Середовищезнавство - перспективний розділ науки

The necessity of environment study formation as applied to geosociosystemology branch of knowledge is substantiated, its object is ambient to a human being eco logical, social and economic (geosociosystem) environment, and its subject is its ecological, social and economic parameters, their comple...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Голубець, М.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Schriftenreihe:	№8
Schlagworte:	Актуально
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/497
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Середовищезнавство - перспективний розділ науки / М. Голубець // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-497
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-4972008-04-23T12:00:34Z Середовищезнавство - перспективний розділ науки Голубець, М.А. Актуально The necessity of environment study formation as applied to geosociosystemology branch of knowledge is substantiated, its object is ambient to a human being eco logical, social and economic (geosociosystem) environment, and its subject is its ecological, social and economic parameters, their complex special and time changes, modeling, forecast of changes and substantiation of control methods over these changes. Обгрунтовано потребу формування середовищезнавства як прикладної до геосоціосистемології галузі знання, об'єктом якої є навколишнє щодо людини екологічне, соціальне та економічне (геосоціосистемне) середовище, а предметом - його екологічні, соціальні та економічні параметри, їх комплексні просторові й часові зміни, моделювання, прогнозування цих змін та обгрунтування способів керування ними. 2007 Article Середовищезнавство - перспективний розділ науки / М. Голубець // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/497 uk №8 С. 3-13 Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Актуально Актуально
spellingShingle	Актуально Актуально Голубець, М.А. Середовищезнавство - перспективний розділ науки №8
description	The necessity of environment study formation as applied to geosociosystemology branch of knowledge is substantiated, its object is ambient to a human being eco logical, social and economic (geosociosystem) environment, and its subject is its ecological, social and economic parameters, their complex special and time changes, modeling, forecast of changes and substantiation of control methods over these changes.
format	Article
author	Голубець, М.А.
author_facet	Голубець, М.А.
author_sort	Голубець, М.А.
title	Середовищезнавство - перспективний розділ науки
title_short	Середовищезнавство - перспективний розділ науки
title_full	Середовищезнавство - перспективний розділ науки
title_fullStr	Середовищезнавство - перспективний розділ науки
title_full_unstemmed	Середовищезнавство - перспективний розділ науки
title_sort	середовищезнавство - перспективний розділ науки
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Актуально
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/497
citation_txt	Середовищезнавство - перспективний розділ науки / М. Голубець // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 3-13. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.
series	№8
work_keys_str_mv	AT golubecʹma seredoviŝeznavstvoperspektivnijrozdílnauki
first_indexed	2025-07-02T04:16:51Z
last_indexed	2025-07-02T04:16:51Z
_version_	1836507266541420544
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 3 АКТУАЛЬНО М. ГОЛУБЕЦЬ СЕРЕДОВИЩЕЗНАВСТВО — ПЕРСПЕКТИВНИЙ РОЗДІЛ НАУКИ Бурхливий науково-технічний прогрес і швидке збільшення чисельності на- селення у минулому столітті спричинили істотні зміни у структурі рослинного по- криву, продуктивності наземних і водних екосистем у функціонуванні біосфери зага- лом. Планета потерпає від знелісення, опу- стелення, водної і вітрової ерозії, втрати гумусу в орних ґрунтах, зменшення площ продуктивних земель у зв’язку з ур ба ні- зацією, розбудовою промислових під при- ємств і шляхів сполучення, забруднення поверхневих вод, погіршення якості питної води і зумовлене ним поширення ін фек- ційних захворювань. Глобального розмаху набуло забруднення світового океану, ат- Потужний антропогенний вплив на природне середовище, загрози регіональних і глобальних екологічних, а відтак й економічних і соціальних катаклізмів, зу- мовлених інтенсивним забрудненням атмосферного і водного басейнів, ґрунтів і біотичної продукції, навколоземного космічного простору та руй- нуванням озонового екрану, активізували створення загальнопланетної програми порятунку на засадах сталого розвитку. При цьому на передній план виходить потреба чіткого розмежування завдань і методів екології та геосоціосистемології. На часі формування нового розділу науки — середовище- знавства як прикладної галузі знання про збереження сприятливих еколого- соціально-економічних параметрів довкілля, розумне використання його при родних і соціально-економічних ресурсів, прогнозування його змін, а також управління геосоціосистемними процесами та збереження «високої якості навколишнього середовища для майбутніх поколінь». © ГОЛУБЕЦЬ Михайло Андрійович. Академік НАН України. Доктор біологічних наук. Директор Інституту екології Карпат НАН України (Львів). 2007. мосфери, підземних вод, ґрунтів, харчової продукції. Техногенне забруднення стало відчутним у навколоземному космічному про с торі, спричинило деградацію озоново- го екрана, потепління клімату, танення ви- со ко гірських і високоширотних льодовиків. Загрозливих масштабів досягли втрати біотичного й ландшафтного різноманіття, первинного екологічного потенціалу еко- систем, недоїдання й голодна смерть сотень мільйонів людей [1, 2]. За визначенням В.І. Вернадського [3], виробнича і розумова діяльність людства стала потужною геологічною силою, яка спричинила перехід біосфери на новий — ноо сферний етап розвитку, у новий ево- 4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 люційний стан, коли людський розум і ке- рована ним праця набули могутньої пе- ретворювальної сили на Землі. Глобальні антропогенні зміни на планеті, виснаження невідновних природних ре- сур сів і погіршення умов життя людини, починаючи із 60-х років ХХ ст. приверну- ли увагу широких наукових і громадських кіл. У зв’язку зі значним зростанням чисельності населення і нестачею продуктів харчування, в 1964 році в Парижі схвалено Між народну біологічну програму, основ- ним завданням якої було вивчення про- дуктивності наземних і водних екосистем та визначення найраціональніших способів використання біотичних ресурсів для по- треб людства. У квітні 1968 р. близько тридцяти вчених — природничників, ма те- матиків, со ціо логів, економістів і пла но- виків за початковують створення Рим сько- го клубу, основна мета якого привернути увагу світової гро мад ськості до тривалих і гострих проблем людства [4]. Від 1971 ро- ку починається виконання програми ЮНЕСКО «Людина і біо сфера» з метою вивчення впливу господарської ді яль ності на стан, динаміку і корисні функції назем- них і водних екосистем та на природне середовище і біосферу в цілому. У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН створює «Між- народну комісію з навколишнього середо- вища і розвитку» під керівництвом пре м’єр- міністра Норвегії Гро Харлем Брундтланд і ставить перед нею завдання запропонува- ти дов го тер мінові стратегії в галузі навко- лишнього середовища і сталого розвитку, рекомендувати варіанти між народної спів- праці для досягнення узгоджених взає мо- зв’язків між народонаселенням, природни- ми ресурсами, збереженням природного середовища і розвитком [5]. Здобутки Комісії Брундтланд і ба га то- річна міжнародна співпраця з питань гло- бальних змін у навколишньому середовищі зініціювали небувалу в історії людства по- дію — Конференцію Організації Об’єд- наних Націй у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (зустрічі на найвищому рівні керівників 179 держав) з питань навколишнього сере- довища і сталого розвитку — най ак ту аль- ніших на планеті Земля. Згідно з прийня- тою на Конференції «Програмою дій. По- рядком денним на ХХI століття», усі дер- жави мають орієнтуватися на те, що проблеми збереження довкілля та со ці- ально-економічного розвитку слід розгля- дати не як ізольовані, а як взаємозалежні, пов’язані між собою сфери. Власне сталий розвиток визначений як соціально-еко но- мічний процес, який забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку для всіх народів світу [6]. Однією з найважливіших його рис є те, що він має базуватися на структурній і функціональній єдності трьох основних його блоків — екологічного, соціального та економічного. Однак, у матеріалах Конференції в Ріо-де-Жанейро і Всесвітньої зустрічі в Йоганнесбурзі (2002 р.) передусім наголошено на потребі широкого застосу- вання екологічного підходу та екологічних методів для оцінки соціально-еколого- економічних об’єктів і процесів. Це означає, що під час підготовки цих матеріалів не було до кінця усвідомлено, що за допомо- гою найдосконаліших екологічних підходів і методів неможливо пізнати закономірності організації і функціонування ні надсклад- них за будовою соціально-еколого-еко- номічних систем, ні окремо взятих їхніх соціальних чи економічних блоків, осо- бливостей самоорганізації цих систем, механізмів їх саморегуляції. Екологічні знання й підходи для пізнання таких си- стем недостатні. Саме тому виявилися не- досконалими такі важливі розділи «Про- грами дій...», як інформатизація стало- го розвитку й керування цим складним процесом. Адже реалізувати цю програ- му без розумного системного керування ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 5 екологічними, економічними, соціальними, подіями в конкретних еколого-соціально- економічних системах неможливо. На основі цього закономірним є висно- вок: практичне розв’язання глобальної про- блеми сталого розвитку значно випереди- ло формування тих нових розділів науки, які мали стати теоретичним підґрунтям для цієї актуальної сфери виробничої діяльності. Тому в «Програмі дій. Порядку денному на ХХI століття» не лише не були конкретизовані структурно-функціональні особливості та ієрархічне підпорядкування об’єктів (систем), у яких належало реа- лізовувати цю програму та умови її ін- формаційного забезпечення, а й спровоко- вано додаткову профанацію екології — на- уки зі 150-річною історією розвитку і фун- даментально визначеними теоретичними і прикладними завданнями. Екологія є не лише одним з най ак ту- аль ніших розділів біології і природо- знавства загалом, а й базовою наукою для виробничої діяльності вcix галузей на- родного господарства, які експлуатують природні ресурси і впливають на природ- не довкілля й умови життя людей [7]. Че- рез те вона стала сферою зацікавлення як фахівців-екологів, так і географів, де мо- графів, економістів, медиків, політиків та ін. Поряд з популяризацією її ідей і здобутків, це призвело до безпрецедентної деформації її суті та навіть вульгаризації. Як писав М.Ф. Реймерс, «до екології лег- ко приєднатися, навіть нічого в ній не розуміючи. І таких самозванців дуже ба- гато. Всі стали «екологами». Такого вибу- ху профанації знання не було в історії люд- ства» [8, 13]. Поряд з цим, виникла плута- нина з використанням понять «природне середовище», «навколишнє середовище», «довкілля». В екології, біології і природознавстві до виникнення відчутних негативних антро- погенних змін у природному середовищі існування людини і людських спільнот достатніми і вичерпними були поняття «се- редовище існування», «природне середови- ще», на відміну від середовищ економічного, суспільного, духовного, політичного тощо. Наукові надбання Римського клубу, про- грами ЮНЕСКО «Людина і біосфера», Комісії Брундтланд засвідчили потребу но- вих понять — «навколишнє середовище», «довкілля», які б відображали специфіку комплексності, системності умов існування людей не лише в зміненому природному середовищі, а й середовищі техногенному, соціальному, економічному, політичному і навіть позабіосферному, космічному. З їх допомогою вдається відтінити специфіку навколишнього середовища (синонім — довкілля) стосовно людини чи сукупності людей. Використовувати їх для означен- ня умов існування рослинних і тваринних організмів чи їхніх угруповань — некорек- тно. Для диференційованої характеристи- ки навколишнього середовища (довкілля) доречними є додаткові епітети, які умож- ливлюють розрізняти складові його ком- поненти — навколишнє природне середо- ви ще, суспільне довкілля, навколишнє еко- номічне середовище тощо. З цього приводу варто ще раз згада- ти міркування М.Ф. Реймерса: «...охоро- на природи «заходить» з боку біосферних процесів, природних ресурсів, їх збережен- ня для розвитку людства, з позицій «гли- бокої екології». А охорона навколишнього щодо людини середовища концентрує свою увагу на потребах самої людини, йде від неї і безпосередньо від її навколишнього сере- довища — природного, соціального, техно- генного... Нема сумніву, що це єдиний ком- плекс прикладного знання екологічного циклу. Але це не екологія. Екологія — лише фундаментальна основа для природоохо- ронного і середовищеохоронного знан- ня... Охорона природи... може бути озна- чена як созологія. Охорона довкілля — як 6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 інвайронментологія... — середовищезнав- ство» [8, 13]. У жовтні 2006 р. на базі Вінницького національного технічного університету від- булася Міжнародна науково-практична конференція «1-й Всеукраїнський з’їзд екологів». У зверненні до учасників з’їзду наголошено на тому, що на «сучасному етапі розвитку людства лідером серед наук поступово стає екологія, яка перетвори- лась із суто біологічної міждисциплінарної науки в глобальну науку про практику і стратегію виживання людства. Досягнення сучасної екології базуються на концепції сталого розвитку, суть якої полягає в ра- ціональному природокористуванні з метою збереження відновлювальних можливос- тей біосфери та нормальних екологічних умов життя для теперішніх і майбутніх поколінь» [9, 3]. На конференції працювало 7 секцій за такими напрямами: «техногенно- екологічна безпека України і прогнозуван- ня ризиків, переробка та утилізація про- мислових і побутових відходів, моделюван- ня і моніторинг довкілля, геоінформаційні системи і технології, проблеми загальної екології та захисту біосфери, агроекологія та радіоекологія, прилади та методи кон- тролю речовин, матеріалів, виробів і навко- лишнього середовища, інженерні шляхи вирішення екологічних проблем України, альтернативні (відновлювальні) джерела енергії, екологія людини, хімія довкілля та екотоксикологія, соціально-економічні про- блеми сталого розвитку, екологічна освіта, виховання і культура». Загалом програмою конференції було передбачено 341 доповідь, у тому числі 18 пленарних і 323 секційних. Опубліковано 324 тези доповідей, з них найбільше (понад чверть) присвячені на- уковим питанням з біології, хімії, фізики, математики й інших сфер знань, дотичних до проблем навколишнього природного се- редовища. Майже чверть робіт стосується складних і важливих технічних і госпо- дарських питань з нейтралізації токсич- них, твердих та інших відходів, їх загро- зи для вод, повітря та ґрунтів. Значну ча- стину становлять доповіді, присвячені ор ганізації моніторингу й технічним за- собам контролю за якістю довкілля, еко- номіко-господарським, правовим і по- лі тичним аспектам його захисту (зага- лом 22%). Проблеми загальної екології, агроекології, екології людини та інших прикладних аспектів екології висвітлені лише в 13% доповідей, 5% з яких стосу- ються нерозв’язаних методологічних пи- тань освіти. Тобто 1-й Всеукраїнський з’їзд екологів фактично був з’їздом фахівців з питань вивчення та оцінки стану середови- ща, тих чи інших природних, соціальних, технічних явищ і процесів. Ось лише кілька його висновків. По-перше, важливою рисою «сучасно- го етапу розвитку суспільства» є не те, що «лідером серед наук стає екологія», а те, що екологічні методи і підходи разом з економічними та соціологічними ста- ли фундаментальною еколого-соціально- економічною основою розв’язання дуже складних локальних, регіональних і гло- бальних проблем, охоплених всесвітньою ідеєю й міжнародним символом під назвою «сталий розвиток». По-друге, екологія як наука завжди була і тепер залишається фундаментальним розділом біології, який вивчає структурно- функціональну єдність живого і середови- ща його існування — від організму до біо- сфери. Вона не є міждисциплінарною, а є наддисциплінарною наукою, якщо цими дисциплінами вважати ботаніку, зоологію, мікробіологію, вірусологію, бактеріологію тощо. І ніколи екологія не стане «глобаль- ною наукою про тактику і стратегію вижи- вання людства», бо не має методологічних і методичних засобів для вивчення де мо- графічних, соціальних, економічних, те х но- логічних, політичних та інших систем су- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 7 спільної організації. Комплексну проблему виживання людства під силу розв’язувати лише шляхом структурно-функціонального аналізу соціосфери і підпорядкованих їй підсистем у взаємодії природничих, гу ма- ні тарних, економічних, техніко-тех но ло гіч- них та інших розділів знання [4, 10, 11]. По-третє, «досягнення сучасної екології» зовсім не «базується на концепції сталого розвитку». Все навпаки, екологія разом з економікою і соціологією є науковою опо- рою цієї концепції. По-четверте, врешті-решт слід від мо- витися від стогування всього, що діється на поверхні Землі, впливає на стан навко- лишнього середовища чи пов’язане з ме- тодами оцінки цього стану, в конгломера- тивну структуру під назвою «екологія». Час усвідомити «втрату сенсу структу- ри екологічного циклу наук» і не назива- ти екологією «охорону природи й охоро- ну навколишнього щодо людини середо- вища», змішуючи ці поняття. Маємо пе- реконатися, що такої «профанації» (за Реймерсом) екології нема в жодній іншій країні. Екологія мусить бути очищена від накипу технарського новаторства, плута- нини, пов’язаної з ототожнюванням понять «екологія» та «середовище», а також зара- ховуванням до проблем екології охорони природи та охорони довкілля. Все це засвідчує потребу чітко розмежу- вати завдання, об’єкти і предмети екології та інших галузей знань, які давно стали надбанням науки й увійшли в господар- ську практику, і виокремити нові розділи науки, методичні засоби котрих є адекват- ними для вивчення тих складних об’єктів, в яких структурно і функціонально поєднані не лише біотичні, але й економічні, технологічні, демографічні, політичні ком- поненти. Це стосується екосистемології, геосоціосистемології, охорони природи, охорони довкілля і нового розділу науки — середовищезнавства. Екологія — незалежно від епітету «сучас- на» чи «майбутня», загальна чи приклад- на, земна чи космічна, була і залишається розділом біології, тобто наукою, яка вивчає взаємовідношення живих істот та їхніх су- купностей між собою і навколишньою нежи- вою природою, структурно-функціональні властивості екологічних систем — від най- менших консорційних до біосфери включ- но, історію формування, еволюцію, природ- ну та антропогенну динаміку цих систем, їх корисні функції для людини та можливості їх розумного використання [7]. У межах загальної екології, яка охоплює весь спектр об’єктів, предметів, зав дань і методів досліджень, вирізняється чоти ри її фундаментальні розділи: аут екологія, де- мекологія, синекологія та еко сис те мо логія. Об’єктом вивчення аутекології є живий організм, а предметом — його існування, он тогенез, розмноження, інші життєві функ ції в певних умовах природного чи штучно створеного середовища. Завданням демекології — екології популяцій є пізнання структурно-функціональних властивостей популяцій у конкретних умовах їх іс ну- вання, природної й антропогенної динаміки, ефективності адаптації до абіо тичного та біотичного середовища, стійкості й ста біль- ності розвитку в умовах природного добо- ру, внутрішньо- і міжвидових взає мо від- носин. Синекологія — це розділ екології, об’єктом і предметом пізнання якої є різноманітні угруповання рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, трофічні зв’язки між ними, форми мутуалістичного, парази- тичного, хижацького, протокоопераційного співіснування. Її синонімом є біоценологія, а її підрозділами можна вважати фі то- ценологію (вчення про рослинні угрупу- вання), паразитоценологію, гід ро біо це но- ло гію й подібні до них розділи знань. Спільною особливістю цих трьох розділів екології є те, що об'єкти їх досліджень завж- ди вивчають в навколишньому природному 8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 середовищі. Предметом вивчення є вплив тих чи інших екологічних факторів (вологи, світла, температури, родючості ґрунту, тов- щини снігового покриву тощо) на стан, життєвість чи поведінку організму, популяції чи біоценозу. Але екологічні умови завжди трактують як зовнішній збурювальний чин- ник щодо піддослідної системи. Середови- ще існування остан ньої ніколи не потракто- вують як її структурно-функціональний блок, тобто синекологія ніколи не під ні ма- ється до рівня екосистемологічних до слі- джень — аналізу аутекологічного, де ме ко- логічного чи синекологічного об'єкта в структурно-функціональній єдності із сере- довищем йо го існування — в екосистемі. Це характерне для всіх класичних наукових праць і під ручників з екології рослин чи еко логії тварин. Екосистемологія — це вчення про екоси- стеми, їх генезис, структурно-функціональні особливості, еволюцію та антропогенну динаміку. Об’єктом її вивчення є еко системи усіх розмірів і ступенів складності — від консортивної до біосферної, тобто живі си- стеми, в котрих сукупність живих істот й абіотичне середовище їх існування творять функціональну єдність. Живий блок екоси- стеми без свого середовища не може іс- нувати. Лише завдяки цій єдності в еко- системі відбуваються ті біотичні процеси, котрих не може реалізувати жодна із си- стем організмового і популяційного рівнів організації, передусім біотичний кругообіг, енергетичний обмін, накопичення вільної енергії, самозбереження. Предметом екосистемології є: • вивчення морфологічної структури еко- систем, взаємозв'язків між їхніми струк- турними компонентами, їх функ ціо наль - них особливостей, швидкості, спря мо ва- ності, тривалості й гос по дар ської ефек - тивності екологічних процесів; • механізмів самоорганізації, саморегуляції і самозбереження екосистем, їхнього внутрішнього речовинно-енергетичного та інформаційного обміну, показників неентропійності, стійкості до зовнішніх природних та антропогенних збурюваль- них чинників, стабільності існування в часі та просторі; • міжекосистемних взаємозв'язків і ре чо- винно-енергетичного та інфор ма цій ного обміну як основи стабільності біосфери; • можливостей використання природних ресурсів екосистем для господарських потреб без руйнування їх екологічного потенціалу, масштабів і наслідків антро- погенних змін у структурно-функ ціо- наль ній організації екосистем, спо со бів ренатуралізації трансформованих і дева- стованих екосистем з метою оптимізації плівки життя [3]; • ефективних способів створення штучних екосистем й підтримування їх корисних функцій; • обґрунтування структури, програми і методів екологічного моніторингу з ме- тою моделювання та прогнозування еко- логічних процесів й обґрунтованого ке- рування екосистемними процесами [7]. Таким чином, екологія є тим фундамен- тальним розділом науки, який є базовим для розв’язання низки прикладних про- блем, пов’язаних з охороною природи в найширшому розумінні цього поняття, ра- ціо нальним використанням біотичних ре- сурсів, збереженням біотичного різ но ма- ніття, сприятливих природних умов життя людини (рис.1). Але через галузеве обме- ження її методичні засоби придатні для вивчення лише природного компонента на- вколишнього щодо людини довкілля (ос- кіль ки його складовими є ще й еко номічне, політичне, культурне, духовне та інші сере- довища). Людина як особистість, людське су- спіль ство загалом не є ні структурним, ні функціональним компонентом екосисте- ми. Вони існують в її просторі (в просторі ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 9 глобальної екосистеми — біосфери), але за відношенням до неї були і залишати- муться зовнішнім збурювальним чинни- ком. Структурно-функціональна єдність людини, людської спільноти і довкілля реалізується на якісно новому, вищому від біотичного, соціальному рівні організації, в системі, якісно відмінній від екосистеми. Науково-технічний прогрес ХХ століття, величезне зростання продуктивних сил і безмежні можливості антропогенного впливу на біотичні системи, їхню пам’ять і механізми саморегуляції, на навколишнє природне середовище засвідчили, що на планеті відбулися кардинальні структурно- функціональні зміни: визначальною сис- темотворчою силою на Землі виявилися людський розум і керована ним суспільна праця [12]. Виробнича діяльність охопила біосферу, глибокі шари літосфери, страто- сферу, гідросферу, вийшла за межі біо- сфери — у навколоземний космічний простір. Вона перетворила біосферу в об’єкт господарського використання і по- чала істотно впливати на середовище її існування (згадаймо забруднення Космосу внаслідок експлуатації космічної техніки, руйнування озонового шару тощо). На Землі сформувався новий (на відміну від біотичного) соціальний центральний ор- ганізатор і нова організована ним планетна надсистема, яка за її параметрами аж ніяк не належить до категорії біотичної. Якщо в біосфері й підпорядкованих їй екосистемах організаційна роль нале- жить живій речовині (сукупності живих організмів), а кібернетична пам’ять і регу- лятор є генетичними, то вищі від біотичних, організовані людством, його розумовою і виробничою діяльністю соціальні си- стеми мають свої специфічні суспільні регуляторні механізми. Їх ми називаємо геосоціосистемами [11]. Під геосоціосистемами розуміємо те ри - торіально відмежовані об’єкти, в кот рих функціонально поєднані екологічний, еко- но мічний, демографічний, гуманітарний, тех нічний та інші блоки, і в яких від- буваються усі організовані й реалізовані людьми екологічні, соціально-економічні, інформаційні та інші процеси. Центральним організатором геосоціосистеми є людина. Роль її пам’яті та регулятора виконує люд- ський інтелект (Колективний Розум, за Моісеєвим [13]). Найменшими є сільські, селищні, районні геосоціосистеми, най- більшою — глобальна геосоціосистема — соціосфера — самоорганізована і саморегу- льована планетна система, до складу якої належать біосфера, інші, охоплені виробни- чою діяльністю геосфери та прилеглий до Землі Космос і людське суспільство з усіма наслідками його розумової та господарської діяльності (інтелектуальними здобутками, спорудами, формами організації, типами ви- робничих відносин тощо) (рис. 2). Геосоціосистеми є об’єктом вивчення геосоціосистемології — науки про генезис, закономірності розвитку, будови й функ- ціонування геосоціальних систем, струк- турно-функціональні зв’яз ки і взає мо за леж- ності між їхніми внут рішніми компонента- ми та з іншими геосоціосистемами, про особливості їхньої саморегуляції, еволюції й антропогенної динаміки, принципи управ- ління геосоціосистемними процесами з ме- Рис. 1. Структура і функціональна суть екології 10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 тою забезпечення оптимальних умов життя людей, збереження для те перішніх і май- бутніх поколінь сприятливого довкілля та досягнення умов сталого розвитку. Об'єктом геосоціосистемології можуть бути лише ті одиниці, які характеризую ться геосоціосистемною організацією, спе ци фіч- ним соціальним речовинно-енер ге тич ним об- міном і просторовою від ме жо ваністю. Струк- турні блоки гео со ціо систем — біо тич ні, еко- логічні, економічні, тех но логічні є об'єктами відповідних галузевих розділів нау ки. Предметом геосоціосистемології є: гене- зис, історія розвитку і просторова струк- тура геосоціальних систем, їхніх ор га ні за- цій них, територіальних і функ ціо нальних особ ли востей; ефективність взає мо зв'яз- ків між їхніми блоками (компонентами), від яких залежить система, ці лісність, стій кість до зовнішніх збурю вальних впливів, ста біль ність роботи; ефективність внут ріш нього і зовнішнього соціального речо винно-енер гетичного та інфор ма цій- ного об міну, умов життя, освітнього й культурного забезпечення людей, рівня інтеграції ін те лекту і можливостей влас- ними силами об ґpун товувати еталонну геосоціосистему, збір мо ні то рин го вої ін- формації і під го товку управ лін ських рі- шень, ком пе тент ність і фа ховість регуля- торного органу та ін.; на дій ність роботи ме ханізмів само ор га ні зації та само ре гу- ляції, на явність ма те рі ально-енер ге тич- них ресур сів для збереження ста біль ності роботи гео соціосистеми в екстремальних умовах; способи удосконалення про сто- рової й функ ціо нальної структури гео- соціосистем з метою одержання мак си- мального соці аль но-еко но міч ного, еко ло- гічного, медико-біо ло гіч ного та інших ефектів їхньої роботи; об ґpунтування струк тури, програми, методів і параметрів геосоціосистемологічного мо ні торингу та системи накопичення, опрацювання, пе- редавання й використання мо ні торингової інформації; опрацювання методів і про- грам моделювання й прогнозування ге- осо ціо сис темних процесів; розроблення наукових основ керування гео со ціо сис- темними процесами на локальному, ре гіо- нальному, на ціо нальному і глобальному рівнях з метою осягнення па ра метрів за- проектованих еталонних гео со ціо систем і забезпечення ста лого розвитку. Для вичерпної характеристики будо ви й особливостей функціонування гео со ціо сис- тем геосоціосистемологія ви ко рис товує да ні географії, ресурсознавства, біо логії, сіль- сько господарських, медичних, гума ні тар них наук, кібернетики та інших галузей знань. У її рамках екології належить комплексно вив- чати структурно-функ ціональні особливості живих систем, умов їх іс ну вання в ан тро- пізованому середовищі, спо собів під три ман- ня їхніх корисних функцій для нормального існування геосоціосистем [11]. Отже, геосоціосистемологія, а не екологія є теоретичною основою сталого розвитку — розумного, науково обґрунтованого, прогно- зованого управління геосоціосистемними Рис. 2. Структура соціосфери і взаємозв’язки між її блоками ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 11 процесами на всіх рівнях структурованості геосоціосистем — від хутірної і сільської до соціосферної. Оскільки геосоціосистема являє собою функціональне поєднання економічного, де мографічного, культурологічного, ос віт - ньо-наукового, природного та інших блоків, геосоціосистемні явища і процеси від бу- ваються у складному соціальному, еко но- мічному й екологічному середовищі й по- в’язані з природними, людськими, ін те- лектуальними, фінансовими та ін ши ми ре- сурсами, а функцію пам’яті і регулятора геосоціосистеми виконує людський ін те- лект, то саме він, по-перше, має усві домити структурно-функціональну склад ність об’єк- тів геосоціосистемного рівня ор ганізації, по-друге, мати у своєму роз по ря дженні мак- симум інформації про особ ливості функ- ціонування гео со ціо сис тем у різних і мін- ливих умовах еко лого-со ці ально-еко но міч- ного середовища, вміти об ґрунтовано й фа- хово оцінювати струк турно-функ ціо нальний стан гео со ціо сис теми і взає мо за лежності між нею та середовищем її іс нування, й обґрунтовано керувати гео со ціосистемними (еколого-со ці ально-еко но мічними) проце- сами в кон тексті за без печення «високої якості довкілля і здорової економіки для всіх народів світу» [6]. Таким чином, еколого-соціально-еко но- мічне середовище реалізації гео со ціо- системних процесів, зокрема програми ста- лого розвитку, заслуговує на особливу ува- гу і як об’єкт наукового пізнання, і як об’єкт управління. Перед наукою і практикою давно постав- лено масштабне завдання: постійно стежи- ти за станом навколишнього середовища, пізнавати закономірності його змін під впливом різних антропогенних і природ- них чинників, вивчати способи збереження його в сприятливих для людини й сус- пільства параметрах, охороняти від руй- нівних процесів. У Європі, Канаді, США вже понад десятиліття активно роз- вивається інвайронментологія та ін вай- ронменталістика, предметом вивчення яких є стан довкілля та його охорона [14]. Провідні університети світу кожні три– чотири роки видають фундаментальні під- ручники під назвою «Environmental Sci- ence» [15], де розкриваються се ре до ви- щеохоронні глобальні та локальні пробле- ми. Під інвайронментологією (ук ра їн ською мовою — середовищезнавство, наука про середовище) розуміють «систему знань про наше довкілля і наше місце у ньому. Як відносно нова галузь, наука про середови- ще є міждисциплінарною, інтегрованою з природничими, соціальними й гу ма ні тар- ними науками, холістичною наукою про світ, який нас оточує. На відміну від біль- шості теоретичних дисциплін, вона — за- дачно-орієнтована. Тобто, вона відшукує нові, прийнятні, змістовні знання про при- родний світ і наш вплив на нього, але отри- мання такої інформації накладає від по- відальність щодо здійснення практичних дій з вирішення проблем, які ми самі ство- рили» [16]. Її також визначають як «ін- тердисциплінарну галузь знань, котра вклю- чає як прикладні, так і теоретичні аспекти впливу людини на світ. Оскільки людина є істотою соціальною, ін вай рон ментологія мусить бути узгоджена з по літикою, соціо- логією, економікою, етикою та філософією. Отже, вона є певною сумішшю традиційної науки, ін ди ві ду альних і соціальних цін но- стей та політичної свідомості» [17]. І тому що геосоціосистема — це функ- ціональна єдність людства і середови- ща його існування, при чому, середови- ща не лише природного, біотичного, але й економічного, духовного, морально- етичного, політичного тощо, вивчення умов і закономірностей його формування та історичних перетворень, сучасного ста- ну та його впливу на здоров’я, поведінку, життєві умови, працездатність, громадську 12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 поведінку та багато іншого є дуже актуаль- ним. Якщо геосоціосистемологія покликана вивчати загальні особливості структурно- функціональної організації геосоціосистем, то накопичення знань про навколишнє се- редовище (довкілля), в якому живе людина і відбуваються всі соціально-економічні та інші процеси, пов’язані з розумовою й ви- робничою діяльністю, про збереження його «високої якості» та охорону на засадах ста- лого розвитку має стати завданням середо- вищезнавства (інвайронментології). Зважаючи на структурну складність, ба- гатокомпонентність геосоціосистемного се - редовища, середовищезнавство повинно во- лодіти методами вивчення всіх його (при- родних, соціальних, економічних та інших) компонентів, його комплексного, системно- го і функціонального аналізу, моделювання і прогнозування його змін, обґрунтування управлінських рішень. Таким чином, об’єк- том середовище знав ства є гео соціо системне середовище, пред метом — його екологічні, соціальні та економічні параметри, їх ком- плексні просторові і часові зміни, моделю- вання і прогнозування цих змін та об- ґрунтування способів керування ними. Ефективність функціонування гео со ціо сис- тем залежить від розумного керування геосоціосистемними процесами. Розумне ке- рування цими процесами можливе лише за умови постійного й надійного надходження інформації про стан і роботу керованої гео- соціосистеми, тобто зворотного зв’язку між керованою (сільською, міською, район ною, обласною чи державною, глобальною) гео со- ціосистемою та її регулятором (високо ква лі- фікованим, компетентним керівним ор ганом). Роль зворотного зв’язку в гео соціосистемах може виконувати лише комплексний моні- торинг — система збирання, накопичення, опрацювання, зберігання і передавання ін- формації, моделювання і прогнозування явищ і про цесів та підготовлення проектів управ- лінських рішень [2, 11] (рис. 3). Рис. 3. Комплексний моніторинг у блок-схемі само- регульованої геосоціосистеми: КС — керована систе- ма; Р — регулятор; ЕС — еталонна система; ЗЗД — зовнішнє збурювальне діяння; СЗЗ — система зворот- ного зв’язку (моніторингу, моделювання, прогнозу- вання геосоціосистемних процесів і наукового опрацювання управлінських рішень); СКМ — система комплексного моніторингу; ЦНА — центр наукового аналізу, моделювання, прогнозування гео соціо- системних процесів і наукового опрацювання управ- лінських рішень; ЦНЕ — центр наукової експертизи; 1 — прямий зв’язок; 2 — зв’язок між регулятором та еталонною системою; 3 — зворотний зв’язок; 4 — ка- нал факторів, що зумовлюють відхилення від програ- ми; 5 — вихід інформації з керованої системи Рис. 4. Структура і функціональна суть гео со ціо- системології ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 13 Таким чином, геосоціосистемологія є тео- ретичною основою середовищезнавства, а се- редовищезнавство — прикладною галуззю знань — базовою для розумного використан- ня екологічних, соціальних та економічних ресурсів довкілля, його охорони для забез- печення сприятливих умов сталого розвит- ку — «високої якості довкілля і здорової еко номіки для всіх народів світу» (рис. 4). Іншими словами, середовищезнавство є на- уковою основою інвайронменталістики — системи практичних заходів зі збережен- ня сприятливих умов функціонування геосоціосистем та охорони їх внутрішнього (для структурних блоків геосоціосистем) і зовнішнього довкілля. На нашу думку, під таким кутом зо ру до- речно проаналізувати результа ти роботи 1-го Всеукраїнського з’їзду екологів 2006 ро ку у Вінниці. Продовження робіт у цьо- му напрямі сприятиме об’єднанню еко- системології, геосоціосистемології та сере- довищезнавства в новітню систему знань про планету Земля, шляхи реалізації про- грами сталого розвитку і збереження для майбутніх поколінь можливостей задоволь- няти власні потреби. 1. Розанов А.Б., Розанов Б.Г. Экологические по- следствия антропогенных изменений почв // Ито- ги науки и техники. Сер. Почвоведение и агро- химия. Т. 7. — М.: ВИНИТИ, 1990. — С. 3—154. 2. Голубець М.А. Плівка життя. — Львів: Поллі, 1997. — 186 с. 3. Вернадський В.И. Биосфера. — М.: Наука, 1967. — 376 с. 4. Печчеи А.Человеческие качества. — М.: Прогресс, 1980. — 302 с. 5. Наше общее будущее: Доклад Международной Комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР) — М.: Прогресс, 1989. — 376 с. 6. Программа действий. Повестка дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де- Жанейро в популярном изложении. — Женева: Центр «За наше общее будущее», 1993. — 70 с. 7. Голубець М.А. Екосистемологія. — Львів: Поллі, 2000. — 316 с. 8. Реймерс Н.Ф. Экология. Теория, законы, правила, принципы и гипотезы. — М.: Россия молодая, 1994. — 367 с. 9. Міжнародна науково-практична конференція «1-й Всеукраїнський з’їзд екологів» // Тези доп. — Вінниця: УНІВЕРСУМ—Вінниця, 2006. — 346 с. 10. Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття («Agenda 21»). — К.: Інтелсфера, 2000. — 359 с. 11. Голубець М.А. Вступ до геосоціосистемології. — Львів: Поллі, 2005. — 199 с. 12. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. — М.: Наука, 1977. — 192 с. 13. Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь разума. — М.: Изд-во МНЭПОУ, 1998. — 228 с. 14. Ситник К.М. Екологія та інвайронментологія // Укр. ботан. журн. — 2003.– 60, №3. — С. 235-238. 15. Chiras D. D. Environmental Science. Action for a Sustainable future. — № 4. 1994. — 720 р. 16. Cunningham W. P., Cunningham M. A., Saigo B. W. Environmental Science: a global concern. Eighth edition. — Boston-Toronto: Wm. C. Brown Publish- ers, 2005. — 600 p. 17. Enger E. D., Smith B. F. Environmental Science: a stady of interrelationships. Ninth edition. — Bos- ton-Toronto: Wm. C. Brown Publishers, 2004. — 477 p. М.Голубець СЕРЕДОВИЩЕЗНАВСТВО — ПЕРСПЕКТИВНИЙ РОЗДІЛ НАУКИ Р е з ю м е Обґрунтована потреба формування середовище- знав ства як прикладної до геосоціосистемології галузі знання, об’єктом якої є навколишнє щодо людини екологічне, соціальне та економічне (гео- соціосистемне) середовище, а предметом — його еко логічні, соціальні та економічні параметри, їх комплексні просторові й часові зміни, моделювання, прогнозування цих змін та обгрунтування способів керування ними. М. Golubets ENVIRONMENT STUDY – THE ADVANCED SCIENCE CHAPTER S u m m a r y The necessity of environment study formation as ap- pli ed to geosociosystemology branch of knowledge is sub stantiated, its object is ambient to a human being eco logical, social and economic (geosociosystem) en- vi ronment, and its subject is its ecological, social and economic parameters, their complex special and time chan ges, modeling, forecast of changes and substantiation of control methods over these changes.

Середовищезнавство - перспективний розділ науки

Institution

Ähnliche Einträge