Еволюція політичної влади в Україні

Доповідь, виголошена на засіданні Президії НАН України 8 червня 2011 р.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Левенець, Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2011
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Пріоритети
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29110
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еволюція політичної влади в Україні / Ю. Левенець // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-29110
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-291102011-12-05T12:03:27Z Еволюція політичної влади в Україні Левенець, Ю. Пріоритети Доповідь, виголошена на засіданні Президії НАН України 8 червня 2011 р. 2011 Article Еволюція політичної влади в Україні / Ю. Левенець // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29110 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пріоритети Пріоритети
spellingShingle	Пріоритети Пріоритети Левенець, Ю. Еволюція політичної влади в Україні Вісник НАН України
description	Доповідь, виголошена на засіданні Президії НАН України 8 червня 2011 р.
format	Article
author	Левенець, Ю.
author_facet	Левенець, Ю.
author_sort	Левенець, Ю.
title	Еволюція політичної влади в Україні
title_short	Еволюція політичної влади в Україні
title_full	Еволюція політичної влади в Україні
title_fullStr	Еволюція політичної влади в Україні
title_full_unstemmed	Еволюція політичної влади в Україні
title_sort	еволюція політичної влади в україні
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Пріоритети
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/29110
citation_txt	Еволюція політичної влади в Україні / Ю. Левенець // Вісн. НАН України. — 2011. — № 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT levenecʹû evolûcíâpolítičnoívladivukraíní
first_indexed	2025-07-03T09:16:39Z
last_indexed	2025-07-03T09:16:39Z
_version_	1836616724746600448
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 3 Пріоритети Ю. Левенець ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ * ЛЕВЕНЕЦЬ Юрій Анатолійович. Академік НАН України. Директор Інституту політичних і етнонаціо- нальних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (Київ). 2011. * Доповідь, виголошена на засіданні Президії НАН України 8 червня 2011 р. П ерехід до демократії і адаптація до цін- ностей сучасного ринкового господар- ства виявилися для українських громадян складними і хворобливими. Характер і швидкість політичних трансформацій мали низку специфічних особливостей, які істот- но відрізнялися від відомих форм переходу до демократії. В Україні поєдналися ринкове реформу- вання економіки і виникнення демократич- них інститутів. Ринкове середовище фор- мувалось у суперечливих обставинах, ін- ститути приватної власності і контрактних стосунків не мали правових гарантій, їм по- стійно загрожували зміна правил гри і пере- розподіл. Ринкова свобода, недоторканість власності і прав людини не змогли стати основою для політичної демократії через не- розвиненість і внутрішню суперечність. Де- фектність механізмів ринкової економіки іс- тотно затримала соціальну диференціацію й утворення груп — носіїв ідеології демокра- тичних перетворень. Становлення ринкових стосунків і де- мократичних інститутів відбувалося на тлі проблеми консолідації національної дер- жави, фрагментування національної та дер- жавної ідентичності. Побудова держави в умовах нерозвиненості ринкових механіз- мів не могла не привести до домінування політико-адміністративних еліт і перетво- рення державної влади в засіб здобуття по- літичної ренти. Національне відродження супроводжувала гостра боротьба між регіо- нальними архетипами і міфами про націо- нальні ідентичності і реальні проблеми, ін- тереси, прагнення різних груп. Інститути громадянського суспільства пе- ребували ще в зародку. Його розвиток у дов- гостроковій перспективі вимагав стійкої економічної системи, що забезпечує добро- бут громадян. Економічна невизначеність і конфронтація всередині політичного класу протягом усього періоду незалежності ви- тісняли на задній план проблеми громадян- ського суспільства, які мали бути базовим складником демократичних перетворень. Держава так і не стала лідером у його ство- ренні й функціонуванні. Структурні зміни в нашій країні збіглися з системними змінами геополітичної карти світу, появою нових загроз і викликів. Укра- їна весь цей час лежала на периферії геопо- літичних інтересів провідних держав. Вони 4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 не проявляли особливої активності, насам- перед, у реальній допомозі з визначенням стратегічних пріоритетів і розробленням механізмів реформування. Ураховуючи, що Європейський Союз спочатку не розглядав перспективи членства нашої держави, таку підтримку не надали, на відміну від Балтії та Центральної Європи. Таким чином, після розпаду Радянсько- го Союзу Україна зазнала специфічних гли- бинних трансформацій ідентичності, еконо- міки, соціальної структури, держави. З огля- ду на синергетичний характер цих процесів, значна частина громадян залишилася неза- доволена новою політичною й економічною системами. Життя було далеке від очіку- вань та ідеалів. Це підвищило тривожність і невпевненість. До нових умов люди адапту- валися вкрай повільно. Таким чином, специфічні політико-еко но- мічні трансформації спричинили доволі низь- ку адаптацію населення до нових умов — лише 18% навіть після 18 років змін назива- ють достатнім своє залучення в суспільне життя. Решту — принаймні 67,6% — можна вважати тією чи іншою мірою відторгнути- ми, хоча частково і з власної вини. Дослідження причин цього масштабного відторгнення веде до аналізу політичного режиму, де системоутворювальною рамкою стали два параметри: тип еліт і їхня поведін- ка. Якісні характеристики елітних груп в Україні на поч. 90-х рр. (домінування по - лі тико-адміністративних і господарських пострадянських груп, ідеологічна й орга- нізаційна роз’єднаність колись несистем- ної опозиції) визначили характер полі- тичної «реформи зверху». Жорстка непу- блічна внут рішньоелітна боротьба за владу як єдиний засіб здобуття власності й досту- пу до перерозподілу бюджетних коштів від- родили авторитарність після нетривалого періоду (1991–1992) відносної свободи. Відповідно, режим ігнорував інтереси гро- мадян, а отже, і не передбачав їх масове за- лучення до політичних процесів, зокрема до обстоювання своїх економічних, культур- них, інших прав політичними методами. Водночас уже до сер. 90-х рр. чітко вияви- лися істотні розбіжності між декларовани- ми цілями і політичною практикою. Низька політична участь зробилася нормою. «Чорні діри» в законодавстві, порушення законів і правових норм підсилювали соціальну апа- тію і перетворювали населення в об’єкт ма- ніпуляцій елітних груп. В Україні дотри- мувалися електорального суперництва, але адміністративно-силовий тиск викликав сумніви в легітимності виборів, провокував кризу легітимності влади в цілому. Зростав тиск на ЗМІ, поширювалися репресії проти опозиції. Таблиця 1. Розподіл населення України за пристосованістю до життєвої ситуації, % 1997 1999 2001 2003 2007 2010 Активне залучення до нового життя 7,3 7,4 7,2 8,3 16 18 Постійний пошук себе в ниніш- ньому житті 36,3 36,6 38 30,5 32,5 33,6 Небажання пристосовуватись до нинішньої ситуації, очікування змін на краще 44,9 46,7 43,3 36,2 37,6 34 Невизначеність власного ста ну 11,4 9,3 11,5 25 13 14,4 Джерело: Українське суспільство 1992–2009. Динаміка соціальних змін / Ред. В. Ворона, М. Шульга. — К.: Інсти- тут соціології НАН України, 2010. — С. 192. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 5 За типологією Т. Каротерса Україну до 2004 р. слід охарактеризувати як гібридну державу з авторитарним режимом змагання. Це режим, за якого існують формальні демо- кратичні інститути у вигляді показних орга- нів, політичних партій, виборів, але в реаль- ності політичні рішення ухвалюють через неформальні узгодження, домовленості. Боротьба за економічні ресурси, діяль- ність за правилом «переможець отримує все» зробила неможливим формування пакту еліт, як це сталося в низці пострадян- ських центральноєвропейських країн. По- між крупних фінансово-промислових груп, утворених наприкінці 90-х рр., загострила- ся конкурентна боротьба. Завдяки цьому появились активні потужні політико-фі нан- сові суб’єкти як у президентському таборі, так і в опозиції. Саме відсторонені фі нан- сово-промислові групи і середній бізнес, який страждав від тиску бюрократичного апарату, стали рушійною силою подій 2004 р. Це дає підстави оцінювати «помаранчеву революцію» не як «системний прорив», а як фазу відкритого конкурентного проти- стояння в межах ширшого режимного ци- клу, у результаті якої до влади прийшли опозиційні сили 1. Прийняті в 2004–2005 рр. поправки до Конституції, зміна керівної еліти істотно перемінили і механізми влади. Різко поси- лилася конкурентна боротьба серед полі- тичних акторів. Усунено диктат щодо ЗМІ з боку вищих посадових осіб. Його заміни- ли на гнучку редакційну політику лобіс- та, яку проводять власники ЗМІ — лідери фінансово-промислових груп. Вони конвер- тують свій контроль над провідними ЗМІ в політичну лояльність і здобуття економіч- них преференцій. 1 Hale H. Regime Cycles: Democracy, Autocracy and Re- volution in Post-Soviet Eurasia // World Politics. — 2005. — Vol. 58. — № 1. — P. 161. Дуалізм виконавчої влади, закладений у Конституції, породжує хаос, управлінський безлад, посилює корупцію. Ослаблення вер- тикалі виконавчої влади, відмова від прямо- го тиску за політичними мотивами на опо- зицію зменшили вплив адміністративного чинника на виборах. На парламентських ви- борах 2006 і 2007 рр., президентській кампа- нії 2009 р. зросла змагальність. Основні загрози для українського су- спільства — брак системних реформ, розга- лужена корупція, недемократичні стандар- ти політичної культури. Вельми небезпеч- ні непрозорість і непублічність політичних рішень, «герметизм» влади, авторитарна партійна система, що спирається на закри- ті списки й імперативний мандат, неврегу- льований статус опозиції, вплив неінсти- туційних структур (ФПГ) на політичний процес. Таким чином, інерційність інститутів старого порядку і консервативних прак- тик дають підстави говорити про транс- формацію України в бік гібридної держа- ви з електоральним режимом змагання. Відповідно, політичне відторгнення в нашій країні безпосередньо пов’язане з політико- історичною традицією, а також із трудноща- ми і суперечностями легітимації політичної влади. ЕКОНОМІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПОЛІТИЧНЕ ВІДТОРГНЕННЯ Економічні проблеми і суворий ідеологіч- ний контроль у СРСР змушували до адаптивної поведінки, яка замикала людину в межах особистого життя, неформальних практик, проводила практично неперебор- ний кордон між державно-правовою і при- ватною сферами. Політична влада не репро- дукувалася, що визначило глибину масш- табного політичного відторгнення в радян- ському суспільстві. У результаті розпаду СРСР системо- творчі інститути радянського суспільства, 6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 втративши легальність, не втратили тради- ційної легітимності. Українські громадяни були згодні з патерналізмом держави, її до- мінуванням в економіці, пільгами для насе- лення і привілеями для керівної еліти, не- змінністю позицій державного сектору в со- ціальній сфері — освіті, медицині, науці, культурі, управлінні міжконфесіональними і міжетнічними стосунками. Це закріпило патрон-клієнтські стосун- ки між суспільством і державою. Вона грає роль патрона до колективного клієнта — населення: обдаровує і захищає в обмін на лояльність і підтримку. Ці стосунки нефор- мальні, базуються на персональній залеж- ності. Нелегальні інститути радянського суспіль- ства (спекуляція, «ліве» виробництво), блат, корупція, подвійна мораль (безодня між пу- блічною і приватною позиціями) трансфор- мувалися в легальні інститути «перехідного суспільства», але не отримали легітимності внаслідок їх масового сприйняття як «уза- коненого беззаконня». СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ Н ові політичні інститути виявилися не- ефективними, неавторитетними, ко рум- пованими, а їхні стандарти не обо в’язковими. У результаті громадяни не бажають жити за формально легалізованими, але «тіньови- ми» по суті правилами і розцінювати нові установи як базову інституційну інфра- структуру. Визнання значущості нефор- мальних стосунків приводить до висновку, що слабкість формальних інституційних правил компенсується наявністю нефор- мальних мереж і стосунків: актори залиша- ються сильнішими за інститути, а політику з публічного простору переміщено в непу- блічний. Одним словом, не сформувався політич- ний простір, тобто сфера стосунків і кому- нікацій громадян та громадян і держави, де буде узгоджено суперечливі суспільні, ко- лективні, приватні інтереси, забезпечено їх реалізацію. Сьогодні можна говорити, що український владний простір — це вже не соціум влади, але ще не поле політики. Громадяни періодично реалізують право на участь, перш за все, в електоральній фор- мі. Проте голосування не завжди безпосе- редньо пов’язане з політичним вибором, тобто певною сукупністю компетенцій від- носно політики і влади, а отже, не завжди виступає індикатором політичної (соціаль- ної) участі. Теоретично політична актив- ність (участь) — це рутинна форма масової поведінки, що символізує готовність під- твердити повноваження владних акторів щодо провадження лінії, основні засади якої сформульовано самою ж владою. Зазначені повноваження акумулюють досвід минуло- го з новим життям і дуже часто мають силь- ний негативний вплив на ставлення до полі- тичних організацій і громадянського су- спільства. Їх сприймають як чужорідну (за межами свого життя) реальність, яку годі змінити. Як наслідок, в Україні низька мо- тивація до легітимації влади. Відстороненість від ухвалення значу- щих рішень, зокрема тих, що безпосеред- Таблиця 2. Розподіл населення за участю в голосуванні на виборах, % Вік У сі ре сп он де нт и 15 – 24 25 – 49 50 – 64 65 + Брали участь 47,5 87,6 92,6 89,3 83,57 Не брали 39,5 11,6 6,5 9,5 13,84 Не мають права голосу 10,7 0,2 1,55 Невизначеність 2,3 0,7 0,9 1,2 1,04 Розраховано за даними Дослідження соціального від- торгнення в країнах Центральної та Східної Європи і Центральної Азії (Social Exclusion Survey). ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 7 ньо зачіпають інтереси численних прошар- ків, спричиняє різну інтерпретацію сутнос- ті і спрямованості цих рішень, відтворюю- чи реакції політичного відчуження і відхід у приватну сферу. Таким чином, керівна еліта егоїстично обмежує політичну участь громадян. Конституція 1996 р., яка була пактом еліт, задала демократичні рамки для політичного суспільства і прилюдної сфери. Зафіксовано права і свободи людини, заборонено цензу- ру, визначено зміну верховного керівництва через процедуру виборів і цілий набір інших демократичних цінностей. Проте головною проблемою становлення демократії залиша- ється невідповідність нор мативно-правової бази реальним відносинам. В Україні вкорі- нився параконституціоналізм, що автома- тично означає неминучий розрив між фор- мально визнаними конституційними норма- ми та їх дотриманням. Раціоналізм і нормативність, прописані в основному та інших законах, постійно су- перечать практикам. Наслідком цього стає критично висока недовіра до всіх політич- них інститутів. Люди не бачать жодного політичного суб’єкта, який захищав би їхні інтереси. Недостатня довіра породжує внутрішнє переконання, що протиріччя у сфері найви- щих посадовців непереборні. Це поглиблює прірву між інтересами політиків і громадян, посилює конфліктогенність. Громадяни, оці- нюючи власні перспективи і перспективи держави, не бачать себе в політиці, не бачать перетворення її в поле узгодження різних інтересів. Більше половини українців не має відчуття свого впливу на владну ситуацію. Саме тому колізія політичного і громадян- ського стійко займає друге місце після соці- альної. Суспільні зміни останніх років істотно позначилися на життєвих стратегіях і со- ціальних очікуваннях різних вікових груп. Різко змінився розподіл соціальних ролей між віковими когортами. Це пов’язано з ди- намізмом інституційних перетворень у по- літиці й економіці, новими управлінськи- ми стратегіями, діловою культурою, пове- дінковими стереотипами, переплетенням у різних вікових групах традиційних і сучас- них цінностей. Соціальні практики ускладнювалися па- ралельно з відторгненням від політичної сфери: 88% молодих, до 80% людей серед- нього віку, 86% старшого не брали протягом Таблиця 3. Оцінка населенням діяльності різних верств політичної еліти щодо захисту його інтересів (2009), % Президент 3,7 Верховна Рада 1,6 Прем’єр-міністр 5,8 Уряд 2,6 Засоби масової інформації 6,2 Місцева влада 3 Профспілки 3,7 Керівники підприємств 1,9 Армія 2,2 Правоохоронні органи 2,9 Церква 8,3 Діячі культури і науки 1,5 Інші 1 Ніхто з них не захищає 55,7 Невизначеність 12,5 Таблиця 4. Розподіл населення за оцінкою свого впливу на політичну ситуацію, % Вік У сі ре сп он де нт и 15 – 24 25 – 49 50 – 65 65 + Позитивна оцінка 26,3 29,2 34,4 34,9 30,9 Негативна оцінка 53,2 58,9 56,2 50,9 55,9 Невизначеність 20,5 11,9 9,3 14,1 13,2 Розраховано за даними Дослідження соціального від- торгнення в країнах Центральної та Східної Європи і Центральної Азії (Social Exclusion Survey). 8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 останніх 12 місяців участі ні в одному суспільно-політичному заході 2. Ставлення до політики як до чужої реаль- ності привело до вакууму відповідальнос- ті за стан справ у країні практично у всіх ві- кових групах. Відторгнення стало домінант- ним настроєм попри різний життєвий до- свід. Суть насамперед у тому, що держава не забезпечує гарантованих Конституцією прав і свобод. Відмова від прямої дискримінації за віком межує з неформальною діяльністю державних органів, які керують поведінкою громадян, а не надають їм послуги. Це, воче- видь, не дає змоги відчувати причетність до політики ні на державному рівні, ні на міс- цевому, ні навіть у власному житті. Поширення неформальних практик кон- солідує погляди і молодих, і зрілих когорт на порушення норм і правил поведінки. Остаточно зруйновано законослухняність, під сумнів поставлено дотримання правил і офіційних приписів. Згадані цінності збере- глися лише серед старших. Загалом люди не вважають установлений лад справедли- вим і не готові підкорятися нормам — не- чесні вчинки заради вигоди 3 прийнятні для майже 70%. Суспільство втомлене від неорганізова- ності, жорсткої конкурентної боротьби все- редині класу можновладців і прагне на- ведення порядку, навіть якщо задля цього треба поступитися свободою. Правопоря- док і рівність усіх перед законом найбільш значущі для більшості населення незалеж- но від віку. Водночас частина політиків розуміє «по- рядок» не як верховенство закону, а як ке- рованість заради зміцнення держави. Теза про невтручання бізнесу в політику відобра- жає новий постулат сучасної бюрократич- 2 Українське суспільство 1992–2009. Динаміка соці- альних змін / Ред. В. Ворона, М. Шульга. — К.: Ін- ститут соціології НАН України, 2010. — С. 454. 3 Алмаши М. Актуально: толерантность / М. Алма- ши. — К.: Стилос, 2008. — С. 20. Таблиця 5. Оцінка населенням суспільних груп, між якими існує значна напруженість, % 2010 до 2010 Між бідними і багатими 68,5 63,1 Між політиками і громадянами 52 42,2 Між найнятими робітниками й управлінцями, власниками 47 41,3 Між релігіями 20,1 16 Між молодими і літніми 19,5 16,1 Між менш освіченими людьми й інтелігенцією 13,5 13 Між тими, хто недавно приїхав в країну, емігрантами і тими, хто про- живає тут давно 10,9 12,3 Між етнічною більшістю і групами, меншинами 10,8 9,6 Між прибічниками ідей переважно національного або переважно гло- бального розвитку 10,7 10,1 Між жителями столиці, великих міст і жителями інших населених пунктів 10,3 8,1 Між працівниками і пенсіонерами 10 10,8 Між носіями регіональних інтере сів і рештою нації 7,5 8,3 Між релігійними і нерелігійними 7,3 7,2 Між чоловіками і жінками 5,9 5,7 Між євреями й іншими національ- ностями 5 5,1 Між людьми, які мають і не мають дітей 4 3 Таблиця 6. Розподіл населення за віком і оцінкою власної відповідальності за стан суспільних справ (2010), % В ік Визнання відповідаль- ності Невизнання відповідаль- ності Невизначеність У к ра їн і У м іс ті /с ел і У к ра їн і У м іс ті /с ел і У к ра їн і У м іс ті /с ел і 18–25 24,7 28,5 62 58,2 13,3 13,3 26–40 25,7 30,5 61,2 57,3 13,1 12,2 41–55 23,5 30,5 61,3 57,2 15,3 12,3 56+ 21,1 22,9 66,9 66,2 12 10,9 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 9 ної ідеології: можна робити не те, що регла- ментує закон (наприклад, впливати на по- літичний процес законними засобами), а те, що дозволено владою. Тож державне управ- ління — привілей бюрократії, і бізнес до ньо- го долучатися не має, останній узагалі дозво- лений лише за умови лояльності до влади й підтримки її ініціатив. Такий підхід, безпере- чно, посилює політичне відторгнення знач- ної частини соціально небайдужих вікових груп, формує ідеологічні засади зростання бю рократичного впливу на суспільне життя. ПОЛІТИЧНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ОКРЕМИХ ВЕРСТВ Політичне відторгнення старшого насе- лення. Скрутне матеріальне становище цих осіб спричиняє прихильність до «економіч- ного» голосування, насамперед на виборах до місцевих керівних органів, зокрема завдя- ки отриманню товарів і послуг від кандида- тів. Електоральна активність старшої вер- стви істотно коригує результати виборів і фактично легітимізує акторів, що прийшли до влади з порушенням закону. У свою чергу, влада, сформована таким чином, незаконно отримує політичну ренту і посилює політич- не відторгнення населення. Усе це створює замкнене коло, розірвати яке можуть лише глибинні і системні політичні реформи. Політичне відторгнення молоді. Воно зумовлене ускладненим доступом до матері- альних, освітніх ресурсів, браком соціально- го ліфта, обмеженим залученням до держав- ного управління, місцевого самоврядуван- ня. У цій групі слабкі електоральна участь, представництво в різних органах влади (близько 5%). За даними Дослідження соці- ального відторгнення в країнах Центральної і Східної Європи та Центральної Азії (Social Exclusion Survey), молодь ухиляється від го- лосування через аполітичність — 14,35% тих, хто не голосував у віці 15–24 років, зов- сім не цікавляться політикою. Молодь по- збавлена механізму вбудовування в мережі висококваліфікованої еліти, не має доступу до ухвалення рішень, а відповідно, не кон- т ролює ресурси. Це посилює соціальне від- чуження, знижує активність, маргіналізує або підштовхує до еміграції. Гендерні аспекти політичного відторг- нення. За час незалежності неабияк зміни- лися погляди на роль жінки в політиці. Ра- дянська практика, при всьому декорі, за- безпеченому символічними призначеннями жінок, була суто маскулінною і патріархаль- ною. Це віддзеркалила масова свідомість українців. З 1 січня 2006 р. набрав чинності Закон «Про рівність можливостей жінок і чолові- ків». Прямого відторгнення (інституційних заборон) в Україні немає. Але в гендерної нерівності безліч проявів, найпоширеніший з яких нерівність жінок у доступі до керів- них посад. Так і не сталося кардинальних зрушень у їх залученні до адміністративних структур. У Верховну Раду останнього скли- кання обрано 34 жінок (7,5%). Показові брак жінок у новосформованому уряді, абсолют- но некоректні вислови деяких політичних діячів з приводу ролі «слабкої статі» в дер- жавних справах. Політичне відторгнення сільського на- селення. За даними Держкомстату 32% Таблиця 7. Розподіл населення за ставленням до участі жінок у політиці, % 1992 1999 2000 2001 2004 2005 2006 Негативне 38 18,1 21,9 20,1 14,6 14 16,4 Позитивне 45,1 64,5 60,3 61,7 70,8 71,4 70,7 Невизначеність 16,9 17,4 17,8 18,2 14,6 14,6 12,9 10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 співвітчизників — селяни. Криза посилила їхні традиційні негаразди: розвал соціальної інфраструктури, безробіття, бідність, депо- пуляція. У деяких районах бюджетних над- ходжень не вистачає навіть на оплату діяль- ності місцевих рад. Електорально сільське населення доволі активне, що засвідчує поширеність радян- ських традиціоналістських стереотипів. Але ця спільнота жодним чином на впливає на адміністративні рішення, включаючи і міс- цевий рівень, не контролює дії можновлад- ців. Неформальні практики більш укоріне- ні і сильні, ніж у місті, серйозно перешко- джають політичній раціоналізації, модерні- зації. На місцевих виборах маркером стає дихотомія «свій–чужий», це ускладнює ро- тацію в політичній та адміністративній сфе- рах, формує стійкі неформальні групи впли- ву, які концентрують ресурси і вибудовують жорсткі патрон-клієнтські відносини. Політичне відторгнення іммігрантів. Його оцінення складне через облік цього угруповання. За даними МВС, легальних ім- мігрантів 279 тис., тоді як нелегальних, за оцінками експертів, 700–800 тис. Іноземці проживають в ареалах великих міст, переваж- но на півдні і сході України, навкруг Києва. Законодавчого підґрунтя політичного від- торгнення мігрантів не існує. За роки неза- лежності прийнято низку документів, спря- мованих на мінімізацію прямих чинників такого процесу. Зокрема, в Конституції для іноземців і осіб без громадянства, які пере- бувають в Україні на легальних підставах, закріплено гарантії на рівні гарантій для громадян України (ст. 26). У 2001 р. ухвале- но Закон «Про правовий статус іноземців», де визначено майнові права мігрантів, пра- ва на освіту, свободу совісті, свободу пере- сування, забезпечення особистих прав. До- кумент дозволяє іноземцям брати участь у легальних об’єднаннях, за винятком полі- тичних партій, тобто не громадяни України (громадяни інших країн або особи без гро- мадянства) не мають права обирати і бути обраними в органи державної влади, здій- снювати волевиявлення на референдумах (ст. 23). Передбачено кримінальне пере- слідування за прояви ксенофобії та расиз- му. У 2002 р. ми приєдналися до Конвенції про статус біженців (1951) і Протоколу про статус біженців (1967). Ратифіковано най- важливіші міжнародні акти про захист мі- грантів від расизму і ксенофобії: Деклара- цію ЮНЕСКО про раси і расові забобони (1978), Декларацію ЮНЕСКО про принци- пи терпимості (1995), Європейську соціаль- ну хартію (1996), Європейську конвенцію про громадянство (1997), Рамкову конвен- цію про захист прав національних меншин (1998). Торік Україна підписала з ЄС дого- вір про реадмісію. Законодавство називає чотири структури з питань переселенців: ключова — Держав- ний департамент у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб МВС України; різні специфічні функції покладе- но на Службу безпеки, Державну прикор- донну службу, Державний Комітет у спра- вах національностей і релігії. Попри доволі розвинену законодавчу базу соціальна інтеграція прибулих украй по- вільна і суперечлива. Місцеве населення не завжди психологічно готове до появи чима- лих емігрантських анклавів, що провокує міжетнічну напруженість, ксенофобію, ра- сизм. Саме тому в Україні працюють чинни- ки відносного політичного відторгнення, пов’язані з міфами масової свідомості, кон- куренцією на ринку праці, неформальними практиками. Зокрема майже половина насе- лення знає про недружнє ставлення з боку місцевих, чверть була його свідками, тоді як не знають про нього 13%, а близько 30% не були свідками 4. 4 Опитування Східноєвропейського інституту розвит- ку. Непочуті голоси — проблеми імміграції, прав і сво- бод людини в Україні. — К.: Фара, 2008. — С. 66. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 11 Головну роль в адаптації іммігрантів ма- ють відігравати регіональні і місцеві орга- ни влади, однак вони відверто пасивні. До того ж іноземці стикаються з агресивністю з боку міліції (19% респондентів назвали ставлення міліції до мігрантів негативним, 21% байдужим 5). Деструктивність у хід інтеграції інколи привносять ЗМІ, продукуючи інформацію про переважно кримінальну діяльність міг- рантів. Європейська комісія проти расизму і не- терпимості рекомендувала Україні прийня- ти Конвенцію про участь іноземців у сус- пільному житті на місцевому рівні, приєд- натися до Міжнародної конвенції про за- хист прав працівників-мігрантів і членів їх сімей. На думку Комісії, бажано на консти- туційному рівні закріпити право на рівність і недискримінацію для всіх осіб, які пере- бувають під юрисдикцією України. Згадані проблеми обговорюють лише на рівні екс- пертів, без резонансу в законодавчій та ви- конавчій владі. Політичне відторгнення емігрантів. Окремо стоїть залучення українців, які тим- часово проживають (зазвичай навчаються або працюють) за межами батьківщини. Їм потрібна можливість участі в політичному житті. І в цьому контексті важливо вивчити як реалізовані наміри переїзду, так і потен- ційні. Схильність до різного роду міграцій ха- рактеризує територіальну мобільність, за- доволеність умовами життя і роботи, готов- ність змінити ці умови. За даними Дослі- дження соціального відторгнення в країнах Центральної і Східної Європи та Централь- ної Азії (Social Exclusion Survey), 12% хо- чуть виїхати за кордон задля роботи (най- поширеніша причина). Правда, в найближчі 2–3 місяці це збиралися зробити лише 5,2% з них, 19,4% — упродовж наступних 12 мі- 5 Там само. сяців, 39,4% — у наступні 2–3 роки, а понад третина не може визначитися з часом. Імовірність стаціонарної еміграції під- твердили 5,3%, при чому 54,3% не визначи- лися з термінами. У найближчі 2–3 місяці згодні емігрувати 2,8%, 10,6% — упродовж наступних 12 місяців, 32,4% — у наступні 2–3 роки. Здобути освіту за кордоном передбачали 3,6% респондентів. З них 2% збиралися ви- їхати на навчання в найближчі 2–3 місяці, 9,2% — упродовж наступних 12 місяців, 44,9% — у наступні 2–3 роки, 43,9% не змог- ли дати точної відповіді. Загалом про ймовірність вирушання за кордон заявили 14,1%. Але більшість з них ще не робила конкретних кроків. Тому ціл- ком вірогідно, що від’їзду не станеться. Серед причин еміграції найвагоміші: ба- жання вищої плати, навіть за менш кваліфі- ковану працю — цей варіант указали 44,4% (вочевидь, вони планують вирушити саме в пошуках роботи); жити в більш розвине- ній країні (19,7%); побачити світ, отрима- ти досвід (12,1%); забезпечити кращу освіту для дітей (5,2%); поліпшити кар’єру (4,7%); возз’єднати або створити сім’ю. Хоча серед причин міграційних настроїв домінують ма- теріальні чинники, 3,9% сказали, що просто не хочуть жити в Україні. Таблиця 8. Розподіл населення за оцінкою імовірності виїзду за кордон, % Мета виїзду Н ав ча нн я Р об от а П ос ті йн е пр ож ив ан ня Неможливість 89,9 80,1 87,1 Можливість 3,6 12 5,3 Невизначеність 6,5 7,9 7,5 Джерело: Дослідження соціального відторгнення в країнах Центральної та Східної Європи і Центральної Азії (Social Exclusion Survey). 12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 Проте, вивчаючи результати опитувань у контексті політичного відторгнення емі- грантів, варто звернути увагу, що менше третини тих, хто декларує намір перебрати- ся за кордон з метою працевлаштування, підтвердили перебування за межами Украї- ни понад 3 місяці. Вочевидь, респонденти охочіше ділилися планами, ніж розповідали про минуле. Закономірно, що на трудову міграцію йдуть заради вищих заробітків, навіть за менш кваліфіковану роботу — так казали 72,2% респондентів, які підтвердили факт працевлаштування за кордоном. На основі порівняння розподілу україн- ських трудових мігрантів за часом остан- нього виїзду і повернення можна зробити деякі (дуже обережні) висновки, зокрема про зростання чисельності емігрантів і тих, хто повернувся до України впродовж 1990– 2004 рр., а також про докорінну зміну цих процесів у 2005–2007 рр. Поза сумнівом, це пов’язано з загальним поліпшенням со ці- ально-економічної ситуації, очікуваннями політичних і економічних змін після «пома- ранчевої революції». Попри те, що глобальна рецесія прийшла до нас трохи пізніше, ніж в інші європей- ські країни, у 2008 р. кількість виїздів знач- но збільшилася. У цілому можна дійти дум- ки, що фінансова криза, звичайно, знизила масштаби міграції українських громадян, проте повного її припинення чекати не вар- то. Оскільки працівники-мігранти тради- ційно належать до найуразливіших груп, зокрема в контексті будь-якого відторгнен- ня, активні міграційні настрої серед спів- громадян слід визнати складною пробле- мою не лише для України, але й для країн- реципієнтів. За результатами комплексного оцінення ступеню і масштабів соціального відтор- гнення, у критичному становищі, на межі маргіналізації, опинились 17,9% україн- ських домогосподарств, більше половини з них мешкають на селі. Типове домогоспо- дарство, яке страждає від гострих і критич- них проявів соціального відторгнення (має 5 або 7 його ознак), проживає в сільській місцевості, складається з осіб працездатно- го віку й одного або двох дітей. Усі дорослі мають, як правило, повну середню освіту, працюють за наймом або безробітні. У біль- шості випадків їхній рівень життя нижчий за межу монетарної бідності. Комплексне дослідження соціального від- торгнення визначає найбільш вразливі вер- стви населення, які вочевидь не можуть са- мостійно долучитися до суспільного життя і потребують допомоги і від держави, і від місцевої громади, і від різноманітних су- спільних структур. Водночас різні соціально відторгнуті гру- пи по-різному потерпають від порушення прав, і це викликає різні наслідки. Напри- клад, особи старшого віку через брак ко- штів часто не в змозі купувати ліки й отри- мувати медичну допомогу, а молодь через ті самі причини потерпає від неможливості продовжувати навчання. Відтак залучення відторгнутих верств до суспільного життя і соціальної інтеграції має передбачати: 1) загальні реформаторські дії економіч- ного, політичного, психологічного характе- ру, спрямовані на комплексне оздоровлення Таблиця 9. Розподіл респондентів, які перебували будь-коли за межами країни понад 3 міс. з метою працевлаштування, за часом останнього виїзду і повернення, % Роки Виїзд Повернення до 1990 11,3 11,3 1990–1994 9,3 8,2 1995–1999 17,6 12,4 2000–2004 23,8 16,5 2005–2007 10,3 21,7 2008 15,5 11,3 2009 9,3 15,5 Джерело: Держкомстат України. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2011, № 8 13 ситуації і забезпечення доступу всіх верств населення до базових соціальних послуг та економічних ресурсів тощо; 2) точкові заходи, орієнтовані на залучен- ня окремих, часто нечисленних груп. ЗАЛУЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ДО ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ В ід підвищення довіри до всіх політич- них інститутів залежатиме успіх політи- ки залучення, це наріжний камінь усієї сис- теми. За умов украй песимістичних очіку- вань більшості населення, жорсткого про- тистояння між владою й опозицією, коли остання завжди гостро критикує всі без ви- нятку рішення, невідповідності в багатьох випадках реальних правових відносин за- коно давчо-нормативній базі, браку традиції співпраці влади з населенням видається до- цільним: • узгодження реальних правових відносин і нормативно-правового поля; • систематичне тлумачення намірів влади з чітким і чесним висвітленням очікуваних результатів і можливих ризиків; • зв’язок принципових реформаторських рішень з позицією населення шляхом роз’яснювальної роботи без популіст- ських аргументів і загравань. Про недостатню участь у політичному житті свідчить низьке оцінювання грома- дянами можливостей впливати на суспіль- не буття як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях, включаючи навіть місце- ві громади. Це наслідок нерозвиненого гро- мадянського суспільства — з одного боку, і вкрай убогої правової культури населен- ня — з другого. У поєднанні з засиллям ко- рупції це створює для більшості населення справді непереборні перешкоди у впливі на владні рішення на стадіях і формування, і контролю. Щоб змінити масову свідомість, необхідні: • роз’яснення щодо контролю діяльності влади; • навчання правилам поведінки в грома- дянському суспільстві; • спрощення реєстрації структур громадян- ського суспільства. Залучення всіх верств до політичного життя передбачає активізацію політичної поведінки тих спільнот, які сьогодні з різ- них причин не реалізують своїх прав. Пере- дусім ідеться про право голосу на референ- думах і виборах. На жаль, у сучасній Укра- їні електоральна активність дуже диферен- ційована — за віком, за місцем проживання, за рівнем освіти, навіть за статтю. Зокрема, порівняно з молоддю (18–29 років) у стар- ших людей вона вища: в осіб 30–39 років на 12%, 40–49 років — на 19%, 50–59 років — на 26%, 60 років і старших — на 3%. У чоло- віків на 8% вища, ніж жінок. У росіян — на 13%, а в інших національностей — на 11% нижча, ніж в українців 6. Це належить ви- правити. Зовсім низьке представництво жінок на вищих щаблях законодавчої та виконав- чої влади потребує не тільки психологіч- них трансформацій як широких кіл насе- лення, так і посадовців, але й конкретно- практичних дій, зокрема квотування пред- ставництва в законодавчих і виконавчих органах. Видається, що без цього істотно змінити ситуацію не вдасться. Нехтування вливанням у соціум іммі- грантів — це вагомий деструктивний чин- ник політичного простору в цілому, під- ґрунтя криміналізації. Тому вкрай потрібні дії, спрямовані на: • максимальну легалізацію іммігрантів; • забезпечення їм доступу до медичних і освітніх послуг. Узагалі ж цілісна міграційна політика надзвичайно важлива в політиці залучення. 6 Балакірева О.М. Особливості електоральної по- ведінки виборців під час президентських виборів 2010 р. // Український соціум. — 2010. — № 1. — С. 11–12.

Еволюція політичної влади в Україні

Institution

Ähnliche Einträge