Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах

У статті йдеться про роль розвитку інтелектуального капіталу суспільства. Розглядаються особливості наукової праці та можливості її використання в забезпеченні підвищення конкурентоспроможності національного проекту розвитку....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Шедяков, В.Є.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2012
Назва видання:	Наука та наукознавство
Теми:	Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49413
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах / В.Є. Шедяков // Наука та наукознавство. — 2012. — № 2. — С. 35-42. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-49413
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-494132013-09-20T03:03:18Z Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах Шедяков, В.Є. Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу У статті йдеться про роль розвитку інтелектуального капіталу суспільства. Розглядаються особливості наукової праці та можливості її використання в забезпеченні підвищення конкурентоспроможності національного проекту розвитку. В статье идет речь о роли развития интеллектуального капитала общества. Рассматриваются особенности научного труда и возможности его использования в обеспечении повышения конкурентоспособности национального проекта развития. Speech goes in the article about the role of development of intellectual capital. The features of scientific labour and possibility of its use are examined in providing of increase of competitiveness of national project of development. 2012 Article Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах / В.Є. Шедяков // Наука та наукознавство. — 2012. — № 2. — С. 35-42. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0374-3896 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49413 uk Наука та наукознавство Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу
spellingShingle	Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу Шедяков, В.Є. Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах Наука та наукознавство
description	У статті йдеться про роль розвитку інтелектуального капіталу суспільства. Розглядаються особливості наукової праці та можливості її використання в забезпеченні підвищення конкурентоспроможності національного проекту розвитку.
format	Article
author	Шедяков, В.Є.
author_facet	Шедяков, В.Є.
author_sort	Шедяков, В.Є.
title	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
title_short	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
title_full	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
title_fullStr	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
title_full_unstemmed	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
title_sort	продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49413
citation_txt	Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах / В.Є. Шедяков // Наука та наукознавство. — 2012. — № 2. — С. 35-42. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT šedâkovvê produktivnijpotencíalzastosuvannâkoncepcíííntelektualʹnogokapítaluosoblivostímožlivostítaobmežennâvukraínsʹkihumovah
first_indexed	2025-07-04T10:29:40Z
last_indexed	2025-07-04T10:29:40Z
_version_	1836711916234342400
fulltext	Наука та наукознавство, 2012, № 2 35 Проблеми розвитку науково-технічного потенціалу Ймовірно, після кризи здійснять- ся чергові зміни в світовій «табелі про ранги»: у відносному виграші опинять- ся не стільки ті країни, які менше від неї постраждали або мають потрібні ресур- си (включаючи людські), скільки ті, які зможуть забезпечити умови реалізації творчого потенціалу громадян і нав’язати свої параметри світопорядку, захопити ініціативу в будівництві нових політич- них та загальносоціальних інститутів. Наприклад, за аналізом Ш. Джексон, по- зиції лідерів у світовій економіці задають- ся володінням: найдосконалішою систе- мою освіти, розвиненою науковою інф- раструктурою, традиціями інвестування в підприємницькі проекти, фінансовими умовами венчурного капіталу, державною політикою підтримки інвестицій в науку та підприємництво, наявністю механіз- мів співпраці приватного та суспільного секторів, розвиненою культурою ризику, сприйнятливістю до змін [1]. Втім без- перечно, що у числі детермінант соціаль- но-політичного розвитку саме наука як виробництво знань і навчання як їх роз- повсюдження дозволяють забезпечити стабільний прогрес суспільства. Відтак забезпечення конкурентоспро- можності нації в післякризовому світі пря- мо орієнтує Україну на збільшення ролі інтелектуального капіталу в створенні сус- пільного багатства та, відповідно, підви- щення рівня наукової культури. Йдеться про історичний вибір: нація – творець або споживач, самоцінність народу кра- їни або існування в якості обслуги. Саме навколо цього має формуватися стратегія розвитку України зі стратегічним дизай- ном і формами ефективного управління. Водночас в умовах «гіперконкуренції» доля країни серйозно залежить від якості інновацій, а ті – від розвитку і місця науки в суспільстві, її ж стан багато в чому ви- значається культурою управління. У свою чергу закріплення науки на рівні вищих світових досягнень передбачає розвиток в країні організаційних технологій, їх спе- ціалізацію стосовно умов і характеру інте- лектуальної творчості [2-4]. Суспільство постсучасності передбачає якісно нові моделі глобальної конкуренції, ефективне володіння якими вимагає більш повного використання творчих можливостей лю- дей (насамперед інтелектуальних) та від- повідної моделі модернізації та розвитку © В.Є.Шедяков, 2012 В.Є. Шедяков Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах У статті йдеться про роль розвитку інтелектуального капіталу суспільства. Розгляда- ються особливості наукової праці та можливості її використання в забезпеченні підвищення конкурентоспроможності національного проекту розвитку. В.Є. Шедяков Science and Science of Science, 2012, № 236 країни. У системі ефективного стратегіч- ного управління визначну роль починає відігравати саме чинник інтелектуального капіталу, стан та ступінь реалізації якого багато в чому задає тон усьому громад- ському життю та обумовлює специфіку соціально-економічного розвитку країни. Нині добре знаними є розробки Т. Куна щодо змін наукових парадигм, рівнів досліджень, структури наукових революцій. Расселл Л. Акофф ретель- но класифікував підходи до вирішення проблем. Особливості наукової пра- ці успішно розглядали В.Я. Єльмєев, Н.В. Мотрошилова, Г. Сєлье, Г. Гір гі- нов, Я.О. Пономарьов, Г.І. Жильцов, Г.М. Волков, В.Ф. Палій (Левічєва), В.Ф. Щербина, П.А. Родіоненков, В.С. Біб лер, Е.С. Маркарян, Л.І. Ти коць- кий та ін. Ряд наукових шкіл сконцен- трував увагу на вивченні місця науко- во-технічної революції, хвильових про- цесів у суспільному розвитку, а також на дослідженні науки як підсистеми со- ціальної системи. І нині в українському суспільстві продовжують активно вивча- ти різноманітні питання, пов’язані з до- слідженням наукової праці, її організації, стимулювання, місця у суспільстві тощо. Вкрай плідно це здійсняється, зокрема, колективом авторів журналу «Наука та наукознавство». Питання участі знань людини в еко- номіці як об’єкт вивчення з’явилося здав- на. З моменту створення СРСР питання управління та людського (суб’єктивного) чинника виробництва перебувало в цен- трі уваги багатьох теоретиків та практи- ків; у вітчизняній номенклатурно-термі- нологічній традиції були завжди присутні науково-дослідні школи, котрі розуміли: «кадри вирішують все» та ретельно відпра- цьовували різні аспекти організаційного забезпечення цього. Зокрема, директором Центрального інституту праці О. Гастевим узагальнено різноманітні підходи до аналі- зу управлінської діяльності, О. Богдановим виділено найбільш універсальні закони загальної організаційної науки тектології, П. Керженцевим вивчено управлінські прийоми та визначено найбільш раці- ональні методи організаційної роботи. Пізніше спільно з формуванням концепцій «інформаційного суспільства» та «суспіль- ства знань» відбувалося виді лення та осво- єння поняття людського капіталу в дослі- дженнях багатьох авторів від Г. Беккера, Т. Шульцa та Е. Денісона до В. Грейдера, У. Мерса, Ф. Мечлупа, Дж. Рифкіна, Дж. Сіммонса та В.Дж. Хад сона (див., на- приклад, узагальнення В. Автономова). Вкрай важливими для подальшого ана- лізу інтелектуального капіталу були аргу- менти І. Лєвіної на користь «капіталопо- дібності» праці. Отже, метою статті є розгляд інте- лектуального капіталу як базової умови конкурентоспроможності нації з точки зору вимог, що об’єктивно формуються контекстом післякризового розвитку. При домінуванні в світовому масш- табі суспільних відносин ринкового типу на їх зрілій стадії явища активно при- ймають вигляд капіталу та функціонують відповідним чином. Тим більше це сто- сується провідних чинників соціального життя. З цієї точки зору вираз «інтелекту- альний капітал» має право на існування. Більш того, фіксація в понятійному апа- раті допомагає його системному вивчен- ню в нинішньому суспільному середови- щі, а також обґрунтуванню його ролі та значення, зокрема для розвитку народу та цивілізації. Отже, з одного боку, ви- користання поняття пов’язано з певною аналогією капіталу та творчої діяльності людини у відчужених умовах, з іншого, – посилюється тенденція заміни капіталу в якості провідного чинника виробництва заастосуванням інтелектуальних здібнос- тей людини (якщо не забувати, що це не капітал в суворо науковому сенсі слова ПРОДУКТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ... Наука та наукознавство, 2012, № 2 37 [5, с. 437]). З цим пов’язані не тільки значення інтелектуального капіталу, але й його обмеження: як часове, так і змістовне. Під впливом постіндустріальних тен- денцій та завдань формування інституцій суспільства знань змінюється наповне- ння поняття людського чинника вироб- ництва. Причому технології, які забезпе- чують пріоритетність розвитку людських якостей та творчого характеру діяльності, висувають на перший план саме вироб- ництво знань, що впливає на динаміку органічної структури капіталу та норми прибутку; відтак підвищують можливос- ті та, відповідно, значення розвитку та активізації інтелектуального капіталу. Як відомо, «мускульні» функції людини у ви- робничому процесі все активніше переда- ються вже не тільки машинам, але й авто- матам, роботам. Уже нині в глобальному масштабі діє ланцюжок «якість освіти – наука та інновації – конкурентоспромож- ність – ресурсозбереження – якість жит- тя», підвищуючи роль інтелектуального капіталу в забезпеченні успіху конкретної ланки міжнародного поділу праці. Втім інтелектуальний капітал здібний до праці складної (на відміну від простої) як вартісної форми праці кваліфікованої; «складність праці – кількісна характерис- тика функції праці, що створює вартість; відношення всієї вартості, що створю- ється в одиницю часу даною працею, до вартості, яка створюється нею як по- точною працею, без урахування реалізації у вартості створюваного товару частини витрат на спеціальну підготовку даного працівника» [6, с. 40]. Відповідно, група- ми чинників складної (кваліфікованої) праці виступають ті, що визначають: 1) характер кваліфікації робочої сили (за- гальної і спеціальної підготовки); 2) сис- тему і ефективність подальших витрат зі зростання компетенції; 3) використання цієї кваліфікації. Наукова праця як вища форма твор- чого віддзеркалення, джерело загальної форми багатства суспільства передбачає також самодіяльність кожного індивіда. Індивід як суб’єкт творчості є вільним, оскільки виступає при цьому носієм думки, яка відноситься до речі згідно її суті. Отже, «творча особа створює те, чого раніше до неї ніколи не існувало: сукупність компонентів, об’єднаних для виконання деякої бажаної операції (або операцій)» [7, с. 9]. За відомою класи- фікацією можна вважати, що «науко- ва творчість першого роду в широкому сенсі слова існує як наукове освоєння дійсності, суб’єктивна трансформація матеріальної реальності та її сутності в наукові образи, яких в природі дійснос- ті немає і не може бути, тоді як наукова творчість другого роду у вузькому сенсі слова є використанням досягнутих люд- ством наукових знань, початкова база та інструмент для досягнення істотно нових наукових знань і відкриттів [8, с. 16]. При цьому існує умовний розподіл творчих завдань на два класи: той, який склада- ють завдання, котрі можуть бути виріше- ні засобами планомірного використання усвідомлюваних способів і прийомів, та інший, де сконцентровані завдання з вирішення глибших суперечностей, тут знахідки є спочатку несвідомими [9, с. 10-11; 10]. Результати завдань першого класу вписуються в колишню систему знань, іншого – вимагають зміни науко- вої парадигми. Так, особливості розвитку та ак- тивізації інтелектуального капіталу пов’язуються з відмінностями: 1) вну- трішньої спрямованості, характеру та результатів праці (специфічна споживча вартість); 2) відношення до суспільного виробництва (праця в науці відособле- на від безпосереднього виробництва); 3) мети й інтересів суб’єкта. Разом з тим наука – це не просто сфера ідей або сис- В.Є. Шедяков Science and Science of Science, 2012, № 238 тема наукових знань, а сама діяльність з виробництва нових наукових знань. Чим глибше і повніше використані результати праці попередників і сучасників, багат- ша матеріально-технічна база науки, тим якісніша праця та значніший науковий внесок. Водночас вкрай важливою є ін- тегруюча функція наукових ідей, їх впро- вадження до масових виробництва та сві- домості [11, с. 282]. Наукова культура тісно пов’язана зі специфікою духовного виробництва, ко- тре виділяється як спеціалізована діяль- ність з розвитком і ускладненням суспіль- ного життя. При цьому наукова традиція виходить з розуміння його як особливого виду людської діяльності, що створює особливого роду продукт – ідеальний, або духовний; не має безпосереднього зв’язку з матеріальною основою життя; прямо формує духовну зовнішність люди- ни; окремо не визначає самостійної при- роди людини та суспільства; не служить засобом збереження життя. Якщо матері- альне життя людини і суспільства безпо- середньо залежить від зовнішньої необ- хідності, то духовне життя більшою мірою є похідним від творчих устремлінь [11, с. 96]. Тобто «продукти духовного вироб- ництва... зберігають свою інваріантність впродовж певного історичного періоду» [12, с. 63]. Наукова культура передбачає рефлексію як осмислення суб’єктом на- укового дослідження власної пошукової активності, отже організацію мислення, його налаштування на рівнях: операцій- ному, наочному, особистісному та власне рефлексії. У процесі цього забезпечують- ся формування та відособлення наукових функцій (дій в їх обумовленості). Разом з тим творчість може бути наявною й в ма- теріальному виробництві, вкрай істотною також виступає роль матеріально-техніч- ної бази виробництва духовного. Відповідно, норми діяльності уче- ного (за Мертоном) передбачають, що він повинен: 1) робити здобуті знання доступними для інших; 2) мати сприй- нятливість до нового незалежно від на- укової, ідеологічної і так далі моди; 3) не звертати увагу на оцінку нового знання; 4) негативно ставитися до поспішності й відкидати відсталість; 5) мати високу ерудицію; 6) забезпечувати відповідність форми змісту; 7) поєднувати універсаль- ність з національністю; 8) поєднувати навчання з дослідженням; 9) аналізуючи, залишатися самим собою [12, с. 185–186]. Цикл «наука – практика» містить ета- пи: фундаментальних досліджень, при- кладних досліджень, проектно-конструк- торських розробок і дослідницьких робіт, виготовлення, впровадження, застосуван- ня. Важливими чинниками перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства є такі: 1) підвищення залеж- ності результативності праці від прогресу науки; 2) матеріально-технічна база на- уки стає все складнішою; 3) наукова пра- ця протистоїть ненауково-традиційній; 4) наукова праця стає більш спеціалізова- ною і колективною, займаючи своє місце в системі розподілу праці; 5) розгортається диференціація наук [13, с. 228]. При цьому коефіцієнт продуктивної сили праці квалі- фікованої у відношенні до некваліфікова- ної різко зростає. Одночасно скорочується тривалість циклу впровадження дослі- джень в практику (за даними Менсфілда, в 1890–1919 рр. в середньому 37 років, 1920–1944 – 24 року, 1945–1964 – 14 років, пізніше – 6–9 років [14, с. 129]). Для України вкрай важливо, що сьогодні інтелектуальний капітал – це й інтегральний інструмент суспільної системи, й особлива сфера суспільно- го виробництва, що істотно впливає на можливості цивілізації [15, 16]. Відтак сьогодення та перспективи України як держави мають базуватися як на про- мислово-інтелектуальних досягненнях (відповідних епосі), так і на розвитку ПРОДУКТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ... Наука та наукознавство, 2012, № 2 39 духовно-творчих цінностей суспільства. Завданням організації відносин та про- цесів у науці стає максимально повне залучення (розвиток і використання) творчого потенціалу особи. Для цього «олюднені» технології менеджменту на- магаються відійти від жорсткого зістав- лення часу дозвілля (творчості) та часу роботи (виробництва), базуючись на створенні умов і можливостей творчого саморозкриття вже в процесі самої пра- ці. Відповідним чином праця з процесу використання має перетворюватися на чинник розвитку людини. Отже, різно- манітні моделі та системи соціального партнерства в процесі розповсюдження постіндустріальних тенденцій відходять від зразка побудови «об’єктивованих, безлюдних, холодних» управлінсько-тру- дових відносин на користь різних мето- дів залучення персоналу до управління та стимулювання застосування творчих можливостей [17–19]. Можливості розвитку та викорис- тання продуктивного потенціалу інте- лектуального капіталу в українських умовах мають також певні обмеження, пов’язані, зокрема, з тим, що на постра- дянському просторі тенденції професіо- налізації ряду функцій (наприклад у жит- ті спортсменів, політиків) поєднувалися зі зворотними для верств, представники яких перестали отримувати достатньо доходу для гідного утримання сім’ї (зо- крема, часто це стосувалося інженерів, науковців та викладачів). Розмиванню інтелектуального капіталу країни також активно сприяли міграційні процеси. Проте, як звісно, міжнародний автори- тет, успіхи в спорті та культурі не можуть бути стійкими та мати внутрішню під- тримку, поки заробітна плата та пенсії низькі, а економіка корупційна та істот- на частина народу не довіряє представ- никам влади та не має надійного захисту від їх свавілля. Відтак саме послідовна і системна модернізації країни повинна дозволити гордитися не міфічним мину- лим або сумнівним глиняним череп’ям, а технологіями та практикою сьогодення, досягненнями не футболістів або боксе- рів, а учених і фахівців. Зрозуміло, що практичне здійснен- ня переорієнтації економіки України на акцентування наукоємних виробництв галузей високого ступеню переробки по- требує як масштабного фінансового ма- невру, так і відповідних соціальних змін. Причому зовсім не тільки в тому, що зви- чайно асоціюється із соціальною політи- кою держави та підтримкою соціально уразливих верств. Коли дійсно карди- нально змінюються умови, то необхідно розвиватися усій регулятивній системі, в тому числі відносно розвитку та вико- ристання інтелектуального капіталу як в державному, так і в приватному секторах. Наприклад, світовий досвід за останні роки був суттєво збагачений напрацю- ваннями у сфері промислової демократії, що забезпечують можливість узгодження інтересів наймачів та найманих робітни- ків («соціальними партнерами») при ке- рівній ролі державних інституцій, котрі слідкують за виконанням «правил гри» між різними категоріями учасників про- мислових відносин. Звідси проблема визначення опти- мальних шляхів розвитку та викорис- тання інтелектуального капіталу у ви- рішенні завдань розвитку України та її регіонів, насамперед пов’язана з вибо- ром та реалізацією конкретної моделі соціального партнерства, зумовленої зі специфікою країни, її культурними та політичними традиціями, характером і рівнем розвитку економіки, якістю соці- ального та трудового зако нодавства, сту- пенем асоціювання, розвитком й автори- тетом суб’єктів соціального партнерства тощо. Продуктивна модель соціального партнерства може, як правило, шука- В.Є. Шедяков Science and Science of Science, 2012, № 240 тися серед схем, в яких дослідниками в залежності від завдань практики та до- слідження виокремлюються варіанти: 1) соціал-реформістської або неоконсерва- тивної спрямованості; 2) континенталь- ний, англосаксонський та азійський; 3) узгоджувальний (Австралія, Нідерланди, країни Скандинавії, частково Німеччина та Швейцарія), конфліктний (Італія та Франція), плюралістичний (Велика Британія, Канада, США та Японія); 4) біпартизм («роботодавці-наймані робіт- ники» або «влада-профспілки»), трипар- тизм («роботодавці та їх організації-дер- жава-профспілки як представники пра- цівників») або квапартизм (з доданням керівників регіонів чи представників трудових колективів), 5) контрактний, корпоративний або автономний; 6) пра- вовий (англо-американський) та кор- поративістський (європейський); 7) на основі елементів авторитарного управ- ління з його мобілізаційними можливос- тями, автономного з його гнучкістю або субкратично-ідеалістичного. Водночас питання якості інтеграції України до глобальної економіки (вже не як складової радянського господарського комплексу й в умовах активної трансфор- мації світу, в минулому організованому за принципами взаємодії частин бінарно опозиційних таборів) може бути розгля- нуте з позицій: 1) рівня розвитку внутріш- ніх виробничих сил та адекватності їх ви- могам часу; 2) умілості використання іс- нуючих переваг на світовій арені. До того ж у нинішніх господарських умовах бути успішним глобальним конкурентом озна- чає знайти для себе адекватну своїм кон- кретним особливостям технологічну нішу. А це можливо й для невеликих структур, й для «аутсайдерів» (зміст цього терміну теж значно змінюється; зовсім різні шляхи здатні вести до необхідного результату). І питання не в тому, як «ліквідувати відста- вання» у чомусь, а в тому, як «зберегти та зростити існуючі переваги», сконцентру- вати ресурси та здійснити маневр ними, підтримати «точки розвитку». Звісно, у країнах, організованих в економічному та політичному розумінні в певний спосіб, досягають цілей розвитку кожної кон- кретної людини та нації у цілому успіш- ніше, ніж в інших. Але прогрес суттєво корегує звичні уявлення. Й саме сьогодні формується практична та теоретична від- повідь на історичні виклики, визначаєть- ся, чи стануть потенційні «точки розви- тку» України (НДДКР-комплекси, галузі НТП, технопарки, багато з підприємств ВПК, освітньо-дослідньо-промислові ци- кли) використовуватися відповідно наці- ональним інтересам чи будуть принесені у жертву політичним планам інтеграції до інших інфраструктур [20]. Зрозуміло та- кож, що для успішного розвитку країни не стільки важливе залучення капіталу в економіку (але і в цьому багато що зале- жить від внутрішніх інвестицій), скільки куди він спрямовується та для чого він використовується. Відтак існує перепле- тення чинників (й відповідних процесів) збереження національної ідентичності господарських структур й не обмежених державними кордонами варіантів розви- тку в реалізації стратегічних парадигм у конкурентній боротьбі, яке впливає на розуміння форм забезпечення національ- них інтересів України, що потребує дієвих механізмів перетікання капіталів із сиро- винних галузей в галузі, пов’язані з висо- кими технологіями, а також серії великих соціально-економічних проектів розви- тку. Таким чином, стимулювання необ- хідних для нової модернізації України змін потребує засобів зі зростання та більш повного використання інтелек- туального капіталу, отже, не тільки масштабного фінансового маневру, але й відповідних соціально-політичних трансформацій. Спроби ж надмірної ПРОДУКТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ... Наука та наукознавство, 2012, № 2 41 абсолютизації праці як простого витра- чання мускульної енергії, виконавської діяльності – рудименти часів до науко- во-технічної революції. Ігнорування сві- тових трансформацій та орієнтації у ви- значенні шляхів розвитку України на мо- дель «людини економічної» зі зведенням інструментарію розвитку та активізації інтелектуального капіталу країни лише до економічної організації трудових від- носин можуть нести загрозу посилення тенденцій дезінтеграції суспільства та протистояння соціальних груп. Навпаки, використання в практиці управління по- тенціалу соціокультурної організації ін- телектуального капіталу країни дозволяє активніше застосовувати резерви розви- тку наукової творчості. Саме якість довгострокового регу- лювання відповідних процесів часто визначає конкурентоспроможність на- ціонального проекту розвитку: зараз не формальні конструкти, а якість життя та можливості творчості (у тому числі на- укової) мають визначати показники про- гресу України; нові горизонти розвитку відкриваються нині тим державам, в яких суспільний устрій максимально сприяє реалізації творчого потенціалу громадян. Звісно, й само по собі оголошення «єв- ропейською територією» ще не робить країну багатою та квітучою. Подальший розвиток інтелектуального капіталу, по- перше, є однієї з найважливіших умов модернізації України та формування у ній економіки інноваційного типу, а по-друге, передбачає забезпечення про- гресивних форм державно-приватного партнерства, інтеграції можливостей біз- несу та держави, яка знаходиться в країні лише на початку свого розвитку та часто пов’язана з різноманітними проблемами соціально-економічного, загальнокуль- турного та нормативно-правового харак- теру. «Цілком очевидно: «демонізація» держави як такої, розпочата на Заході чверть століття тому, пов’язана виключ- но з «пересоціалізацією» зрілих ринко- вих економік, тобто з певною гіпертро- фією соціальних функцій держави. … Досвід Заходу та успішних постсоціаліс- тичних країн переконливо підтверджує слушність такої тези: правильно вибудо- вані пріоритети й інститути соціальної політики не тільки не перешкоджають економічній активності, а, навпаки, сти- мулюють її, забезпечуючи до того ж не- обхідну політичну підтримку реформам. Тож, хоч би як банально це не звучало, головна вимога нинішнього дня – при- пинити руйнацію людського потенціалу і створити умови для його відродження та всебічного розвитку, маючи на увазі кваліфікаційно-освітні характеристики людини, її культурний рівень, реальний доступ до ефективної охорони здоров’я та достойного соціального забезпечення. Наука має значення!» [21, c. 33]. 1. Jackson Sh.A. Global Challenges Facing the U.S. Economy Elements of Continued Global Preeminence / Sh. A. Jackson // 31st Annual AAAS Forum on Science and Technology Policy, Wash., 21.04.2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rpi.edu/president/speaches/ps042106-aaas.html. 2. Соловйов В.П. Проблеми оцінки потенціалу конкуренції у високотехнологічній економіці / В.П.Соловйов // Наука та наукознавство.– 2008.– № 1. – С. 11 – 17. 3. Стюарт Т.А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций / Т.А.Стюарт.– М.: Поколение, 2007.– 368 с. 4. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Э.Брукинг.– СПб.: Питер, 2001.– 288 с. 5. Бузгалин А.В. Пределы капитала: методология и онтология / А.В.Бузгалин, А.И.Колганов.– М.: Культурная революция, 2009.– 680 с. 6. Вейхер А.А. Сложный труд. Методология изучения, социально-экономические факторы, тенденции развития / А.А.Вейхер.– Л.: Наука, 1978.– 128 с. 7. Уилсон А. Управление и творчество при проектировании систем / А.Уилсон, М.Уилсон.– М.: Сов. радио, 1976. – 256 с. В.Є. Шедяков Science and Science of Science, 2012, № 242 8. Гиргинов Г. Наука и творчество / Г.Гиргинов.– М.: Прогресс, 1979.– 365 с. 9. Исследование проблем психологии творчества / [Под ред. Я.А.Пономарева].– М.: Наука, 1983.– 336 с. 10. Шедяков В.Є. Психологія організації наукової творчості / В.Є.Шедяков // Соціальна психологія.– 2010.– № 3.– С. 19 – 28. 11. Духовное производство: Социально-философский аспект проблемы духовной деятельности / [Под ред. В.И.Толстых].– М.: Наука, 1981.– 352 с. 12. Мотрошилова Н.В. Наука и ученые в условиях современного капитализма / Н.В. Мотрошилова.– М.: Наука, 1976.– 256 с. 13. Врублевский В.К. Труд на пороге третьего тысячелетия (Труд и НТР: политико-экономический ас- пект) / В.К.Врублевский.– К.: Политиздат Украины, 1980.– 450 с. 14. Менсфилд Е. Экономика научно-технического прогресса / Е.Менсфилд.– М.: Прогресс, 1970.– 315 с. 15. Український соціум: інтеграція інтелектуального потенціалу / [За ред. В.К. Врублевського].– К.: Інститут соціології НАНУ, 2005.– 396 с. 16. Єгоров І.Ю. Україна в світлі європейських індикаторів науково-технічного розвитку / І.Ю.Єгоров // Наука та наукознавство.– 2008.– № 1.– С. 3–10. 17. Шедяков В.Є. Підвищення організаційної культури у сфері наукової творчості як чинник розвитку суспільства / В.Є. Шедяков // Політ. вісн.– 2010.– Вип. 45.– C. 62–73. 18. Тупик И. Управление интеллектуальным капиталом / И. Тупик, И. Фильчаков // Менеджер по персоналу.– 2008.– № 10.– С. 22–30. 19. Шедяков В.Є. Забезпечення європейського рівня наукової культури – базова умова конкуренто- спроможності нації / В.Є. Шедяков // Політ. вісн.– 2009.– Вип. 44.– C. 248–259. 20. Егоров И. Почему мы лелеем рухлядь / И. Егоров // 2000.– 2012.– 9 марта. - В 2, В 3. 21. Грінберг Р. Інституційні уроки ринкових трансформацій / Р. Грінберг // Економіка України.– 2011.– № 1.– С. 27–37. Одержано 12.04.2012 В.Е. Шедяков Производительный потенциал применения концепции интеллектуального капитала: особенности, возможности и ограничения в украинских условиях В статье идет речь о роли развития интеллектуального капитала общества. Рассматриваются особен- ности научного труда и возможности его использования в обеспечении повышения конкурентоспособности национального проекта развития.

Продуктивний потенціал застосування концепції інтелектуального капіталу: особливості, можливості та обмеження в українських умовах

Репозитарії

Схожі ресурси