Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26391 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму / О. Ковальчук // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 180-190. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-26391 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-263912011-09-01T12:22:59Z Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму Ковальчук, О. 2008 Article Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму / О. Ковальчук // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 180-190. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0076 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26391 uk Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Ковальчук, О. |
| spellingShingle |
Ковальчук, О. Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| author_facet |
Ковальчук, О. |
| author_sort |
Ковальчук, О. |
| title |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| title_short |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| title_full |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| title_fullStr |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| title_full_unstemmed |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| title_sort |
зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/26391 |
| citation_txt |
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму / О. Ковальчук // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 16. — К., 2008. — С. 180-190. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹčuko zmístponâttâístoričnedžerelotafaktoriŝovplivaûtʹnajogoformuvannâvdoburomantizmu |
| first_indexed |
2025-07-03T06:05:20Z |
| last_indexed |
2025-07-03T06:05:20Z |
| _version_ |
1836604688749821952 |
| fulltext |
180 181
бувала опертя на авторитет старожитностей. Звідси виходила й
тривала неактуальність більшості з них, перебування в стані
забуття.
Впродовж всієї катерининської епохи інтерес до артефактів
минулого був спорадичним і вибірковим. Кінець катеринин-
ського правління припадає на початок епохи романтизму в Євро-
пі, що в деяких країнах триває аж до 50-х років XIX ст. Саме в
цей час в Західній Європі пробуджується великий інтерес до істо-
рії та старожитностей. Не оминули ці процеси і Російську імпе-
рію. В першій половині XIX ст. відбувається вибух інтересу вла-
ди до залишків минулого. На державному рівні фінансуються
пошукові роботи старожитностей та їх подальша популяризація;
реформується інфраструктура по їх збереженню; створюється
система заохочення населення до збирання і збереження залиш-
ків старовини і т. д.
Відкриває цю нову практику на початку XIX ст. видання
Повного зібрання законів Російської імперії. Хронологічно ви-
дання розпочинається з публікації найдавніших законодавчих
актів. Цим фактом започатковується епоха інтеграції артефактів
минулого в широкий спектр суспільних практик. Фактично
швидка поява старожитностей на всіх рівнях суспільства була
спричинена тим, що артефакти минулого з початку XIX ст. почи-
нають впливати перш за все на парадигмальні, базові структури
суспільства, а саме – на систему влади. Тому старожитності про-
никають до внутрішнього суспільного простору й починають
домінувати в ньому, тоді як на орбіті зовнішньої політики при-
сутність старожитностей зменшується.
Отже, контакти влади і старожитностей стали більш тісними,
бо з початку XIX ст.. влада вже потребувала їх в багатьох аспектах
свого побутування: як свого структурного елементу; як маски,
за якою може приховатися стара владна суть, як вагомого ідеоло-
гічного чинника і т. д.
Оскільки владний дискурс у першій половині XIX ст. фор-
мується з урахуванням ролі старожитностей, то й соціальні стра-
ти, що безпосередньо зазнають владного впливу, теж зорієнтовані
на артефакти минулого. Останні потрапляють до соціального
Історичне джерело – це певна якість артефактів минулого
(старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від
комплексу уявлень епохи про залишки минулого, а він в епоху
романтизму, що в українській культурі займає другу чверть
XIX ст., зазнає суттєвих змін.
Спробуємо з’ясувати сутність цих змін, а також новий зміст,
що епоха романтизму вкладає в поняття «історичне джерело».
Попередньо узагальнивши, можемо зазначити, що в епоху
романтизму старожитності змінюють своє місце на горизонті
людської свідомості, набуваючи всіх ознак важливого об’єкту
для пізнання.
Одним з основних, базових запитань, від відповіді на яке
багато в чому залежить характер побутування старожитностей
в системі соціобуття, є характер взаємовідносин влади та старо-
житностей.
Влада завжди потребувала старожитностей. Зверталася до
них і часто, не знаходячи потрібного ґатунку, фальшувала. Але
які сторони владних інтенцій в той чи інший час обслуговували
старожитності? Для прикладу оберемо Російську імперію XVIII–
XIX ст., що на той час інкорпорувала більшість українських зе-
мель, поширюючи загальноросійські тенденції на територію
України. На наш погляд – впродовж всього XVIII ст. звернення
до старожитностей в більшій мірі було пов’язано з зовнішньою
сферою функціонування держави (з системою міжнародних від-
носин), тоді як в середині суспільства влада фактично не потре-
Оксана Ковальчук (Київ)
Зміст поняття «історичне джерело» та фактори,
що впливають на його формування
в добу романтизму
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
182 183
тологія та асирологія, вчені зацікавилися розкопками на тери-
торії Центральної та Східної Європи. На території України в цей
час склалося декілька осередків, з власними тематиками дослі-
дження.
Старожитності стають предметом пильної уваги в період ро-
мантизму. Весь світ, в тому числі й залишки минулого, постають
перед дослідником заново, вимагаючи і нових форм дескрипції.
В період романтизму вимоги до останньої зростають: в анкети,
за якими повинен проводитися опис старожитностей, включа-
ється більше пунктів, що зосереджуються саме навколо індиві-
дуальних рис предмету опису (зокрема Я.Грімм вимагає від до-
слідників не лише ретельного запису фольклору, але й збережен-
ня своєрідності говірки тієї чи іншої місцевості).
Увага дослідників концентрується на сутнісних характерис-
тиках об’єкту, відбувається його осягнення (в буквальному сенсі –
обмацування). Це є відмінним від просвітницького підходу, що
ігнорував фактурність світу. Романтики ж розширили горизонт,
повернули світу старовини його фактурність. Тому важливими ста-
ють сутнісні характеристики об’єкта. Цікавими стають фактурні
особливості старожитностей: папір, оформлення, водяні знаки, фор-
ма та колір літер, характер почерку, мовна специфіка усної передачі
оповідей про минуле – безліч деталей, які в свій час були відкинуті
епохою просвітництва. Вивчаючи їх, романтики формують нові нау-
кові практики (багато сучасних спеціальних історичних дисциплін
започатковані саме в період романтизму) або надають вже існуючим
нового тематичного повороту.
В епоху романтизму спеціальні історичні дисципліни спря-
мовані на освоєння зовнішнього і внутрішнього простору пам’ят-
ки. Така пильна увага до артефактів минулого в означену епоху
мала відповідне філософське обґрунтування. Вона багато в чому
завдячує філософській концепції Канта, що спрямувала інтелек-
туальні зусилля людини на осягнення не так абстрактних речей,
як на ті, що були створені самою людиною, отже, єдино можливі
для її пізнання. Філософія романтизму сприймає цю кантіанську
тезу, дещо змінюючи трактування природи речей. Зокрема, сут-
ність старожитностей вони наділяють великою долею ірраціо-
буття через включення їх до різних соціальних практик: моралі,
моди, етики, естетичних уподобань, до інтелектуальних практик.
Отже, романтизм для старожитностей став знаменним ще й
тим, що вони в цей час стають об’єктами вивчення і дослідження,
відокремлюючись від потреб історіографії. Починають існувати
самостійно і безвідносно до якихось інших ціннісних орієнтацій.
Вони самі стають цінністю.
Якщо в попередні періоди термін «старожитності» з’являєть-
ся інколи і випадково, то в другій чверті XIX ст. він став стійким,
загальновживаним і означав цілком самостійну сферу діяльності.
Про що, зокрема, свідчать назви історичних гуртків і товариств,
де термін «старожитності» фігурує поряд з терміном «історія»
й означує цілком окремий, самостійний вид діяльності.
В першій половині XIX ст., а особливо в другій його чверті,
уявлення про те, що може бути старожитностями змінилося,
внаслідок чого їх кількість зросла. Можна зазначити, що після
романтизму артефактами минулого почали вважати значно шир-
ше коло залишків минулого, ніж скажімо в епоху просвітництва.
Якщо до романтизму фактично єдиним джерелом свідчень про
минулі епохи вважалися письмові, то за період романтизму вна-
слідок зміни мислительної парадигми історичними джерелами
поряд з традиційними письмовими почали вважати матеріальні
залишки, викопні рештки (якими зайнялася археологія), усні
свідчення (фольклорні, етнографічні матеріали), старовинні
ландшафти, тощо.
Епоха романтизму схильна до романтизації свідчень старо-
вини, намагаючись віднайти в них потаємний зміст. Визнаючи
самостійну і потаємну природу залишків минулого, епоха тим
самим стимулює розвиток таких наукових практик, що зорієнто-
вані виключно на самі артефакти минулого. Це такі науки як
археологія.
Лише на початку XIX ст., на думку П. Курінного1, розпочи-
наються систематичні дослідження на території України, що
співпадає з загальноєвропейськими тенденціями. Якщо раніше
домінувала антична археологія, то на 30-ті роки XIX ст. з’являєть-
ся цілий ряд нових напрямків. Окрім екзотичних, таких як єгип-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
184 185
існує в суспільно-історичному житті людини. У цьому висуненні
проблематичності розуміння й відповідної універсалізації герме-
невтики полягає сутність того повороту в її історії, що здійснив
Ф. Шлайєрмахер»4.
Універсальність проблеми розуміння поширюється й на світ
старожитностей.
Як уже зазначалося, старожитності в епоху романтизму ста-
ють самостійним явищем. Зокрема приходить усвідомлення того,
що тексти не слугують простим інструментом для вивчення
історичних подій, а самі є подіями, вартими вивчення.
Щодо залишків минулого, то причинами їх такої складності,
загадковості, «чужості», окрім універсальних причин (як то, полі-
семія, що притаманна для результатів духовних зусиль), є те,
що вони віддалені від дослідника культурологічною, мовною,
історичною і часовою дистанцією.
Складність структури об’єктів породжує проблему їх аде-
кватного розуміння. Те, що герменевтика зайнялася вивченням
широкого спектру старожитностей (зокрема у Харківському уні-
верситеті разом зі спеціальними історичними дисциплінами
вивчали й герменевтику), саме по собі є симптоматичним. Адже
вона завжди займалася пам’ятками – об’єктами підвищеної
складності. Отже, те, що в поле зору герменевтики в цей час
потрапляє широкий спектр старожитностей, засвідчує, що ро-
мантизм трактує їх як полісемічні, загадкові об’єкти, що мають
декілька смислових планів. У ХІХ ст. поширеним синонімом тер-
міну «залишки минулого» стає термін «пам’ятки».
Термін «історичне джерело» в епоху романтизму формується
під впливом вищеназваних факторів і тенденцій. На зміну тер-
міну «залишки», яким просвітництво звично означувало дже-
рельну базу історіописання, приходять декілька нових термінів.
У першій половині ХІХ ст. з’являється сам термін «історичне
джерело». Але показовим є той факт, що він виростає з більш
широкого поняття «пам’ятки», почасти перебираючи його семан-
тику. Так, наприклад, Н.Устрялов в «Російській історії» термін
«історичне джерело» прирівнює до поняття «пам’ятник мину-
лого» й трактує його як рівнозначний йому.
нального, адже вони є результатами не лише раціональних
зусиль, але й наслідком несвідомих процесів діяльності людини,
зокрема існуванню певної традиції. Тому в період романтизму
змінюється і сама методика дослідження старожитностей: раціо-
нальна поступається місцем інтуїції, здогадці, відчуванню і т. д.
І лише в контексті романтичної парадигми уможливлюється гер-
меневтична методика Ф.Шлайєрмахера, на основі якої вибудову-
ються такі наукові практики, що займаються освоєнням «внут-
рішнього» простору старожитностей.
Якщо такі дисципліни, як палеографія, археологія, філігра-
нологія, нумізматика займалися переважно зовнішнім вивченням
старожитностей, то інші дисципліни займалися дослідженням
їх зсередини. У цьому плані археографія обіймала обидві ці пло-
щини, намагаючись відтворити не лише зовнішній вигляд пись-
мової пам’ятки, але й її смисл, що було вже пов’язано із пробле-
мою розуміння: «…недостатньо прочитати текст палеографічно,
необхідно зрозуміти його смисл текстологічно.»2.
Саме в епоху романтизму проблема розуміння постала на
повен зріст. Новий поворот в герменевтичному вченні (а герме-
невтика – це вчення про розуміння) пов’язують із Ф. Шлайєр-
махером.
Якщо світ є потенційно складним, а його домінуючою озна-
кою є двозначність, таємничість, неосяжність (як вважали роман-
тики), то для людини у відносинах з цим світом складних речей
і об’єктів більш властивим є стан нерозуміння, ніж розуміння:
“Загальна герменевтика, стверджував Ф.Шлайєрмахер, повинна
виходити з того, що самозрозумілим є не розуміння, а нерозу-
міння і що саме «бажання і пошуки» розуміння є справжньою
проблемою мистецтва тлумачення»3. Тому герменевтика набуває
масштабів універсального знання: «…розробляючи т. зв. Загаль-
ну герменевтику, цей теоретик виходив з факту універсальності
феномену розуміння в культурному житті людини (минулому
та сучасному). Якщо розуміння має універсальний характер, та-
кою самою універсальною (загальною) повинна бути і герменев-
тика як учення про розуміння. Для Ф. Шлайєрмахера розуміння
завжди є проблематичним, тобто проблема розуміння завжди
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
186 187
нена міфемами, що відобразилося в багатьох речах: в історичних
моделях; в масштабах історії, що описується; історичних об’єк-
тах; самій формі викладу історичної оповіді і т. д. Для ілюстрації
цієї тези звернемося лише до окремих епізодів української істо-
ріографії епохи романтизму. Так, однією з об’єднуючих рис є
спроба осмислити універсальну історію України з позицій міфо-
творчого мислення. Найбільш яскравими зразками є ті роботи,
де історія України моделюється за зразком Біблії (М. Костомаров,
П. Куліш) або за принципом міфу про першопочаток (М. Макси-
мович).
В історичних дослідженнях періоду романтизму фігурує
«маркована» земля: «свята земля», де народжуються українські
праведники (М.Максимович); химерна територія, де час, простір,
людина переживають моменти трансформації (це Запоріжжя у
П. Куліша), а також декілька окремих об’єктів (зокрема козацька
степова могила); пратериторія – основа цивілізаційних зрушень
(це Київщина у М. Максимовича, Запоріжжя у М. Гоголя); тво-
рення образу легендарного степу (А.Скальковський). Та й зага-
лом, творення образу України як землі обітованої (М. Гоголь,
П. Куліш, М. Костомаров).
В історії діють легендарні особистості: великі воїни, харак-
терники, химерні постаті, що за життя зазнають декількох пере-
творень (Ю.Хмельницький, І. Брюховецький); хтонічні язич-
ницькі сили і т. д.
Загалом для української історіографії характерною дійовою
особою є народ-велет, що спонукає до моделювання історії як
серії його міфічних діянь. Цьому народу-велету відповідають
гіперболізовані реалії: велетенська територія, де протікає його
історія; масштабність дій і навіть фантастична кухня та обря-
довість.
Часто історія може описуватись як дія, що відбувається в
декількох площинах, з різними просторовими та часовими коор-
динатами, що характерно для історичних досліджень П.Куліша.
Із зростанням ролі міфотворчого начала стає актуальною і
така його складова як емоційний чинник. Історик намагається
позбавитись ролі спостерігача і проникнути у тло епохи. Тому
Цікавим є і той факт, що і в подальшому розвитку джерело-
знавства термін «пам’ятки» означує найбільш важку для розу-
міння групу джерел.
Разом з романтизмом до джерелознавства знову повертається
проблема складності перетворення пам’ятки минулого на істо-
ричне джерело: з одного боку, це визнання за свідченнями мину-
лого певної «непрозорості», коли воно є до кінця непрочиту-
ваним, а з іншого – нігілістичне вчення М.Каченовського, який
у своєму запереченні сучасного розуміння історичного джерела
знову приходить до ідеї його закритості.
Як уже зазначалося, «історичне джерело» – це певний стан
старожитності. Якщо термін «пам’ятка» передбачає певну функ-
ціональну невизначеність, то термін «історичне джерело» має
вузьке функціональне призначення: це те, що інформує історика
про історичну минувшину. Крім того, в цьому терміні закладена
певна залежність, певна постпозиція по відношенню до історіо-
графії. Тобто стан та пріоритети джерельної бази історіографії
тієї чи іншої епохи буде залежати від специфіки історичних
концепцій.
Сутність історичних концепцій епохи романтизму вдало ви-
значив Гегель. Його власна концепція історії стане квінтесенцією
розвитку історико-філософської думки епохи романтизму. Гегель
спробував створити концепцію універсальної історії. В основу
апріорно сконструйованої схеми світової історії був покладений
його діалектичний принцип. Власне Гегель втілив намагання ро-
мантиків – поєднати в одній системі непоєднуване, протилежне.
До того часу філософія раціоналізму уникала поєднання в одній
системі протилежностей, надаючи перевагу принципу або – або.
Романтизм з його прагненням до універсальності знайшов
відображення в універсальній філософії Гегеля. Але, як зазначає
сучасна філософська критика, поєднання протилежностей, уні-
версалізм притаманний перш за все міфологічному типу мис-
лення. Отже, для історіографічних концепцій романтизму при-
таманне прагнення до пошуку універсальних історичних схем,
що спонукало істориків звертатися до горизонту міфологічного
мислення. І дійсно, українська романтична історіографія спов-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
188 189
ність цього історичного джерела полягає в тому, що воно, одне з
небагатьох, сягає давніх часів, залишаючись фактично єдиним
відбитком «Життя всієї нації у всіх проявах і змінах від передісто-
ричних часів аж до наших днів»6.
Отже, фольклорний та етнографічний матеріал у період ро-
мантизму змінює свій статус. Якщо для історіографії епохи про-
світництва це лише ілюстративний елемент, то в 30-40-х роках
ХІХ ст. він є повноцінним історичним джерелом. Причому дже-
релом не лише потрібної емоційної «напруги» історичного мате-
ріалу, а й зразком для творення історіографічних концепцій.
Також в романтизмі актуалізується образ сакрального дже-
рела – єдиної і справжньої оповіді про сенс історії народу. Так,
М.Костомаров у «Книзі буття українського народу» зазначив,
що справжнє джерело історії козацьких подвигів знаходиться
на небі.
В українському романтизмі уявлення про сакральне джерело
конкретизується також в образі «прихованого льоху» – своє-
рідного загубленого архіву, в якому містяться справжні джерела
до історії України. Такі уявлення втілюються в пошуках метатек-
сту, універсального першоджерела. Такий метатекст українські
романтики, зокрема, хотіли віднайти за допомогою історичних
пісень. Численні проекти по збиранню українських пісень були
підпорядковані не так естетичним потребам, як необхідності
компонування з цих уламків історичної минувшини суцільного
тексту, справжнього джерела до історії народу.
Відрізняється сам спосіб осягнення історії. Романтики звер-
таються не до розуму, а до відчуття. В процесі сприйняття залиш-
ки минулих епох є матеріалом для навіювання. Історик, прагнучи
проникнути в дух епохи, звертає увагу на ті її сторони, які впли-
вають на чуттєве сприйняття, породжують образний ряд.
Для навіювання використовуються раніше незадіяні види
джерел. П.Куліш звертається до речових пам’яток 17-18 ст., нама-
гаючись через них відтворити атмосферу епохи. Так само ретель-
но вивчається і старовинний одяг. Романтизм надає історичній
оповіді більшої фактурності. Саме віра в можливість проник-
нення в дух історії через історичні джерела, на наш погляд, була
логічний опис змінюється чуттєвим враженням від доторкання
до історичної матерії. Виникає ряд кривавих історій, історій жаху.
Минуле уявляється то як драма, то як епопея.
Виклад історичної оповіді теж обирається незвичний – у
формі циклу пісень (П. Куліш) або одкровення (М. Костомаров).
Елементи історичної оповіді часто запозичувалися з фольк-
лору, бо народна свідомість носила елементи міфотворчого мис-
лення. В українському фольклорі зберігся (попри реальність)
праобраз натуралістичної цілісності, горизонт світовідчуття, де
формуються образи і уявлення метафізичної єдності. Це був над-
звичайно плідний матеріал. Для української історіографії на пев-
ному етапі такий тип мислення був прийнятним, оскільки ви-
явився продуктивним у вирішенні історичної дилеми, що постала
перед українським соціумом. Адже для української інтелігенції
початку ХІХ ст. історія була вже доконаним фактом: «На початку
19 ст. в історіографії і в романтичній історичній прозі «малоросій-
ської школи» вже доволі чітко увиразнювався розрив між сак-
ральним минулим і профанним теперішнім історичним часом»5.
В 30-40-х р р. ХІХ ст. спостерігається спроба подолання
цього розриву за допомогою творення метафізичної історії.
Ще не з’явилися рецепти виходу з кризи, але вже відбулося
певне зречення минулих констант, що проявилося перш за все в
критиці джерельної бази попередніх історіографічних концепцій.
Певний переломний етап в осмисленні історії України ілюстру-
ють слова І.Срезневського стосовно недостатності джерельної
бази для формування уявлення про історію України. Він зазначив,
що головна проблема й складність у написанні справжньої історії
України полягає не в тому, що взагалі відсутні будь-які джерела
до історії України. Літописи і актовий матеріал, за якими раніше
реконструювали минувшину, дають уявлення про фізичну істо-
рію, історію доконаних фактів, що для істориків-романтиків було
недостатньо.. Відтак головним завданням дослідників має стати
пошук «справжніх» джерел до історії України. Для нової концеп-
ції історії України потрібні нові, потужні джерела народної па-
м’яті. Таким вповні широкомасштабним джерелом стає україн-
ський фольклор і, перш за все, історичні пісні та думи. Унікаль-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
190
для самих романтиків моральним виправданням їх діяльності
по фальсифікації пам’яток минулого. Більшість з них вірила, що,
проникнувши в атмосферу старовини, вони перетворюються на
медіумів, а, отже, стають тими, рукою яких водить сама історія,
відновлюючи втрачені тексти.
Отже, в період романтизму історичне джерело конститую-
ється як незалежне від історіографічних концепцій, чому по-
сприяли певні фактори. Зокрема посилення ролі старожитностей
в системі соціобуття та їх конституювання як складних для
пізнання об’єктів, що породжує навколо них цілий ряд наукових
практик, спрямованих на осмислення пам’яток минулого.
1 Курінний П. Історія археологічного знання про Україну. – Полтава,
1994.
2 Лихачев Д. С. Текстология. М.-Л., 1964. – С. 63.
3 Квіт С. М. Основи герменевтики: Навч. посібник. – К.,2003. – С. 43.
4 Там само. – С. 46.
5 Забужко О. Шевченків міф про Україну: Спроба філософського ана-
лізу. – К., 1997. – С.103.
6 Кошиць О. Про українську пісню і музику // Народна творчість та
етнографія. – 1999. – №1. – С. 39.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|