Включення закристалізованих розплавів у анортоклаз-мікропертиті з сієнітів Азовського штоку (Український щит)

• Main Authors: Кульчицька, Г.О., Мельников, В.С.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України 2008
• Series: Мінералогічний журнал
• Subjects: Мінералогія
• Online Access: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60998

Унікальність Азовського штоку полягає у тому, що польовий шпат сієнітів зберіг включення закристалізованих розплавів, зазвичай рідкісні у повнокристалічних магматичних породах. У головному породоутворювальному мінералі виявлено чотири типи включень, що законсервували релікти магматичного флюїду. Всі вони належать до сингенетичних включень, що утворилися під час кристалізації польового шпату або незабаром після цього. Одні з них, найбільші, захопили частки залишкового міжгранулярного розплаву, збагаченого на залізо, фтор, натрій; інші утворилися після складних ізохімічних процесів всередині кристалів анортоклазу внаслідок сегрегації точкових і колоїдних домішок. Обидві групи включень зафіксували незмішуваність, яка періодично виникала між фторидним і силікатним розплавами. Фізичній гетерогенізації передувала прихована розшарованість розплаву. Силікатіони, оточені легкими катіонами, спливали над силікат-іонами з Fе. Фтор і карбонат-іон сприяли розшаруванню як флотаційні компоненти. Материнським для анортоклазу сієнітів був магматичний розплав, що внаслідок зниження температури поступово збагачувався водою. Анортоклаз меланосієнітів кристалізувався у відновних умовах за температури понад 550600 °C, з алюмосилікатного розплаву з нерівномірним вмістом лугів, заліза, фтору і карбонат-іону. Нестабільний склад силікатного розплаву був спричинений періодичним відокремленням сольового розплаву і флюїдної фази, що можливе у відкритій для летких сполук системі. Припускається, що саме втрата Н₂О і СО₂ могла бути причиною низького потенціалу кисню в магматичній камері. Кристалізація лейкосієнітів відбувалася за нижчої температури і вищого потенціалу кисню зі збагаченого на воду алюмосилікатного розплаву-розчину, залишкові порції якого наближалися до силікагелю. Зростання концентрації СО₂ у залишковому розплаві-розчині на останніх етапах формування лейкосієнітів після закупорки системи спричинило масове інтеркумулюсне осадження карбонату заліза.