Синергетическая тектоника. 2.Тектоническая таксономия глобальных цикличностей

• Дата: 2012
• Автор: Карпенко, И.В.
• Формат: Стаття
• Мова: Russian
• Опубліковано: Інститут геофізики ім. С.I. Субботіна НАН України 2012
• Назва видання: Геофизический журнал
• Онлайн доступ: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/98309
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Синергетическая тектоника. 2.Тектоническая таксономия глобальных цикличностей / И.В. Карпенко // Геофизический журнал. — 2012. — Т. 34, № 6. — С. 22-36. — Бібліогр.: 15 назв. — рос.

До тектонічних таксонів віднесено циклічності Вільсона, Штілле, галактична. Період Вільсона пов’язаний з періодичністю зміни положення осі обертання Землі, ним визначається циклічність (з періодом приблизно 200 млн років) розкриття та закриття океанічних систем. Т-фази Штілле накладаються на період Вільсона, пришвидшуючи чи сповільнюючи перебіг тектонічного процесу. Вони формують чітко виражені в седиментаційних басейнах осадові комплекси (серії), такі як ларамійська, сімферопольська, майкопська, баденська для палеоген-неогенового віку. Те саме стосується і галактичного періоду із значенням 1,24 млн років, який проявляє себе через зміну біоти у величині середньої тривалості (приблизно 2,48 млн років) такого палеонтологічного стратону, як ярус. Періодом Вільсона визначають тектонічний таксон, названий Т-стадією, яку поділяють на Т-епохи, а останні на Т-фази. Природу Т-епохи із середньою тривалістю приблизно 45 млн років вважають не тектонічною, а кліматичною, яка пов’язана із періодичністю проходження Сонячної системи через більш ущільнені рукави Галактики. Однак оскільки тривалість Т-епохи приблизно дорівнює сумарній тривалості трьох Т-фаз Штілле, то в практичному змісті зручним є введення таксона Т-епоха у загальну схему тектонічної таксономії. Для мезо-кайнозою виділено та описано п’ять Т-епох — ранньокімерійську, пізньокімерійську, ранньоальпійську, середньоальпійську та пізньоальпійску. Дрібніші таксони (цикліти, окремі шари), що входять до складу ярусу, вже не мають глобального і навіть регіонального поширення. Вони визначаються переважно геоморфологічними особливостями будови басейну в досліджуваній точці (наявністю, продуктивністю та віддаленістю джерела постачання осадового матеріалу, перепадами висот рельєфу тощо). На цьому рівні тектонікою створюються лише умови для утворення та реалізації седиментаційного процесу.