Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.)
У статті висвітлюється повсякденне життя вихованців дитячих будинків м. Києва і Київської області у 1946 р. — на початку 1950-х рр. Розглядається контингент вихованців, кадровий склад, матеріальна база та влаштування вихованців дитбудинків на роботу або подальше навчання....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85842 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) / І. Безлюдна // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 266-275. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-85842 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-858422015-08-26T03:02:00Z Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) Безлюдна, І. Проблеми історії України ХХ століття У статті висвітлюється повсякденне життя вихованців дитячих будинків м. Києва і Київської області у 1946 р. — на початку 1950-х рр. Розглядається контингент вихованців, кадровий склад, матеріальна база та влаштування вихованців дитбудинків на роботу або подальше навчання. В статье освещается повседневная жизнь воспитанников детских домов г. Киева и Киевской области в 1946 — начале 1950-х годов. Рассматривается контингент воспитанников, кадровый состав, материальная база и устройство воспитанников детдомов на работу или дальнейшее обучение. The article dears with the everyday life of inmates of children’s homes in Kyiv and Kyiv oblast from 1946 till the early 1950s. Contingent of inmates, the staff, the resource base, the following study and employment of the former inmates of children’s homes are analyzed. 2013 Article Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) / І. Безлюдна // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 266-275. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0115 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85842 94(477)373.22:394((477-25)+(477.41))"1946–1951" uk Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття |
| spellingShingle |
Проблеми історії України ХХ століття Проблеми історії України ХХ століття Безлюдна, І. Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| description |
У статті висвітлюється повсякденне життя вихованців дитячих
будинків м. Києва і Київської області у 1946 р. — на початку 1950-х рр.
Розглядається контингент вихованців, кадровий склад, матеріальна база
та влаштування вихованців дитбудинків на роботу або подальше
навчання. |
| format |
Article |
| author |
Безлюдна, І. |
| author_facet |
Безлюдна, І. |
| author_sort |
Безлюдна, І. |
| title |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| title_short |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| title_full |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| title_fullStr |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| title_full_unstemmed |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| title_sort |
повсякденні реалії дитячих будинків київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Проблеми історії України ХХ століття |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/85842 |
| citation_txt |
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період (1946 — початок 1950-х рр.) / І. Безлюдна // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 266-275. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| work_keys_str_mv |
AT bezlûdnaí povsâkdennírealííditâčihbudinkívkiívŝiniupovoênnijperíod1946počatok1950hrr |
| first_indexed |
2025-07-06T13:11:37Z |
| last_indexed |
2025-07-06T13:11:37Z |
| _version_ |
1836903298636972032 |
| fulltext |
Ірина Безлюдна 266
Безлюдна Ірина (м. Київ)
Пошукач відділу історії України другої половини ХХ ст.
Інституту історії України НАН України.
УДК: 94(477)373.22:394((477-25)+(477.41))"1946–1951"
ПОВСЯКДЕННІ РЕАЛІЇ ДИТЯЧИХ БУДИНКІВ
КИЇВЩИНИ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД
(1946 р. — поч. 1950Kх рр.)
У статті висвітлюється повсякденне життя вихованців дитячих
будинків м. Києва і Київської області у 1946 р. — на початку 1950-х рр.
Розглядається контингент вихованців, кадровий склад, матеріальна база
та влаштування вихованців дитбудинків на роботу або подальше
навчання.
Ключові слова: дитячий будинок, сироти, Київ, Київська область.
Повсякденне життя вихованців дитячих будинків Київщини не було
достатньо висвітлено як в радянській, так і в сучасній українській
історіографії. В радянський період проблеми дитячих будинків згадува-
лися переважно в узагальнюючих працях з педагогіки, а також при
висвітленні досягнень у повоєнній відбудові народного господарства1.
У сучасній історіографії це питання вивчалося серед інших у комп-
лексному дослідженні Л. Голиш2 та інших її працях3, а також Т. Врон-
ською4, В. Швидким5, Д. Стефановичем6.
Під час та по війні контингент безпритульних переважно складався з
дітей, батьки, яких загинули під час окупації, були розстріляні чи виве-
зені до Німеччини. Малолітні, які були направлені до рідних чи для
влаштування до інтернатів, часто в пошуках «романтики» чи тимчасового
пристосування до життя на вулиці обирали бродяжництво основним його
способом7. Навесні 1944 р. посилився потік безпритульних із східних об-
ластей − Сталінградської, Актюбінської, Московської, Воронезької та ін.8.
Для виявлення і влаштування безпритульних та бездоглядних дітей
проводилися рейди. В цьому працівникам міліції допомагали комсо-
мольці, громадськість та ін. Зокрема, 23 січня 1944 р. в Києві було
проведено масовий міський рейд, у якому взяли участь: працівники мілі-
ції — 197 чол.; комсомольці — 115; представники громадськості — 21;
педагоги — 3. В результаті цього було вилучено «з вулиці» 23 без-
притульних та 240 бездоглядних дітей9. Всього ж, за період з 1 січня
1944 р. по 1 червня 1944 р., виявлено безпритульних дітей — 274,
бездоглядних − 783, всього — 105710. Як правило, затримували дітей на
базарах, вокзалах, вулицях, у кінотеатрах, тощо.
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період 267
У місті й надалі проводилися такі заходи. Зокрема, за період з 15 лис-
топада 1944 р. до 15 грудня 1944 р. у всіх районах м. Києва було про-
ведено по два, а в Молотовському і Подільському районах — по три
рейди11.
Загалом із числа комсомольців і молоді в м. Києві було створено
22 бригади допомоги органам міліції. З таблиці 1 видно, як вони розпо-
ділялися за районами:
Таблиця 1
Назва району Кількість бригад Кількість осіб у бригаді
Молотовський 4 10
Кагановичський 2 10
Жовтневий 3 10
Печерський 2 10
Подільський 4 10
Ленінський 2 10
Сталінський 2 10
Залізничний 2 10
Дарницький 1 10
Затримані діти доправлялися до дитрозподільників, а звідти поступали
у дитбудинки або передавалися до шкіл ФЗН та ремісничих училищ12.
В 1946 р. у Київській області нараховувалося 32 дитячих будинки, з
них 1 санаторний, який слугував для оздоровлення і відпочинку дітей-
сиріт під час літніх канікул13.
За планом на 1946 р. дитбудинками області мало бути охоплено 3535
дітей, фактично ж там перебувало 3608 дітей14. Тож 31 дитячий будинок
був не в змозі охопити всіх дітей-сиріт, які потребували влаштування в
дитбудинках. До того ж, у серпні 1946 р. було закрито 2 дитбудинки в
Рокитнянському та Новошепелицькому районах, тому що приміщення
цих дитячих закладів не відповідали мінімальним умовам для нормаль-
ного життя дітей. Тож кількість дитбудинків області зменшилась, а фак-
тична кількість дітей збільшилась на 10815.
Часто в дитячих будинках перебували діти, які мали рідних. Напри-
клад, у Чайківському дитбудинку Христинівського району в 1946 р. із
140 вихованців 18 мали рідних у тому ж районі, і які могли їх вихо-
вувати16. В 1948 р. у дитячих будинках Київської області виховувалося
близько 2000 дітей, які мали батьків17.
Під час голоду 1946−1947 рр. самі батьки через знайомих або родичів
намагалися тимчасово влаштувати своїх дітей до дитбудинків, де орга-
нізовувалося мінімальне харчування. Р.Б. Сімашкевич у своїх спогадах
Ірина Безлюдна 268
писав: «Тато якось в Києві зустрівся в 1946 році з нашою знайомою, яка
була директором дитячого будинку в Києві ... Та сказала татові:
— Привозьте до мене Миколку [менший брат Р.Б. Сімашкевича —
І.Б.]; я його прийму до себе в дитячий будинок. Так і зробили»18.
У серпні 1946 р. була проведена типізація всіх дитячих будинків об-
ласті на предмет їх визначення як дошкільних, шкільного типу чи змі-
шаних19. Проте досить часто керівництво дитячих будинків (через брак
коштів, перенаселеність та з інших причин) її не притримувалося, й тому
в дошкільних дитбудинках утримувалися діти-переростки. Так, 1948 року
зі Святошинського дитбудинку № 12 до Київського дитбудинку № 4
(дошкільного типу) було переведено групу з 32 дітей, віком від 8 до
11 років20.
Більшість дитячих будинків не мали досвідчених педагогів. Були
випадки, коли РайВНО направляв вихователями та керівниками до дит-
будинків осіб, які не виправдали себе на роботі в школі. Так, у Чай-
ківському дитячому будинку за два роки і 6 місяців змінилось 7 дирек-
торів21. В Оленівському дошкільному дитячому будинку Фастівського
району і Білоцерківському дитячому будинку № 1 частина педагогічних
колективів не відповідала своєму призначенню і потребувала заміни
кращими працівниками22.
У 1948 р. окремі директори дитбудинків не мали відповідної педаго-
гічної освіти, 462 вихователі мали нижчу освіту і заочно не навчалися,
понад 2000 вихователів не мали закінченої середньої педагогічної освіти.
Незважаючи на це, на міжобласні курси з підвищення кваліфікації педа-
гогічних працівників, які проходили в грудні 1947 р. з дитбудинків
Київської області не з’явилося 15 педагогічних працівників23.
Через відсутність кваліфікованих вихователів та педагогів у деяких
дитячих будинках не було забезпечено відповідного догляду за дітьми,
що призводило до нещасних випадків. Так, у 1946 р. в Трипільському
санаторному дитбудинку та в Чорнобильському дитбудинку під час ку-
пання потонуло декілька вихованців цих закладів. Директора та вихова-
тельку Трипільського та виховательку Чорнобильського дитячих будин-
ків було передано до суду24.
Нерідко спостерігалися зловживання з боку директорів дитбудинків.
Зокрема, 1946 р. директор Бучанського дитбудинку займався спекуляцією
продуктами, одержаних для харчування дітей; директори Мотовилів-
ського дитбудинку Фастівського району, Житницького дитбудинку Жаш-
ківського району, розікравши на десятки тисяч крб. державного майна,
втекли25.
Директор Чайківського дитбудинку Христинівського району, отримав-
ши від Київського обкому КП(б)У значну матеріальну допомогу (3000 м
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період 269
мануфактури, 120 шерстяних ковдр, 87 пар взуття, трикотаж), пошив собі,
своїй дружині та іншим родичам костюми. Речі, пошиті із залишків
мануфактури, були непридатними (вузенькі і короткі штанці для хлоп-
чиків, незграбні сукні для дівчаток). При перевірці було виявлено, що при
розкрою мануфактури вкрадено 44 м сукна і шевіоту, 53 м сатину і
більше 100 м полотна26. За такі дії «нечисті» на руку директори, як пра-
вило, отримували покарання у вигляді винесення догани або, максимум,
звільнення з посади.
Воєнна розруха залишила багато державних організацій без місця
попереднього розташування. Адже частина будинків була зруйнована чи
напівзруйнована, а тому непридатною для роботи. Нерідко і приватні
господарі поверталися з евакуації й знаходили своє помешкання зайнятим
іншими пожильцями чи організаціями. Всі вони намагалися якось облаш-
туватися. Приміщення дитячих будинків також часто використовувалися
не за призначенням як приватними особами, так і організаціями, які
втратили свої помешкання, будівлі. На 1946 р. у Києві залишалися не
звільненими 5 таких приміщень (див. табл. 2):
Таблиця 2
Адреса дитбудинків,
які ще не були звільненими Ким були зайняті (1946 р.)
вул. Жертв Революції, 14 радіовузол
вул. Паньківська, 2 дитприймальник МВС
вул. В. Васильківська, 8 пивзавод
вул. Макарівська, 24 приватні мешканці
вул. Святошино-Південна, 65 Райміліція27
Не краща ситуація була і в Київській області. У 1948 р. Білоцер-
ківський дитячий будинок № 1 не мав свого приміщення і був роз-
міщений у 3-х кімнатах дитячого садка № 3, що ні в якій мірі не могло
задовольнити його потреби. Виконком Білоцерківської міської Ради депу-
татів трудящих незаконно передав приміщення, звільнене школою глу-
хонімих, будівельній дільниці під гуртожиток для робітників, замість
того, щоб передати його дитячому будинку28. 1951 р. у м. Чорнобилі
приміщення дитбудинку використовувалися ремісничим училищем № 19;
у м. Таращі — технікумом механізації сільського господарства та пром-
комбінатом; на хуторі Гора Бориспільського району приміщення і садиба
використовувалися як підсобне господарство управління міліції м. Києва29.
Крім того, незвільненими залишалися приміщення дитячих будинків у
містах Звенигородці, Умані, Сквирі, Таращі, Василькові30.
Ірина Безлюдна 270
Через хронічний брак приміщень, а також велику кількість сиріт, що
по собі залишила війна, значна частина дитбудинків були перенаселе-
ними дітьми. У 1948 р. це були − Блиставицький дитбудинок Бородян-
ського району, Заворичський Броварського району, Тальнівський, Кагар-
лицький, Катеринопільський та ін.
Через брак спальних приміщень та ліжок, велику скупченість дітей, у
більшості дитбудинків вихованці спали по двоє-троє на одному ліжку, на
розкладачках у робочих кімнатах чи, навіть, розташовувалися на під-
лозі31. У 1949 р. у Київському дитячому будинку № 4 зі 124 вихованців
86 спали по двоє на одному ліжку32.
Такий стан призводив до виникнення та розповсюдження серед вихо-
ванців дитбудинків респіраторних та грибкових захворювань. Масовому
захворюванню дітей також сприяло незадовільно організоване медичне
обслуговування, зокрема, в Плотенецькому дитячому будинку Стави-
щанського району, Городищенському, П’ятигорському Тетіївського райо-
ну, Катеринопільському дитбудинках33.
Вихованці багатьох дитячих будинків не були в достатній мірі забез-
печенні одягом, взуттям, м’яким та твердим інвентарем. Так, 1946 р. у
Житенецькому дитбудинку Жашківського району на 75 вихованців було
36 ліжок, 6 шухляд, 35 ковдр, 56 комплектів верхнього одягу. У Берез-
нянському дитбудинку не вистачало ліжок — 50 шт., матраців — 20 шт.,
ковдр — 50 шт.; у Бучанському: ліжок — 55 шт., матраців — 62 шт.,
подушок — 30 шт., шапок — 37 шт., пальт зимових — 31 шт., валянок —
125 пар34.
До того ж, не зважаючи на такі нестачі, директори дитячих будинків
дозволяли собі і обслуговуючому персоналу користуватися інвентарем,
що належав дитбудинку. Наприклад, у Смілянському дитбудинку № 2 з
дозволу директора, у тимчасове користування отримали, крім вихованок,
інші робітники: 9 суконь, 3 спідниці, 3 блузки і 2 пари штанів. За його ж
згодою було списано мануфактуру на пошиття 10 хусток і 10 суконь35. У
Бучанському дитбудинку в якості премій адміністрації та педагогічному
колективу, було видано: калош — 13 пар, вовни — 13,5 м, бостону —
4,5 м. Причому, у числі премійованих був і сам директор, який отримав
відріз бостону на костюм. Також у цьому ж дитбудинку в особистому
користуванні співробітників знаходилися 6 ковдр, 4 наволочки, 12 про-
стирадл, 12 рушників і 5 подушок36.
Окрім цього, переважна більшість дитячих закладів виявлялися не
готовими до чергового зимового сезону. Так, у 1946 р. у Смілянському
спеціальному дитячому будинку попри те, що вихованці були досить
забезпечені одягом, взуттям, м’яким та твердим інвентарем, відмічалася
непідготовленість до роботи в зимових умовах: не повністю було завезено
паливо, мало заготовлено овочів, зокрема, картоплі37.
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період 271
Не готовий до зими був і Київський дитячий будинок № 1 Південно-
західної залізниці. Тут не було проведено ремонту та не вирішено
проблему з опаленням. За планом потрібно було вугілля 90 т, а завезено
лише 65; із потрібних 20 кубометрів дров забезпечено тільки 538. До того
ж, місцеві організації дитячим будинкам із вирішенням цих питань не
допомагали.
У наступні роки ситуація з підготовкою до зими залишалася незмін-
ною. Зокрема, в 1948 р. такі проблеми мали Уманський, Тальнівський,
Чайківський Христинівського району, П’ятигірський Тетіївського району,
Переяслав-Хмельницький, Білоцерківський № 1, Будищанський Вільшан-
ського р-ну та інші дитбудинки. Оленівський дошкільний дитячий буди-
нок Фастівського району при перевірці в 1948 р. мав запас палива на 10–
15 днів і, через відсутність відповідного транспорту в дитячому будинку,
був під загрозою опинитись взагалі без палива39. Крім того, відчувалася
значна потреба в зимовому одязі та взутті для дітей40.
Не кращими були справи і з харчуванням дітей. У 1946 р. відбулася
низка перевірок дванадцяти дитбудинків Київської області, в результаті
яких було виявлено геть незадовільний стан з харчуванням вихованців.
Норми харчування дітей в усіх перевірених дитбудинках часто не дотри-
мувалися через невмотивовані заощадження на продуктах.
Наприклад, в Мотовилівському дитбудинку Фастівського району на
продуктах харчування було заощаджено 76600 крб.; у Дар’ївському
дитбудинку Шполянського району — 105200 крб.; у Білоцерківському —
36300 крб.; у Бучанському — 44200 крб.; у Смілянському дитбудинку
№ 2 — 13100 крб.; в Уманському — 62248 крб. 41.
Це відбувалося через те, що торгові організації відпускали дитбу-
динкам за рознарядками продукти більш низького і дешевого асорти-
менту, і тому норма витрат на харчування дитини систематично зни-
жувалася. Досить часто торгові організації замінювали вершкове масло
рослинним, цукор — дешевими кондитерськими виробами, а із круп
відпускали лише пшоно42. Крім того, районні торговельні організації не
своєчасно і не повністю отоварювали продукти харчування. Так, Мото-
вилівському дитбудинку Фастівського району було не додано: м’яса —
149 кг; яєць — 7183 шт.; жирів — 83 кг; овочів — 8230 кг43.
Дещо кращим був стан дитбудинків, які мали власні присадибні ді-
лянки. Але до 1949 р. їх мали лише 15 дитячих будинків. Навесні 1949 р.
у 31 дитбудинку було насаджено сади загальною площею 18 га з кіль-
кістю дерев 50352 шт. З них фруктових дерев — 21375 шт.; кущів —
1500 шт.; декоративних — 27477 шт., 7 дитячих будинків перенесли ви-
садку на осінь. Але 13 взагалі не мали площ для садів44.
Також легше велося дитячим закладам, які мали шефську допомогу, як,
наприклад, Мотовилівський спеціальний дитячий будинок. Його вихо-
Ірина Безлюдна 272
ванці в достатній мірі були забезпечені одягом, взуттям та постільним
приладдям. Харчування дітей було організовано досить добре завдяки
шефу — військовій частині, яка надавала продукти. Також для поліп-
шення харчування використовувалися додаткові продукти з власного
допоміжного господарства. При цьому дитбудинок все ж не одержував
повністю розподіленої для нього крупи45.
Коли вихованці досягали 14−15 років, їх мали направляти на вироб-
ництво або на подальше навчання в ремісничих училищах. За рішенням
Ради Міністрів УРСР 14 ремісничих училищ республіки мали приймати
виключно дітей з дитячих будинків. Але на 1949 рік лише 9 училищ
приймали вихованців, та й то не повний набір. До того ж, усі 9 училищ
приймали тільки хлопчиків, для дівчаток спеціальних ремісничих училищ
не було46.
Одним з таких було Спеціальне ремісниче училище № 36 (м. Київ),
відкрите в 1945 р. До нього приймалися лише вихованці дитячих будин-
ків — хлопці 12–13 років з початковою освітою. Термін навчання стано-
вив 4 роки. За цей час хлопці мали отримати неповну (в обсязі 7 класів)
середню освіту і одну з чотирьох спеціальностей: слюсаря-ремонтника-
складальника, слюсаря-інструментальника, токаря або столяра47.
Однією із причин малої кількості ремісничих училищ була катаст-
рофічна відсутність відповідних приміщень. Так, наприклад, у 1949 р. за
рішенням Київського виконкому для ремісничого училища було виділено
приміщення за адресою вул. Паньківська, 2, в якому на той час розта-
шовувався дитячий приймальник-розподільник. Приміщення для реміс-
ничого училища так і не було звільнено, тому що нікуди було перенести
приймальник-розподільник. Тож питання відкриття ремісничого училища
залишалося не вирішеним48.
У гуртожитках при заводах і фабриках, куди направлялися вихованці
дитбудинків, часто були настільки незадовільні умови існування, що діти
не витримували і втікали звідти. Наприклад, у 1945 р. Київський завод
№ 784 прийняв для працевлаштування 63 підлітки. Гуртожиток, куди
були влаштовані підлітки, перебував у антисанітарному стані, ліжок не
вистачало, в їдальні харчування було організовано незадовільно. Техніч-
ного навчання діти не одержували. Це все привело до того, що 57 чоловік
з них самовільно залишили завод49.
На заводі Станкобуд з 15 підлітків, що прибули в 1945 р., 10 чоловік
втекли. Про це навіть нікуди не було повідомлено, й не були прийняті
заходи щодо повернення підлітків. На фабриці ім. Р. Люксембург зали-
шили роботу 7 підлітків; на фабриці ім. Боженка протягом 1945–1946 рр.
залишило роботу 16 чоловік. Досить часто втечі підлітків із підприємств
супроводжувалися крадіжками50.
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період 273
У 1946 р. працевлаштування підлітків-сиріт на підприємствах Києва
виглядало так: на фабриці ім. Смирнова-Ласточкіна — 250 чол., на фаб-
риці ім. Боженка — 82, на фабриці ім. Р. Люксембург — 20, на заводі
ім. Сталіна — 7, на заводі Станкобуд — 5, на заводі Ленкузня — 70.
Всього працевлаштовано 434 особи51.
Гуртожиток при фабриці ім. Р. Люксембург, в який були влаштовані
діти, перебував у незадовільному санітарному стані. В гуртожитку було
тісно, брудно, незатишно. На заводі ім. Артема мали місце справедливі
скарги підлітків на профспілкову організацію й адміністрацію заводу, на
погані умови життя в гуртожитках: несвоєчасний обмін постільної бі-
лизни, відсутність шухляд, несвоєчасна видача мила, що створювало
антисанітарію в гуртожитку і неохайність підлітків52.
Але навіть за таких умов не всім дітям-сиротам щастило працевлаш-
туватися. Так, у 1949 р. з 700 вихованців дитячих будинків, яких
необхідно було працевлаштувати, станом на 15 вересня, було влаштовано
всього 250 вихованців. Більшість з них почали працювати на підпри-
ємствах Києва — фабриці ім. Смирнова-Ласточкіна, профтехшколі в тех-
нікумі; а також — у містах Сміла, Умань і Черкаси53.
Отже, складний період відбудови й переходу до мирного життя
позначився і на функціонуванні дитячих будинків Києва і Київської
області. Тут спостерігалась катастрофічна нестача кваліфікованих і сум-
лінних педагогів і вихователів, через що траплялися нещасні випадки.
Керівники дитячих будинків нерідко зловживали владою і присвоювали
собі матеріальні цінності, які виділялися державою для дітей-сиріт.
Контингент вихованців складався переважно з дітей, які втратили одного
чи обох батьків внаслідок воєнних дій. Досить складна ситуація була із
забезпеченням дитбудинків м’яким і твердим інвентарем, з харчуванням
дітей. Легше було тим дитячих будинкам, які мали шефів, що допомагали
їм. Після досягнення вихованцями віку 14–15 років, держава мала влаш-
товувати їх на роботу або подальше навчання. Але у більшості випадків
значна частина колишніх вихованців дитбудинків залишалася не влашто-
ваною і мали сподіватися лише на самих себе.
Безлюдная Ирина (г. Киев)
Соискатель отдела истории Украины второй половины ХХ ст. Института истории
Украины НАН Украины.
Повседневные реалии детских домов Киевщины в послевоенный период (1946 г. —
нач. 1950-х гг.).
В статье освещается повседневная жизнь воспитанников детских домов г. Киева и
Киевской области в 1946 — начале 1950-х годов. Рассматривается контингент вос-
питанников, кадровый состав, материальная база и устройство воспитанников дет-
домов на работу или дальнейшее обучение.
Ірина Безлюдна 274
Ключевые слова: детский дом, сироты, Киев, Киевская область.
Iryna Bezliudna (Kyiv)
Researcher the Department of Ukrainian History in the Second Half of the 20th Century at the
Institute of History of Ukraine at the National Academy of Sciences of Ukraine.
Everyday life realties of children’s homes in Kyiv oblast in the post-war period (1946 —
early 1950s).
The article dears with the everyday life of inmates of children’s homes in Kyiv and Kyiv
oblast from 1946 till the early 1950s. Contingent of inmates, the staff, the resource base, the
following study and employment of the former inmates of children’s homes are analyzed.
Keywords: children’s homes, orphans, Kyiv, Kyiv oblast.
______________
1 Філіппов О.М. Розвиток радянської школи в УРСР в період першої післявоєнної
п’ятирічки. — К.: Радянська школа, 1957. — 150 с.; Педагогічні читання. З досвіду
роботи працівників дитячих будинків. — К.: Радянська школа, 1955. — 107 с.
2 Голиш Л.Г. Функціонування спеціальних дитячих установ УРСР у 1943–1950 рр. /
Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Л.Г. Голиш; Черкаський національний уні-
верситет ім. Б. Хмельницького. — Черкаси, 2007. — 20 с.
3 Голиш Г.М. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941–
1945 рр. — Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2005. — 323 с.; Голиш Г.М. Наслідки німецько-
радянської війни для неповнолітніх громадян України // Український історичний жур-
нал. — 2005. — № 3. — С. 37–49
4 Вронська Т.В. В умовах війни. Життя та побут населення України (1943–1945). — К., 1995. —
83 с.
5 Швидкий В.П. Бродяжництво й жебрацтво як елементи соціального життя в Україні
у першій половині 1950-х рр. // Український історичний журнал. — 2007. — № 1. —
С. 149–169.
6 Стефанович Д. Шулявка та Жовтневий район в історії Києва. — К.: Кий, 2001. —
214 с.
7 Швидкий В.П. Бродяжництво й жебрацтво як елементи соціального життя в Україні
у першій половині 1950-х рр. // Український історичний журнал. — 2007. — № 1. —
С. 158, 149–169.
8 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 132. — Арк. 20.
9 Там само. — Арк. 15.
10 Там само.
11 Там само. — Арк. 130.
12 Там само. — Арк. 16.
13 Державний архів Київської області (далі — ДАКО). — Ф. 880. — Оп. 11. —
Спр. 938. — Арк. 617.
14 Там само.
15 Там само.
16 Там само. — Спр. 945. — Арк. 405.
17 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 596. — Арк. 16.
18 З особистого архіву С.І. Білоконя.
19 ДАКО. − Ф. 880. — Оп. 11. — Спр. 938. — Арк. 617.
Повсякденні реалії дитячих будинків Київщини у повоєнний період 275
20 Державний архів м. Києва (далі — ДАК). — Ф. Р-161. — Оп. 3. — Спр. 8. — Арк. 1.
21 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 945. — Арк. 405.
22 Там само. — Спр. 1065. — Арк. 335.
23 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 596. — Арк. 16–17.
24 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 938. — Арк. 618.
25 Там само. — Спр. 945. — Арк. 413.
26 Там само. — Арк. 409.
27 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 339. — Арк. 125.
28 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 1065. — Арк. 335.
29 Там само. — Спр. 1392. — Арк. 295.
30 Там само. — Спр. 945. — Арк. 413.
31 ДАК. — Ф. Р-161. — Оп. 3. — Спр. 16. — Арк. 3.
32 Там само. — Спр. 10. — Арк. 1.
33 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 1108. — Арк. 330–331.
34 Там само. — Спр. 945. — Арк. 416.
35 Там само.
36 Там само. — Арк. 416–417.
37 Там само. — Арк. 406.
38 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 340. — Арк. 260.
39 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 1065. — Арк. 334.
40 Там само. — Спр. 1108. — Арк. 330.
41 Там само. — Спр. 945. — Арк. 415.
42 Там само. —Спр. 1108. — Арк. 93.
43 Там само. — Спр. 945. — Арк. 413.
44 ЦДАГО України. — Ф. 7. — Оп. 6. — Спр. 1860. — Арк. 137.
45 ДАКО. — Ф. Р-880. — Оп. 11. — Спр. 1065. — Арк. 334.
46 ЦДАГО України. — Ф. 7. — Оп. 6. — Спр. 1860. — Арк. 164.
47 Стефанович Д. Шулявка та Жовтневий район в історії Києва. — К.: Кий, 2001. —
С. 165−166.
48 ЦДАГО України. —Ф. 7. — Оп. 6. — Спр. 1860. — Арк. 208.
49 Там само. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 339. — Арк. 18–19.
50 Там само. — Спр. 334. — Арк. 10–11.
51 Там само. — Арк. 9.
52 Там само. — Ф. 1. — Оп. 73. — Спр. 334. — Арк. 9.
53 Там само. — Ф. 7. — Оп. 6. — Спр. 1860. — Арк. 208.
|