Етнологія релігії як галузь релігієзнавства
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43980 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Етнологія релігії як галузь релігієзнавства / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С.120-125. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43980 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-439802013-05-28T14:51:04Z Етнологія релігії як галузь релігієзнавства Филипович, Л. Дисциплінарне релігієзнавство 2009 Article Етнологія релігії як галузь релігієзнавства / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С.120-125. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43980 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дисциплінарне релігієзнавство Дисциплінарне релігієзнавство |
| spellingShingle |
Дисциплінарне релігієзнавство Дисциплінарне релігієзнавство Филипович, Л. Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| format |
Article |
| author |
Филипович, Л. |
| author_facet |
Филипович, Л. |
| author_sort |
Филипович, Л. |
| title |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| title_short |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| title_full |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| title_fullStr |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| title_full_unstemmed |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| title_sort |
етнологія релігії як галузь релігієзнавства |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Дисциплінарне релігієзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43980 |
| citation_txt |
Етнологія релігії як галузь релігієзнавства / Л. Филипович // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С.120-125. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT filipovičl etnologíârelígííâkgaluzʹrelígíêznavstva |
| first_indexed |
2025-07-04T02:23:00Z |
| last_indexed |
2025-07-04T02:23:00Z |
| _version_ |
1836681298370887680 |
| fulltext |
120
РОЗДІЛ 11
ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ ЯК ГАЛУЗЬ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Етнологія релігії як відносно нова й окрема галузь релігієзнавства, що
виникла в результаті міждисциплінарного дослідження етносу і релігії,
вивчає різні аспекти їх взаємодії. По-перше, в рамках етнології релігії
вирішуються термінологічно-семантичні проблеми: як визначати і який
смисл вкладати в поняття етносу і релігії, етнічної релігії, національної
релігії, національної церкви тощо. По-друге, ця наука розглядає онтологічний
статус етносу і релігії, тобто те, як можливе існування релігії та етносу в їх
взаємозв'язку та взаємодії. По-третє, етнологія релігії ставить і вирішує
питання того, чи є релігія неодмінною, органічною ознакою етносу і чим є (в
структурному відношенні) релігія щодо етносу і етнос щодо релігії.
Досліджуючи функціональність релігії та етносу, етнологія релігії, по-
четверте, займається проблемою походження і початків цих двох феноменів:
чи вони одно-, а чи різночасові. По-п'яте, з'ясовується вплив релігії на
формування етносу і навпаки (як етнос формує свою релігію і які зміни
вносить в чужі, приймаючи останні як свої). По-шосте, етнологія релігії
визначає ті закономірності, за якими розвиваються етнос і релігія у своїй
взаємодії. І останнє, етнологія релігії має спрогнозувати перспективи
взаємозв'язків і взаємовпливів етносу і релігії на майбутнє.
Як бачимо, предметне поле етнології релігії є дуже широке. Воно,
власне, включає весь сукупний релігійний досвід певних етнічних спільнот,
тобто їх релігійні уявлення та релігійну практику, зафіксовані в історії етносу
та його релігії пам'ятки матеріальної та духовної культури, що відображають
появу і розвиток, природу і характер етнорелігійного зв'язку. Якщо коротко,
то етнологія релігії вивчає релігійні аспекти життєдіяльності етносів та
етнічні особливості релігійного буття окремої особи-носія певної етнічності
або загалом етнічної спільноти. Відтак етнологія релігії покликана виявляти і
вивчати взаємозумовлені, складні й суперечливі зв'язки етнічного та
релігійного життя.
Релігія та етнос - явища, які, незважаючи на відмінність своєї природи,
тісно пов'язані між собою онтологічно, історично, функціонально. Цей
зв'язок настільки глибокий і тривалий, що постає питання про релігію як одну
із етнічних ознак народу. Але, розглядаючи взаємозв’язок і взаємозалежність
релігії і етносу, слід усвідомлювати, що ці явища відмінні. Релігія, як ніякі
інші суспільні феномени, що виступають суто природними вимірами
людської дійсності, відображає трансцендентні сфери буття людини. Вона є
ірраціональним вираженням вищого щодо людини буття. Етнос же - не
надприродне явище, а результат взаємодії різних складових у процесі
природного творення певної спільноти людей, які пов’язані різними нитками
в соціально-економічній, культурній, географічній та інших сферах. Якщо
релігія покликана наблизити, пов’язати людину з Богом, то в рамках етносу
121
людина пов’язується з подібними до себе людьми свого племені, народності,
нації. Як бачимо, онтологічні основи буття людини в релігії та етносі -
відмінні. Вони не можуть заміщувати один одного і навіть не є
рівнопокладеними. Етнос і релігія різноплощинні: етнос – природна,
соціальна, культурна, навіть економічна одиниця, релігія за своєю суттю є
трансцендентним явищем.
Під час етногенезу, на відміну від націогенезу, релігія постає одним із
найважливіших компонентів цього процесу. Вважається, що всі релігії є
етногенетичними, бо їх поява і розвиток відбувався в рамках певного
соціального, в т.ч. етнічного, організму, який витворював й свою релігію,
культ, специфічну форму колективного чи індивідуального усвідомлення,
переживання трансцендентного, форму вшанування та поклоніння йому. В
первісних суспільствах релігія стала єдиною зримою формою виявлення
етнічного. Саме в релігії фіксуються конкретні культурні досягнення етнічної
спільноти, а відтак і рівень її розвитку. В первісну епоху існували тісні
зв'язки між релігією та етносом, між плем'яними культами та плем’ям, серед
якого вони були поширені. Тому є всі підстави говорити про збіг в той час
релігійного та етнічного, про їх тотожність. Релігія виступає засобом
вираження плем'яної (протоетнічної) належності.
Релігійні уявлення у кожного народу своєрідні, відмінні від інших,
тісно пов’язані з їх етнічною картиною світу. Це тому, що релігія фіксує в
понятті Бог результати пізнання світу, самої людини, весь (на перших порах)
духовний (і не тільки) досвід етносу. Відтак релігія дає не тільки
універсальні, а й перш за все етнічні форми осмислення людиною глибинних
основ буття. Кожному народові характерне своєрідне сприйняття
трансцендентного, через призму якого етнос організовує та відтворює світ.
Зростаючи разом з етносом, його релігія сприяє формуванню народу,
інтегрує його завдяки спільній ідеології, єдиному віровченню, відправі
культу тощо. Така релігія зберігає народ, його традиції, транслюючи їх з
покоління в покоління. Як наслідок взаємодії релігійного та етнічного,
формується етнорелігійність, яка відрізняє не тільки релігію від релігії, але й
насамперед народ від народу. Тому належність індивіда до певної релігії
виступає як його етнічна належність.
З розвитком людства як етноспільноти зафіксований на початковому
етапі збіг етнічного та релігійного поступово втрачається. В етнорелігієгенезі
різних народів етнічне, порівнюючи з релігійним, довгий час є визначальним
чинником. Але з часом релігійне в людській історії починає домінувати,
порівнюючи з етнічним, що стає вторинним і дещо несуттєвим. І лише у нові,
а особливо в новітні часи етнічне бере реванш: відзначається сплеск
національних рухів. В утворених секулярних суспільствах етнічне у
взаєминах із релігійним набуває домінантного значення.
Якщо для етносу релігія, безумовно, є характерною ознакою, оскільки,
як правило, кордони етнічного і релігійного збігаються, то для нації наявність
релігії як ознаки не є обов’язковою. Це стосується особливо сучасних націй,
122
скажімо, американської, де релігія (якась конкретна) не виступає
національним критерієм. Навіть українців, які більш етнічно й релігійно
гомогенні, ніж американці, не можна ототожнити з якоюсь однією релігією.
На сьогодні жодний народ в світі не зберіг своєї релігійної однорідності.
Людство перетворилось на багатоетнічну та полірелігійну спільноту.
Таким чином, онтологічний та історичний зв’язок між релігією та
етносом, в результаті якого буття будь-якої релігії можливе і реальне лише в
рамках певного етносу, де вона виникає, функціонує, трансформується, дає
підстави вважати релігію певним етнічним індикатором народу. В такому
разі в структурі етносу релігія не є домінуючою, а лише доповнюючою
складовою. Як правило, тут мова може йти не про релігію взагалі, а про
конкретні її конфесійні визначеності.
Етнос щодо релігії виступає необхідним ґрунтом (основою) для її
виникнення, він є тим полем реального буття релігії, де вона розгортає свої
трансцендентні смисли. Релігія щодо етносу постає суперечливим,
поліваріантним за своїм характером духовним важелем впливу, який виконує
різні функції.
Відзначимо те, що етнорелігійні процеси у світі протікають за певними
закономірностями, які притаманні всім релігіям і всім етносам. Це,
насамперед, зумовленість того чи іншого типу релігій та етнічних утворень
кліматом та географічним середовищем, в якому проживають людські
спільноти. Від зовнішніх обставин залежить не тільки загальний фізичний
вигляд представників етносу, а й характер їх ментальності, стиль і спосіб
мислення, а зрештою - і типи релігій, зокрема активні чи споглядальні,
пристосовницькі, світовтікальні чи світоопанувальні. Зрозуміло, що поява
тих чи інших релігій спричинена стадією розвитку і рівня свідомості людини,
її пізнавальними можливостями, глибиною осягнення нею світу земного і
світу трансцендентного, що, природно, закладається національною
культурою та традицією. Етнорелігієгенез залежить від ступеня соціально-
економічної зрілості суспільства, який визначає швидкість, інтенсивність,
напрямок, перспективи його поступу.
В процесі етнорелігієгенезу можна виділити дію одночасно двох
тенденцій. Одна з них направлена на етнізацію (обетнічення або
унаціональнення) людського суспільства та релігій, які в ньому з’являються,
друга – на універсалізацію етнічного й релігійного життя людей, тобто
деякою мірою на денаціоналізацію всіх сфер, в т.ч. і релігійної, людської
діяльності. Як свідчать історичні факти, етнорелігієгенез протікає у
відповідності до закону протидії, коли інтенсивність і результативність
етнорелігійного розвитку пропорційні ступеню протидії йому. Чим сильніша
протидія, тим вищий рівень розвитку, накал етнорелігійних змін, а чим
вищий рівень, тим сильніша протидія.
Особливістю сучасних етнорелігійних процесів можна вважати те, що
вони вже не відбуваються в рамках окремого народу, незалежно від інших
етнорелігієгенезів. Останні тісно пов’язані між собою, тобто протікають і в
123
горизонтальному, й у вертикальному вимірі. Це означає, що на
етнорелігієгенез якогось народу безпосередньо впливають подібні процеси
інших народів. Відтак етнічний і релігійний розвиток якоїсь спільноти все
менше залежить від внутрішніх, іманентних даній етнічній одиниці причин.
Він дійсно стає елементом загального, вселюдського етнорелігієгенезу,
підпорядковується його законам, тенденціям, часовим вимірам. Сьогодні
умовою здорового етнорелігійного розвитку є збереження і розквіт всіх
етносів, а не асиміляція чи поглинення великими націями малих. Цілісність і
цінність людства - в його етнічному і релігійному багатстві.
Характерною рисою сучасності є різноманітність не тільки народів та
релігій, а й багатоваріантність самого етнорелігієгенезу. Всупереч колись
пануючій думці про уніфікацію всіх суспільних процесів, в тому числі й
етнорелігійних, все більш популярною стає думка про неповторність
історичного й екзистенційного досвіду кожного народу, який не можна
схематизувати, бо збідниться багатство і унікальність шляхів реалізації
глибинного потенціалу різних національних культур.
І останнє, етнорелігієгенез має незворотний характер. Ті зміни, які
відбулися в етнічному і релігійному обліку світу, окремих народів, не
можливо повернути. Тому будувати майбутнє людство як цілісність етнічних
спільностей, не враховуючи при цьому їхню історію чи відроджуючи колись
існуючі народи та їх релігії – нездійсненна мрія, політична утопія.
Протягом людської історії функції і роль релігії щодо етносів
неодноразово змінювалися із-за складності етнічних процесів, які
характеризуються не лише виникненням і розвитком етносів, а й їх
занепадом та знищенням.так, скажімо, компенсаторна функція релігії, яка
щодо суспільства загалом постає як зняття у трансцендентному вимірі
життєво важливих суперечностей і проблем людського буття, на рівні етносу
виявляє себе як зняття тих проблем, які набули етнічних форм, і заміщення
реальних проблем суто етнічного існування. Компенсаційна функція релігії
щодо конкретного народу виявляється в тому, що вона, виводячи реальні
цінності даного етносу із світу земного в світ небесний (сакралізація
тутешнього життя) фактично заміщує їх у специфічній формі, відображає
історичні і повсякденні умови його життя за допомогою релігійно-
міфологічних символів, малює перспективи народу, дає надію нездійсненним
сподівання пригніченого народу, чим, власне, виповнює реально неіснуючу
рівність народу. Урівнюючи людей в рамках однієї етнічної спільноти,
релігія в такий спосіб знімає гостроту соціальних конфліктів в суспільстві.
Якщо конкретизувати щодо етносу загальну світоглядну функцію
релігії, яка задає граничні критерії людського життя, то релігія формує не
лише універсальні світоглядні установки і, як правило, в етнічних формах,
але й етнічно означену уяву про світ. В рамках етнічної релігії, де етнічна та
релігійна картини світу збігаються, ця функція позитивна в частині
збереження універсальних знакових комплексів, який виокремлюються через
єдиний лексичний фон, що наявний в свідомості людини тієї спільноти, до
124
якої вона належить. З появою в етнічному середовищі чужої для нього релігії
виникає конфлікт між етнічною і новорелігійною картинами світу. Є підстави
стверджувати, що етнічна картина світу взаємодіє з релігійною, в результаті
чого змінюються старі і утворюються нові синтетичні константи етнічного
світогляду.
Виконуючи свою комунікативну функцію, релігія на
загальнолюдському рівні постає як засіб зв’язку віруючих з Богом в рамках
якогось віросповідання, конфесії, церкви. Ця ж функція щодо етносу є
домінантою у стосунках одновірців, яка ґрунтується на етнічній єдності,
сприяючи зближенню і контактам єдиновірців.
Релігії характерна ще одна роль щодо етносу – інтегративна, завдяки
чому забезпечується зв’язок, злагода, згуртованість одновірців. В рамках
етнорелігій зв’язок етносу за віросповідною ознакою ґрунтується на
кровному родстві. Із-за пріоритетності етнічного в етнічних релігіях останні
краще інтегрують етнос, ніж світові релігії, для яких релігійні, а не етнічні
цінності є домінантними. Етнічні релігії прагнуть до національної єдності і
солідарності, в той час як світові релігії переслідують іншу мету – єдність
релігійну, солідарність всіх народів, але за віросповідним принципом.
Похідними від інтегративної є етноформуюча, етноідентифікаційна,
етноконсолідаційна, етнозберігаюча та інші функції релігії. В період
зародження і утвердження етносу релігія виступає як інтегратор останнього, а
на етапі життєдіяльності нації, особливо при загрозі для її існування, релігія
щодо етносів виконує зберігаючу роль. Згадаємо роль зороастризму в
збереженні гебрів та парсів чи роль греко-католицизму в самозбереженні
українського народу.
Релігія тоді є позитивною силою щодо етносу, коли повністю або
частково вплетена в етнічну структуру народу, коли збігаються конфесійні та
географічні кордони етнічної спільноти, якщо релігія і церква включені до
національної культури, коли відбувається в масовій свідомості ототожнення
конфесійної та етнічної належності через призму самоусвідомлення й
самовідчуття за моделлю “українець-православний”, “узбек-мусульманин”,
“швед-лютеранин”, “бірманець-буддист” тощо. Тільки в цьому разі можна
говорити про виконання нею інтегративної функції. Але на сьогодні таких
монолітних, релігійно гомогенних націй майже не лишилося.
Абсолютизувати роль релігії щодо етносу виключно в інтегруючих
детермінантах не слід, бо на стадії становлення нації або самозбереження
вона може бути різною.
Будучи спрямованою на зміцнення однорідності якогось етносу, релігія
виконує внутрішньоетнічну (або інетнічну) функцію, тобто цементує ядро
народу, нівелює відмінності або розбіжності між наявними всередині нього
субетнічними або етногеографічними групами. Виконуючи цю функцію,
роль релігії зростає, оскільки повноцінна трансляція етнічного досвіду і
традицій неможлива без залучення релігійних каналів. А це тому, що в
релігії, особливо національній, закладена модель етнічної цілісності. В
125
процесі консолідації етносу релігія утверджує її всіма своїми складовими.
Так, культ задовольняє етнос в його зміцненні через виконання культових дій
з хрещення дітей, весільних та поховальних церемоній тощо. Саме культ
регламентує національну поведінку, зберігає її етнічні стереотипи.
Індивідуальна подія, багаторазово повторюючись серед етносу, забезпечує
структурний ритм етнічного поля, маніфестує спільність історичної долі.
Розглядаючи роль релігії в етногенезі з точки зору лише її
функціональності, ми свідомо відмовляємося зрозуміти релігію як активний і
cуперечливий фактор соціальних і духовних змін, зокрема як чинник
етноісторії, етногенезу, етнорозвитку людства. Традиційно релігія подається
виключно як похідне від породжуючого її соціального середовища, а відтак
як пасивний наслідок, а не причина локальних або глобальних суспільних, в
т.ч. й етнічних, змін. Надаючи релігії лише консервативну, зберігаючу, тобто
охоронну, функцію, ми сприймаємо її лише як надбудову над соціальними
відносинами з дуже пасивною роллю в етнопроцесах. Якщо ж розглядати
релігію як складову соціального процесу, тоді вона постає фактором
соціальних змін, а не лише основою стабільності суспільства. Великі
релігійні рухи мали значення для диференціації основних типів суспільства,
для створення окремих етносів, окремих цивілізацій. Ідеї, які були закладені в
цих релігіях, здатні були істотно зрушити традиційні суспільства, змінити
світові парадигми і смисли людської життєдіяльності, але за умови певної
відповідності тієї чи іншої релігії смислопокладеній діяльності етносу.
Функціоналістська модель релігії однобічно підкреслює позитивний
вплив релігії на етнос і недооцінює той факт, що він не завжди був
поступальним, інтегративним. Часто релігія мала дестабілізаційний й
асоціальний вплив. Більше того, одна й та ж релігія може слугувати цілям
національної консолідації (католицизм в Польщі) чи сприяти асиміляції
впливів з боку інших націй (католицизм в Чехії), а також може викликати
етнічні конфлікти, а відтак й дезінтегрувати суспільство. Проте роль релігії
не зводиться лише до функціональної чи дисфункціональної. Випадки, коли
релігія виступає як фактор дезінтеграції, конфлікту, руйнування, не говорить
про її негативну природу. Конфлікт на одному рівні може сприяти інтеграції
на іншому.
Якщо оцінити роль релігії як сумарний результат і наслідок впливу на
етнорозвиток людства, то вона є важливою, а в деякі періоди історії –
визначальною, проявляючись в діалектиці своїх амбівалентних значень.
Наукове з'ясування ролі релігії передбачає комплексність: з одного боку,
релігія виступає інтегративним фактором, який підтримує стабільність
етнічної системи і загалом суспільства; з іншого - релігія є джерелом перемін
в соціальній сфері, які одночасно викликають зміни і в самій релігії.
|