Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії)
Автор статті проводить економічний аналіз амбітної ідеї Президента В.Ф. Януковича про входження України через 10 років до елітного клубу 20-ти найбільш економічно розвинених світових держав (G20). З’ясовано, які фактори перешкоджають досягненню такої мети, окреслено основні шляхи реалізації господар...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Вісник НАН України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29017 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 17-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-29017 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-290172011-11-29T12:14:03Z Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) Довбенко, М. Пріоритети Автор статті проводить економічний аналіз амбітної ідеї Президента В.Ф. Януковича про входження України через 10 років до елітного клубу 20-ти найбільш економічно розвинених світових держав (G20). З’ясовано, які фактори перешкоджають досягненню такої мети, окреслено основні шляхи реалізації господарського потенціалу України та її конкурентних переваг. З урахуванням реалій економічного життя нашої країни запропоновано систему заходів, спрямованих на підвищення темпів виробництва ВВП. The author holds economy analysis of President Viktor Yanukovych’s ambitious idea about Ukraine’s entering in 10 years to elite club of 20 the most economically developed world countries (G20). The factors hampe ring approach to such aim are found out; the main means for Ukraine’s economy potential and competition assets realization are outlined. Taking into account home economical realia, the system of moves directed onto increase of gross domestic product making rate is proposed. 2011 Article Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 17-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29017 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пріоритети Пріоритети |
| spellingShingle |
Пріоритети Пріоритети Довбенко, М. Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) Вісник НАН України |
| description |
Автор статті проводить економічний аналіз амбітної ідеї Президента В.Ф. Януковича про входження України через 10 років до елітного клубу 20-ти найбільш економічно розвинених світових держав (G20). З’ясовано, які фактори перешкоджають досягненню такої мети, окреслено основні шляхи реалізації господарського потенціалу України та її конкурентних переваг. З урахуванням реалій економічного життя нашої країни запропоновано систему заходів, спрямованих на підвищення темпів виробництва ВВП. |
| format |
Article |
| author |
Довбенко, М. |
| author_facet |
Довбенко, М. |
| author_sort |
Довбенко, М. |
| title |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| title_short |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| title_full |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| title_fullStr |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| title_full_unstemmed |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| title_sort |
чи потрапимо у світову «двадцятку»? (критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Пріоритети |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29017 |
| citation_txt |
Чи потрапимо у світову «двадцятку»? (Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії) / М. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2011. — № 6. — С. 17-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT dovbenkom čipotrapimousvítovudvadcâtkukritičnijpoglâdnaoríêntirivítčiznânoíekonomíčnoístrategíí |
| first_indexed |
2025-07-03T09:12:02Z |
| last_indexed |
2025-07-03T09:12:02Z |
| _version_ |
1836616435341721600 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 17
Пріоритети
М. Довбенко
ЧИ ПОТРАПИМО У СВІТОВУ «ДВАДЦЯТКУ»?
Критичний погляд на орієнтири вітчизняної економічної стратегії
© ДОВБЕНКО Михайло Володимирович. Доктор економічних наук. Директор Інституту відкритої полі-
тики (Київ). 2011.
У передвиборній програмі кандидата в Президенти України В.Ф. Януковича
«Україна для людей» перший розділ «Сильна економіка — успішна держава»
починався сміливою обіцянкою: «Україна повинна за 10 років увійти у 20 най-
більш економічно розвинених країн світу (G20)». Чи має ця інтенція під со-
бою політико-економічне підґрунтя? Чи це чергове передвиборче гасло, а зго-
дом – вказівка перебудованій бюрократичній машині, чи справжній вивірений
орієнтир українського майбуття? Спробуємо відповісти на ці запитання й
оцінити ризики, що можуть виникнути під час реалізації виголошеної ідеї.
Н аведена амбітна мета не просто зви-
чайний передвиборчий хід, адже зго-
дом В.Ф. Янукович уже в ранзі Президента
України не раз повторював її перед різ-
ними аудиторіями. Наприклад, свій виступ
2 червня 2010 року на 2-му засіданні Комі-
тету з економічних реформ він розпочав
промовистими словами: «Я оголошую пер-
ший етап реформ, які повинні привести нас
до успіху. Наша мета проста, ясна — Украї-
на впродовж 10 років має увійти до двад-
цятки найрозвинутіших країн світу, рівень
життя громадян України повинен відпові-
дати європейським стандартам» [1]. Цю
думку він висловив і в інтерв’ю Бі-Бі-Сі,
перебуваючи на 41-й сесії Всесвітнього еко-
номічного форуму в Давосі. Але наскільки
вивірена і точно прорахована ця, скажемо
відверто, заманлива ідея?
«Двадцятка» тому і називається світовою,
що охоплює дві третини населення планети,
виробляє близько 90% світового ВВП, за-
безпечує 80% зовнішньої торгівлі. Нині її
формують члени «великої вісімки» (Велика
Британія, Італія, Канада, Росія, США, Фран-
ція, Німеччина, Японія), Європейський Союз
(ЄС) і ще 11 держав (Австралія, Аргентина,
Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Корея,
Мексика, ПАР, Саудівська Аравія, Туреч-
чина). Деякі з цих країн планують у 2011 р.
виробити найбільші обсяги ВВП за па-
ри тетом купівельної спроможності (ПКС):
США ($14,996 трлн), Китай ($11,292 трлн),
Індія ($4,508 трлн), Японія ($4,408 трлн)
[2]. Замикають групу світових гігантів
ПАР ($552 млрд), Сау дівська Аравія ($654
млрд), Аргентина ($666 млрд), Туреччина
($992 млрд).
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
Здавалося б, достатньо Україні (з прогно-
зованим за ПКС ВВП у $323 млрд 1) напру-
житися в 1,8 разу сильніше, щоб обігнати
південноафриканських виробників, і приваб-
лива ідея глави держави стане реальністю.
Звичайно, за умови, що впродовж дев’яти
років (адже курс на реформи було проголо-
шено понад рік тому) ми будемо нарощува-
ти здобутки, а ПАР зупиниться на теперіш-
ньому рівні. Цьому не ймеш віри, тим паче,
що витісняти з «двадцятки» єдиного пред-
ставника африканського континенту навряд
чи хтось захоче. Якби вдалось обі г нати
якусь європейську державу, тоді наш про-
рив уже ніхто б не зупинив. Проте все наба-
гато складніше. Майже нездійсненним ви-
глядає прагнення обійти нашу сусідку —
Польщу ($751 млрд). Але ж після провідної
європейської «шістки» великі амбіції має
уряд Іспанії ($1,440 трлн). Щоб її випереди-
ти, треба прискорити темпи економічного
одужання мінімум у 4,5 разу! Не менших зу-
силь потрібно докласти, щоб рівень життя
громадян України відповідав європейським
стандартам. Спробуємо оцінити його, на-
приклад, за показником ВВП на душу насе-
лення: Україна — $7,130, Польща — $19,720,
Іспанія — $31,220. Коментарі зайві.
ЕКОНОМІЧНА ПЕРСПЕКТИВА
У ДЗЕРКАЛІ ЦИФР
Н аскільки реалістично змалював Пре-
зидент картину нашого майбуття, про-
демонструють розрахунки. На думку екс-
голови ради НБУ А. Гальчинського, торіш-
ній приріст ВВП у 4,2% — це «консервація
нашого відставання, ... потрібно враховува-
ти циклічну закономірність: після кризи,
навіть якщо нічого не робити, підйом на-
стає сам по собі» [3]. Безперечно, для попа-
дання до G20 потрібна вища динаміка.
1 За прогнозом обмінного курсу долара, у 2011 р. ВВП
становитиме $165 млрд. Гривня — друга за недооці-
неністю (на 51%) валюта у світі, адже долар в Україні
має коштувати 3,88 UAH/USD.
У 2011 р. Кабінет Міністрів планує збіль-
шити ВВП на 4,5%, а фахівці Європейсько-
го банку реконструкції та розвитку знижу-
ють цей прогноз до 4%, експерти лондон-
ського Economist Intelligence Unit говорять
про 3,9% ($165 млрд). Відверто кажучи,
остання цифра видається найправдивішою
на початковій стадії реформ 2. Водночас
мріяти про місце України у «двадцятці»
можна, якщо в 2020 р. ВВП становитиме
$1,5 трлн, тобто, починаючи з 2012 р., що-
річні темпи його приросту сягнуть 18,6%.
Погодьтесь, це фантастика.
Чи маємо підстави для такого стрибка?
Поміркуймо: Катар, наприклад, другий рік
поспіль демонструє темп зростання ВВП у
15,9%; Азербайджан упродовж десяти ро-
ків щорічно збільшує його на 13,6%; і в
Україні протягом 2000–2004 рр. середньо-
річний ріст економіки становив 8,6% (тоді
про реформи ще не йшлося, лише почали
наводити порядок). Тобто за справу брати-
ся можна. Проте не можемо позбавитися
природного песимізму: з одного боку, торік
консолідовано роботу всіх гілок влади, з
іншого — спровоковано «антиподатковий»
майдан; досягнуто спільно з консерватив-
ним НБУ В. Стельмаха однозначної ін-
фляції та кредитного голоду; сформовано
базу наймасштабніших інвестиційних про-
ектів до 2014 р., але бракує системи сти-
мулювання економіки; нарощено темпи
бу дівницт ва об’єктів ЄВРО–2012 і успад-
ковано політичну заангажованість у прий-
нят ті кад рових рішень; нафтопровід Оде-
са–Броди вперше за 10 років запрацював в
аверсному режимі — і запроваджено дис-
кри мі на цій но-корупційний підхід у розпо-
ділі квот на зерновому ринку.
Більше того, наші справи у 2010 р. унаоч-
нюють, що таке тупцювання не мобілізує
українців, а, навпаки, розслабляє і зневі-
2 Цьогоріч Україна має лише розпочати впровадження
низки реформ.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 19
рює. Ми завмерли на ганебному 142 місці
щодо умов ведення бізнесу, опустилися з
162 на 164 позицію в рейтингу економіч-
них свобод 3, поділивши останнє місце в Єв-
ропі разом із Молдовою, з’їхали з 89 на 139
місце у глобальному рейтингу конкуренто-
спроможності Світового економічного фо-
руму. За зручністю умов ведення підприєм-
ницької діяльності нас обігнали Росія, Бі-
лорусь, Узбекистан. Дійсно, вітчизняний
діловий клімат не сприяє залученню іно-
земних інвестицій. Частка іноземного капі-
талу на фондовому ринку нині становить
25–30% проти докризових 70–80%. Навіть
поліпшення показників на 12 позицій у
рейтингу інвестиційних ризиків Political
Risk Atlas (74 місце) 4 не допомогло нам на-
здогнати жодну європейську країну. Інвес-
тиційні ризики України знизилися завдяки
відносній політичній стабільності, підви-
щенню стресостійкості громадян, невисо-
кому рівневі терористичних загроз. Нере-
зиденти просто бояться завозити сюди ка-
пітал. Приватизація 2010 р. провалилась:
обсяг угод становив лише 588 млн грн
(9,3% від плану). Іноземці в приватизації
участі майже не брали. Регулярно порушу-
ються права польських інвесторів. А деякі,
наприклад, німецькі інвестори VAB, фірма
Communicorp, згортають чи продають свій
бізнес в Україні. Найнеприємніше, що па-
діння в рейтингах нічим не виправдане,
точніше нічим не компенсоване. Таким чи-
ном, наведені рейтингові дані можна інтер-
претувати так: ситуація складна, і це надов-
го. Засоби руху до амбітної мети ілюзорні.
3 Рейтинг економічних свобод щороку складає дослід-
ницький центр Heritage Foundation разом з газетою
Wall Street Journal.
4 Рейтинг інвестиційних ризиків Political Risk Atlas
будує консалтингова компанія Maplecroft. Експерти
оцінюють гостроту суспільних конфліктів, рівень те-
рористичних загроз, стан правової системи, стабіль-
ність режиму, ступінь адекватності місцевої влади —
всього 41 індекс ризику.
Як бачимо, розрахунки, побудовані на
об’єктивному аналізі потенціалу країни,
навряд чи здатні або вдихнути в серця
українців незбориму віру і прагнення до-
сягти окресленої перспективи. До того ж
єдності у вибудові необхідної тактики, на
жаль, не видно: уряд прогнозує ріст ВВП
на 2012 і 2013 рр. у 6,5% [4]. Такий темп,
якщо зберегти його до 2020 р., гарантує ве-
личину продукту в $574 млрд (у Нідерлан-
дів чи Таїланду вона й нині більша). З ін-
шого боку, поради помічників Президента
також викликають сумніви, наприклад, у
точності математичного фактажу. Зокрема,
у «Програмі економічних реформ України
на 2010–2014 рр.» серед індикаторів успіху
передбачено «приріст прямих іноземних
інвестицій на $0,5 млрд щорічно, досягнен-
ня в 2014 р. загального обсягу залучених в
економіку України прямих іноземних ін-
вестицій на рівні $77 млрд; ... підвищення
рівня продуктивності праці в сільському
господарстві щонайменше на 20% до кінця
2014 р.; ... підвищення позиції України в
міжнародному рейтингу Світового банку
«Ведення бізнесу–2012» за простотою ве-
дення бізнесу на 40 позицій, з 142 на 102
місце із 183 країн» [5] тощо.
Навіть без калькулятора видно: а) з та-
ким станом справ невідомо коли вдасть-
ся досягнути виголошеної мети; б) про-
цес важкий і повільний. Формується млява
економіка. Її зростання малоймовірне, осо-
бливо якщо згадати про негативну динамі-
ку держборгу.
Отже амбітна ідея — це не конкретний
реалістичний проект і не вивірена програ-
ма дій для владної команди. Надто сильні
за грози і ризики стоять перед суспільством і
його по водирями: дефіцит макроекономічного
мислення, брак розуміння сучасних тен-
денцій розвитку. А воно конче потрібне,
щоб уміло реалізувати потенціал України,
її переваги: прекрасні чорноземи, сприят-
ливі кліматичні умови, вигідне геострате-
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
гічне розташування, дешеву робочу силу з
високим освітнім рівнем. Зараз вони не за-
діяні. А вийти з такої ситуації можна, лише
принципово змінивши філософію еконо-
мічної політики.
Варто починати не з того, як перерозпо-
ділити вироблене попередниками (оптимі-
зувати медичне обслуговування чи пенсій-
не забезпечення), а по дбати про нарощу-
вання виробництва, розвивати економіку,
наповнювати бюджет. Якщо братись до ре-
форм, то починати слід не з точкових уда-
рів, наприклад, преференцій для суднобу-
дування, а мінімум з п’яти фундаменталь-
них питань, застосувати системний підхід
до реалізації перспективних ідей.
АГРАРНИЙ ШЛАГБАУМ НА ШЛЯХУ
ДО ЕЛІТНОГО КЛУБУ ПРОВІДНИХ КРАЇН
На жаль, досі не сформовано чіткої
стратегії розвитку агропромислового
комп лексу, який багато років балансує у
вирі незбагненної суперечності. З одного
боку, маємо 70% європейських чорноземів
[6], з іншого — жахливу ситуацію, в якій
десятиліттями без жодної провини перебу-
ває село.
І це при тому, що протягом 1909–1913 рр.
Україна була житницею Європи. Про ро-
дючість нашої землі, багаті мінеральні по-
клади свідчить, зокрема, дореволюційний
експорт, що складався з сільськогосподар-
ської продукції та сировини. Втім, тоді
наша структура зовнішньої торгівлі була
як у типової малорозвиненої країни. За ін-
формацією іноземного члена НАН України
І.-С. Коропецького (США), 85% усього екс-
порту України становила неперероблена,
головним чином збіжжя, і перероблена, пе-
реважно цукор, харчова продукція [7]. Важ-
ливою часткою торгового балансу був екс-
порт металургійної продукції на базі дон-
баського вугілля і залізної руди з Наддніп-
рянщини. Натомість імпорт складався
пе реважно зі споживчих товарів (текстиль,
галантерея, шкіряні вироби), продуктів
харчування (цитрусові, риба), верстатів,
техніки, палива, нафти. Порівняння розпо-
ділу вітчизняної торгівлі з імперією та за-
рубіжжям показує, що головна частина екс-
порту складалася з сільгосппродуктів, на-
приклад 75% зерна експортували до Вели-
кобританії, Німеччини, Голландії, за що
Україну називали житницею Європи.
Відтоді все змінилось. І, на жаль, на гір-
ше: землю не продають, не передають у спа-
док; більшість працездатних селян тікає за
кордон; перманентна міграція з села в місто
живить гігантський тіньовий сектор; зрос-
тають темпи вимирання сільських посе-
лень, штовхаючи Україну до національної
катастрофи; країна-експортер продоволь-
ства перетворюється на хронічного імпор-
тера. Рівень життя на селі набагато ниж-
чий, ніж у місті. Кричуща нерівність грома-
дян зростає.
Таке становище — наслідок безвідпові-
дальної агрополітики минулих десятиліть:
примусова колективізація зі штучним го-
лодомором, пропагандистський популізм
радянських п’ятирічок із нічними черга-
ми за молоком і дефіцитом м’яса, непевний
політичний експромт Банкової впродовж
усього періоду незалежності. Нині цю не-
далекоглядну політику віддзеркалює ме-
тушня з мораторієм на продаж земель сіль-
госппризначення. Суперечки навколо ньо-
го точаться з часу запровадження (2001).
Кілька разів Верховна Рада пролонговува-
ла цю відстрочку, і тепер вона діє до 1 січ-
ня 2012 р.
У ході дискусії йшлося навіть про непоєд-
нувані речі. Зокрема, голова Верховної Ради
В.М. Литвин нещодавно висловив застере-
ження: «Не можна пускати землю у вільний
продаж ... По кожному населеному пункту
треба негайно провести інвентаризацію зем-
лі ... Наступний крок — повсюдна реально
ринкова оцінка землі» [8]. Як можна без
купівлі-продажу визначити реальну ринко-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 21
ву ціну? Але немає потреби забирати час на
повторення популістських сентенцій. Усе
одно за допомогою мораторію не досягнуто
задекларованої мети: сільгоспугіддя вико-
ристовують іще гірше, розбазарюють шля-
хом зміни призначення, перепродують, за-
будовують. Нечистоплотні дії навколо них
породжують всероз’їдаючу корупцію. Далі
так тривати не може. Мораторій треба ска-
совувати. З 10-річної полеміки варто ви-
кристалізувати дві думки, які лунають до-
сить часто: реформувати аграрну сферу слід
на основі ринкових відносин (хоча їх кожен
розуміє по-своєму) й обов’язково викорис-
тати досвід розвинених країн.
Щодо ринку. Нагадаю кілька корисних
ідей, які запропонував лауреат Нобелів-
ської премії британець Рональд Коуз 5. Ще
в 30-х рр. ХХ ст. він порушив питання:
чому якась частина економічної діяльності
проходить усередині фірм, що являють со-
бою вертикальні ієрархічні структури і вла-
штовані за принципом прямих наказів-
команд, а решту здійснюють на ринку, де на
основі добровільних двосторонніх угод
складаються горизонтальні відносини і все
вирішують ціни? Тому, вважає він, що будь-
яка форма соціальної організації — ринок,
фірма, держава — вимагає немалих витрат
для створення й утримання «на ходу». І ді-
яльність ринку може потребувати видатків,
що виникають у зв’язку з «використанням
5 Р. Коуз — відомий свтові як творець ринків — запро-
понував сміливу ідею: ринкова конкуренція сама
встановить оптимальний для економіки обсяг пла-
нування для фізично неспостережних об’єктів (елек-
тромагнітних коливань, забрудненого повітря, робо-
ти маяків, запилення). У 40–50-х рр. ХХ ст. учений
дослідив проблему державної монополії та контролю
в галузі поштового зв’язку, теле- і радіокомунікацій.
На його думку, причина «заторів» у радіоефірі — від-
сутність прав приватної власності на електромагніт-
ні хвилі різної частоти. Якщо їх установити, виникне
ефективний ринок, і потреба в державному контролі
відпаде. Р. Коуз запропонував Федеральній комісії
США схему організації аукціону з продажу прав на
мовлення.
цінового механізму» 6 і згодом отримали
назву «трансакційні витрати» [9].
Тепер про досвід розвинених країн. В
основу економічної моделі їхньої аг-
рарної сфери покладено ринкові відноси-
ни купівлі-продажу чітко встановлених
прав власності на землю. Торгують саме
цими правами, а не землею. Тобто змонто-
вано механізм системи власності, який
юридично виражає економічний потенці-
ал активів країни. Власність — це не самі
активи, а консенсус, домовленість про те,
як цими активами володіти, користувати-
ся й обмінюватися. У процесі обміну пра-
ва власності переходять до тих, для кого
вони найцінніші. Їх передають, розщеплю-
ють, комбінують, перегруповують таким
чином, щоб забезпечити максимальний
економічний виграш. Створивши форма-
лізовану систему майнових прав, у цих
країнах, за влучним висловом відомого
перуанського економіста Ернандо де Сото,
вибудували «гідроелектростанцію капіта-
лу ... Подібно до електричної енергії капі-
тал не генерується, якщо бракує ключово-
го механізму, який надає йому форми»
[10]. Це первинне.
Уже потім, виходячи з національних ін-
тересів, кожна країна запроваджує держав-
не регулювання ринкового механізму в
аграрній галузі. Зокрема, цивільний кодекс
Франції передбачає можливість вилучення
земельних ділянок (з виплатою їхньої вар-
тості) у власників, які не обробляють їх,
допустили зниження родючості ґрунтів
або завдали своїм хазяйнуванням збитків
6 До трансакційних витрат належать видатки, по в’я-
зані зі складанням проекту угоди купівлі-продажу
товарів і послуг (крім ціни), веденням переговорів,
забезпеченням гарантій договору, а також витрати на
адаптацію і коригування договору, що виникають у
разі відхилень у реалізації угоди через огріхи в дого-
ворі, помилки, упущення, непередбачені зовнішні
збурення.
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
суспільству. У Німеччині заборонено дро-
блення селянських господарств у випадку
зміни власників у т.ч. спадкоємців 7. Відчу-
ження землі можливе, коли це не супере-
чить суспільним інтересам. У Швеції зем-
лю можуть купити лише особи, які ведуть
сільгоспвиробництво і мають необхідну фа-
хову підготовку. В Італії конституція на-
кладає на приватного землевласника низку
зо бо в’я зань — з метою раціонального вико-
ристання землі і справедливих соціальних
відносин. Тут визначено граничні розміри
сільгоспволодінь по регіонах і зонах, необ-
хідність меліорації тощо.
Т епер подивимось на ситуацію в Україні.
Селяни чимось-таки володіють, але
бракує процесу, який репрезентує їхню
власність і створює капітал. Вони мають
будинки, але не мають титулів власності;
мають урожай, але без документів; землю,
але без держактів. З 90-х рр. ХХ ст. вони не
можуть розпорядитися своєю власністю
(яку, до речі, не захищено від несанкціоно-
ваного доступу сторонніх осіб), їхню актив-
ність паралізовано. Тому наше селянство
живе і працює поза офіційним законом, ви-
користовуючи для захисту і мобілізації сво-
їх активів власні неформальні порядки, у
тому числі самовільне захоплення землі.
Саме відсутність репрезентацій власності
пояснює, чому наш народ, який засвоїв усі
цивілізаційні винаходи, від сірника до
ядерних реакторів, не зміг випродукувати
достатньо капіталу, щоб запрацював влас-
ний капіталізм.
Хто думає, що тіньовий сектор — це щось
темне і сховане далеко від людських очей,
глибоко помиляється. Сама держава нині
7 Документальна репрезентація власності дозволяє
розділити активи, не чіпаючи їх. Завдяки формалі-
зації майнових прав одним фермерським господар-
ством можуть володіти кілька інвесторів, які роз-
поряджаються своєю власністю, не зашкоджуючи
цілісності ферми.
втримує селянство в позалегальному еко-
номічному світі. Це світ, де право власності
на активи важко простежити і підтвердити,
а юридичні норми його слабо регулюють;
де потенційно корисні економічні атрибу-
ти активів не описано й не організовано;
де їх не можна використати, щоб отримати
додаткову вартість через різні трансакції,
бо непевний і незафіксований характер цих
активів залишає забагато простору для не-
порозумінь, плутанини, анулювання угод.
Це світ, де більша частина капіталу мертва:
власники позалегальних активів не мають
доступу до кредиту, страховки, це вбиває
будь-які стимули до інвестування.
Незважаючи на це, влада ще й не сим-
патизує селянам. У період фінансової кри-
зи, а саме 13 січня 2009 р., набули чинності
зміни до Закону України «Про зайнятість
населення», якими до категорії зайнятого
населення зараховують тепер членів при-
ватних селянських господарств. Це 60–70%
усіх працездатних сільських жителів. За-
мість того, щоб з’ясувати, як селяни зароб-
ляють на прожиття, спростити механізми
започаткування бізнесу, запропонувати сти-
мули для його розвитку, розгорнути дер-
жавні програми підтримки сільгосптова-
ровиробника, безробітних виштовхнули на
межу самовиживання, у тіньову сферу.
Законодавство все менше відповідає фак-
тичному способові життя і діяльності селян.
Як заявив Президент України В.Ф. Яну ко вич
22 лютого ц.р. на засіданні Комітету з еко-
номічних реформ: «Земельні ресурси роз-
крадаються». Непрозорість у питаннях влас-
ності не дозволяє виявити реальних моно-
полій. До того ж, завдяки «ціні питання» і
прогалинам у законах за сумнівними зе-
мельними операціями, вигаданим пере-
оформленням об’єктів нерухомості оберта-
ються величезні неоподатковані кошти. За
неофіційними даними, щорічний тіньовий
обіг на земельному ринку досягає $50–
60 млн. Правова система, яка підштовхує
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 23
одних порушувати закон, тоді як інші від
цього страждають, неминуче втрачає пова-
гу і тих, і інших. Напевно, розуміючи це, а
також ураховуючи загрозливі масштаби
розбазарювання землі в Київській області 8,
Адміністрація Президента в кінці 2010 р.
поставила питання про притягнення 12 суд-
дів Києва й області до відповідальності за
неправомірні рішення щодо земельних пи-
тань. Але це лише дещиця зусиль у пра-
вильному напрямі.
О фіційні норми права не мають сенсу,
якщо поза ними мусить жити велика
частина населення. Україні потрібне все-
охопне формалізоване законодавство про
власність, щоб капіталізм перестав бути
приватним клубом олігархів і став основою
масової культури. Якщо виходити з того,
що система законів має відповідати спосо-
бові життя і діяльності людей, то в Законі
України «Про ринок земель» слід чітко за-
фіксувати право приватної та різних форм
спільної власності на землі сільськогоспо-
дарського призначення. Це стосується фі-
зичних і юридичних осіб, резидентів і нере-
зидентів України. Слід упорядкувати кон-
кретні відносини, зробити їх передбачува-
ними, при цьому задаючи рамки вибору, а
не визначаючи його. У жодному разі доку-
мент не можна перевантажувати абстракт-
ними соціальними моделями й обмеження-
ми, щоб не знизити ефективність викорис-
тання землі. Потрібен закон «Про ринок
земель», який:
1) дав би можливість селянину в Західній
Україні викупити право на земельну ділян-
ку батьків, аграріям Сходу — об’єднатися,
скажімо, в колективне підприємство, тим,
що живуть на Півдні, — розгортати орендні
відносини, а в Центрі — розвивати сімей-
8 За даними правоохоронців, у Київській області по-
над 30 тис. га приватизовано з порушенням законо-
давства.
ні ферми. Нехай навіть розгортається зма-
гання, яка форма власності краще реалізує
свій потенціал.
Чому обов’язково підганяти закон під
чергову масовку у вигляді орендних під-
приємств? Як зупинити виснаження чор-
ноземів безвідповідальними орендарями в
особі агрохолдингів? Як реалізувати бага-
тющу силу землеробських традицій різних
регіонів? Кожному селянинові треба дати
право в конкретних умовах місцевості про-
явити досвід і навики, щоб ефективно і
продуктивно використати кожний клапоть
землі. Саме такий ринковий, а не адміні-
стративний підхід дозволить у небачених
раніше масштабах вивільнити прагнення
й енергію простих людей. Підтверджує це
лауреат Нобелівської премії американка
Елінор Остром, яка за результатами дослі-
джень виявила, що приватна й общинна
власність можуть існувати одночасно: «Цілі
покоління швейцарських і японських селян
(наприклад) вивчили порівняльні вигоди і
витрати інститутів приватної та общинної
власності на різні типи землі і використан-
ня цієї землі. Селяни обох країн зробили
вибір на користь збереження інституту об-
щинної власності як основи для землеко-
ристування та інших стільки ж важливих
аспектів сільської економіки» [11];
2) сприятиме легалізації вже наявних у
селян прав власності на земельні ділянки
й об’єкти нерухомості. А відповідно, сти-
мулюватиме легалізацію тіньової економі-
ки. Законна система власності дасть до-
стовірну інформацію та надійні адреси для
збору платежів і податків, страхування і
стягнення боргів, уможливить створення
відповідного банку інформації для ухва-
лення інвестиційних рішень у таких галу-
зях, як охорона здоров’я, освіта, податкові
прогнози, екологічне планування. Звичайно,
легалізація системи власності не затіняє
той факт, що її, як застерігав К. Маркс,
можна використати для крадіжки. Завжди
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
знайдуться хитрі ділки, які за допомогою
документів власності обдиратимуть наїв-
них людей. Але це не причина відкидати
легальну систему майнових прав. Ми ж не
забороняємо автомобілі, які теж інколи ви-
користовують у злочинних цілях.
Критики запровадження права приват-
ної власності на землі сільгосппризначен-
ня посилаються на те, що «відкриваються
перспективи загарбання за безцінь чужин-
цями життєвого простору українців». Не
бачу логіки в забороні іноземного капіталу.
Адже ми не спроможні самотужки заповни-
ти нестачу фінансових ресурсів (потрібно
близько $90 млрд інвестицій, аби принай-
мні подвоїти виробництво зерна). Обмежу-
ючи приплив іноземних інвестицій в аграр-
ну галузь, ми, з одного боку, позбавляємо
економіку можливостей зростання: на сві-
товому ринку різко підвищується попит на
продовольство, і ціни перевищують рекорд-
ні відмітки 2008 р. З іншого — спонукаємо
до значного здешевлення землі (селян, які
хочуть продати земельні ділянки, набагато
більше, ніж українців, котрі бажають і мо-
жуть їх придбати).
Звичайно, закордонні компанії не добро-
дійні організації, які мають тут усіх без-
платно нагодувати. Вони прийдуть зароб-
ляти гроші, ставлячи за мету максималь-
ний прибуток. Це добре, бо посилюватиме
конкуренцію на вітчизняному ринку на ко-
ристь споживачів аграрних послуг і сіль-
госппродукції. Щоб запобігти земельним
спекуляціям, для іноземців варто встано-
вити високі податкові ставки на купівлю і
швидкий перепродаж землі, як і високий
екологічний податок для тих, хто бажає ви-
везти чорнозем з України.
До заборони купівлі-продажу земель
сільгосппризначення спонукає незаверше-
ність геодезичних робіт, аерофотозйомки
і ком п’ютеризації реєстру речових прав.
Насправді в цьому лише частина правди.
Аеро фотографії та реєстри всього-на-всьо-
го дадуть органам влади відомості про
фізичний стан майна; але вони нічого не
скажуть про його власників і врегулюван-
ня права користуватися ним. Жодні аеро-
фотографії й електронні реєстри не ска-
жуть, які локальні правила закріплюють ці
права, які мережі відносин їх захищають.
Хоч які важливі кадастрові карти і реєстри
для вимірювання і локалізації нерухомого
майна, вони не підкажуть Президентові,
як укласти загальнонаціональну суспільну
угоду, завдяки якій можна легалізувати
власність.
Доки залишатимуться перешкоди в ко-
ристуванні законною системою власності,
а позалегальні норми посідатимуть місце
офіційних законів, у людей не буде моти-
вації надавати інформацію для підтримки
карт і баз даних в актуальному стані. Люди
прагнуть до законної системи власності не
тому, що хочуть, щоб їхню власність карто-
графували, реєстрували й оподатковували;
вони приєднаються до неї, коли економіч-
ні переваги стануть очевидними, коли пе-
реконаються у захисті своїх прав.
На агросектор справляє істотний вплив
суперечність між законодавством і реаль-
ним життям. Перше змінюється надто по-
вільно, не встигає за народною ініціати-
вою, а влада втрачає контроль. Метою те-
перішньої законотворчості має бути посту-
пове зближення офіційних і позалегальних
норм. Лише ввібравши вказані норми, но-
вий Закон України «Про ринок земель» ле-
гітимізує себе і стане юридичним прави-
лом.
Так може статись, якщо Президент
В.Ф. Янукович запропонує єдину загаль-
нонаціональну суспільну угоду про влас-
ність. Сподіваємося, це відбудеться після
усвідомлення психологічних і соціальних
особливостей життєдіяльності селян —
вірувань і традицій, очікувань і порядків,
намірів і правил за допомогою юристів, які
формалізують таку суспільну угоду. Щоб
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 25
провести аграрну реформу, потрібна силь-
на політична воля і підтримка людей. Цей
процес має очолювати особисто глава дер-
жави, попередньо виробивши дієву полі-
тичну стратегію реформи. І хоч зазначену
трансформацію не зробити за рік (це три-
валий процес), лише завдяки їй можна роз-
раховувати на поступ у напрямі до світової
«двадцятки».
НЕЗАТРЕБУВАНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
І КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ
У країна має чудове географічне розта-
шування: перехрестя транспортних і
торгових шляхів Європи й Азії; вихід до
двох морів на Півдні; річкові артерії, які
з’єднують нас із європейськими країнами 9.
Транзитний потенціал дає можливість ши-
роко розвивати всі види транспорту: маємо
19 з 40 чорноморських портів, найдовшу
прибережну лінію, 169,5 тис. км автомо-
більних шляхів сполучення, 2,2 тис. км річ-
кових артерій, 21,9 тис. км залізничних ко-
лій, 35 тис. км газо- і 5 тис. км нафтопрово-
дів. Ратифікація Верховною Радою підпи-
саного 24 вересня 2010 р. Протоколу про
приєднання до Договору про заснування
Енергетичного співтовариства може забез-
печити економічний трамплін на європей-
ський енергоринок.
Унікальність розташування України по-
лягає в тому, що в результаті тектонічного
зсуву у світових подіях, який стався протя-
гом останніх десятиліть, вона лежить між
двома глобальними системами: євроатлан-
тичною та євразійською. Першу представ-
ляють Європейський Союз і НАТО, а дру-
гу — Євразійська економічна співдружність
(Росія, Білорусь, Киргизія, Казахстан, Та-
джикистан). А отже, у справі інтеграції
Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону
в євроатлантичний простір Україні відве-
9 Дунай становить національну частину сьомого між-
народного транспортного коридору.
дено центральну роль через значний тран-
зитний потенціал.
Чи враховує вітчизняне керівництво вка-
зані геоекономічні реалії? Вважаю, ні. Це
доводить загадкова, не до кінця усвідомле-
на владою зовнішня політика. Таке вражен-
ня, що проголошений «позаблоковий ста-
тус» замість більшої зовнішньоекономічної
маневреності приніс щось протилежне —
пасивність у міжнародній політиці, ігнору-
вання трансрегіональних форумів та ініціа-
тив, позицію аутсайдера ключових конти-
нентальних процесів. Доволі негнучка й
економічно ризикована, особливо у страте-
гічній перспективі, політика проявляється
в розбалансованості інтересів геополітики
і геоекономіки, політичних і енергетично-
транспортних проектів у Європі та Євразії.
У стратегії ЄС у Чорноморському регіоні
практично не знайшлося місця для Украї-
ни. Наша самоізоляція від участі в роз в’я-
занні проблем європейського континенту
призвела до того, що підсумкова резолюція
Енергетичного саміту (4 лютого 2011 р.)
практично не зачепила ключову для Украї-
ни газову проблему — залучення інвести-
цій європейських корпорацій у модерніза-
цію української газотранспортної системи.
Істотно знижено роль Ради національної
безпеки. Під керівництвом В.Ф. Януковича
вона так і не стала органом, який виявляє
загрози, пропонує заходи для їх нейтраліза-
ції, координує діяльність органів виконав-
чої влади у цій сфері. За таких умов зрос-
тає зношеність інфраструктури транзитної
держави, річкові артерії використовують
лише на 4%, великим залишається від’ємне
сальдо зовнішньої торгівлі.
Для реалізації потужного транзитного
потенціалу України, впровадження інвес-
тиційних проектів, а значить, нарощення
темпів виробництва ВВП потрібно:
1) формувати позитивний інформацій-
ний імідж держави, не забуваючи при
цьому, що відсутність значних досягнень
26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
на шляху системних перетворень, які в
ході передвиборної кампанії проголосив
В.Ф. Янукович, викликала розчарування
європейського політикуму;
2) сконцентруватися на веденні кон-
ст руктивного діалогу з ЄС і країнами-су-
сідками, виступати з чіткими і продумани-
ми пропозиціями щодо торгово-еко но міч-
но-комунікаційної співпраці;
3) підвищити функціональність митного
механізму 10;
4) популяризувати країну в аспекті ту-
ризму. Уряд повинен боротися за туристів,
а також за додатковий дохід, який вони мо-
жуть принести. Важливим кроком стало
скасування візового режиму для багатьох
держав, включаючи країни ЄС, США, Ка-
наду, Швейцарію, Японію. Нині одного
стрімкого розвитку інфраструктури до
ЄВРО–2012 недостатньо. Якщо уряд не
знайде ефективного способу підтримати
стабільний туристичний потік, то після
чемпіонату Україна залишиться з напівпо-
рожніми готелями і зонами відпочинку.
Усе вище сказане вимагає від Президента
і його команди, з огляду на економічну ви-
году і стратегічний розрахунок, негайно
взятися за формування цілісної зовнішньо-
політичної концепції з чітким вибором прі-
оритетів.
Я к не дивно, але навіть у нинішній ситу-
ації є критерій, за яким Україна вже
значиться у двадцятці провідних держав.
Це — освітній рівень. У 20-у виданні Про-
грами розвитку Організації Об’єднаних На-
цій (ПРООН) — Доповіді про розвиток лю-
дини «Реальне багатство народів: шлях до
10 Українські митники грішать тим, що подеколи са-
мочинно і довільно збільшують розмір митної вар-
тості окремих товарів у п’ять-шість разів. Нещодав-
но на це вказував посол Франції, а МЗС України
отримало скаргу Ліберії по лінії Міжнародної мор-
ської організації з приводу корупції та сваволі з
боку контрольних органів українських портів.
розвитку людини» Україна за індексом осві-
ти посідає 18 місце (0,795), випереджаючи,
зокрема Іспанію (22 місце з індексом освіти
0,781), Велику Британію (24 місце, 0,766),
Францію (27, 0,751), Польщу (30, 0,728),
Італію (32, 0,706), Росію (53, 0,631). Світо-
вий індекс освіти — 0,436, тобто Україна
його перевищує в 1,8 разу.
Це добре, але як ми скористалися цією
конкурентною перевагою, що вона дала
державі? Несистемність підходу до її реалі-
зації перетворила Україну на постачальни-
ка кваліфікованої та водночас дешевої ро-
бочої сили 11. У важкі 90-і рр. ХХ ст. наші
громадяни масово виїжджали за кордон;
застосувавши знання, зуміли адаптуватись
там і навіть можуть утримувати рідних на
батьківщині. У 2010 р. вони перерахували
в Україну $10 млрд. За даними українсько-
го представництва Міжнародної організа-
ції з міграції (МОМ), це у 5 разів переви-
щує обсяг прямих іноземних інвестицій за
минулий рік [12]. У Національному фору-
мі профспілок України доводять, що «наші
співвітчизники складають понад 10% усіх
мігрантів у світі. З 28 млн працюючого на-
селення України 7 млн — нелегальні «заро-
бітчани» [13]. Україна втрачає свій інтелек-
туальний капітал.
Статистичний аналіз економічного впли-
ву міграції в 15 країнах-членах ЄС у 1991–
1995 рр. засвідчив, що збільшення частки
мігрантів у загальному населенні країни на
1% забезпечує 1,25–1,5% приросту ВВП.
А, наприклад, в Іспанії 30% усього прирос-
ту ВВП у 1996–2006 рр. забезпечили ім-
мігранти. Те саме джерело дало половину
профіциту іспанського бюджету [14]. Ви-
никає резонне запитання: хіба можна ввій-
ти до світової «двадцятки», якщо україн-
ці своїми інтелектом і працею збільшують
ВВП чужих держав? Ніколи!
11 В Україні зарплата в собівартості становить нині
лише 8–10%, а в Європі — понад 30%.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 27
Необхідно терміново зробити дієвим ва-
желем економічного зростання таку важли-
ву конкурентну перевагу України, як висо-
кий освітній рівень. Адже комбінація чин-
ника природного скорочення населення
з масовим відпливом за кордон молодих і
кваліфікованих осіб призводить до:
— катастрофічних темпів старіння і зни-
ження кількості населення;
— браку робочої сили в розмірі 1,5–2 млн
осіб [15];
— розширення тіньового сектору внас-
лідок нелегальної передачі зароблених за
кордоном коштів у більших розмірах, ніж
їх надсилають через банківську систему.
Належить скласти баланс трудових ре-
сурсів, а потім вжити невідкладних і вод-
ночас продуманих, науково обґрунтованих
заходів щодо закордонного і внутрідержав-
ного аспектів цієї конкурентної переваги.
Перше завдання полягає в тому, щоб ра-
тифікувати європейські документи, які під-
вищать захищеність українців за кордоном;
прийняти нові закони про соціальний і пра-
вовий захист іммігрантів; на переговорах
з ЄС про асоціацію добитись поступової
інтеграції ринків праці (вийти на затвер-
дження ЄС офіційної квоти для україн-
ських заробітчан, як це свого часу зробили
Центральна Європа і Балтія); відкрити до-
даткові консульські пункти в тих регіонах
ЄС і Росії, де розселилось найбільше укра-
їнців.
Друге завдання стосується розроблення
програм повернення співвітчизників, які
працюють за кордоном. Для цього слід при-
пинити тиск на малий і середній бізнес,
який може упродовж року-двох запропоно-
вувати нові високооплачувані робочі місця;
сформувати прийнятну систему страхуван-
ня і накопичувальних пенсійних фондів,
що сприятиме підвищенню соціальних
стандартів до європейського рівня; розро-
бити механізми вирівнювання диспропор-
цій на ринку праці. Тоді, повернувшись на
рідну землю, заробітчани ввіллються до ле-
гального сектору економіки.
Рівень і кваліфікація робочої сили — ви-
рішальна умова входження України через
10 років до двадцятки найрозвиненіших
країн. А міграційні процеси — це реаль-
ність, яку потрібно спрямувати в макси-
мально кероване русло. Водночас слід ви-
знати, що хоч керована міграція — це благо,
але його плодами владній команді ще треба
навчитися грамотно користуватись.
О собливого значення ідея В.Ф. Януко-
вича набуває на рівні місцевої само-
врядної організації, де головна проблема
комунальної влади — брак фінансових ре-
сурсів. Саме на місцевій адміністрації ле-
жить основне навантаження щодо реаліза-
ції більшості соціальних проектів. За бю-
джетною системою, грошове забезпечення
на місцях настільки непередбачуване і за-
лежне від рішень центральних інституцій,
що органи самоврядування не можуть і не
мають права розглядати власні бюджети до
остаточного прийняття бюджету державно-
го. Відповідно до ст. 94 Бюджетного кодек-
су, фінансовий норматив бюджетної забез-
печеності визначають поділом фінансових
ресурсів, спрямованих на реалізацію бю-
джетних програм, на кількість мешканців
чи споживачів соціальних послуг. Це озна-
чає, що базою розрахунку виступає не вар-
тість виконання функцій, а виділена дер-
жавою частка консолідованого бюджету,
яка, зазвичай, покриває лише так звані «за-
хищені» статті — заробітну плату, утриман-
ня приміщень тощо. За таких умов говорити
про «вільне використання» власних аде-
кватних грошей не варто. Наше законодав-
ство не передбачає механізму і проце дури
розрахунку витрат, необхідних для виконан-
ня делегованих повноважень, у держбюдже-
ті бракує статті про трансферт органам міс-
цевого самоврядування на виконання деле-
гованих повноважень або виділення на такі
28 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
цілі певних податків (частини податків). За
різними оцінками обсяг доходів місцевих
бюджетів від місцевих податків і зборів ста-
новить лише 1–3%.
Бюджетний кодекс України розглядає
видатки на фінансування органів місцево-
го самоврядування як «перший кошик»,
тобто видатки, які визначає і регулює дер-
жава. Брак фінансів у кошику компенсу-
ють державні субсидії, у органів місцево-
го самоврядування, у яких доходи переви-
щують розрахунки, «зайві» надходження
вилучає Міністерство фінансів. Вітчизня-
на бюджетна система сформована так, що
процедури бюджетного вирівнювання сто-
суються не лише «більш слабких» органів
місцевого самоврядування, а всіх без ви-
нятку. Це — відверте порушення вимог Єв-
ропейської хартії місцевого самоврядуван-
ня (Хартії 12).
В Україні існують системні проблеми
щодо впровадження положень Хартії. За-
кони і статті Конституції, що стосуються
місцевого і регіонального самоврядуван-
ня, часто нечіткі, виконуються погано. За
останні три роки законодавчі негаразди і
безлад на практиці призвели до серйозного
дефіциту демократії та законності. Восени
стурбованість цими питаннями тільки по-
силилась після сумнівної виборчої кампа-
нії до місцевих органів влади. Назріла на-
гальна потреба в:
— переході до загальноєвропейської кон-
цепції самоврядування як права місцевих
влад;
— упорядкуванні системи делегування
повноважень;
— формуванні такої бюджетної системи,
яка забезпечить реальну здатність місце-
12 Вступаючи до Ради Європи 9 листопада 1995 р,.
Україна взяла зобов’язання щодо розвитку місцевої
та регіональної демократії, ратифікувавши Євро-
пейську хартію місцевого самоврядування. Проте
значну частину їх повністю або частково не викону-
ють.
вого самоврядування діяти автономно і під
власну відповідальність;
— знятті зайвої деталізації структур і ме-
ханізмів, щоб дати можливість законодав-
цю вдосконалити систему і вчасно виправ-
ляти помилки.
Чим більше децентралізованою буде
Україна і в плані розподілу бюджету, і в
плані повноважень, тим розвиненішою і
сильнішою стане економіка, тим ближче
буде до світової «двадцятки».
П итома вага виробництва з високим
рівнем доданої вартості в нас хронічно
мізерна. Основний експорт з України при-
падає на продукти низького рівня оброб-
лення. Але сильна залежність від продуктів
і товарів з невеликою доданою вартістю і
значною енергомісткістю, наприклад мета-
лургійної та хімічної продукції, роблять
економіку чутливою до коливань на зо-
внішніх ринках. До того ж залишається
надто регульованою, фактично пострадян-
ською, дозвільна система.
Потрібне фахове проведення фундамен-
тальних структурних реформ, і тоді Украї-
на зможе реалізувати свій потужний потен-
ціал. Це слід робити шляхом встановлення
балансу між державною участю і ринковим
регулюванням. Міжнародний досвід свід-
чить:
а) протягом минулого сторіччя розши-
рювалась регулятивна і контрольна роль
держави в соціальній та економічній сфе-
рах. І тут не обов’язкова висока концентра-
ція власності в руках держави [16]. Так, на-
приклад, за обсягом державної участі в еко-
номічному житті Швеція посідає перше
місце у світі. Там уряд впливає на еконо-
міку в основному через систему економіч-
них важелів. Головний із них — державний
бюджет. Або підхід ЄС. Він не має у своїй
власності жодного підприємства і зумів на-
лагодити оптимальні процедури економіч-
ного регулювання;
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 29
б) універсального правила регулювання
економікою не існує. Державне регулюван-
ня в розвинених країнах зі зрілими ринко-
вими відносинами спрямоване в основному
на концентрацію капіталу і конкуренції,
щоб пом’якшити економічні і соціальні
наслідки монопольної практики.
Основним видом порушення в Україні
впродовж багатьох років залишається зло-
вживання монопольним становищем. Май-
же половина цих порушень має місце на
регульованих ринках природних монопо-
лій. Це наслідок того, що монопольний сек-
тор значний, а механізми державного регу-
лювання його роботи — недостатньо ефек-
тивні. У багатьох випадках державні орга-
ни, які відповідають за розвиток економіки,
окремих галузей і регіонів, практично са-
моусунулися від розвитку конкуренції. До
речі, майже 23% всіх порушень конкурент-
ного законодавства за останні 5 років ста-
новили антиконкурентні дії органів влади
й самоврядування [17].
Тому існує необхідність здійснення ско-
ординованої на загальнодержавному рівні
роботи з активізації діяльності вповноваже-
них органів виконавчої влади щодо подаль-
шого обмеження монополізму й розвитку
конкуренції. Україні потрібні, по-перше, за-
конодавче усунення дублювання функцій
Антимонопольного комітету України й ор-
га нів-регуляторів у сфері природних моно-
полій, телекомунікацій, органів державного
контролю за цінами; по-друге, запроваджен-
ня нагляду на основі оцінення ризиків. Це —
перспективний і пріоритетний напрям ро-
боти, насамперед, Держфінпослуг.
Ураховуючи міжнародні зобов’язання Ук-
раїни у зв’язку зі вступом до Світової орга-
нізації торгівлі (СОТ) й інтеграцією в ЄС,
гнучкішим, на вищому інтелектуальному
рівні має бути стимулювання тих напрямів
економічного розвитку, які мають для еко-
номіки значні позитивні екстерналії та до-
зволять отримати додаткові конкурентні
переваги в майбутньому. Адже СОТ і ЄС
запровадили обмеження державної під-
тримки підприємств з метою недопущення
порушень конкурентного середовища на
міжнародному рівні.
Упродовж 2004–2009 рр. в Україні до-
мінувала селективна підтримка фірм. При
цьому обсяг субсидій залежав у першу чер-
гу від проблемності галузі, а не від її пер-
спективності. Понад половину всієї дер-
жавної підтримки отримує вугільна про-
мисловість, з роками дотація зростає. Для
України як члена СОТ ця тенденція нега-
тивна, оскільки такі великі обсяги підтрим-
ки для покриття собівартості продукції
інші члени СОТ можуть розцінити як за-
хід, який завдає їм значної шкоди. А тому
існує високий ризик проведення проти на-
шої вугільної промисловості антисубсидій-
них розслідувань. Зразком для нас має ста-
ти ЄС, де ще кілька років тому теж спря-
мовували значні кошти на проведення ре-
форм у вугільній промисловості. У 2003 р.
Польща, зокрема, виділила на це з бюджету
€4 млрд, велику частину яких, як і в Укра-
їні, було спрямовано на покриття собівар-
тості продукції галузі. Але в сусідів за ре-
зультатами надання такої підтримки закри-
то найбільш проблемні шахти, таким чи-
ном усунуто підґрунтя для корупції.
Позитивним прикладом державної під-
тримки підприємств слугують Німеччина і
Франція. Тут активно використовують такі
економічні інструменти, як одноразова до-
помога окремим підприємствам у сумі, не
більшій за €500 тис.; державні гарантії за
банківськими кредитами; субсидовані від-
соткові ставки за кредитами; субсидова-
ні відсоткові ставки за кредитами для ви-
робництва «зелених» продуктів; державне
сприяння ризиковому капіталу; спрощен-
ня процедури страхування експортних кре-
дитів. Найчастіше дозволеною вважають
державну підтримку малих і середніх ком-
паній. В Україні саме вони, маючи низький
30 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
кредитний рейтинг, рідко здобувають фі-
нансову підтримку для розвитку міжнарод-
ного напряму в бізнесі.
Зміну акцентів державної підтримки як
інструменту економічної політики варто
спрямовувати на подолання провалів рин-
ку, проведення структурних реформ, а не
на «втримання на плаву» проблемних під-
приємств і галузей. Слід широко викорис-
товувати потенціал дозволених СОТ за-
собів стимулювання товаровиробників (зо-
крема, підтримки науково-технологічних
розроблень, відновлюваної енергетики,
енергоощадження, захисту довкілля, допо-
моги малим і середнім підприємствам), які
можуть дати поштовх до інноваційного роз-
витку економіки.
ВИСНОВКИ
З азначені питаня не просто важливі,
вони — базові, формують європейський
зміст реформ. Без реалізації якогось із них
Україна не зможе ввійти до двадцятки най-
розвиненіших країн. Це підтверджують і
результати першого року президентства
В.Ф. Януковича. Післякризовий період так
і не посприяв зростанню. Країна практично
не наблизилась до «двадцятки», хоча і не-
має ілюзій з приводу того, що це можна
здійснити помахом чарівної палички. Ми
втрачаємо час, бо саме в період виходу з
кризи є реальна можливість переконати
людей у виграшній стратегії реформ, допо-
могти їм вибратися з тіньової еконо міки.
Залишається високим рівень невизначе-
ності в макроекономіці. Попри розпочату
адмінреформу, ієрархічна піраміда не при-
стосована до викликів завтрашнього дня.
Украй ослаб її зв’язок із державою. На-
в’язано стиль управління, неефективність
якого вже довела економічна наука.
Проте сама по собі ідея Президента має
право на життя. Більше того, за продуманої
організації справи вона могла б започатку-
вати процес національної консолідації, на-
віть стати складником нашою національної
ідеї. На жаль, цього не буде, тому що:
1) не проаналізовано результати роботи
за минулий рік. Не уточнено й не вдоско-
налено базових критеріїв і параметрів, на
підставі яких суб’єкти господарювання, об-
ласні адміністрації, інші органи влади бу-
дуватимуть логіку поведінки до 2020 року.
Тим паче, що вони більш-менш розуміють,
як мобілізовуватись, лише до 2014 р. А що
далі? Комітет з економічних реформ роз-
робив програму економічних перетворень
тільки на 2010–2014 рр.;
2) окрім ретельного вивчення реального
стану справ, ідея потребує народної під-
тримки. Цього зараз немає, а тому не спо-
стерігається серед людей і віри у проект
Президента. Потрібне точне розуміння стра-
тегії, єдиної тактики, акцептованих з точки
зору критеріїв досягнення результату. Адже
все можна порахувати, зважити, оцінити в
конкретних обчислювальних показниках.
Прив’язавши до них діяльність, легко пере-
конатися в динаміці розвитку галузі і персо-
нальній відповідальності чиновника за неї.
Такі критерії оцінювання досить чітко ви-
значені і прозорі. Застосувавши їх, слід роз-
робити план дій і механізм моніторингу реа-
лізації президентської стратегії;
3) немає відкритості, транспарентності 13
організаційно-економічної політики, зни-
жу ється довіра до влади. Президент і його
команда мають указати різним групам на-
селення на вигоди, які ті отримають від
реформи;
4) керівництво байдуже до успіхів лю-
дей, не видно підтримки найсміливіших і
спритних. Не зібрано всіх прикладів ефек-
тивного розвитку. Якщо їх не аналізують,
13 У цьому випадку транспарентність — це ясність,
зрозумілість процесу, що відбувається. Тобто ор-
ганізація такої політики, що характеризується до-
статністю точної інформації, оброблених даних, на
основі яких економічні та соціальні суб’єкти фор-
мують свої поведінку й очікування.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6 31
не систематизують, то стратегія розвитку
не має реального підґрунтя. Усі навколо
мають бачити, що українське суспільство
сконцентроване на подоланні кризи, а не
спаралізоване внутрішніми суперечками;
5) немає діалогу Президента з пред-
ставниками різних верств бізнес-се ре до-
вища, до реалізації перспективної ідеї не
залучено ті сектори економіки, які сьогод-
ні слабо чи зовсім не задіяні в цьому про-
цесі. Бракує публічного інформування,
аби громадськість краще розуміла процес
у цілому;
6) теперішня економічна турбулентність
не спонукає до чіткої координації законо-
давчої праці у Верховній Раді й діяльнос-
ті всіх органів виконавчої влади. Непрозо-
рість (нечіткість) критеріїв, неузгодженість
різних правових актів і заходів економіч-
ної політики унеможливлюють формуван-
ня стійкого інституціонального середови-
ща для розвитку конкурентного ринку, ши-
рокого виходу суб’єктів господарювання на
глобальні конкурентні ринки.
Конкретна мета–2020 вимагає від В.Ф. Яну-
ковича рішучості в її досягненні. До кож-
ного її структурного компонента (маяка)
має бути реальна дія, до критерію — точна
оцінка, а то й кадрові рішення. При цьо-
му лише послідовність Президента зні-
ме їх неприховану політичну ангажова-
ність. Організувати реалізацію амбітної
мети зможуть тільки фахівці високої ква-
ліфікації. Водночас невиконання зазначе-
них індикативних критеріїв уже не далі
як через два роки поставить главу дер-
жави перед вибором — продовжувати рух
обраним курсом чи визнати необхідність
у зміні приорітетів. Не важко уявити, як
поведе себе суспільство, у якому невдово-
лення стає масовим і повсюдним.
Запропонований перелік заходів не пре-
тендує на повну вичерпність — надто вже
складна і суспільно чутлива реформацій-
на діяльність. Проте реалізація викладених
пропозицій дасть змогу істотно підвищити
ефективність економічного механізму дер-
жави, а рішучість і оперативність владної
команди сприяли б енергійному рухові до
заявленої мети.
І наостанок. Попередня влада країни не-
одноразово намагалася провести економіч-
ні реформи. Можливо, ще хтось пам’ятає
«10 кроків назустріч людям» чи «Україн-
ський прорив: для людей, а не для політиків».
Нічого не вийшло, бо ініціатори так і не збаг-
нули глибоку філософію змін фундаменталь-
них відносин у суспільстві — відносин влас-
ності (лише 25 з 200 країн світу продукують
стільки капіталу, щоб повною мірою скорис-
татися світовим розподілом праці). Тому Пре-
зидент В.Ф. Янукович, якщо він таки має на
меті реалізувати амбітну ідею, не уподібнив-
шись до попередників із їхніми нездійснен-
ними обіцянками, повинен справами доводи-
ти прогрес у реформах — новаторськими
починан нями, яскравими прикладами роз-
витку нових виробництв, технологій, бізне-
сових напрямів.
1. Виступ Президента України Віктора Януковича
на II засіданні Комітету з економічних реформ //
http://www.president.gov.ua/news/17301.html.
2. Наведені дані — прогнозні значення ВВП на 2011
рік. Джерело: Прогноз для 83 країн // Україн-
ський тиждень. — 2010. — № 25. — С. 79–87.
3. Гальчинський А. Треба усвідомлювати безпер с пек-
тивність політики стимулювання експорту за ра-
хунок заниженого курсу гривні // Дзеркало тиж-
ня. — 2011. — 29 січня. — С. 7.
4. Хомяков В. Бюджет ручного керування // Кон-
т ракти. — 2011. — № 1–3(972–974). — С. 6.
5. Програма економічних реформ України на
2010–2014 рр. // http://www.president.gov.ua/
news/17301.html.
6. Козаченко Л. 70 відсотків європейських чорнозе-
мів знаходяться в Україні // Країна. — 2010. —
№ 41(44). — С. 11.
7. Коропецький І.-С. Дещо про минуле, недавнє ми-
нуле та сучасне української економіки. — К.: Ли-
бідь, 1995. — С. 66–67.
8. О продаже земли // Статус. — 2011. — 17 января. — С. 7.
9. Довбенко М. Теорема Коуза, Кіотський протокол
та екологічні інвестиції для України // Економі-
ка України. — 2009. — № 11. — С. 65–75.
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 6
10. Де Сото Е. Загадка капіталу. Чому капіталізм пе-
ремагає лише на Заході і ніде більше. — К.: Ніка-
Центр, 2009. — С. 50, 51.
11. Ostrom E. Governing the Commons: The Evolution
of Institutions For Collective Action. — Cambridge:
Cambridge University Press, 1990. — P. 61.
12. Магия цифр // Статус. — 2011. — 31 января. — С. 7.
13. Якибчук М. Нация мигрантов // Профиль. —
2008. — № 36(55). — С. 28.
14. Приходько О. Європейська міграція в цифрах
та узагальненнях // Дзеркало тижня. — 2008. —
4 жовтня. — С. 11.
15. Надрага В. Трудова міграція: виклики для України //
Дзеркало тижня. — 2011. — 12 лютого. — С. 8.
16. Довбенко М. Приватизація: мета чи інструмент
економічної політики? // Вісник Національної
академії наук України. — 2010. — № 8. — С. 20–29.
17. Костусєв О. Політика захисту конкуренції в
Україні: проблеми й шляхи їх вирішення // Кон-
куренція. Вісник Антимонопольного комітету
України. — 2010. — № 4. — С. 15.
М. Довбенко
ЧИ ПОТРАПИМО У СВІТОВУ «ДВАДЦЯТКУ»?
Критичний погляд на орієнтири вітчизняної
економічної стратегії
Р е з ю м е
Автор статті проводить економічний аналіз амбітної
ідеї Президента В.Ф. Януковича про входження
України через 10 років до елітного клубу 20-ти
найбільш економічно розвинених світових держав
(G20). З’ясовано, які фактори перешкоджають до-
сягненню такої мети, окреслено основні шляхи реа-
лізації господарського потенціалу України та її кон-
курентних переваг. З урахуванням реалій еко но-
мічного життя нашої країни запропоновано систему
заходів, спрямованих на підвищення темпів вироб-
ництва ВВП.
Ключові слова: адмінреформа, Світова організація тор-
гівлі, економічна турбулентність, земельні ресурси,
транзитний потенціал, трансакційні ви трати.
M. Dovbenko
WILL WE GET TO WORLD «TOP TWENTY»?
Critical view of home economical strategy landmarks
A b s t r a c t
The author holds economy analysis of President Viktor
Yanukovych’s ambitious idea about Ukraine’s entering
in 10 years to elite club of 20 the most economically de-
veloped world countries (G20). The factors hampe ring
approach to such aim are found out; the main means
for Ukraine’s economy potential and competition as-
sets realization are outlined. Taking into account home
economical realia, the system of moves directed onto
increase of gross domestic product making rate is pro-
posed.
Keywords: administrative reform, World trade organiza-
tion, economy turbulence, land resources, transit poten-
tial, transaction outcomes.
|