Стратегічні виклики на шляху українського державотворення

У статті наголошено на необхідності консолідації українського суспільства і виробленні національної ідеї. Її суть полягає у визначенні України як соборної, української, гідної людини держави. Автор висуває нову соціогуманістичну парадигму буття, яка ґрунтується на паритетному захисті нації в цілому...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Вовканич, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2010
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Статті та огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27751
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення / С. Вовканич // Вісн. НАН України. — 2010. — № 11. — С. 12-21. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-27751
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-277512011-10-15T12:06:01Z Стратегічні виклики на шляху українського державотворення Вовканич, С. Статті та огляди У статті наголошено на необхідності консолідації українського суспільства і виробленні національної ідеї. Її суть полягає у визначенні України як соборної, української, гідної людини держави. Автор висуває нову соціогуманістичну парадигму буття, яка ґрунтується на паритетному захисті нації в цілому і кожного громадянина зокрема. Ключову роль у цьому процесі має відігравати інтелектуальна еліта. Крім того, слід сформулювати так звану Малу ідею – поточне, короткострокове, часто тактичне гасло, потрібне країні, родині, окремій особистості нині й зараз. Ним можуть стати слова «Знання, інформація і рух (чин, дія)», які спрямовують енергію на інтенсивне застосування знань задля створення модерної національної держави. Запропоновано механізм активізації руху знань, тобто підвищення духовно-інформаційної мобільності, де «вертикаль» руху закріплює спадковість (консервативність), а «горизонталь» — відображає креативність (інноваційність) розвитку. The article accents the necessity in Ukrainian society consolidation and national idea creating. The pith of such matter is the definition of Ukraine as a united, trully Ukrainian and worth of human being state. The author brings forward a new socio-humanist existence paradigm based on nation in general and each citizen in particular par defense. Chief role in this process belongs to an intellectual elite. Besides, so called “Small” idea – current, short-term, often tactic slogan, necessary for a land, family, individuality here and now – wants formulating. It could be words “Knowledge, information, movement (deed, action)” aiming the energy to intensive knowledge application for modern national state forming. Article suggests knowledge movement activizing mechanism which means spiritual and information mobility rising where movement “vertical” strengthens the heredity (conservatism) and “horizontal” reveals developping creativity (innovations). 2010 Article Стратегічні виклики на шляху українського державотворення / С. Вовканич // Вісн. НАН України. — 2010. — № 11. — С. 12-21. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27751 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Вовканич, С. Стратегічні виклики на шляху українського державотворення Вісник НАН України
description	У статті наголошено на необхідності консолідації українського суспільства і виробленні національної ідеї. Її суть полягає у визначенні України як соборної, української, гідної людини держави. Автор висуває нову соціогуманістичну парадигму буття, яка ґрунтується на паритетному захисті нації в цілому і кожного громадянина зокрема. Ключову роль у цьому процесі має відігравати інтелектуальна еліта. Крім того, слід сформулювати так звану Малу ідею – поточне, короткострокове, часто тактичне гасло, потрібне країні, родині, окремій особистості нині й зараз. Ним можуть стати слова «Знання, інформація і рух (чин, дія)», які спрямовують енергію на інтенсивне застосування знань задля створення модерної національної держави. Запропоновано механізм активізації руху знань, тобто підвищення духовно-інформаційної мобільності, де «вертикаль» руху закріплює спадковість (консервативність), а «горизонталь» — відображає креативність (інноваційність) розвитку.
format	Article
author	Вовканич, С.
author_facet	Вовканич, С.
author_sort	Вовканич, С.
title	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення
title_short	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення
title_full	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення
title_fullStr	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення
title_full_unstemmed	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення
title_sort	стратегічні виклики на шляху українського державотворення
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/27751
citation_txt	Стратегічні виклики на шляху українського державотворення / С. Вовканич // Вісн. НАН України. — 2010. — № 11. — С. 12-21. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT vovkaničs strategíčníviklikinašlâhuukraínsʹkogoderžavotvorennâ
first_indexed	2025-07-03T07:32:10Z
last_indexed	2025-07-03T07:32:10Z
_version_	1836610151648329728
fulltext	12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 Статті та огляди С. Вовканич СТРАТЕГІЧНІ ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ © ВОВКАНИЧ Степан Йосипович. Доктор економічних наук. Провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України (Львів). 2010. Новітня українська, майже двадцятилітня практика державотворення та станов- лення нації неухильно актуалізує перед ду- ховно-інтелектуальною елітою два основні завдання: 1) об’єднати націю. Без сконсолідо- ваної громадянської нації звести міцний під- мурівок нашого державотворення неможли- во; 2) визнати, що цей фундамент нестійкий без української національної ідеї (УНІ) — просякнутої високими цінностями. Створивши таку ідею, спроможемось, нарешті, відповісти на запитання, яке ще на початку десятилітньої каденції поста- вив українцям президент Л. Кучма: «Ска- жіть мені, яку Україну будувати?». Про- те й донині немає не тільки чіткої систе- ми духовно-інтелектуального забезпечення модерних державотворчих прагнень ти- тульної нації, але й гасла національної ідеї (такого, наприклад, як за часів Гарібальді: ми здобули Італію, тепер творімо італій- ців). А про саму ідею й не згадуємо, забува- ючи, що духовне передує фізичному. Науковці не політики, які можуть собі дозволити волюнтаристські фрази на зра- зок: української національної ідеї або не- має, або вона не спрацювала. Фахівців со- ціальних наук завжди турбувало і турбує питання: чи може реалізуватися національ- на ідея без сконсолідованих зусиль усього суспільства? Запам’ятаймо: народ, який не має власної ідеї, стає рабом чужої. Саме ця істина має лунати в національному інфор- маційному просторі. Національна ідея в інтеграційно- просторовому вимірі інноваційної стратегії розвитку України Спочатку виокремимо низку базових, може, й аксіоматичних, однак, на жаль, ши- роко не усвідомлених аспектів національ- ної ідеї, практичне нерозуміння якої віді- грає вкрай негативну роль для розроблен- ня нової стратегії державотворення та ста- новлення нації. До цього спричинився брак комплексного підходу (представників ряду наук) до розв’язання надскладної і акту- альної суспільної проблеми — науково- го пошуку ідеї, навколо якої можна і слід об’єднати націю. Національна ідея титульного народу, який упродовж віків намагалися знищити за допомогою етно-лінгво-інтелектоциду, загарбань його територій, асиміляції та жорстоких заборон корінній нації мати власну державність, різниться з ідеєю на- ції, що розвивалася стало. Безумовно, це визначає широкий підхід до інтеграцій- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 13 ної стратегії розвитку України та її регіо- нів. Ідеться про збереження національної ідентичності корінного народу в полі впли- ву потужних зовнішніх сил, які протягом великого історичного періоду нівелювали його окремішність. Українська національна ідея означає нову парадигму буття з потужним соціогу- маністичним компонентом, тобто зовніш- ньо- і внутрішньополітичною орієнтацією на паритетний захист людини і нації. Таку парадигму варто застосовувати і в міжна- родних взаєминах через надання гарантій національної безпеки націям, що недавно вибороли свободу. Доктрина розвитку України та її регіо- нів має враховувати три чинники. По- перше, піднесення регіонів не можна від- ривати від консолідаційних процесів нації. По-друге, найбільшу увагу треба приділя- ти творенню нових знань, зростанню ду- ховності й суспільної поінформованості. По-третє, Україна потребує відповідаль- ної, креативної та національної духовно- ін телектуальної еліти. Нація, не інтегрована всередині, не може покладатись на міжнародний авторитет. З огляду на це, Україні потрібно пропагувати ідеал не регіональної відрубності, а всена- родної єдності. У цілому регіональне роз- маїття — позитив, але в наших умовах не- обхідний справді народний лідер — апос- тол Правди і Науки. Це доводить факт: Шевченкові вдалося зробити із «тих ра- бів німих» українців, а обернути україн- ських «гомо совєтикусів» у єдину спільно- ту — націю досі вкрай важко, бо ніхто їх не об’єднав Словом. Для втілення української національної ідеї треба, по-перше, добирати лідерів за їхніми справами, по-друге, не зациклюва- тися на одній концепції. По-третє, замість акцентувати антагонізм ліберальної (увага до свобод людини) і націоналістичної (за- хист прав нації) доктрин, ліпше поєдна- ти їх у новій соціогуманістичній парадигмі буття, яка ґрунтуватиметься на паритетно- му захисті і людини, і нації, адже остання є природним середовищем індивідуума. По-четверте, титульною належить вважа- ти лише ту націю, що дала назву державі і є найчисельнішою на своїй споконвічній землі. І, нарешті, по-п’яте: крім глобаліза- ційних процесів, необхідно враховувати та- кож ренаціоналізаційні — виникнення но- вих самостійних держав. Загалом, варто пам’ятати, що глобаліза- ція для України має два аспекти. З одно- го боку, це запити національного й цивілі- заційного поступу; з другого — імперська ностальгія деяких сусідів. Але спільнота, що інтегрується до світової громади, має не тільки переймати здобутки нового оточен- ня, але й давати йому власні, з відповідною якістю. Українська національна ідея: праця подвижників і ошуканство саботажників Визнаємо чи ні такий підхід до УНІ, од- нак маємо зрозуміти, що її становлення триває від демократичної Конституції Пи- липа Орлика і Кирило-Мефодіївського со- ціального гасла «Україна без хлопа і пана» через усвідомлення України як національ- ної самостійної держави, боротьбу УНР, бойовий клич УПА «здобути Україну або за неї вмерти» до сьогоднішніх стратегій розвитку нашої держави. Мусимо розумі- ти, що на цю ходу впливали сторонні інтер- еси, що породили такий парадокс, на який нам не перестають тицяти українофоби: найкривавіші диктатори, які поневолювали українців і заперечували їхню державну са- мостійність, зробили буцімто найбільше для об’єднання їхніх етнічних земель. Ухиляючись від розв’язання болючих на- ціональних проблем, наш політикум забуває про небезпечну «точку неповернення». Цей термін прийшов із авіації, де має надзвичай- не значення. Так, під час польоту над океа- ном пасажирський літак, використавши по- ловину пального, може повернутися. Та якщо його кількість більша, назад дороги немає. 14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 Отож точку, у якій це сталося, називають точкою неповернення. Коли літак ось-ось ви- користає половину пального, диспетчери, які його «ведуть», по-перше, застерігають про підліт до зони неповернення, а по-друге, за- питують пілота, чи все гаразд. Пасажири не чують ні попередження, ні відповіді. Концептом «точки неповернення» нині дедалі активніше послуговуються футуро- логи в екологічних прогнозах. Якщо люд- ство до 2050 року не зменшить на 80 відсот- ків шкідливих викидів в атмосферу, дов- кіллю загрожує катастрофа. На цьому в Італії наголосив Саміт керівників восьми розвинених країн (2009 р.). Прихована для загалу точка неповер- нення позначилася і на розвиткові україн- ської нації. Наведемо такий приклад. Вище йшлося про два виміри глобалізації для України: цивілізаційний та імперський, а ще про вплив стороннього інтересу на жит- тя нації. Названі явища комбінуються, ска- жімо, так, що зазіхання колонізатора вигід- ні третій стороні. Це спостерігаємо щодо Америки, коли та радить Україні піддати- ся впливу Росії заради дружби двох супер- держав. Пристати на ці поради — опинити- ся за точкою неповернення до національної свободи. Це підтверджує запитання наших евентуальних «друзів»: «Разве русский че- ловек — это не Вселенная?... И Вселенная просветляется нами, с нами, для нас, ведь Вселенная тоже русская, должна быть рус- ской, она нам, и не только нам, нужна рус- ской» (А. Дугін, стаття «Русские — вели- кий народ — это аксиома»; цит. за О. Пах- льовською: День. — 2010. — 14–15 травня). У цьому напрямі діє концепція «русского мира» Московського Патріарха Кирила. Філософія внутрішньої інтеграції Украї- ни має виходити з усвідомлення продук- тивності розмаїття і водночас розуміння єдності характерних особливостей. А допо- могти об’єднанню зможе національний ін- формаційний простір, адже відомо, що лю- дина створює світ довкола себе, а людину творить інформація. Сучасні складники української національної ідеї Китайці позначають безпеку (і Раду без- пеки ООН) ієрогліфом у вигляді хатки, де спокійно сидить жінка. Це мудрий символ національної ідеї, яка повинна захищати без- пеку народу в його державнім домі. Щоб українська національна ідея виконала цю роль, її складники мають бути такими — Україна: соборна, українська і гідна людини. Перший складник — соборність України — означає як територіальну єдність, так і со- борність особистості та соборну здат- ність нації творити державний дім. Аби розшифрувати це поняття, наведемо слова Івана Франка з відкритого листа до га- лицької української молоді: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не га- лицькими, не буковинськими українцями (від себе додам — не донецькими чи хар- ківськими), а українцями без офіціальних (регіональних — С.В.) кордонів. Ми повин- ні — всі без виїмка — поперед усього пізна- ти ту свою Україну і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радували- ся каждим, хоч і як дрібним та част ковим, її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді практично частиною його». Коли мисли- тель говорить про частковість, то має на увазі не занурення в окремішнє, а відчуття кожного елемента в цілому. Соборності загрожують численні ви- клики, оскільки російські політики сприт- но заміщують регіоналізм глобалізацією. Щоб запобігти крахові соборності, потріб- но дбати про другий складник національ- ної ідеї — українську Україну. На початку 80-х років ХХ століття схожим ідеалом (зробимо Польщу Польщею) керувалися поляки, а нині їхня країна успішно подо- лала економічну кризу. Досвід об’єднаної Європи вчить: наголо- шувати треба не на регіоналізмі та ради- кальності, а на патріотизмі. Гуртуймося ра- зом усі в Україні і поза нею сущі для розбу- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 15 дови національної держави. Передусім — це держава українського народу, титульна нація якого дала їй назву — Україна! Усі, хто живе і чесно трудиться на її землі, — українці! Але нехай у своїх символах вони бачать не монополії на патріотизм, не регі- ональні мікробулави і світові офшори, а українські комп’ютери, ракети, роботи й колайдери. Добре, коли королева регіо- нальної бензогазоколонки бачить себе Ан- ною — дочкою Київського князя і короле- вою Франції, але виглядає не по-єв ро- пейськи, коли на шляху до престолу діє наче більшовик, хоч і пострадянський. Оче- видно, тут соціальна і політична психоло- гія така, що легше партійний збір покірних приурочити — правда, надто прозоро і запо- падливо — взяттю Бастилії, але набагато важче утриматися і не провести його в дусі ідеології чу-чхе наперекір любові до поета Есхіла. Не легко було також іншому партій- ному лідерові встояти проти щедріших те- лепоказів його, аніж Патріарха Володимира, з відрядженим Москвою Патріархом Кири- лом. Але ж такі передвиборні технології, зо- внішні втручання — це дежавю 2004 року, з одного боку. З другого — підтвердження святої народної правди: не копай комусь яму, бо сам у неї впадеш. Трагічніше інше, коли прем’єр-міністр «копає» під президен- та, а «падає» Україна. З цього приводу су- перечок між чинними прем’єр-мі ніст ром і президентом України немає, а в останнього, видається, достатньо прав, аби очолити всю вертикаль влади в країні. Але чи не є це вла- да знову заради власних амбіцій? Українська Україна — це українська мова, культура, історія, тобто чинники, що об’єднують, а не роз’єднують націю. Нато- мість гасло «два языка — одна страна» де- структивне. Девіз побудови української України — основа системи державної ідео- логії українського народу, реалізації його євроінтеграційних прагнень і гарантії наці- ональної безпеки. Дві мови, чотири право- славні конфесії, «общая история» — це від лукавого. Навіть Китай не може демокра- тично впровадити гасло: різні системи — одна країна. Наша культура, мова будуть врятовані, якщо матимемо відповідну елі- ту для творення української України. Цього нас ще навчив і навчає варіант української національної ідеї від Хвильо- вого: Дайош інтелігенцію! Геть від Москви! Дайош Європу! На жаль, комуністи весь час спотворено і тенденційно інформували суспільство (як це сьогодні вони чинять щодо НАТО) лише про один «огріх» тала- новитого письменника, цькуванням за який довели його до самогубства. Адже гасло «Геть від Москви!» — лише один із компо- нентів української національної ідеї — біль- шовики вирвали з контексту і зловмисно назвали націоналістичним, начебто за його допомогою письменник хотів протиставити українців братньому сусідові. Але люди ві- рили фальшивим більшовицьким кличам на кшталт: «Фабрики й заводи — робітни- кам! Землю — селянам!». Давні імперські прийоми не канули в Лету, а чатують на українську національну ідею й нині. На- приклад, загроза Росії — це вступ України в НАТО. Вектор української національної ідеї ніколи не виходив і не виходить за межі розвитку тотожності народу, його духовно- інтелектуальних, мовно-культурних засад. Святотатством, неповагою до правди щодо жертв українського народу чи невіглаством є безвідповідальні заяви українських полі- тиків, які голодомор 1932–33 років на до- году сусідові не визнають геноцидом на тлі визнання його таким низкою держав світу. В активному «окультурюванні» україн- ської спільноти європейськими і світовими демократичними цінностями більш функ- ціональну позицію повинна зайняти нова національна інтелектуальна еліта. Сьогод- ні треба покладатися не на «дітей війни», а, за словами О. Забужко, на «друге» і «тре- тє» освічене покоління після сталінської катастрофи (голодомор, розстріли націо- нальної духовно-інтелектуальної еліти), тоб- то на нову генерацію після 30 років сталін- щини, що стала суцільною чорною вирвою 16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 і апокаліптичною добою України. Майбут- нє — за поколінням Майдану, в якого є «ди- хання на дов гу дистанцію», а не на короткі віддалі. І вже аж онуки «дітей Майдану», вирісши за умов демократії та свободи, змо- жуть, нареш ті, передати традиційну і гене- рувати нову інформацію, продукувати нові знання для формування духовно-ін те лек- туального потенціалу нації в сенсі набли- ження українства до європейськості. Адже на сталий культурно-інтелектуальний чи будь-який інший розвиток можна розрахо- вувати не після зловмисно-примусового переривання імперією природної трансля- ції знань, традицій. досвіду від покоління до покоління, а лише після тривалого, віль- ного і демократичного функціонування та зв’язку «трьох університетів» (і не лише національних) — батькового, дідового і прадідового. Саме так наш духовний бать- ко геніально визначив націю як триєдину цілісність «мертвих, живих і ненародже- них». Отже, третій фундаментальний імпера- тив національної ідеї: Україна — гідна лю- дини. Його розглянемо комплексно, враху- вавши самооцінку кожного українця: на- скільки сучасна українська людина гідна своєї держави, здобутої незалежності і сво- боди. Лише за такого розуміння будемо гід- ними учасниками розбудови нашої країни. А еліта побачить, нарешті, Україну в собі, а не тільки себе в Україні. Гідність людини в контексті «сродної» праці Сковороди, сучасного соціального за- хисту населення, якості його життя, соці- альної справедливості тощо формують гідна оплата праці, такі ж умови життя, участь в управлінні, доступ до інформації щодо мож- ливості розвитку, безпеки і захисту здоров’я, гідні права у сфері міжлюдських взаємин, тобто недопущення будь-якої дискримінації за статевою, віковою та іншими ознаками, заборона дитячої праці. Поняття гідної пра- ці охоплює не тільки зайнятих у державній економіці, але й найманих осіб у приватних господарствах, інфраструктурах. Зрозуміло, що соціальне забезпечення, розмір оплати праці залежить від кожного суспільства і рівня його розвитку. Україна «не дотягує» до соціальних європейських стандартів. І блокування трибуни ВР — не шлях їх досягнути. Нам, аби реалізувалася національна ідея, треба багато працювати, щоб Україна стала конкурентоспромож- ною державою як усередині, так і на міжна- родній арені. Але наскільки ми всі і кожен зокрема гідні України? Один з відомих су- часників УНР Микита Шаповал, бачачи, як гине республіка, й аналізуючи духовно- інтелектуальні, національно-патріотичні ас- пекти її занепаду, спересердя занотував лише два слова: «Нема людей». Можна ба- гато дискутувати щодо розмаїття характе- ристик національної еліти, почавши від зарубіжних учених Г. Моски, Х. Ортеги-і- Гассета та закінчивши вітчизняним Д. Дон- цовим. Усі вони серед критеріїв духовного, мо- рального, фахового й патріотичного вимі- ру, відповідальності перед народом, відда- ного й чесного йому служіння та інших до- стоїнств не оминають проблем не тільки добробуту, а й свободи, захисту — і не лише людини, а й нації. Не може бути вільною людина, коли підневільна її нація. На цьо- му тлі національна ідея формує та концен- трує важливі соціогуманістичні цінності й мотиви діянь, які пов’язані саме з бороть- бою за свободу і людини, і нації. З огляду на це знаковими видаються слова Папи Римського Івана Павла ІІ, про- мовлені під час його пастирського візиту в Київ. Зійшовши на українську землю, він поцілував її, і, виступаючи всюди україн- ською, цей знаменитий соціогуманіст, зо- крема, сказав: «Нехай цінності Євангелія, які становлять частину вашої національної ідентичності (підкреслення моє — С.В.), допоможуть вам будувати сучасне й толе- рантне, відкрите та солідарне суспільство, в якому кожна людина зможе внести свій специфічний вклад в загальне добро, одно- часно отримуючи від нього відповідну під- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 17 тримку для того, щоб у найкращий спосіб розвинути власні дарування». Саме слова «не дайте сильним загубити людину!», які належать нашому мудрому предкові Воло- димирові Мономаху, Папа вважав такими, що і «до сьогодні зберігають всю їхню пе- реконливу силу». І його визначення сили соціогуманістичного імперативу — перене- сення ідеї «сім’ї» (у якій до найслабшого ставляться з найбільшою любов’ю) в між- народні стосунки — не було кон’юнктурним чи локальним. Цей імператив глобальний, і Понтифік ще 5 жовтня 1995 року, висту- паючи з трибуни ООН з нагоди її 50-річ- чя, переніс його в третє тисячоліття. Соціо- гуманізм обґрунтовує: універсальний мо- ральний закон — у гуманізації міжнародних відносин, зокрема у ставленні розвинених країн до тих, що розвиваються. Не годить- ся створювати блоки сильних для впливу на інші країни. Велика і Мала національна ідея Проаналізований вище магістральний шлях розвитку України становить Велику ідею нації, сценарій її майбуття. Водночас існує Мала ідея як складник Великої. Це осібні інтереси й цінності окремих субетносів (мо- лодь, професійні прошарки), соціальних груп (представники малого і середнього біз- несу, олігархи). Отже, Мала ідея — це поточ- не, короткострокове, часто тактичне гасло, потрібне країні, родині, окремій особистості нині й зараз. Це нібито сьогочасне завдання, але воно не суперечить Великій ідеї, набли- жаючи націю до фундаментальної мети. У такий спосіб Мала ідея через Велику гармо- нізує стосунки нації, поєднуючи інтереси конкретної людини, і навпаки — через Малу ідею Велика спонукає активних громадян осягнути загальнонаціональну мету, щоб сконсолідуватися як єдиний, а не регіональ- ний народ, що впевнено рухається глобаль- ним шляхом цивілізаційного розвитку. Ве- лика і Мала ідея поєднані, як велика і мала Батьківщина. Як у Великій, так і в Малій ідеї можна виокремити певні деталі відпо- відно до часу, простору, актуальності, мас- штабності, безпеки тощо. Отже, національна ідея як інформаційно- просторовий концепт: «Україна — соборна, українська і гідна людини» — це велика гло- бальна доктрина розвитку спільноти, ідео- логічна основа її інформаційного забезпе- чення. У такому широкому аспекті вона ви- окремлює стратегічні вектори геополітич- ного, макроекономічного, етнокультурного, соціального, екологічного блоків, а заодно пріоритети загальноукраїнського масштабу. Водночас у цій доктрині маємо вказати ре- сурси, механізми, фактори, зрештою, ду- ховно-інтелектуальний потенціал, що ста- новить елітоформувальне ядро нації. З огляду на це дедалі логічнішим, на мій погляд, видається гасло «Знання, інформа- ція і рух (чин, дія)», яке спрямовує енер- гію на інтенсивне застосування знань задля створення модерної національної держави. Насамкінець коротко зазначу, що націо- нальна ідея — це не лише об’єднавчий чин- ник, а й унікальний інтелектуальний капі- тал, ефективність реалізації якого є мар- кером життя — духовного і матеріально- го — усієї спільноти, її авторитету в світі сьогодні, а ще більше — у майбутньому. Це сенс буття нації — її суспільне «хто ми» і особисте «хто я і навіщо», тобто це те, що всі маємо робити разом, аби далі, коли ін- тегруємося в глобалізований світ, не зали- шитися в зоднорідненому просторі такими, що їх Шевченко назвав «і ми не ми, і я не я». І, найголовніше, усвідомивши, що «я» є тому, що є «ми» — єдиний соборний укра- їнський народ, — маємо чесно собі сказати, чий візит у 2009 році цьому сприяв: віце- президента США чи керівника московської Церкви, давно одержавленої, що й нині не покаялася за анексовану 1686 року Київ- ську митрополію, за допомогу денаціоналі- зації України. Саме слово «анексія» в контексті непо- вернення і нагальної потреби відновлення історичної справедливості вжив Патріарх Константинопольський Варфоломей у Ки- 18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 єві під час святкування 1020-річчя прий- няття Володимиром Великим християн- ства. Може, треба повернутися до правди і, як закликав Франко, чітко сказати: «Не пора!» служити жодному загарбникові. І хай велике національне не заважає дрібно- му, меркантильному, регіональному. Є ске- лі, які можна розбити тільки разом, щоб ви- рівняти сучасну дорогу для прогресу всьо- го українства. Для цього замало бажань, потрібні ще знання, уміння, воля і сприят- ливе зовнішнє середовище. ДІМ нації у світовому соціогуманіс- тичному контексті Нині українська національна ідея як ба- гатовікове прагнення мати власну держа- ву реалізована. Але щоб вона працювала ефективніше, стала наріжним каменем, на- дійним фундаментом творення національ- ної держави без постколоніальних означень на зразок радянська, новоросійська, регіо- нальна; щоб припинити її розмивання ан- тиукраїнськими силами та вберегти від су- часних небезпек, національну ідею потріб- но розглядати в соціогуманістичному фор- маті, який паритетно захищатиме права і людини, і нації від усілякого свавілля. Без міжнародних гарантій молода Українська Держава вже зіткнулася (і ще більше сти- катиметься) з низкою викликів та нагаль- них потреб захисту не лише в економічній, соціальній, а й у політичній, ідеологічній, правовій, моральній і світоглядній сферах. Це актуалізує гармонізацію лібераль- ної (в центрі — людина) і націоналістичної (акцент щодо нації) ідеологій та створення на їхній основі нової парадигми — соціо- гуманістичної, яка б захищала і людину, і націю як її природно-ексклюзивне сере- довище (простір, тло). Адже лише за таких умов людина може розмовляти і бути зро- зумілою, творити свою, притаманну лише її нації, ментальність. Інакше кажучи, розви- ватися для свого народу і бути цікавою сві- тові, збагачуючи мозаїку культур, безпеч- но й рівноправно інтегруючись у неї. Про- те соціогуманістичній парадигмі буття в постколоніальних (посттоталітарних) дер- жав досі не надано відповідного притулку, міжнародної юрисдикції. Це гальмує пари- тетний захист людини і нації як чинник по- вернення народів, ослаблених загарбника- ми, до праджерел. Через те в Україні широко не запрацю- вав реверсний режим у сфері духовно- культурного відродження титульної нації, триває окупація її мовно-інформаційного простору. Це, відповідно, не дає змоги здій- снювати заходи рекультрегіоналізації, тоб- то відновлювати ті духовно-культурні цін- ності нації, знищення яких ще не досяг- нуло критичної точки неповернення. Що більше, відсутність належного міжнарод- ного правового забезпечення соціогуманіс- тичної парадигми не сприяє внутрішньо- му об’єднанню національно-патріотичних сил у пострадянських країнах для будівни- цтва національних держав, а, навпаки, сти- мулює інфільтрацію постімперських проек- тів, які знекровлюють такі сили в боротьбі з різними, часто підставними націоналіста- ми, комуністами та іншими представника- ми так званої керованої демократії — пал- кими прихильниками федералізації, регі- оналізації України — під приводом захис- ту буцімто «притеснённых» росіян. Світ до цих махінацій байдужий. Використання радянською імперією ідео- логії інтернаціоналізму, так званого соцреа- лізму, для денаціоналізації України змушує повернутися до імперативу оптимального поєднання традицій та новацій як основ- них соціогуманістичних підвалин збере- ження спадковості суспільного розвитку. Значні успіхи тут неможливі без усвідом- лення щоденних потреб подальшої інте- лектуалізації гноблених постколоніальних спільнот, що стали на самостійний шлях розвитку, захисту їхніх мов, інформацій- ного простору, культури, підвищення якос- ті освіти, науки, творення інтелектуальної власності, впровадження різних вітчизня- них та запозичених ноу-хау. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 19 Для цього в контексті української націо- нальної ідеї запропоновано механізм ак- тивізації руху знань, тобто підвищення ду ховно-інформаційної мобільності (ДІМ), де «вертикаль» руху закріплює спадковість (консервативність), а «горизонталь» — ві- дображає креативність (інноваційність) розвитку. В першому разі домінують ево- люційні процеси, у другому — революційні. Лідери завжди ті, чий приріст інформації (ΔІ) вищий. Без активізації та вдоскона- лення форм цієї мобільності важко ввійти у вільний світ. Адже саме форми — вер- тикальна і горизонтальна — духовно-ін- фор маційної мобільності детермінують природну спадковість розвитку соціуму «по вертикалі» через безперервність пере- давання від покоління до покоління тра - диційних знань, інформації у сфері рідної мови, національної освіти, народних зви- чаїв, церковних обрядів тощо. А на базі на- бутої «вертикалі» стимулюють генеруван- ня і широку соціалізацію нових знань, тоб- то творення інформації «по го ри зон талі» (на рівні одного покоління чи окремої осо- бистості) засобами науки, винахідництва, проектно-пошукових інноваційних робіт, патентно-ліцензійної діяльності тощо. Однак і горизонталь, і вертикаль розвит- ку (людини, нації) повинні спиратися на соціогуманістичне, одухотворене підґрун- тя. Адже переривання руху інформації, тра- диційних знань, досвіду від покоління до покоління — це прямий шлях до розмиван- ня ознак духовно-культурного життя нації, а отже — її повна асиміляція та поглинан- ня. Гальмування ж руху інформації в гори- зонтальному напрямку призводить до змен- шення творчої активності, новаторства, власного інтелектуального продукту нації, а також рівня її внеску у світову скарбни- цю знань, унаслідок чого вона опиняється на обочині цивілізаційного прогресу. У цьому контексті серйозної ваги потре- бує третій (по діагоналі) вектор розвитку, який як рівнодійний, власне, складений з урахуванням сили (дії, чину) двох перших напрямів (вертикального і горизонтально- го), формує комфортні умови для всебічного розвитку народу, себто середо вище спро- мож ність нації як її соборну здатність ви- рватися на передові позиції науково- технічного, еко номічного, а відтак — циві- лізаційного про гресу, зберігши вітчизня- ний, ексклюзивний доробок багатьох поко- лінь корінного народу для себе та світової культурної мозаїки. Розмита національна ідентичність применшує середовищеспро- можність народу, яку вже віддавна за кор- доном вивчає стосовно екології нова галузь науки — середовищезнавство (інвайронмен- тологія). Адже є показники конкуренто- спроможності вітчизняної економіки, її товарів, є індикатори платоспроможності населення, пропонується вивчати середо- вище як екологічний чинник. Але Україну чомусь зовсім не турбують суспільні — духовно-інтелектуальні, ін фор маційно-мов - ні, релігійні та інші критерії середовище- спроможності нації щодо відродження (передавання, виховання, збереження) ав- тентичних якостей її громадян. Цей інте- граційний індикатор — доленосний для су- веренного розвитку, адже відображає здат- ність громади (соціуму) бути націєтворчим середовищем. Себто бачити далі, опершись на плечі гігантів передової вітчизняної та світової думки, водночас зберігаючи свою ідентичність, свою відрубність. У дискурсі духовно-інформаційної мо- більності слово «духовність» не пов’язане лише з релігійною чи церковною природою. Воно передовсім віддзеркалює творчу силу інтелекту як випереджувальної реакції лю- дини (нації) на створення нових знань для гуманного розв’язання проблем сьогодення і майбуття. Причому духовність пов’язана з інтелектуалізацією, елітаризацією і гумані- зацією спільноти щодо її спроможності, по- перше, генерувати нові знання; по-друге, передавати їх наступним поколінням, ши- роко соціалізувати, що більше: примножи- ти досвід минулого як здобуток (ресурс) людського капіталу, який у разі його роз- 20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 криття може стати потенціалом для сучас- ників. Проте креативність людини не за- вжди скерована на творення тільки добра. Шкода, але добро і зло йдуть поруч, їх тво- рить інтелект як завойовника-асимілятора, так і повстанця. Гітлер і Сталін творчо про- дукували не лише інформацію, а й дезін- формацію, яка не сприяла правді, розвит- кові — національному, сталому чи ноо- сферному. Коли йдеться про ДІМ нації чи людини, то головне, на мій погляд, інфор- маційний (духовний, ідеальний), матері- альний процес генерування нових і пере- давання накопичених знань, досвіду саме задля творення добра, тобто йдеться про сповнений духу інтелект, людський капі- тал, духовну інформаційну мобільність, ду- хов но-інтелектуальний потенціал і т.ін. Таким чином, концепція ДІМ нації в сис- темі української національної ідеї інфор- маційно, духовно і морально пов’язує такі важливі для її життя вимоги, як забезпе- чення спадковості та українськості розвит- ку за допомогою перманентного функціо- нування національних інститутів та інсти- туцій (сім’я, садочок, школа, ВНЗ, вироб- ництво, бізнес, ЗМІ, банки, церква, армія та ін.), адаптації соціуму до динаміки суспіль- них трансформацій, темпів творення нових знань, масштабів інноваційних, інтеграцій- них, транснаціональних і глобалізаційних процесів. Ця концепція формулює інший логічний висновок: необхідність підтримки оптимальності пропорцій упровадження свого, традиційного, і адаптованого, запози- ченого, тобто забезпечує баланс національ- ного консерватизму і новаторства. Вона поєднує елементи національного й циві- лізаційного розвитку. Адже національний «дім» може і повинен гармонійно поєдну- ватися із сусідніми пан’європейськими ар- хітектурними ансамблями, навіть користа- ти з науково-технічних досягнень, спільних комунікацій та колективних систем захис- ту. Однак його інтер’єр — це обов’язковий український ексклюзив, який має автен- тичне наповнення, береже, культивує і ре- культивує національні цінності, скарби, культурні традиції та соціальні інституції, аби відновити історичну пам’ять народу та звільнити його свідомість від неправдивих чужих нашарувань. «Свого не цуратись і чужому научатись» — альтернативи цьому теж немає, якщо хоче- мо зберегти ідентичність нації, повернутися на український шлях розвитку, об’єднати на основі демократичних цінностей народ, ре- алізувати його споконвічну державотворчу ідею та євроінтеграційну стратегію розви- тку, довівши, нарешті, історичну істину — Україна природно і потенційно європей- ська, а не євразійська держава. Поділ Укра- їни на Західну і Східну (чи навпаки) припи- ниться з усвідомленням українськості як органічного складника європейськості, зі вступом України в НАТО та зникненням у ЄС підсвідомого (чи несвідомого) поділу Європи на Західну і Східну. У стратегічно- му плані Україна аж ніяк не може допусти- ти, аби її західні кордони перетворилися на нову Берлінську стіну. Суспільству, насамперед національній еліті як інтелектуальному ядру нації, по- трібно акцентувати увагу саме на широкій соціалізації вектора випереджувального руху інноваційного розвитку України, на сповненні духом інтелекту, знань (інфор- мації), а не на конструюванні партійних ідей та емоційних гасел, що можуть бути (пригадаймо недавнє минуле) злочинни- ми, людино- і націоненависницькими. Не забуваймо, до чого призвело беззастережне втілення нацистських лозунгів чи більшо- вицьких ідеологем. А знання, введені в сус- пільний обіг, відображають об’єктивну ре- альність, вічні потреби людини в пізнанні навколишнього світу, зменшенні його ен- тропійності (невизначеності), тобто слугу- ють нації і людству, цивілізаційному посту- пу загалом. Інтелект, знання, інформація мають стати ресурсом соціального розвит ку України, поборовши асиміляційне імперське гасло: народ без національної еліти, еліта — без народної мови. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 11 21 У цьому сенсі треба відрізняти термін «соціогуманістичний» від широковжива- ного «гуманітарний». Соціогуманістичний не зводиться до одноразової гуманітарної матеріальної допомоги, пов’язаної з різни- ми природними катаклізмами (землетруси, паводки і т.ін.) чи з нераціональною діяль- ністю людини (воєнні конфлікти, різні еко- логічні катастрофи). Ідеться про сталий за- хист духовних і матеріальних цінностей ти- тульних, корінних націй та народностей, їхніх традицій, мов, культур від зоднорід- нення. На жаль, в Україні цьому стоїть на заваді таке явище, як інтелектуальний ан- тиукраїнізм — намагання ввести дві дер- жавні мови, написати «общую» історію, де- монструвати фільми, особливо дитячі, без перекладу українською, спеціально висту- пати у ВР російською, федералізувати Україну і т.ін. Найстрашніше те, що це ро- блять надто респектабельні «доброжела- тельщики». Отже, українська національна ідея акцен- тує увагу саме на духовно-інтелектуальному потенціалі нації, на фахових, моральних, па- тріотичних та інших якісних характерис- тиках еліт як основних носіїв і продуцен- тів людського капіталу, на потужних джере- лах його поповнення, зокрема на розвиткові освіти, науки, культури, нових інформацій- них, а не сировинних технологіях, на випе- реджувальній науково-технічній діяльності. Вибір між розвиненою, демократичною Єв- ропою і сировинною Євразією ще не здійс- нено. Для нації, що живе на «межі», дух ре- ферендуму 1 грудня 1991 року — вічний супутник, життєво необхідний як дорож- ня карта в духовно-інтелектуальному, ідео- логічному напрямі розвитку. Тому сучасни- кам, аби не поповнити ряди аутсайдерів сві- тового прогресу, треба постійно працювати, щоб бути гідними подвижників національ- ної ідеї, які вже відійшли від нас, і побороти корупцію, мімікрію та підступне зрадництво низки живих. Не зрадьмо української націо- нальної ідеї, людей, які її щиро обстоюють, а Україна і нащадки не зрадять нас. С. Вовканич СТРАТЕГІЧНІ ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ Р е з ю м е У статті наголошено на необхідності консолідації українського суспільства і виробленні національної ідеї. Її суть полягає у визначенні України як соборної, української, гідної людини держави. Автор висуває нову соціогуманістичну парадигму буття, яка ґрунту- ється на паритетному захисті нації в цілому і кожного громадянина зокрема. Ключову роль у цьому процесі має відігравати інтелектуальна еліта. Крім того, слід сформулювати так звану Малу ідею – поточне, корот- кострокове, часто тактичне гасло, потрібне країні, ро- дині, окремій особистості нині й зараз. Ним можуть стати слова «Знання, інформація і рух (чин, дія)», які спрямовують енергію на інтенсивне застосування знань задля створення модерної національної держа- ви. Запропоновано механізм активізації руху знань, тобто підвищення духовно-інформаційної мобільнос- ті, де «вертикаль» руху закріплює спадковість (кон- сервативність), а «горизонталь» — відображає креа- тивність (інноваційність) розвитку. Ключові слова: українська національна ідея, іннова- ції, інтелектуальна еліта, національна ідентичність, духовно-інформаційна мобільність. S. Vovkanych STRATEGIC CHALLENGES ON THE UKRAINIAN STATE-BUILDING WAY A b s t r a c t The article accents the necessity in Ukrainian society consolidation and national idea creating. The pith of such matter is the definition of Ukraine as a united, trul- ly Ukrainian and worth of human being state. The au- thor brings forward a new socio-humanist existence paradigm based on nation in general and each citizen in particular par defense. Chief role in this process belongs to an intellectual elite. Besides, so called “Small” idea – current, short-term, often tactic slogan, necessary for a land, family, individuality here and now – wants formu- lating. It could be words “Knowledge, information, movement (deed, action)” aiming the energy to intensive knowledge application for modern national state for- ming. Article suggests knowledge movement activizing mechanism which means spiritual and information mo- bility rising where movement “vertical” strengthens the heredity (conservatism) and “horizontal” reveals deve- lopping creativity (innovations). Keywords: Ukrainian national idea, innovations, in tel- lectual elite, national identity, spiritual and information mobility.

Стратегічні виклики на шляху українського державотворення

Institution

Ähnliche Einträge