючи осторонь численні ритуа- лістичні імплікації такої жестової ідіоми, варто вказати на переосмислення зуба як знаряддя вигризання, а відтак активного впливу на предмет дії, що виявляється в низці метонімічних замін. Так само ідіо- ма махнути рукою на щось (відмовитися) має вихідним моментом позначення жес- ту, але сенс утворюється низкою метоні- мій, починаючи від вказівного значення жесту. Інший приклад – прислів’я для позначенн6я небуття, ніщо використовує саме частковості дії: «плюснуло, лусну- ло – та й нема» [6, с. 99]. Звукові подро- биці появи марення, невідомого предмета становлять лише сліди, з яких виводиться образ того, що неосяжне, що позбавлене існування. Такий підхід до аналізу по- значення частковостей відкриває перспек- тиви реконструкції можливих контекстів прислів’я, а відтак застосування основних понять дискурс-аналізу: пресупозиції, імплікації та інференції. Так, «писане со- кирою не вирубати» передбачає писемну діяльність як увічнення (пресупозиція), непоправність, невідворотність чину в минулому (імплікація), наслідки такого чину, актуальні для поточного часу (ін- ференція). Окреслені властивості паремійних ви- словів як риторичного засобу металепсис виявляється особливо наочно в збігові прислів’їв та загадок. Приміром, загадка «прийде до стайні без шкіри, а вертає зі шкірою» (відгадка – хліб до пекарні) пе- ретинається за змістом з прислів’ям «кому на відбуток, а мені на прибуток». Загад- ка «всі йдуть з колами до однієї ями» (відгадка – виделки та тарілка) перети- нається з пареміями про смертність сущо- го. Загадка «через межу брат брата не бачить» (відгадка – очі та ніс) суголос- на приказці «під носом не бачити» або прислів’ю про відчуження «доки був ба- гатий, мав брата». Підсумовуючи, може- мо констатувати, що з логічного погляду паремійні одиниці постають насамперед як вислови проблематичні, як питання, що потребують тлумачення і відповіді, а не лише як ассерторичні висловлюван- ня, тобто твердження про події. Загальні властивості паремійних оди- ниць, які забезпечують таку проблемність змісту і ще не привертали уваги – це по- значення частковостей, частин цілої карти- ни світу. Первинне значення цих одиниць, з огляду на вищезазначене про актуальну предикацію, прибирає суб’єктний, суб- стантивний компонент. Такі компоненти є меронімами – позначенням частин, на противагу голонімам – позначенням ці- лого. Такою частковістю власне і є позна- 18 чення речей або свійських тварин. «Бите начиння два віки живе» відсилає саме до частковостей, які через метонімічну заміну виводять до узагальнення (abstractum pro conreto). «Борода росла, а розуму не при- несла» відсилає до типового мероніма – по- значення частини тіла (membrum corporis). Назагал відношення «частина – ціле» становить традиційний предмет герменев- тики. Зокрема, за так званим принципом герменевтичного кола сенс частковостей тексту визначається уявленнями про ціле, натомість ці уявлення своєю чергою коре- гуються частковостями. Нові перспективи в дослідженні цього відношення відкри- ває такий розділ сучасної логіки, як мере- ологія, де частина і ціле співвідносяться з суб’єктом та об’єктом [9]. Тут частина та ціле не лише постають як альтернатива до виду та роду формальної логіки, але й ви- тлумачуються як рівнобіжні до суб’єкта, що завжди відповідає цілісності та об’єкту як часткової, окремої мети. Саме мереоло- гія дала обґрунтування для впроваджен- ня до лексикології понять меронімів (імен частин) та голонімів (імен цілого) поряд з наявними раніше поняттями гіпонімів (позначення видів) та гіпернімів (позна- чення роду). З того, що в мереології суб’єктно- об’єктні відношення пов’язуються з відно- шеннями між частинами та цілим випли- ває принципово важливий висновок щодо залежності між суб’єктом дії паремійних текстів та його меронімічними, детальни- ми характеристиками. Зокрема, прибирає особливого значення феномен діатези – заміни способу дії, а відповідно й суб’єкта з активного на пасивний та навпаки (при- міром, шлях лежить від києва до Бро- варів – шлях було прокладено…). Заміна активного суб’єкта пасивним, перетворен- ня його на об’єкт дії обмежує його мож- ливості, робить його частковим (у фе- номенології така процедура йменується конституюванням об’єкта). На противагу чинному суб’єкту, що прямує до цілого, тут відособлюються частковості як пред- мети окремої мети, інтенцій суб’єкта. При- сутність чинника діатези в паремійних текстах веде до того, що суб’єкт несе озна- ки реліктів ергативного строю мови та від- повідного мислення. Хрестоматійним при- кладом звичайно править прислів’я «за моє жито мене ж і бито» (якби йшлося про пасивного суб’єкта, то повинно було б стояти я був битий, а не знахідний відмі- нок). А. Ф. Лосєв, який узагальнив у по- нятті ергативного мислення уявлення про відповідний мовний устрій, відзначав від- мінність відповідного суб’єкта від пасив- ного способу дії в сучасних мовах: «Те, що робить тут дію пасивною, є не інша така ж причина, але – демон. Цим демо- нізмом ергативний умовивід виразно про- тиставляється науковому уявленню про те, що немає дії без причини» [2, с. 314]. Відтак у прислів’ях збережено реліктові уявлення про суб’єкт як частину цілого, а не самостійного актанта, про узалежнен- ня його чину обставинами того цілого, до якого він як частина належить, тобто про ергативного суб’єкта, де каузальне визна- чення дій заміщено мотивацією часткових деталей. Такий суб’єкт має властивості те- атральної маски, амплуа з постійним при- значенням наперед визначеної ролі, а не носія самостійної волі. Характеристику паремійного суб’єкта дії через частковості демонструє прислів’я, що розвиває мотив «золотої середини» (лат. aurea mediocritas), не названий явно, але прихований у тексті: «не будь со- лодким, бо розлижуть;не будь гірким, бо розклюють» (варіанти – проглинуть, проклюють). Тут портрети театрального амплуа подаються через деталі смакових характеристик з відповідними частковими діями, тобто ситуаціями, асоційованими з даними словесними масками. Ще один приклад характеристики па- ремійного суб’єкта через деталі подає прислів’я «холодно, вдягнувшись в одно, як удвоє, та обидва худоє, то все одно» [4, с. 69]. Тут характеристична деталь – одне вбрання, один одяг, що подається як худий одяг. Крім того, одно омонімічно переосмислюється як однаково. Тут одно- стрій, один одяг осмислюється як відси- лання до злиденності, до якої належить суб’єкт, і переосмислення однаковості вже виглядає фаталістично як вирок долі. Суб’єкт дії визначається обставинами сво- го перебування, тобто постає як носій не- змінної маски. Типові приклади характеристики суб’єкта через деталі дають мероніми як позначення частин тіла. Приміром, одним із таких продуктивних меронімів є ідіома «дерти носа» в прислів’ї: «задер носа – і кочергою / коцюбою не дістанеш» [4, с. 235]. У цьому разі деталь постає як 19 емблема театральної маски, що портре- тує суб’єкта через шаржований жест (не кажучи вже про міфологічне осмислення частин тіла). Подібне бачимо в прислів’ї «буряк – не дурак, на дорозі не росте, а все на городі», де ефект внутрішньої рими (город – дорога) посилює сенс про- тиставлення культивованої рослини (на- зва виводиться з візантійського burrago) дикому світу. Наведемо прислів’я, засвідчене Номи- сом [3, № 9165] й відтворене у словнику Б. Грінченка, яке являє собою опис ці- лої алегоричної драми: «послала жінка чоловіка каглу затикати, та й каглянка вбила». Тут виділено деталь пічки (ка- гла), яка стає чинним суб’єктом, актантом поданих в описі подій. Певну сюжетну схожість до цього має прислів’я «пішов глечик за водою та й накинув головою», де персоніфікований предмет начиння по- діляє долю чоловіка. В обох випадках маємо справу з ергативним суб’єктом, що виконує вирок долі. Зі свого боку, для того, щоб обмежити його суверенність, він повинен окреслюватися саме як частко- вість, за допомого меронімів, зокрема по- значеннями характеристичних предметів. Суб’єкт тут – ходяча синекдоха, деталь як представник неназваного цілого. Відтак з погляду мереології пов’язую- ться дві проблеми: з одного боку, позна- чення характеристичних частковостей, деталей за допомогою меронімів, а з іншо- го – визначення суб’єкта дії паремійних текстів, актанта описуваних подій. Інакше кажучи, виявляються взаємопов’язаними питання про те, як обирається меронім для позначення кореневої ідіоматичної деталі, та яку суб’єктну основу має цей вибір. Коли питання предикації в паре- мійних текстах порівняно досліджені за- вдяки розробкам їх інтерпретації й ви- значення актуальних предикатів (рем), то характеристика суб’єктів (тем) у паремі- ях залишається ще не з’ясованою, і саме від мереології тут можна чекати певних результатів. Зрозуміло, що в приказках «з днини на днину», «аби день до вечора (переднювати)» суб’єкт дії, що «днює», перебуває в обставинах днини – це суб’єкт залежний, ергативний. Такі суб’єкти ма- ють покликання, визначене зовнішніми обставинами, вони подаються як пасив- ні об’єкти, результати перетворення діа- тезою з активного суб’єкта на пасивного. Відповідно паремійний суб’єкт стає носієм інтенціонального призначення, покликан- ня, визначеного не його внутрішнім зміс- том, а тим цілим, до якого він належить. Суб’єкт постає як своєрідна синекдоха, що відсилає своєю частковістю до цілого, до якого він належить. Із зазначеного взаємозв’язку мероні- мії та характеру паремійних суб’єктів випливає ще один висновок щодо такої властивості паремійних текстів, як ан- титетичність. «Гора з горою не зійдеть- ся, а чоловік з чоловіком - завжди» [5, с. 204] – це прислів’я протиставляє два суб’єкти – синекдохи, гору та людину як представників двох цілісностей, приро- ди та суспільства відповідно. У прислів’ї «не поможе гризота, лиш поможе робо- та» [6, с. 191] протиставлено два стани людського життя – безпорадний та про- дуктивний. Подібні протиставлення ці- каві тим, що дозволяють простежити, як відбувається поляризація частин цілого, тобто як мероніми перетворюються на ан- тоніми. Прислів’я «любиш мене вбрану, люби, коли і з кагли вилізу» (варіант – «любиш губи солодкі, люби і гіркі») [5, с. 56] демонструє поляризацію деталей інтер’єру – одягу та опалення, а також, у варіанті – смакових подробиць. Існують цикли прислів’їв, де протиставлено весе- лість та смуток [6, с. 190], так що відмінні психічні стани осмислено не лише різно- манітні, але і як протилежні. Мероніми стають антонімами. Нарешті, мереологічний підхід умож- ливлює ще один напрям дослідження паремій, а саме – виявлення за ними згорнутих оповідних мотивів. Паремійні одиниці постають як компоненти зв’язного тексту, як своєрідні аналоги рефренів та анафор – так звані епіфонеми, тобто уза- гальнені висновки з текстового змісту (за швейцарським медієвістом П. Цумтор (або Зюмтор в іншій транслітерації) [12]. Відтак вони постають також як потенцій- ні репліки в діалозі, зокрема, у катехізисі як обміну питаннями та відповідями. Від- повідно проблемність змісту прислів’їв виявляється в можливостях їх ототожнен- ня та тлумачення як загадок, запитань. Це все реалізується, зокрема, у жанрі так званих сценічних прислів’їв, де текст прислів’я постає як згорнутий сценарій. Взірці такого жанру можна знайти в од- ноактівках М. Кропивницького («За си- 20 ротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання», «Лихо не кожному лихо, іншо- му й талан»), Л. Яновської («З великої хмари малий дощ», «Серденьку золотому від серденька щирого»). Такі мініатюри з погляду ідіоматики ще не були предметом спеціального дослідження. Отже, зв’язок меронімів (зокрема, по- значень характеристичних деталей) із суб’єктно-об’єктними відношеннями, від- критий мерологією, второвує шлях до нових можливостей у дослідженні паре- мійної ідіоматики. Осмислення деталей як покажчиків суб’єкта паремійного тек- сті уможливлює виявлення особливостей мовної картини світу, засвідчених ідіома- тикою. Скажімо, у прислів’ях виявляєть- ся протиставлення частин цієї картини, їхня поляризація, виявлена через ситуа- тивні антоніми. Джерела та література 1. Крикманн, А. 1001 вопрос по поводу логической структуры пословиц. Kodikas – Code – Ars semeiotica. An International Journal of Semiotics. 1984. V. 7. N 3–4. Р. 387–408. 2. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. Труды по языкознанию. Москва : Изд. Московского универси- тета, 1982. 482 с. 3. Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Київ : Либідь, 1993. 768 с. 4. Прислів’я та приказки. Природа. Господарська діяльність людини / упоряд. М. М. Пазяк. Київ : Наукова думка, 1989. 480 с. (Українська народна творчість). 5. Прислів’я та приказки. Людина. Родинне життя. Риси характеру / упоряд. М. М. Пазяк. Київ : Наукова думка, 1990. 528 с. (Українська народна творчість). 6. Прислів’я та приказки. Взаємини між людьми / упоряд. М. М. Пазяк. Київ : Наукова думка, 1991. 440 с. (Українська народна творчість). 7. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. Київ : Наукова думка, 1973. 280 с. 8. Юдкін-Ріпун І. Феноменологія культури як методологія інтерпретації. Київ : Інститут культуро- логії НАМ України, 2020. 352 с. 9. Юдкін-Ріпун І. Предметний зміст художнього тексту: від феноменології до мереології. Культу- рологічна думка. 2021. № 20. С. 22–34. 10. Krikmann A . Some Difficulties Arising at Semantic Classifying of Proverbs. Proverbium: Bulletin d’Information sur les Recherches Parémiologiques. 1974. № 23. Р. 865–879. 11. Yudkin-Ripun I. Aphoristic Foundations of Dramatic and Lyrical Poetry. Kyiv : Osvita Ukrainy, 2013. 444 p. (National Academy of Arts of Ukraine. Institute of Culturology). 12. Zumthor P. Przysłowie jako epiphonem. Pamiętnik literacki. 1978. N 4. S. 315–331. References 1. KRIKMANN, Arvo. 1001 Questions Apropos of the Logical Structure of Proverbs. In: Achim ESCHBACH, Ernest Hess-LÜTTICH and Jürgen TRABANT, eds.-in-chief, Kodikas – Code – Ars Semeiotica. An International Journal of Semiotics. Tübingen: Gunter Narr Publishing House, 1984, vol. 7, no. 3–4, pp. 387– 408 [in Russian]. 2. LOSEV, Aleksei. Sign, Symbol, Myth: Studies on Linguistics. Moscow: Moscow State University Publishers, 1982, 482 pp. [in Russian]. 3. NOMYS, Matvii (collector). Ukrainian Proverbs, Adages and so on. Collections of Opanas Markovych and Others. Compiled, annotated and prefaced by Mykhaylo PAZIAK. Kyiv: Lybid, 1993, 768 pp. (Literary Monuments of Ukraine) [in Ukrainian]. 4. PAZIAK, Mykhailo, compiler. Proverbs and Adages. Nature. Human Economic Activities. Kyiv: Scientific Thought, 1989, 480 pp. (Ukrainian Folk Art) [in Ukrainian]. 5. PAZIAK, Mykhailo, compiler. Proverbs and Adages. Person. Family Life. Traits of Character. Kyiv: Scientific Thought, 1990, 528 pp. (Ukrainian Folk Art) [in Ukrainian]. 6. PAZIAK, Mykhailo, compiler. Proverbs and Adages. Human Mutual Relations. Kyiv: Scientific Thought, 1991, 440 pp. (Ukrainian Folk Art) [in Ukrainian]. 7. SKRYPNYK, Larysa. Phraseology of the Ukrainian Language. Kyiv: Scientific Thought, 1973, 280 pp. [in Ukrainian]. 21 8. YUDKIN-RIPUN, Ihor. Phenomenology of Culture as a Methodology of Interpretation. Kyiv: NAA of Ukraine’s Institute of Culturology, 2020, 352 pp. [in Ukrainian]. 9. YUDKIN-RIPUN, Ihor. Subject Matter of an Artistic Text: From Phenomenology towards Mereology. In: Helmut Ludwig LOOS, ed.-in-chief, The Culturology Ideas: Research Works’ Collection, 2021, no. 20, pp. 22–34 [in Ukrainian]. DOI: https://doi.org/10.37627/2311-9489-20-2021-2.22-34. 10. KRIKMANN, Arvo. Some Difficulties Arising at Semantic Classifying of Proverbs. In: Matti Akseli KUUSI, ed.-in-chief, Proverbium: Bulletin d’Information sur les Recherches Parémiologiques [Proverbium: A Newsletter on Paroemiological Research] (Society for Finnish Literature). Helsinki, 1974, no. 23, pp. 865–879 [in English]. 11. YUDKIN-RIPUN, Ihor. Aphoristic Foundations of Dramatic and Lyrical Poetry. Kyiv: Education of Ukraine, 2013, 444 pp. (National Academy of Arts of Ukraine. Institute of Culturology) [in English]. 12. ZUMTHOR, Paul. Przysłowie jako epifonem [Proverb as an Epiphonema]. In: Bogdan ZAKRZEWSKI, ed.-in-chief, Pamiętnik literacki: czasopismo kwartalne poświęcone historii i krytyce literatury polskiej [The Literary Diary: A Quarterly Journal Devoted to the History and Criticism of Polish Literature]. Wrocław: PAS Institute of Literary Research’s Publishing House, 1978, vol. LXIX, no. 4, pp. 315–331 [in Polish]. Надійшла / Received 04.10.2021 Рекомендована до друку / Recommended for publishing 03.11.2021

Прислів’я чи приказка: терміни пареміології у висвітленні мереології

Репозитарії

Схожі ресурси