Современные представления о морфо- и патогенезе миомы матки (обзор литературы)

• Дата: 2011
• Автор: Олейник, Н.С.
• Формат: Стаття
• Мова: Russian
• Опубліковано: Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2011
• Назва видання: Таврический медико-биологический вестник
• Теми: Обзоры литературы
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/63184
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Современные представления о морфо- и патогенезе миомы матки (обзор литературы) / Н.С. Олейник // Таврический медико-биологический вестник — 2011. — Т. 14, № 3, ч. 2 (55). — С. 251-254. — Бібліогр.: 24 назв. — рос.

Проблема міоми матки у жінок різного віку продовжує залишатися у центрі уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників. Міома матки (син.: лейоміома, фіброїд та ін.) представляє собою доброякісну, добре обмежену інкапсульовану пухлину, джерелом якої є гладком’язові клітини шийки або тіла матки. Захворюваність міомою матки підвищується з віком. Її пік доводиться на період пременопаузи, досягаючи максимального значення у 45-50 років. Так само відомі окремі випадки виникнення міоми матки у 20-річних. У 5-7% випадків міома матки виявляється при маткових кровотечах у підлітків. Незважаючи на численні дослідження, присвячені проблемі ініціації та зростання міоматозних вузлів, патогенез захворювання до кінця не відомий. Дослідження більшості авторів вказують на зміни гормонального та імунного статусів, роль генетичних факторів, вплив пролактину і соматотропіну на патогенез міоми матки. У сучасних поглядах на патогенез велика увага приділяється механізмам порушення рівноваги апоптозу та проліферації. У розвитку міоми матки важливу роль відіграє порушення апоптозу. Незавершеність апоптозу пояснює різні розміри і різний ступінь зрілості вузлів у межах однієї матки, можливість регресу вузлів, доброякісний характер пухлини, неінвазивне і повільне зростання, а, також, ймовірність рецидивів. Вивчення молекулярних механізмів патогенезу, у тому числі регуляції апоптозу і клітинної проліфераціі, відкриває нові перспективи для консервативного лікування цих найбільш розповсюджених захворювань, а також їх профілактики та реабілітації хворих.