Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.)
Увагу істориків та археологів стародавній Галич привертає вже більше ста років. Головним чином дослідниками вивчалися писемні повідомлення. Нові дані отримані в ході археологічних розкопок дозвилили суттєво доповнити та поточнити уявлення про столицю Галицької Русі. Результати отримані в ході а...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2013
|
| Назва видання: | Археологія і давня історія України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89528 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) / Б.П. Томенчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 11. — С. 165-177. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-89528 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-895282015-12-15T03:02:02Z Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) Томенчук, Б.П. Статті Увагу істориків та археологів стародавній Галич привертає вже більше ста років. Головним чином дослідниками вивчалися писемні повідомлення. Нові дані отримані в ході археологічних розкопок дозвилили суттєво доповнити та поточнити уявлення про столицю Галицької Русі. Результати отримані в ході археологічних осліджень кінця ХХ – початку ХХ ст. дозволяють охарактеризувати розвиток центральної частини літописного міста Галич. Внимание историков и археологов древний Галич привлекает уже более ста лет. Главным образом исследователи изучали письменные сообщения. Новые данные полученные в ходе археологических раскопок позволили существенно дополнить и уточнить представления о столице Галицкой Руси. Результаты, полученные в ходе археологических исследований конца ХХ - начала ХХ в. позволяют охарактеризовать развитие центральной части летописного города Галича. The attention of historians and archaeologists ancient Halych attracts more than a hundred years. Mainly researchers studied written messages. New data obtained in the course of archaeological excavations have greatly supplement and clarify the concepts of capital Halych. The results obtained in the course of archaeological research of the late XX – early XX century. possible to characterize the development of the central part of the chronicle of the city of Halych. 2013 Article Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) / Б.П. Томенчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 11. — С. 165-177. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89528 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Томенчук, Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) Археологія і давня історія України |
| description |
Увагу істориків та археологів стародавній Галич
привертає вже більше ста років. Головним чином
дослідниками вивчалися писемні повідомлення.
Нові дані отримані в ході археологічних розкопок
дозвилили суттєво доповнити та поточнити
уявлення про столицю Галицької Русі. Результати отримані в ході археологічних осліджень кінця ХХ – початку ХХ ст. дозволяють охарактеризувати розвиток центральної частини літописного міста Галич. |
| format |
Article |
| author |
Томенчук, Б.П. |
| author_facet |
Томенчук, Б.П. |
| author_sort |
Томенчук, Б.П. |
| title |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| title_short |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| title_full |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| title_fullStr |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| title_sort |
чотири княжі двори літописного галича. підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/89528 |
| citation_txt |
Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів (1991–2012 рр.) / Б.П. Томенчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2013. — Вип. 11. — С. 165-177. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT tomenčukbp čotiriknâžídvorilítopisnogogaličapídsumkiarheologíčnihdoslídženʹpalacovihkompleksív19912012rr |
| first_indexed |
2025-07-06T17:26:51Z |
| last_indexed |
2025-07-06T17:26:51Z |
| _version_ |
1836919357262790656 |
| fulltext |
165ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
Б. П. Томенчук
чОТИРИ КНЯжІ ДВОРИ ЛІТОпИСНОГО ГАЛИчА.
пІДСуМКИ АРхЕОЛОГІчНИх ДОСЛІДжЕНь
пАЛАЦОВИх КОМпЛЕКСІВ (1991–2012 рр.)
Увагу істориків та археологів стародавній галич
привертає вже більше ста років. Головним чином
дослідниками вивчалися писемні повідомлення.
нові дані отримані в ході археологічних розкопок
дозвилили суттєво доповнити та поточнити
уявлення про столицю Галицької русі. результати
отримані в ході археологічних осліджень кінця ХХ –
початку ХХ ст. дозволяють охарактеризувати
розвиток центральної частини літописного міста
Галич.
ключові слова: місто, городище, садиба,
будівля, об`єкт, розкопки.
Новітні археологічні дослідження та ана-
ліз писемних джерел створили основу для ви-
ділення трьох основних періодів історичного
розвитку Галича: долітописний (Х ст.), літопис-
ний (ХІІ–ХІІІ ст.) і пізньосередньовічний (ХІV–
XVIII ст.) [Томенчук, 1984, с. 19–22]. Основни-
ми містоутворюючими центрами Галича були
окремі князівські замки (городища), навколо
яких формувалась вся його інфраструктура.
Зокрема, залишками долітописного, велико-
хорватського Галича є велике (1200×600 м)
Крилоське городище з потужною багаторядною
внутрішньою і зовнішньою оборонними систе-
мами, які відображали його складну полісну,
протоміську структуру [Томенчук, 2010, с. 335–
344]. Після ліквідації Володимиром Святосла-
вовичем хорватського князівства (992/993 р.), у
ході формування Києворуської держави доліто-
писний Галич, як князівський, політико–релі-
гійний центр землі, занепадає на ціле століт-
тя, що і спричинило в історіографії його нібито
«раптову появу у 1140 р.» [Тихомиров ,1956,
с. 329]. В ХІ ст. біля Крилоського городища
з’явилось Штепанівське городище з курганним
могильником, яке, очевидно, було військовим
замком києворуських (волинського домену) на-
місників, а потім і перших Ростиславовичів.
За Василька Ростиславовича (1084–1125 рр.)
ця давня Галицька земля входила до складу
Теребовлянського князівства. Все змінилося в
ХІІ ст. у зв’язку з відновленням Галицької зем-
лі–князівства і його політичного центру [Голо-
вко, 2006, с. 171–222; Майоров, 2001].
Княжий Галич ХІІ–ХІІІ ст. – це великий
(8×8 км) і складний столичний комплекс, до
міської структури якого входили, за традицій-
ною давньоруською схемою, дитинець, посад,
княжі двори [Котляр, 2006, с. 50–66] і монасти-
рі. Якщо дитинцем остаточно визнано Крилось-
ке городище з Успенським собором, а посадом
прилуквівські поселенські комплекси (боярські
і міщанські), то залишками монастирів є чис-
ленні (близько 12) церковні комплекси, які роз-
міщені, в основному, по зовнішньому периме-
тру міської території. Окрему групу в структурі
княжого, літописного Галича, займають чоти-
ри городища. Новітні археологічні досліджен-
ня дозволяють трактувати їх як окремі княжі
двори, які стали основними містоутворюючими
центрами Галича ХІІ–ХІІІ ст. [Томенчук, 2009,
с. 69–71] (рис. 1, 2).
1. Галицьке (старостинське) городище –
княжий замок Івана–Ігоря Васильковича
(1124–1141). Близько 17 років тут він правив
новоутвореною Галицькою землею, яка виокре-
милась із Теребовлянського князівства після
смерті Василька Ростиславовича. Дністров-
ське лівобережжя залишилось за його братом
Ростиславом–Георгієм Васильковичем (1124–
1127/1141). Галич став столицею Дністровсько-
го правобережжя. Біля його замку і пристані
на Дністрі почав вперше формуватись торгово–© Б.П. ТОМЕНЧУК, 2013
С т а т т і
166 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 1. 1 – Крилоське городище – дитинець міста;
2 – Штепанівське городище –
замок києворуських намісників;
3 – Галицьке городище –
княжий двір Івана Васильковича;
4 – Спаське городище –
княжий двір Володимирка Володаревича;
5 – Пантелеймонівське городище –
княжий двір Романа Мстиславича
рис. 2. Містотворчі центри давнього Галича.
1 – Крилоське городище (1 – Успенський собор; 2 – адміністративний комплекс;
3 – княжий двір – резиденція; 4 – гарнізонна частина на території міського замку;
5 – Успенський кафедральний монастир – єпископський двір; 2 – Штепанівське городище;
3 – Галицьке городище; 4 – Спаське городище; 5 – Пантелеймонівське городище
167
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
ремісничий посад міста. Іван Василькович жив
тут з дружиною Анною – дочкою чернігівського
князя Всеволода Ольговича [Войтович, 2006].
Дружив в останні роки життя з Володимирком
Володаревичем. Помер бездітним. Похований,
очевидно, в своїй замковій двірській церкві.
Пізніше тут, можливо, був замок галицьких
намісників угорських королів з угорською зало-
гою. Замок Івана Васильковича, який займав
надзвичайно вигідне і стратегічно важливе
місце на високому березі Дністра, очевидно,
був і окремою резиденцією Белли ІІІ, короле-
вича Андрія (помер у Галичі 1233 р.), Андрія
ІІ і Коломана в часи їх перебування в Галичі.
2. Спаське городище – княжий замок Во-
лодимирка Володаревича (1141–1153 рр.).
Він успадкував Галицьку і Теребовлянські зем-
лі після смерті Івана і Ростислава Василькови-
чів. Об’єднав всі старі хорватські землі (Пере-
мишльську, Звенигородську, Теребовлянську,
Галицьку) в одне князівство, і зробив Галич
його політичним центром. У своєму родовому
замку жив з дружиною Софією – дочкою угор-
ського короля Коломана Книжника, з якою мав
троє дітей: Ярослава, Марію–Анастасію і Євдо-
кію. Тут могло бути і весілля його сина Яросла-
ва з Ольгою (1149 р.) – дочкою Юрія Довгоруко-
го, його дочки Анастасії з краківським князем
Болеславом Кучерявим (1151 р.), а згодом його
другої дочки з Мешком Старим. Тут недовгий
час (при церкві Спаса перебували і галицькі
єпископи (Косма), поки на Крилоському горо-
дищі не розпочали будівництво Успенського
собору і кафедрального монастиря (урочище
Золотий Тік). Саме за Володимирка Володаре-
вича Крилоське городище остаточно сформува-
лось, як дитинець Галича з відповідною інф-
раструктурою. В результаті проведених нами
археологічних розкопок на Спаському городи-
щі виявлено і досліджено великий дерев’яний
(двоповерховий) палацовий комплекс і літо-
писні переходи до церкви Спаса, де помер
і був похований Володимирко Володаревич
(1153 р.). В останні дні його життя тут побував
посол київського князя Ізяслава–Пантелеймо-
на Мстиславовича боярин Петро Бориславич,
якого дехто вважає автором «Слова о полку
Ігоревім» [Рыбаков, 1972]. Спаський княждвір
ще надовго залишався улюбленою заміською
княжою резиденцією Ярослава Осмомисла. По-
ряд (урочище Полігон) знаходився невеликий
латинський монастир, заснований його матір’ю
і де вона, очевидно, була похована.
Літописний (1153 р.) палацовий комплекс –
князівська резиденція Володимирка Волода-
ревича розміщена у 10 м на південь від церкви
Спаса, як і передбачав О. Іоаннісян (1980 р.).
Досліджувалась нами у 2009–2010 рр. У
більшій частині культурний шар знищений
кар’єром цегляного заводу та фортифікацією
Першої світової війни (австрійський капонір).
Підосновою великої дерев’яної багатоповер-
хової будівлі була потужна кам’яна вимостка
із дрібноколотого вапняку, яка лежала на по-
хованому чорноземі. Згідно з її поширенням
в обриві (схід–захід), споруда мала довжину
близько 30 м (азимут 110°). Збережена ширина
становить 5–8 м. По північному краю вимостки
простежено фундамент у вигляді дерев’яних
брусів (0,35×0,35 м), заглиблених у рів (шири-
ною 0,6–0,7 м і глибиною 0,4–0,5 м до рівня ма-
терика). Зовні брусів була гідроізоляційна за-
сипка із глини. В центральній частині будівлі
виявлено окремі заглиблені підвалини під ква-
дратну вежу (8×8 м), в якій, очевидно, розміщу-
вались сходи, які вели на другий поверх («сєні»,
3 м), і на третій поверх переходів (7 м). Остан-
ні досліджені нами між кам’яною вимосткою
і фундаментом церкви Спаса. Переходи були
довжиною 10 м і шириною 4 м. Азимут 20° від-
повідає орієнтації як церкви, так і палацу. Від
переходів збереглись дві фундаментні основи,
які мали вигляд довгого (9 м) фундаментного
рову шириною 0,95–1 м і глибиною 0,6–0,7 м
до рівня материка. В зовнішній частині ровів
знаходилась заглиблена у материк основа бру-
сів (0,35×0,35 м). У внутрішній була ущільне-
на глиняна гідроізоляційна засипка шириною
0,25–0,3 м. Всередині між ними знаходилась
проста засипка ґрунтом з великим вмістом бу-
дівельного сміття (вапняк), яке утворилося під
час побудови церкви. Реконструйована нами
висота цього дерев’яного фундаменту, очевид-
но, становила три колоди–бруси. Самі перехо-
ди між палацом і храмом проходили на рівні
третього поверху і хорів (7 м). Згідно з літопис-
ним повідомленням 1153 р., саме ці переходи,
очевидно, і були пов’язані зі смертю Володи-
мирка Володаревича. В цілому, даний палацо-
вий комплекс, який сполучений переходами з
церквою Спаса, можна віднести до одного «па-
лацово–сакрального» комплексу (рис. 3).
3. Крилоське городище – дитинець міс-
та Галича і княжий двір Ярослава Осмо-
мисла (1153–1187 рр.)1. Після смерті батька
Ярослав Володимирович переходить жити на
1. У 1969-1989 рр. працювала Галицька археологічна експедиція
Інституту суспільних наук (м. Львів) та Івано-Франківського об-
ласного краєзнавчого музею (кер. Ауліх В.В.). З 1982 р. в її скла-
ді почали працювати окремі загони: архітектурно-археологічний
(кер. Лукомський Ю.В.) та археологічний з вивчення городищ і
могильників (кер. Томенчук Б.П.). З 1991 р. почала працювати Га-
лицька слов’яно-руська археологічна експедиція Інституту архео-
логії АН України та Івано-Франківського обласного краєзнавчого
музею (кер. слов’янського загону Баран В.Д., кер. давньоруського
загону Томенчук Б.П.). У 1996 р. вона була реорганізована в Га-
лицьку постійнодіючу археологічну експедицію Національного
заповідника «Давній Галич», яка була створена на базі попередніх
археологічних загонів і експедицій (кер. Баран В.Д., заст. кер. То-
менчук Б.П.). У 2000 р. експедиція була реорганізована у Галицьку
археологічну експедицію Прикарпатського національного уні-
верситету ім. В.Стефаника (кер. Томенчук Б.П.), яка традиційно
співпрацює з Національним заповідником «Давній Галич» (кер.
пізньосередньовічного загону Мельничук О.Л.) та з Івано-Фран-
ківським краєзнавчим музеєм.
С т а т т і
168 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
Крилоське городище, де закінчує будівництво
Успенського собору та адміністративного па-
лацового комплексу (ур. Митрополичі Палати.
Південний палацовий комплекс), які були роз-
початі ще його батьком. У структурі міського
замку (площа 7 га), в його західній крайній час-
тині (ур. Сад) виникає окремий укріплений кня-
жий двір площею 2 га. В його центральній час-
тині, навпроти передсоборної площі знаходився
великий дерев’яний двоповерховий палацовий
комплекс, княжа резиденція Ярослава Осмо-
мисла. Остання виявлена і досліджена нами
археологічно (Західний палацовий комплекс).
Тут він жив з Ольгою Юріївною, тут народились
всі його четверо дітей (Єфросинія, Ярославна,
Володимир і Вишеслава). Перша вийшла за-
між за Сіверського князя Ігоря Святославовича
(героя «Слова»). Друга в 1167 р. була заручена
з угорським королевичем Беллою, але видана
пізніше заміж за смоленського князя Мстисла-
ва Ростиславовича. Вишеслава видана заміж за
Одона – сина Мешка Старого. Володимир Ярос-
лавович одружився тут з Болеславою – дочкою
чернігівського князя Святослава Всеволодови-
ча. Після її передчасної смерті він жив з «попа-
дею», з якою мав двоє дітей (Василька і Воло-
димира). Володимира Ярославовича більшість
дослідників вважає автором «Слова про похід
Ігорів» [Махновець, 1989]. У Галичі Ярослав
Осмомисл почав згодом жити з «нешлюбною»
Настасією Чагрівною (половецького походжен-
ня), яка, очевидно, була непересічною особистіс-
тю серед галицьких жінок. З нею він мав сина
Олега, якого вважав своїм прямим наступни-
ком. У 1171 р. в результаті боярської смути На-
стасію було вбито і спалено як язичницю. Прах,
очевидно, підзахоронено в один з великих кур-
ганів на території давнього (епоха міді–бронзи)
могильника (ур. Ліс Діброва, курган Насташи-
на Могила). Крім того, тут традиційно знахо-
рис. 3. Спаське городище. Княжий двір Володимирка. Палацовий комплекс з переходом до храму
169
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
дився і печенізько–половецький курганний мо-
гильник («угорські могили» за Я. Пастернаком).
Поряд була розміщена невелика вежеподібна
кам’яна Кирилівська церква (ур. Кирилівка),
очевидно, побудована Олегом «Настасичем» в
пам’ять про свою матір. Вона названа на честь
Св. Кирила (архиєпископа Олександрійського і
знаменитого богослова), який засудив вбивство і
спалення християнськими фанатиками Гіпатії
(жінки–філософа і математика, відомої в усьому
античному світі) під час його правління (415 р.).
Доля цих двох жінок дуже подібна, що не могло
не залишитись у пам’яті чоловіка і сина. В цій
Кирилівській церкві, очевидно, і було поховано
згодом Олега після його отруєння галицькими
боярами (1187 р.). В 1187 р. Ярослав Осмомисл
помер (у віці 50–55 років) і був похований в
Успенському соборі, який став усипальницею
його роду. Тут було поховано згодом Володими-
ра Ярославовича, який недовго був галицьким
князем (1187–1188, 1190–1199 рр.). Саме ним
закінчилась у Галичі династія Ростиславовичів.
Лише на початку ХІІІ ст. тут недовгий час пра-
вили Ігоревичі (внуки Ярослава Осмомисла),
яких було страчено в Галичі (1209 р.), а пізніше
перепоховано, очевидно, в Успенському соборі.
У 1215, 1219–1227 рр. княждвір Ярослава
Осмомисла став княжою резиденцією Мстислава
Удатного, також його онука (батько – Мстислав
Хоробрий, мати – Ярославна). Дружиною Мстис-
лава Удатного була Марія – дочка половецького
хана Котяна. Вона народила йому трьох синів
(Василія, Мстислава і Юрія) та трьох дочок (Анну,
Марію–Єлену, Ростиславу). В Галичі він видав
заміж Анну за Данила Романовича (1223 р.), а
Марію за угорського королевича Андрія (1227 р.).
Останній, князюючи у Галичі (1227–1230, 1232–
1233 рр.), і помер тут (1233 р.).
Згодом (1235–1239 рр.) галицький замок
Ярослава Осмомисла став резиденцією черні-
гівського князя Михайла Всеволодовича і його
сина Ростислава. Матір’ю останнього була Оле-
на Романівна – сестра Данила і Василька.
В окремі роки (1205–1206, 1211–1212, 1230–
1232, 1233–1234 рр.) галицький княжий замок
був княжою резиденцією Данила Романови-
ча – правителя Галицько–Волинської держави
(1238–1264 рр.) і короля Русі (1256 р.).
Західний палацовий комплекс – князівська
резиденція на території цього окремого укрі-
пленого княжого двору (2 га), який входив в
інфраструктуру міського замку княжого Гали-
ча ХІІ–ХІІІ ст. (7 га). Він розміщений у 100 м на
захід від Успенського собору на краю ескарпо-
ваного схилу. Його дослідження проводились
нами у 1994–1996 рр. (траншея 3, розкоп 3). Це
була велика дерев’яна, очевидно чотиричлен-
на, багатоповерхова (до 3–х) будівля на стовпах
(стільцях–опорах). Її загальні розміри: довжи-
на – 24,5 м, найбільша ширина – 15 м, діаго-
наль – 28,5 м. Західне приміщення розмірами
6,5×11 м, центральне – 6×15 м, східне – 7,5×11 м,
північно–східне (ґанок зі сходами на другий по-
верх) – 3,5×3,5 м. Будівля орієнтована довшою
віссю по лінії схід–захід із невеликим (30°) від-
хиленням (азимут 120°/300°). Особливість кон-
струкції і плану визначена топографічними
умовами місцевості, а саме: значним перепа-
дом висоти по лінії схід–захід (близько 3 м на
24,5 м довжини споруди), та по лінії північ–пів-
день (близько 1,5 м на 15,5 м ширини спору-
ди). Цю особливість були змушені коригувати
різною кількістю і висотою опорних стовпів, що
були розміщені по периметру приміщень будів-
лі і відігравали роль фундаментів нижніх під-
валин. Усього виявлено 37 стовпових ям. Крім
одинарних, виявлено 15 подвійних (вісімкопо-
дібних) ям. Ще коло 10 стовпових ям, очевид-
но, знаходяться за межами дослідженої площі
розкопу (16×27 м). Отже, загальна кількість
стовпових ям могла становити близько 50. Най-
більша їх концентрація простежена у західній
частині будівлі, де є найбільший перепад ви-
соти. Тут відстань між стовповими ямами ста-
новить 0,8–1 м. У східній частині, де перепад
висоти найменший, відстань між стовповими
ямами – 4,5–6 м. Якщо одинарні стовпові ями
розміщені по периметру будівлі, то подвій-
ні – уздовж внутрішніх подвійних стін суміж-
них приміщень. Діаметр стовпових ям сягає
0,8–1,1 м глибини (1,6–2 м від рівня сучасної
поверхні). В західній частині споруди (житло-
во–господарській), у підклітях, були розміщені
господарські приміщення, де виявлено рештки
двох печей та найбільшу кількість керамічного
матеріалу. В тому числі амфорної тари та тва-
ринних кісток. В межах східної частини будівлі
знайдено велику кількість трикутних і чотири-
кутних керамічних плиток. На лицевій поверх-
ні останніх є рельєфні рослинні (криноподібні
гілки, пальмові листки тощо) та зоооморфно–
міфічні (грифони, сирени тощо) зображення,
які супроводжуються невеликими геральдич-
ними знаками (двозуби і тризуби). Плитками,
очевидно, було викладено підлогу одного або
декількох парадних приміщень цього палацо-
вого комплексу, який мав як житловий, так і
адміністративний характер в системі княжого
двору ХІІ–ХІІІ ст. (рис. 4, 5).
Південний палацовий комплекс – (адміні-
стративний центр) входив до інфраструктури
міського замку княжого Галича ХІІ–ХІІІ ст.
Він розміщувався біля підніжжя оборонного
валу, на віддалі 45 м від Успенського собору
на найвищій ділянці міського замку. Протягом
ХІІ–ХІХ ст. тут відбувалася неодноразово пере-
будова та нова забудова, що супроводжувались
нівелюванням тогочасної поверхні та руйну-
ванням старої забудови. Зокрема, у ХІІ–ХІІІ ст.
тут існувало два палацові комплекси. Один
відноситься до середини ХІІ ст. і був побудо-
ваний одночасно з Успенським собором в часи
Володимира Володаревича і Ярослава Осмо-
мисла. Другий споруджений у другій половині
С т а т т і
170 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 4.
Крилоське городище.
Княжий двір.
Західний палацовий комплекс
рис. 5.
Крилоське городище.
Княжий двір.
Західний палацовий комплекс.
Підлога. Керамічні плитки
171
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
ХІІ ст. та існував до середини ХІІІ ст. Пізніше
тут були побудовані митрополичі та єпископ-
ські палацові комплекси2.
Ранній палацовий комплекс, очевидно,
мав двохчастинну і двоповерхову структуру.
Він складався з двох великих споруд (схід-
ної і західної), розміщених торцевою сторо-
ною до Соборної площі (азимут – 20°/200°).
Зокрема, східна будівля могла мати розміри
(реконструйовані) 31–32×7–7,4 м, а захід-
на – 31–32×4 м. Між ними знаходився вну-
трішній дворик з колонадами шириною 5 м.
Зовнішні стіни східної будівлі опирались на
дерев’яний фундамент (у дві колоди з теса-
них брусів 0,32×0,32 м), який був вкопаний у
фундаменті рови шириною 1,2 м і глибиною
0,8 м. Внутрішні стіни стояли на дерев’яному
фундаменті лише в одну колоду. Зовні спору-
ди (0,5 м від стіни) знаходились окремі стов-
пи від колонади3 (за Ю. Лукомським).
Західна будівля стояла на дерев’яних під-
валинах, вкопаних лише на одну колоду. У
південній частині споруди (біля валу) під-
валини по зовнішньому периметру мали ще
глиняну гідроізоляційну прокладку. Тут ви-
явлено і велике та глибоке підвальне примі-
щення, яке входило в структуру всієї будівлі.
На підлозі підвалу знайдено 4 амфори. В ці-
лому, ця велика двоповерхова східна спору-
да, очевидно, мала адміністративне призна-
чення, а менша, одноповерхова із підвалом,
західна – господарське (рис. 6).
Після пожежі цей ранній палацовий комп-
лекс було розібрано, а підвал засипано. Вся
територія знівельована. Після цього тут спо-
руджується новий палацовий комплекс. На
відміну від першого, він вже розміщувався
вздовж валу (азимут – 110°/290°). Від ньо-
го залишилось також небагато слідів. Це
окремі фрагменти заглиблених підвалин та
культурний шар. Загальна довжина цієї но-
вої споруди могла становити більше 30 м, а
ширина – 12–12,5 м. Вона мала поздовжнє,
внутрішнє членування. На північ від неї зна-
ходилась ще одна велика будівля, від якої
збереглись лише окремі стовпові ями. Перед
нею засвідчена кам’яна вимостка з колото-
го вапнякового каміння від передпалацової
площі, яка далі переходила у передсоборну
площу (рис. 7).
4. пантелеймонівське городище – вели-
кий (4 га) княжий замок Романа Мстис-
лавовича (1187–1188, 1199–1205 рр.).
2. Іх дослідження проводились нами у 1995 р. (розкоп 2), 1997–
1998 рр. (розкоп 5-V), 1999-2000 р. (розкоп 6), 2001-2002 рр. (роз-
коп-7), 2003 р. (розкоп 8), 2004 р. (розкоп 9) та Ю. Лукомським і
В. Петриком у 1998-2001 рр.
3. Під час досліджень північного крила східної будівлі виявлено
декілька фрагментів цегли, яка, на нашу думку, була використана
при спорудженні опалювальних печей. Очевидно, саме таке при-
значення було цієї великої брускової плінфи-цегли, яка інколи тра-
пляється в різних місцях давнього Галича.
Ним було побудовано тут і кам’яну церкву
Св. Пантелеймона, названу на честь свого
знаменитого і улюбленого діда – київсько-
го князя Ізяслава–Пантелеймона (1096–
1151 рр.). Вона мала стати місцем хрещення
його дітей і родинною усипальницею в Гали-
чі. Поряд знаходився і великий дерев’яний
палацовий комплекс, виявлений і дослідже-
ний нами археологічно. Тут він жив недовго
(1200–1205 рр.) з Анною–Оленою, дочкою ві-
зантійського імператора Ісаака ІІ [Майоров,
2011; 2011а]. Тут народились, очевидно, Да-
нило (1201 р.) і Василько (1203 р.) та Олена
і Соломея–Єфросинія (1204 р.). Сюди, напев-
не, було привезено тіло вбитого у Польщі Ро-
мана Мстиславовича, яке у 1205 р. було пе-
ревезено до Володимира, коли Анну з дітьми
вигнали з Галича бояри [Томенчук, 2006,
с. 44–46; Головко, 2009, с. 26–27]. Пізніше
тут був княжий двір Данила Романовича, де
він жив спочатку з матір’ю–регенткою, а по-
тім з дружиною Анною – дочкою Мстислава
Удатного. Тут, можливо, народились три його
сини (Лев, Роман, Мстислав) та дочки (Пере-
яслава, Софія). В цілому, це була постійна
заміська княжа резиденція всіх Романовичів
в роки їхнього князювання чи перебування у
Галичі.
Палацовий комплекс – князівська резиден-
ція Романа Мстиславовича (1199–1205 рр.) –
розміщений на схід (30 м) від церкви Св. Пан-
телеймона, на вузькій терасі біля оборонного
валу. Дослідження проводились нами у 1991,
2005–2008, 2012 рр. У процесі досліджень ви-
явлено залишки великого дерев’яного пала-
цового комплексу, який мав два будівельні
горизонти (рис. 8, 9).
Перший відносився до часу Романа Мстис-
лавовича, а другий – до часу Данила Рома-
новича. Залишками першого палацового
комплексу є велика дерев’яна споруда, від
якої збереглось (у межах розкопів) більше 20
стовпових ям діаметром 0,5–0,9 м і глибиною
0,8–1 м. Всередині більшості ям простежено
сліди квадратних стовпів (0,3×0,3 м), які вза-
ємно орієнтовані (основний азимут – 35°). Ви-
ходячи із поширення тут культурного шару
(0,15 м) і стовпових ям, ця рання палацова
споруда могла мати розміри у межах 9×15 м.
Зі східної сторони знаходилась окрема ве-
лика господарська будівля (6,8×7 м, азимут
330°). Вона складалась із декількох суміжних
приміщень, які заглиблені в материкову під-
сипку на 0,7 м. Дерев’яні зрубні стіни розмі-
щувались по краю котловану. В південному
приміщенні знаходилась велика (0,95 м) піч
з кам’яним (галька) робочим майданчиком.
Тут знайдено багато кісток тварин та керамі-
ки, що дозволяє говорити про їх кухонне при-
значення.
Залишками другого палацового комплексу
є велика дерев’яна споруда на кам’яній під-
С т а т т і
172 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 6. Крилоське городище. Міський замок.
Адміністративний палацовий комплекс (Південний). Перший будівельний горизонт
173
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 7. Крилоське городище. Міський замок.
Адміністративний палацовий комплекс (Південний). Другий будівельний горизонт
С т а т т і
174 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 8. Пантелеймонівське городище. Княжий двір Романа Мстиславича.
Палацовий комплекс. Перший і другий будівельний горизонт
рис. 9. Пантелеймонівське городище. Княжий двір Романа Мстиславича.
Палацовий комплекс. Другийбудівельний горизонт
175
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
основі із гальки, яка у північно–східному куті
(де найбільший перепад висоти), доповнена
невеликим кам’яним фундаментом (азимут –
350°). Кам’яна вимостка сильно понищена
новітніми ямами. Все ж, можна вважати, що
будівля була трапецієподібної форми, в меж-
ах 26×12х38×12 м, яка орієнтована довшою
стороною по осі північ–південь, азимут 350°.
Споруда мала внутрішню тричленну структу-
ру і складалася з трьох великих приміщень
(перший поверх). Основним було центральне
приміщення, де виявлено більше 20 кера-
мічних чотирикутних плиток від підлоги, що
вказує на його парадне використання. У пів-
нічному приміщенні (біля північного схилу)
знайдено багато уламків кераміки та кісток
тварин і риби, що свідчить про його госпо-
дарське використання. Із східної сторони до
цієї великої дерев’яної споруди примикала
окрема господарська будівля (7×8 м), орієн-
тована відносно основної палацової споруди.
Вона складалась із декількох (3–4) суміжних
приміщень, які мали неглибоку (0,4 м) за-
глиблену основу, опущену в глиняну засип-
ку будівлі першого будівельного горизонту.
В північно–східному приміщенні простежено
залишки робочого майданчика, викладеного
з великих кам’яних плит (окремі з профільо-
ваною основою). В південно–східному при-
міщенні знаходилась велика глиняна піч.
Численні знахідки кісток тварин та кераміки
свідчать про кухонне використання цієї схід-
ної прибудови.
Таким чином, чотири княжі двори літопис-
ного Галича ХІІ–ХІІІ ст. локалізовані нами
археологічно [Томенчук, 2006, с. 44–46; Го-
ловко, 2009, с. 26–27], як свідчать писемні
джерела, були не лише основними містоут-
ворюючими, але і важливими державотвор-
чими центрами, де вирішувались складні
політичні проблеми (через дипломатичні
перемовини, династичні шлюби, тощо), які
виникали при зміні правителів і їх політич-
ної орієнтації. В цілому княжі двори Галича
жили своїм окремим активним життям – при-
ватним і державним [Попов, 1998; Петрик,
2003, с. 92–100; Томенчук, 2007, с. 31–54]. Тут
народжувались княжі сини і дочки та відбу-
вались гучні весілля і сумні похорони, на які
приїжджали численні володарі сусідніх дер-
жав. Тут працювала князівська адміністра-
ція, яка вирішувала політичні і господарські
проблеми. Тут перебувала і військова дружи-
на, яка захищала князя вдома і на війні. Але
найперше, це була резиденція князя, який
мав звідси управляти Галичем і Галицькою
державою.
В даній роботі нами зроблено лише загаль-
ні і попередні підсумки археологічних до-
сліджень палацових комплексів літописного
Галича, які проведені Галицькою археоло-
гічною експедицією протягом 1991–2012 рр.
(рис. 10, 11). В цілому, палацові комплекси
Давньої Русі, на відміну від культової архі-
тектури, майже не вивчені, а їх кількість,
за археологічними даними, дуже невелика.
Всього відомо близько 15 палаців. Зокрема,
в Києві, Чернігові, Боголюбово, Смоленську,
Полоцьку, Гродно, Перемишлі, Звенигороді,
Холмі. Всі вони кам’яні. Дослідники давнього
Галича, вже більше ста років сперечаються у
пошуках «галицьких палаців», які на їх дум-
ку, також мали бути обов’язково кам’яними –
подібними до численних (більше 20) кам’яних
храмів цієї столиці Галицької землі.
Новітні археологічні дослідження на тери-
торії літописного Галича ХІІ–ХІІІ ст. дозво-
лили виявити зовсім несподівано велику гру-
пу дерев’яних монументальних споруд – па-
лацові комплекси в системі чотирьох княжих
дворів. Як і дерев’яні храми (зокрема, нами
досліджено 4 з 8 відомих) [Томенчук, 2005], їх
можна віднести до однієї окремої галицької
архітектурної школи. Вона була сформована
і розвивалась на основі місцевих будівельних
традицій. Але це не виключає використання
при цьому планувально–композиційних і бу-
дівельних прийомів тогочасної візантійської і
романської архітектури, що було притаманно
всій Галицькій архітектурній школі (культо-
ва, палацова, фортифікаційна), яка саме тоді
почала формуватись.
войтович л. Княжа доба на Русі: портрети еліти /
Л. Войтович. – Біла Церква, 2006. – 782 с.
Головко о. корона Данила Галицького. Волинь і
Галичина в державно–політичному розвитку Цен-
трально–Східної Європи раннього та класичного
середньовіччя / О. Головко. – К., 2006. – С. 171–222.
Головко а. О месте захоронения галицко–
волынского князя Романа Мстиславича / А. Голо-
вко // Древняя Русь. Вопросы медиевистики: тез.
докл. – 2009. – № 3 (37). – С. 26–27.
котляр н. Княжеский двор Галича в ХІІ веке / Н.
Котляр // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. –
СПб., 2006. – № 4 (26). – С. 50–66.
Майоров о. Галицко–Волынская Русь. Очерки со-
циально–политических отношений в домонголь-
ский период / О. Майоров. – СПб., 2001. – 639 с.
Майоров о. Галицько–волинський князь Роман
Мстиславович. Володар, воїн, дипломат / О. Ма-
йоров. – Біла Церква, 2011. – Т. 1: До вивчення
джерел з історії внутрішньої та зовнішньої полі-
тики. – 318 с.
Майоров о. Галицько–волинський князь Роман
Мстиславович. Володар, воїн, дипломат / О. Ма-
йоров. – Біла Церква, 2011а. – Т. 2: Політична та
культурна спадщина, родина, династія. – 462 с.
Махновець л. Про автора «Слова о полку Ігоревім»
/ Л. Махновець. – К., 1989.
Петрик в. Архітектурно–планувальна структура
стольного города Галича / В. Петрик, Ю. Луком-
ський // Галич в доісторії і середньовіччі: матер.
конф. – Галич, 2003. – С. 92–100.
С т а т т і
176 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
рис. 10. Крилоське городище. Міський замок.
1 – Південний палацовий комплекс; 2 – Західний палацовий комплекс
рис. 11. Давній Галич.
1 – Спаське городище. Палацовий комплекс; 2 – Пантелеймонівське городище. Палацовий комплекс
177
Томенчук Б.П. Чотири княжі двори літописного Галича. Підсумки археологічних досліджень палацових комплексів …
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2013, вип. 11
Попов и. Княжеские резиденции домонгольской
Руси (генезис и классификация): [Електронний
ресурс] / И. Попов. – СПб., 1998. Точка досту-
пу: (http://www.archaeology.ru/Download/Popov/
Popov_1998_Kniazheskie.pdf) від 24.05.2013 р. (за-
головок з екрана).
рыбаков Б. Русские летописи и автор «Слова о
полку Игореве» / Б. Рыбаков. – М., 1972.
Тихомиров М. Древнерусские города / М. Тихоми-
ров. – М., 1956.
Томенчук Б. Археологія городищ Галицької землі.
Галицько–Буковинське Прикарпаття: матеріали
досліджень 1976–2006 рр. / Богдан Томенчук. –
Івано–Франківськ, 2008. – 696 с.
Томенчук Б. Археологія дерев’яних палацових
комплексів княжого Галича / Богдан Томенчук,
Володимир Баран // Вісник інституту археології. –
Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 31–54.
Томенчук Б. Археологія некрополів Галича і Га-
лицької землі. Одержавлення. Християнізація / Бог-
дан Томенчук. – Івано–Франківськ, 2006. – 328 с.
Томенчук Б. Містотворчі центри давнього Галича
/ Богдан Томенчук // Східноєвропейські старожит-
ності в добу середньовіччя: тези міжнар. конф. –
Чернівці, 2009. – С. 69–71.
Томенчук Б. Олешківська ротонда. Археологія
дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ–ХІІІ ст. / Бог-
дан Томенчук. – Івано–Франківськ, 2005. – 166 с.
Томенчук Б. Три періоди розвитку Галича / Бог-
дан Томенчук // Еволюція розвитку слов’янських
градів VIII–XIV ст. у передгір’ї Карпат і Татр: тези
міжнар. археолог. конф. – Львів, 1984. – С. 19–22.
Томенчук Б. Фортифікація давнього Галича / Бог-
дан Томенчук // Проблеми давньоруської та серед-
ньовічної археології. – К., 2010. – С. 335–344. –
(Археологія і давня історія України. Вип. 1).
Б. П. Томенчук
чЕТыРЕ КНЯжЕСКИх ДВОРА
ЛЕТОпИСНОГО ГАЛИчА.
РЕЗуЛьТАТы АРхЕОЛОГИчЕСКИх
ИССЛЕДОВАНИЙ ДВОРЦОВых
КОМпЛЕКСОВ (1991-2012 гг.)
Внимание историков и археологов древний Галич
привлекает уже более ста лет. Главным образом ис-
следователи изучали письменные сообщения. Новые
данные полученные в ходе археологических раскопок
позволили существенно дополнить и уточнить пред-
ставления о столице Галицкой Руси. Результаты, по-
лученные в ходе археологических исследований конца
ХХ - начала ХХ в. позволяют охарактеризовать разви-
тие центральной части летописного города Галича.
B. Tomenchuk
fOur Prince’s cOurT Of
chrOnicle gAlych. summAry
Of ArchAeOlOgicAl reseArches
Of PAlAces’ cOmPlexes (1991–2012)
The attention of historians and archaeologists
ancient Halych attracts more than a hundred years.
Mainly researchers studied written messages.
New data obtained in the course of archaeological
excavations have greatly supplement and clarify the
concepts of capital Halych. The results obtained in the
course of archaeological research of the late XX – early
XX century. possible to characterize the development
of the central part of the chronicle of the city of Halych.
|