Філософія історичного дискурсу в час політизації історії та історизації політики

• Дата: 2009
• Автори: Кремень, В., Ткаченко, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
• Назва видання: Політичний менеджмент
• Теми: Проблеми методології
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59799
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Філософія історичного дискурсу в час політизації історії та історизації політики / В. Кремень, В. Ткаченко // Політичний менеджмент. — 2009. — № 3(36). — С. 26-45. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Жак Делор, голова Комісії ЮНЕСКО з питань освіти, зазначав: „Наші сучасники потерпають від запаморочення, розриваючись між процесом глобалізації, прояви якого вони спостерігають і часто підтримують, і пошуками своїх коренів, опори в минулому, належності до тої чи іншої спільноти. Освіта має перейнятися цим питанням, оскільки більше, ніж будь-коли, вона є учасником процесу зародження нової всесвітньої спільноти і опинилася в самому центрі проблем, пов’язаних з розвитком особистості та різноманітних спільнот. Завдання полягає в тому, щоб дати можливість усім без винятку виявити свої таланти і увесь свій творчий потенціал, що передбачає можливість реалізації кожним своїх особистих планів. Ця мета є домінуючою” [1]. Саме тому Комісія ЮНЕСКО вважає, що вирішальна роль освіти у справі розвитку особистості впродовж усього її життя не є панацеєю, не є ключем для вирішення всіх проблем у світі, а всього лише одним із засобів, який, однак, більше, ніж інші, слугує гармонійному й сутнісному розвитку людини задля подолання злиднів, нерозуміння, гноблення і війн. Виходячи з цього, Комісія ЮНЕСКО виокремила чотири основні принципи освіти: навчитися жити разом; навчитися набувати знань; навчитися працювати; навчитися жити. Навчитися жити разом означає не лише розуміти самих себе, але й розвивати знання про інших, їх історію, традиції та спосіб мислення. Ці принципи особливо актуальні для сучасної України, над якою ширяє привид хаосу. Ми стали свідками суспільної втоми і збайдужіння, з одного боку, та наростання радикальної нетерпимості – з другого. За цих обставин маємо перейнятися, насамперед, проблемами освіти, того „соціального капіталу”, який би допоміг утвердити принципи демократії, особистісної самореалізації та виявлення талантів і творчого потенціалу різних спільнот. І тут перегляд засад освіти, в тому числі й історичних знань, під кутом світоглядних, етичних і культурних аспектів самоорганізації суспільства може дати шанс кожному зрозуміти іншого, а також увесь світ в його хаотичному русі до якоїсь єдності.