Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці
Приміщення, яке у 1993 р. було передане державою у користування Музею Івана Гончара, і в якому нині розміщується його експозиція, є пам’яткою архітектури ХVIII– XIX ст. Історія спорудження цієї будівлі тісно пов’язана з історією Києва і Печерська. Тож зробимо невеликий екскурс у минуле....
Saved in:
| Date: | 2011 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Series: | Відлуння віків |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40403 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці / Х. Чучман // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 17-20. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-40403 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-404032013-01-16T12:13:27Z Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці Чучман, Х. Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти Приміщення, яке у 1993 р. було передане державою у користування Музею Івана Гончара, і в якому нині розміщується його експозиція, є пам’яткою архітектури ХVIII– XIX ст. Історія спорудження цієї будівлі тісно пов’язана з історією Києва і Печерська. Тож зробимо невеликий екскурс у минуле. 2011 Article Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці / Х. Чучман // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 17-20. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40403 uk Відлуння віків Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти |
| spellingShingle |
Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти Чучман, Х. Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці Відлуння віків |
| description |
Приміщення, яке у 1993 р. було передане державою у користування Музею Івана Гончара, і в якому нині розміщується його експозиція, є пам’яткою архітектури ХVIII– XIX ст. Історія спорудження цієї будівлі тісно пов’язана з історією Києва і Печерська. Тож зробимо невеликий екскурс у минуле. |
| format |
Article |
| author |
Чучман, Х. |
| author_facet |
Чучман, Х. |
| author_sort |
Чучман, Х. |
| title |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці |
| title_short |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці |
| title_full |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці |
| title_fullStr |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці |
| title_full_unstemmed |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці |
| title_sort |
казенний губернаторський будинок у києво-печерській фортеці |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40403 |
| citation_txt |
Казенний губернаторський будинок у Києво-Печерській фортеці / Х. Чучман // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 17-20. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
| series |
Відлуння віків |
| work_keys_str_mv |
AT čučmanh kazennijgubernatorsʹkijbudinokukiêvopečersʹkíjfortecí |
| first_indexed |
2025-07-03T22:29:49Z |
| last_indexed |
2025-07-03T22:29:49Z |
| _version_ |
1836666627335127040 |
| fulltext |
Приміщення, яке у 1993 р. було передане державою у користування Музею Івана Гончара, і в якому
нині розміщується його експозиція, є пам’яткою архітектури ХVIII– XIX ст. Історія спорудження
цієї будівлі тісно пов’язана з історією Києва і Печерська. Тож зробимо невеликий екскурс у минуле.
АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ, ПАРКИ ТА ІСТОРИЧНІ ЛАНДШАФТИ
Ó1667 р. після переходу
Правобережної Ук/
раїни під руку Москви
за Андрусівським перемир’ям
між Російською державою і
Річчю Посполитою Київ став
прикордонним містом. Логічно,
що, вступивши до Києва,
російська адміністрація почала
укріплювати фортечні мури
Старого міста, яке складалося у
2/й пол. XVII ст. з кількох окре/
мих фортець [5].
На Печерську в цей час існу/
вало кілька монастирів і давнє
поселення довкола Києво/Пе/
черської лаври, відоме у
ХVI–XVII ст. під назвою “Пе/
черське містечко”. Територія,
на якій розташована садиба
Музею, належала саме до Пе/
черського містечка. Його насе/
лення обслуговувало Лавру,
мало три приходські церкви,
дві з яких — Феодосія Печерсь/
кого і Воскресіння Христового
(нині в народі називають “Аф/
ганська”) — збереглися до наших днів. До парафії сусідньої з на/
шим музеєм Воскресенської церкви на початку XVIII ст. належало
близько 100 селянських дворів [7]. Окрім селян, серед мешканців
Печерського містечка були і заможні городяни. Між зазначеними
двома церквами і третьою, св. Параскеви П’ятницької (яка не збе/
реглася), розташовувалася торгова площа Печерського містечка.
Торгівля давала значні прибутки Києво/Печерській Лаврі, оскільки
саме цей монастир володів містечком [21].
З кінця XVII ст. за вказівкою російського уряду на Печерську
зводяться фортифікаційні укріплення. Спочатку гетьман Іван Са/
мойлович з козаками спорудив земляні вали довкола Лаври і Пе/
черського містечка, за ним гетьман Іван Мазепа звів цегляний обо/
ронний мур довкола Верхньої Лаври. А в 1706 р. під час Північної
війни цар Петро І заклав на Печерську фортецю бастіонного типу із
земляними валами, ровами й іншими укріпленнями. Києво/
Казенний губернаторський будинок
у Києво5Печерській фортеці
(Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”)
Парадний фасад казенного губернаторського будинку з флігелями.
Креслення 1780 р. (Публікується вперше).
Києво>Печерська фортеця і частина форштадту з Московського боку. 1783 р.
Христина Чучман
Печерська Лавра, Вознесенський монастир і Пе/
черське містечко опинилися всередині цієї фор/
теці. При цьому будинки містечка (близько тисячі
дворів) було знесено, а їхніх мешканців пересе/
лили за межі фортеці в Нову слободу, утворену в
районі сучасних вулиць Московської, Різницької
і Рибальської [10].
Певний час у Києві утримувались дві фортеці.
Та з 1803 р., як писав історик Д.П. Мєньшов, “Ста/
рокиевская почитается ненужною и к содержа/
нию не полагается. С первой половины 18 века
гарнизон Киева начал сосредотачиваться в Пече/
рской крепости, а строкиевские валы заросли де/
ревьями и кустарниками и сделались местом
праздничных прогулок для народа” [16]. Поблизу
НЦНК “Музей Івана Гончара” до нашого часу збе/
реглися вали бастіонів і споруди з комплексу
Києво/Печерської фортеці. Це — Московські
верхня (1765 р.) і нижня (1779 р.) брами (тодішній
в’їзд до Києва з півдня), Васильківська равелінна
брама (вул. Цитадельна, буд. №3), пороховий
льох Олексіївського бастіону (кафе “Царське се/
ло”), головна гауптвахта (вул. І. Мазепи, 44), ар/
сенал (Культурний центр “Мистецький Арсе/
нал”). Опис Києва 1775 р. свідчить, що в Києво/
Печерській фортеці “жил генерал/губернатор,
обер/комендант, генералитет и штаб/офицеры
артиллерии”. Тут знаходилися “губернаторский
дом, деревянной на каменном фундаменте и при
нем каменные службы. Обер/комендантский де/
ревянной же дом… Каменная гауптвахта с дежур/
ной и комендантскою канцеляриею для гарнизо/
на, казармы каменные и провиантской немалой
магазейн. Из означенных казарм — в одних поко/
ях губернская канцелярія” [4]. Дослідниця
Київської фортеці О. В. Сіткарьова зазначає, що
впродовж свого існування деякі з цих будівель
неодноразово змінювали архітектурний вигляд і
функціональне призначення [22]. Цей висновок
безпосередньо стосується й приміщення НЦНК
“Музей Івана Гончара”.
На охоронній дошці під №866 на фасаді на/
шого музею зазначено, що це — колишня “Канце/
лярія генерал/губернатора”. В той же час ряд
довідників стверджує, що це “губернаторський
(генерал/губернаторський) будинок” [13, 14, 15,
17, 19, 23]. Є розходження і в датуванні споруд/
ження цієї будівлі. На охоронній дошці вказано
1780 р. Ця ж дата фігурує і в більшості довідників.
Проте це не єдина версія, називається ще дата
“серед. 50/х років 18 ст.” [13]. Вона видається
більш вірогідною, бо факти свідчать, що садиба
була споруджена в період з 1757 по 1762 рр. Такої
точки зору дотримуються архітектор І.М. Мала/
кова [20] та києвознавець М.Б. Кальницький [12],
які досліджували цю споруду. Підтвердженням
останньої версії є архівні документи, зокрема
“Книга прихода и расхода денежных сумм ассиг/
нованных на строительство казенного губернато/
рского дома на каменном фундаменте в Печерс/
кой крепости” [1] та “Дело о ремонте дома губер/
натора в городе Киеве”. В останній справі гово/
риться, що “строение губернаторского дома быв/
шей губернской канцелярии было начато 17 мая
1757 года и окончено 1762 года” [2].
Відоме й ім’я архітектора, за чиїм проектом
було зведено будівлю. Це — Семен Антонович
Карін (1733–1797 рр.) Походив він із дворянської
родини, рано почав професійну діяльність. З
1747 р. як учень архітектора працював в команді
архітектора І.Ф. Мічуріна на будівництві Андріїв/
ської церкви за проектом Б. Растреллі. В 1754 р.
С. Карін — уже архітекторський помічник 2/го
класу в чині підпоручика. З 1759 р. працював в
якості архітектора, маючи капітанський чин. 1768
р. Семен Антонович отримав звання архітектора і
з 1790/х рр. працював на посаді архітектора Мос/
ковської управи і московського губернського
архітектора. На початку 1797 р. С. Карін помер, і
був похований у Москві в Покровському монас/
тирі [9].
Зовнішній вигляд будинку і садиби, зведених
за проектом С. Каріна, до сьогодні зазнав знач/
них змін. На час побудови за структурою це була
досить типова садиба, особливо поширена у
Підмосков’ї з 1780/х рр [11]. Вона складалася з
центральної двоповерхової будівлі, двох
флігелів та огорожі з брамою. Головний будинок,
побудований у стилі бароко, мав два фасади
(парадний і тильний), високий трикутний фрон/
тон над входом і бічні виступи. Перший цоколь/
ний поверх одразу був викладений із цегли, і
дійшов до нашого часу без значних змін. Другий
поверх був дерев’яним, з високим дахом,
імовірно, критим ґонтом. Відомо, що ґонт поста/
чався на це будівництво з Чернігівщини [12, С.6].
До центрального входу на другий поверх вели
закруглені дерев’яні сходи на кам’яному фунда/
менті. Тильний фасад мав вигляд двоповерхової
18
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
Тильний фасад казенного губернаторського будинку.
1783 р.
лоджії з арками на чотирьох цегляних стовпах.
Садиба мала два кам’яні флігелі та в’їзну браму.
Первісний вигляд будинку і садиби, а також їх
перебудови зафіксовані на планах Києво/Пе/
черської фортеці [12,15, 20].
Історія зберегла для нас відомості і щодо
внутрішнього вигляду будівлі. Згідно опису 1776–
1779 рр. планування приміщень верхнього по/
верху було анфіладним. Праве крило налічувало
7 кімнат, ліве — 6. Кімнати, серед яких у правому
крилі знаходились і спальні, були обклеєні шпа/
лерами або побілені крейдою, дерев’яні стелі
підбиті тканиною. Будівля мала пічне опалення,
зустрічалися “голландські” печі, оздоблені кахля/
ми. Праве крило нижнього цокольного поверху
займали господарські приміщення і кухня. Ліве —
складські приміщення. Підлога і стелі першого
поверху були цегляні. Останні мали вигляд
склепінь. У флігелях садиби жила двірня і охоро/
на. За її межами знаходився “конюшиний двір”, а
за валами фортеці — губернаторський сад із де/
рев’яними будівлями для відпочинку [12, додаток].
До нашого часу будинок дійшов у перебудо/
ваному вигляді, оскільки в 1782 р., під час пере/
бування в ньому намісницького правління стала/
ся пожежа. Як свідчать документи, в ніч на 23
грудня 1782 р. в будинку ночували секретар,
реєстратор і канцелярист. Тут перебували кара/
ульні солдати і сторожа. Всі вони засвідчили, що
о другій годині ночі дим заповнив усе приміщен/
ня намісницького правління. В палатах також но/
чували чергові канцеляристи, які встигли вряту/
вати деякі справи і речі. Після пожежі залишили/
ся тільки цегляний цокольний поверх будинку,
цегляні флігелі та зруйнована огорожа [3].
Впродовж 1806–1809 рр. велася рекон/
струкція будинку. Саме після неї, на початку
ХІХ ст., будинок набув зовнішнього вигляду,
близького до сучасного. З цегли було зведено
другий поверх під залізним дахом. На місці
північного флігеля, перпендикулярно до будин/
ку, прибудовано двоповерховий цегляний кор/
пус, у якому тепер розміщені адміністрація і нау/
кова частина музею. У цей же час відновили ого/
рожу і встановили нову цегляну аркову браму з
пішохідними проходами. Сходи парадного фаса/
ду було ліквідовано —
замість них спорудили
вхід на перший поверх,
тильний фасад також на/
був сучасного вигляду.
Нові фасади були декоровані у класицистичному
стилі. На початку ХХ ст. історик В. Щербина пи/
сав, що : “на передньому фасаді перебудованого
колишнього будинку генерал/губернатора ще
зберігся слід державного герба — двоголовий
орел того типу, як на початку ХІХ ст., на затильно/
му фасаді добре зберігся вензель “А” [24].
З часом змінювався не тільки будинок, зміню/
валася сама Києво/Печерська фортеця, розмір
якої упродовж ХІХ ст. збільшився за рахунок по/
будови нових укріплень в 1831–1861 рр. Тепер во/
на називалася “Нова Печерська фортеця”, а
бастіонну фортецю XVIII ст. стали називати “Ста/
ра Печерська фортеця” або ж “Цитадель”. Крім
цього відбувалися і адміністративні зміни на те/
риторії підросійської України. Створену у 1708 р.
Київську губернію у 1775 р. було ліквідовано, а
Київ з околицями відійшов до Малоросійського
відомства. З 1781р. було запроваджено Київське
намісництво. 1797 р. Київську губернію віднови/
ли, і вона проіснувала до 1917 р.
Ці фактори вплинули на те, що садиба та її
центральний будинок упродовж тривалого часу
використовувалися за різним призначенням і
різними відомствами. Відомо, що за період з 1700
по 1917 р. у Києві було 85 губернаторів [18]. Деякі
з них називалися просто губернаторами чи гене/
рал/губернаторами навіть до того, як у 1708 р.
вперше було утворено Київську губернію. До то/
го ж, у певні періоди в Києві існували ще посади
військового та цивільного губернатора (генерал/
губернатора). Функції їх з часом змінювалися. Не
варто абсолютизувати назву “генерал/губерна/
торський будинок”. Якщо вона у когось
асоціюється саме з Київським генерал/губерна/
торством, то слід знати, що останнє було утворе/
не у 1832 й проіснувало до 1914 р. До того ж
дослідники стверджують, що всі генерал/губер/
натори, які обіймали цю посаду в Києві з 1832 р.,
мешкали у генерал/губернаторському палаці на
вулиці Інститутській, на місці теперішнього бу/
динку № 20/8. Ця будівля не збереглася [8].
Стосовно нашого будинку відомо, що в ньому
з 1766 по 1775 р. мав помешкання Київський гу/
бернатор (генерал/губернатор) генерал/аншеф
Федір Матвійович Воєйков, який збудував у
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
19
Фасад магазинів (складів)
комісаріатського відомства.
Креслення 1809 р.
20
садибі дерев’яну оранжерею.
Можна припустити, що до зап/
ровадження у 1781 р. Київсько/
го намісництва це приміщення
могло одночасно або частково,
наприклад, ліве крило, вико/
ристовуватись і під губерна/
торську канцелярію.
Від 1776 до 1779 р. садиба не
експлуатувалася і перебувала у
занедбаному стані. В 1779 р. в ній
тимчасово розмістили польову
аптеку. Пізніше тут були наміс/
ницьке правління, губернська
скарбниця, комісаріатське ві/
домство. Саме воно у 1806–
1809 рр. і провело реконструк/
цію приміщення [12]. Після пе/
ретворення комісаріатського
відомства на інтендантське в
садибі знаходився інтендантсь/
кий речовий склад, і в кінці
ХІХ ст. вона мала адресу: “Ци/
тадель, №15” [6].
За радянської доби будинок
також використовувався як
склад, а з середини ХХ ст. як
гуртожиток Київського військо/
вого округу. Крім перебудови
на початку ХІХ ст., були ще ре/
конструкції 1880/х та 1920/х рр.
У другій половині ХХ ст. буди/
нок знову зазнав внутрішніх пе/
ребудов, зокрема, було насте/
лено підлоги, прибудовано нові
сходи, з південного боку зведе/
но гараж. Тоді ж знесено пів/
денний флігель і поряд з сади/
бою споруджено п’ятиповерхо/
вий житловий будинок. У 1979
р. центральний будинок садиби
оголошено пам’яткою архітекту/
ри республіканського значення,
з подальшим використанням її
під заклад культури.
Розміщення в цій садибі
центру української народної
культури є певною мірою сим/
волічним. На цьому місці давно
вже ліквідовано житла селян і
міщан Печерського містечка. Та
діюча етнологічна експозиція
НЦНК “Музей Івана Гончара”,
виставки творів народних
майстрів, фестивалі, виступи
кобзарів і народних гуртів, ігри
та забави, які відбуваються на
цій території, дають можливість
доторкнутись до минулого на/
роду, створюють неповторну
атмосферу українського сере/
довища.
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
1. ЦДІАК України, ф.59, оп.1, спр.2955
2. ЦДІАК України, ф.59, оп.1, спр.8033.
3. Пожар 1782 г. в здании Киев. Намест. Правления // Ис�
торические материалы из архива Киевского губернского
правления. Под ред. А. Андриевского.� Выпуск 2. — К.,
1882. — С. 31�35.
4. Описи Київського намісництва 70�80 років XVIII ст. — К.,
1989. — С. 18 — 19.
5. Алферова Г.В., Харламов В.А. Киев во второй половине
ХVII века. К., 1982. — С. 10, 61 — 64.
6. Весь Киев. Адресная и справочная книга. 1899. — С.
195.
7. Визначні пам’ятки Києва: енциклопедичний довідник. —
К., 2005. — С. 166.
8. Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. — К.: Кий, 2004.
— С. 124.
9. Дьяконов М. В. К биографическому словарю московских
зодчих XVIII — XIX вв. // Русский город. Выпуск 4. — М.,
1981. — С. 175 — 176.
10. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. Кн. І, ч. І.
— К., 1999. — С. 432.
11. Ильин М. А. К вопросу о русских усадьбах ХVIII ст. //
Русский город. Выпуск 4. — М., 1981. — С. 157 — 173.
12. Історична записка. Реставрація і реабілітація пам’ятки
архітектури національного значення — колишнього бу�
динку військового генерал�губернатора під Український
Центр народної культури “Музей Івана Гончара”. Підго�
тував М.Б. Кальницький — К. : Архітектурно�проектна
майстерня “Реставратор”. — 2002.
13. Киев. Энциклопедический справочник. Под ред. А.В.
Кудрицкого. — К., 1986. — С. 130.
14. Київ. Провідник. За редакцією Федора Ернста. — К.,
1930. — С. 545.
15. Килессо С. К. Киево�Печерская лавра. — М. : Искусство,
1975. — С. 92.
16. Меньшов Д. П. Старо�Киевская и Печерская крепос�
ти. — М., 1913. — С. 13 — 14.
17. Нариси з історії Києва. К., 2002. — С. 119.
18. Рибаков М. О. До історії однієї з імператорських струк�
тур в Україні (Губернаторська влада в Києві 1700 — 1917
рр.) // Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. —
К., 1997. — С. 210.
19. Памятники градостроительства и архитектуры Украи�
нской ССР. Т.1. — К. 1982. — С. 74.
20. Канцелярия генерал — губернатора. Киев, ул. Январс�
кого восстания, №29. Проект охранной зоны. Том IV.
Книга 1. — Укрпроектреставрация. — К., 1994.
21. Сіткарьова О. В. Архітектурний ансамбль Києво�Пе�
черської лаври та її історичного оточення за доби гетьма�
на І.С. Мазепи. — К., 2005. — С. 159 — 171.
22. Ситкарева О. В. Киевская крепость ХVШ — ХІХ вв. —
К., 1997. — С. 71.
23. Туристичний путівник. Київ. Львів. — 2001. — С. 233.
24. Щербина В. Кілька маловідомих пам’яток XVIII ст. в Києві
// Київські збірники історії й археології, побуту й мисте�
цтва. — Збірник перший. — К., 1930. — С. 310.
Сучасний вигляд будівлі. Фото Богдана Пошивайла. 2011 р.
|