Спазмы аккомодации. Новый взгляд на проблему

На підставі власних клінічних досліджень та аналізу сучасних літературних даних автор прийшов до висновку, що основною причиною виникнення спазмів акомодації (СА) є не слабкість та перевтомлення циліарного м’язу (це вторинне), а погане кровопостачання його, яке веде до ішемії та дистрофії м’язової...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Кот, О.А.
Формат: Стаття
Мова:Russian
Опубліковано: Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2012
Назва видання:Таврический медико-биологический вестник
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45232
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Спазмы аккомодации. Новый взгляд на проблему / О.А. Кот // Таврический медико-биологический вестник. — 2012. — Т. 15, № 2, ч. 3 (58). — С. 331-335. — Бібліогр.: 58 назв. — рос.

Репозиторії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Опис
Резюме:На підставі власних клінічних досліджень та аналізу сучасних літературних даних автор прийшов до висновку, що основною причиною виникнення спазмів акомодації (СА) є не слабкість та перевтомлення циліарного м’язу (це вторинне), а погане кровопостачання його, яке веде до ішемії та дистрофії м’язової тканини. Слабкість цилірного м’язу це наслідок поганого кровопостачання його та найвищих вегетативних центрів (гіпоталамо- лімбіко- ретикулярного комплексу). Погіршення регіонарного кровопостачання виникає на фоні вегетативно- судинної дистонії (ВСД) та веде до дезінтеграції у праці кори підкоркових структур головного мозку, до вегетативних дисфункцій. Останні супроводжуються порушенням динамічної рівноваги проміж симпатической та парасимпатической нервових систем (СНС та ПНС). Перевага тонусу ПНС веде до патологічного скорочення циліарного м’язу (СА). СА - це хвороба адаптації організму до нових умов праці, у виникненні та розвитку якого велику роль грає психогенний фактор. Спираючись на це, автор визнає, що СА є психосоматичним захворюванням та потребує комплексного підходу у діагностиці та лікуванні. У лікуванні хворих СА повинні приймати участь психоневрологи, очні лікарі, ендокринологи та імунологи. Особливо важливим моментом у лікуванні цього захворювання є відновлення нормотонії вегетативної нервової системи (нормально балансу проміж СНС та ПНС). Тому провідна роль у лікуванні подібних хворих відводиться психоневрологу (вегетологу).