Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини
У статті характеризуються причини й сутність Варшавської угоди 1920 р. між С.Петлюрою і Ю.Пілсудським. Визначається вплив укладеного договору на землі Східної Галичини. В статье делается характеристика причин и сущности Варшавского соглашения 1920 г. между С.Петлюрою и Ю.Пилсудским. Определяется...
Saved in:
| Published in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100709 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 80-88. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859757127437910016 |
|---|---|
| author | Тимченко, Р. |
| author_facet | Тимченко, Р. |
| citation_txt | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 80-88. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті характеризуються причини й сутність Варшавської угоди 1920 р. між
С.Петлюрою і Ю.Пілсудським. Визначається вплив укладеного договору на землі Східної
Галичини.
В статье делается характеристика причин и сущности Варшавского соглашения
1920 г. между С.Петлюрою и Ю.Пилсудским. Определяется влияние заключенного
договора на земли Восточной Галиции.
Reasons and essence of the Warsaw agreement in 1920 between S.Petlura and
Y.Pilsudskiy have been сharacterized in the article. Influence of a contract on East Galychina
has been determined.
|
| first_indexed | 2025-12-02T01:08:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
80
Український історичний збірник, Вип. 14, 2011
УДК 394,912: (477):(477,8) "1920"
Роман Тимченко∗∗∗∗
ВАРШАВСЬКА УГОДА 1920 р.:
ДОЛЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ
У статті характеризуються причини й сутність Варшавської угоди 1920 р. між
С.Петлюрою і Ю.Пілсудським. Визначається вплив укладеного договору на землі Східної
Галичини
Ключові слова: Головний Отаман, Українська Народна Республіка, Східна
Галичина, конвенція
В статье делается характеристика причин и сущности Варшавского соглашения
1920 г. между С.Петлюрою и Ю.Пилсудским. Определяется влияние заключенного
договора на земли Восточной Галиции
Ключевые слова: Главный Атаман, Украинская Народная Республика, Восточная
Галиция, конвенция
Reasons and essence of the Warsaw agreement in 1920 between S.Petlura and
Y.Pilsudskiy have been сharacterized in the article. Influence of a contract on East Galychina
has been determined.
Key words: Main Ataman, Ukrainian People's Republic, East Galychina, convention
Визвольні змагання українців у революційні роки 1919–1920 рр. завер-
шувалися. Східна Галичина була окупована поляками, а Наддніпрянська
Україна захоплена більшовиками, Галицька армія стала підконтрольною
Червоній армії, а Дієва перейшла до партизанських методів боротьби. У такий
час залишалося небагато варіантів подальшого розвитку подій. Є.Петрушевич
перебував у Відні й не проводив кардинальних заходів по врятуванню
залишків української державності. С.Петлюра продовжував вести переговори
з Польщею і врешті-решт уклав Варшавську угоду, яка викликала чимало
звинувачень серед тогочасних діячів.
У сучасній історіографії існують декілька досліджень, присвячених
українсько-польським відносинам. Серед них слід виокремити праці Т.Зарець-
кої, О.Красівського, М.Литвина, хоча останній займався більше війною ЗУНР
з Польщею1.
∗ Тимченко Роман – к. і. н., молодший науковий співробітник відділу історії
Української революції 1917–1921 років Інституту історії України НАН України.
1 Зарецька Т. Юзеф Пілсудський і Україна. – К., 2007. – 288с.; Красівський О.
Східна Галичина і Польща в 1918–1923 рр.: проблема взаємовідносин. – К., 1998. – 298 с.;
Литвин М.Р. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. – Львів, 1998. – 488 с.
81
Автор даної статті поставив за мету визначити передумови й мотиви,
які спонукали С.Петлюру укласти угоду з Ю.Пілсудським, її сутність, оцінки,
наслідки для Східної Галичини.
Варшавський договір став завершальним акордом визвольних змагань
українців 1917–1920 рр. Лідер УНР С.Петлюра намагався ціною відмови від
території Східної Галичини зачепитися за залишки української державності й
визволити УНР від більшовиків. На думку Головного Отамана, поляки мали
стати тим союзником, який допоможе втілити в життя його плани. Слід
відзначити, що С.Петлюра довгий час ішов до укладання міждержавної угоди
з Польщею. Лише неприхильне ставлення галицького політикуму до пере-
говорів УНР із західним сусідом завадили підписати схожий договір раніше.
Ще напередодні проголошення Акту злуки лідери ЗУНР намагалися вмовити
керівництво Директорії відкрити фронт проти поляків. Однак тодішній її
голова В. Винниченко не поспішав іти на зближення із Східною Галичиною,
оскільки боялися вступати в нову війну.
1919 р. спостерігалося помітне зближення у відносинах УНР і Польщі.
У січні до Варшави була направлена дипломатична місія О.Карпинського й
В.Прокоповича. Поляки погоджувалися на мир лише за умови анексії
Холмщини, Підляшшя й частини Полісся, які й так належали їм, та нафтового
Дрогобицько-Бориславського басейну й зняття облоги зі Львова. Проаналізу-
вавши ситуацію, В.Прокопович відправив до Києва телеграму, в якій вка-
зував, що «є грунт для переговорів»2. Весною 1919 р. ще дві делегації
направилися до Польщі – П.Левчука й Б.Курдиновського. Останній, до речі,
підписав угоду з Польщею на цілком неприпустимих умовах – за рахунок
відмови від Східної Галичини. Він значно перевищив надані йому владні
повноваження і цим обурив не лише західноукраїнських політиків, а й діячів
УНР. Проте дана угода, так і не визнана урядом УНР, заклала підвалини для
подальших переговорів між УНР і Польщею.
16 червня за активної участі С.Дельвіга був укладений договір з поля-
ками без відома керівництва ЗОУНР, за умовами якого встановлювалася
демаркаційна лінія, так звана лінія Дельвіга3. Є.Петрушевич не прийняв цей
кордон, оскільки той був укладений без його відома. Угода мала вступити в
силу 21 червня 1919 р., але в ці дні УГА розпочала славнозвісний Чортків-
ський наступ, і постанови угоди С.Дельвіга з поляками так і не були втілені в
життя. У серпні 1919 р. С.Петлюра відправив до Варшави П.Пилипчука4.
Місія ж А.Лівицького започаткувала оформлення юридичної відмови
УНР від прав на Східну Галичину. До її складу ввійшли Л.Михайлов як
2 Шевчук С. Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для
Галицької землі, 1918–1939. – Торонто, 1965. – С. 69.
3 Стахів М. Західня Україна. Збройна і дипломатична оборона в 1919–1923 рр. –
Т. 6. – Кн. 1. – Скрентон, 1961. – С. 96–98.
4 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО
України). – Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 276. – Арк. 1.
82
заступник голови, радники Б.Ржепецький, П.Мшанецький і П.Понятенко, а
також представники Наддністрянщини: державний секретар ЗОУНР С.Вит-
вицький та його радники А.Горбачевський і М.Новаківський5. Голові місії
були надані повноваження укласти угоду з Польщею, не виключаючи відмови
від території Східної Галичини. Згодом це стало відомо наддністрянським
представникам і викликало в них занепокоєння. Тому вони звернулися з
протестом до голови А.Лівицького, бо були обурені поведінкою наддніпрянців,
які стали організовувати окремі засідання без їх участі й вести переговори з
польською стороною без їхнього відома. Але голова місії заявив, що у випадку
незгоди з рішеннями наддніпрянців представники ЗОУНР мають вийти зі складу
делегації. Не приніс успіху й лист С.Витвицького, де акцентувалася увага на
актах злуки 3 і 22 січня, за якими долю Східної Галичини не має права
вирішувати уряд УНР без згоди представників ЗОУНР6. 2 грудня 1919 р.
А.Лівицький все ж підписав з польським урядом декларацію. Суть її полягала у
визнанні кордону між УНР і Польщею по р. Збруч7.
У цей час Східна Галичина була окупована поляками, а території Над-
дніпрянщини весь час зменшувалася під наступом більшовиків. Спроба об’єд-
нання українських армій наприкінці 1919 р. провалилася через комунікативні
труднощі й значне розпорошення українських сил.8.
Зважаючи на наступ Червоної армії й складне становище УГА, її
представники утворили у Вінниці ревком (Г.Давид, Н.Гірняк, І.Курах та інші)
й підписали 1 січня 1920 р. угоду з більшовиками про перехід Галицької армії
в їхнє підпорядкування. Варто зауважити, що С. Петлюра, відбуваючи до
Варшави, визначив єдиним порятунком УГА союз з більшовиками, який він
не підтримував9. Очевидно, Головний Отаман зважено розцінив співвідно-
шення сил.
С.Петлюра продовжував вести переговори з поляками проти більшо-
виків. 31 березня 1920 р. Головний Отаман у листі до військового міністра
В. Сальського зазначав, що Польща й Україна повинні досягти порозуміння,
щоб встояти перед Москвою, оскільки «галичани, своєю сліпою, нерозважною
політикою вже не раз «зарізали» нас; отже їхні поради, їхні сентенції – є лише
хворим відгуком розпуки та дезорганізації. Ми повинні в ім’я державності
зараз не рахуватися з розпукою, а мати тверду державну волю і не піддаватися
5 Доценко О. Літопис української революції: Матеріали й документи до історії
української революції. – К.; Львів, 1923–1924. – Т. 2, кн. 5. – С. 13,17.
6 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ
України). – Ф. 581. – Оп. 1. –Спр. 134. – Арк. 39, 49, 49 зв.
7 ЦДАВО України. – Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 275. – Арк. 23
8 ЦДІАЛ України. –Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 2.
9 Гірняк Н. Останній акт трагедії Української Галицької Армії: Спогади учасника
подій за час від половини грудня 1919 до половини вересня 1920 р. – Нью-Йорк, 1959. –
С. 10.
83
на провокацію…»10. Зближенню С.Петлюри з польським урядом сприяв і той
факт, що Франція була зацікавлена у створенні Великої Польщі, до якої мали
ввійти білоруські, литовські, німецькі та українські землі.
УНРада у Львові, як повноправна представниця українців Східної
Галичини, спостерігаючи за подіями в Польщі, 28 березня 1920 р. заявила, що
С.Петлюра не може далі вважатися репрезентантом українського народу,
оскільки лише уряд, який буде представником волі всієї Соборної України та
дотримуватиметься неподільності всіх її земель, вважатиметься легітимним11.
У цей час відбувалися переговори між Польщею і Радянською Росією
про мир, але вони були зірвані. Тому 3 квітня українцям запропонували умови
перемир’я. А.Лівицький у листі до І.Огієнка писав, що поляки вимагали
відмови від 7 повітів Волині12. А в листі до І.Мазепи вказував: «Ми будемо
домагатись, аби визнання України і нашого уряду було опубліковано окремим
актом і було редаговано в більш конкретних виразах. В справах адміні-
стративних ми домагаємося, аби вся цивільна влада на Волині і Поділлі була
передана уряду УНР. Ми вважаємо також недопустимою якусь конвенцію у
справі аграрній на Вкраїні».13 Ще декілька днів йшло обговорення проекту
українсько-польського договору. Лише 15 квітня було закінчено польський
проект угоди, яка складалася з 10 параграфів.
17 квітня 1920 рр. відбулося засідання Президії УНРади в Кам’янці-
Подільському. Дана організація утворилася в грудні 1919 р. й стала вести
опозиційну політику уряду УНР і Директорії. Свого часу вона висловилася й
проти варшавської декларації від 2 грудня 1919 р. На квітневому засіданні
А.Лівицький намагався переконати присутніх у важливості для майбутнього
укладання договору з Польщею. Однак С.Баран, який фактично керував
діяльністю кам’янецької УНРади, вказував, що договір з Польщею супере-
чить нормам міжнародного права. Особливо ж його цікавило становище
українського населення на території Східної Галичини. У своїй відповіді
міністр УНР зазначив, що це навіть краще, оскільки «права можуть бути
ширші аж до територіяльної автономії включно, скоро тільки Україна матиме
хоч трохи сили»14. Крім того він пообіцяв, що не підпише жодної угоди без
обговорення питання щодо зміни політики Польщі в Східній Галичині й
стосовно амністії галичан. Наступного дня відбулося зібрання різних
політичних партій, на якому реферував С.Баран. У кінці свого виступу він
заявив, що «мимо всяких умов і договорів Східна Галичина змагатиме до
злуки із Соборною Україною»15. Отже, навіть у такий скрутний час частина
українців продовжувала відстоювати принцип соборності земель. Це була
10 Петлюра С. Статті, листи, документи. – Нью-Йорк, 1956. – С. 263–264.
11 ЦДІАЛ України. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 67–68.
12 ЦДАВО України. –Ф. 3696. – Оп. 1. – Спр. 124. – Арк. 23.
13 ЦДАВО України. – Ф. 3696. – Оп. 1. – Спр. 124. – Арк. 24.
14 Український прапор. – Відень, 1920. – 8 травня. – С. 2.
15 Там само.
84
відверта декларативність, аби покласти всю вину за невиконання умов Акту
злуки на уряд УНР. Більшість же політичних партій підтримала прийняття
цієї угоди.
У результаті довгих переговорів між УНР і Польщею 22 квітня 1920 р.
було укладено політичний договір, а через день і військову конвенцію про
співробітництво. За договором Польща визнала Україну незалежною, а також
уряд на чолі з С.Петлюрою16. Але Головний Отаман заплатив велику ціну за
фактичне визнання незалежності УНР. Адже українською і польською
державою встановлювався кордон «на північ від ріки Дністра вздовж річки
Збруча, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Венгрією та Росією до
Вишегрудка на північ через Узгір’я Крем’янецькі, а далі по лінії на схід від
Здолбунова, потім вздовж східного адміністраційного кордону Рівенського
повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої губернії
Мінської до схрещення його з р. Прип’яттю, а потім Прип’яттю до її устя»17.
Це означало, що польский уряд домігся на офіційному рівні поступки щодо
приєднання Східної Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя, частини
Полісся. Обидві сторони не повинні укладати будь-які міжнародні угоди, які
порушать умови даного договору, національно-культурні права українців у
Польщі, а поляків в Україні18.
Військова конвенція передбачала, що об’єднані війська повинні вести
спільні дії під командуванням польських генералів. Уряд УНР зобов’язувався
надавати польському війську продукти харчування: «м’ясо,жири, борошно,
крупи, картоплю, цукор, овес, сіно, солому тощо». Залізнична ж здобич, за
винятком панцерних потягів, завойована у боях, вважалася власністю українців19.
Головний Отаман не полишав надії на визволення України від більшо-
виків і тому визначив мотиви укладання цієї угоди. На підставі договору
польські війська мали прийти разом з українськими на територію УНР як
союзники проти одного ворога, а по закінченню боротьби з більшовиками
залишити її межі20.
Для Польщі підписання Варшавської угоди було також знаковою
подією. Не викликає заперечень боротьба політичної еліти цієї країни за
відродження кордонів 1772 р Це підтвердила і діяльність польських делегатів
на Паризькій мирній конференції. Однак вона дещо суперечить виступу
Ю.Пілсудського 5 травня 1920 р. на нараді армійського штабу. Він наголосив:
«Я поставив на карту останню можливість зробити щось на користь
16 ЦДАВО України. – Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 278. – Арк. 5.
17 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листо-
пад 1918 – листопад 1920 рр: Документи і матеріали: у 2 томах, 3 частинах. – К., 2006. –
Т. 2. – 618–619.
18 ЦДАВО України. – Ф. 3695. – Оп. 1. – Спр. 80. – Арк. 98.
19 Там само. – Арк. 99–100.
20 Петлюра С. Вказ. праця. – Т. 3. – К., 1999. – С. 198.
85
майбутнього Польщі, цим послабити потужність Росії у майбутньому. І коли
вдасться допомогти створенню незалежної України, яка буде перепоною між
нами і Росією, остання нам багато років не буде загрожувати. … Але
проблема в тому чи повстане Україна, чи має вона достатньо сил і людей, щоб
оргнізуватися, ми не можемо тут вічно знаходитися і тому звертаюся до
місцевих поляків, щоб мене зрозуміли і піти». І нарешті він вказав, що
«кордонів 1772 року відновлювати не буду, як колись бажав»21. Таким чином
польський лідер намагався створити буферну зону між своєю державою і
більшовиками. Для нього було більш небезпечним мати на кордоні сусіда у
вигляді Радянської Росії, оскільки це могло призвести до непередбачуваних
наслідків, зокрема більшовизації прикордонних поляків. А якщо зважити, що
Східна Галичина – це прикордонна територія, більшість населення якої
виступали проти включення її до польської держави, то такий розвиток подій
видається цілком вірогідним.
У зв’язку з підписанням договору у Львові відбулося екстренне зібрання
УНРади, де прийняли декларацію, згідно якої ця угода не визнавалася. Адже
С.Петлюра не мав ніяких прав підписувати подібні документи, бо очільник
Галичини Є.Петрушевич був проти цього22. Підписання квітневої угоди
засудила не тільки УНРада. Зокрема, колишній гетьманський міністр
Д.Дорошенко вважав, що Польщі Україна була потрібна як справжній васал,
щоб якомога довше на сході панувала анархія й політичне безсилля23.
Польсько-українська угода зустріла дуже мало прихильників серед українців
за кордоном, а звістка про успіхи серед союзних військ весною 1920 р. не
викликали ні радості, ні ентузіазму. Український делегат на Мирній
конференції С.Шелухін квітневий договір вважав злочином державності, за
який Україна заплатила свободою24. Члени Директорії УНР А.Макаренко й
Ф.Швець зазначали, що взагалі не знали змісту підписаної С.Петлюрою
угоди25. Галицьке видання у Відні «Український прапор» наголошувало, що
«небувале і неприродне те, щоб якийсь народ, починаючи своє державне
життя, мусів лишати «за бортом» найсвідомішу частину своєї землі, зрікатися
области, на котрій населення національно найбільш розвинене…».26 8 травня
зібрання членів УНРади у Відні виголосило протест і проти угоди 22 квітня,
де вказувалося, що Західна Область УНР до скликання Установчих Зборів
21 Корольов Г. Союз Ю.Пілсудського – С. Петлюри в контексті геополітичного
вибору // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. – Вип. 5. – К.,
2010. – С. 279.
22 ЦДІАЛ України. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 71–71 зв.
23 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. – Ч. 3: Доба Гетьманщини
(1918). – Львів, 1923. – С. 99–100.
24 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття . – К., 1994. –
С. 333.
25 ЦДАВО України. – Ф. 3695. – Оп. 1. – Спр. 80. – Арк. 157–158.
26 Український прапор. – Відень, 1920. – 8 травня. – С. 1.
86
мала автономію, а верховна влада належала УНРаді. Однак вони їм не
судилося відбутися й повного об’єднання українських земель не відбулося.
Тому, за словами переважної більшості зібрання, Директорія і її лідер
С.Петлюра не мав ніякого юридичного права укладати договір на таких
умовах27. Є.Петрушевич, який перебував у цей час у Парижі, також виголосив
протест Найвищій Раді проти укладання Варшавської угоди28. Делегація
УНРади у Львові також видала комунікат проти укладеної угоди, оскільки
Східна Галичина, на їхню думку, є окремим предметом міжнародного права.
Вони заявили, що виступають проти «виключення її з державного зєднання з
Україною і проти прилучення до польської республіки Холмщини, Підляшшя,
частини Полісся і західної области Волині»29.
Проте факт українсько-польської угоди підтримало чимало галицьких дія-
чів – В.Темницький, С.Баран, М.Ганкевич, а також митрополит А.Шептицький.
Сам же Головний Отаман пізніше наголошував: «Тільки нечесний дема-
гог може дозволити собі говорити про те, що «Петлюра продав» Галичину,
Волинь тощо. Петлюра, коли вже говорити правду, несе на собі відпо-
відальність за історичні «гріхи» і хиби української неорганізованости, малої
культурности і несприятливих обставин в житті української нації»30.
У квітні розпочався наступ об’єднаних українсько-польських сил, а С.Пе-
тлюра закликав населення піднятися для остаточної боротьби з більшовиками31.
Радянська влада обіцяла не використовувати ЧУГА проти армії УНР, але
змінила своє рішення. Водночас командувач українських сил М.Омелянович-
Павленко запропонував ЧУГА приєднатися до об’єднаних польсько-україн-
ських сил. Керівництво частин УНР, дбаючи про можливе приєднання гали-
цьких військ, видало до них відозву. У ній наголошувалося, що боротьба
ведеться не тільки між поляками й більшовиками, а вирішується справа Гали-
чини, справа української свободи32. Це відбувалося після того, як С.Петлюра
фактично зрікся Наддністрянської України. Проте комендант бригади ЧУГА
Ю.Головінський, будучи незадоволеним перебуванням у складі Червоної армії,
вирішив не підтримувати більшовиків і розіслав план повстання проти них.
Польські угрупування 25 квітня прорвали фронт, ослаблений діями наддні-
стрянських частин. А через день рештки Галицької армії були оточені, роз-
формовані й відправлені до концтаборів. Лише окремим групам вдалося
вирватися з кільця й пробитися до армії М.Омеляновича-Павленка.
На думку українських учених В.Солдатенка й Б.Савчука, 10 травня
27 Український прапор. – Відень, 1920. – 18 травня. –С. 1.
28 Там само. – 8 травня. – С. 3.
29 Там само. – 18 травня. –С. 2.
30 Петлюра С. Вибрані твори та документи. – К., 1994. – С. 254.
31 ЦДАВО України. –Ф. 1429. – Оп. 2. – Спр. 8. – Арк. 1–3.
32 Українська революція: Документи, 1919–1921 / Укр. вільна акад. наук у США;
Ред. Т.Гунчак. – Нью-Йорк, 1984. – С. 128–129.
87
1920 р. – останній день існування Галицької армії. Саме тоді її рештки,
оточені польськими військами в районі Гайсина, склали зброю33. Галицька
армія як самостійна сила перестала існувати. Польські війська разом із
частинами УНР 6 травня здобули Київ. Через тиждень до столиці України
прибув і Ю.Пілсудський. Більшовики ж звинувачували у своїх воєнних
поразках 2-у і 3-ю бригади УГА, які вдарили у тил радянським частинам. Ці
дії негативно відбилися на становищі людей, які мали бодай опосередковане
відношення до Галицької армії. Репресій зазнали Польовий штаб, Кіш бригади
УСС, курсанти школи червоних старшин і тилові підрозділи, що знаходилися
в Києві.34
Однак об’єднаним українсько-польским військам так і не судилося
довго втриматися в Києві. На початку червня розпочався наступ Червоної
армії по всьому фронту й союзницькі війська змушені були відступити, а 26
липня більшовицькі загони форсували р. Збруч. На цьому завершується період
боротьби обох українських республік за свою незалежність на власній землі й
розпочинається новий етап їхньої діяльності – в екзилі.
Підписання Головним Отаманом Варшавського договору більшість
дослідників вважає остаточну його відмову від претензій на Східну Галичину.
Але це дещо суперечить його листу, написаному 17 липня 1920 р. до Ю.Піл-
судського. У ньому він дає оцінку підписання Варшавського договору: «Дня
22 квiтня б.р. витворилося взаємне довір’я, яке дало нам умову, переломивши
традиції століть,спільно попровадити армії обох народів на спільного во-
рога. Тепер наше взаємне довір’я зміцнено i освячено спільно пролитою
кров’ю лицарів і безумовною взаємною вірністю»35. З цього листа видно, що
Головний Отаман, навіть незважаючи на невтішні результати спільного
походу на Київ, позитивно оцінив укладання Варшавського договору. На його
думку, вдалося переламати історично складене протистояння між Польщею і
Україною. Не забув С.Петлюра і про жителів Східної Галичини. Від Ю.Піл-
судського він вимагав: «а) амнестія для всіх, хто в добрій вipi служив своєму
народові, воював за суверенність Сх.Галичини, а тепер опинились у в’язниці,
в таборах, або полоні, б) Можливість вільного вступу вcix здібних носили
зброю галичан до союзних армій, в) Покликати до участі в житті краю також
місцевих українців»36. Звісно, ці заклики залишилися тільки на папері.
Фактично ж українці в Польщі перетворилися на людей другого сорту, а землі
Східної Галичини на аграрно-сировинний придаток Другої Речі Посполитої.
Отже, договір між С.Петлюрою і Ю.Пілсудським засвідчив відмову УНР
від території Східної Галичини. Хоч він і підписувався на таких важких
33 Солдатенко В., Савчук Б. Галицька армія у Наддніпрянській Україні. – К., 2004.
– С. 159.
34 Литвин М.,Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів,1995. – С. 307.
35 Кучер М. Незнані листи Головного Отамана Симона Петлюри до Пілсудського. –
Бм., Бч. – С. 5.
36 Там само. – С. 4.
88
умовах, та Головний Отаман вбачав у ньому єдиний можливий шанс для
порятунку. Певним виправданням служила сепаратна угода УГА з Доб-
рармією, а також та обставина, що він відмовлявся від територій, уже й так
захоплених поляками. С.Петлюра не міг передбачити, що спільний похід
українсько-польських сил на Київ виявиться таким короткочасним і невдалим,
у результаті якого буде завойована більшовиками вся територія УНР і
ліквідуються залишки УГА. Ці події знаменували остаточне завершення
політичної й військової співпраці УНР та ЗУНР.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-100709 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T01:08:05Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тимченко, Р. 2016-05-26T16:10:41Z 2016-05-26T16:10:41Z 2011 Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 80-88. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100709 394,912: (477):(477,8) "1920" У статті характеризуються причини й сутність Варшавської угоди 1920 р. між С.Петлюрою і Ю.Пілсудським. Визначається вплив укладеного договору на землі Східної Галичини. В статье делается характеристика причин и сущности Варшавского соглашения 1920 г. между С.Петлюрою и Ю.Пилсудским. Определяется влияние заключенного договора на земли Восточной Галиции. Reasons and essence of the Warsaw agreement in 1920 between S.Petlura and Y.Pilsudskiy have been сharacterized in the article. Influence of a contract on East Galychina has been determined. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Проблеми історії XIX–XXI ст. Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини Article published earlier |
| spellingShingle | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини Тимченко, Р. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини |
| title_full | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини |
| title_fullStr | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини |
| title_full_unstemmed | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини |
| title_short | Варшавська угода 1920 р.: доля Східної Галичини |
| title_sort | варшавська угода 1920 р.: доля східної галичини |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100709 |
| work_keys_str_mv | AT timčenkor varšavsʹkaugoda1920rdolâshídnoígaličini |