Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)

Лауреати Нобелівської премії миру, вихованці Уппсальського університету, — яскрава ознака соціальної політики, яка впродовж півстоліття здійснювалася у Швеції і була спрямована на побудову «народного дому»....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Онопрієнко, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2014
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наука і суспільство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70665
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 10. — С. 42-51. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-70665
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-706652014-11-11T03:01:48Z Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру) Онопрієнко, В.І. Наука і суспільство Лауреати Нобелівської премії миру, вихованці Уппсальського університету, — яскрава ознака соціальної політики, яка впродовж півстоліття здійснювалася у Швеції і була спрямована на побудову «народного дому». Лауреаты Нобелевской премии мира, воспитанники Уппсальского университета, — яркая черта социальной политики, которая осуществлялась в Швеции на протяжении полстолетия и была направлена на построение «народного дома». Nobel Peace Prize laureates, alumni of Uppsala University — a prominent feature of social policy, which was carried out in Sweden over half a century and was aimed at building a “people’s home”. 2014 Article Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 10. — С. 42-51. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70665 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука і суспільство Наука і суспільство
spellingShingle	Наука і суспільство Наука і суспільство Онопрієнко, В.І. Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру) Вісник НАН України
description	Лауреати Нобелівської премії миру, вихованці Уппсальського університету, — яскрава ознака соціальної політики, яка впродовж півстоліття здійснювалася у Швеції і була спрямована на побудову «народного дому».
format	Article
author	Онопрієнко, В.І.
author_facet	Онопрієнко, В.І.
author_sort	Онопрієнко, В.І.
title	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)
title_short	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)
title_full	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)
title_fullStr	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)
title_full_unstemmed	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)
title_sort	нобеліана уппсали (частина іі. лауреати нобелівської премії миру)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Наука і суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/70665
citation_txt	Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2014. — № 10. — С. 42-51. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT onopríênkoví nobelíanauppsaličastinaíílaureatinobelívsʹkoípremíímiru
first_indexed	2025-07-05T19:52:53Z
last_indexed	2025-07-05T19:52:53Z
_version_	1836837947598438400
fulltext	42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович — доктор філософських наук, професор, завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України НОБЕЛІАНА УППСАЛИ Частина ІI ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ Лауреати Нобелівської премії миру, вихованці Уппсальського університе- ту, — яскрава ознака соціальної політики, яка впродовж півстоліття здій- снювалася у Швеції і була спрямована на побудову «народного дому». Ідеї соціальної держави у Швеції Вирішальним чинником, що спричинив появу у шведів праг- нення до соціальної організації держави на основі рівних можливостей, стало географічне розташування регіону. Від- даленість цих територій слугувала природною перешкодою для проникнення культурних і соціально-політичних європей- ських порядків. Римський вплив поширювався на Британію, Піренейський півострів, землі між річками По і Рейн, однак по інший бік Балтійського моря, у Скандинавії, він майже не відчувався. Унаслідок цього сучасні Франція, Німеччина, Ве- лика Британія переживали однакові історичні процеси — пе- реважання релігії в суспільному і політичному житті, жорстку феодальну систему, Реформацію, епоху Ренесансу. У Швеції ці процеси не знайшли свого повного вираження. Католицька церква тут була істотно обмежена рамками установлень окре- мих шведських областей. У звичайному житті шведів христи- янство поєднувалося з язичницькими уявленнями, а церковні обряди вбудовувалися в наявний суспільний порядок. Селяни обирали священиків, сплачували церковну десятину, дотриму- валися церковних канонів, але священнослужитель був відпо- відальним перед ними. Пізніше ці фактори суттєво вплинули на поширення серед населення протестантських ідей. Позиції дворянства, як і духовенства, були доволі слабкими. Наріж- ним каменем шведського суспільства було селянство. Це була аграрна нація, заснована на бідному, проте вільному селянстві, яка не знала кріпацтва і феодальної традиції. Відсутність чітко визначених меж між соціальними групами позбавила Швецію гострих внутрішніх конфліктів, притаманних країнам Західної ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 43 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Європи, і підготувала основу для утверджен- ня таких соціал-демократичних цінностей, як свобода, рівність і солідарність. Шведська соціал-демократія була дуже тісно пов’язана з національним світоглядом і пошуком компро- місів і на побутовому, і на політичному рівнях. Специфічний шведський «суспільний договір» значно відрізнявся від соціальних відносин у багатьох інших країнах Європи [1]. Ще одним фактором, який вплинув на все- осяжність і універсальність соціальної держави у Швеції, була відносна етнічна гомогенність населення. Успіху модерністського соціаль- но-політичного курсу на етапі індустріалізації сприяло те, що вже на ранній стадії стали оче- видними конфлікти інтересів між капіталом і працею. Ці конфлікти виростали безпосеред- ньо зі становища, в якому опинилося трудове населення Швеції до XX ст. Середній дохід робітника при 10- або навіть 11-годинному робочому дні і шестиденному тижні не дозво- ляв йому підтримувати гідний рівень життя. Він був змушений виживати у вкрай скрутних умовах. Мізерний раціон харчування, постійне недоїдання, різноманітні хвороби, важкі умови на виробництві встановили природний бар’єр між капіталом і працею. Крім того, більша час- тина трудового населення не мала права голосу. Згодом шведський робітничий рух пере- творився на єдину потужну силу. Соціал- демократичну партію і профспілки створю- вали одні й ті самі люди, що походили із сус- пільних низів. Це сприяло стрімкому розвитку руху з поширенням організаційних осередків по всій країні. З погляду соціал-демократів, колективна власність має бути організована через профспілкові організації («синдика- лізм»), і робітничі кооперативи можна розгля- дати як один із варіантів цієї форми власності. Робітничий рух у Швеції вирізнявся прагнен- ням до самонавчання і пошуку компромісів з найгостріших соціально-політичних питань. Соціал-демократія не зіткнулася з конкурен- цією з боку інших партій, оскільки історично для Швеції не було властиве класове проти- стояння. Зародження «держави загального добробуту» відбувалося в умовах загальнона- ціональної підтримки, хоча соціал-демократи завжди знаходили компроміси для співпраці з іншими партіями. Держава добробуту — кінцева мета соціал- демократів. Її ретельно побудовано на принци- пах універсалізму, рівності, соціальних цивіль- них прав та ефективності. Вимога обтяжливих державних витрат є неодмінною умовою під- тримки оптимальних стандартів соціальних послуг і пільг. Соціалізм, за словами першого прем’єр-міністра Швеції від соціал-демо кра- тич ної партії, лауреата Нобелівської премії миру Я. Брантінга, є не що інше, як відкриття очей для соціального процесу. В основу ідеї «народного дому» покладено як культурно- історичні передумови, пов’язані з автономним суспільним розвитком та національною гомо- генністю, так і соціал-демократичну ідеологію. Модерністські ідеї соціальної перебудови, з одного боку, змінили мислення і спосіб життя шведів, а з іншого, — були породженням їх власного світосприйняття. Соціал-демокра- тич ні орієнтири і унікальна форма «держави загального добробуту» є результатом багатові- кового будівництва політичної культури в цій країні [2]. Піввіковий досвід побудови шведської мо- делі соціальної держави сприяв формуванню когорти соціально активних політичних ді- ячів, інтелігенції, вчених, які зробили величез- ний внесок не лише у вирішення соціальних проблем своєї країни, а й у міжнародну спра- ву боротьби за мир, розв’язання глобальних проблем сучасності. Їх діяльність було висо- ко оцінено у світі, деяким із них, у тому чис- лі пов’язаним з Уппсальським університетом, було присуджено Нобелівські премії миру. Лауреати Нобелівської премії миру Карл Ялмар Брантінг (Karl Hjalmar Brant- ing) (1860—1925) — політик, перший пре м’ єр- міністр Швеції від соціал-демократичної пар- тії, лауреат Нобелівської премії миру (1921) «за зусилля в мирному вирішенні суперечки Швеції з Норвегією і за роботу в Лізі Націй» [3]. 44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Навчався в університетах Уппсали і Сток- гольма. Здобувши освіту з математики і астро- номії, працював помічником директора Сток- гольмської обсерваторії. Ще в студентські роки він захоплювався ліберальною політичною фі- лософією і в 1884 р. остаточно залишив науко- ву стезю, присвятивши себе журналістиці. Карл Брантінг разом з Августом Пальмом стояв біля витоків Соціал-демократичної пар- тії Швеції (СДПШ). У 1886 р. він став голо- вним редактором центрального друкованого органу партії — газети Socialdemokraten. За 31 рік свого життя, відданого цій газеті, Брантінг перетворив її на провідне політичне видання країни. У 1896 р. він був першим представни- ком соціал-демократів у парламенті, з 1907 р. і до самої смерті — головою виконкому СДПШ. Поступово соціал-демократи стали третьою партією в до того традиційно двопартійній по- літичній системі Швеції. У 1917 р. вони ввій- шли до складу уряду, і Брантінг отримав порт- фель міністра фінансів. Цей уряд здійснив конституційну реформу, надавши право голо- су всім громадянам чоловічої статі. У 1920 р. коаліція з лібералами розпалася, після чого Брантінг сформував свій перший уряд, проте, не маючи підтримки парламенту, був змуше- ний піти у відставку. У 1921—1923 рр. він знову став прем’єр-міністром, однак цього разу йому довелося зіткнутися з коаліцією лібералів і консерваторів. Лише на виборах 1924 р. соціал- демократи отримали впевнену більшість у парламенті, і Брантінг став прем’єром утретє, проте, на жаль, у 1925 р. за станом здоров’я він пішов з цієї посади. Карл Брантінг залишив яскравий слід у між- народних відносинах початку ХХ ст. Йому вдалося мирним шляхом владнати конфлікт, пов’язаний з відділенням Норвегії від Швеції в 1905 р. Під час Першої світової війни він сим- патизував Антанті, але наполягав на нейтралі- теті країни. Брантінг боровся за міжнародну солідарність профспілкового руху; був учасни- ком Паризької мирної конференції 1919 р., агі- тував за вступ своєї країни до Ліги Націй і представляв у ній Швецію до 1923 р. Він був «конституційним пацифістом» — противни- ком використання військової сили як заходу примусу і гарантії виконання рішень Ліги На- цій. Арбітраж, на його думку, був ідеальним способом вирішення міжнародних конфліктів. Ларс Олоф Йонатан Седерблюм (Lars Olof Jonathan Söderblom) (1866—1931) — свяще- ник, екуменіст, архієпископ Уппсали, лауреат Нобелівської премії миру (1930) «в ознамену- вання заслуг у досягненні миру через релігійне об’єднання» [3]. Його іменем відзначено день 12 липня в лютеранському календарі святих. Натан Седерблюм народився у сім’ї свя- щеника, відданого християнина із сильним особистим почуттям віри. Вирішивши піти по стопах батька, Натан вступив до Уппсаль- ського університету, де вирізнявся своїми інте- лектуальними та ораторськими здібностями, особистим шармом, енергією. Ще у студент- ські роки він став прихильником ідеї єдності всіх церков світу. У 1886 р. Седерблюм здобув ступінь з теології, а в 1893 р. був висвячений у пастори лютеранської церкви. Прослуживши деякий час капеланом у психіатричній лікарні в Уппсалі, Седерблюм став пастором шведської церкви в Парижі, де прожив 7 років. Саме в Па- рижі перетнулися шляхи двох великих шведів. Карл Ялмар Брантінг (Karl Hjalmar Branting) ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 45 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Ларс Олоф Йонатан Седерблюм (Lars Olof Jonathan Söderblom) Парафіянами Седерблюма були відомі скан- динавські художники, дипломати, бізнесме- ни, у тому числі й Альфред Нобель. Водночас Седерблюм працював над дисертацією, темою якої обрав вивчення поняття загробного життя в зороастризмі. У результаті в 1901 р. він став першим іноземцем, який здобув ступінь док- тора теології на протестантському факультеті Сорбонни. Досвід роботи у Франції посилив початкове прагнення Седерблюма досягти «вільного со- юзу» всіх християнських церков. У 1901 р. він повернувся до Швеції і очолив кафедру теоло- гії в Університеті Уппсали, час від часу читав лекції з історії релігії в Лейпцизькому універ- ситеті, написав серію книг з історії, психоло- гії та філософії релігії. Обдарований учений і педагог, Седерблюм сприяв розвитку справж- нього теологічного ренесансу в Скандинавії. На його лекції з порівняльного релігієзнавства збиралися натовпи студентів і колег, завдяки особистій чарівності й могутньому розуму він став популярним не лише в університетсько- му, а й у церковному середовищі. У 1914 р. Седерблюма було призначено архієпископом Уппсали. Як один із засновників Загальносвітового союзу церков за міжнародне порозуміння Се- дерблюм готував його сесію в 1914 р., однак початок Першої світової війни зіпсував усі плани. Він намагався організувати екуменічну конференцію в 1917 р., але знову-таки через вій ну багатьом делегатам було відмовлено у виїзді. У своїй діяльності Седерблюму довело- ся стикнутися з консерватизмом французьких, німецьких та американських церковних кіл, ізоляціонізмом східного християнства і від- вертою опозицією з боку римо-католицької церкви. Лише в 1925 р. йому вдалося провес- ти представницьку загальну християнську конференцію, на якій було обговорено єдине екуменічне віровчення, проблему примирення різних теологічних поглядів і досягнення за- гального миру. Результатом цієї роботи стало створення в 1948 р. Всесвітньої ради церков. Натан Седерблюм з гордістю прийняв об- рання його членом Шведської академії наук у 1921 р. і присудження Нобелівської премії миру в 1930 р. У 1931 р. він розпочав курс лек- цій у рамках Гіффордівських читань у Един- бурзі, але встиг прочитати тільки перший цикл. 12 липня 1931 р. Седерблюм помер від серце- вого нападу [4]. Даг Яльмар Агне Карл Хаммаршельд (Dag Hjalmar Agne Carl Hammarskjöld) (1905— 1961) — державний діяч, Генеральний секретар ООН, організатор першої миротворчої опера- ції ООН у Єгипті (1956), поет, журналіст, ла- уреат Нобелівської премії миру (1961) «за ді- яльність в ООН» (посмертно) [3]. Даг Хаммаршельд народився в місті Йонче- пінг у сім’ї видатного державного діяча Яль- мара Хаммаршельда. Шведський дворянський рід Хаммаршельдів відомий з ХVI ст. Серед його представників переважали чиновники і військові, але були й письменники, історики, юристи. Наприкінці життя Даг Хаммаршельд згаду- вав: «Від багатьох поколінь воїнів і державних людей я успадкував переконання, що щастя приносить тільки беззавітна праця на благо країни і людства. Ця служба вимагає не лише зневажання особистих інтересів, а й уміння 46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО відстоювати свої переконання». Батько Дага був професором юриспруденції, спеціалі- зувався з питань міжнародного права, брав участь у Другій Гаазькій конференції з між- народного права (1907), що наклало відбиток на кар’єру його дітей: у майбутньому міжна- родним правом займалися і сам Даг, і два його старших брати. У 1907 р. батько Дага обійняв посаду губер- натора, і вся сім’я переїхала до Уппсали. У роки Першої світової війни Яльмар Хаммаршельд був прем’єр-міністром Швеції (1914—1917) і водночас військовим міністром. Мати Дага, Агнес, була родичкою шведського літератур- ного класика Карла Юнаса Луве Альмквіста. Саме з впливом матері були пов’язані літера- турні інтереси і заняття Дага. Даг Хаммаршельд вступив до Уппсаль- ського університету і перші два роки вивчав історію Франції та французьку літературу, а також соціальну філософію, політеконо- мію. У 1925 р. він здобув ступінь бакалавра мистецтв, у 1928 р. — ступінь з економіки, в 1930 р. — з юридичних наук, а в 1935 р., вже у Стокгольмському університеті — докторський ступінь з політичної економії. Цей предмет на якийсь час повністю заволодів його увагою, і темою дисертації став теоретико-історичний огляд ринкових тенденцій. Однак покликання і родинні традиції вреш- ті-решт привели Хаммаршельда на держав- ну службу. У 1930 р. він почав працювати в урядовому комітеті з проблеми безробіття, його ініціативність помітили й запросили до міністерства фінансів. Разом із братом Бо, за- ступником секретаря міністерства соціального забезпечення, Даг Хаммаршельд розробив чи- мало законів, що відкрили шлях до створення «держави загального добробуту». Вважають, що саме він увів термін «планова економіка». У 1941—1948 рр. він очолював Банк Швеції — найвпливовішу фінансову структуру країни. Під час Другої світової війни Швеція, за- лишаючись нейтральною країною, надавала підтримку Норвегії, і як член департаменту фінансів Хаммаршельд вів переговори з Лон- доном про кредитування норвезького уряду у вигнанні. Це завдання потребувало великого такту й обережності, щоб уникнути конфлік- ту з Німеччиною. У 1945 р. він домовлявся про першу торговельну угоду між Швецією і Великою Британією. Хаммаршельд зазвичай широко залучав групи експертів, які вивчали проблему з усіх боків, підсумовував рекомен- дації, потім знову аналізував проблему і ви- робляв рішення. Такий підхід чимало сприяв його успіху в міжнародній діяльності. У 1946 р. Хаммаршельда було призначено фінансовим експертом міністерства закордон- них справ. Він був прихильником європей- ського економічного співробітництва, пред- ставляв Швецію на організаційній нараді 1947 р. за «планом Маршалла», як віце-голова виконкому Європейського економічного спів- товариства брав участь у підготовці спільних економічних проектів «зміни всієї структури європейської торгівлі». У 1948 р. він став за- ступником міністра закордонних справ Шве- ції, а в 1951 р. — безпартійним державним міні- стром, відповідальним за зовнішньоекономічні зв’язки. Усіляко сприяючи політичній кооперації, Хаммаршельд водночас не схвалював ідею вій- ськових блоків, наполягаючи на нейтралітеті Даг Яльмар Агне Карл Хаммаршельд (Dag Hjalmar Agne Carl Hammarskjöld) ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 47 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Швеції у протистоянні Сходу та Заходу. Тому він противився членству Швеції в НАТО, але підтримував участь країни в Раді Європи і Єв- ропейському економічному співтоваристві. На цей період припав і початок активної діяль- ності Хаммаршельда в ООН. Він брав участь у двох сесіях Генеральної Асамблеї ООН: 1951 р. — у складі шведської делегації, а рік по тому він уже очолював делегацію своєї країни. У квітні 1953 р. Дага Хаммаршельда було об- рано Генеральним секретарем ООН, а в 1957 р. його переобрали ще на п’ять років. На цьому посту він брав безпосередню участь у врегулю- ванні приблизно 20 міжнародних криз. На початку 50-х років у ООН склалася не- проста ситуація. Радянський Союз звинува- чував попереднього Генерального секретаря Трюгве Лі в пособництві США у Корейській війні, Сполучені Штати відкликали кількох своїх представників, підозрюючи їх у комуніс- тичних симпатіях, міжнародне співтовариство схилялося до думки, що Секретаріат ООН більш не є незалежним і неупередженим ор- ганом. Щоб покласти край цій тенденції, Хам- маршельд реорганізував Секретаріат, прагну- чи відстояти його незалежність від держав- учасниць, скоротив вплив своїх заступників, позбавив ФБР права контролювати американ- ських службовців ООН. Далі Хаммаршельд спрямував зусилля на зміцнення позицій ООН у міжнародній дипло- матії. Першим великим успіхом на цьому шля- ху стало звільнення в 1955 р. американських пілотів, яких китайська влада утримувала ще з часів Корейської війни. У вересні 1956 р. виникла так звана Суецька криза — Єгипет націоналізував Суецький ка- нал, що призвело до конфронтації з Ізраїлем, Великою Британією і Францією. У листопаді, коли британський флот вирушив до берегів Єгипту, щоб взяти канал під свій контроль, Хаммаршельд оголосив про створення за дору- ченням Генасамблеї спеціальних миротворчих збройних сил ООН. Це була перша в історії миротворча операція під командуванням ООН, основана на принци- пах, сформульованих Хаммаршельдом, — опе- ративне втручання в конфлікт і оприлюднення інформації про події. Показавши свою високу ефективність, такий підхід став одним з осно- воположних шляхів вирішення міжнародних конфліктів. Ще одним ефективним засобом запобігання конфліктам Хаммаршельд вважав так звану «превентивну дипломатію» — прове- дення переговорів з усіма сторонами конфлік- ту на найранніших стадіях розвитку кризи. Він прагнув перетворити ООН з всесвітнього форуму скарг і взаємних докорів на міжнарод- ного охоронця миру, віддавав перевагу особис- тим зустрічам з лідерами країн, встановлюючи з ними довірчі стосунки. Інша близькосхідна криза вибухнула в 1958 р., коли Йорданія і Ліван звернулися по військову допомогу до США і Великої Брита- нії проти сусідніх арабських держав. Хаммар- шельд зміг переконати сторони вирішити су- перечку мирними засобами. У 1959—1960 рр. Хаммаршельд активно опікувався проблемами Африки, пов’язаними Даг Хаммаршельд біля будівлі ООН 48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО насамперед з проголошенням багатьма країна- ми цього континенту державної незалежності. У липні 1960 р. він ініціював скликання Ради Безпеки ООН у зв’язку з ситуацією в Респу- бліці Конго. 30 червня 1960 р. ця країна про- голосила незалежність від Бельгії, проте цен- тральна влада нової держави була ще досить слабкою, в армії почалися заколоти. Лідер сепаратистських сил провінції Катанга Моїз Чомбе проголосив провінцію незалежною від Конго і закликав на допомогу бельгійські збройні сили. Президент Конго Жозеф Каса- вубу і прем’єр-міністр Патріс Лумумба, роз- цінивши дії Бельгії як втручання у внутрішні справи суверенної держави, направили в ООН прохання негайно забезпечити захист країни від агресії. 14 липня Рада Безпеки ООН ухва- лила резолюцію, якою доручила Генерально- му секретарю надати військову допомогу уря- ду Республіки Конго. Хаммаршельду вдалося зробити це в дуже стислі терміни — перші під- розділи миротворчих сил висадилися в зоні конфлікту вже наступного дня. Однак Патріс Лумумба ще більше ускладнив ситуацію, те- леграфувавши радянському лідеру Мики- ті Хрущову, що проситиме допомоги СРСР, якщо західні держави не припинять «агресії» в Конго. Критика, яка і раніше лунала з різних боків на адресу Хаммаршельда, посилилася, радян- ське керівництво болісно відреагувало на по- чаток переговорів Хаммаршельда з лідером повстанців Моїзом Чомбе. На сесії Генасамблеї восени 1960 р. Микита Хрущов різко засудив діяльність ООН у Конго, звинуватив генсека ООН у «колоніалістичних діях», заявивши, що тому «не вистачає мужності, щоб піти у від- ставку». Відповідь Хаммаршельда часто нази- вають історичною: «Подавши у відставку в ни- нішньому важкому і небезпечному становищі, я віддав би Організацію на поталу всім вітрам. Я не вправі це зробити, бо відповідальний перед усіма державами-членами… Не Радянському Союзу і… не іншим великим державам потріб- ні Об’єднані Нації для захисту своїх інтересів: це потрібно всім іншим… Я залишуся на своїй посаді до завершення мого терміну, служити- му Організації в інтересах усіх цих націй доти, доки вони вважають, що я повинен це робити». Проте тиск з боку СРСР лише посилився, піс- ля того як Патріса Лумумбу на початку 1961 р. вбили прихильники Чомбе. 17 вересня 1961 р. під час свого вже четвер- того візиту до Конго Хаммаршельд вилетів зі столиці Леопольдвіля до міста Ндола, де була запланована його зустріч з лідером повстанців Моїзом Чомбе. Ситуація на той час загостри- лася, сили сепаратистів почали чинити актив- ний опір, і Хаммаршельд вважав за потрібне домовитися про початок переговорів. При за- ході на посадку літак Генерального секретаря ООН зазнав катастрофи, всі 10 пасажирів і 6 членів екіпажу загинули [4]. Дага Хаммаршельда було удостоєно Нобе- лівської премії миру 1961 р. — уперше в історії премію присудили посмертно. На кошти, отри- мані від Нобелівського комітету, було засно- вано Фонд імені Хаммаршельда, мета якого, як сказано в статуті, — «сприяти соціальному, політичному, економічному прогресу народів, майбутнє яких Хаммаршельд брав так близько до серця». Багато років потому Генеральний секре- тар ООН Кофі Аннан сказав: «Його мудрість і скромність, його бездоганна чесність і ціле- спрямована відданість обов’язку встановили для всіх службовців міжнародного співтовари- ства, і передусім для його наступників, такий високий стандарт поведінки, що відповідати йому дуже непросто. І немає кращого правила для Генерального секретаря, якщо пошук вирі- шення кожної нової проблеми він почне з того, що поставить собі питання: «А як вчинив би в цьому випадку Хаммаршельд?». Альва Мюрдаль (Alva Myrdal) (1902— 1986) — дипломат, політик і соціолог, громад- ський діяч, віце-президент Міжнародної фе- дерації ділових і працюючих жінок; лауреат Нобелівської премії миру (1982) «за значний внесок у справу роззброєння» [3]. Альва Мюрдаль народилася в Уппсалі в сім’ї будівельного підрядника Альберта Реймера. Вона зростала в соціально активній атмосфе- ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 49 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Альва Мюрдаль (Alva Myrdal) рі, завжди цікавилася справами батька, члена Шведської соціал-демократичної партії, який багато уваги приділяв організації робітничих кооперативів. Прослухавши курси соціології, філософії, психології і шкільної педагогіки в Стокгольмському університеті, в 1924 р. Аль- ва здобула ступінь бакалавра. Того ж року вона вийшла заміж за молодого економіста, май- бутнього нобелівського лауреата з економіки (1974) Гуннара Мюрдаля, який мав тоді юри- дичну практику в Стокгольмі. Мюрдаль поглиблювала свою освіту в Ан- глії та Німеччині, разом із чоловіком за гран- том Рокфеллерівського фонду в 1929—1930 рр. здійснила поїздку до США, проводила дослі- дження у Колумбійському університеті, потім упродовж року навчалася в Женеві. У 1934 р. Альва Мюрдаль здобула ступінь магістра в Уппсальському університеті. Тоді ж разом із чоловіком вона опублікувала спіль- не дослідження «Криза в проблемі населен- ня» («Kris i befolkningsfragan»), яке принесло авторам міжнародне визнання. У 30-х роках шведські соціал-демократи досягли в суспіль- стві такого впливу, що мали змогу здійснити основні соціальні реформи. Книга подружжя Мюрдаль підказувала уряду, що слід забез- печувати благополуччя всіх дітей, незалежно від фінансового стану їхніх батьків. Альву за- просили на роботу до урядового комітету із забезпечення житлом і призначили радником Королівської комісії з питань населення, а рік по тому вона заснувала Педагогічний інститут дошкільного навчання і була його директором до 1948 р. Здобувши репутацію прихильниці прогресивних педагогічних методів, Мюрдаль була членом багатьох національних комітетів і комісій, зокрема з реформи освіти, після- воєнного розвитку, з питань біженців тощо. Вона також стала головою тимчасової комісії Всесвітньої ради з дошкільної освіти. У 1938— 1947 рр. була віце-президентом Міжнародної федерації ділових і працюючих жінок. У роки Другої світової війни Альва Мюрдаль як відо- мий член СДПШ відігравала провідну роль у розвитку руху за політичну та економічну рів- ність шведської жінки, причому вона прагнула вирішувати завдання фемінізму насамперед в економічній сфері. Після Другої світової війни діяльність Аль- ви Мюрдаль більшою мірою була пов’язана з міжнародними відносинами. У 1946 р. вона представляла Швецію на Паризькій конфе- ренції ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), наступного року стала консуль- тантом проекту «Міжнародне порозуміння че- рез школи», у 1949—1950 рр. очолювала депар- тамент соціальних проблем ООН, а в 1950— 1955 рр. головувала у відділенні ООН з сус- пільних наук (на той час це був найвищий пост в ООН, який посідала жінка). На цих посадах вона координувала проекти, що стосувалися прав людини, свободи інформації, становища жінки, зловживання наркотиками, проблеми стрімкого зростання населення. У 1955 р. Альву Мюрдаль було призначено шведським послом в Індії. Її організаторські здібності викликали глибоку повагу прем’єр- міністра Джавахарлала Неру і всього індій- ського народу. Повернувшись до Швеції в 1961 р., Мюр- даль стала спеціальним помічником міністра закордонних справ з питань роззброєння, очо- лювала шведську делегацію на Женевській 50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО конференції ООН із роззброєння (1962). Вод- ночас її було обрано депутатом шведського парламенту, як міністр без портфеля вона вхо- дила до складу уряду з 1966 по 1973 р. Під час переговорів з роззброєння в Женеві Мюрдаль відігравала важливу роль, очоливши групу неприєднаних країн, що дозволило сформу- вати третю силу і чинити тиск на дві наддер- жави з метою прийняття конкретних кроків із роззброєння. Своїм досвідом на Женевських переговорах вона поділилася з читачами у книзі «Гра в роззброєння» («The game of dis- armament»), де піддала критиці небажання СРСР і США припинити гонку озброєнь з витратами величезних коштів, які могли б піти на охорону здоров’я, житлове будівництво і освіту. Розуміння необхідності професійного підходу до проблеми роззброєння спричинило її активну участь у заснуванні авторитетної незалежної інституції — Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI). За діяльність у галузі роззброєння Альву Мюрдаль було нагороджено багатьма міжна- родними і національними преміями миру, в тому числі Нобелівською премією миру (1982). Прихильниця реформ у дусі традиції євро- пейського демократичного соціалізму, Мюр- даль розпочала свій шлях у боротьбі за мир на національному рівні. Після вступу Швеції в ООН її турбота про рівність і соціальну спра- ведливість піднялася на новий щабель. Однак найбільшу тривогу викликала гонка озброєнь, і хоча Мюрдаль пишалася відмовою Швеції від ядерної зброї в 1968 р., вона неодноразово ви- словлювала розчарування тим, що, незважаю- чи на багаторічні переговори, гонка озброєнь прискорюється, а мілітаризація економіки і національного життя майже всіх країн світу лише посилюється. Замість післямови Побудова в Швеції «держави загального до- бробуту» мала наслідками соціальну актив- ність населення, значні успіхи в розвитку на- уки та освіти. Швеція традиційно славиться якістю своєї освіти. Нинішнього благополуччя цієї бідної на ресурси північної країни бага- то в чому вдалося досягти саме завдяки праці висококваліфікованих робітників, прекрасно підготовлених інженерів і вчених. В останні десятиліття через демографічні проблеми та низку інших причин шведи роблять усе, щоб залучити якомога більше закордонних студен- тів. Швеція може дозволити собі (і це важлива перевага) безкоштовно навчати всіх, незалеж- но від громадянства. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Лебедев А.С. Истоки социального государства в Швеции // Вестн. Ленингр. гос. ун-та им. А.С. Пушкина. — 2012. — Т. 4, № 4. — С. 104—112. 2. Эспинг-Андерсен Ё. Создание социал-демократического государства благосостояния // Создавая социальную демократию. Сто лет Социал-демократической рабочей партии Швеции / под ред. К. Мисгельда, К. Молина, К. Омарка. — М., 2001. — С. 71—111. 3. Лауреаты Нобелевской премии мира. Спецпроект Белорусской виртуальной библиотеки. — http://library.by/ special/nobel. 4. Оноприенко В.И. Уппсальский университет. Века истории. Достижения. Личности. — К.: Информ.-аналит. агентство, 2014. — 192 с. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2014, № 10 51 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО В.И. Оноприенко Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины бульвар Тараса Шевченко, 60, Киев, 01032, Украина НОБЕЛИАНА УППСАЛЫ Часть 2. Лауреаты Нобелевской премии мира Лауреаты Нобелевской премии мира, воспитанники Уппсальского университета, — яркая черта социальной по- литики, которая осуществлялась в Швеции на протяжении полстолетия и была направлена на построение «на- родного дома». V.I. Onopriyenko Dobrov Center for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of NAS of Ukraine 60 Tarasa Shevchenko St., Kyiv, 01032, Ukraine NOBELIANA OF UPPSALA Part 2. Nobel Peace Prize Laureates Nobel Peace Prize laureates, alumni of Uppsala University — a prominent feature of social policy, which was carried out in Sweden over half a century and was aimed at building a “people’s home”.

Нобеліана Уппсали (частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру)

Репозитарії

Схожі ресурси