Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках

Стаття присвячена дослідженню творчої та педагогічної діяльності в 1938–1947 роках видатного українського режисера театру й кіно, педагога Віктора Довбищенка (1910–1953) у контексті розвитку мистецької освіти в Україні....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Безручко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Студії мистецтвознавчі
Schlagworte:	Постаті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27543
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 1(29). — С. 78-87. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27543
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-275432011-10-09T12:04:30Z Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках Безручко, О. Постаті Стаття присвячена дослідженню творчої та педагогічної діяльності в 1938–1947 роках видатного українського режисера театру й кіно, педагога Віктора Довбищенка (1910–1953) у контексті розвитку мистецької освіти в Україні. Статья посвящена исследованию творческой и педагогической деятельности в 1938–1947 годах выдающегося украинского режиссера театра и кино, педагога Виктора Довбыщенко (1910–1953) в контексте развития художественного образования в Украине. The article deals with the creativities and pedagogical activities of the famous Ukrainian producer, director and teacher Viktor Dovbyshchenko (1910–1953) in 1938–1947 in context of the art educational development. 2010 Article Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 1(29). — С. 78-87. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27543 7.071.2(477)”19” Довбищенко uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Постаті Постаті
spellingShingle	Постаті Постаті Безручко, О. Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках Студії мистецтвознавчі
description	Стаття присвячена дослідженню творчої та педагогічної діяльності в 1938–1947 роках видатного українського режисера театру й кіно, педагога Віктора Довбищенка (1910–1953) у контексті розвитку мистецької освіти в Україні.
format	Article
author	Безручко, О.
author_facet	Безручко, О.
author_sort	Безручко, О.
title	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках
title_short	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках
title_full	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках
title_fullStr	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках
title_full_unstemmed	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках
title_sort	творча і педагогічна діяльність віктора довбищенка в 1938–1947 роках
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27543
citation_txt	Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 1(29). — С. 78-87. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Студії мистецтвознавчі
work_keys_str_mv	AT bezručkoo tvorčaípedagogíčnadíâlʹnístʹvíktoradovbiŝenkav19381947rokah
first_indexed	2025-07-03T07:16:47Z
last_indexed	2025-07-03T07:16:47Z
_version_	1836609184008765440
fulltext	78 Педагогічна і творча діяльність видатно- го українського режисера театру та кіно, пе- дагога Віктора Семеновича Довбищенка (21.11.1910, Харків. – 24.09.1953, Київ), чиє сторіччя від дня народження будемо святку- вати в листопаді цього року, на жаль, ще не- достатньо вивчена. За своє коротке, але надзвичайно плідне життя В. Довбищенко в театрі поставив біль- ше шістдесяти вистав, серед яких: «Скупий лицар» О. Пушкіна (1928), «Професор Мамлок» Ф. Вольфа (1935), «Лісова пісня» Лесі Українки (1939, 1949), «Украдене щас- тя» І. Франка (1945), «Одруження» М. Гоголя (1952). Його ім’я пов’язане з українським кі- нематографом: як режисер-постановник у співавторстві з В. Галицьким він 1937 року зняв короткометражний художній фільм «Кандидат» («Чий кандидат?»), який, на жаль, не зберігся. В. Довбищенко поєднував творчу пра- цю з педагогічною: був доцентом Київського державного інституту кінематографії (КДІК) (1935–1936), викладачем Акторської школи при Київській кінофабриці (АШККФ) (1935– 1936), Київського хореографічного техні- куму (1935–1937), акторських і режисер- ських курсів при Харківському, Донецькому (Сталінському), Одеському, Луганському (Ворошиловградському) театрах; керівни- ком курсу режисерів і акторів театру КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого (1947–1953). У цих навчальних закладах він викладав «Режисуру» та «Акторську майстерність». Науковим завданням цієї статті є рекон- струкція найменш вивченого періоду твор- чого й педагогічного життя В. Довбищенка (починаючи з 1938 р.), коли він закінчив своє навчання в режисерській лабораторії О. П. Довженка при Київській кінофабриці Постаті Prominent Figures ТВОРЧА Й ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІКТОРА ДОВБИЩЕНКА У 1938–1947 РОКАХ Олександр Безручко Стаття присвячена дослідженню творчої та педагогічної діяльності в 1938– 1947 роках видатного українського режисера театру й кіно, педагога Віктора Довбищенка (1910–1953) у контексті розвитку мистецької освіти в Україні. Ключові слова: В. Довбищенко, становлення мистецької освіти в Україні, кіне- матограф, театр, режисер. The article deals with the creativities and pedagogical activities of the famous Ukrainian producer, director and teacher Viktor Dovbyshchenko (1910–1953) in 1938–1947 in context of the art educational development. Key words: Viktor Dovbyshchenko, art educational development in Ukraine, cinema, director. УДК 7.071.2(477)”19” Довбищенко 79 оЛексаНдр БезруЧко. тВорЧа І педаГоГІЧНа дІяЛЬНІстЬ ВІктора доВБИЩеНка... й власну педагогічну діяльність у кінемато- графічних й театральних навчальних закла- дах Києва та переїхав до Харкова, у яко- му розпочинав свою творчу й педагогічну діяльність. Кінцевим пунктом цього періо- ду став 1947 рік, коли В. Довбищенко за- лишив творчу й педагогічну діяльність у Ворошиловградському драматичному те- атрі та переїхав до Києва. Для вивчен- ня цього періоду було опрацьовано україн- ські й російські архіви, серед яких: приват- ні архіви онуки митця О. Пазенко та відомо- го кінознавця Л. Череватенка, Центральний державний архів-музей літератури і мис- тецтв (ЦДАМЛМ) України, Державний ар- хів м. Києва (ДАК), архів Всеросійського державного університету кінематографії (ВДІК) ім. С. А. Герасимова, архів-музей Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, архів Київського національного університету театру, кіно і телебачення (КНУТКТ) ім. І. К. Карпенка- Карого, Галузевий державний архів Служби Безпеки (ГДА СБ) України, мемуари митців, які знали В. Довбищенка, серед яких чільне місце посідають спогади В. Галицького, то- гочасна преса тощо. Після припинення викладання в Київському державному інституті кінематографії (КДІК), Акторській школі при Київській кінофабри- ці (АШККФ) та навчання в Режисерській ла- бораторії О. П. Довженка (РЛККФ), 2 берез- ня 1938 року В. Довбищенко звільнився з Київської кіностудії за власним бажанням (наказ по студії № 64 за 1938 р.). Проте Київ він не залишив, оскіль- ки в червні того ж року разом із балетмей- стером Нельсоном випустив у Київському театрі опери і балету виставу (балет) «Копелія», яка була дипломною роботою його учнів із Київської хореографічної шко- ли. Звільнившись 1 вересня 1938 року з хо- реографічної школи за власним бажанням 1, В. Довбищенко переїхав до Харкова, де пра- цював режисером у ТРАМі (Театрі робітничої молоді), реорганізованому в Харківський дер- жавний драматичний театр ім. Ленінського комсомолу, протягом сезону 1938–1939 ро- ків. У цьому театрі, починаючи з 1935 року по 1940, працювала його дружина Тетяна Олександрівна Вечора 2. 1938 року в цьому театрі В. Довбищенко перший у Радянському Союзі поставив п’єсу Б. Войтеховича і Л. Ленча «Павел Греков» 3. Крім того, до його режисерського активу 1938 року увійшла опера «Майська ніч» (за М. Лисенком) 4. У Харкові В. Довбищенко не залишив пе- дагогічної діяльності: керував Харківськими курсами режисерів 5. Разом із учнями він про- тягом 1938–1939 років поставив студійні (на- вчальні) вистави «Одруження» за М. Гоголем та «Сто тисяч» І. Тобілевича (І. Карпенко- Карого) 6. 1939 року Українське управління у спра- вах мистецтв перевело В. Довбищенка ре- жисером до Одеського театру Революції. 1940 року до Одеси переїхала дружи- на з дітьми: донькою від першого шлюбу Катериною Іванівною Петраковою і їхньою спільною донькою Галиною, яка народилась 1938 року. В Одеському театрі Революції В. Дов- бищенко поставив вистави: «Лісова пісня» Лесі Українки, «Украдене щастя» І. Франка, «Циганка Аза» М. Старицького, «Сашка» К. Фіппа, «Місяць в селі» І. Тургенєва тощо. Фахівці позитивно оцінювали режисер- ську діяльність В. Довбищенка, зокре- ма «Лісову пісню»: «Довбищенко поставив “Лісову пісню”. Це була вже зріла виста- ва, що дала визнання молодому режисеро- ві. Він хотів показати її не як декоративно- феєричну казку, а як українську філософ- ську поему-міф. І Мавка стала земною, Мавка набула життя і плоті. І не пастораль- ний пастушок Лукаш, – це людина, яку му- чить роздвоєність, і в його витті-стогоні, у відповідь на виття вовкулака – трагедія лю- дини в безвиході. Режисер прагнув показа- ти природу, в якій народжується людська душа, яка втрачає душу, стає звіром. І тіль- ки Кохання, що уособлюється в поезії, му- зиці, може повернути людині, яка оберну- лась на вовкулаку, її душу» 7. В. Довбищенко вважав цю постановку вда- лою: «“Лісова пісня” та “Місяць в селі” (пер- ший досвід Тургенєва українською) – значні етапи моєї творчої біографії» 8. В Одесі В. Довбищенко не припиняв педа- гогічної діяльності. Підтвердженням цього є його запис у «Автобіографії»: «Читав лекції 80 постатІ з “майстерності актора” в Театральному учи- лищі і в студії Театру Революції» 9. В Одеському театральному училищі ху- дожній керівник курсу В. Довбищенко по- ставив разом зі студентами дві вистави – «Місяць в селі» за І. Тургенєвим та «Назар Стодоля» Т. Шевченка 10. «У 1941 році мала здійснитися мрія: ви- пуск Одеського театрального училища – ви- пуск, яким Довбищенко керував, мав стати театром молоді, – писала А. Верн. – Війна! – Вона розвіяла акторів по своїх шляхах, дала в руки гвинтівку, відірвала від рідної землі. Довбищенка війна застала з його колекти- вом у Мінську, де готували виставу “Украдене щастя”. Генеральна репетиція припинилась, коли бомба впала поруч театру» 11. Починаючи з 1936 року до 1941 року В. Довбищенко, як він писав в «Автобіографії», «працював над книгою “Історія української режисури”. Рукопис і всі чернетки загинули під час Великої Вітчизняної війни» 12. 29 травня 1941 року Одеський театр у повному складі виїхав на гастролі до Білорусії. Було заплановано показати шіст- надцять вистав української та західноєвро- пейської класики, п’єси сучасних драматур- гів: «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Васса Железнова» М. Горького, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Підступ- ність і кохання» Ф. Шиллера, «Циганка Аза» М. Старицького, «Мораль пані Дульсь кої» Г. Запольської тощо. Одночасно В. Дов- бищенко планував репетирувати драму І. Франка «Украдене щастя». Попередні гастролі були успішними, а тому в Білорусії радо зустріли поїзд із Одеси, розкупили, не зважаючи на паралельні га- стролі МХАТу, усі квитки. 3 червня показали виставу «Богдан Хмельницький» за п’єсою О. Корнійчука. 22 червня в Театрі імені Янки Купали о 10.00 мала відбутися шефська ви- става «В степах України» для солдатів мін- ського гарнізону, проте зал був майже порож- нім. Війна! Вечірню виставу скасували, проте, В. Довбищенко репетирував «Украдене щас- тя» так само, як напередодні. Розпочалися бомбардування. Частину акторів і працівни- ків театру демобілізували, В. Довбищенка за станом здоров’я залишили в тилу. Залишки театру трьома групами вирішили самостійно евакуюватися. З Мінська вони, здебільшого пішки, протягом місяця дісталися до Одеси. В. Довбищенко й Т. Вечора в Одесі узяли ді- тей і вже вдруге з початку війни евакуювали- ся. Тепер уже до Харкова. Комітет у справах мистецтв УРСР у серп- ні 1941 року в Харкові з акторів, евакуйова- них із різних областей України, для обслу- говування Закавказького фронту, Чорно- морського флоту, військових шпиталів орга- нізував Український драматичний театр (зго- дом став Луганським обласним українським театром). Його засновниками вважаються В. Довбищенко й О. Громов. У вересні 1941 року В. Довбищенку з ро- диною довелось уже втретє евакуюватися – тепер до Південного Кавказу. У Нальчику митець поставив «Партизани в степах України» О. Корнійчука, «Безталанну» І. Кар- пенка-Карого, «Суворі часи» («Наші дні» С. Герасимова). Окрім Українського драматичного театру, В. Довбищенко керував Державним кабар- динським театром КБАРСР, де поставив три Віктор Довбищенко 81 оЛексаНдр БезруЧко. тВорЧа І педаГоГІЧНа дІяЛЬНІстЬ ВІктора доВБИЩеНка... п’єси П. Меріме, «Чапаєва» Д.Фурманова, «Лікаря з примусу» Мольєра та ін. А. Вер зга- дувала, що в кабардинському театрі він «ра- зом з молодим Кабардоковим пише п’єсу “Пісня про прекрасну Даханаго”, працюючи разом з поетом Аскіровим. Це був бурхливий період, період кипучої режисерської роботи. За цей рік Довбищенко поставив більше ви- став, ніж за п’ять попередніх. Йому вдалось завоювати любов молоді театру, створити драматургічну організацію, згуртувати навко- ло театру літературні сили Кабарди» 13. Паралельно Довбищенко працював ще й у Театрі російської драми, де поставив «Напередодні» О. Афіногенова. Слід від- значити, що ця складна творча робота від- бувалася в складних умовах безпосередньої близькості фронту. В останніх числах серпня 1942 року В. Довбищенко (учетверте) із сім’єю евакую- вався, тепер уже з Нальчика. Найнеобхідніший театральний реквізит довелося виносити буквально на руках. Українські артисти під керівництвом В. Довбищенка були підпоряд- ковані Закавказькому фронту, обслуговую- чи прифронтові райони й ДКА Баку, Тбілісі, Моздока, Грозного, Кутаїсі, Батумі. Актор Українського музично-драматичного театру Ю. Морфессі згадував, що 1943 року до їхнього театру за наказом ЦК КП(б)У дода- ли ще одну трупу з Харкова. Цей об’єднаний театр очолив відомий український режисер В. Довбищенко. Варто відзначити той факт, що за чоти- ри роки війни український театр під керівни- цтвом В. Довбищенка дав тисячу п’ятсот ви- став. Артисти, як справжні патріоти, відда- вали зібрані кошти на побудову танків і ко- раблів. Після визволення України на рідну зем- лю поверталися не лише заводи, але й кі- ностудії, театри, мистецькі навчальні закла- ди. У травні 1944 року Український драма- тичний театр, за наказом уряду УРСР, пе- реїхав до Ворошиловграда. Таким чином, В. Довбищенко стає режисером Ворошилов- градського (нині – Луганського) драматично- го театру. Постійного приміщення, закріпленого за українським театром, тоді не було. Артисти виступали в клубах Ворошиловграда (у тому числі в клубі ім. Сталіна та Палаці культури імені В. Леніна) і в області. Слід відзначити, що В. Довбищенко інтенсивно працював, не зважаючи навіть на те, що театр зазнавав значних матеріальних труднощів: не виста- чало костюмів і декорацій. Один з акторів – Ю. Морфессі – згадував, що «не було перук, і часто на сцені можна було побачити замість мальовничих декорацій живі дерева» 14. В. Довбищенко у виставах «Партизани в степах України» О. Корнійчука, «Украдене щастя» І. Франка, «Інесі менадо» П. Меріме, «Чапаєв» Д. Фурманова, «Голова Асхада», як писала А. Верн, «шукав філософського розкриття життєвих трагедій, підносив екс- пресивну драму і домагався найглибшого її показу, найвиразнішого подання глядачеві. Весь час шукання, безупинний хід уперед, будь-що вперед. Спіткнувся, упав – поди- вись, що стало на заваді. Відкинь гострий ка- мінь, об який спіткнувся – і знову на гору, хай важку і круту, але ж уперед, шукаючи найкра- щого, проторюючи дорогу не тільки до сер- ця, – до думки глядача. І бачити нове. Не йти звичайним шля- хом найменшого опору, а виборювати свій, хай болючий, каменистий шлях, та ж врази- ти, схвилювати глядача саме новим, змуси- ти його піти з вистави зворушеним, змусити замислитись над тими чи іншими проявами життя. Якщо актор слухає з байдужими, холод- ними очима, якщо актор не вміє імпровізува- ти, – нічого не вийде. Такий не сприйме дум- ку автора, режисера, не доповнить її, не ста- не її співавтором. І цей метод режисерської роботи – імпро- візації і єднання з акторами – учасниками ви- стави виправдовує себе. Так Довбищенко по- ставив і “Украдене щастя” Франка. Фольклорну, етнографічну частину він від- кинув на другий план, навмисне приглушую- чи її барви. “Украдене щастя” у ворошилов- градському театрі поставлене не як пишно- декоративна, гуцульська трагедія, трагедія важкого життя людей на фоні суворої приро- ди, людей, що крадуть один в одного неісну- юче, примарне щастя. Михайла Гурмана подано як бунтівни- ка без перспективи. Це глибоко трагічна по- стать. З молодим актором Т. Висячим ре- 82 постатІ жисерові довелось багато, уперто працюва- ти. Це була швидка робота педагога, а не режисера. Але ж унаслідок Висячий зіграв справжнього Михайла. Він, Ана – Т. Вечора та Микола – І. Пригода створили міцний ан- самбль. І громадськість визнала гідною цю виставу, схвильовано сприйняла її. Поруч цієї вистави стоїть зовсім інша ви- става “Ой не ходи, Грицю”. Довбищенко очис- тив цю виставу від мелодраматизму та етно- графізму, повернув їй романтичність, узявши гоголівський ключ української пісні. І тут Довбищенко багато працював над вті- ленням своєї думки про музикальність вистав: не театр з музикою має бути, а органічно його пройнятість музикою, музичний театр. – питання музики дуже принципове, – не раз говорив своїм друзям. – питання ритму у виставі, питання ритму у виставі, питання по- ліфонізму – для мене основне. Музика може звучати і в діалозі, і в мізансцені, і в паузі. Друге прагнення – шукання експресивної трагедії, трагедії великих катастроф, зльотів, героїзму, романтики, трагедії, яка підноси- лась би і підносила поривання глядачів, над звичайністю, над буденщиною дріб’язкового, що лишилось у спадщину від старого, досо- ціалістичного періоду. В щоденному розкрити глядачеві піднесене, щоб повсякденність ста- вала просвітленою. І, отже, шукання відповід- но гострих, особливих прийомів для кожної вистави, для відбиття в ній пристрастей ге- роїв, вимагаючи від театру образного поетич- ного мислення. Так у Ворошиловградському українському театрі йде боротьба за глибо- ке, органічне виправдання назви “музично- драматичного”» 15. 1940 року один із одеських театрознавців, який друкувався під псевдонімом «Т. Атрал», вважав, що три роки роботи в київській кі- ностудії (1935–1938) під керівництвом ві- домого режисера-орденоносця заслуже- ного діяча мистецтва О. Довженка «є рока- ми росту і дальшого творчого формування В. Довбищенка» 16. Після сталінських гонінь, пов’язаних із забороною «України в огні», про навчання в О. Довженка, як до речі і про саму режисерську лабораторію, уже ніхто не згадував. Один із небагатьох, хто наважився це зробити – лауреат Державної (Сталінської) премії, народний артист УРСР, режи- сер Українського державного драматично- го театру ім. Т. Г. Шевченка (колишній «Бе- резіль») Л. Дубовик, який особисто знав В. Довбищенка, у характеристиці не побо- явся відмітити, що «начальний період само- стійної роботи В. С. Довбищенка як режисе- ра пройшов під керівництвом Народного ар- тиста СРСР В. С. Василька та відомого укра- їнського кінорежисера О. П. Довженка» 17. Довженкова наука не минула даремно: В. Довбищенко плекав мрію створити виста- ву, яка б «узагальнювала, кристалізувала думки, почуття людей, породжені небували- ми масштабами всесвітньо-історичних подій Великої війни. Саме вже час нашим драма- тургам створити величні образи, що стали б поруч шекспірівських. Над такою виставою – “Загибель Содому” – загибель третьої імпе- рії і, нарешті, над виставою про нову людину- Переможця післявоєнну людину-Будівника з величною, пристрасною душею хотів би пра- цювати Віктор Довбищенко» 18. Завдяки кінофільму «Чий кандидат?» В. Довбищенка пам’ятали в Київській кіно- студії художніх фільмів. 4 квітня 1945 року на засіданні комісії Політбюро ЦК КП (б) У по культурі та літературі, на якій були присутні Голова РНК УРСР К. Литвин, його заступник Н. Бажан, директор Київської кіностудії ху- дожніх фільмів О. Горський, режисери кіно- студії М. Донськой, В. Браун, Г. Ігнатович, І. Земгано, Б. Дмоховський, розглядали пи- тання про повернення В. Довбищенка на Київську кіностудію художніх фільмів: «Сьогодні закінчений сценарій “Довбуш”, автори Дмитерко та Іванов, режисери – Довбищенко і Красій. Довбищенко в даний час знаходиться в Донбасі. Просимо пере- вести його з Донбасу в нашу студію» 19. Проте В. Довбищенка не відпустили із театру, швидше за все, через втручан- ня місцевого керівництва. 1945 року секре- тар Ворошиловградського обласного ко- мітету КП(б)У А. Гаєвий писав Секретарю ЦК КП(б)У Д. Коротченку про значні досяг- нення театру, очолюваного В. Довбищенком: «Ворошиловградський обласний україн- ський музично-драматичний театр, реева- куйований в травні 1944 року з Тбілісі, за рік свого перебування в нашій області вико- 83 оЛексаНдр БезруЧко. тВорЧа І педаГоГІЧНа дІяЛЬНІстЬ ВІктора доВБИЩеНка... нав велику роботу, обслуговуючи вистава- ми і концертами шахтарів, металургів і кол- госпників Ровенського, Ворошиловського (Алчевського), Лісічанського, Сватовського і Попаснянського районів. Театр дав за цей період 320 вистав і концертів, виїжджаючи на шахти, заводи і в колгоспи. Трудящі Донбасу любили театр, високо оцінюючи майстер- ність українських акторів. Про це свідчить низка відгуків і друкованих рецензій. Про це говорить теплий прийом глядача» 20. Такого цінного творчого працівника, як В. Довбищенко, найвище партійне керівни- цтво після клопотання місцевого вирішило залишити у Ворошиловграді. Не зважаючи навіть на прохання тогочасного художнього керівника Київської кіностудії М. Донського: «Кінематографія повинна готувати свої укра- їнські кадри, тому обов’язково треба висува- ти молоді українські кадри. Треба створюва- ти фундамент з 3–4 майстрів і навколо них групувати молоді кадри. Треба повернути на Україну людей, які виховувалися на Україні, як наприклад Луков, Савченко, Довженко. Ігнатович пише сценарії.., і йому допо- могти нікому. Теж саме і з іншими. Приїде Довбищенко, він об’єднається з Красієм, ще слабким професіоналом, отримають вони картину “Довбуш” на 7–8 мільйонів карбо- ванців» 21. Слід нагадати, що перед війною над філь- мом «Довбуш» працювали М. Красій та І. Кавалерідзе. Швидкий наступ німців зумо- вив залишання на тимчасово окупованій те- риторії частини знімальної групи, серед якої був і режисер-орденоносець І. Кавалерідзе. Через це після війни І. Кавалерідзе було від- лучено від кінематографа майже на двад- цять років, тому на допомогу малодосвідче- ному випускнику Режисерської Академії при ВДІКу М. Красію шукали сильного режисера, яким, безперечно, був В. Довбищенко. Проте замість зйомок на Київській кіно- студії та виховання молодих кінематографіс- тів у Школі кіноакторів В. Довбищенко готу- вав вистави у Ворошиловградському теат- рі, до речі, вдалі, адже про це багато писа- ли. Так, зокрема, К. Дмитрук у статті «У твор- Віктор Довбищенко, донька Галина, дружина Тетяна Вечора 84 постатІ чій лабораторії режисера» зазначав: «Віктор Семенович давно виношує ідею постави- ти на українській сцені шекспірівську п’єсу. Він і заздрить і радіє тому, що його колеги в Києві настільки блискуче впоралися з поста- новкою п’єси “Багато галасу даремно”. На ворошиловградській сцені він хоче показа- ти “Гамлета”. Тепер ця ідея вдягається в кон- кретні форми. У його режисерському плані постановки багатьох сміливих думок і можна побажати йому доброго успіху. Ніколи не зупинятися на досягнутому, дерзати в мистецтві – такий девіз Віктора Семеновича, який пройшов велику дорогу в українському театрі» 22. 1938 року в навчальному театрі (сту- дії) Київського державного театрально- го інституту (тепер – Київський національ- ний університет театру, кіно і телебачен- ня ім. І. К. Карпенка-Карого) курс україн- ських режисерів і акторів театру під керів- ництвом колишнього режисера-лаборанта «Березоль» Є. Лішанського здійснив поста- новку «Дванадцятої ночі» В. Шекспіра. Є. Лішанському вдалося не лише прище- пити необхідні професійні навички своїм ви- хованцям, але й об’єднати їх у єдиний колек- тив. У червні 1938 року вони виступали в га- зеті «Пролетарська правда» із розповіддю про власне навчання й закликом створити на базі їхнього курсу театр: «Єдиний творчий ко- лектив допоможе нам зберегти і єдиний ме- тод роботи, за якими ми провадили своє на- вчання в інституті. Наявний у столиці україн- ський драматичний театр не може охопити і всіх тем, які хвилюють сучасного глядача і особливо молодь» 23. Потрібно нагадати, що три роки до того, коли студенти лише освою- вали ази театральної справи, В. Довбищенко разом із К. Кошевським та Б. Дробинським закликали до того ж. Відомі українські театрознавці високо оці- нили студентську постановку В. Шекспіра: «Театр-студія Київського театрального інсти- туту силами випускників-дипломантів здій- снила постановку захоплюючої, сонячної ко- медії “Дванадцята ніч”. “Дванадцята ніч” ставиться вперше на українській сцені. Але зовсім не заради ори- гінальності можна пояснити вибір цієї п’єси для студійної роботи. Важко назвати най- більш вдалим сценічний для літератури ма- теріал для виховання молодого обдаровано- го актора, його мови, емоційності, рухливос- ті. Поєднання лірики з буйним комізмом, над- звичайна тональність тексту і ігрової умов- ності, театральний характер багатьох ситуа- цій, безсмертний вірш, мудрі думки в коштов- ній поетичній оправі, яскрава життєрадісність комедії – роблять її чудовим матеріалом для студійної роботи молодого колективу, для ви- рішення їх творчих і педагогічних завдань. Комедія поставлена в українському пе- рекладі А. Гозенпуда з оригіналу. Особливо удалися перекладачеві комічні образи п’єси, тексти Віоли, проза комедії. При підготов- ці вистави були залучені досвідчені пра- цівники театру: заслужений артист респуб- ліки композитор І. Віленський, художник Л. Альшиц. Ставив комедію керівник курсу Є. Лішанський. Поєднання зусиль молодого обдаровано- го колективу виконавців з досвідченими ке- рівниками, організаторами вистави – це єди- но правильний шлях виховання акторів, що запобігає штампу і дилетантству. Художнику Л. Альшицу вдалося на невеликій сцені – ко- робці інституту – скупими засобами створити легке, барвисте оформлення комедійної ви- стави спектаклю. Перша дія навіть при багатократному пе- регляді завжди примушує хвилюватися за успіх спектаклю. Вона проходить мляво. Не відразу молоді актори знаходять потрібний ритм і тон комедійної вистави. Але незмін- но, вже починаючи з другого акту, дія супро- воджується дружним сміхом і галасливими оплесками глядачів. Звичайно, не все ще у виставі зріло, не всі виконавці знаходяться на рівні професійного акторського мистецтва. Разом із закінченими роботами є ще образи “боязкі”, скуті непере- борним учнівством. Але важливо те, що створена виста- ва не як механічне з’єднання образів, що більш менш удалися, а цілісний, об’єднаний спільним задумом, єдиним творчим настро- єм. Створена достовірна комедійна, весела, життєрадісна вистава. Майже не побачиш на сцені зайвих рухів, метушливості, якими так часто в театрі намагаються підмінити неста- чу щирих почуттів. Актори рухаються не по 85 оЛексаНдр БезруЧко. тВорЧа І педаГоГІЧНа дІяЛЬНІстЬ ВІктора доВБИЩеНка... мертвому химерному малюнку, вказаному режисером, а просто невимушено в характе- рі створюваних ними образів. Кращі епізоди у виставі – комедійні, сце- ни “англійців” сера Тобі, Ендрю Егчика, Маріч й інших, що залишають в тіні ліричні, роман- тичні картини і образи “іллірійців” (герцог Орсино, Олівія і ін.) В цьому сенсі дивна гар- монія Шекспірівської комедії порушена. Але це “відступ” від Шекспіра при постановці його романтичних комедій характерний і для кра- щих спектаклів радянського театру. Затвердження радості буття, торжества сильних людських пристрастей, осміяння ту- пого, хвалькуватого, манірного, хвала зем- ним благам і насолоді ними – цими думка- ми і образами епохи Відродження пройнята вистава “Дванадцята ніч”. Особливо вдало виконана сцена у винному льосі у Олівії, зі- грано темпераментно, з іскристим комізмом, епізод обману Мальвіоло (у саду) і обидві фі- нальні картини. Хороші Д. Франько в ролі Тобі Белч, його хвалькуватий приятель Ендрю Егчик – М. Райко, самозакоханий, обдурений Маль- віоло – П. Голубчик, Марія – В. Гольд, І. Романенко у важкій ролі блазня і М. Піскун в невеликій ролі слуги Фабіана. З романтич- них образів вистави слід відзначити Віолу у виконанні К. Рождайкиної» 24. В. Довбищенко знав про цю постановку, оскільки одним із педагогів на цьому курсі був викладач «Художнього слова» професор Ю. Нікітін, товариш по режисерській лабора- торії О. Довженка. У Ворошиловградському театрі В. Довби- щенко запланував поставити «Гамлета», про що наприкінці 1945 року писала А. Вер: «Народилась мрія, яку плекає, виношує і про яку ще неголосно говорить Довбищенко: – Поставити “Гамлета”! Не сьогодні, так завтра. Поставити по- справжньому. Не приховуючи, що Гамлет – песиміст. Так, песиміст. Але ж свідомість Гамлета набагато вища, ніж у навколишніх людей. Він бачить, що зло – в самій систе- мі суспільства. Вбивством короля нічого не зміниш. Думка Гамлета набагато вища, ніж у нав колишніх людей. Він бачить, що зло – в самій системі суспільства. Вбивством короля нічого не зміниш. Думка Гамлета, його сло- ва звучать по-сучасному, це боротьба проти людської підлоти, низькості, що уособлена в постатях Короля, Полонія, Гертруди. Отже так розкрити “песимізм” Гамлета, піднести його образ і думки – такою Довбищенко уяв- ляє собі цю шекспірівську виставу» 25. У Ворошиловградському театрі В. Довби- щенко, як він писав в «Автобіографії», за- ймався педагогічною діяльністю: «Війна, ева- куація змусила мене тимчасово перервати педагогічну діяльність. З 1945 по 1947 відно- вив роботу в цій області (студійні заняття у Ворошиловградському театрі)» 26. За активну творчу і педагогічну діяльність В. Довбищенко Указом Верховної Ради УРСР у 1946 році отримав звання «Заслуженого артиста УРСР» 27. Після закриття режисерської лаборато- рії О. Довженка в Київській кіностудії В. Дов- бищенко не залишає мрію знімати кіно, ак- тивно цікавиться останніми фільмами, аналі- зує їх, що видно, хоча б, із записів у щоденни- ку: «У літньому кінотеатрі дивився два філь- ми, що сподобалися мені – “Падіння Берліна” (2-я серія) – у першій багато інсценування, бу- тафорії, друга дивна. Батальні сцени відмін- ні. Про фінал – пробиває сльозу. Цікаво, гост- ро (психологічний гротеск!) вирішені сцени у Гітлера. Пригадав свою мрію про театральну епопею “Загибель Содому” (1945–46 рр.) Дуже вправно і здорово зроблена Пир’євим комедія “Кубанські козаки”. Чудовий Лук’янов і молода героїня. Ладиніна – нудотна. Хороші кадри, відмінний колір. Багато щасливих режисерських і сценарних знахі- док (хоча в сценарії немає органіки, широко- го і вільного режисерського мазка). Є наду- маність і натяжка. І все-таки дуже добре. Це два великі успіхи радянського кіно» 28. На заваді поверненню В. Довбищенка до кінематографа стало різке зменшення кіно- виробництва в Радянському Союзі й Україні (як складовій тієї держави), що дістало назву «період Сталінського “малокартиння”». Проте В. Довбищенко виховав у КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого плеяду видат- них митців, деякі з них пов’язали своє жит- тя з кінематографом і кінопедагогікою. Одним з учнів цієї майстерні став відо- мий згодом український кінорежисер і пе- дагог, сценарист, актор, Лауреат Державної 86 постатІ премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1979 р., за фільм «Високий перевал»), Народний артист УРСР (1980), В. Денисенко (07.1.1930, село Медвин Богуславського р-ну Київської обл. – 10.6.1984, Київ). Він прославився фільма- ми «Солдатка» (1959), «Роман і Франческа» (1960), «Мовчать тільки статуї» (1962), «Сон» (1964), «На Київському напрямку» (1967), «Совість» (1968), «Важкий колос» (1969), «Осяяння» (1971), «Повість про жін- ку» (1973), «Женці» (1978), «Високий пере- вал» (1982). Крім того, В. Денисенко вважа- ється одним із засновників кінофакультету КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого. Український кінодраматург, кінорежисер, кінокритик Б. Крижанівський (12.2.1929, Ізюм – 10.2.1991, Київ) після закінчення майстер- ні В. Довбищенка (1952) працював режисе- ром у театрах Сімферополя й Луганська, по- тім продовжив навчання на Вищих режисер- ських курсах (ВРК) при кіностудії «Мосфільм» (1956–1959). Як режисер-постановник він по- ставив фільми: на кіностудії «Мосфільм» – «Сторінки оповідання» за мотивами «Долі людини» М. Шолохова (1957 р., разом зі сво- їм однокурсником по ВРК М. Терещенком), у Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка – «Повість про Пташкіна» (1965). Б. Крижанівський був автором сце- наріїв художніх, телевізійних, документаль- них, мультиплікаційних фільмів: «Увага, ма- тематика!» (1967), «Сказання про Ігорів по- хід» (1972), телефільму «Спогади і роздуми» (1973), «Лісова пісня» (1976), «П’ять опові- дань» (1976 р.; Бронзова медаль на Виставці досягнень народного господарства СРСР, 1979 р.), телефільму «Наталія Ужвій» (1978), «Каїнові сльози» (1980 р., у співавторстві), те- лефільму «Життя і сцена» (1980), «Свіччине весілля» (1982), «Я – Довженко» (1983 р., у співавторстві) та ін. Б. Крижанівський на- писав книги «Режисер у кіно» (Київ, 1960 р., у співавторстві), «Як народилося кіно» (Київ, 1966), «Майстри, фільми, долі» (Київ, 1967 р., у співавторстві), «Чудеса без чу- дес» (Київ, 1968), «Великі митці кіно» (Київ, 1970), «Таємниці білого екрану» (Київ, 1970), «Цікавий кінематограф» (Київ, 1974), «Віктор Івченко» (Київ, 1976 р., у співавторстві), «Золоті сторінки кіно» (Київ, 1978), статей у фахових виданнях 29. Ще одним учнем В. Довбищенка був паси- нок актора, режисера, сценариста А. Бучми (14.3.1891, Львів – 6.1.1957, Київ) відомий український кінорежисер і театрознавець І. Бжеський (26.5.1917 – 10.11.1986, Київ) 30. І. Бжеський був одним із перших режисерів Київської студії телебачення, у Київській кіно- студії художніх фільмів працював другим ре- жисером кінострічки «Павка Корчагін» (1956) у О. Алова (26.9.1923, Харків – 12.6.1983, Москва) і В. Наумова (нар. 6.12.1927, Санкт- Петербург), режисером-постановником «Його покоління» (1959), «Макар Діброва» (1960), «Пори року» (1982) та ін.; 1966 року став кінорежисером Київської кіностудії науково-популярних фільмів, де зняв стріч- ку «Індикатор стадій наркозу», «Андрій Головко», «Андрій Малишко» (1969), «Ми лі- таємо» (1970), «Особливості конструкції трак- торів Т-150 і Т-150 К» (1975) та ін. І. Бжеський написав: «Актор і кіно» (Київ, 1960), «Тарас Шевченко в мистецтві кіно» (Київ, 1963) 31. Поставлене завдання виконанно. Ґрунтов- но досліджено творчу і педагогічну діяльність В. Довбищенка у 1938–1947 роках. Проте, слід відзначити, що в його педагогічній спад- щині залишається багато невивчених сто- рінок, тому наукові пошуки в цьому напрямі надзвичайно перспективні. 1 Довбищенко В. С. Трудовий список // Приватний архів Пазенко О. А., арк. 6. 2 Вечора Тетяна Олександрівна. Особова спра- ва // Державний архів м. Києва (далі –ДАК), ф. Р-1193, оп. 3, спр. 11, арк. 2. 3 Довбищенко Віктор. Автобіографія // Приватний архів Пазенко О. А., арк. 2. 4 Особиста справа Довбищенко Віктора Семеновича // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 60. 5 Довбищенко Віктор. Автобіографія // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 6. 6 Особиста справа Довбищенко Віктора Семеновича // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 60. 7 Вер Анна. Думки вголос // Мистецтво. – 1945. – 13 листопада. 8 Довбищенко Віктор. Автобіографія // Приватний архів Пазенко О. А., арк. 20. 9 Довбищенко Віктор. Автобіографія // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 6. 10 Особиста справа Довбищенко Віктора Семено- вича // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 61. 11 Вер Анна. Думки вголос. 12 Довбищенко Віктор. Автобіографія // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 6. 13 Вер Анна. Думки вголос. 14 Маркевич Анна. Август, война, театр // Жизнь Луганска. – 2005. – № 42. – С. 19. 87 оЛексаНдр БезруЧко. тВорЧа І педаГоГІЧНа дІяЛЬНІстЬ ВІктора доВБИЩеНка... Статья посвящена исследованию творческой и педагогической деятельности в 1938–1947 годах выдающегося украинского режиссера театра и кино, педа- гога Виктора Довбыщенко (1910–1953) в контексте развития художественно- го образования в Украине. Ключевые слова: В. Довбыщенко, становление художественного образования в Украине, кинематограф, театр, режиссёр. 15 Там само. 16 Чорноморська комуна (Одеса). – 1940. – 5 травня. 17 Дубовик Л. Характеристика Довбищенка В. // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 48. 18 Вер Анна. Думки вголос. 19 Засідання комісії Політбюро ЦК КП (б) У по культу- рі та літературі 4 квітня 1945 року // Центральний дер- жавний архів громадських об’єднань (ЦДАГО) України, ф. 1., оп. 23, спр. 4474, арк. 71. 20 Доповідна записка секретаря обкома КП (б) У Гаєвого А. секретарю ЦК КП (б) У тов. Коротченко Д. // Приватний архів Пазенко О. А. 21 Засідання комісії Політбюро ЦК КП (б) У по куль- турі та літературі 4 квітня 1945 року // ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 4474, арк. 72. 22 Дмитрук К. В творческой лаборатории режисе- ра // Ворошиловградская правда. – 1945. – 24 ноября. 23 Безкоровайний, Берінська. Гольд, Герценштейн, Голубчик, Дівінський, Ізмайлович, Ізраілєв, Каплун, Момот, Парфьонова, Піскун, Радюк, Рождайкіна, Романенко, Райко, Фрідкіна, Франько, Харченко. Створити в Києві театр Ленінського комсомолу // Пролетарська правда. – 1938. – 23 червень. 24 Борщаговский А. «Двенадцатая ночь» (В театре- студии театрального института) // Сталинское племя. – 1938. – 3 июля. 25 Вер Анна. Думки вголос // Мистецтво. – 1945. – 13 листопада. 26 Довбищенко Віктор. Автобіографія // ДАК, ф. Р-1193, оп. 3, спр. 23, арк. 6. 27 Там само. – Арк. 5. 28 Довбищенко В. С. Щоденник 1950 р. // Приватний архів Пазенко О. А., арк. 73. 29 Мистецтво України: Біографічний довідник. – К., 1997. – С. 335. 30 Заболотная Валентина. Бучма и бучменята // День. – 2004. – 18 листопада. 31 Капельгородська Н. М., Глущенко Є. С., Синько О. Р. Кіномистецтво України в біографіях. – К., 2004. – С. 59, 60.

Творча і педагогічна діяльність Віктора Довбищенка в 1938–1947 роках

Institution

Ähnliche Einträge