Реформа 1861 р. в історіографії
Проаналізовано причини, проведення в життя та наслідки реформи 1861 р. Оцінюються досягнення науковців в інтерпретації окремих питань цієї теми. Проанализированы причины, проведение в жизнь и последствия реформы 1861 г. Оцениваются достижения ученых в интерпретации отдельных вопросов этой темы. Ca...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100720 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Реформа 1861 р. в історіографії / В. Бондар // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 195-204. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-100720 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бондар, В. 2016-05-26T16:13:42Z 2016-05-26T16:13:42Z 2011 Реформа 1861 р. в історіографії / В. Бондар // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 195-204. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100720 (477)«1861» Проаналізовано причини, проведення в життя та наслідки реформи 1861 р. Оцінюються досягнення науковців в інтерпретації окремих питань цієї теми. Проанализированы причины, проведение в жизнь и последствия реформы 1861 г. Оцениваются достижения ученых в интерпретации отдельных вопросов этой темы. Causes, realization and consequences of Reform 1861 were analysed. Achievements of scientists in interpretation of important questions of this theme are estimated. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Джерелознавство та історіографія Реформа 1861 р. в історіографії Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Реформа 1861 р. в історіографії |
| spellingShingle |
Реформа 1861 р. в історіографії Бондар, В. Джерелознавство та історіографія |
| title_short |
Реформа 1861 р. в історіографії |
| title_full |
Реформа 1861 р. в історіографії |
| title_fullStr |
Реформа 1861 р. в історіографії |
| title_full_unstemmed |
Реформа 1861 р. в історіографії |
| title_sort |
реформа 1861 р. в історіографії |
| author |
Бондар, В. |
| author_facet |
Бондар, В. |
| topic |
Джерелознавство та історіографія |
| topic_facet |
Джерелознавство та історіографія |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний збірник |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
Проаналізовано причини, проведення в життя та наслідки реформи 1861 р.
Оцінюються досягнення науковців в інтерпретації окремих питань цієї теми.
Проанализированы причины, проведение в жизнь и последствия реформы 1861 г.
Оцениваются достижения ученых в интерпретации отдельных вопросов этой темы.
Causes, realization and consequences of Reform 1861 were analysed. Achievements of
scientists in interpretation of important questions of this theme are estimated.
|
| issn |
2307-5848 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/100720 |
| citation_txt |
Реформа 1861 р. в історіографії / В. Бондар // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 195-204. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bondarv reforma1861rvístoríografíí |
| first_indexed |
2025-11-25T04:16:04Z |
| last_indexed |
2025-11-25T04:16:04Z |
| _version_ |
1850505999255863296 |
| fulltext |
195
Український історичний збірник, Вип. 14, 2011
УДК (477)«1861»
Вадим Бондар∗∗∗∗
РЕФОРМА 1861 р. В ІСТОРІОГРАФІЇ
Проаналізовано причини, проведення в життя та наслідки реформи 1861 р.
Оцінюються досягнення науковців в інтерпретації окремих питань цієї теми.
Ключові слова: історіографія, реформа, селянство.
Проанализированы причины, проведение в жизнь и последствия реформы 1861 г.
Оцениваются достижения ученых в интерпретации отдельных вопросов этой темы.
Ключевые слова: историография, реформа, крестьянство.
Causes, realization and consequences of Reform 1861 were analysed. Achievements of
scientists in interpretation of important questions of this theme are estimated.
Key words: historiography, reform, peasantry.
У 2011 р. виповнюється 150 років з часу скасування кріпосного права. Це
одна з найбільш багатозначущих подій в новій історії українських земель,
важливий з цілого ряду кількісних і якісних показників реформаторський
досвід. Кріпацтво було чи не головною перепоною для модернізації країни,
оскільки це був фундамент суспільної системи і державного ладу. Реформа
1861 р. і наступні аграрні перетворення, не дивлячись на свою суперечливість,
мали надзвичайно прогресивне значення. Під впливом цього сильного
поштовху відбулись настільки значні зміни у всіх сферах життя селянства
Російської імперії, що як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники по сьогодні не
можуть однозначно їх оцінити.
Реформа 1861 р. викликала появу величезної кількості праць різного
формату й широти дослідницьких поглядів. Ця тема пройшла свою еволюцію
пізнання й переосмислення в різні історіографічні ситуації, відповідно до
політичної ситуації, панівної ідеології й таке інше. Як наслідок, з’явилися
певні стереотипи і бездоказові положення, окремі з яких переглянуті суча-
сною історичною наукою. Тому спробуємо з позицій сьогодення підвести
підсумки з таких аспектів історії реформи 1861 р. як її причини, хід і про-
ведення в життя основних положень, наслідки. Їх аналіз буде прив’язаний
переважно до українських земель Російської імперії.
∗ Бондар Вадим – к. і. н., молодший науковий співробітник відділу української
історіографії Інституту історії України НАН України.
196
Що змусило уряд скасувати кріпацтво?
В радянській історичній науці вважалось, що цар змушений був видати
Маніфест про звільнення селян з наступних причин: існування революційної
ситуації 1859–1861 рр., наростання селянського руху, поразка у Кримській війні
та криза феодально-кріпосницької формації. Ця концепція причин реформи
довгий час була панівною. Закріплювалось уявлення про реформу як побічний
продукт революції та її залежність від класової боротьби. Те, що революційна
ситуація не переросла в революцію, пояснювалося неспроможністю селян до
організації, що дозволило уряду шляхом реформ розрядити ситуацію1.
Протиставлялись два шляхи історичного розвитку – революція і рефор-
ма. Безперечно, перевага при цьому надавалася першій. Вважалось, що
оскільки феодальний лад неминуче мав змінитися на буржуазний, то всі
спроби реформ не мали користі. Тобто, значення «великої» реформи було
трансформовано таким чином, щоб вона вписувались в картину переходу від
феодалізму до капіталізму. Оскільки правлячий клас обов’язково повинен був
намагатися відстрочити або попередити ці зміни, на думку вчених, реформи
неминуче представляли як би вияв його агонії. Особливо підкреслено той
факт, що реформа мало покращила благоустрій людей.
Причиною реформи 1861 р., на думку М.Покровського, став розвиток
промисловості, торгівлі й відставання від них сільського господарства. Про-
мисловість вимагала дедалі більше вільних робочих рук, яких не вистачало, а
частка найманих робітників була незначною. Передумовою, за твердженням
історика, було й те, що почуття самозбереження дворянства вимагало змін:
тільки реформа в його інтересах гарантувала збереження їх соціальної
переваги ще на декілька поколінь2.
Основними причинами реформи Є.Мороховець вважав розвиток капіта-
лізму в промисловості і сільському господарстві, спеціалізація останнього,
диференціація селянства та втягнення його у торгівлю і ринок. Поява замож-
них селян сприяла зокрема розширенню внутрішнього ринку для проми-
словості: чим багатшим ставав селянин, тим більше зростали його потреби в
купівлі її виробів3. Дослідник відзначив, що реально звільнилися від кріпосної
залежності після реформи 1861 р. лише дворові і селяни-власники, тобто ті,
які уклали з поміщиками викупну угоду. Отже, реформа не відповідала
очікуванням селян, які бажали отримати землю без викупу.
Концептуально важливими для історіографії реформи 1861 р. були вис-
новки П.Зайончковського про буржуазний зміст селянської реформи зроблені
у той час, коли в літературі підкреслювався перш за все її кріпосницький
характер. Він розглянув звільнення селян в об’єктивному контексті й особли-
1 Нечкина М.В. Реформа 1861 года как побочный продукт революционной борьбы //
Революционная ситуация в России в 1859–1861 гг. – М., 1962. – С. 9.
2 Покровский М.Н. Крестьянская реформа. – Х., 1926.
3 Мороховец Е.А. Крестьянская реформа 1861 г. – М., 1937. – С. 9–10.
197
во підкреслив роль держави у цьому процесі, виділив суперечності між нароста-
ючими ринковими відносинами на селі та феодальною структурою землеволодіння4.
На думку англійського дослідника П.Готрела, ще до реформи 1861 р. відбу-
лися технічні зрушення в промисловості, розширення дрібнотоварного вироб-
ництва і початок регіональної економічної спеціалізації5. Переглядається теза, що
демографічний вибух у пореформений період здійснював надлишковий тиск на
обмежені ресурси і негативно позначився на економічному зростанні6.
На сьогодні переважає думка, що саме поразка Російської імперії у Крим-
ській війні 1853–1856 рр., яка підкреслила відсталість держави в економічному і
військовому плані, стала поштовхом для переходу до широкомасштабних
перетворень. Це була модернізація «зверху», здійснена насамперед для
переоснащення армії й розвитку великої промисловості (залізниця, металургія,
добувна, машинобудівна і деревообробна галузі тощо). Зокрема, в 1865–
1875 рр. на потреби війська йшло 29% бюджету7. Кріпосницькі відносини були
перепоною для розвитку торгівлі та селянського підприємництва. Як економіка,
так і військовий комплекс потребували розгалуженої мережі залізничної
системи сполучення. Ці зміни не могли відбутися без першопочаткового кроку
– звільнення селянина від кріпосної залежності.
З іншого боку, динаміка селянського руху напередодні реформи свід-
чила не про наростання, а про спад селянського невдоволення і відповідних
виступів. Безпосередня боротьба за землю була незначною. Навпаки, саме
після проголошення Маніфесту спостерігається зростання селянського руху
навесні 1861 р. Як вважає американський вчений Д.Філд, небезпека селян-
ських рухів стала чинником впливу на політику уряду вже після відміни
кріпацтва. Тому до 1850-х рр. фундаментальні політична та ідеологічна
структури, на яких базувалося кріпосне право, уже були зруйновані. Як тільки
держава залишила цей інститут без своєї підтримки, він одразу ж розвалився8.
Таким чином, реформа була викликана об’єктивними обставинами:
прогресуюче відставання Російської імперії в економічному розвитку від
європейських держав, поразка у Кримській війні, нагальна потреба в розвитку
промисловості і сільського господарства, розбудові залізниць, покращені
військового потенціалу.
Проведення реформи 1861 р. в життя
Сам процес звільнення селян мав відбутися не відразу, а поступово,
розтягуючись на роки. Реформа проводилась не в інтересах селян (процес
4 Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. Изд. 3-е, переработ. и.
доп. – М., 1968.
5 Великие реформы в России. – С. 124.
6 Менталитет и аграрное развитие России (ХІХ–ХХ вв.): Материалы международ-
ной конференции. – М., 1996. – С. 365.
7 Опыт российских модернизаций. XVIII–XX века. – М., 2000. – С. 58.
8 Великие реформы в России. 1856–1874: Сборник. – М., 1992. – С. 18–19.
198
звільнення затягнувся на довгий час, зберігалася обов’язкова трудова повин-
ність їх на користь поміщиків, грошову повинність замінили на відробітки,
селянські наділи перенесли на більш непридатні землі). Але також ці
перетворення здійснювались не в інтересах поміщиків. Про це свідчить
відсутність достатньої фінансової підтримки, необхідної для перебудови
поміщицьких господарств на нових ринкових засадах, закриття кредитних
установ і позбавлення можливості отримання поміщиками дешевих кредитів.
Очевидно, вона проводилась насамперед в інтересах держави9.
Реформа містила дві основні складові: 1) скасування особистої залежності
селян від поміщиків, надання їм ряду прав і свобод; 2) наділення останніх землею.
Отже, селяни стали вільними. Згідно закону, вони могли придбати,
орендувати, закладати, дарувати, продавати землю, інше нерухоме та рухоме
майно, записуватися в цехи і гільдії, займатися підприємницькою діяльністю,
найматися на різні роботи. Селяни здобули право здійснювати вільно
торгівлю, відкривати різні промислові, торгові і ремісничі заклади, виробляти
і продавати свої вироби як у селах, так і в містах.
Також селяни отримали право без дозволу поміщика одружуватися, від-
давати дітей у навчальні заклади, переходити в інші стани тощо. Вони могли
домагатися своїх прав у цивільних справах, вчиняти позови і тяжби, відповідати за
себе особисто або через повіреного. Селян не можна було покарати інакше як за
вироком суду або за законним розпорядженням урядової і громадської влади.
Але реалії були іншими. Так, зберігались деякі громадські і майнові
обмеження, що залишали селян нижчим станом. Вони отримували паспорт
тільки на рік, платили подушну подать, несли рекрутську повинність, їх могли
карати різками. Землевласники вважалися попечителями сільської громади.
Негативно сприйняли селяни існування тимчасово зобов’язаного стану,
суть якого полягала у тому, що до того часу, як буде підписана уставна
грамота, яка врегульовувала їх земельний статус, за поміщиками визнавалося
право власності на всю землю у володіннях селян, а останні користувалися
цією землею і відбували за неї встановлені повинності.
Про ставлення селянства до реформи 1861 р. писали відомі учені того
часу. Так, О.Лазаревський зауважив, що селяни після виходу Маніфесту
досить довго ніяк не могли зрозуміти тієї волі, яку отримали. Виникали
непорозуміння, за вирішенням яких їм не було до кого звертатись: поміщикам
і священикам селяни не вірили, а освічені люди давали неоднакові коментарі
стосовно положень 1861 р.10. Показав історик і ставлення освіченого суспіль-
ства до реформи. Він відзначив, що воно, з одного боку, відносилось до неї із
9 Реєнт О.П. Велика реформа 1861 р.: погляд із ХХІ ст. // Проблеми історії України
ХІХ – початку ХХ ст. – 2011. – Вип. 18; Шевченко В. Скасування кріпосного права у 1861
році: спроба нетрадиційного аналізу. – К., 2008.
10 А.Л. (О.Лазаревський). Отрывки из черниговских воспоминаний (1861–1863 гг.)
// Киевская старина. – 1901. – Кн. 3. – С. 355.
199
співчуттям, з іншого, на практиці гальмувало її втілення, аргументуючи тим,
що населення має бути підготовлене до цих змін (покращення грамотності на
селі, навчання селян правам і обов’язкам та ін.)11.
Звільнення селян, на думку О.Лазаревського, призвело до революції в
економічному побуті населення. Збідніння дворянства через декілька десяти-
літь більш ніж на половину історик пояснює невмінням їх справитись із своїм
господарством за відсутності кріпацької праці. Він доводить це на основі аналізу
ряду поміщицьких господарств Конотопського повіту Чернігівської губернії12.
М.Василенко, який працював мировим посередником, описав враження
селянства від нових змін. Він на практиці зіштовхнувся з проблемою врегулю-
вання земельних відносин, насамперед звернув увагу на майже повсюдне
нерозуміння селянами суті реформи 1861 р. Зокрема, в Чернігівській губернії,
де він працював, селянам було дуже важко розібратися з текстом «казенної»
мови. Як наслідок, виникли різні трактування ними її статей (про те, що не
потрібно підписувати уставних грамот, а чекати справжньої волі; Маніфест
про звільнення є несправжнім, підробленим тощо). Це, на думку дослідника,
стало однією з перепон у врегулюванні аграрного питання в регіоні13.
А.Флоровський дійшов висновку, що селяни бачили лише Маніфест без
додаткових Положень до нього, тому й неясно уявляли форми свого звіль-
нення. Дослідник навів приклади, коли вони отримували дані законодавчі
акти окремо із значним часовим проміжком. Як наслідок, виникла незрозу-
мілість, неоднакові трактування законів, так звані «різні волі». Також селяни
очікували повної волі і землі без посередництва і поміщицького контролю,
тимчасовозобов’язаного стану тощо14.
В.Качинський доводив, що малоземельні селяни мало думали про ті
форми господарства, які стануть можливими і необхідними після ліквідації
приватновласницьких угідь. Вони бачили цілком конкретне, обумовлене ста-
ном сільського господарства завдання і до вирішення якого йшли – зрівняль-
ний розподіл конфіскованої у приватних власників землі15.
На думку М.Слабченка, вихід Маніфесту 1861 р. спричинив зростання
середньої та дрібної буржуазії, для якої рамки феодальних відносин були
завузькими. Серед найбільших досягнень реформи він назвав договірні прин-
ципи між колишнім кріпаком і його паном, а головне те, що селяни дістали
11 Лазаревский А. К истории освобождения крестьян // Киевская старина. – 1901. –
Кн. 3. – С. 131–132.
12 Лазаревский А. Воспоминания о конотопцах // Український археографічний
збірник. – 1927. – Т. 2. – С. 56–67.
13 Василенко Н.П. Первые шаги по введению Положений 19 февраля 1861 года в
Черниговской губернии. – К., 1901. – С. 15.
14 Флоровський А.В. «Воля панська та воля мужицька». Сторінка з історії аграрних
розрухів у Новоросії 1861–1863. – Одеса, 1922.
15 Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. – Вып 1: Уравнительный
раздел земли. – Х., 1922. – С. 40–41.
200
право власності на нерухоме майно й володіння ним. Учений заперечив
висновки М.Яворського нібито селянство України не йшло на викуп, а брало
мізерні наділи. На значній джерельній базі він доводив протилежне –
підвищення цін не спиняло його у викупі своїх земель, а протягом 1860-х рр. у
лівобережних губерніях понад 50% селян стали власниками16.
На думку А.Анфімова, сама ідея реформи 1861 р. полягала в прагненні
ускладнити відділення селянського господарства від поміщицького, економіч-
но прив’язати селянина до поміщика17.
Академік І.Ковальченко доводив, що селянські реформи 1861–1866 рр.
Привели до утвердження на селі капіталістичного способу виробництва, й уся
наступна аграрна еволюція країни представляла собою процес поступового
зникнення пережитків попередніх відносин. Головним в оцінці реформи 1861 р.
для вченого та його послідовників було бажання показати її закономірність і
водночас певну половинчастість, пов’язану з невідповідністю консервативних уяв-
лень політичної еліти щодо потреб суспільства його капіталістичної модернізації18.
Реформа 1861 р. розширила можливості особистої ініціативи, право про-
давати й купувати землю, змінювати рід занять. Тих селян, які скористалися
цим вповні, невдовзі почнуть називати «куркулями» й «мироїдами». Це внесе
додаткову напругу у стосунки односельчан19.
Ріст індивідуалізму на селі виявлявся в поступовому переході під тиском
природного приросту населення до інтенсивніших форм господарювання, дивер-
сифікації джерел прибутку, де такі можливості існували. Хоча селянське господ-
дарство не було повністю інтегровано в ринок, відносини попиту й пропозиції
дедалі більше регулювали його історичний поступ. Існує твердження, що
селянська економіка знаходилась в стані природного (нормального) процесу
розвитку, який раніше спостерігався в деяких європейських країнах20.
Відсталість і низька товарність аграрного сектору часто були резуль-
татом споживчої трудової етики селян. І при свободі, і за її відсутності селяни
працювали рівно стільки, скільки потрібно було для задоволення мінімальних
потреб. Утім, локально селянське господарство досягало успіхів, витісняючи
поміщицьке з ринку хліба. З’явилися господарі, які орієнтувалися на зарубіж-
ний ринок. Їхня еволюція відбувалася за різними напрямами: активізація
16 Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. –
Т. 2. – Х., 1927. – С. 7.
17 Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство в Европейской России (конец ХІХ
– начало ХХ века). – М., 1969. – С. 34.
18 Ковальченко И.Д. Аграрный строй России второй половины ХІХ – начала ХХ вв.
– М., 2004.
19 Ахиезер А.С. Критика исторического опыта: (Социокультурная динамика
России). – Новосибирск, 1997. – Т. 1. От прошлого к будущему. – С. 296.
20 Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (ХVIII – начало
ХХ в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового
государства. – СПб., 1999. – Т. 2. – С. X–XI.
201
підприємницької діяльності, технічні та технологічні нововведення, підви-
щення загальної культури управління.
Тривалий час чи не головною проблемою пореформеного розвитку над-
дніпрянського села вважали велику чисельність малоземельних і безземель-
них селян. Але суть не лише в цьому, бо якби й поділили поміщицькі та
селянські землі, то великого нарізування ґрунтів не відбулося б. Селяни
одержали невеликі наділи, але їх було цілком достатньо, аби вдовольнити
нагальні потреби. Наприклад, західноєвропейський селянин мав значно менше
землі, хоча й брав з неї більші врожаї. Прусський, а тим більше японський
селянин, маючи стільки землі, вважався б заможним. Погіршенню становища
українських селян сприяла відсутність капіталів, що унеможливило поширен-
ня нових, інтенсивних форм господарювання. У свою чергу «велика демо-
граффія» призвела до аграрного перенаселення і земельного голоду. Очевид-
но, суть проблеми полягала також в низькій агрокультурі поля.
Високі викупні платежі підривали фінансову базу господарства селян,
перешкоджаючи значній частині останніх купити кращий сільськогоспо-
дарський реманент, робочу худобу чи нову ділянку землі. Політика уряду
була направлена на «витягування» з села коштів для фінансування приско-
реної індустріалізації. Збідніле селянство поставляло свою продукцію на
ринок, щоб отримати необхідні засоби для виплати високих податків і викуп-
них платежів. Розміри земельних ділянок на двір складали основний показник
рівня розвитку і диференціації селянських господарств.
Про екстенсивний характер селянського землеробства свідчить наступ-
не: 1) багатосмужжя – розкиданість земельних наділів у різних частинах поля,
що прилягали до села; 2) черезсмужжя – нерозмежованість землекористу-
вання між поміщиками і селянами; 3) відсталі методи обробітку землі;
4) примітивні знаряддя праці.
Проблема малоземелля, починаючи з 1880-х рр., породжувалася тими
об’єктивними обставинами, які штовхали село у вир товарно-грошових
відносин, а також активізацією діяльності різних посередників у сфері
купівлі-продажу землі та природним приростом населення. Почали швидко
зростати ціни на землю та погіршились умови її оренди21.
Щодо соціального боку реформ, то він зводився насамперед до осо-
бистої свободи селянина. Історик з Черкас Ю.Присяжнюк доводить, що про-
ведення законодавчих змін у життя мало на меті зберегти відмінності у юри-
дичному стані різних груп селян і обмежити їх право як окрему систему, відмінну
від інших станів. Суть новацій полягала у спробі царизму законодавчо вре-
гулювати, уніфікувати сформоване впродовж століть громадське самоврядну-
вання селянства, одночасно поставивши його під контроль державного апарату22.
21 Шевченко В. Указ. праця.
22 Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ–ХХ ст.: еволюція, ментальність,
традиціоналізм. – Черкаси, 2002. – С. 56.
202
В літературі зазначається, що в сфері сімейно-майнових відносин селяни
здебільшого ігнорували офіційне право, керуючись звичаєвим; тобто виробив-
ся складний симбіоз традиційних звичаєвих форм економічного співробіт-
ництва з новими, ринковими.
Утверджується положення, що колективізм, демократизм, відповідні
стереотипи поведінки і селянська культура породжувалися насамперед самим
характером сільськогосподарського виробництва, його прив’язаністю до
природного базису, домінуванням натуральної системи продуктивних сил,
пануванням традиції, що служила головним механізмом функціонування
економіки й усіх соціальних процесів на селі.
Одним із важливих питань є вплив реформи на світогляд селян, їхню куль-
туру, зміни у свідомості. О.Ахієзер зауважив, що проблема реформи 1861 р. ви-
значалася не тим, що селяни отримали мало прав, а тим, що вони не розуміли суті
прав, які їм були надані23. Також центральною проблемою реформи вчений
назвав розкол в її тлумаченні, хоча це й не прояснено належно історичною
наукою.
Як твердять автори колективної праці «Модернизация в России и кон-
фликт цінностей», порушений із 1861 р. традиціоналізм ніс цінності збере-
ження захищеності, комфортного життя в рамках локальних світів. Соціаль-
ний катаклізм 1917 р. відбувся на етапі, коли суперечності, викликані швид-
кими і нерівномірними зрушеннями в господарських укладах і соціально-
економічних формах життя, особливо загострилися24.
Менталітет селянина виявився у надмірній абсолютизації фізичної праці;
соціально-політична активність останнього в основному була формальною, а
сила традиції була сильнішою за виклики модернізації. Модернізація змінила
аграрні відносини, але суттєво не вплинула на традиціоналізм і світосприйняття
селян. Глибинні основи селянської культури, свідомості, психології залишилися
майже такими ж25. Отже, у ХІХ ст. виробився складний симбіоз традиційних зви-
чаєвих форм економічного співробітництва з новими капіталістичними формами.
Наслідки реформи
1. Особисте звільнення селянина, покращення його соціально-правового
статусу. Скасування ганебної кріпосної залежності селян, здобуття ними цілого
ряду прав і свобод відкрило їм можливості для розвитку своєї особистості, фор-
мування індивідуальної ідентичності, покращення внутрісімейних відносин тощо.
2. Поширення не селі ринкових й товарно-грошових відносин, створення
певних умов для підприємництва. Зокрема, це зростання руху земельної
власності, тобто перехід землі з одних рук в інші, її купівля-продаж, оренда
23 Ахиезер А.С. Указ. соч. – С. 274.
24 Модернизация в России и конфликт ценностей. – М., 1993. – С. 9.
25 Присяжнюк Ю.П. Указ. праця; Його ж. Українське селянство Наддніпрянської
України: соціоментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Черкаси, 2007.
203
тощо. Перетворення в аграрній сфері сприяли втягненню традиційних землеробів
у товарно-грошові відносини, уряди-годи – накопиченню капіталу. Назагал це була
корінна соціальна перебудова, поступова раціоналізація і європеїзація суспільних
відносин26. Модернізація виявилася передусім у розвитку промислової інфра-
структури (залізниць, шосейних і морських шляхів сполучення та інших
комунікацій). Це дало поштовх до технічного переоснащення сільськогоспо-
дарських підприємств і використання ними сільськогосподарських машин.
Формувалися передумови поступового руху від праці на землі як засобу
існування до її комерційного характеру, з’являлися хлібороби-підприємці.
3. Формування ринку вільнонайманої робочої сили, необхідного для
наступної індустріалізації країни. Залучення селян до роботи на промислових
об’єктах, особливо на Півдні і Сході України, будівництва залізниць й т. д.
4. Окреслились нові риси ментальності селянина. У другій половині ХІХ
– на початку ХХ ст. дворянство втратило більше половини своїх земель,
а приватновласницьке селянське землеволодіння збільшилось в 10 разів.
Відбулась не проста механічна зміна власника, а значно вагоміша подія –
зміна укладу життя на селі, соціального обличчя селянина, його психології,
взаємин колишніх кріпаків з дворянами27.
5. Реформа 1861 р. чітко окреслила вектори протистояння між
окремими групами сільського населення: а) між поміщиками і селянами;
б) колишніми державними селянами, які швидше освоювали капіталістичні
засоби ведення господарства і колишніми кріпосними, що сплачували
більший викуп і отримували менші земельні наділи; в) між купецтвом і
лихварями й незаможним селянством28.
6. Наслідком трансформацій в аграрній сфері стали селянські міграції
в різні напрями, які значною мірою визначали характер, темпи і особливості
аграрної еволюції. Масове переселення з України на Схід стало наслідком
безземелля або малоземелля, господарської скрути, бажання селян одержати
власну землю і зажити на ній з почуттям власника. Селянська міграція на
Південь України відбилася на розвитку сільського господарства регіону, а са-
ме у сфері формування постійних найманих робітників, переходу до капіталі-
стичної системи господарювання, посилення темпу розвитку виробничих
відносин. Мало місце збільшення чисельності і темпи приросту населення
краю, виникли нові населені пункти, створювались етнічно змішані поселення
та посилились міжетнічні зв’язки.
7. Зберігалася залежність значної частини селянських господарств від
26 Медушевский А.Н. Формирование гражданского общества: реформы и контр-
реформы в России // Реформы и реформаторы в России. – М., 1996. – С. 74.
27 Марочко В.І. Аграрні реформи в Україні (друга половина ХІХ – перша половина
ХХ ст.): соціально-економічний аспект // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проб-
лем аграрної історії. – Ч. 1. – К., 1996. – С. 75.
28 Реєнт О.П. Реформаторські процеси в аграрній сфері другої половини ХІХ – початку
ХХ століття: стан наукової розробки // Український селянин. – 2001. – Вип. 2. – С. 7.
204
поміщицьких. Станова замкнутість, характерна для суспільства, роз’єднувала
інтереси різних соціальних груп. Такий стан забезпечував відносну самостій-
ність самодержавної влади у проведенні реформ. Цим можна пояснити
довготривалість аграрних перетворень, їх низьку ефективність. Аграрна полі-
тика російського уряду в пореформений період залежно від політичної
кон’юнктури неодноразово змінювалась, але майже завжди нехтувала
інтересами селянських господарств.
8. Скасування кріпацтва стало важливою передумовою для проведення
наступних реформ: судової, земської, міської, військової та інших демо-
кратичних перетворень.
Отже, звільнення селян від кріпосної залежності «відкрило дорогу» для
проведення структурно-системних змін у соціально-економічному і полі-
тичному житті Російської імперії. Набув швидших кроків перехід від
стабільного традиційного до динамічного (що безперервно змінюється) інду-
стріального суспільства. В подальшому це засвідчили такі складові остан-
нього як урбанізація, раціоналізація, бюрократизація, демократизація, доміну-
ючий вплив капіталізму, поширення індивідуалізму і мотивація успіху.
Пореформене село було включене в процеси аграрної буржуазної еволюції,
що виявилося у зростанні товарного виробництва хліба, районуванні і
спеціалізації сільського господарства, розвитку кооперації.
Незважаючи на половинчастість реформи 1861 р., селяни отримали осо-
бисту свободу й інші громадянські права, можливість самостійно господарювати
і включатись в товарно-грошові відносини. Особиста залежність змінилася
функціональним розподілом праці. Все це певною мірою посприяло формуванню
автономно-суверенного індивіда, особистості. В свою чергу, традиції, цінності й
менталітет населення зберегли високий ступінь консервативності.
За наявності значної наукової спадщини з даної теми можна неупереджено
простежити основні віхи вивчення цієї проблематики з позицій сьогодення.
Окрім того, сучасна історична наука позначається динамічним пошуком систем-
ної парадигми висвітлення соціально-політичного й культурно-духовного роз-
витку пореформеного села, дедалі більше демонструючи ознаки формування
селянознавства як окремого напрямку в історіографії.
|