Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки
Тереножкін Олексій Іванович — археолог, працював в Росії, Середній Азії, Україні. З 15 років почав активно займатися археолого-краєзнавчими дослідженнями в Поволжжі, а потім в Центральній Азії. Одним із перших відкрив цивілізацію Хорезму. 1948 р. переїхав до України, де вивчав передскіфську та скі...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101031 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки / В. Саєнко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 281-291. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859819607678779392 |
|---|---|
| author | Саєнко, В. |
| author_facet | Саєнко, В. |
| citation_txt | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки / В. Саєнко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 281-291. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | Тереножкін Олексій Іванович — археолог, працював в Росії, Середній Азії,
Україні. З 15 років почав активно займатися археолого-краєзнавчими дослідженнями в Поволжжі, а потім в Центральній Азії. Одним із перших відкрив
цивілізацію Хорезму. 1948 р. переїхав до України, де вивчав передскіфську та скіфську добу.
Тереножкин Алексей Иванович — археолог, работал в России, Средней
Азии, Украине. С 15 лет начал активно заниматься археолого-краеведческими
исследованиями в Поволжье, а потом в Центральной Азии. Одним из первых
открыл цивилизацию Хорезма. В 1948 г. переехал в Украину, где изучал предскифскую и скифскую эпохи.
Terenozhkin Alexey Ivanovich — the archeologist, worked in Russia, Central
Asia, Ukraine. From the age 15 began actively to be engaged in researches of
arheologo regional studies in the Volga region, then in the Central Asia. He was one
of the first who opened a civilization of Khoresm. In 1948 moved to Ukraine where
studied the Prescythian and Scythian periods.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:24:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
281
Український історичний збірник, Вип. 15, 2012
ДК 930.1:303.446.4
Валерій Саєнко∗
(Херсон)
АРХЕОЛОГІЧНО-КРАЄЗНАВЧА І МУЗЕЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
О.І. ТЕРЕНОЖКІНА у 1920-ті роки
Тереножкін Олексій Іванович — археолог, працював в Росії, Середній Азії,
Україні. З 15 років почав активно займатися археолого-краєзнавчими дослід-
женнями в Поволжжі, а потім в Центральній Азії. Одним із перших відкрив
цивілізацію Хорезму. 1948 р. переїхав до України, де вивчав передскіфську та
скіфську добу.
Ключові слова: археолог О.І. Тереножкін, наукова робота, бібліографія.
Тереножкин Алексей Иванович — археолог, работал в России, Средней
Азии, Украине. С 15 лет начал активно заниматься археолого-краеведческими
исследованиями в Поволжье, а потом в Центральной Азии. Одним из первых
открыл цивилизацию Хорезма. В 1948 г. переехал в Украину, где изучал пред-
скифскую и скифскую этохи.
Ключевые слова: археолог О.И. Тереножкин, научная работа, библио-
графия.
Terenozhkin Alexey Ivanovich — the archeologist, worked in Russia, Central
Asia, Ukraine. From the age 15 began actively to be engaged in researches of
arheologo regional studies in the Volga region, then in the Central Asia. He was one
of the first who opened a civilization of Khoresm. In 1948 moved to Ukraine where
studied the Prescythian and Scythian periods.
Keywords: archeologist A. Terenozhkin, research work, bibliography.
Дуже вдало зазначено, що видатний дослiдник стародавньої iсторії Євразiї,
Олексiй Iванович Тереножкiн, прожив в науцi «ніби-то два життя», перше з яких
пов’язано з неабияким внеском у вивчення археології Середньої Азії, а друге —
з досліжденнями широкого кола питань розвитку культур епохи пізньої бронзи
та скіфського часу в Надчорномор’ї і Подніпровському Лісостепі, на основі чого
були зроблені концептуальні висновки про хід історичних процесів, які
відбувалися вздовж поясу Євразійських степів1.
———————
∗ Валерiй Саєнко — здобувач кафедри всесвітньої історії та історіографії
Інституту психології, історії та соціології Херсонського державного університету.
1 Мурзін В.Ю. Засновник київської школи скіфознавства О.І. Тереножкін // Музейні
читання. Матеріали конф., присв. 90-літтю О.І. Тереножкіна. Музей іст. коштовностей
282
Треба зауважити, що в центральноазійському періоді його діяльності також
виразно виокремлюються кілька великих тем — дослідження в Приураллі,
створення археолого-історичної періодизації Семиріччя, зацікавлення Хорез-
мом, Чачем і Cогдом. Склалося так, що безумовного визнання дістали лише
досягнення у вивченні проблематики останнього, головним чином завдяки
подовженню минулого Самарканду2. Але і в дослідженнях, присвячених Кир-
гизстану, і в хорезмській історіографії праці О.І. Тереножніна займають помітне
місце, і майже кожна публікація містить посилання на його статті.
Є й інші малодосліджені сторінки в інтелектуальній біографії вченого,
наприклад, та, що пов’язана з участю в написанні історії 24-ї армії (з 1943 р. —
4 гвардійська)3 під час служби в РККА в роки Великої Вітчизняної війни. Ще
один досить великий науковий період в його житті, здобутки якого самі по собі
вже були б гідні того, щоб увічнити ім’я Олексія Івановича в археологічній
регіоналістиці — це роки, коли він ще підлітком та юнаком займався крає-
знавчою та музейною діяльністю у рідному Поволжжi. Показово, що в уявлен-
нях сучасних музейних працівників на батьківщині О.І. Тереножкіна, він таки на
все життя і залишився великим краєзнавцем, не зважаючи на своє професорство,
роботу в академічних установах, енциклопедизм знань, широту досліджень та
написання узагальнюючих праць; не вельми сумніваючись, вони вважають, що
ювілейні конференції, присвячені вченому, є саме «краєзнавчими читаннями»4,
хоча ті мають виразний євразійський контекст — для матері дорослий син
завжди дитина.
Невеличка історіографія теми, окрім коротких пасажів в біографічних на-
рисах, нараховує лише дві публікації: тези доповіді Н.П. Шевченко5 на кон-
ференції в м. Чигирині, присвяченій 100-річчю з дня народження О.І. Теренож-
кіна та віддану нещодавно до друку статтю М.В. Гречишкіної, з якою автор
люб’язно дозволила мені ознайомитися.
Джерела по цьому питанню складаються з матеріалів, які містяться у
сімейному архіві родини Тереножкіних (фотографії, документи, спогади та
особисті щоденники Олексія Івановича)6, та експозиційних і фондових мате-
ріалів краєзнавчого музею у місті, де пройшли його дитячі та юнацькі роки
———————
України. — К., 1998. — С. 5–8; Скорый С.А. Алексей Иванович Тереножкин — выда-
ющийся археолог современности // Ранній залізний вік Євразії: до 100-річчя від народ-
ження О.І. Тереножкіна. — К., 2007. — C. 10–12.
2 Иневаткина О.Н. Алексей Иванович Тереножкин в Средней Азии. Труд и инту-
иция // Ранній залізний вік Євразії ... — С. 15–16; Гречишкіна М.В. Археологічні дослід-
ження О.І. Тереножкіна в Середній Азії (1929–1941 рр.) // Археологія. — К., 2010. —
№ 2. — C. 102–107.
3 Маневич Е.Л., Бенедиктов И.И., Тереножкин А.И. От Сталинграда до Вены. Боевой
путь Н-ской гвардейской армии. — Действующая армия. 1945.
4 Сулейманова Н. — Електронний ресурс. — nv.pugachev-reklama.ru/p0356.htm.
5 Шевченко Н.П. Краєзнавча та музеєзнавча діяльність О.І. Тереножкіна // Ранній
залізний вік Євразії ... — С. 19–20.
6 Див: Из жизни Алексея Тереножкина (написано его рукой, собрано его сыном). —
К., 2006. — 112 с.
283
(польових щоденників, звітів за проведені експедиції та історичних і архео-
логічних експонатів, здобутих ним власноруч)7. У великому масиві документів,
що склали особистий фонд Тереножкіна-Іллінської, що зберігається в Науко-
вому архіві Інституту археології НАН України, найдавніші матеріали відно-
сяться лише до 1929 р., коли О.І. Тереножкін вже полишив роботи в Поволжі, і в
його наукових інтересах все більше місце почали займати центральноазійські
теми8.
Народився майбутній вчений 26 листопада 1907 року в місті Ніколаєвську,
назва якого під час громадянської війни з ініціативи В.І. Чапаєва була змінена на
Пугачов, Самарскої губернії (зараз Саратовської області).
Олексій починав своє знайомство з пам’ятками археології, підлітком про-
водячи розвідки на довколишніх поселеннях вздовж р. Великий Іргіз — лівої
притоки Волги. Ще в шкільні роки він відкрив кілька поселень доби бронзи9.
Треба зазначити, що в майбутньому саме епоха пізньої бронзи була відправною
точкою в наукових пошуках вченого після переїзду до України.
За свідченням самого О.І. Тереножкіна, свої перші археологічні відкриття
він зробив у 1919 та 1920 рр., тобто початок зародження наукових зацікавлень
відбувався тоді, коли йому не виповнилося і дванадцяти років10.
Хлопчаче захоплення старовиною отримало подальший серйозний розвиток
на загальному фоні створення в перші ж післяреволюційні роки мережі пери-
ферійних музеїв та орієнтації держави на організацію і активну підтримку
краєзнавства.
В м. Пугачові ще 1918 р. створений «Гурток любителів світознавства» з
метою об’єднати наукові студії та задля популяризації краєзнавства в широких
колах населення.
Повітовий Позашкільний Відділ Народної освіти 1919 р. відкрив три закла-
ди під загальним керівництвом такої установи, як «Центральний музей»:
«Педагогічний музей», «Музей місцевого краю» та «Відділ товариства архео-
логії, історії і етнографії при Самарському державному університеті». Останній і
увійшов, як археологічна секція, до «Гуртка любителів світознавства». 1919
року в ній перебувало 19 чоловік. На одному з засідань секції Ф.Т. Яковлєв
зробив доповідь «Кургани Самарської губернії»11. Як не дивно, збереглися жваві
подробиці цього виступу: вкрай кумедну десятихвилинну «лекцію» з великим
гумором описав у своїх спогадах М.Н. Тихомиров12.
———————
7 Саєнко В.М. Короткий звіт про поїздку на батьківщину О.І. Тереножкіна. —
(віддано до друку).
8 НА ІА НАН України, ф. 27, спр. 2, 4.
9 Лесков А.М. К 60-летию А.И. Тереножкина // СА. — М., 1967. — № 4. — С. 191.
10 Тереножкин А. Автобиография [Після 1979 р.] / Из жизни Алексея Тереножкина... —
С. 97.
11 Сулейманова Н.И. Заволжская сокровищница. История Пугачевского краеведчес-
кого музея (к 90-летию музея). — Пугачев, 2009. — С. 3.
12 Тихомиров М.Н. Самара в моей жизни (1919–1923). — Самара: «Самарский уни-
верситет», 1994. — С. 53.
284
Втім, заклик доповідача до слухачів «приступити до масових розкопок
курганів», можливо, й спонукав Олексія (вірогідно, що він був присутній, бо
лекція була подією) до пошуків, і того ж року він знаходить кілька фрагментів
кераміки в околицях міста на поселенні, яке потім у звітах постійно згадується
під символічною назвою «селище № 1». Схематичний план цього поселення
пізньої бронзи можна побачити серед паперів В.А. Городцова, через кілька років
О.І. Тереножкін передав його видатному археологу13.
Таким чином, ніяких спеціалістів, які хоча б трохи були обізнані з архео-
логією та найдавнішою історією Поволжя, в Пугачові не було зовсім. Робота
секції поки ще спрямовувалася лише на створення музею місцевого краю та
архіву при ньому.
1920 р. місцеві ентузіасти вперше в повіті займаються розкопками курганів
на околиці міста в зв’язку зі спробою їх пограбування школярами14.
В грудні 1921 р. у Москві була проведена 1-ша Всеросійська краєзнавча
конференція. На ній виступив нарком освіти А.В. Луначарський з закликом по
всій країні до вивчення народом регiональної iсторiї. Мабуть, у зв’язку з цією
подією в м. Пугачові Музей місцевого краю був відокремлений від Цент-
рального музею і став самостійною установою. В страшну годину, коли
розпочався голод, директором музею з грудня був призначений 20-річний
К.І. Журавльов, майбутній старший товариш і науковий однодумець Олексія
Тереножкіна.
В цей голодний 1921 рік сім’я Тереножкіних виїхала з Поволжжя та жила в
Україні — в селі Пеньківка Жмеринського повіту Кам’янець-Подільської гу-
бернії і лише навесні 1923 року повернулася до рідного Пугачова15.
Олексій згадував, що коли згодом він працював у місцевому краєзнавчому
музеї, то там серед експонатів були виставлені заспиртовані в банках частини
людських тіл, заготовлені на продаж. І зараз в експозиції Пугачовського
міського краєзнавчого музею можна побачити дві круглі пласкі «хлібини» того
часу, зліплені з лушпиння та відходів насіння «семи злаків».
При Російській Академії наук 1922 р. було створено Центральне бюро
краєзнавства, його діяльність привела до швидкого зростання краєзнавчого руху,
на весну 1923 р. в Росії, окрім Москви і Петрограду, було зареєстровано
231 товариство та 285 міcцевих музеїв16.
Олексій працював в пугачовському музеї між 1923 та 1928 роками, про-
водячи за музейними справами весь свій час і згадував, що до третини екс-
понатів було зібрано особисто ним або за його участю. Він проводить архео-
логічні розвідки навколо свого міста, передаючи матеріали до музею.
———————
13 НА ГИМ, ф. В.А. Городцова, спр. 4.
14 Архів ПКМ. (Журавлев К. Отчет о раскопках курганов, произведенных в западной
окрестности гор. Пугачева в 1921 г.).
15 Из жизни Алексея Терножкина ... — С. 8–10.
16 Соболев В.С. Академия Наук и краеведческое движение // Вестник РАН. — М.,
2000. — Т. 70. — № 6 — С. 535–541.
285
Разом з Олексієм археологічними розвідками та розкопками займалися два
його старші брати — Іван, який якраз повернувся зі служби в лавах Червоної
армії, а в майбутньому стане відомим ботаніком, та Олександр.
З початку весни 1923 р. К.І. Журавльов часто виїздить в села, розташовані
по р. Великий Іргиз. Під час цих розвідок пощастило знайти багато свідоцтв про
археологічні та палеонтологічні місцезнаходження, були зібрані експонати,
відкрито кілька пам’яток. За результатами розвідок написаний звіт. Описуються
35 пунктів місцезнаходження археологічних матеріалів і маршрутів розвідок.
Хронологія знахідок — від неоліту до періоду Золотої Орди. Майже в усіх
«археологічних екскурсіях» та розкопках брав участь Олексій Тереножкін, про
що К.І. Журавльов постійно, майже на кожній сторінці, згадує в тексті, причому
значна частина матеріалів, які увійшли до звіту, були відкриті ним під час
самостійних розвідок. Звіт підготовлений вельми професійно, мабуть завдяки
консультації археологів самарського історичного Товариства; туди відправлений
один екземпляр звіту17.
Цього ж року була надрукована брошура «Про збирання історико-архео-
логічних експонатів для Пугачовського музею місцевого краю». З ініціативи
музею повітовий виконком видав наказ про охорону пам’яток старовини, а
також про здачу до музею усіх знахідок старожитностей.
При музеї 2 лютого 1924 р. створено «Товариство по вивченню місцевого
краю». До кінця року в нього прийнято 20 чоловік, серед них був і Олексій
Тереножкін.
В польовий сезон 1924 р. вони разом з К.І. Журавльовим продовжують
проводити розвідки, про що був підготовлений детальний звіт на 52 сторінки
машинопису18.
1925 року Олексій дізнався, що в одного мешканця з «розкольників»
знаходиться велике зібрання книг, які той, згідно записаним спогадам ніби-то
«поцупив» зі Спасо-Преображенського монастиря (насправді, скоріше за все, ця
людина намагалася таким чином зберегти книги після закриття радянською
владою монастирів 1919 року). Ці стародруки, треба розуміти, були конфіс-
ковані та поступили до музею.
Влітку 1925 р. К.І. Журавльов з О.І. Тереножкіним обстежують верхів’я
Великого Іргізу19.
Зимові канікули 1926 рр. Олексій цілком витратив на доставку до музею
возом ікон, інших предметів культу, рукописних та друкованих книг з біб-
ліотеки старообрядського Нижнього Вокресенського монастиря. Усього було
привезено 451 предмет: ікони, книги, речі богослужіння, зокрема дерев’яна
похідна церква.
———————
17 Архів ПКМ. (Журавлев К.И. Отчет об археологических разведках и раскопках,
произведенных в Пугачевском уезде Сам. губ. в 1923 г.).
18 Архів ПКМ. (Журавлев К.И. Отчет об археологических исследованиях в Пуга-
чевском уезде Сам. губ. в 1924 г.).
19 Архів ПКМ. (Журавлев К.И. Археологическе разведки по верхнему течению
р. Б. Иргиза в июне 1925 г.).
286
У лютому 1926 року вночі у музеї з незрозумілих причин, можливо через
погано влаштоване пічне опалення, виникла пожежа. Завідуючий К.І. Журавльов
в цей час був у від’їзді, і Олексій, ризикуючи життям, організував спасіння
монастирських архівів та документів з історії громадянської війни, цінної
бібліотеки (понад 1000 рукописних книг і стародруків), колекцій. В результаті
загинуло небагато, тільки те, що зайнялося до початку його прибуття. І хоча
музейні цінності частково постраждали від води, вдалося привести їх до ладу, і
вони були збережені20.
В сучасних публікаціях церковних предметів заволжських монастирів мож-
на знайти посилання на те, що деякі привезені О.І. Тереножкіним21.
1926 року Олексій закінчує дев’ятикласну (тобто 2 ступеня) школу.
В.В. Отрощенко згадує розповідь О.І. Тереножкіна про те, як той пішки, з
заплічником на спині, добирався до Саратова, щоб показати професору
П.С. Рикову назбирані зразки кераміки зрубної культури22.
Олексій займається самоосвітою, разом з К.І. Журавльовим уважно вивчає
літературу з історії місцевого краю, церковного розколу, археології, зокрема
«Бытовую археологию» В.А. Городцова23.
Першим, по справжньому суттєвим практичним досвідом вченого, як він
сам вважав, була участь влітку 1926 р. в археологічній експедиції Самарських
курсів краєзнавства, що мала на меті проведення розвідок на схід від р. Самари
та по р. Кінешмо. Відправився туди Олексій пішки, проводячи на своєму шляху
розвідки старожитностей.
Керувала загоном Вiра Володимирівна Гольмстен, яка стала першим про-
фесійним наставником молодого краєзнавця в археології. Н.П. Шевченко пові-
домляє, що в цій експедиції брала участь К.В. Тревер24, i знайомство з видатним
у майбутньому сходознавцем повинно було вплинути на коло зацікавлень
молодого археолога. Загін, як згадував О.І. Тереножкін, виглядав досить своє-
рідно, пересувалися на возі25.
В.В. Гольмстен, як і багато інших науковців, 1919 р. залишила голодну
Москву і перебралася до Самари. Тут при університеті (заснований 1918 р.) було
створено Товариство історії, археології, етнографії та природознавства за при-
кладом сусіднього старого Казанського університету, де таке товариство плідно
працювало здавна, систематично видаючи збірки наукових праць.
———————
20 Тереножкин А. Автобиография. [Після 1979 р.] ... — С. 14; Сулейманова Н.И.
Заволжская сокровищница. — 48 с.
21 Сулейманова Н.И. Крест-мощевик и три подпрестольных креста из Иргизских
монастырей // Ставрографический сборник. — Кн. 3. Крест как личная святыня. — М.,
2005. — С. 271.
22 Отрощенко В.В. О.І. Тереножкін як дослідник бронзової доби в Степовій Україні
// Ранній залізний вік Євразії … — С. 13.
23 Архів ПКМ. — № 74.
24 Шевченко Н.П. Краєзнавча та музеєзнавча діяльність ... — С. 20.
25 Кузьминых С.В., Сафонов И.Е., Сташенков Д.А. Вера Владимировна Гольмстен:
материалы к биографии. — Самара, 2007. — С. 23, 33.
287
Саме Товариство споряджало експедиції, які очолювала В.В. Гольмстен.
Метою було обстеження губернії, запропоноване В.А. Городцовим під час його
приїзду 1920 р.
Не пізніше 1919 р. при Самарському університеті були започатковані Вищі
етнолого-археологічні курси краєзнавства. «Товариство поступово обростало
підсобними закладами. До їх числа належали і археологічні курси, невідомо для
кого і навіщо в той час створені. Однак археологія була у великій пошані в
багатьох містах Російської Республіки, так як була свого роду виходом для
інтелігенції, яка намагалася зайняти себе цікавою для неї історичною справою».
Число слухачів на курсах доходило до 170 чоловік. Серед них були різні люди,
інколи вельми колоритні, як згадує М.Н. Тихомиров, який працював бібліоте-
карем Товариства та викладав палеографію на курсах26.
1923 р. університет в Самарі був ліквідований через нестачу фінансування
та через те, що професура почала повертатися до Москви і Петрограду, але
курси продовжували працювати.
Восени 1926 р. О.І. Тереножкін вступає на археологічне відділення цих
Вищих етнолого-археологічних курсів краєзнавства в Самарі. На таке рішення
остаточно, мабуть, вплинула участь в літній експедиції.
Цього ж року вони разом із членом самарського Товариства М.Г. Маткіним
відкривають стоянку верхнього палеоліту «Воскресенський спуск» в центрі
Самари27.
Знання, що отримувалися на курсах, були достатніми для вступу до Мос-
ковського університету. Окрім Тереножкіна, в МГУ та інші вузи пішли вчитися
ще кілька чоловік (А.А. Марущенко, К.В. Сальніков, В.І. Марков), більшість з
них потім стали відомими археологами. Вони групувалися навколо експедиції
В.В. Гольмстен, яка беззмінно працювала вченим секретарем Товариства та
секретарем Ради Курсів.
Під час війни, дізнавшись про трагічну загибель своєї наставниці в бло-
кадному Ленінграді, О.І. Тереножкін написав в листі від 12.07.1942 р. до
В.А. Городцова: «... безцінний мій вчитель і краща з Ваших учениць Вiра
Володимирівна Гольмстен померла; перша, хто своєю вмілою рукою підвела
мене до істинної науки, до справжніх знань основ. Вона, спираючись на Ваш
величезний досвід, навчила й познайомила з правильною постановкою польових
досліджень, вмінням їх обробляти та доводити до відповідного кінця. Прощавай,
моя захисниця і покровителька!»28.
Розраховану на три роки навчання програму курсів Олексій пройшов за два
роки, працюючи щоб заробити на життя одну зиму двірником, а іншу —
робітником на пристані. Платити доводилося і за навчання.
Під час канікул, влітку 1927 р., він проводить розкопки на селищах зрубної
культури Успенському та Клопихинському, разом з іншими пугачовськими
———————
26 Тихомиров М.Н. Самара в моей жизни ... — С. 59.
27 История Самарского Поволжья с древнейших времен до наших дней. Каменный
век. — Самара: Изд. Сам. науч. центра РАН, 2000.
28 НА ГИМ, ф. В.А. Городцова, спр. 439.
288
краєзнавцями досліджує кілька курганів в групах вздовж правого берега
р. Мокра Клопиха29. Також він бере участь у складі експедиції А.Ю. Якубов-
ського в розкопках Пянджикенту у Таджикистані.
Цього року в зв’язку з 10-річним ювілеєм революції відбувся черговий
переїзд краєзнавчого музею м. Пугачова в інше приміщення (з 1919 р. в дев’ятий
раз), але, на щастя, надовго — він і зараз знаходиться там. Завдяки тому, що
Заволжя не було окуповане (хоча в роки війни музей і перемістили в інше
приміщення, що не пішло на користь колекціям), в сучасній експозиції можна
бачити багато експонатів, здобутих Олексієм Тереножкіним вісімдесят років
тому.
Достроково закінчивши курси, влітку 1928 року О.І. Тереножкін ще прово-
дить розкопки та археологічні розвідки разом з завідувачем Пугачовського
музею К.І. Журавльовим. Досліджена землянка з цікавим похованням епохи
бронзи в ній, кілька невеликих курганів доби бронзи та середньовіччя поблизу
с. Давидівка. Кургани копалися площею 4х4 м30. Особливо цікавими виявилися
золотоординські матеріали, вони знаходяться в широкому науковому вжитку й
зараз31.
Головним результатом багаторічних сумісних досліджень О.І. Тереножкін
вважав створення карти поселень зрубної культури Пугачовського повіту32.
Можна сказати, що після його від’їзду археологічні роботи в музеї сходять
нанівець, що збігається з тогочасною політикою, спрямованою на розгром
усього краєзнавчого руху в країні.
Зазначимо, що матеріали, здобуті під час досліджень в Пугачовському повіті
з 1920 по 1928 роки використовувалися науковцями в подальшому. Відкриті
О.І. Тереножкіним і К.І. Журавльовим пам’ятки обстежувались у 1938–1939 рр.
археологом І.В. Сініциним. Матеріали пізньої бронзи опрацьовувалися багатьма
археологами, починаючи від В.В. Гольмстен. Але в повному обсязі вони не
введені в науковий обіг і їх вистачило б на публікацію монографічного харак-
теру, яка б суттєво розширила джерелознавчу базу регіональних археологічних
старожитностей Самарського Заволжя від неоліту до середньовіччя. Зважаючи
на те, що звіти виконані ретельно і більшість знахідок збереглася, доцільно було
б видати результати досліджень співробітників Пугачовського музею у 1920-ті
роки з додержанням сучасних вимог до публікацій.
———————
29 Архів ПКМ. (Отчет. О археологических работах, произведенных летом 1927 г. в
Пугачевском уезде Самарск. губ. студентом Высших курсов Краеведения при СГУ
Алекс. Тереножкиным).
30 Архів ПКМ. (Тереножнин А.И. Дневник археологических работ в Пугачевском
уезде летом 1928 года).
31 Ямилова Р.Р. Убранство женского костюма кочевников Урало-Поволжья в кон-
тексте «имперской культуры» Золотой Орды // Формирование и взаимодействие ураль-
ских народов в изменяющейся этнокультурной среде Евразии: проблемы изучения и
историография. Чтения памяти К.В. Сальникова (1900–1966). Матер. конф. — Уфа,
2007. — С. 307.
32 Тереножкин А. Автобиография. [Після 1979 р.] ... — С. 97.
289
Діяльність О.І. Тереножкіна і пізніше неодноразово пов’язувалася з музей-
ною справою та краєзнавством.
Восени 1928 р. він переходить на третій курс історико-археологічного від-
ділення етнологічного факультету 1 Московського державного універсітету
(МГУ мав таку назву з 1917 по 1930 рр.). Вчителем молодого вченого тепер стає
насамперед В.А. Городцов. Починається новий етап у житті, перед ним від-
криваються значно ширші можливості для здобуття освіти — бібліотеки, музеї,
саме середовище столичної наукової спільноти, з якого з’являються талановиті
наставники, розгортаються нові обрії в науковій діяльності.
З кінця 1929 р. почався розгром краєзнавчого руху, значення якого в минуле
десятиліття було дуже великим. Саме в його руслі зародився і сформувався
інтерес О.І. Тереножкіна до археології. Рішенням IV Всеросійської конференції
1930 р. були ліквідовані обласні краєзнавчі організації. В Самарі, Саратові, як і
по всій країні, почалися репресії33.
З 15 жовтня 1929 р., ще під час навчання у Москві, О.І. Тереножкін
влаштовується на роботу до Історичного музею співробітником 1 розряду в
археологічний відділ (за іншими свідченнями, він працював також у відділі
східної нумізматики). За отриманою нами усною відповіддю з архіву відділу
кадрів ГІМу, особова справа О.І. Тереножкіна там зараз не зберігається, до-
воєнна документація була ніби-то знищена, коли виникла загроза захоплення
міста німецькими військами.
Але життєві негаразди несподівано стали на заваді науковій кар’єрі, яка так
щасливо почала складатися. Через безглуздий донос однокурсника про прихо-
ване соціальне положення Олексія у лютому виключили з числа студентів
Московського університету. Це автоматично потягнуло за собою і звільнення з
музею. В суспільстві поступово накопичувалася тривога — на початку 1930 р.
якраз продовжувала розкручуватися «академічна справа» — перший масштаб-
ний репресивний захід проти істориків. Через півроку у цій справі буде за-
арештований, а потім висланий в Самару займатися краєзнавством і один з
вчителів Тереножкіна з історії та археології — Ю.В. Готьє.
Восени 1930 р. О.I. Тереножкiн за «путівкою» Наркомосвіти вимушений був
поїхати у Середнє Зауралля працювати завідувачем краєзнавчого музею в
м. Алапаєвську Свердловської області. Це «заслання» тривало до серпня 1931 р.
і його довелося уникнути лише завдяки посиланням на сімейні обставини.
Повернувшись до Москви, він чомусь лише протягом одного місяця, з
середини серпня по середину вересня, працював науковим співробітником Мос-
ковського обласного музею, відомого своїми багатими археологічними колек-
ціями. Можливо, що звільнення відбулося у зв’язку з наміченим згортанням
роботи музею.
———————
33 Малов Н.М. Советская государственая музейная сеть в Саратове (1917–1930 гг.):
организационное становление, страницы истории и музейные деятели // Народы Сара-
товского Поволжья: этнология, этнография, духовная и материальная культура: Мат.
конф. — Саратов, 2006. — С. 265; Формозов А.А. Русские археологи в период тотали-
таризма: Историографические очерки. — М., 2006. — С. 49–51.
290
Восени 1931 р. О.І. Тереножкін закінчує університет, отримавши спеціаль-
ність «музейний працівник — археолог».
З січня 1932 р. молодий науковець був залучений до роботи Центральної
Ради «Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екс-
курсій». Там він працював інструктором-педагогом до кінця 1934 р. Тоді ж ним
була написана брошура «Основы пролетарского туризма», яка на довгий час
стала основним методичним посібником для навчання краєзнавців34.
Ми коротко окреслили шлях вченого після «пугачовського» періоду, щоб
показати, як він поступово розширював і масштаби археологічних досліджень, і
їх географію, переходячи від регіональних обстежень до «академічної» науки.
З іншого боку, знайома і звична музейна справа та краєзнавство продовжувала
займати значне місце в його житті на початку 1930-х років. На це вплинули і
перипетії долі — виключення з університету, звільнення з Історичного музею,
тимчасовий виїзд зі столиці загальмували на чотири роки науковий розвиток та
кар’єрне зростання. Один випадок змінив хід життя, яке могло складатися
інакше, але тут, наприклад, треба взяти до уваги те, що якби Тереножкін
залишився працювати в «не досить пролетарських» музейних установах, то
вірогідно, що він зазнав би більш жорстких репресій, як багато його колег...
За свідченнями людей, які добре знали О.І. Тереножкіна, він і протягом
усього наступного життя постійно спілкувався з музейними працівниками,
надавав консультації, допомагав з підготовкою публікацій, постачав наукову
літературу35.
В роки війни, користуючись кожною нагодою, вчений заходить до музеїв,
нудьгує по улюбленій справі, навіть по траншеях виглядає стародавню кераміку.
Восени 1944 р. у звільненому Луцьку він знайомиться з археологом Засадчуком —
учнем Я.І. Пастернака, вивчає в місцевому музеї археологічні колекції, мате-
ріали недостатньо відомих йому культур (навіть якось ночує в пустому музеї),
читає студентам лекції з археології Середньої Азії. В голодному Вiднi він
знаходить відомого австрійського археолога Франца Ханчара, буває у нього
вдома, допомагає продуктами.
Пізніше, після переїзду на Україну, він підтримував археологічні захоп-
лення запорізького краєзнавця Олександра Бодянського, листувався з ним,
запрошував працювати до себе в експедицію.
Вчений під час польових досліджень висвітлював у місцевій пресі старо-
давнє минуле, часто писав про цікаві здобутки, популяризував археологічне
знання та закликав до збереження пам’яток.
Не забував О.І. Тереножкін і рідний Пугачовський музей, де розпочалася
його наукова діяльність. Ще під час війни писав з фронту до директора музею
К.І. Журавльова, цікавився новими знахідками, мріяв про зустріч.
Щоб показати чим був цей музей в повітовому місті серед заволзьких степів,
треба зробити наголос і на досягненнях Костянтина Івановича Журавльова,
старшого за О.І. Тереножкіна на шість років, з яким вони разом ходили в
———————
34 Шевченко Н.П. Краєзнавча та музеєзнавча діяльність... — С. 20.
35 Там само. — С. 20.
291
археологічні розвідки та займалися розкопками. Проведені Журавльовим по-
льові палеонтологічні дослідження, яким він почав приділяти посилену увагу з
1926 р., викликали зацікавлення спеціалістів, а наукові публікації отримали
визнання і знаходяться в активному вжитку й зараз.
Проста статистика говорить, що за якихось десять років в периферійному
Пугачові виросли широковідомі науковці різного фаху: астроном М.Є. Набоков,
ботанік І.І. Тереножкін, археолог О.І. Тереножкін, палеонтолог К.І. Журавльов.
На цьому окремому прикладі можна простежити, як розвиток справжньої науки
в той час досить чітко корелюється з періодом підтримки краєзнавства.
Хоча краєзнавство і розвивали після революції, почасти на противагу старій
науці як можливу конкурентоспроможну альтернативу, досягнення цієї течії
беззаперечні. І немає ніяких підстав закидати краєзнавству те, що академічна
наука зазнавала в той час утисків. Тим паче необ’єктивними виглядають дещо
занижені оцінки досягнень краєзнавчого руху в історіографії36.
М.Н. Тихомиров 1919 р. пророче написав у «Доповіді про поїздку в іргизькі
монастирі з 31 травня по 17 червня 1919 р.»: «Яке величезне значення мають
місцеві музеї, вони викликають любов до рідної старовини, привчають її
цінувати, охороняти та любити. І це перша сходинка до втілення моєї фантазії
щодо появи місцевих істориків, які б любили і знали рідну старовину».
Мрійливе бажання майбутнього академіка (який тоді не підозрював недалекий
обвал усього краєзнавчого руху та репресії серед науковців, коли в тенетах ГПУ
загине і його рідний брат, теж історик), втім, встигло таки виповнитися, а
Олексій Тереножкін став не лише знавцем місцевої історії — його відкриття
мають світове значення.
Список скорочень
ГИМ — Государственный исторический музей
ПКМ — Пугачевский краеведческий музей
———————
36 Генинг В.Ф. Очерки по истории советской археологии. — К., 1982. — С. 47;
Пряхин А.Д. История советской археологии. — Воронеж, 1986. — С. 23.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-101031 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:24:52Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Саєнко, В. 2016-05-30T10:39:14Z 2016-05-30T10:39:14Z 2012 Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки / В. Саєнко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 281-291. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101031 930.1:303.446.4 Тереножкін Олексій Іванович — археолог, працював в Росії, Середній Азії, Україні. З 15 років почав активно займатися археолого-краєзнавчими дослідженнями в Поволжжі, а потім в Центральній Азії. Одним із перших відкрив цивілізацію Хорезму. 1948 р. переїхав до України, де вивчав передскіфську та скіфську добу. Тереножкин Алексей Иванович — археолог, работал в России, Средней Азии, Украине. С 15 лет начал активно заниматься археолого-краеведческими исследованиями в Поволжье, а потом в Центральной Азии. Одним из первых открыл цивилизацию Хорезма. В 1948 г. переехал в Украину, где изучал предскифскую и скифскую эпохи. Terenozhkin Alexey Ivanovich — the archeologist, worked in Russia, Central Asia, Ukraine. From the age 15 began actively to be engaged in researches of arheologo regional studies in the Volga region, then in the Central Asia. He was one of the first who opened a civilization of Khoresm. In 1948 moved to Ukraine where studied the Prescythian and Scythian periods. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Джерелознавство та історіографія Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки Article published earlier |
| spellingShingle | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки Саєнко, В. Джерелознавство та історіографія |
| title | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки |
| title_full | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки |
| title_fullStr | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки |
| title_full_unstemmed | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки |
| title_short | Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О.І. Тереножкіна у 1920-ті роки |
| title_sort | археологічно-краєзнавча і музейна діяльність о.і. тереножкіна у 1920-ті роки |
| topic | Джерелознавство та історіографія |
| topic_facet | Джерелознавство та історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101031 |
| work_keys_str_mv | AT saênkov arheologíčnokraêznavčaímuzeinadíâlʹnístʹoíterenožkínau1920tíroki |