Що було на початку

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Жиляєв, Б.Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2012
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Грані науки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37353
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Що було на початку / Б.Ю. Жиляєв // Вісн. НАН України. — 2012. — № 8. — С. 13-18. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-37353
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-373532012-10-03T12:06:39Z Що було на початку Жиляєв, Б.Ю. Грані науки 2012 Article Що було на початку / Б.Ю. Жиляєв // Вісн. НАН України. — 2012. — № 8. — С. 13-18. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37353 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Грані науки Грані науки
spellingShingle	Грані науки Грані науки Жиляєв, Б.Ю. Що було на початку Вісник НАН України
format	Article
author	Жиляєв, Б.Ю.
author_facet	Жиляєв, Б.Ю.
author_sort	Жиляєв, Б.Ю.
title	Що було на початку
title_short	Що було на початку
title_full	Що було на початку
title_fullStr	Що було на початку
title_full_unstemmed	Що було на початку
title_sort	що було на початку
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Грані науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37353
citation_txt	Що було на початку / Б.Ю. Жиляєв // Вісн. НАН України. — 2012. — № 8. — С. 13-18. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT žilâêvbû ŝobulonapočatku
first_indexed	2025-07-03T19:05:43Z
last_indexed	2025-07-03T19:05:43Z
_version_	1836653785677561856
fulltext	13ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ Мало хто знає, що таке Всесвіт, але багато хто чув, що він нескінченний і виник у момент Великого Вибуху близько 14 мільярдів років тому. Що знає пересічний громадянин про Всесвіт? У побутовому сенсі він уявляє собі Всесвіт як величезний простір, заповнений зірками і галактиками. І якщо летіти в ньому зі швидкістю світла 14 мільярдів років, то долетиш до тієї межі, звідки до нас ще не приходило світло, отже, про ту частину світо- будови ми нічого не знаємо. Так само, як до Колумба ніхто не підозрював, що є Південна Америка та інші конти- ненти. Однак це правильно лише в побутовому сенсі. І як говорив Ричард Фейнман, немає у фізиці більш ненадій- ного радника, ніж здоровий глузд. Б.Ю. ЖИЛЯЄВ ЩО БУЛО НА ПОЧАТКУ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ВСЕСВІТУ Будь-які міркування про Всесвіт мають скороминущий характер. Немає чіткого — у філософському, фізичному і математичному сенсі — визначення Всесвіту. Отже, ми на- магаємося розмірковувати про те, що точно не визначено. Як тотальний об’єкт, Всесвіт перебуває поза сферою фізичного дослі- дження. З ним не можна експериментувати так, як це можна робити з бактерією чи еле- ментарною частинкою. З фізичного погляду теоретичний аналіз найбільш ранніх стадій розвитку Всесвіту в рамках рівнянь загальної теорії відносності (ЗТВ) стикається з непереборними трудно- щами. Як зазначають автори одного універ- ситетського підручника з сучасної геометрії для студентів-математиків МДУ, «аналіз рів- нянь Ейнштейна — трансцендентно складна задача» [1]. Проблему походження Всесвіту намагався вирішувати Піфагор, займаючись «витлумаченням світу». Відоме також учен- ня про «досвітове буття Логосу» в дусі апос- тола Іоанна – про те, що було до створен- ня світу. Як зауважив індійський філософ С. Чаттерджі, аналіз проблем, що виходять за межі фізичного досвіду, належить, на жаль, вже не до компетенції фізики, а метафізики. При цьому важливо розуміти, де закінчуєть- ся фізика і починається метафізика. Є ще фізики, які пам’ятають ОАС (Об’ єд- наний астрофізичний семінар), що процвітав у Москві в 60-ті роки. На нього з’їж джалися з усього Союзу. Медіаторами були академіки Яків Зельдович, Віталій Гінзбург (нобелів- ський лауреат), професор Йосип Шклов- ський. У дискусіях та виступах був відчут- ний невловимий флюїд — тон задавали тео- ретичні медитації Зельдовича, яким вторував словесний пуантилізм учасників семінару. Це був інтуїтивний, абсолютно нестрогий, нелогічний потік свідомості, як нині ка- жуть — брейнстормінг, що часом здавався ні- сенітницею, такий собі словесний калейдос- коп, в якому раптом виникали перлини. З них потім, не відразу, склалася, сформувалася сучасна космологія — наука про походження Всесвіту. Цей московський ОАСівський стиль проіснував з десяток років. Він і нині ще живий в малих осередках по всьому світу, Всякая теория Вселенной неизбежно приходит к одной личности, именно к Тебе УОЛТ УИТМЕН «На берегу голубого Онтарио» 14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ в середовищі спеців із квантової теорії поля, що займаються теорією струн і квантовою гравітацією. Там, у цих осередках народжу- ється все нове, що утверджується в сучасній космології. У цих колах є свої архати. Серед них професор Андрій Лінде [2], колишній московський фізик, співробітник Стенфорд- ського університету (США), один із авторів теорії інфляційної космології, що радикаль- но змінила наші уявлення про Всесвіт за останні два десятиліття. ДО ІСТОРІЇ ВСЕСВІТУ. КВАНТОВА ГРАВІТАЦІЯ Вік Всесвіту оцінюють приблизно в 14 мі- льярдів років. Природно виникає запитан- ня: а що було раніше? Для цього потрібно здійснити подорож у минуле. Проте, як пише академік В. Рубаков, видатний росій- ський фахівець із космології, наївне продо- вження еволюції назад у часі до «початку», до моменту Великого Вибуху приводить до нескінченності: нескінченної густини речо- вини, нескінченної температури. Як сьогод- ні стає зрозуміло, «початку» не було, було безпочаткове минуле. Загальна теорія відносності створювалася в припущенні, що континуальний, тобто не- перервний, опис простору-часу зберігається на як завгодно малих масштабах. Планк і Гейзенберг із самого початку здогадувалися, що континуальний опис реального світу, ймовірно, зазнає невдачі через квантові ефекти у гравітації. Оперуючи трьома фун- даментальним константами — гравітаційною сталою G Ньютона, швидкістю світла c і ста- лою Планка h, — можна скласти унікальні комбінації розмірності планківських довжи- ни Lp = √(Gh/c3), її чисельне значення ~10–33 см, і часу Lt = √(Gh/c5), ~10–43 с, а також харак- терної планківської енергії Ep = √(hc5/G) ~1019 GeV і планківської густини ρp = c5/ (G2h) = 5,4·1093 г/см3. Такі значення величин перебувають далеко за межами, в яких опе- рує сучасна експериментальна фізика. Тому неможливість дослідної перевірки робить усі космологічні сценарії продуктом чисто- го розуму. Фізика процесів на масштабах, більших і менших від планківської довжини простору й часу Lp і Lt, має відрізнятися хоча б через те, що учасниками гри по різні боки бар’єра є різні сили. Передбачається, що на відста- нях, менших від планківської довжини Lp, стають важливими квантові ефекти в геоме- трії простору і часу. Якщо їх ігнорувати і продовжувати користуватися класичним континуальним описом, в обчисленнях з’яв- ляються нескінченності, тобто нісенітниця. Планківський час Lt ~10-43 с, як зазначає Лін- де, — це момент, починаючи з якого ми впер- ше можемо розглядати Всесвіт у термінах нормального простору-часу. Це «після», а «до» — самі поняття простору і часу стають невизначеними. КВАНТОВО-МЕХАНІЧНИЙ ОПИС ВСЕСВІТУ НА РАННІЙ СТАДІЇ РОЗВИТКУ Квантова механіка як наука склалася для пояснення будови й поведінки матерії на рівні атомів, молекул і елементарних части- нок. Цю сферу прийнято називати мікросві- том, на відміну від макросвіту — Всесвіту. Якщо говорити про величини, то атом вод- ню має розмір, що становить п’ять сотих на- нометра, а електрон ще в шістнадцять тисяч разів менший. Саме мікросвіт — арена, де панують квантові закони. Квантова механіка описує поведінку час- тинок у просторі та часі на основі ймовірніс- них законів. Імовірнісні властивості части- нок визначаються так званою хвильовою функцією. Частинка у квантовій механіці перестає бути точно прогнозованим об’єк- том. Принципово важливим моментом стає і те, що деякі характеристики частинок пере- стають бути неперервними. Так, енергія, кіль- кість руху (імпульс), кількість обертання (спін) можуть ставати дискретними, тобто квантами. Не можна виключити й того, що можуть набувати дискретної структури й самі простір і час. Фундаментальною особливістю кванто- вої фізики є співвідношення невизначенос- ті. Зі співвідношення невизначеності Гей- зенберга ΔЕ·Δt ≥ h, де h — стала Планка, 15ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ можна стверджувати, що на достатньо ма- лих інтервалах часу Δt невизначеність енер- гії частинок ΔЕ може ставати настільки ве- ликою, що стан системи вже не можна роз- глядати як стаціонарний, тобто незмінний у часі. Для стаціонарності необхідно, щоб не- визначеність енергії ΔЕ була меншою, ніж відстані між сусідніми дискретними рівня- ми енергії в енергетичному спектрі речови- ни. Квантова механіка задає цілком визна- чений набір значень енергії для кожного конкретного стану речовини. Навіть у ви- падку макроскопічного тіла на початковій стадії розвитку Всесвіту можна знайти таке значення Δt, коли ця умова перестане вико- нуватися. У такому разі опис стану системи за допомогою квантово-механічної хвильо- вої функції стає нездійсненним, оскільки немає даних для її побудови. З цього можна зробити лише один висновок — на найрані- шій стадії свого розвитку Всесвіт не міг бути стаціонарним, тобто він міг існувати тільки змінюючись. А це вже дещо. І цей висновок має глобальний характер і стосується Все- світу загалом. Таким чином, абсолютно не- сподівано виявилося, що на найраніших стадіях розвитку Всесвіту рухом матерії в ньому керували не звичні для нас закони механіки Ньютона й Ейнштейна, а неясні та важкі для розуміння пересічного громадя- нина закони квантової механіки. Коли Все- світ мав планківський вік ~10-43 с, мікросвіт і макросвіт були єдині й неподільні. Це озна- чає, що не можна було сказати, ЩО і ДЕ знаходиться та З ЧОГО складається. Такий стан світу називають Планківською ерою, а матеріальний субстрат — «просторово-ча со- вою піною». А ось квантово-механічну тео- рію цієї «піни» не створено досі. ПРИЧИННИЙ ГОРИЗОНТ. ГУМАНІТАРНИЙ ВИКЛАД ФІЗИЧНОЇ КОСМОЛОГІЇ Відомо, що галактики розбігаються. Ще Е. Хаббл у 20-х роках минулого століття встановив, що чим далі галактика, тим з біль- шою швидкістю вона віддаляється від нас. Уже відомі галактики, які віддаляються від нас з релятивістськими швидкостями, тобто зі швидкостями, порівнянними зі швидкістю світла. Цей феномен пояснюють як розши- рення Всесвіту, тобто, з геометричного по- гляду, як збільшення радіуса кривизни на- шого світу. Просту аналогію, яка допомагає зрозуміти суть явища, можна провести на прикладі повітряної кульки, яку надувають. Надуваючи кульку, ми збільшуємо її радіус, тобто змінюємо кривизну її поверхні. А якщо уважно проаналізувати, то комашки, що си- дять на поверхні такої кульки, виявили б, що вони віддаляються одна від одної. До того ж, чим далі, тим з більшою швидкістю. При цьому самого факту надування кульки ко- машки могли б і не помітити. Кривизна простору обмежує наше бачення світу, ми бачимо світ лише до горизонту по- дій. Нас не дивує, що, перебуваючи в Києві, ми не бачимо Москви. Ми живемо на викрив- леній поверхні Землі і бачимо предмети тіль- ки до горизонту. Подорожуючи в минуле Всесвіту, ми б звернули увагу, що розміри го- ризонту скорочуються, тому що кривизна простору обернено пропорційна вікові Все- світу. Настав би момент, коли горизонт скоро- тився б до розміру Галактики, Сонця, Землі, електрона... Звідси ясно, що в історії Всесвіту були моменти, коли, виходячи з причинних міркувань, у ньому не могли існувати навіть елементарні частинки. Якщо горизонт скоро- чується до розміру елементарної частинки, то гравітаційна сила і «польові сили», що визна- чають електромагнітну/слабку/сильну взає- модію і, відповідно, будову елементарної час- тинки, зрівнюються за величиною, і з частин- кою щось мало б статися. Що? — Фазовий перехід. Найслабша серед взаємодій — граві- таційна — у міру заглиблення в історію Все- світу набирала б «сили», об’єднувалася з ін- шими взаємодіями, доки не настала б епоха «Великого об’єднання». Фазові переходи зазвичай супроводжують- ся порушеннями симетрії та появою нових просторово організованих структур. Усім ві- домо, що зі зміною температури вода зазнає фазових перетворень, переходячи з газо- подібного стану в рідину або лід. І ми чітко 16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ усвідомлюємо, як значно різняться ці фази за внутрішньою будовою і зовнішнім виглядом. Подібні структури — топологічні дефекти — як наслідок порушення симетрії під час фазо- вих переходів у матерії Всесвіту утворювали- ся на найраніших стадіях його розвитку. Такі структури називають струнами, текстурами, монополями, бранами. Вони, ніби поручик Кіже, існують, але вигляду не мають. Їх шука- ють, але поки що не знаходять. Вони залиша- ються справжньою інтригою фізики й астро- номії вже не один десяток років. ІЄРАРХІЯ ЧАСТИНОК І СВІТІВ Найважливішим моментом квантової кос- мології виявилася необхідність викорис- тання теорій простору з кількістю вимірів понад три. Тривимірний характер нашого світу не порушується на масштабах аж до ~1 мм, що підтверджує експериментальна перевірка закону тяжіння Ньютона. Це означає, що всі три закони Ньютона прекрасно описують рух матеріальних частинок під дією гравіта- ційних сил. Якби простір не був тривимір- ним, ми б одразу, як наслідок, помітили від- хилення в рухах планет. Додаткові просто- рові виміри з’являються в теоріях, що пояснюють будову і номенклатуру елемен- тарних частинок. Вони виявляються лише на мікроскопічних масштабах, порівнянних з планківською довжиною. Ці додаткові ви- міри компактні. Вони нагадують туго згор- нуті паперові кульки, що мають складну структуру і мізерно малий розмір. На вели- ких масштабах наш простір тривимірний. Теорія струн (топологічних дефектів, зга- даних вище) описує весь спектр елементар- них частинок (її ще називають М-теорією). Вона містить 7 додаткових компактних ви- мірів. Крім того, вона описує й цілу низку об’єктів з протяжними вимірами — бран (мембран). Тривимірні протяжні об’єкти назвали 3-брани, чотиривимірні — 4-брани і так далі. Наш Всесвіт — 3-брана, занурена у простір вищої розмірності — Мультивсе- світ. Світи, подібні до нашого Всесвіту, пов’язані в ньому лише тим, що обмінюють- ся з ним гравітонами (квантами гравітацій- ного поля) і гіпотетичними, ще не відкрити- ми частинками, що слабко взаємодіють з матерією [3]. Дивовижним чином особливості будови елементарних частинок матерії на наймен- ших масштабах виявилися пов’язаними з будовою Всесвіту на грандіозних просторо- вих масштабах. Подібно до того, як геоме- трія Рімана визначила структуру рівнянь загальної теорії відносності, було встанов- лено, що фізичні властивості елементарних частинок тісно пов’язані з будовою ком- плексних геометричних просторів Кала- бі – Яу. Виявилося, що вигляд простору Ка- лабі – Яу впливає на маси частинок, власти- вості взаємодій і сил у матеріальному світі. Отже, властивості елементарних частинок і початкові космологічні умови у Всесвіті ви- явилися тісно по в’я заними через геометрію різноманіття Калабі — Яу. БАГАТОВИМІРНІ ПРОСТОРИ КАЛУЦИ – КЛЕЙНА І КАЛАБІ – ЯУ. ДЕЯКІ ПИТАННЯ БАГАТОВИМІРНОЇ ФІЗИКИ Існування додаткових просторових вимі- рів постулювали математики Калуца і Клейн у 1919 р. У нас, 3D-спостерігачів, немає ор- ганів чуття, які дали б нам можливість сприймати ці додаткові виміри. Однак на прикладі сценарію Калуци – Клейна можна простежити всі головні особливості сучас- них багатовимірних моделей М-теорії. У найпростішому випадку додамо до на- шого тривимірного світу один додатковий просторовий вимір z. Повний набір коорди- нат у (4+1)-вимірному просторі-часі — це (xμ; z), μ = 0, 1, 2, 3. За низьких енергій фізи- ка буде (3+1)-вимірною, якщо координата z буде компактною (згорнутою) з деяким ра- діусом R, що визначає характерний розмір додаткового просторового виміру. Це озна- чає, що z змінюється в обмежених розмірах, від 0 до 2πR. Інакше кажучи, 4-вимірний простір є циліндричним, причому три його виміри x1; x2; x3 нескінченні, а четвертий ви- мір z — це круг радіуса R. Зауважимо, що на 17ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ масштабах, більших від R, спостерігач «не бачить» додаткового 4-го виміру. Йому зда- ється, що він живе в тривимірному світі. Зазначимо важливий факт: компактні (згорнуті) виміри простору мають колосаль- ну внутрішню енергію. Навіть такі потужні прискорювачі, як адронний колайдер, не мо- жуть подолати тих сил, що діють в околі згорнутих вимірів. Структура матерії на рів- ні масштабів, порівнянних з планківською довжиною, прихована від нас грандіозним енергетичним бар’єром. Нагадаємо, що план- ківська енергія Ep = √(hc5/G) ~1019 GeV. Квантова механіка струн оперує з 10 про- сторовими і 1 часовим вимірами. Причому 3 просторових і 1 часовий вимір виявляються нескінченними, а решта — згорнутими. Чому 10 вимірів? Для 11 і більшого числа вимірів у теорії з’являються безмасові частинки зі спіном 2, що є неприйнятним з теоретично- го та експериментального погляду. Маси й заряди елементарних частинок ви- значаються модами коливань струн. А моди коливань залежать від розмірів і форми до- даткових компактних вимірів. Мимоволі ви- никає аналогія зі скрипкою, в якій гармоній- не поєднання чотирьох струн, класичної форми інструмента і резонаторних отворів визначають специфічний тембр звуку. В реальному світі додаткові виміри згор- нуті не в циліндричні поверхні, як припус- кали Калуца і Клейн, а в простори склад- нішої природи. У 1984 р. було знайдено, що рівняння теорії струн задовольняє клас 6-вимірних комплексних геометричних про- сторів Калабі — Яу. Отже, наш Всесвіт містить додаткові вимі- ри. Відповідно до теорії струн у кожній точці нашого простору є шість додаткових вимірів, згорнутих у химерну форму просторів Кала- бі – Яу. Ці виміри — невід’ємна частина струк- тури нашого простору і є всюди. Вони на- стільки малі й так туго скручені, що не можуть бути виявлені за допомогою найсучаснішого експериментального обладнання. Розміри згорнутих вимірів становлять ~10-33 см. З ДОРОЖНЬОЇ КАРТИ ВСЕСВІТУ Загальноприйнятою моделлю утворення Всесвіту є модель Великого Вибуху. Квантові ефекти відігравали вирішальну роль у план- ківську еру (~10-43 с від моменту народження Всесвіту). Вони мали велике значення аж до 10-денного віку Всесвіту, коли завершився нуклеосинтез і утворення атомів (див. рис.). При цьому Всесвіт являв собою розпечену масу з температурою близько 10 млрд граду- сів. Потім знадобився майже мільярд років для охолодження матерії та утворення Галак- тики і нашої Сонячної системи. Трансформації речовини на рівні елемен- тарних частинок відбувалися від моменту Календар Всесвіту 18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 8 ГРАНІ НАУКИ часу, що обчислюється мізерно малою вели- чиною близько 10–32 с, до приблизно однієї секунди від початку творення. Початок цієї епохи іменують Великим об’єднанням. Ще далі в глиб часів, протягом неуявно малого проміжку часу, від 10–34 до 10–32 с панувала Інфляція. Модифікація моделі Великого Вибуху, що охоплює період експоненціального розши- рення на ранній стадії розвитку Всесвіту, на- зивається Інфляцією. В типовому інфляцій- ному сценарії експоненціальне розширення почалося приблизно в 10–34 с після початку часу і закінчилося, коли Всесвіт став у сотню разів старшим (тобто після приблизно 10–32 с). Упродовж цього інтервалу часу (так званої Інфляційної епохи) всі відстані у Всесвіті збільшилися приблизно в 1050 разів. Горизонт подій зріс із 10–24 см до 300 млн світлових ро- ків. Інфляція полягала радше в розширенні простору, ніж у русі частинок у ньому. Інфляційний сценарій розвитку Всесвіту розробили у 80-ті роки Алан Гус [4] (Alan Guth) з Массачусетського технологічного інституту і Андрій Лінде [2] зі Стенфорд- ського університету (США). Отже, маємо таку картину світу. Зі спів- відношення невизначеності Δt ~h/∆E випли- ває, що планківська енергія ~1019 GeV відпо- відає вікові Всесвіту ~10–43 с. Відразу після Планківської ери простір-час мав 11-вимірну структуру (10 просторових і один часовий ви- мір). Це була арена існування елементарних частинок, усі 10 просторових вимірів мали приблизно однаковий планківський розмір. Далі три виміри почали розширюватися до нескінченності, а решта (циклічні) — залиши- лися згорнутими. Розміри згорнутих вимірів становлять ~10-33 см. Такими вони залиша- ються і понині. На великих масштабах Все- світ набув звичного вигляду тривимірного просторового об’єкта. У допланківську еру (< ~10–43 с від момен- ту народження Всесвіту) самі поняття часу і простору втрачають фізичний сенс через квантові флуктуації. Перефразовуючи сло- ва Іоанна Богослова, можна сказати: «Часу ще не було», втім, простору також... ЯК І КОЛИ ПОНЯТТЯ ЧАСУ І ПРОСТОРУ ВТРАЧАЮТЬ ФІЗИЧНИЙ СЕНС Народження Всесвіту належить до періо- ду Планківської ери, коли метрика простору- ча су ще не описувалася рівняннями загаль- ної теорії відносності (ЗТВ). У цей період просторові координати і час, що входять до рівнянь ЗТВ, не можуть слугувати засобом опису руху частинок матерії через квантово- механічне співвідношення невизначеності. Інакше кажучи, квантові флуктуації метри- ки виключають можливість розгляду еволю- ції Всесвіту на ранніх стадіях у термінах тра- єкторій і проміжків часу, тобто координатно- часового подання. Грубо кажучи, при цьому не можна чітко визначити, ЩО і ДЕ знахо- диться та КОЛИ відбувається. З фізичного погляду народження Всесвіту можна розглядати як квантовий стрибок, тобто квантовий перехід з допланківської ери в пост- планківську. При цьому в квантовій фізиці вва- жається безглуздим ставити питання про про- сторову і часову структуру власне стрибка. Відповідно до методології квантової фізи- ки такий стрибок можна розглядати тільки в імовірнісному сенсі. При цьому обов’язково потрібно вказати всі можливі рівні перехо- дів, а також імовірності переходів між рівня- ми (так звані матричні елементи). На етапі сучасних знань вказати це, на жаль, немож- ливо. Тому всі теорії, що не враховують фун- даментальних основ квантової фізики, ма- ють спекулятивний характер. Те, що було ще раніше, називають по- різному: Допланківська ера, Pre-Big Bang, Досвітове існування Логосу... Більше про це знають лише пророки. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Дубровин Б.А., Новиков С.П., Фоменко А.Т. Совре- менная геометрия. Методы и приложения. — М.: Наука, 1986. — 760 с. 2. Andrei Linde, Professor of Physics // http://www. stanford.edu/~alinde/. 3. Greene B. The Elegant Universe. Superstrings, Hidden Dimensions, and the Quest for the Ultimate Theory. — New York: Vintage Books, 2000. — 464 p. 4. Alan Guth, Victor F. Weisskopf Professor of Phy sics // http:// web.mit.edu/physics/people/ faculty/guth_alan.html.

Що було на початку

Institution

Ähnliche Einträge