До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр.
У статті висвітлюється гендерна ситуація в радянському сільському середовищі середини 1940-х — початку 1950-х рр., місце чоловіків і жінок в публічній і приватній сферах сільського соціуму....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85839 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. / М. Cмольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 166-178. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85839 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-858392016-04-14T10:54:45Z До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. Смольніцька, М. Проблеми історії України ХХ століття У статті висвітлюється гендерна ситуація в радянському сільському середовищі середини 1940-х — початку 1950-х рр., місце чоловіків і жінок в публічній і приватній сферах сільського соціуму. В статье исследуется гендерная ситуация в советской сельской среде середины 1940-х — начала 1950-х гг., анализируется место мужчин и женщин в публичной и частной сферах сельского социума. The article characterizes gender relationships with in the Soviet peasant’ communities in the mid-1940s — early 1950s; the male and female gender’ roles in private and public realms of peasants’ life. 2013 Article До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. / М. Cмольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 166-178. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85839 94(477)316.663(-055.1+-055.2)’’1945/1953’’ uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття |
| spellingShingle |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття Смольніцька, М. До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| description |
У статті висвітлюється гендерна ситуація в радянському сільському
середовищі середини 1940-х — початку 1950-х рр., місце чоловіків і жінок
в публічній і приватній сферах сільського соціуму. |
| format |
Article |
| author |
Смольніцька, М. |
| author_facet |
Смольніцька, М. |
| author_sort |
Смольніцька, М. |
| title |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| title_short |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| title_full |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| title_fullStr |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| title_full_unstemmed |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| title_sort |
до проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в урср в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Проблеми історії України ХХ століття |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85839 |
| citation_txt |
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР в середині 1940-х − на початку 1950-х рр. / М. Cмольніцька // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 166-178. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT smolʹnícʹkam doproblemistanoviŝačolovíkívížínokusílʹsʹkomusocíumívursrvserediní1940hnapočatku1950hrr |
| first_indexed |
2025-07-06T13:11:26Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:11:26Z |
| _version_ |
1836903287670964224 |
| fulltext |
Мирослава Смольніцька 166
Cмольніцька Мирослава (м. Київ)
Кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст.
Інституту історії України НАН України
УДК 94(477)316.663(-055.1+-055.2)’’1945/1953’’
ДО ПРОБЛЕМИ СТАНОВИЩА ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК
У СІЛЬСЬКОМУ СОЦІУМІ В УРСР В СЕРЕДИНІ 1940Kх
НА ПОЧАТКУ 1950Kх рр.
У статті висвітлюється гендерна ситуація в радянському сільському
середовищі середини 1940-х — початку 1950-х рр., місце чоловіків і жінок
в публічній і приватній сферах сільського соціуму.
Ключові слова: Україна, повоєнне суспільство, село, гендер.
Апробовані сучасними дослідниками напрямки і методи дослідження
соціальної історії, в тому числі історії повсякдення, мікроісторії, локаль-
ної історії, гендерних досліджень тощо, які відрізняються від традиційних
штампів радянської історіографії, розкривають перед нами теми, які на
перший погляд здавалися буденними та неактуальними для повноцінного
виокремлення їх в оригінальну наукову проблему. В ряду інших поза
детальним розглядом залишалася проблема гендерних відносин в укра-
їнському радянському суспільстві другої половини ХХ ст., і як одна з її
складових — гендерна ситуація в сільському середовищі в середині
1940-х — на початку 1950-х рр.
Демографічна ситуація в республіці, що склалася за наслідками війни,
являла собою диспропорцію як за віковими, так і за гендерними показ-
никами. Наявна диспропорція, зумовлена демографічними змінами в
результаті втрат населення під час евакуації, бойових дій на території
України, виконання військового обов’язку чоловіками, окупації, мала свої
відмінності у сільському та міському середовищах, особливо у віковому
зрізі населення працездатного віку.
Мета даного дослідження — з’ясувати гендерну ситуацію в радян-
ському сільському середовищі середини 1940-х — першої половини
1950-х рр.; висвітлити місце чоловіків і жінок у публічній і приватній
сферах сільського соціуму.
Друга світова війна нанесла величезних матеріальних втрат і спри-
чинила людські жертви під час окупації України та ведення військових
дій на її території, та вплинула на всі без виключення сфери життя у
повоєнні роки. Особливо значущими у своїй невідворотності для насе-
лення були втрати близьких і рідних, втрати, в результаті яких зросла
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 167
чисельність фізичних і моральних каліцтв, втрати тих можливостей
мирного життя, які стратегічно важливі для повноцінної реалізації кожної
людини у обраних нею публічних і приватних ролях.
Період повоєнної відбудови ліг важким тягарем на плечі усіх без
виключення членів суспільства, адже відбулося зменшення чисельності
працездатного населення. Так, до війни чисельність працездатного насе-
лення в республіці складала 7,2 млн., в 1945 р. не перевищувала 3,5 млн.
осіб, разом з тими, хто повернувся з евакуації і з армії — 5,6 млн. осіб1.
Вагому частку трудових ресурсів країни у воєнні та перші повоєнні
роки складали жінки. Зокрема, в загальній чисельності робітників і служ-
бовців Української РСР після звільнення її території жінки нараховували:
3958 тис. осіб, проти 1381 тис. чоловіків. В тому числі, кількісний склад
міського працездатного населення був представлений — 479 тис. чоло-
віків, 1126 тис. жінок; серед сільського населення після звільнення −
902 тис. чоловіків і 2832 тис. жінок2. Станом на 1 жовтня 1945 р., з
проведенням демобілізації питома частка жінок в загальній чисельності
робітників і службовців Української РСР складала 52,2%: в промис-
ловості 43,8%, сільському господарстві 58,7%, будівництві 36,3%, на
транспорті та зв’язку 42,2%, освіті 73,5%, охороні здоров’я 85,5%, на
держслужбі 57,5%3.
Наявні показники вказують на те, що великий відсоток навантаження у
перші п’ять років відбудови повоєнного господарства країни припадав на
жінок. І навіть після закінчення всіх черг демобілізації і, як результат,
повернення додому чоловіків з армії, та входження підлітків у вікову
групу 20–29 років у 1945–1950 рр. загалом чисельність працездатного
чоловічого населення значно поступалася жіночому.
Для висвітлення ситуації, що склалася в сільському середовищі звер-
немося до статистики колгоспного селянства. Так, в 1950 р. із загальної
кількості населення України 36,6 млн. громадян колгоспників та членів їх
сімей нараховувалося 18,3 млн. осіб, тобто 50%4. У той же час кол-
госпників чоловіків (у % від загальної кількості працездатних) нарахо-
вувалося 35,2%, жінок — 64,8%; в 1953 р. — чоловіків — 36,3%, жінок —
63,7%.
Гендерна диспропорція у сільській місцевості, яка протягом повоєн-
ного десятиріччя суттєво не вирівнювалася, фактично була результатом
політики влади, що перекладала на плечі жінок відбудову у сільськогос-
подарському секторі. Річ у тім, що практика щорічних планових та
позапланових оргнаборів трудящих, в першу чергу чоловіків працездат-
ного віку у промислові регіони України призводила до вилучення чоло-
вічого населення із сіл. Процес повернення чоловіків у колгоспи було
Мирослава Смольніцька 168
здійснено лише на кінець першого — початок другого повоєнних деся-
тиліть, а саме в 1953–1958 рр.5.
В радянській дійсності виїзд колгоспників за оргнаборами на ново-
будови в різні регіони України (Донбас, Львівсько-Волинський басейн, на
газові і нафтові промисли Харківщини і Полтавщини, в міста півдня
України, де будувалися гідровузли і зрошувальні системи) та за її межі (в
східні райони РРФСР, в Казахстан) представлявся виключно як добро-
вільний, і такий, що свідчив про «високу свідомість трудящих села
Радянської України»6. І якщо у перші повоєнні роки до груп, що
виїжджали на виробництво нерідко потрапляли і жінки (за згадками
очевидців, в окремих селах це були в першу чергу нащадки «ворогів
народу» знищених у 1930-х рр.), то згодом — адміністрації підприємств у
своїх запитах на робітників все частіше вводять ценз і рекомендують
надсилати на роботи виключно чоловіків працездатного віку, бажано
неодружених7.
Щорічні планові оргнабори паралельно доповнювалися так званим
«патріотичним Рухом комсомольців і молоді», що в реальності являв
собою відтік молодих людей із сільської місцевості. Для сільської молоді,
як юнаків так і дівчат, виїзд за межі села не був однозначно негативною
чи позитивною дійсністю. Одні сприймали цю вимушену необхідність як
негативний досвід, інші, — користувалися шансом змінити своє життя.
В будь-якому випадку можна констатувати, що молодь виїздила і при
нагоді використовувала різні можливості для реалізації задумів знайти
своє місце в радянському суспільстві за межами сільського соціуму.
Молодь порівняно легше відгукувалася на соціальне замовлення сус-
пільства оскільки не була переобтяжена сімейними обов’язками. Проте не
варто таку соціальну активність сприймати однозначно як миттєву готов-
ність прислужитися державі. Нерідко така активність по-перше, була на-
садженою необхідністю, таким собі способом виживання, по-друге, мала
особистісні мотиви для вибору відповідної життєвої стратегії. Відсутність
будь-яких матеріальних статків і засобів для проживання; прагнення
отримати визнання і довести свою незаплямованість (така модель пове-
дінки присутня у нащадків так званих «ворогів народу» та репатрійо-
ваних); необхідність змінити місце проживання, щоб хоч трохи вийти
з-під пильного нагляду системи — всі ці, та багато інших мотивів зму-
шували погоджуватися молодь на пропоновану роботу, їхати далеко за
межі рідного краю згідно направлень за оргнаборами, або йти вчитися на
численні курси чи в навчальні заклади системи трудових резервів.
Вилучаючи чоловічі трудові ресурси із, так би мовити, другорядних
галузей господарства, влада укріплювала свої позиції в цих сферах за
рахунок проведення масштабної кампанії на піднесення престижу і
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 169
утвердження рівноправної ролі жінок у різних сферах діяльності радян-
ського суспільства.
Для ефективної реалізації усіх можливостей наявного трудового ре-
сурсу в суспільній свідомості був зроблений акцент на формуванні обра-
зу: радянська жінка — активний і рівноправний будівничий соціаліс-
тичного суспільства. Оскільки ще на початку 1920-х років в СРСР
практикувалося втягнення жінок у всі сфери суспільного виробництва,
партійно-державна система мала досвід залучення жінок для вирішення
своїх важливих стратегічних завдань.
Проваджувана урядом у попередні десятиліття політика виведення
жінок із традиційної приватної сфери діяльності у повоєнний час
набувала найбільш яскравого вираження. Процес залучення жінок у
відбудову не був пущений на самоплив. Зокрема, з метою налагодження
роботи в західних областях УРСР, прийнято ряд рішень ЦК КП(б)У: «Про
роботу серед жінок в західних областях Української РСР» (5 квітня
1945 р.), «Про заходи з покращення роботи серед жінок в Західних,
Ізмаїльській і Закарпатській областях України» (28 квітня 1946 р.),
вказівки про роботу серед жінок в рішеннях пленуму ЦК КП(б)У та
постанови РМ і ЦК КП(б)У (20 червня 1947 р.), рішення ЦК КП(б)У «Про
заходи поліпшення роботи серед жінок на Україні» (19 квітня 1948 р.).
Яким чином відбувалася реалізація проголошуваних постановами
положень на місцях можемо відслідкувати на підставі регулярних звітів
про виконання рішень партії по роботі серед жінок, які надходили з
обласних комітетів в ЦК КП(б) України. В них вміщено інформацію про:
участь жінок в органах радянської влади, ступінь їх залучення в народне
господарство, охоплення жінок виробничим навчанням, їх участь у
боротьбі за виконання п’ятирічки в чотири роки, участь у створенні
колгоспів, реалізацію жінками права на освіту, обсяги висування жінок на
керівні посади (на партійну роботу, на комсомольську роботу, в органи
виконавчої влади, в систему народної освіти, в галузь охорони здоров’я, в
систему культосвітніх установ, облспоживспілку, облуправління сіль-
ським господарством та ін.)8.
Показовими у цьому були західні області України, де створення кол-
госпів у передвоєнні роки не набуло масового закріплення у свідомості як
єдиновірного способу виробництва продукції у сільськогосподарському
секторі. В боротьбі з селянами-одноосібниками жінки-активістки відігра-
вали рушійну силу. Безпосередньо на місцях жіночі відділи організо-
вували проведення зібрань односельчан для прослуховування різнопла-
нових доповідей (доповідачами зазвичай були представники району, або
місцеві вчителі), слідкували за благоустроєм і озелененням населених
пунктів, брали активну участь в організації людей для весняно-посівної
Мирослава Смольніцька 170
кампанії (1948 р.), у створенні колгоспів, проводили агітацію за при-
дбання державної позики тощо.
Для скеровування жіночої ініціативи в необхідному партії напрямку
проводилися численні обласні наради передовиків виробництва різних
сфер. Ілюстративними з цього приводу є стенограми обласного засідання
жіночого активу Тернопільської області (1948 р.), на якому були при-
сутніми в тому числі жінки-активістки і з інших західних областей
України. «Ми зібрались тут для того, щоб обговорити питання про нашу
роботу, про виконання плану 4-ї сталінської п’ятирічки, як підвищити
рівень нашої роботи»9 — раз у раз повторювали з трибуни доповідачі.
У своїх виступах передовики закликали всіх жінок-колгоспниць
«працювати ще краще, зміцнити трудову дисципліну, підвищити продук-
тивність праці, вирощувати високі врожаї»10, «товариші, молоді ланкові,
досягайте того, щоб ви були героями. Хто буде гарно працювати, той і
отримає гарний врожай, а той хто буде сидіти в хаті — нічого не
досягне»11. Одноосібницям радили: «вступайте до колгоспу, організову-
йте дружну роботу, підвищуйте трудову дисципліну… Наші колгоспи —
це наше весілля, наше радісне життя, це наше щастя. Це наш будинок»12,
«Я закликаю всіх жінок, які ще не вступили до колгоспів, після цих зборів
пояснити всім жінкам про користь колгоспу»13.
Подібні зібрання, що проводилися в атмосфері ейфорії ставали потуж-
ною рушійною силою, оскільки давали його учасницям відчуття власної
значущості. Жінки-активістки з далеких населених пунктів знайомилися
зі своїми колегами, дізнавалися про їх проблеми і досягнення у виконанні
поставлених завдань, переконували себе у правильному виборі своєї жит-
тєвої стратегії.
Складовою частиною практично кожного виступу учасниць зібрань
було озвучення особистої мотивації, яка стимулювала на досягнення
успіхів. Часто у виступах лунали сподівання про зміни на краще життя.
Причому використовувалася як мотивація на особисті зміни на краще у
повсякденному житті, так і необхідність допомогти державі та партії:
«Раніше жінки були забитими, не знали ніякого подвигу вперед, зараз
жінки працюють на відповідальних постах, жінки депутати, жінки Герої
Соціалістичної праці, про жінок можна читати в газетах і журналах»14, «Я
4 рік живу в Радянському Союзі. Я 4 рік почуваю себе рівноправною
громадянкою, беру участь у виборах рівноправних громадян, беру участь
у будівництві, у відбудові моєї Батьківщини»15 та ін.
Виступаючі неодноразово підкреслювали, що жінка отримала в радян-
ській державі рівні права на працю і відпочинок, має всі можливості для
самореалізації, в першу чергу у високопродуктивній праці, а також у
розширенні свого політичного світогляду: «Я комсомолка, але для мене
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 171
цього мало, я хочу бути комуністом і готуюсь до вступу в кандидати
партії, щоб бути політично досвідченою і розумітися у всіх госпо-
дарських і політичних питаннях»16.
На таких зібраннях жінки не тільки озвучували вже наявну власну
мотивацію, а й ставили перед собою чергові високі завдання — у реа-
лізації професійних навичок чи проведенні активної громадської роботи,
необхідної в першу чергу для вирішення важливих завдань уряду
(п’ятирічка за 4 роки чи колективізація у західних областях України
тощо).
В одному з річних звітів в ЦК КП(б)У відповідальні за роботу жіночих
відділів однієї із західних областей констатували: «Через делегатські
збори, жіночі ради і секції партійні організації проводять масово-полі-
тичну роботу серед жінок і залучають все більше і більше їх до активної
участі в господарському і державно-громадському житті»17.
Щоб не виглядало голослівним твердження про рівноправність жінок у
всіх сферах суспільної діяльності, в тому числі в партійному і дер-
жавному керівництві, в місцеві партійні осередки неодноразово над-
ходили вказівки про формування жіночого партійного активу, збільшення
складу жінок в органах державної влади. Проте ці вказівки не завжди
реалізовувалися на практиці. Чергові звіти свідчили про наявність сут-
тєвої диспропорції чоловічого і жіночого штату в таких сферах як
управлінська діяльність.
Попри явну перевагу жіночого представництва серед селян жінкам
зазвичай відводилися другорядні ролі у представництві колгоспників на
різноманітних загальних зібраннях. Для прикладу, в 1945 р. у Станіслав-
ській області в обласному з’їзді селян брало участь лише 75 жінок (10,3%
із загальної кількості учасників)18, у районній нараді селян Дрогобиччини —
89 жінок (14,4%)19, в обласній нараді голів сільських рад і сільського
активу Львівської області з 896 представників сільського активу жінки
складали 8%20.
Домінуюча роль чоловіків на управлінських посадах не перешкоджала
процесу зростання жіночої активності в освоєнні різних ролей за межами
приватної сфери. Отримуючи визнання держави за свою діяльність, най-
частіше під час участі у районних, обласних, республіканських зборах, та
знайомлячись з позицією влади і партії у ставленні до жінок під час
численних лекцій, бесід, публікацій в республіканській пресі, жінки часто
цілеспрямовано переключалися на публічні ролі віддаючи їм стільки
уваги скільки зазвичай віддають чоловіки.
В сільському середовищі західних регіонів публічна активність жінок
за рахунок зменшення їх діяльності у традиційній приватній сфері важко
сприймалася для усвідомлення іншими членами сільського суспільства —
Мирослава Смольніцька 172
аж до засудження такої поведінки. В інших регіонах України, де жінки ще
до війни тривалий час були включені у колгоспне виробництво, вико-
нання ними державних планів вважалося самозрозумілою справою, і
навпаки нерідко виникали складнощі в разі необхідності виконання жін-
ками приватних ролей (в першу чергу материнства) за рахунок публічних.
Для багатьох жінок наявність сім’ї і народження дитини означало значне
обмеження мобільності у реалізації себе поза сферою материнства, тому
про активну виробничу і громадську діяльність за відсутності розвиненої
соціальної інфраструктури, в першу чергу мережі дитячих садочків, не
могло бути і мови. Таким чином, молодим матерям доводилося постійно
перебувати під пресингом з боку сільської адміністрації, що подекуди
супроводжувався погрозами.
Фактично втягнення жінок у публічну сферу діяльності, тобто таку
діяльність, яка здійснювалася поза межами домашнього господарства і
спрямовувалася не для задоволення приватних потреб, але й не перед-
бачала витіснення з цих позицій чоловіків, то тут скоріше відбулося
перенесення традиційних гендерних відносин з приватної сфери в пуб-
лічну. На жінок збільшилося навантаження в обробітку землі, город-
ництві, тваринництві. На відміну від чоловіків, для яких публічна сфера
була традиційно сферою їхньої реалізації, жінки опинялися перед необ-
хідністю навчитися поєднувати виконання часто нових для них ролей у
публічній сфері з традиційними домашніми обов’язками, яких ніхто не
відміняв.
І чоловікам, і жінкам в повсякденних реаліях повоєнного суспільства
нерідко доводилося опановувати нові для себе ролі. Так, відразу із закін-
ченням ведення бойових дій на території України населення включилося
у виснажливу боротьбу за врожай на спустошених і запущених у роки
окупації полях.
В архівах містяться детальні відомості про стан господарства, в тому
числі сільськогосподарського, який залишився після німецького окупа-
ційного господарювання. Для прикладу, за даними по Сталінській об-
ласті: знищено техніку, ліквідовано агротехнічні прийоми у землеробстві;
плодородні землі освоєно лише на 45%, і як результат, знижено вро-
жайність до 3,5 ц з га; область з пшеничної перетворилася в кукурудзяно-
ячмінну; зруйновано як галузь городництво (знищення 245 озер та виве-
дення з ладу зрошувальної системи призвело до скорочення поливної
площі городніх культур в 13 разів); знищено 19% садів і 81% вино-
градників; у тваринницькій галузі знищено 90% коней, 86% волів, 45%
корів, 89,9% овець, 97,8% свиней. Також зруйновано 7896 тваринницьких
будівель, 32 МТС, 17 майстерень МТС, 2 ремонтних заводи, 5 сільсько-
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 173
господарських технікумів, 7746 громадських будівель, 899 населених
пунктів і 28199 подвір’їв колгоспників.
В цілому по Україні відбулися значні втрати в енергетичній базі:
потужність тракторного парку зменшилася на 63%, кількість коней в
колгоспах зменшилась на 75%, робочих волів на 80%, скоротилась кіль-
кість сільськогосподарських машин, знищено автотранспорт колгоспів,
радгоспів і МТС. У таких умовах освоєння орнопридатних земель кол-
госпів в 1944 р. у порівнянні з довоєнним часом становило лише 69,9%, в
1945 р. — 75,6%, що призвело до збільшення навантаження на кол-
госпників по обробітку землі у порівнянні з довоєнними показниками.
Оскільки повоєнні темпи відновлення механізації ще були далекими до
того, щоб повноцінно виконувати державні плани по обробітку землі, то
на тих ділянках робіт, які до війни здебільшого оброблялися сільськогос-
подарською технікою, після окупації тривалий час практикувалося засто-
сування ручної праці колгоспників21, здебільшого — колгоспниць.
Ось як про це згадують сільські жителі: «На другий день після звіль-
нення Червоною Армією нашого села, ... — жінки, люди похилого віку,
підлітки працювали, не знаючи відпочинку. Моя ланка почала готувати
місцеві добрива, збирала попіл, курячий помет. Все літо напружено
працювали, обробляли поля»22; «Оскільки не вистачало робочих рук
люди старалися працювати за двох за трьох. На поля виходили і підлітки,
і зовсім похилі люди. На полях працювало більше 35 тисяч корів, які
належали безпосередньо колгоспникам»23; «Незважаючи на те, що кол-
госпний інвентар, усі будівлі були знищені, замість господарчих дворів
ми отримали руїни, колгоспники за допомогою партійних і радянських
організацій стали відбудовувати колгосп... В результаті напруженої робо-
ти колгосп добився гарного врожаю. Збирали ми цей врожай без машин,
комбайнів. Жінки працювали від зорі до зорі»24.
В умовах тотальної трудової мобілізації не допускалося, жорстко
контролювалося і навіть каралося небажання, чи супротив загальному
масштабу відбудови. Кожна особа мала лише єдиний правильний вибір —
віддати всі свої сили, бажання, вміння для розвитку країни. Здавалося,
чому б і ні? Адже дійсно було наявним бажання людей чимшвидше
подолати повоєнну розруху, про що свідчить непідробний ентузіазм насе-
лення. Разом з тим беззаперечним є факт, що навіть по закінченні війни
держава обмежувала вибір індивідуумів проявити себе у особисто виб-
раній професійній діяльності. В першу чергу увага акцентувалася на
необхідності виконань партійних завдань. Перенісши лозунги війни у
повоєнну повсякденність держава закликала своїх громадян залишити всі
особисті мрії, переживання, сподівання до «кращих часів».
Мирослава Смольніцька 174
Проте, попри об’єктивні труднощі, з якими стикалися селяни при
виконанні намічених партією і урядом планів, з подачі перевіряючих осіб
висновки про факти невиконання державних планів із заготівель рясніли
звинуваченнями про невміле адміністративне керування сільської адміні-
страції, та наявність саботажу соціально-ворожих елементів. Натомість,
були зовсім відсутні трактування про фізичну неспроможність наявних
людських ресурсів. У повоєнний період люди продовжували жити в умо-
вах страху, адміністративно-силового тиску з боку влади, переслідувань і
гонінь за будь-який непослух чи невиконання владних розпоряджень і
рішень25.
Влада цілеспрямовано продовжувала багатовекторну практику штуч-
ного витіснення певних категорій людей в маргінальне становище по
відношенню до більшості членів суспільства (серед них і засуджені за
різноманітні злочини, і обмежені в правах репатрійовані громадяни, і так
звані «вороги українського народу — буржуазні націоналісти»).
Люди жили в умовах постійного контролю з боку системи. Інколи до
абсурду доходили покарання за окремими справами. За період з 1 січня
по 1 жовтня 1950 р. було припинено ряд справ, які вже проваджувалися.
Серед обвинувачувальних фігурували справи про крадіжку соломи, непо-
вернення грошей за будівництво хати, крадіжка кавунів, здача молока з
невідповідною жирністю, збирання дітьми колосків на колгоспному полі,
крадіжка 2 кг картоплі26 і таке подібне.
В одному з анонімних листів, адресованому владі (1950 р.) селяни
описували таку ситуацію: «У нас на Україні єсть такі села, що на 100 хат
80 або більше таких що в їх хто то із сім’ї засуджений по Указу по 10 і
більше років… Война наробила сирот і вдов, а ми искусствено про-
должаєм їх робити… з боку керівників де б що не проводили яку б нараду
чи в сільради сесію чи в районі, можем чути тільки одно суд тюрма.
Секретар райкому тюрмою лякає, голова райсполкому тюрмою лякає,
прокурор — тюрма, арест, голова сільради тюрмою, голова колгоспу
тюрмою висилкою…»27.
Ключовою проблемою, вирішення якої цікавило усіх без винятку гро-
мадян, була проблема відбудови житла. Тому, що через значні руйну-
вання житлового фонду людям доводилося жити в напівзруйнованих
будівлях, а за відсутності таких — то і в землянках. Важко було всім, але
особливо беззахисними виявлялися вдови.
Аналізуючи відгуки громадян на постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У
«Про будівництво житлових будинків колгоспників, виробничих будівель
в колгоспах, культурно-побутових будівель на селі» (7 квітня 1945 р.)
можемо виокремити певні гендерні відмінності у сприйнятті проголо-
шуваних заходів держави. У відгуках жінок однозначно звучало схва-
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 175
лення положень постанови: «Наш уряд піклується про нас. До цієї
постанови ми думали жити в землянках ще не один рік, тому що у нас
немає коштів будувати будинки, а тепер багато хто з нас отримає світлі і
нові житла» (Харківська обл.); «Як у нашій країні все добре продумано.
Розгромили ми німців, святкуємо День Перемоги, а наш уряд уже
продумав план, як ще краще влаштувати житло колгоспників… Я знаю,
колгосп, побудує мені хату» (Вінницька обл.); «Я дружина загиблого
воїна, у мене троє дітей. Ясно, що без допомоги колгоспу і уваги уряду я
ніколи б не змогла б побудувати собі хату, яку у мене спалили німецькі
загарбники, а нині я впевнена, що мені хата буде побудована і навіть
краща, ніж вона була до війни» (Полтавська обл.). В цілому, за пові-
домленнями у травні 1945 р. повне схвалення висловлювали сім’ї, які
після війни залишилися без чоловіків.
У свою чергу колгоспники-чоловіки критичніше оцінювали пропо-
новані владою заходи. А саме: «знайомлячись з постановою, вислов-
люють сумніви у можливостях реалізувати її», в зв’язку з нестачею
професіоналів, які могли б реалізовувати дані завдання, адже будівельних
бригад в колгоспах нараховувалось одиниці (більшість колгоспів мали в
своєму штаті мало працездатних людей та ще й тих, які добре знають
будівельну справу). Для реалізації завдань з відбудови обговорювалися
можливості організації взаємодопомог між колгоспами робочою і тягло-
вою силою, а також будівельними матеріалами28; ставилися питання про
можливість виділення колгоспникам будівельних матеріалів для самос-
тійного будівництва житла29.
Як показала практика, не лише вище згадувана, а й ряд інших постанов
часто порушувалися чи навіть ігнорувалися відповідальними за її вико-
нанням органами. Так, відслідковуючи темпи сільськогосподарського
будівництва у колгоспах, в першу чергу увагу приділяли відбудові кол-
госпних будівель, споруд громадського призначення. Часто колгоспники
залишалися сам на сам із своїми проблемами і самотужки, або з допо-
могою рідні, односельчан зводили і ремонтували хати-мазанки; в окремих
районах проживали в землянках до 1950 р., в деяких селах за відсутності
власних хат, тіснилися у сусідів.
В домашньому побуті також виникало чимало проблем. Оскільки легка
промисловість не лише не встигала кількісно задовольнити наявні по-
треби суспільства, а й просто штампувала продукцію, не піклуючись про
її якість. Один з прикладів: Тисменицька шубна фабрика Станіславської
області випускала не лише неякісні й некрасиві вироби верхнього одягу, а
й навіть не відчищала хутро від бруду30.
Більше того, навіть наявна продукція часто була недосяжною для
колгоспників. Оскільки практикувалися заходи видачі авансу колгосп-
Мирослава Смольніцька 176
никам з одночасним збором обов’язкових поставок з індивідуальних
городів колгоспників. Як результат, багато колгоспників лише розпису-
валися і не отримували жодного граму зерна або навіть заборговували
колгоспу. Відбувався нерівномірний перерозподіл авансу за місяцями31.
До 10% колгоспів у перші повоєнні роки гроші на трудодні зовсім не
отримували, близько 20% отримували до 20 коп. на трудодень; у низці
колгоспів і в 1947 р. стало майже правилом не видавати гроші на
трудодні32. Таким чином, робота в колгоспі давала селянам лише 0,5%
грошових доходів (95% грошей вони виручали продажем готової про-
дукції, вирощеній на присадибній ділянці, щоб передусім сплатити по-
датки тій же державі)33.
Повертаючись додому після важкого трудового дня жінкам доводилося
вирішувати такі проблеми як відбудова повністю зруйнованих чи по-
шкоджених під час війни жител, облаштування побуту, забезпечення сім’ї
харчуванням тощо — все це в матеріальному світі. А що ж залишалося
для почуттів? Над цим не було часу замислюватися: першочергові думки
як облаштувати домівку, чим нагодувати дітей, як не вмерти з голоду, що
вдягнути, що посадити і виростити на присадибній ділянці, де знайти час,
щоб усе встигнути, а ще помріяти про звичайну чоловічу підтримку, якої
так бракувало в усі попередні роки. Для багатьох жінок після війни
сподівання на жіноче щастя з коханим чоловіком залишилися примар-
ними. В одні сім’ї чоловіки так і не повернулися з війни, як результат на
жінку чекало гірке вдовине життя. Інші були щасливіші — адже повер-
нення чоловіка, годувальника мало велике значення. Щоправда, нерідко в
таких сім’ях уже неможливо було відновити колишньої гармонії в сто-
сунках. І разом з тим, таку жінку її сучасниці вважали щасливою!
На правду ж, через різке зменшення чоловіків на селі, багато молодих
жінок так і не знайшли своєї долі, і до старості залишалися одинокими,
так і не пізнавши ні крихти відносин між чоловіком і жінкою, ні радості
материнства. На узбіччі сімейних вуз залишалися як правило, молоді
дівчата, батьків яких звинувачували як ворогів народу. Їхня «заплямо-
ваність» не давала можливості себе реалізувати в сімейному житті навіть
попри активну участь у колгоспному виробництві.
Підсумовуючи зазначимо, що в умовах, коли ще не всі чоловіки
повернулися з лав збройних сил, а тих, що повернулися часто мобі-
лізовували за оргнаборами; коли молодь використовувала будь-які шанси
залишити село — сільські жінки залишалися основною робочою силою,
на яку влада опиралася у відновленні довоєнних потужностей сільсько-
господарського виробництва. На жінок покладалися різнопланові зав-
дання: брати активну участь у виконанні замовлень держави з виготов-
лення сільськогосподарської продукції, відбудовувати господарські, жит-
До проблеми становища чоловіків і жінок у сільському соціумі в УРСР… 177
лові та нежитлові приміщення у власному селі, виконувати чорнову
роботу у відновленні навколишніх доріг, залізничних колій, відбудові
міст. Жінок залучали до громадського життя, участі у комсомольській
організації, вмотивовували до звершення трудових подвигів. Жінки, які
свідомо змінювали приватну сферу діяльності на публічну отримували
схвалення у своїй реалізації з боку влади і мали шанси на отримання
кращих ролей у сільській владній ієрархії. Влада, у свою чергу, конт-
ролювала кількісну участь жінок у публічній діяльності, заохочувала до
громадської активності. Зростання активності жінок у діяльності поза
межами сім’ї та дому не означало витіснення чоловіків з ключових
позицій владної ієрархії.
Смольницкая Мирослава (г. Киев)
Кандидат исторических наук, старший научный сотрудник отдела истории Украины
второй половины ХХ века, Института истории Украины НАН Украины.
К проблеме положения мужчин и женщин в сельской среде в УССР в середине
1940-х — начале 1950-х гг.
В статье исследуется гендерная ситуация в советской сельской среде середины
1940-х — начала 1950-х гг., анализируется место мужчин и женщин в публичной и
частной сферах сельского социума.
Ключевые слова: Украина, послевоенное общество, сельское общество, гендер.
Miroslava Smolnitska (Kyiv)
Senior Research Fellow of the Department of Ukrainian History in the Second Half of the 20th
Century at the Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine,
Candidate of Historical Sciences.
Positions of men and women in peasant’ communities, in Soviet Ukraine, in the mid-
1940s — early 1950s
The article characterizes gender relationships with in the Soviet peasant’ communities in
the mid-1940s — early 1950s; the male and female gender’ roles in private and public realms
of peasants’ life.
Keywords: Ukraine, post-war society, peasants’ community, gender.
______________
1 Україна: Друга половина XX ст.: Нариси історії / Редкол.: П.П. Панченко (голова) та
ін.; Авт.: П.П. Панченко, О.М. Веселова, Н.П. Барановська та ін. — К.: Либідь, 1997. —
С. 108.
2 Галаган Я.В. Советская женщина: портрет в ретроспективе. — К., 1990. — С. 33.
3 Там же. — С. 34.
4 Петренко В.С. Село на шляхах піднесення. Зміни в складі, умовах праці і житті
колгоспного селянства Української РСР (1951–1969). — К., 1970. — С. 12.
5 Там само. — С. 18.
6 Там само. — С. 14.
7 Лобода М.К. Трудові ресурси у важкій промисловості України під час нацистської
окупації та у відбудовний період (1941–1950) / Наук. ред. О. Лисенко. НАН України.
Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2012. — C. 103.
Мирослава Смольніцька 178
8 Центральний держаний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 74. — Спр. 2. — Арк. 163–186.
9 Там само. — Арк. 70.
10 Там само. — Арк. 53.
11 Там само. — Арк. 57.
12 Там само. — Арк. 58.
13 Там само. — Арк. 60.
14 Там само. — Арк. 72.
15 Там само. — Арк. 61
16 Там само. — Арк. 54.
17 Там само. — Арк. 164.
18 Там само. — Оп. 23. — Спр. 2226. — Арк. 11.
19 Там само. — Арк. 35, 36.
20 Там само. — Арк. 118.
21 Там само. — Спр. 4772. — Арк. 1, 6.
22 Там само. — Спр. 2226. — Арк. 63.
23 Там само. — Спр. 2220. — Арк. 31.
24 Там само. — Спр. 2226. — Арк. 63.
25 Історія українського селянства: Нариси в 2-х тт. / НАН України; Інститут історії
України / В.А. Смолій (відп. ред.). — К.: Наукова думка, 2006. — Т. 2. — С. 379.
26 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 102. — Арк. 30, 34.
27 Там само. — Спр. 72. — Арк. 281–283.
28 Там само. — Оп. 23. — Спр. 2223. — Арк. 4.
29 Там само. — Спр. 2222. — Арк. 6.
30 Там само. — Спр. 2226. — Арк. 104.
31 Там само. — Оп. 1. — Спр. 4795. — Арк. 5.
32 Там само. — Оп. 23. — Спр. 4795. — Арк. 6, 7.
33. Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій поло-
вині ХХ ст. (1945–2000 рр.). — К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. — С. 16.
|