Імперативи глобального мережевого суспільства

The situation that is new for national scientific systems and connected with global internet development which accentuates the problem of intellectual product inclusion into world scientific space is evaluated. The real state and prospects of Ukrainian science in the frame of its participation in t...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Онопрієнко, В.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Schriftenreihe:	№10
Schlagworte:	Статті та огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/563
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Імперативи глобального мережевого суспільства / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 10. — С. 18-29. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-563
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-5632011-07-19T15:35:35Z Імперативи глобального мережевого суспільства Онопрієнко, В.І. Статті та огляди The situation that is new for national scientific systems and connected with global internet development which accentuates the problem of intellectual product inclusion into world scientific space is evaluated. The real state and prospects of Ukrainian science in the frame of its participation in the world business connections of the global net community are investigated. Оцінено нову для національних наукових систем ситуацію, що склалася у зв'язку з розвитком глобальної Інтернет-мережі, яка загострює проблему включення інтелектуальних продуктів у світовий науковий простір. Досліджено реальний стан та перспективи української науки в контексті її участі у світогосподарських зв'язках глобальної мережевої спільноти. 2007 Article Імперативи глобального мережевого суспільства / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 10. — С. 18-29. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/563 uk №10 С. 18-29 Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Онопрієнко, В.І. Імперативи глобального мережевого суспільства №10
description	The situation that is new for national scientific systems and connected with global internet development which accentuates the problem of intellectual product inclusion into world scientific space is evaluated. The real state and prospects of Ukrainian science in the frame of its participation in the world business connections of the global net community are investigated.
format	Article
author	Онопрієнко, В.І.
author_facet	Онопрієнко, В.І.
author_sort	Онопрієнко, В.І.
title	Імперативи глобального мережевого суспільства
title_short	Імперативи глобального мережевого суспільства
title_full	Імперативи глобального мережевого суспільства
title_fullStr	Імперативи глобального мережевого суспільства
title_full_unstemmed	Імперативи глобального мережевого суспільства
title_sort	імперативи глобального мережевого суспільства
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/563
citation_txt	Імперативи глобального мережевого суспільства / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 10. — С. 18-29. — Бібліогр.: 16 назв. — укp.
series	№10
work_keys_str_mv	AT onopríênkoví ímperativiglobalʹnogomereževogosuspílʹstva
first_indexed	2025-07-02T04:19:31Z
last_indexed	2025-07-02T04:19:31Z
_version_	1836507435044438016
fulltext	18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 ності // Вісник Державного університе ту ін фор- маційно-комунікаційних технологій — 2007. — №4 (в друці); доповідь на конференції «Автоматика — 2006», Вінниця, вересень 2006 р. 16. Brin S., Page L. The Anatomy of a Large-Scale Hy- pertextual Web Search Engine // Computer Net- works.– 1998.– 30(1–7).– 107–117. 17. Налимов В.В., Мульченко З.М. Наукометрия. Изу- чение развития науки как информационного про- цесса. — М.,1969, 192 с. 18. Офіційний сайт ВИНИТИ в мережі Інтернет: http://www2.viniti.ru 19. Дані з офіційного сайту Thomson Scientific: http://scientific.thomson.com/. The ISI database: the journal selection process. 20. Garfield E. How ISI Selects Journals for Coverage: Quantitative and Qualitative Considerations // Current contents.– 1990.– № 22.– 5–13. 21. Research «The Year 2006: Top 20 Country Rankings in All Fields».– Із сайту In-cites (Thomson ISI): http://in-cites.com/countries/2006allfields.html 22. Єгоров І.Ю. Академічна наука в Україні: аналіз деяких статистичних характеристик. — Із сайту: http://www.nas.gov.ua/knk/pages/krstil/z290304/ sten2903.html 23. Research «National Research Concentration».– Із сайту In-cites (Thomson ISI): http://in-cites.com/ countries/world-map.html І. Мриглод, О. Мриглод НАУКА УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ Р е з ю м е Розглянуто проблему використання новітніх інфор- маційних технологій для залучення вітчизняних уче- них до світової наукової спільноти. Досліджено чинні кількісні критерії оцінювання науки та доцільність їх упровадження в нашій країні. На основі аналізу від- критих електронних баз даних зроблено висновок про недостатню представленість української науки в Інтернет-просторі. І. Mryglod, О. Mryglod UKRAINIAN SCIENCE IN THE WORLD INFORMATION SPACE S u m m a r y The problem of advanced information technologies use for national scientists inclusion into world scientific community is reviewed. Existing quantitative criteria of science evaluation and expediency of their implemen- tation in our country are investigated. Based on open electronic database analysis the conclusion is made on insufficient presentation of Ukrainian science in internet space. В. ОНОПРІЄНКО ІМПЕРАТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА Важливим аспектом розвитку знаннєвої економіки є те, що вона поступово пере- творюється на мережу ієрархічних взаємозв’язків, у яких прискорено відбува- ються процеси створення і передачі знань. Ця риса означає перехід до так званої мережевої економіки (network economy), яка передбачає кардинальні інститу- ційні зміни. Модель «виробник — споживач» замінюється моделлю «спільного ви- робництва знань», посиленням орієнтації на світовий ринок і глобалізації отри- мання та використання нових знань. Все більшого поширення набувають спільні проекти, в яких беруть участь як державні, так і приватні компанії. Розширя- ється міжнародна науково-технічна співпраця у найрізноманітніших формах. Створення нових наукових знань набуває інтернаціонального характеру. © ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович. Доктор філософських наук. Завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. До- брова НАН України (Київ). 2007. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 19 Маючи на увазі орієнтири знаннєвої економіки і знаннєвого суспільства, не можна не побачити проблемність і су- перечливість досягнення такої мети насам- перед країнами-аутсайдерами, до яких слід відносити і держави на пострадянському просторі, де системна криза науки і осві- ти триває уже майже два десятиріччя. Але і в розвинених країнах побудова знаннєвої економіки супроводжується падінням ін- тересу до розробки фундаментальних про- блем науки; в університетському секторі швидкими темпами відбувається концен- трація технологічно орієнтованих дослі- джень, багато з яких субсидуються велики- ми компаніями. Домінуючою стає тенден- ція міждержавної кооперації досліджень (чому сприяє лавиноподібне зростання Ін тернет-мережі), до якої долучаються і країни-аутсайдери, але не в якості відносно самостійних сегментів своєї наукової сис- теми, а переважно «делегуючи» окремих учених у сферу взаємодії. Щоб оцінити нову ситуацію, в якій опи- нилися національні наукові системи, слід врахувати передусім стрімкий розвиток ін- формаційних мереж. За словами М. Кас- тельса, Інтернет — це технологія свободи, але він може дати тим, хто має владу, сво- боду завдавати утисків неінформованим, він може привести до відлучення тих, хто втратив цінності, тими, хто їх придбав [1]. У глобальній економіці і мережевому сус- пільстві, коли так багато залежить від цих мереж, бути відлученим означає потрапити у ситуацію, де потрібно шукати інший спо- сіб центрування. Таке відлучення може від- бутися з різних причин: через відсутність технологічної інфраструктури, економічні або інституційні перешкоди в доступі до мереж, недостатньої освітньої і культурної підготовленості до їх використання, незна- чної цінності того, що може бути представ- лено в них як продукт тощо. М. Кастельс наполегливо застерігає, що новий розподіл світу відбудеться якраз за ознаками відно- шення (долучення — відлучення) до світо- вої інформаційної мережі, яка відчутно по- глиблює міждержавну нерівність, що має цілком конкретні наслідки для національ- них наукових систем. Перехід до «мережевої моделі» науково- технологічного розвитку вже нині диктує необхідність для національної науки актив- ного завоювання принаймні невеликих ніш у світовій інформаційній системі. Зокрема, можна увійти до неї у вигляді конкретних сегментів національного науково-тех но ло- гічного потенціалу. Наприклад, поки є шанс відшукати певну нішу для вітчизняних ви- робників космічної техніки. І це, мабуть, найефективніший шлях для збереження по тенціалу цієї галузі і знаходження нових можливостей розвитку. Однак реальнішим є сценарій, який вже зараз реалізовується через міжнародну науково-технічну співпрацю. Серед вітчиз- няних учених немало таких, які, залишаю- чись на батьківщині, працюють на замов- лення зарубіжних наукових центрів і фірм, долучившись до міжнародної Інтернет-ко- му нікації. Цей процес стає все масштабні- шим і поступово заміщає горезвісний «від- тік мізків». Працюючи на вітчизняному за- старілому науковому обладнанні, ці вчені все ж одержують результати, що задоволь- няють західного замовника. Зазвичай йде- ться про продукцію з невисокою часткою доданої вартості. Отже, тенденція перетво- рення наших країн у сировинні придатки розвинених держав здійснюється не тільки через ринок, а й через наукові системи за допомогою мережевих засобів. У національ- них наукових спільнотах, поряд із проце- сами їх розшарування [2], відбуваються також процеси їх, так би мовити, розще- плення. Все це напрочуд суголосне до пе- редбаченої М. Кастельсом логіки розвитку ме режі з долученням і відлученням від неї. 20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 Така доля інтелектуального продукту, звичайно, обумовлена його незатребуваніс- тю на вітчизняному ринку. Водночас вона призводить до вилучення з вітчизняної про мисловості цілих підгалузей виробни- цтва, які у минулому успішно забезпечува- ли країну. Найпереконливішим свідченням ролі на- укової системи в державі є її вплив на еко- номіку країни. Надії науки на пострадян- ському просторі знайти своє місце в ринко- вих відносинах, орієнтуючись на забезпе- чення технічного і соціального прогресу, прискореного розвитку економіки, поки не мають під собою підстав через специфіку сформованих в пострадянських країнах еко номічних відносин, коли ланцюжки, які зв’язують науку і ринок, часто розривають- ся і не діють. Понад десяток років в Україні активно спекулюють на темі інноваційної моделі економіки, але реальних зрушень у цьому напрямі практично немає. Наша дер- жава за розвитком інноваційних механізмів економіки знаходиться у хвості навіть кра- їн СНД. Проте політична риторика у зв’яз- ку з цією проблемою періодично активізу- ється, а потім поволі сходить нанівець. В основному йдеться про державну підтрим- ку інноваційного розвитку. Така підтримка у будь-якому випадку не може розв’язати проблему, оскільки інноваційна економіка вимагає величезних вкладень із найрізно- манітніших джерел і розвитку відповідної інфраструктури підтримки інновацій. Щоб продемонструвати масштабність за- вдань, що стоять на шляху інноваційного перетворення економіки, наведемо схему розподілу потоків фінансування для під- тримки малих інноваційних фірм з роботи І.В. Шульгіної [3]. Лише стартове фінансування інновацій- ного проекту забезпечується звичайно че- рез конкурс державними грантами: держа- ва бере на себе ризик фінансування, оскіль- ки, як правило, дві з трьох венчурних фірм, які фігурують на цьому етапі, виявляються неспроможними довести справу до реаль- ного результату. Стартовий етап (триваліс- тю три-шість місяців) характеризується втіленням ідеї нововведення в переконливо оформлену пропозицію (бізнес-план) і формуванням команди. Перший етап фінансування (терміном один-два роки) призначений для розробки інновації у вигляді дослідного зразка і здій- снюється, на відміну від попереднього, при- ватними венчурними фондами. Другий етап (тривалістю півтора року) пов’язаний з проведенням маркетингу ін- новації, організацією команди виконавців, створенням і налагодженням виробничих потужностей. Зміст третього етапу — виробництво екс- периментальних зразків продукції (трива- лість — близько 3-х років). На цьому етапі до фінансування підключаються інвестори, які уникають ризику, — благодійні і пенсій- ні фонди, страхувальні компанії, індивіду- альні інвестори. На четвертому етапі відбувається зміна юридичного статусу малого підприємства (реструктуризація, акціонування, привати- зація, злиття тощо.). П’ятий етап — комерціалізація, тиражу- вання, просування новинок на ринок, залу- чення до справи потужних бізнесструктур, які можуть найефективніше організувати масове виробництво і збут. Навіть таке схематичне зображення ін- новаційного процесу дає виразне уявлення про те, як далеко ще перебуває наша країна від справді інноваційного реформування економіки, скільки зусиль і витрат потре- бує шлях до неї, наскільки складну і бага- торівневу інфраструктуру необхідно ство- рити для реалізації інноваційних механіз- мів. Звичайно, це не означає, що слід від- мовитися від роботи в цьому напрямі. Але використання для відстоювання інтересів науки такого довгострокового векселя як ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 21 інноваційний процес не тільки дратувати- ме владу, а й не заслужить прихильності громадської думки. Сьогодні в пострадянських країнах про- понують різні сценарії реформування наукових систем. Всі вони передбачають їх кардинальне скорочення і реструктуруван- ня. Розглядаючи різні варіанти реформ (а вони дійсно необхідні), слід завжди праг- нути зберегти системні характеристики на- укової системи, які забезпечують виконан- ня нею основних соціальних функцій у сво- їй країні [4]. Наука багатофункціональна і необхідна суспільству і державі в різних своїх іпоста- сях. У наші дні набула поширення думка: наукове знання не має меж, і в нашому гло- балізованому світі багатьма його плодами можна користуватися, не маючи власної національної науки. За словами С.Г. Кара- Мурзи [5], багато чого можна отримати ззовні, але не все. І якраз серед «продуктів науки», які неможливо купити або запози- чити за кордоном, є і такі, що необхідні для самого існування країни як соціальної, культурної і економічної цілісності. В умо- вах, коли потік знань і технологій ззовні поступатиме до нас, потрібно мати «фільтр» власної науки для адаптації, оцінки, екс- пертизи цих надбань. Тому її роль як систе- мотворчого чинника країни навіть зростає. Наука через систему освіти, засоби масо- вої інформації формує раціонально мисля- чу людину з сучасним поглядом на світ, природу і суспільство. Для розв’язання цього завдання необхідна міцна наукова спільнота, що постала на ґрунті національ- ної культури, оскільки для сприйняття на- укового знання і методу та включення їх в інтелектуальний обіг необхідно, щоб вони були перекладені на мову культури свого народу, узгоджені з актуальними питання- ми його буття. Не можна не визнати, що в радянські часи ця функція науки викону- валася цілком успішно і їй надавали вели- кого значення. Наука, охоплюючи своїми спостережен- нями, експедиціями і лабораторними до- слідженнями весь простір країни, дає до- стовірне знання про реальне і мінливе при- родне середовище, в яке вписується все господарське і суспільне життя народу. Ці знання не може замінити ні вивчення іно- земної наукової літератури, ні запрошення закордонних експертів. Дуже великою в до- слідженні біо- і геосфери країни є частка знання, що зберігається в пам’яті, навичках і досвіді, в архівах тощо. Протягом останніх десятиріч в інтелек- туальній сфері пострадянських держав з’я- вилося багато «імпорту», який здебільшого являє собою достатньо залежаний шир- вжиток, проте активно впроваджується у ви- робництво, науку й освіту наших країн. Ре- зультати можуть бути невтішними, на зра- зок економічних провалів, але з набагато довготривалішими наслідками. Тут, як ніде, необхідний «адаптаційний фільтр» вітчиз- няної науки, яка має критично оцінювати якість і ефект таких інновацій при їх упро- вадженні в національну культуру в широ- кому значенні цього слова. Наприклад, ак- тивний, часто бездумний, формальний і не- критичний перехід на болонську освітню систему, яка, поза сумнівом, має чимало по- зитивних потенцій, може завдати серйозної шкоди вітчизняній системі освіти, зруйну- вавши і ті нечисленні досягнення, які тут є. У пострадянські країни завозиться бага- то західного, а частіше східного обладнан- ня і технологій. У цьому випадку часто до нас потрапляють технології «не першої сві- жості», у тому числі екологічно брудні та шкідливі. Тут, як ніде, необхідна їх експер- тиза вітчизняною наукою. Важко не погодитися з таким тверджен- ням: «... В сучасних умовах тільки багаті країни можуть дозволити собі не мати власної науки. Справа в тому, що виконува- 22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 ти соціальні функції науки шляхом імпор- ту — імпортувати викладачів, консультан- тів для бізнесменів і політиків — набагато дорожче, ніж вирощувати їх у себе, і тому таку розкіш можуть дозволити собі лише багаті країни. За умов нашої бідності єдина можливість не перетворитися на суспіль- ство дурнів — утримувати власних учених і оплачувати їхні дешеві послуги. При цьому постійно розвивати науку набагато еко- номніше, ніж «консервувати» її, а потім від- роджувати знову, бо для її відродження, як і для її створення, знову доведеться запрошу- вати «німців та інших шведів», послуги яких, на відміну від праці вітчизняних уче- них, недешеві» [6, 51]. Все це переконує в необхідності збере- ження системних характеристик вітчизня- ної науки, звичайно, за умови її розумного скорочення і модернізації. Навіть, тоді, коли складно здійснити її інноваційну функцію у вітчизняній економіці, існування самої на- ціональної науки залишається беззаперечно виправданим. Тим паче, що завжди існує можливість переорієнтації науки на вико- нання інших функцій — посилення і модер- нізацію системи освіти, інтелектуальне під- живлення інших сфер громадської діяльнос- ті, підвищення рівня загальної інтелекту- альної атмосфери в суспільстві в умовах натиску масової культури тощо. Нинішній етап цивілізаційних змін ра- зом з прискоренням темпів науково-тех- нологічного розвитку висуває на перший план і проблему незатребуваності наукових знань, скепсису і недовіри до результатів функціонування науки. У світовій практи- ці ставлення до науки як до провідного чинника суспільного розвитку останнім ча- сом істотно трансформується, і фундамен- тальні дослідження, всупереч поширеним у нас уявленням, дедалі більше ставлять у жорсткі рамки, скорочують їхні обсяги. Навіть при збереженні системних харак- теристик національної науки (що саме по собі в нинішній ситуації становить непро- сту державну місію) не менш важливо збе- регти можливість здійснювати самостійну наукову політику, що в умовах тиску глоба- лізаційних тенденцій також виявляється досить проблематичним. Мережеве сус- пільство і глобалізація ставлять перед на- ціональними науковими й інноваційними системами доленосні питання самого їх іс- нування. Актуалізується завдання форму- вання і реалізації державної науково-тех- нічної політики, спрямованої на включен- ня національних наукових систем в умовах розгортання мережевої парадигми в ті або ті вузли глобальних світогосподарських зв’язків [7]. Ця політика має враховувати міжнародний розподіл праці, який склада- ється не на користь країн-аут сай дерів: не можна відсторонятися і консервувати наці- ональну самозамкнутість з метою уникнен- ня небажаних соціальних і економічних на- слідків для своєї країни, необхідно в склад- ній конкурентній атмосфері глобального мережевого суспільства знаходити можли- вості власної повноцінної участі в його формуванні. Саме проблема участі, тобто розвитку власної суб’єктності, стає ключовою для на- укової спільноти при входженні в глобальне мережеве суспільство. Наукова спільнота пострадянських країн поки не змогла сфор- мувати своєї суб’єктності, а наша держава дотепер не виробила своєї суб’єктності по відношенню до наукової сфери. Це стримує здійснення повноцінної державної науково- технічної політики, яка в умовах кризи ста- ла зводитися виключно до проблеми бю- джет ного фінансування науки [8]. Наукова спільнота визначається як со- ціокультурна група вчених, які працю- ють в одній науковій галузі або розв’язують одну проблему і об’єднані системою кому- нікацій [9]. Це своєрідна професійна кор- порація зі своїми законами, нормами, пра- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 23 вилами діяльності та поведінки. Систе- ма норм сприяє професіоналізації вчених і формуванню у них ціннісної орієнтації в дослідженнях, якими вони займаються. Поняття наукової спільноти використо- вується для характеристики структури на- укової праці, що виникає спонтанно, відпо- відає особливостям і змісту дослідницької діяльності та дає підстави розглядати вче- ного як відносно самостійну одиницю, віль- ну у виборі об’єкта для дослідження. Перед кожним дослідником на початку його ді- яльності стоїть проблема входження в нау- кову спільноту, а згодом — перманентне ви- знання нею результатів його досліджень. Наукова спільнота — носій професійних норм і цінностей, стереотипів професійної поведінки, які вона активно нав’язує своїм членам. Вона задає певну «матрицю» (па- радигму, за Т. Куном) і для наукових ре- зультатів, стимулюючи таким чином дослі- дження, але також може гальмувати або відкидати дослідження або результати, які суперечать цій «матриці». Професійні наукові спільноти форму- ються практично в усіх наукових галузях і напрямах, постаючи зі стадії «невидимого коледжу» і поступово «інституціалізую- чись». Цілісність наукової спільноти обу- мовлена орієнтацією її членів на певний комплекс цінностей і норм, що характери- зують науку як соціальний інститут і ви- значають основу професійної поведінки вчених, професійної етики. Основна з функцій наукової спільноти — створення нового знання. Вона кваліфікує ті або інші дослідницькі результати як нау- ковий внесок, оцінює його характер і зна- чення. За допомогою спеціальних когнітив- них і соціальних механізмів забезпечується сприйняття членами наукової спільноти нових ідей, розгортається дискусія щодо їх оцінки. Наукова спільнота покликана га- рантувати спадкоємність і поступальність наукового пізнання. Для того, щоб нове знання було включено в науковий обіг, по- чало функціонувати, воно має асимілюва- тися науковою спільнотою: зафіксоване, зрозуміле, оцінене і використане. Спілкування в науці — це процес обміну інформацією, ідеями, поглядами, що вста- новлюється цілеспрямованими або спонтан- ними, прямими або опосередкованими засо- бами взаємовідношення між членами нау- кової спільноти. Наукова комунікація — це спілкування з приводу і в процесі генерації нового знання. Завдяки такому спілкуван- ню нові знання уточнюються, розвиваю- ться і формуються. Комунікація між уче- ними є необхідною умовою «інституціалі- зації» наукової дисципліни, найважливі- шим механізмом самоорганізації науки, що формується спонтанно, незалежно від мети, намірів і мотивів дослідників. Наукові спільноти поділяються за спеці- алізацією й іншими критеріями: професій- на спілка вчених у цілому, дисциплінарне товариство фізиків, біологів тощо, фахівці в тій чи тій дослідницькій сфері. Можна го- ворити також про національну і світову на- укові спільноти, хоча тут завжди присутній метафоричний відтінок. Ідею множинності наукових спільнот, кожній з яких властиві свої імперативи і цінності, запропонував американський соціолог У. Хегстром [10]. Окремі наукові спільноти можуть об’єд ну- ватися і відділятися одна від одної залежно від способу, характеру виконання функцій і створюваного знання, відмінності норм і цінностей, каналів комунікації, що вико- ристовуються, ступеня спільності мислен- ня тощо. Виняткова роль наукової спільноти в професіоналізації молодих учених, засво- єнні норм, правил і шаблонів поведінки у спільноті, формуванні у них мотиваційної системи ціннісної орієнтації в дослідни- цькій діяльності. Дослідження внутрішніх механізмів функціонування науки дає можливість чіт- 24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 ко уявляти кардинальні відмінності науки як професії від детермінант поведінки, властивих бюрократичним організаціям. А на цій основі можна боротися за реальне забезпечення автономності професії вчено- го, за можливість контролю за професій- ною поведінкою. Розвиток внутрішніх ме- ханізмів науки здатний змінити стан справ і в експертній діяльності. Нині низький рі- вень експертизи економічних програм, ін- новаційних і наукових проектів, дисертацій тощо, значною мірою зумовлений знижен- ням рівня професійної культури учених і їх відповідальності. Це ще раз підкреслює значення професійних цінностей і норм нау ки, їх пріоритет порівняно з будь-якими організаційними формами, які далеко не завжди функціональні. Інститути наукових спільнот не можна замінити ніякими керуючими органами в самій науці і тим більше зовні неї при ви- значенні, наприклад, конфігурації пере- днього краю науки і місця різних дисци- плін на ньому. Зміни «на передовій» відбу- ваються настільки швидко, несподівано і нерівномірно, що виконання цієї функції навіть при постійному розвитку інформа- ційних засобів таїть в собі величезні труд- нощі. Е.М. Мирський [11] цілком резонно під- креслює визначальне значення діяльності наукової спільноти щодо забезпечення змі- стовної цілісності науки. Йдеться про при- ведення діяльності в кожній науці і її під- розділах (дисциплінах, дослідницьких об- ластях, напрямах досліджень, проблемних об’єднаннях) в організаційну відповідність з актуальною змістовною структурою даної галузі знання, враховуючи її динаміку. Ін- ститути спільнот регулюють і організову- ють наукову діяльність своїх членів так, щоб над кожною проблемою у відповідний момент часу працювало стільки людей, скільки потрібно для її успішного дослі- дження. Тому професійні співтовариства знаходяться в режимі перманентного пере- груповування, особливості якого уточню- ються на чергових конференціях, конгре- сах, симпозіумах. Діє цілий набір засобів сповіщення, заохочень і санкцій, що під- тримує оптимальність структури. Не менш важливим є завдання контролю професійної поведінки членів спільноти, рівня їхньої професійної компетентності, змісту і якості підготовки професіоналів. В розвинених країнах ведеться цілеспрямо- вана робота із складання і вдо сконалення кодексів професійної поведінки вчених різ- них спеціальностей (саме так — професійні норми вельми специфічно виявляються в різних науках). Кодекс містить докладний логічно вивірений опис прав членів спіль- ноти і його обов’язків, регламентацію його відносин з колегами, організаціями, в яких він працює, замовниками і споживачами його продукції. Всі значні порушення ко- дексу стають відомими членам співтовари- ства через засоби професійної комунікації. Найважливішою функцією наукової спіль- ноти є система постійного моніторингу за професійною кваліфікацією учених. Зазви- чай це робиться з допомогою публікацій, де кожен внесок ученого піддається постійній зацікавленій і прискіпливій експертизі ко- лег (рецензентів, читачів, критиків), і її ре- зультати відображаються на професійному статусі автора. Відомо, що не підтверджена результатами досліджень професійна ква- ліфікація швидко втрачається. Учений, який не продемонстрував такі результати протягом двох років, втрачений для науки. Те ж саме відбувається при переході учено- го від активної дослідницької діяльності до інших сфер — адміністративної, політич- ної, комерційної тощо. Величезну шкоду рівню кваліфікації дослідників завдала у нас стагнація наукової системи, неповна за- йнятість, недофінансування. Але завдання наукової спільноти — не списувати втрату кваліфікації на ці об’єктивні чинники, а ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 25 скрупульозно і послідовно фіксувати всі фактори негативного впливу на неї і шука- ти шляхи виправлення ситуації. Інакше не- можливо забезпечити здорові відносини в науковій системі. Інститути спільноти розділяють відпові- дальність з державними структурами, що здійснюють управління системою вищої освіти за зміст програм професійної підго- товки по відповідних спеціальностях в установах вищої школи, включаючи аспі- рантуру, за якість роботи рад з присуджен- ня вчених ступенів в університетах і до- слідницьких інститутах. Важливе місце в спектрі функцій науко- вої спільноти належить регулюванню ін- формаційних потоків і комунікацій у своїй сфері. Професійні співтовариства зазвичай контролюють всі провідні наукові журна- ли. Експертиза публікацій — одне з най- важливіших завдань спільноти, яке не може бути делегованим ніяким іншим структу- рам, включаючи керівництво інститутів і академій. Це в повному розумінні слова прерогатива і обов’язок наукової спільно- ти. Хоча держава зобов’язана підтримувати матеріально систему наукових комуніка- цій, але будь-які спроби втручання органів влади в її діяльність, якими б благими на- мірами вони не мотивувалися, приводять, як це показує практика, лише до розладів цієї системи. Тому, вважаємо, критика ВАК України за те, наприклад, що за останні 15 років кількість періодичних наукових ви- дань виросла з 71 до 1000 [12], направлена не за адресою. За це мусять відповідати професійні наукові співтовариства. Показ- ники ж збільшення кількості наукових пу- блікацій в Україні просто приголомшують: так, в сфері економічних наук тільки за один рік (в 2001 р. у порівнянні з 2000 р.) число публікацій зросло на 49,2%, за 2001— 2003 рр. — на третину; біологічні науки ма- ють за 2000—2001 рр. збільшення цього по- казника на 51,9% , за 2001—2004 рр. — у 1,8 раза; історичні науки — відповідно 68,6% і 4,7 раза; політичні науки за такий період мають чотириразове зростання числа пу- блікацій; філологічні науки — більше ніж у три рази [12]. Зрозуміло, що такі процеси стали можливими через фактичне усунен- ня від вимогливої експертизи наукової спільноти, її незрілість, низький рівень са- моорганізації і самоврядування, невико- нання, по суті, головних функцій в дослід- ницькому процесі. Досі йшлося про функції наукової спіль- ноти, що мають внутрішнє спрямування, забезпечують саморегуляцію. Проте не менш важливе значення мають функції зо- внішнього спрямування, що орієнтовані на діалог з владою і громадськістю. Нинішня ситуація характерна тим, що відбувається повільне, але неухильне посилення ролі ре- гіональних органів влади і місцевого само- врядування, так чи так зацікавлених у вза- ємодії з наукою; збільшується кількість структур, розрахованих на взаємодію з на- уковцями, на зразок різних рад від верхніх до регіональних щаблів влади, вітчизняних і зарубіжних, державних і приватних фун- дацій підтримки науки тощо. Така ситуація вимагає підвищення активності наукової спільноти у відстоюванні своїх інтересів в збалансованому і обгрунтованому розвитку наукових дисциплін. Варто згадати, що по- стійний діалог з державою і суспільством — характерна риса сучасної наукової політи- ки в розвинених країнах. Продуктивність такого діалогу залежить від базисного аргументування у формі об- грунтованих уявлень, які акумулюються в індикаторах стану і прогнозу розвитку нау- ки. Формування системи таких індикато- рів — актуальне завдання як для наукової спільноти, так і для органів управління на- укою, підприємницьких кіл і громадськос- ті. Йдеться про створення єдиної системи індикаторів, що відображають стан і дина- міку науки, а також фактичні або очікувані 26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 наслідки дії на неї з боку певних суб’єктів. Така система індикаторів має бути наочною й інформативною, а також доступною для всіх суб’єктів управління. На жаль, ос тан ні- ми роками спостерігається втрата інтересу до створення системи показників розвитку науки. Натомість вона замінюється окре- мими, як правило, не дуже достовірними, суб’єктивно підібраними даними, що ви- користовуються як аргументи для обгрун- тування науково-технічної політики. Та- кож суб’єктивно і спекулятивно викорис- товуються інформація про розвиток науки і технологій за кордоном. Приміром, чомусь прикладом слугують «азіатські тигри», до- свід яких взагалі ніяк не можна адаптува- ти до вітчизняних умов. По суті і система індикаторів науково-технологічного розви- тку Європейського Союзу також дуже да- лека від наших реалій, хоча певною мірою має слугувати у якості перспективних орі- єнтирів. Тому і необхідна система індика- торів наукової та інноваційної сфери влас- ної країни. Цю систему не можна підміни- ти статистичними даними про науку, хоча такі показники теж зібрати нелегко. Ста- тистика має бути відповідним чином про- інтерпретована з урахуванням динаміки і відстані від переднього краю досліджень в світі, тобто її слід пропустити через кри- тичну експертизу наукової спільноти, узго- дити з вимогами різних галузевих і профе- сійних груп учених. Наступним етапом інституціалізації сис- теми індикаторів має стати активний діалог наукової спільноти з усіма зацікавленими у науці суб’єктами — підприємницькими кола- ми, громадськими і політичними організація- ми, органами управління наукою. У резуль- таті ці індикатори зможуть сформувати дієву інформаційну систему, що матиме пев- ний політичний і управлінський ста тус для всіх учасників підготовки й ухвалення рі- шень у сфері науково-технологічної політи- ки. Без такої інформаційної індикативної системи діалог наукової спільноти з вла- дою і громадськістю перетворюється на по- літичну риторику, безплідну демагогію. Це ми добре бачимо на прикладі численних доктрин розвитку науково-технологічної сфери, жодна з яких не має реальної сили. Значення діалогу між науковим співтова- риством, державою і громадськістю пе- реконливо продемонстрував приклад нової практики визначення пріоритетів науково- технічного розвитку за допомогою методу «Форсайт» (Foresight), який відіграє осо- бливу роль у розробці науково-технічної й інноваційної стратегії розвинених держав. В 1990-х роках «Форсайт» почали актив- но використовувати уряди США, Великої Британії, Німеччини, Японії й Австралії. На початку нового тисячоліття число кра- їн, де запроваджено цей метод, перевищило 30. Нещодавно його взяли на озброєння і країни перехідної економіки, зокрема наші сусіди — Угорщина, Чехія, Польща. В 2003 р. Європейська Комісія розробила план конкретних дій по стимулюванню ін- вестицій в науково-дослідну сферу з корек- туванням пріоритетів в інноваційній політи- ці країн Європейського Союзу, метою яких є: • підвищення ефективності державної підтримки досліджень й інновацій; • забезпечення необхідними кадровими ресурсами та удосконалення дослідницької бази в державному секторі; • посилення стимулюючого ефекту дер- жавного фінансування на інвестиції в НІ- ОКР приватного бізнесу; • переорієнтація державних ресурсів на дослідження та інновації шляхом збільшен- ня ефективності державних витрат, поліп- шення правил державної допомоги бізнесу і державних контрактів; • поліпшення інноваційного середови- ща, зокрема охорони інтелектуальної влас- ності, правил конкуренції, фінансових рин- ків і податкових систем. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 27 У цьому контексті варто виокремити такі варіанти стратегії, націленої на розвиток інноваційної діяльності: • інтеграція в глобальні інноваційні лан- цюжки шляхом формування транснаціо- нального інноваційного модуля; • формування проривного інновацій но- го циклу в країні із ставкою на інновацій- ний суперпроект загальнонаціонального рів ня, який буде конкурентоздатним на світових ринках; • створення кластера інноваційних тех- нологій, які забезпечують поступове фор- мування конкурентоздатного інноваційно- го сектора в національній економіці [13]. Яку б стратегію не вибирати, централь- ною проблемою буде вибір інноваційних пріоритетів. Проблема вибору інновацій- них пріоритетів — одна з найактуальніших проблем сучасності як в розвинених краї- нах так і країнах, що розвиваються. Тим паче, що інноваційні пріоритети — це не просто науково-технічні пріоритети, а прі- оритети реального прогресу економіки. Тому при їх виборі завжди перетинаються інтереси учених, інженерів, держави, діло- вих кіл, що ускладнює такий вибір. На пе- реломному етапі економічного розвитку в останній третині минулого століття вини- кла нагальна потреба у нових підходах, які б враховували не тільки науково-технічні, але і соціально-економічні чинники [14]. Отже все це актуалізує роль «Форсайта», ініціатива застосування якого може нале- жати державі, діловим колам або науково- му співтовариству. «Форсайт» — це процес загальнонаціонального відбору нових на- прямів, в ході якого досягається консенсус думок різних суб’єктів національної науково- інноваційної системи, і встановлюються зв’яз- ки між її елементами. Тому найбільше роз- повсюдження цей метод отримав в країнах з розвинутою культурою кооперації, співпра- ці усередині національної інноваційної сис- теми, розвиток якої підтримує уряд. Під «Форсайтом» розуміється процес систематичного визначення нових страте- гічних наукових напрямів і технологічних досягнень, які в довгостроковій перспекти- ві зможуть ефективно сприяти економічно- му і соціальному розвитку країни. Суть но- вого підходу полягає в тому, що держава за допомогою компаній визначає: • перспективні технології і ринки на най ближчі 10—20 років; • напрями співпраці бізнес-держава в справі створення конкурентоздатних інно- вацій; • заходи, які дають змогу використову- вати нові можливості в цілях підвищення якості життя, прискорення економічного зростання і збереження міжнародної кон- курентоспроможності країни. «Форсайт» дає можливість зібрати необ- хідну для ухвалення рішень інформацію про стан і напрями фінансуюємого держа- вою НДДКР, створити нову культуру взає- модії між науковцями і бізнесом, визначи- ти ресурси, необхідні для досягнення по- ставлених цілей. За допомогою «Форсай- та» визначаються не конкретні технології, а напрями науково-технологічного розви- тку. При цьому передбачається багатоварі- антність сценаріїв. Однією з головних умов успішного використовування цього методу є готовність суспільства (наукового співто- вариства, адміністративного апарату, керів- ників компаній, окремих фахівців, громад- ськості) спільно оцінити довгострокові пер спективи розвитку країни, не перейма- ючись короткостроковими кон’юнктурними моментами. При цьому немає єдиної моде- лі «Форсайта», кожна країна пристосовує цей метод до своїх власних умов і мети. Застосування прогресивного методу ви- магає значних ресурсів, оскільки до проце- су відкритого обговорення і консультацій залучаються широкі кола наукової, ділової громадськості, центральної і регіональної адміністрації. Для управління і реалізації 28 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 програми створюються керуючий комітет, експертний комітет, робочі підгрупи, а та- кож структури, які займаються поширен- ням результатів. «Форсайт» звичайно су- проводиться масовою інформаційною про- грамою, великою кількістю конференцій, семінарів, презентацій, інтернет-форумів, що має на меті створення мережі з обміну інформацією, широке обговорення іннова- ційної політики і зміну відношення сус- пільства до інновацій. Починаючи з 70-х років минулого сто- ліття, посилює свої позиції концепція «фі- налізації науки», висунута так званою штарнбергською групою соціологів науки. Суть концепції полягає в тому, що мета на- укового дослідження все більше визнача- ється не внутрішньонауковими, а заданими ззовні соціальними і політичними цілепо- кладаннями, йде процес дифузії дискурсів науки, політики і суспільства — своєрідне «політизування науки». Ця концепція, не зважаючи на запеклу критику, поступово освоюється науковою та інженерною спіль- нотами і політиками. Глобальні техногенні катастрофи (включаючи Чорнобильську) породили сумніви в ефективності й об’єк- тивності наукової експертизи грандіозних індустріальних та інноваційних проектів. У зв’язку з цим актуальною стала проблема- тика соціальної акцептації — готовності суспільства сприйняти результати науково- технічної діяльності або пов’язаних з нею політичних рішень. Такого роду ідеї сьогодні заслуговують особливої уваги. Як приклад можна назва- ти концепцію гуманітарної експертизи нау- ково-технічних та інноваційних проектів, що розробляється в Центрі гуманітарної освіти НАН України [15]. Соціальна кому- нікація стає важливою якісною характерис- тикою наукової діяльності в сучасному сві- ті. На думку фахівців, університети, акаде- мії наук втрачають монополію на виробни- цтво наукового знання. Дослідницькі центри, урядові установи, промислові ла- бораторії, консультаційні бюро також ста- ють місцем виробництва наукового знання. При цьому форми організації дослідниць- ких команд і наукового процесу достатньо гнучкі. Продукування наукового знання відбувається не стільки як результат пошу- ку засадничих законів природи, скільки як процес, по в’язаний зі сферою застосування цього знан ня, з уявленнями про соціальні потреби і потенційних споживачів. Дисци- плінарні межі відтепер не мають вирішаль- ного значення для визначення предметних рамок наукового дослідження. Натомість воно дедалі частіше характеризується як міждисциплінарне і трансдисциплінарне. Роз в’я зання проблем знаходиться в кон- тексті застосування трансдисциплінарного знання, яке має свою власну структуру і метод дослідження, а отриманим результа- там забезпечується розголос не тільки че- рез традиційні інституційні канали, а й че- рез усіх учасників дослідницького процесу. Контроль і критерії якості наукового дослі- дження не обмежуються рамками однієї з наукових дисциплін і властивих їй форм експертної оцінки, а враховують соціаль- ний, політичний і економічний контекст. Оцінка наукового дослідження все більше залежить від соціальної легітимації його результатів, при чому є очевидним праг- нення все повніше врахувати соціальні цін- ності, політичну мету, а також вплив мас- медіа [16]. Нові вимоги до національної науково- технічної політики пов’язані з отриманням науковою спільнотою країни виразної суб’єктності, спрямованої на участь у світо- господарських зв’язках глобального мере- жевого суспільства через включення в них конкретного інтелектуального продукту, який пройде селекцію мережі. Інакше в ре- зультаті відлучення від мережі відбудеться маргіналізація самої наукової спільноти, витіснення національної науки на узбіччя ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 10 29 цивілізації. Досягти ж суб’єктності націо- нальна наукова політика може лише шля- хом інституціалізації національної науко- вої спільноти і завдяки її перманентному діалогу з владою, діловими колами, засоба- ми масової інформації, громадською дум- кою широких верств населення. 1. Кастельс М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства. — Київ: Ва- клер, 2007. — 292 с. 2. Юревич А.В. Расслоение российского научного сообщества // Науковедение и новые тенден- ции в развитии российской науки. — М.: Логос, 2005. — С. 223—243. 3. Шульгина И.В. Инновационная деятельность: условия и факторы развития // Науковедение и новые тенденции в развитии российской науки. — М.: Логос, 2005. — С. 153—170. 4. Юревич А.В., Цапенко И.П. Функциональный кри- зис науки // Вопр. философии. — 1998. — № 1. — С. 17—29. 5. Кара-Мурза С.Г. Социальные функции науки в условиях кризиса // Науковедение. — 2000. — № 2. — С. 38—49. 6. Юревич А.В., Цапенко И.П. Нужны ли России ученые? — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 200 с. 7. Ваганов А.Г. Российская наука и глобальное се- тевое общество // Науковедение и новые тенден- ции в развитии российской науки. — М.: Логос, 2005. — С. 159—184. 8. Инновационная экономика / Под ред. А.А. Дын- кина, Н.И. Ивановой. — М.: Наука, 2001. — 294 с. 9. Келле В.Ж. Научное сообщество // Современная западная социология: словарь. — М.: Политиздат, 1990. — C. 207—208. 10. Hagstrom W.O. The scientific community. — N. Y., 1965. — 304 p. 11. Мирский Э.М. Самоуправление в научно-тех- нической сфере и государственное индикативное регулирование развития науки // Социология науки: Хрестоматия / Сост. Э.М. Мирский. www. courier.com.ru/top/cras.htm 12. Егоров И.Ю. Наука и инновации в процессах социально-экономического развития. — Киев, 2006. — 335 с. 13. Авдулов А.Н. Наука — основа инновационной системы современного общества // Основы фи- лософии науки: Учебное пособие для вузов. — М.: Академпроект; Екатеринбург: Деловая книга, 2005. — С. 460—494. 14. Шелюбская Н.В. «Форсайт» — механизм определе- ния приоритетов формирования общества знаний стран Западной Европы // Международное ин- новационное развитие и инновационное сотруд- ничество: состояние, проблемы и перспективы. Первый международный инновационный форум СНГ. — М.; Киев; Симферополь; Алушта, 2006. — С. 446—454. 15. Іщенко Ю.А. Гуманітарна експертиза: засадничі принципи, мета, завдання. — Київ, 2004. — 68 с. 16. Ефременко Д.В. Производство научного знания и российское научное сообщество: социально- политические аспекты // Науковедение и новые тенденции в развитии российской науки. — М.: Логос, 2005. — С. 202—222. В.Онопрієнко ІМПЕРАТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА Р е з ю м е Оцінюється нова для національних наукових си- стем ситуація, що склалася у зв'язку з розвитком глобальної Інтернет-мережі, яка загострює пробле- му включення інтелектуальних продуктів у світовий науковий простір. Досліджуються реальний стан та перспективи української науки в контексті її участі у світогосподарських зв’язках глобальної мережевої спільноти. V. Оnopriyenko IMPERATIVES OF GLOBAL NET SOCIETY S u m m a r y The situation that is new for national scientific systems and connected with global internet development which accentuates the problem of intellectual product inclu- sion into world scientific space is evaluated. The real state and prospects of Ukrainian science in the frame of its participation in the world business connections of the global net community are investigated.

Імперативи глобального мережевого суспільства

Institution

Ähnliche Einträge