Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р.
У статті розглядаються передумови, причини, особливості та наслідки проведення аграрної реформи на західноукраїнських землях. Робиться порівняльна характеристика з земельним законом Директорії УНР. В статье рассматриваются предпосылки, причины, особенности и последствия проведения аграрной реформы...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний збірник |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101048 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 105-117. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859810809713000448 |
|---|---|
| author | Тимченко, Р. |
| author_facet | Тимченко, Р. |
| citation_txt | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 105-117. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті розглядаються передумови, причини, особливості та наслідки
проведення аграрної реформи на західноукраїнських землях. Робиться порівняльна характеристика з земельним законом Директорії УНР.
В статье рассматриваются предпосылки, причины, особенности и последствия проведения аграрной реформы в западноукраинских землях. Делается
сравнительная характеристика с земельным законом Директории УНР.
Pre-conditions, reasons, features and consequences of carrying out agrarian
reform on western Ukrainian land are examined in the article. Comparative
description with the landed law of Directory UPR is done.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:19:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
105
Український історичний збірник, Вип. 15, 2012
УДК94 (477) «1919»
Роман Тимченко*
(Київ)
ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р.
У статті розглядаються передумови, причини, особливості та наслідки
проведення аграрної реформи на західноукраїнських землях. Робиться порів-
няльна характеристика з земельним законом Директорії УНР.
Ключові слова: Західно-Українська Народна Республіка, земельна реформа,
Українська Національна Рада, Рада державних секретарів, землеволодіння.
В статье рассматриваются предпосылки, причины, особенности и послед-
ствия проведения аграрной реформы в западноукраинских землях. Делается
сравнительная характеристика с земельным законом Директории УНР.
Ключевые слова: Западно-Украинская Народная Республика, земельная
реформа, Украинский Национальный Совет, Совет государственных секре-
тарей, землевладения.
Pre-conditions, reasons, features and consequences of carrying out agrarian
reform on western Ukrainian land are examined in the article. Comparative
description with the landed law of Directory UPR is done.
Keywords: Western-Ukrainian People’s Republic, landed reform, Ukrainian
National Rada, Advice of state secretaries, landownership.
Листопадова революція 1918 р. і проголошення Західно-Української Народ-
ної Республіки стали знаковими подіями української історії. Чи не вперше за
багато століть українці отримали шанс реалізувати свої віковічні прагнення й
об’єднатися в одну державу. Нарешті, у результаті тривалого процесу, 22 січня
1919 р. Україна стала незалежною соборною державою. Однак це об’єднання з
початку свого існування носило більше декларативний характер. Після Акту
злуки формально продовжували існувати дві держави — УНР на чолі з
Директорією та ЗУНР (після 22 січня ЗОУНР) під проводом Української
Національної Ради (УНРади). Уже з початку свого буття обидва державні
утворення зіштовхнулися з великими проблемами — зовнішніми ворогами та
внутрішніми протиріччями. Одним з основних для їх завдань, що потребувало
першочергового вирішення, було земельне питання, бо селяни перебували у
складному економічному становищі й дедалі популярнішими ставали гасла,
висунуті більшовиками.
———————
* Роман Тимченко — кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту
історії України НАН України.
106
Мета нашого дослідження — визначення причин і передумов проведення
земельної реформи на Галичині, аналіз її сутності та значення для селянства
західноукраїнських земель, а також порівнянні з таким же законом Директорії.
Дана тема знайшла певне відображення в дослідженнях М. Литвина й
К. Науменка, Б. Тищика та П. Гай-Нижника, де історики дають короткий опис
проведення земельної реформи ЗУНР. Особливу наукову цінність становить
праця О. Павлишина, у якій характеризується прискіплива робота по підготовці
даного закону1.
Західноукраїнські землі протягом тривалого часу входили до складу Австро-
Угорської імперії. Селянство, що становило абсолютну більшість населення
краю, перебувало в скрутному становищі. Хоч революція 1848–1849 рр. й
ліквідувала кріпосне право в Австро-Угорщині, але не набагато покращила їхнє
становище. Ціна за викуп особистої залежності в десять разів перевищувала всі
існуючі повинності. До того ж поміщики, при проведенні реформи, захопили всі
ліси, луки й пасовища. Їм належала майже половина орних земель. Селяни ж
мали або невеликі наділи землі, або не мали її взагалі й змушені були найматися
на роботу до панів або церкви.
На Галичині продовжували панувати пережитки феодальних відносин.
Поміщики змушували селян працювати на їхніх угіддях та виконувати різно-
манітні повинності на користь держави. Наймити працювали по 16 годин на
добу і отримували мізерню платню, що звісно їх не влаштовувало.
У 1914 р. розпочалася Перша світова війна, яка завдала великої шкоди
західноукраїнським землям. Вони опинилися в епіцентрі військових дій і пере-
ходили з рук в руки — від влади Австро-Угорщини до Російської імперії.
У результаті боїв були зруйновані десятки сіл і містечок. У Бродівському повіті
з 13644 хат уціліло 6231, без даху залишилось 3 тисячі жінок і дітей.
У Тернопільському повіті ситуація була ще гіршою. У с. Данисові залишилося
128 хат (з 405), с. Буцневі — 239 (з 421), Купчинцях — 450 (з 6442). Ряд містечок
та сіл, розташованих у зонах ведення боїв, були фактично зруйновані: Броди,
Вишневчик, Яловець, Монастирськ, Надвірна, Журавно, Гвоздець, Галич, Тлу-
мач, Богородчани, Делятин. Майже половину будівель зруйновано у Скольому,
Болехові, Печеніжені3.
У січні 1918 р. примусова праця в поміщицьких маєтках узаконилася урядом
і сягала 3 днів на тиждень. Половина землі не розорювалася, впала врожайність
технічних і зернових культур. Більш ніж удвічі скоротилося поголів’я коней4.
———————
1 Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. — Львів, 1995; Тищик Б.Й. Західно-
Українська Народна Республіка (1918–1923 рр.). Історія держави і права. — Львів, 2005;
Гай-Нижник П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державо-
творення (1917–1920 рр.). — К., 2010; Павлишин О. Підготовка аграрної реформи в
ЗОУНР // Україна: культурна спадщина, національна свідомість і державність. — Вип. 6. —
Львів, 2000. — С. 170–183.
2 Литвин М.Р., Науменко К.Є. Назв. праця. — С. 91.
3 Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-
украинских землях в период империализма. — Львов, 1983. — С. 35.
4 Литвин М.Р., Науменко К.Є. Назв. праця. — С. 92.
107
Наприкінці війни в Галичині й Буковині спостерігався рух за ліквідацію помі-
щицьких маєтків. Зустрічалися випадки збройного протистояння з поліцією, яка
спробувала зібрати контрибуцію5. Популярним став і більшовицький декрет
«Про землю», однак масового розповсюдження не дістав. Це пов’язано з різним
історичним розвитком обох частин України.
Калейдоскопічні зміни подій, що відбулися в жовтні 1918 р., охопили
революційними ідеями майже все населення західноукраїнських земель. Під
тиском військових 1 листопада українці перебрали у свої руки владу у Львові та
інших містах і селах Галичини. Особливу надію влада покладала на залучення
до війська української молоді, але сподівання не виправдалися. Солдати, повер-
нувшись із фронтів Світової війни чи з полону, теж не поспішали знову брати до
рук зброю. На пропозицію приєднатися до війська вони відповідали: «Я вже три
роки в плєну наголодувався, набідився, воювати мені остогидло»6. Галицький
публіцист В. Будзиновський досить точно відтворив настрої українських вояків:
«Ми у Львові вже непотрібні. Там сім українських регіментів (полків — Р.Т.).
З Київа ще йдуть чотири корпуси, бо Галичина відходить до Соборної України...
На добавок ми чули від сицилістів (соціалістів — Р.Т.), що будуть ділити пан-
ські грунта. Треба ж кождому бути дома. Хто буде сидіти у Львові пильнуючи,
щоби Ляхи не зробили повстаня, той верне до порожної і вилизаної миски»7.
Отже, з цього випливає, що для більшості військових, які переважно були
вихідцями з села, революція фактично закінчилася. Влада УНРади була вста-
новлена, а значить, на їхню думку, необхідно повертатися додому й ділити
землю. Часто поміщицькі володіння, які залишалися без нагляду, піддавалися
грабунку. Зокрема, кур’єр УНРади В. Добровольський писав, що «…у селі
Гошанах у дідича Янка знайдено зброю і амуніцію, яку жандармерія з Хишевич
зконфіскувала. Дідич Янко втік до Самбора, полишаючи двір на двох жінок,
яким не заплачено. Вони по його втечі з полоненими італійцями кинулись
грабувати двір»8. Тому українським політикам необхідно було швидко вста-
новити порядок і розв’язати селянське питання.
Прийшовши до влади УНРада 5–6 листопада проголосила ряд декларацій до
населення західноукраїнської республіки по роз’ясненню перспектив майбутньої
політики. Зокрема, що в «сотвореній Тобою державі не буде поневолення нації
нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними
й економічно слабшими»9. Майбутній український парламент «переведе спра-
ведливу аграрну реформу, силою котрої земля великих земельних дібр перейде
на власність малоземельних і безземельних». Отже, УНРада визначалася тим-
———————
5 Тищик Б. Назв. праця. — С. 125.
6 Солдатенко В., Савчук Б. Галицька армія у Наддніпрянській Україні. — К., 2004. —
С. 31.
7 Будзиновський В. Ішли діди на муки (введення в історію України). — Ню-
Йорк,1958. — С. 4.
8 Державний архів Львівської області (далі — ДАЛО). — Ф. 257. — Оп. 1. —
Спр. 23. — Арк. 12.
9 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали: в 5 т. /
Кер. роботи і відп. ред. О.Ю. Карпенко. — Т. 1. — Івано-Франківськ, 2001. — С. 336.
108
часовим органом управління, а реформування аграрного сектору ЗУНР мав
здійснити майбутній парламент.
Зрозуміло, що вирішення земельного питання в умовах війни з Польщею,
розрухи господарства, нестачі продуктів стало особливо актуальним і вимагало
від керманичів ЗУНР швидких, безпомилкових дій. Для покращення становища
населення, у тому числі й селянства, після Першої світової війни ще напередодні
повстання 29 жовтня у Львові було створено Центральне бюро УНРади на чолі
з р. Перфецьким та Харчовий уряд, головою якого став С. Федак. Останній мав
займатися забезпеченням державних, освітніх і лікувальних установ продуктами
харчування10. УНРада закликала утворювати повітові харчові комітети, які мали
б перейняти на себе функції повітових урядів
Тим часом заступник державного секретаря закордонних справ М. Лозин-
ський у передовій статті газети «Діло» виклав свої судження стосовно існування
державності в Галичині й проведення в ній земельної реформи, яка вважалася
«найголовнішою журою нашої державної власти». На його думку, з великого
землеволодіння необхідно утворити «земельний фонд Народної Республики,
яким мають бути заспокоєні земельні потреби селянства». Установчі збори по-
винні вирішити способи управління цим фондом11.
Проведенням же аграрної реформи ЗУНР мав займатися Державний Секре-
таріат земельних справ. До його обов’язків входив контроль за сільським гос-
подарством та підготовка проведення земельного закону. Йому підпорядкову-
валися рільничі референти при державних повітових комісаріатах, які поступово
переросли в земельний відділ. Референти повинні були співпрацювати з лісо-
вими інспекторами та управами державних маєтків12.
З метою розробки аграрного законопроекту на січневій сесії УНРади в
Станіславові була створена земельна комісія, до складу якої ввійшли С. Дани-
лович, С. Вітик, А. Шмігельський, П. Шекерик-Доників, Т. Старух, Л. Петру-
шевич, С. Онишкевич, І. Макух та інші13. Ця організація прийняла ряд резолю-
цій стосовно проведення весняно-польових робіт, регламентування умов оренди
землі. Зокрема, дані рішення зобов’язували Раду державних секретарів розро-
бити розпорядження з цього приводу. Пізніше, 18 січня Державний секретаріат
внутрішніх справ видав обіжник повітовим комісарам щодо організації весняних
робіт: «Як що двірських обшар не обсіє і з власної вини оголошеної скількості
моргів до кінця цьвітня 1919 р., а насіє зужив в иньший спосіб, платить за
кожний сотнар метричний бракуючого збіжа 500 К (крон — Р.Т.)»14. Перед-
бачалося також в кожній громаді вибирати місцеву рільничу комісію з чотирьох
осіб, котра займалася збором даних щодо засіяних заможними господарями й
бідними селянами. Якщо з певних причин поле не оброблялося, його мав
орендувати повітовий комісаріат15.
———————
10 Діло. — 1918. — 30 жовтня.
11 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923... — Т. 1. — С. 443
12 Чубатий М. Державний лад Західної області Української Народної Республики. —
Львів, 1921. — С. 37.
13 Нове життя. — 1919. — 7 січня.
14 ДАЛО. — Ф. 257. — Оп. 1. — Спр. 1483. — Арк. 3–4.
15 Там само.
109
21 лютого 1919 р. була прийнята постанова Державного секретаріату зем-
леробства й внутрішніх справ про примусовий обробіток землі: «Всі грунти,
пригожі для рільничої культури мають бути управлені і нікому не вільно лишати
придатного до культури грунту облогом»16. Землі, залишені поміщиками або
селянами, держава через спеціальні повітові чи громадські комісії передавала
орендарям для обробітку. Вони, у свою чергу, сплачували відповідний чинш.
Тих, хто переховував пригожі для обробітку землі, насіння, живий і мертвий
інвентар передбачалося покарати у вигляді арешту до шести місяців і штрафу до
50 тисяч крон17. Такий вимушений крок був направлений, у першу чергу, на
відбудову сільського господарства після Першої світової війни й для забез-
печення населення, особливо армії, продовольством. Ці заходи так і не принесли
бажаного результату, оскільки час збирання врожаю припав на відступ УГА за
Збруч до Наддніпрянщини.
На сесії УНРади 2–4 січня обговорювали й питання майбутньої аграрної
реформи, зокрема, чи повинна вона бути однаковою для обох частин України.
Та через непевність майбутнього державно-правового статусу Наддністрянщини
у об’єднаній державі керівництво ЗУНР вирішило почекати з висновками.
Галичани негативно оцінили й земельний закон Директорії УНР, прийнятий
8 січня, оскільки він був направлений на соціалізацію землі й скасовував
приватну власність, що для них було неприйнятним.
22 січня відбулася історична подія — УНР і ЗУНР задекларували об’єд-
нання в одну незалежну соборну державу. Наступного дня для визначення
форми як центральної, так і місцевої влади скликався Трудовий Конгрес18.
Проведені заходи не утворили нової держави, а тільки намітили шлях до її
заснування. Здійснити це мали Установчі Збори, час і спосіб скликання яких
визначав уряд. ЗУНР стала називатися Західною областю Української Народної
Республіки (ЗОУНР). Гербом ЗОУНР уже вважався тризуб замість лева. УНРада
отримала формальну змогу впливати на політичне життя Наддніпрянщини через
свого представника в Директорії. Навпаки, влада останньої не розповсюджу-
валася на західноукраїнські землі19. Хоча формально обидві частини й об’єдна-
лися в одне ціле, але кожна продовжувала проводити власний політичний курс.
Таким чином, уряд ЗУНР (ЗОУНР) вирішив, що має всі необхідні права на
проведення власного аграрного закону.
Напередодні об’єднання представники галицького селянства, делеговані до
Києва, заснували фракцію «Селянсько-українське демократичне сторонництво»
на чолі з Т. Старухом. У його програмному документі передбачалося: узако-
нення приватної власності; можливість наділення землею лише тих, хто її
обробляв; непорушність господарств з загальною площею до 50 моргів і
———————
16 Вістник державних законів і розпорядків Західної Області Української Народної
Республіки. — 1919. — Вип. 3. — 2 марта. — С. 18.
17 Там само. — С. 19.
18 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі — ЦДІА
України, м. Львів). — Ф. 760. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 4 зв.
19 Там само. — Ф. 581. — Оп. 1. — Спр. 118. — Арк. 1.
110
конфіскація за відповідний викуп землі, що перевищувала дану норму20. На
засіданні Трудового Конгресу лідер фракції виступив з цією програмою і
наполягав на проведенні окремого закону для західноукраїнських земель.
30 січня на засіданні Державного Секретаріату земельних справ з метою
юридичного супроводу земельної реформи було створено правничу комісію з
15 осіб на чолі з М. Мартинцем, на засіданні якої обговорено прийнятий 8 січня
земельний закон Директорії. Галицьким лідерам не сподобалася реформа,
здійснена в Наддніпрянській Україні, оскільки вона не відповідала розвитку й
традиціям західноукраїнських земель. Віце-президент УНРади Л. Бачинський
вважав, що юридично вона не повинна взагалі розповсюджуватися на Галичину,
бо була прийнята до укладення Акту соборності. Він наголосив на необхідності
поділу землі між мало- і безземельними селянами. С. Данилович, навпаки, ви-
ступив з проектом передачі великого землеволодіння громадам для колектив-
ного господарювання21.
4 лютого на черговому засіданні УНРади С. Голубович наголосив на
проведенні в скорому часі аграрної реформи: «Стреміти будемо, щоби розвязка
тая наступила без заколоту і потрясень та щоби забезпечила нашому народови
на його землі свободне володіння». Він підкреслив, що аграрна комісія керу-
ється засадами, які підтримує Директорія, однак з огляду на відмінні правові й
соціальні відносини ЗОУНР «справа та буде у нас вирішена окремим обласним
законом»22.
Фактично за три місяці існування держави в Галичині наддністрянський
уряд тільки обіцяв провести реформу, однак не поспішав цього робити. Лише на
цьому засіданні С. Голубович виклав положення проекту закону аграрної комі-
сії: «1) Вивласнення більшої посілости через викуп; 2) узнається приватну
власність; 3) буде установлено мінімум непозбувальне; 4) право наслідства і
обтяження буде обмежене; 5) більші лісні комплекси стануть державною влас-
ністю; 6) набувати землю мають право безземельні й малоземельні; 7) заплата за
землю наступить дорогою індемнізації (шляхом кредитної оплати — Р.Т.)»23.
Після цього розпочалося жваве обговорення аграрної реформи ЗОУНР депу-
татами. Зокрема, М. Королюк наголосив на недопустимості насильних реквізи-
цій збіжжя на селі і проведенні земельного закону у порозумінні з масами.
С. Онишкевич зазначав, що «аграрна реформа — музика будучини», й наполягав
на поступовому її проведенні. Для початку депутат радив взяти дідичівські землі
(отримані королівськими грамотами — Р.Т.) і наділити найбідніше селянство,
аби воно «не вийшло покривджене»24.
У дискусію активно включалися й депутати, які представляли селянство,
оскільки їх у першу чергу хвилювало швидке вирішення аграрного питання.
———————
20 Дрогобицький листок. — 1919. — 14 лютого.
21 Нове життя. — 1919. — 3 лютого.
22 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Документи і матеріали: в 5 т.
/ Кер. роботи і відп. ред. О.Ю. Карпенко. — Т. 2. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 181.
23 Західно-Українська Народна Республіка1918–1923… — Т. 2. — С. 191.
24 Там само. — С. 185.
111
Г. Тершаковець радив разом з земельною реформою провести камасацію
(ліквідацію черезсмужжя) грунтів. Т. Маркус у справі реформи бажав «забрання
від панів грунтів і інтабуляції на Громади, щоби вже їм ніякий ворог не міг
відійняти». Він вважав, що поділу землі не потрібно розпочинати, оскільки не
вистачало технічних сил для цього, а, головне, військо «довідавшись, що ділять
вже землю, кине кріси, втече домів, щоби битись з сусідом за кращу пайку, тим
часом Ляхи всядуть на карк»25. М. Пачовський пропонував у першу чергу
передати селам ліси і пасовища, а потім поступово проводити інші засади
закону. Крім того, він негативно оцінював закон Директорії. Державний сек-
ретар І. Макух, навпаки, пропонував надрукувати земельну реформу УНР, про-
екти Л. Бачинського та С. Даниловича й поширити їх серед селянства, аби вони
з ними ознайомилися та внесли свої корективи. За його словами — селянство це
«золото, якого недооцінюємо»26.
У наступні дні сесії УНРади неодноразово поверталися до аграрних проблем
республіки й майбутньої реформи. 6 лютого 1919 р. на засіданні Національної
Ради з промовою стосовно земельного закону виступив Л. Бачинський, напри-
кінці якої заявив: «Згори мусимо бути на те приготовані, що наша земельна
реформа не буде досконала, та що треба буде її поправляти цілими десятками
літ, поки витвориться таке володіннє землею, яке лишиться на довший час»27.
Дискусія стосовно цього питання відбувалася також 8 та 10 лютого 1919 р.
10 лютого правничу комісію розширили до 25 осіб й обрали Л. Бачинського
її головою. Наступного дня продовжили обговорення проектів земельного
закону, авторами яких були Л. Бачинський і С. Данилович.
Голова комісії пропонував поділити велику земельну власність і передати її
тим селянам, які на ній працюють, у розмірах, необхідних для їх розвитку.
З цією метою землю, більшу за означений максимум, передбачалося примусово
викупити й перетворити її в особливий державний фонд з якого наділялися
мало- і безземельні власники. Ті особи, які її отримали, мали сплатити вищу за
купівельну ціну через витрати на реформу й земельні борги. Л. Бачинський був
проти передачі землі громадам через відмінний у західноукраїнського селянства
історичний розвиток і притаманний їм індивідуальний характер ведення гос-
подарства. Однак ліси, за його законопроектом, передбачалося передати у
власність тих же громад. Селяни мали право продавати або ставити під заставу
четверту частину свого наділу тільки у важливих випадках і за дозволом
компетентної влади. Право спадку розповсюджувалося тільки на найближчу
рідню — дітей, внуків, братів, сестер, батьків. В інших випадках земля пере-
ходила до повітових або громадських селянських спілок. Влада мала право
відібрати наділ, якщо власник протягом двох років її не використовував, або
зібрав менший, ніж у два рази врожай, передбачений для такої площі
господарства28.
———————
25 Там само. — С. 186.
26 Република. — 1919. — 7 лютого.
27 Народ. — 1919. — 16 березня.
28 ЦДІА України, м. Львів. — Ф. 581. — Оп. 1. — Спр. 96. — Арк. 22–23.
112
Депутат С. Данилевич пропонував схожий на радянський варіант проект, де
великі землеволодіння передавалися в колективне користування, якими розпо-
ряджалися земельні ради вибрані місцевим населенням шляхом прямого й рів-
ного голосування. На них покладався обов’язок організації спільного господа-
рювання, ведення документації, забезпечення необхідним інвентарем і справед-
ливий розподіл прибутків. «Може бути так, — говорилося в законопроекті, —
що кождий працюючий в господарстві бере звичайну платню робітника в тій
околиці, а опісля що року спільний зиск з господарства розділюється поміж
робітників після днів їх з праці яко додаток до платні, — може бути так, що
працюючі в тім господарстві діляться після днів своєї праці безпосередньо
узисканими плодами або постановлять плоди ті чи часть їх для заспокоєння
своїх власних потреб». Відшкодування власникам він планував встановити за
цінами 1913 р. «земельними банками при уділюванні гіпотетичних позичок».
Виплата мала відбуватися в процентних облігаціях протягом 50 років. Однак
автор законопроекту не визначився з максимальною кількістю її володіння й
наводить цифру 50–100 моргів. Більшість же учасників відстоювала приватну
власність, однак думки також розділилися щодо максимальної її кількості29.
Гостро постало питання про шляхи передачі землі найбіднішим селянам.
О. Чайківський і А. Онищук запропонували її конфіскацію у великих власників,
а не викуп. Цю ідею підтримали соціал-демократи. Л. Бачинський повідомляв,
що у разі конфіскації великої землевласності держава повинна буде реквізувати
й промислові об’єкти. У той час член радикальної партії П. Шекерик-Доників
пропонував аби селяни викупали свою землю, оскільки «знаємо, що доки не
заплатимо, доти нашою не буде»30. Петрицький взагалі пропонував відкласти
проведення земельної реформи до закінчення війни з Польщею.
3–7 березня відбулося чергове засідання земельної комісії, де колишній
міністр земельних справ М. Шаповал наполягав на прийнятті закону схожого з
наддніпрянським, однак його погляди не підтримали галицькі політики. Він
відзначав, що у законі УНР право користування землею не ліквідовується,
оскільки з часом завдяки соціалізації все населення стане рівним, зросте про-
дуктивність праці, а приватна власність на землю цього не дозволить зробити.
У результаті тривалого обговорення були прийняті «Основи земельного
закону», головними постулатами якого були наступні положення: конфіскація
землі в осіб, що володіють нею понад норму, а також угідь, що перебувають у
руках спекулянтів; повне відшкодування вартості малих наділів, а більших за
певний відсоток; ліси стають власністю держави за виключенням незначних
масивів; пасовища мають перейти у власність громад. Крім того, програма
забороняла продавати землю, меншу за означений мінімум, а селяни, які
ухиляються від війни з поляками, взагалі не повинні її отримати. Закінчувався
документ наступними словами: «Наділення землею відбуватиметься після
закінченню війни і по повороті жовнірів з фронту і полону». Для остаточного
———————
29 Західно-Українська Народна Республіка1918–1923… — Т. 2. — С. 71–76.
30 Західно-Українська Народна Республіка: Ілюстрована історія. До 90-річчя утво-
рення. — Львів, Івано-Франківськ, 2008. — С. 198.
113
перетворення «Основ» у справжній закон була обрана субкомісія на чолі з
Л. Бачинським31.
«Земельна реформа, — писала з цього приводу урядова газета “Република”
на початку квітня 1919 р., — заважить на взаємних відносинах до сусідів та
дальших держав... Від реформи буде залежати їх прихильний чи ворожий
настрій до нас. Отже, Ленін чи Вільзон. Коли ми не рішені, то виявимо о много
більшу політичну зрілість, коли сей проблем відложимо ще на тиждень чи
два»32.
Проект земельної реформи неодноразово обговорювався на зборах полі-
тичних партій. Так на засіданні Української радикальної партії 22–23 березня
С. Данилович закликав передавати селянам землі великої власності та церкви в
сумі, що необхідна для амортизації гіпотеки. Однак його побажання на з’їзді не
знайшли підтримки. На цьому зібранні ухвалили рішення про створення в
кожному селі «Селянської спілки»33.
Наприкінці березня на засіданні Української соціал-демократичної партії
учасники виступали за конфіскацію землі без викупу і спільне користування34.
Представники найбільш популярної Української національно-демократичної
партії активно обговорювали доцільність аграрних перетворень. У прийнятій
новій програмі вказувалося, що в першу чергу необхідно наділити малозе-
мельних селян, які брали безпосередню участь у боротьбі з поляками.
Як бачимо, з моменту проголошення злуки вже пройшло більше двох
місяців, а закон ще не був прийнятий. Хоча в умовах рухливості кордонів і війни
з ворогами ця проблема відходила на другорядний план. З іншого боку —
проведення реформи було великою необхідністю саме через протистояння з
Польщею і появою невдоволених політикою УНРади, особливо діяльністю
Селянсько-Робітничого союзу. Головою СРС був маловідомий до того в полі-
тичному житті Д. Дем’янчук. 1 січня 1919 р. вийшов друком перший помер
газети СРС «Республіканець», яка з кожним номером все різкіше виступала
проти політики уряду ЗОУНР35. Спочатку газета закликала уряд ЗОУНР здійс-
нити «аграрну та соціяльну реформу», поки «невдоволений народ не вхопиться
до боротьби з дотеперішнім ладом», але з березня 1919 р. вона вже ставила
ліворадикальні вимоги повалення існуючої влади. У газеті відкрито писалося:
«Ми скинули із себе національну неволю, ми мусимо скинути... неволю
соціальну»36. Представники СРС радили уряду провести реформу схожу на
земельний закон Директорії УНР. Соціалістичні наддніпрянські партії всіляко
підтримували діяльність союзу, оскільки він виступав проти політики УНРади.
———————
31 Република. — 1919. — 9 марта.
32 Там само. — 1919. — 2 цвітня.
33 Народ. — 1919. — 30 марта.
34 Райківський І. Галицька соціал-демократія в Українській революції 1917–1920 рр.
// Галичина. — Івано-Франківськ,1998. — Ч. 1. — С. 46.
35 Його ж. Українська соціал-демократія в суспільно-політичному житті ЗУНР
(листопад 1918 р. — липень 1919 р.) // Україна: культурна спадщина, національна сві-
домість і державність. — Вип. 18. — Львів, 2009. — С. 221.
36 Республіканець. — 1919. — 8 лютого; Республіканець. — 1919. — 13 березня.
114
На черговому квітневому засіданні Національної Ради продовжилося обго-
ворення земельного закону. У цій справі р. Перфецький наголосив, що землю
отримають всі рільники, які її не мають. Насамперед, воїни, які боролися за
незалежність Західної області УНР проти Польщі, та вдови загиблих, а потім
інваліди світової війни й безземельні та малоземельні селяни. Дезертири й ті, що
ухилялися від служби на користь української державності, не мали права на
отримання своїх паїв. Виступаючий доповів, що час і спосіб переділу землі має
вирішити окремий закон37.
Питання про долю церковного землеволодіння також потребувало вирі-
шення. Представник греко-католицької церкви П. Філяс у своєму виступі звер-
нув увагу на наступні принципи: «Розбіжність засад земельної і лісової гос-
подарки. Передаючи ліси державі, робимо міліони людей зависимими від
великого державного лісового капіталу. […] Не відсуваємо інтелігенції від права
користування землею. Не випробовуймо надто прінціпу, що земля належить
тільки тим, що власники руками працюють на ній»38. З цим слід погодитися,
оскільки це зменшувало соціальну підтримку УНРади. Крім того протоігумен
закликав до встановлення певного мінімуму для церковних і монастирських
угідь. М. Лозинський не погодився з представником духовенства. Він підтримав
соціалізацію лісових масивів і зазначив, що про матеріальні добра церкви має
дбати тільки держава. Також виступаючий був противником того, «щоби церква
скликувала всю суспільність служити її матеріальним справам»39.
В. Темницький радив прийняти тимчасовий закон до скликання Сойму. Він
був противником соціалізації, яку в своєму законі проголошувала Директорія, і
закликав до узаконення дрібної селянської власності. Пропонував викреслити
наступні пункти земельного закону — місця, де говориться про відшкодування й
поділ вивласненої землі. Р. Трильовський радив створити на місцях дворів
рільничі й фахові школи зі спілковими господарствами, у яких могли б брати
участь мало- і безземельні селяни.
Представники селянства одноголосно висловилися проти соціалізації і
спільного господарства. Так Свидуляк зазначив, що селяни «бояться щоби при
соціалізації не наступила друга панщина». А Дувірак пропонував розділити
зруби між селянами.
Наприкінці обговорення аграрного питання знову виступив Р. Перфецький і
наголосив, що законопроект ще раз буде переглянутий земельною і законо-
давчою комісіями40.
Дискусії, відсутність кардинальних рішень у економічній сфері шкодили
західноукраїнській державності. Колишній секретар військових справ Д. Вітов-
ський наголошував, що «Національна Рада дотепер нічого не дала ані робіт-
никам. Ані селянам, тому викликала незадоволення. Вона повинна розв’язатися,
———————
37 Нове життя. — 1919. — 4 квітня.
38 Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923… — Т. 2. — С. 313.
39 Там само.
40 Там само. — С. 315.
115
проголосивши восьмигодинний робочий день праці для робітників, […] порі-
шивши, що земля великих власників переходить у власність селян…»41.
Варто відзначити, що населення в різних місцевостях проводило мітинги з
приводу аграрної реформи ЗОУНР. На вічах у Снятині (9 лютого), Рожнові
(15 лютого) та Заболотові (23 лютого) ухвалено наступні положення: земля є
власністю народу; її необхідно перерозподілити між мало- і безземельним
селянством; ліси до проведення реформи передати під управління повітової
влади42. 9 лютого в Корчині зібрання вимагало наділення селян землею без
викупу, 17 березня у Золочеві віче ухвалило резолюцію, у якій висловило
підтримку основ земельної реформи43. Збори села Устє Зелене Бучацького
повіту погодилися на викуп, але лише за невеликою ціною44. 13 квітня на зборах
в Коломиї виступив П. Шекерик-Доників і наголосив, що селянсько-радикальна
партія виступає проти соціалізації землі й збереження приватної власності. Він
підтримував свої ранні ідеї про наділення малоземельних селян землею, але при
умові безоплатної передачі. У Городенці А. Крушельницький вів роз’ясню-
вальну роботу серед селян і зазначив свої два погляди на аграрний устрій,
зокрема, приватну власність і спільне господарювання45.
Селяни, що були незадоволені повільним просування вирішення реформи,
почали самочинно ділити землю. Ця політика іноді підтримувалася стрільцями
УГА46. Так у Яворівському повіті на селянських сходах вирішили давати по
15 моргів землі українцям, що служили у війську, а іншим по 447. Місцевій владі
УНРада надала право ув’язнювати на 6 місяців або штрафувати на суму 10 тисяч
крон за самовільне захоплення земель, однак і це не дало позитивного резуль-
тату. Таке нетерпіння пов’язане з важким становищем селянства, що потерпало
від військових дій, безкінечних ревізій та голоду. Зокрема про це свідчить лист
від жителів с. Бортники Тлумацького повіту до газети «Республіканець»: «Біля
нас крайна біда. Нема що їсти, нема що і де засіяти і не маємо гроший на
закупно харчів».48 Бродівська повітова національна рада 25 березня повідомляла
уряд, що повіт вимирає від голоду49. Із Тернопільського повіту 1 квітня на-
дійшла також скарга: «Ми всі мешканці громади Дітківці єстесьмо дуже бідні
[…] всі наші господарства в часі австрійської війни знищені […], не маємо куска
хліба, ані картоплі […], не осталось ні одної хати…»50 Аналогічні скарги
надходили з інших повітів.
———————
41 Република. — 1919. — 29 березня.
42 Нове життя. — 1919. — 5 березня.
43 Республіканець. — 1919. — 16 марта.
44 Нове життя. — 1919. — 2 лютого.
45 Народ. — 1919. — 13 квітня.
46 Васюта І.К. Галицько-волинське село між світовими війнами: монографія. —
Львів, 2010. — С. 154.
47 Тищик Б. Назв. праця. — С. 246.
48 Республіканець. — 1919. — 17 квітня.
49 ДАЛО. — Ф. 129. — Оп. 2. — Спр. 1441. — Арк. 2.
50 ДАЛО. — Ф. 129. — Оп. 2. — Спр. 1441. — Арк. 7.
116
Нарешті 14 квітня, після тривалих дискусій в УНРаді, ухвалили Закон про
земельну реформу51. А. Горбачевський зазначив, що він «є вислідом взаємного
порозуміння, компромісу всіх партій, які може з забезпеченням партійних
інтересів згодилися для загального добра на деякі уступки»52. Головною ідеєю
закону було вивласнення великої земельної власності та наділення нею мало і
безземельних селян. Однак опублікований він був у газеті «Република» лише
8 травня. Фактично західноукраїнська влада як не поспішала з його прийняттям,
так і тягнула з публікацією.
За законом у земельний фонд ЗОУНР конфіскації підлягали поміщицькі,
монастирські, церковні, єпископські, ерекціональні та фондаційні землі, набуті
власниками з метою спекуляції, не оброблювальні й ті, що перевищують
зазначені площу. Живий і мертвий інвентар, що належить до певного наділу
підлягав також конфіскації, на відміну від предметів домашнього вжитку, одягу
тощо. Це пов’язано з подальшим раціональним використанням землі, яка без них
могла залишися без обробки. Конфіскації без відшкодування підпадали домени
колишньої австро-угорської імперії, домени власників, які зі зброєю боролися
проти державності ЗОУНР, землі, набуті на спекуляціях, отримані під час війн
1914–1919 рр. Ліси ж переходили під управління держави, а водойми ставали
колективними для громад, за винятком судно- і лісоплавних річок. Пасовища й
полонини, які не були власністю селян, переходили також під їхнє керівництво.
У першу чергу передбачалося наділення землею жовнірів-рільників ЗОУНР,
що «в її обороні проливали свою кров, або наслідком війни иншим чином стали
неспосібними до праці, вдовиці і сироти по них, як також инші жертви сеї або
всесвітньої війни та прочих безземельних і малоземельних рільників»53. Даний
розподіл відкладався на невизначений термін і не міг розпочатися «перед
закінченням війни і поворотом жовнірів до бранців домів». Особи, покарані за
дезертирство та ухиляння від служби в армії, за злочини та співучасть у них
проти держави, а також громадяни інших держав права на отримання конфіс-
кованої землі не мали. Частина наділів фонду залишалася для «громадського
господарства держави, громад або загально корисних економічних, культурних і
добродійних заведень (потреб — Р.Т.) для творення взірцевих господарств,
рільничих шкіл, промислових, просвітних, добродійних і загально корисних
завдань». Питання відшкодування, розмір і спосіб оплати з приводу конфіско-
ваних земель мав вирішити майбутній Сойм ЗОУНР.
До часу поділу між селянством землею мала управляти обласна, повітові та
громадські земельні комісії. За законом до обов’язків обласної комісії входило
конфіскація, відшкодування і перерозподіл землі. Повітова повинна вести на-
гляд за господарюванням на конфіскованих землях у своєму повіті, перевіряти
звіти громадських комісій і скарги громадян. Громадська — управлінням на
місцях і була підконтрольна вищеназваним організаціям.
———————
51 Нове життя. — 1919. — 3 люте.
52 Західно-Українська Народна Республіка: Ілюстрована історія. До 90-річчя утво-
рення. — Львів, Івано-Франківськ, 2008. — С. 200.
53 Західно-Українська Народна Республіка1918–1923… — Т. 2. — С. 351.
117
Водночас окремий параграф попереджав селян, що «за самовільний захват,
ділення вивласнених на основі сього закону земель та нищення лісів, будинків,
інвентарю і земних плодів, оскільки не становить вчинків, підлягаючих під
карний закон, мають карати адміністративні власті карою арешту до 6 місяців, з
котрою може бути получена грошева кара до 10000 корон. Крім того має бути
опечена утрата права на наділ землі»54.
Ухвалений закон, який довгий час не публікувався в офіційній пресі, не
забезпечив стабільності ситуації на західноукраїнських землях. Це пов’язано не
тільки з важким військовим становищем й прибуттям генерала Ю. Галлера з
армією до Польщі, але й складними внутрішніми відносинами в державі. Про це
говорить активна діяльність СРС, а також Дрогобицьке повстання 14–15 квітня
1919 р. проти повітової ради, придушене військами ЗОУНР. Недарма Головний
Отаман С. Петлюра в телеграмі до державного секретаріату звертав увагу на
незадоволення солдатів та населення політикою уряду. «Маю цілком певні
повідомлення, — писав С. Петлюра, — про неспокій у військах і серед насе-
лення на грунті незадоволення політикою Державного Секретаріату в соціаль-
них питаннях, а особливо по земельних. […] Соціальні реформи, а особливо в
земельному питанні, а також припинення процесів за відшкодування помі-
щицьких збитків, які обурюють галицьке селянство і настроюють його проти
влади, мусять бути розв’язані позитивно в першу чергу. Кожний день про-
тягання справи веде неминуче до катастрофи. Прошу звернути на це увагу і
вжити відповідних заходів, продиктованих державною мудрістю і передба-
ченням неминучих конфліктів в житті населення Західної України»55.
Що ж схожого й відмінного в земельних законах Директорії УНР і ЗОУНР.
У Наддніпрянській Україні його прийняли набагато раніше — 8 січня 1919 р., а
отже, на три місяці довше галичани готували свої перетворення в аграрній сфері.
Закон Директорії УНР ліквідував приватну власність на землю, у той час як
галицький уряд її охороняв. Верховним власником землі в Наддніпрянщині
проголошували державу, яка за допомогою своїх органів адміністрації та ви-
борних земельних управ здійснювали її управлінням. Він проголошував непо-
рушність угідь до 15 десятин (30 моргів). Державні органи мали право надавати
селянам землі в користуванняв розмірі не менше 5 десятин для середнього
трудового господарства й не більше трудової норми. Крім індивідуального
господарювання, закон передбачав добровільні хліборобські спілки в коопера-
тивній формі. Отже, земельний закон Директорії був побудований на соціальних
засадах, однак він відрізнявся більшою радикальністю порівнюючи з анало-
гічним законом ЗОУНР. Він передбачав безкоштовне наділення селян землею, в
той час як вирішення цього питання у Галичині відкладалося на невизначений
термін до скликання Сойму, що й мав визначити розмір і час сплати селянами за
наділи. Хоча закон Директорії також є незавершеним і був швидко прийнятий
через наступ більшовиків. Одне можна стверджувати, що обидва документи так і
не впровадилися в життя. Директорія весь час переїжджала й змінювала власні
———————
54 Република. — 1919. — 8 травня.
55 ДАЛО. — Ф. 129. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 2–3.
118
столиці, підконтрольна їй територія то скорочувалася, то збільшувалася. Тоді, як
галичани через боротьбу з поляками, неможливість провести вибори до Сойму
так і не мали можливості реалізувати положення аграрного закону в життя, через
два місяці взагалі перейдуть Збруч і опиняться на території Наддніпрянщини.
Отже, утворення Західно-Української Народної Республіки поставило за
необхідність у короткі строки провести земельну реформу, яка відповідала б
інтересам селянства, що становили абсолютну більшість населення краю. Однак
цього так і не вдалося зробити. З одного боку, уряд ретельно її готував, залучив
до обговорення органи повітового самоврядування й різні верстви населення. З
іншого втрачався час, що збільшувало напруження в суспільстві, як наслідок
цього — поміщицькі погроми й діяльність СРС. Слід врахувати, що уряд не
поспішав, оскільки передбачав, що українські воїни залишать армію й повер-
нуться додому для проведення переділу наділів. Це не подобалося цивільному
населенню, адже отримавши землю, вони могли приєднатися до активних борців
за українську державність і допомагати продуктами харчування. Не факт, що
вояки залишили б частини й пішли додому ділити землю, бо вдома могли б
зробити це і інші члени родини. Захоплення ж Галичини поляками взагалі
перекреслило б сподівання на справедливе вирішення даного питання. Тому,
вважаю, західноукраїнський уряд занадто пізно прийняв реформу.
Варто зауважити, що існування двох земельних законів у соборній Україні
було наслідком не тільки історичних відмінностей у розвитку обох частин
України, але й значним протистоянням їх політичних лідерів. Тому галичани не
прийняли закону Директорії. Однією з головних відмінностей між обома гілками
українців, вважаю, і їхній відмінний погляд на земельні відносини, адже біль-
шість політиків і населення ЗОУНР виступали за збереження приватної влас-
ності на відміну від Директорії.
Все-таки прийнятий земельний закон на Галичині був надзвичайно про-
гресивним і відповідав інтересам Антанти, на яку не полишали надій керманичі
держави. Адже він не проголошував соціалізації, притаманної більшовизму.
Однак, як виявиться пізніше, сподівання на Антанту так і не виправдають себе.
Для неї пріоритетним завданням східноєвропейської політики залишалося ство-
рення сильної Польщі, а визнання незалежної української галицької держави не
входило в плани. Хоча наддністрянські політики зробили все можливе аби
задовольнити західноукраїнське селянство і показати себе розвиненою демокра-
тичною державою в очах світової громадськості.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-101048 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:19:19Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тимченко, Р. 2016-05-30T10:46:22Z 2016-05-30T10:46:22Z 2012 Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. / Р. Тимченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 105-117. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101048 94 (477) «1919» У статті розглядаються передумови, причини, особливості та наслідки проведення аграрної реформи на західноукраїнських землях. Робиться порівняльна характеристика з земельним законом Директорії УНР. В статье рассматриваются предпосылки, причины, особенности и последствия проведения аграрной реформы в западноукраинских землях. Делается сравнительная характеристика с земельным законом Директории УНР. Pre-conditions, reasons, features and consequences of carrying out agrarian reform on western Ukrainian land are examined in the article. Comparative description with the landed law of Directory UPR is done. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Проблеми історії XIX–XXI ст. Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. Article published earlier |
| spellingShingle | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. Тимченко, Р. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. |
| title_full | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. |
| title_fullStr | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. |
| title_full_unstemmed | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. |
| title_short | Земельна реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. |
| title_sort | земельна реформа в зунр (зоунр) 1919 р. |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101048 |
| work_keys_str_mv | AT timčenkor zemelʹnareformavzunrzounr1919r |