Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст.
У статті досліджено основні напрямки заходів російського уряду по
 заселенню Буджаку, перетворенню його на центр товарного господарства в
 Бессарабії у першій половині ХІХ ст. В статье исследованы основные направления мер российского правительства по заселению Буджака, превращению ег...
Saved in:
| Published in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101052 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. / А. Шевченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 59-67. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860155056480845824 |
|---|---|
| author | Шевченко, А. |
| author_facet | Шевченко, А. |
| citation_txt | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. / А. Шевченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 59-67. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті досліджено основні напрямки заходів російського уряду по
заселенню Буджаку, перетворенню його на центр товарного господарства в
Бессарабії у першій половині ХІХ ст.
В статье исследованы основные направления мер российского правительства по заселению Буджака, превращению его в центр товарного хозяйства в
Бессарабии в первой половине ХІХ в.
The article is contains the main vectors of actions by Russian government for the
settling of Budjak, turning it into the center of commodity economy in Bessarabia at
the first half of XIX th century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:53:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
59
Український історичний збірник, Вип. 15, 2012
УДК 94(477): 332 «18»
Андрій Шевченко∗
(Ізмаїл)
ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ
БУДЖАКУ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.
У статті досліджено основні напрямки заходів російського уряду по
заселенню Буджаку, перетворенню його на центр товарного господарства в
Бессарабії у першій половині ХІХ ст.
Ключові слова: Буджак, уряд, товарне господарство.
В статье исследованы основные направления мер российского правитель-
ства по заселению Буджака, превращению его в центр товарного хозяйства в
Бессарабии в первой половине ХІХ в.
Ключевые слова: Буджак, правительство, товарное хозяйство.
The article is contains the main vectors of actions by Russian government for the
settling of Budjak, turning it into the center of commodity economy in Bessarabia at
the first half of XIX th century.
Keywords: Budjak, government, the commodity economy.
Дослідження регіональної економічної історії на сьогодні є вельми важ-
ливими для формування сучасного господарського комплексу незалежної
України. Особливе місце у наукових розробках займає Українське Придунав’я
або Буджак, який ще за часів Російської імперії вважався перспективним
регіоном з вигідним географічним розташуванням і сприятливими умовами для
поширення сільського господарства.
На сьогодні питання формування сільськогосподарського комплексу Буд-
жаку першої половини ХІХ ст. фрагментарно висвітлено у працях молдавських
науковців І. Анцупова, В. Жукова, М. Мунтяна1. Вони розглядали економічні
процеси в регіоні у контексті загальноросійських перетворень в Бессарабії і
справедливо відзначали відсутність залишків феодальних відносин в Буджаку,
що значно сприяло формуванню ринкових відносин.
———————
∗ Андрій Шевченко — кандидат історичних наук, доцент Ізмаїльського держав-
ного гуманітарного університету.
1 Анцупов И.А. Аграрные отношения на юге Бессарабии (1812–1870 гг.). — Киши-
нев: Штиинца, 1978. — 235 с.; Жуков В.И. Города Бессарабии 1812–1861. — Кишинев:
Картя молдовеняскэ, 1964. — 252 с.; Мунтян М.П. Экономическое и социальное раз-
витие дореформенной Бессарабии: автореф. дис. … докт. ист. наук. по специальности
07.0571 «история СССР». — Кишинев, 1971. — 44 с.
60
Сучасні українські дослідники (О. Лебеденко, А. Тичина, В. Хмарський
тощо)2 у своїх працях наголошували, що головним завданням російського уряду
в регіоні було його перетворення на продовольчу базу для поширення росій-
ського експорту за кордон. Впровадження ринкових відносин вони пояснювали
поширенням господарств іноземних колоністів, які першими почали застосо-
вувати найману працю, агротехніку тощо.
Автор поданої статті намагається ґрунтовно дослідити обидві точки зору та
визначити основні чинники та умови, що сприяли формуванню господарчого
комплексу Буджаку на початку ХІХ ст.
За Бухарестським мирним договором 1812 р., яким завершилася російсько-
турецька війна 1806–1812 рр. Бессарабія увійшла до складу Російської імперії.
На відміну від центральних та північних повітів Бессарабської області, у її
південній частині (Буджаку) не набуло поширення землеробство. Кочове насе-
лення буджацьких татар-ногайців надавало перевагу розведенню худоби. Лише
у долинах Дністра і Прута, у фортецях Бендери, Аккерман, Ізмаїл існували
невеликі фруктові сади, городи осілого (турецького, молдавського) населення3.
За надання підтримки турецькій армії під час російсько-турецької війни
буджацькі татари були переселені до Криму, їх землі були оголошені власністю
російського імператора. У 1812–1824 рр. імперський уряд передав російським
урядникам у Бендерському, Аккерманському повітах понад 300 тис. дес. татар-
ської землі. Так, у 1820-х рр. імператор подарував боярину Янко Бальшу
41,5 тис. десятин у Мусандському окрузі. Близько 670 десятин землі було
передано майору Патаракію.
Царський уряд намагався прискорити заселення Бессарабії і надати йому
організованого характеру, використовуючи досвід колонізації земель Таврій-
ської та Херсонської губерній. До придунайських земель переселялися болгари,
албанці, греки, німці, швейцарці, українські козаки та державні російські селяни.
У 1806 р. прибула перша група болгарських переселенців, які заснували с. Долу-
кіой (сучасне с. Багате) у Бендерському повіті. У 1807 р. російські переселенці —
некрасівці засували с. Кислиця, а молдавські колоністи — Єдірне-Бурну
(Утконосівка)4.
У квітні 1811 р. головнокомандуючий молдавської армії М.І. Кутузов, від
імені імператора Олександра І, оголосив про пільги для задунайських пересе-
ленців. Вони звільнялися від усіх податків і земельних повинностей на 10 років,
від рекрутського набору та утримання військових частин (за винятком вій-
———————
2 Лебеденко О.М., Тичина А.К. Українське Подунав’я. Книга 2. — Ізмаїл: Ізмаїльська
міська типографія, 2000. — 125 с.; Хмарський В.М. Документ про Акерман 1849 р. //
Тезисы докладов и сообщений научно-практической историко-краеведческой конферен-
ции «Проблемы истории и археологии Нижнего Поднестровья». — Ч. І. История. —
Белгород-Днестровск, 1990. — С. 113–114.
3 Шевченко А.М. Історія господарства Південної Бессарабії (ХІХ — початок ХХ ст.).
Навчальний посібник для студентів і магістрантів історичного факультету ІДГУ. —
Ізмаїл, 2010. — С. 12–13.
4 Ізмаїл. Історичний нарис / Ю.І. Марчук, А.К. Тичина. — Одеса: Аспект, 1997. —
С. 39.
61
ськових дій), проголошувалась повна свобода віри, кожній сім'ї виділялось у
спадкове володіння 60 десятин землі, бідним сім’ям надавалися позики на
10 років та подушна допомога до першого врожаю. Лише в березні–серпні 1811
року до Ізмаїла прибуло 2200 чоловік, зокрема 947 українців, 358 росіян,
280 росіян-старовірів, 168 молдаван та ін. Усім поселенцям були виділені землі
біля селища Татарбунари, навколо озер Котлабух, Ялпуг, Китай, а також без-
коштовно виділявся будівельний матеріал для спорудження будинків5.
У 1814 р. з’являються німецькі колонії Тарутино, Бородіно, Красне, у
1815 р. — Лейпциг, Кульм, Малоярославець, у 1816 р. — Арсі (Арциз), у 1822 р.
виникає швейцарська колонія Шабо. На думку російського урядовця Луї Венсен
Тардана, головними причинами переселення європейців до Бессарабії був
«родючий клімат цього степового краю, де рано поспівають виноград, персики,
шовковиця»6.
У лютому 1824 р. було затверджено положення Комітету міністрів «Про
влаштування в Бессарабській області 20 тис. державних селян з внутрішніх
губерній». За цим Положенням передбачалося переселити по п’ять тисяч селян з
Чернігівської, Полтавської, Орловської, Курської губерній. Згодом було дозво-
лено переселення з Харківської, Таврійської, Тамбовської, Рязанської, Туль-
ської, Калузької губерній. Державні селяни отримували 30 дес. Землі і на 3 роки
звільнялися від податків. У 1828 р. до придунайських земель остаточно пере-
селилися задунайські козаки на чолі з отаманом Й. Гладким. У 1843 р. вони
заснували с. Матроска7.
Внаслідок колонізації краю, його людність зросла у 1812–1858 рр. з 275 тис.
до 700 тис. осіб. Лише у 1812–1818 рр. населення Бендерського і Аккерман-
ського повітів збільшилося на 60 %, що було найбільшим показником у Росій-
ській імперії першої половини ХІХ ст.
Абсолютна більшість переселенців були вихідцями із землеробських регіо-
нів. Заселяючи буджацькі степи, вони перетворювали їх на придатні для гос-
подарювання. Іноземні колоністи одразу почали займатися розведенням великої
рогатої худоби, винограду. Німецькі колоністи першими в регіоні починають
впроваджувати екстенсивне скотарство, а пізніше, через розгортання земле-
робства, першими застосовують залізний плуг та сільськогосподарський рема-
нент. На одне німецьке господарство в середньому припадало 3 багатолемішних
плуги — букера, які були здатні зорювати щодня 2–3 дес. землі, що вчетверо
більше ніж малоросійським плугом. Болгарські колоністи активно займалися
скотарством, зокрема вівчарством та розведенням великої рогатої худоби.
У перші роки після приєднання Буджака до імперії, російські генерали
висловлювалися щодо його перетворення в особливий економічний округ.
———————
5 Там само. — С. 39; Чебан И.Н. Появление некрасовцев на Измаильщине и
образование Старой Некрасовки // ЛИПОВАНЕ история и культура руських
старообрядцев. — Вып. 3. — Одесса, 2006. — С. 72–73.
6 Бессарабия : Географический, исторический, статистический, этнографический,
литературный справочный сборник. — М.: Газ. «Бессарабец», 1903. — С. 181.
7 Ізмаїл. Історичний нарис… — С. 33.
62
Як зазначив М. Драган «Бессарабія у всіх наших війнах з Туреччиною була
житницею армії. Край забезпечую арміє м’ясом, фруктами, підводами, що
надзвичайно важно для військових дій. Однак головні хліба краю — пшениця і
кукурудза не входять до раціону наших вояків, які годуються житнім борош-
ном... Доцільно переорієнтувати господарство на потреби армії… збільшити
поголів’я худоби»8.
Думка М. Драгана обґрунтовувалася несприятливими кліматичними умова-
ми для ведення землеробства. Буджак розташований південніше так званої «вісі
Воєйкова» — головної межі вітрів України, тому клімат тут посушливий, у краї
панують антициклони. Місцеві ґрунти належать до звичайних малогумусних і
південних важкосуглинистих та глинистих чорноземів з чималою часткою
солонцеватих ґрунтів, що не дають волозі проникати вглиб, унаслідок чого
навіть при достатній кількості природних опадів через високі температури та
вітри волога з поверхні землі швидко випаровується. Шар гумусу невисокий. За
висловом румунського вченого Штирбу, край «нагадував Сахару». Ще у сере-
дині ХІХ ст. російські агрономи вирахували: з 7 річного сільськогосподарського
циклу 1–2 роки давали високий врожай, 3–4 посередній (навіть за відсутністю
пошесті сарани), 3–4 роки зазвичай були неврожайними. Протягом 1857–
1860 рр. тільки 1860 р. дав високий врожай, у 1857 р. спостерігалося нашестя
сарани, у 1858 р. — неврожай, у 1859 р. — посуха9. Тому сільське господарство
краю вимагало застосування штучного зрошування. Боротьба з солонцевими
ґрунтами вимагає специфічної оранки — глибокої, до 60 см завглибшки (саме у
такий спосіб відбувається природна меліорація ґрунту).
Розуміло, що все це вимагає застосування значних фізичних зусиль та
певною мірою зумовлює використання колективної праці, адже підвищити
врожайність і застерегтись від посушливих неврожайних років можливо лише за
умов скоординованих зусиль місцевих працівників із застосуванням потужної
техніки, зокрема використання природної (тваринної) тяглової сили чи техніч-
них засобів, розбудови системи штучного зрошування тощо. Враховуючи стан
технічного та мінерального забезпечення колоністів на початку ХІХ ст., єдиним
виходом стало саме скотарство. Протягом першої чверті ХІХ століття необ-
роблені землі Буджаку експлуатувалися переважно як пасовища і сінокоси для
розведення численних стад рогатої худоби, овець, коней10.
У 1820–1840-х рр. землевласники мали великі ферми, які нараховували до
тисячі голів овець. У 1840-х рр. найбільш великі стада мериносових овець були
в маєтках графа Едлінга в Бендерському повіті, графа Бенкендорфа в Аккер-
———————
8 Военно-статистическое обозрение Российской империи. — Т. ХІ. — Ч. 3. — Бессараб-
ская область. — СПб.: ТИП. Департамента Генерального Штаба, 1849. — С. 113–114.
9 Новаков С.З. Социально-экономическое развитие болгарских и гагаузких сел.
Южной Бессарабии (1857–1918) — Кишинев, изд. Института межэтнических исследо-
ваний АН Республики Молдова, 2004. — С. 96.
10 Верховцева І.Г. Соціокультурні передумови колективізації сільського господар-
ства у Південній Бессарабії // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали
восьмих наукових читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди. — Дніпропетровськ: Дніп-
ропетровський національний університет, 2010. — С. 156.
63
манському повіті (20 700 голів). Власниками великих отар овець були дворяни
Яновський — 4 500 голів, Белікович — 4 000 голів, які збували величезну
кількість вовни не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.
Землеробство використовувалося, як другорядна галузь для харчування сімей
колоністів та їх худоби. Якщо у 1818 р. було посіяно 7,9 тис. чвертей збіжжя, то
1828 р. понад 8 тис. чвертей, 1852 р. — понад 10 тис. чвертей11.
Під час російсько-турецької війни 1828–1829 рр. через епідемію холери у
Молдавії була закрита Дністровська митно-карантинна лінія, що значно усклад-
нило постачання російських військ збіжжям. Щоб забезпечити армію продо-
вольством, царські урядовці вирішили популяризувати землеробство в краї.
Селянам дозволялася перелогова система землеробства. Її характерною особ-
ливістю було поширення хутірського господарства в умовах слабкої заселеності
краю і наявності вільних земель. Заможні селяни часто самовільно займали
необроблені землі, використовуючи їх як пасовища або рілля, які чередувалися
кожні 3–4 роки. На початку 1830-х рр. таких хуторів в Аккерманському повіті
було більше 16012. Відбувається поступове зростання посівів і скорочення част-
ки пасовищ в господарствах краю.
Так, у німецьких колоністів пашня зросла у 1818–1860 рр. — з 7,5 до 30%
загальної площі, у «задунайських колоністів» (болгар, гагаузів) — протягом
1820–1840-х рр. — з 7 до 23%, у державних селян у 1820–1840-х рр. — з 4–5 до
25%. При цьому слід зазначити, що земельний фонд (1846 р.) колоністів складав
713 780 дес., державних селян — 347 295 дес., козаків — 63 677 дес., що разом
складало 1 124 972 дес. Відповідно, на посіви збіжжя припадало понад 250 тис.
дес. землі (22,2% земельного фонду)13.
У 1846 р. в болгарсько-гагаузьких колоніях з 585 156 дес. земельного фонду
під посівами знаходилося близько 21% (122 790 дес.), у 1852 р. — 27,5%
(132 000 дес.), сінокоси і пасовища складали 70% (337 300 дес.)14.
Структура землі у болгарських колоніях Буджаку у 1857 р. у дес.15
Округи Садибна Посіви Пасовища Сінокосна Ліси
Верхньобуджацький 2829 28 876 48 612 54 413 1549
Нижньобуджацький 1438 30 739 43 025 37 997 813
Ізмаїльський 503 9 435 15 836 13 930 368
Разом 4771 64 050 107 947 106 340 2731
У % 1,66 22,23 37,32 36,92 0,95
———————
11 Анцупов И.А. Аграрные отношения на юге Бессарабии… — С. 38.
12 Анцупов И.А. Системы земледелия в южных уездах Бессарабии в первой половине
ХІХ века // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы (ЕАИВЕ), 1964. —
Кишинев, 1966. — С. 465.
13 Анцупов И.А. Аграрные отношения на юге Бессарабии… — С. 60, 62.
14 Анцупов И.А. Системы земледелия … — С. 467.
15 Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генераль-
ного штаба. — Т. 2. Бессарабская область / Сост. ген. штабакап. А. Защук — СПб., 1862. —
С. 211.
64
Отже, на пасовища та сінокоси болгарських колоністів припадало 70–74%
придатної для господарювання землі. Саме «задунайські колоністи» найбільш
повільно пристосовувалися до землеробства, надаючи перевагу скотарству.
У 1830–1850-х рр. посилюються розпашки цілинних земель у селянських та
поміщицьких маєтках, що також було зумовлене зростанням попиту на хліб в
європейських країнах. Під впливом зазначених чинників скотарство перестає
бути провідною господарською галуззю в регіоні і поступається землеробству,
зокрема товарному хліборобству. У 1845 р. Бессарабія вперше зайняла друге
місце за розміром посівної площі та перше — за валовим збором зерна серед
губерній Південної України.
У структурі посівів переважав яровий клин. За підрахунками І. Анцупова, у
господарствах державних селян ярові складали 70–80% загальної площі посіву.
Серед ярових культур переважали пшениця — арнаутка, просо, ячмінь і льон.
Арнаутку сіяли на так званому «твердому ґрунті» — на цілині, старих перелогах.
Вона добре витримував посухи, вітер і заморозки, тобто відповідала безводному
степовому клімату. Із арнаутки робили борошно вищого ґатунки, яке мало
великий попит на зовнішньому ринку. Просо, ячмінь і льон переважно викорис-
товувалися для домашнього споживання16.
Відомість Бессарабського губернатора про посіви та збір врожаю збіжжя
в Ізмаїльському градоначальстві у 1846 р.17
Посіяно чвертей Зібрано чвертей
Власники Озиме
зерно
Ярове
зерно Картопля Озиме
зерно
Ярове
зерно Картопля
Поміщики 44069 51625 6438 216490 213894 23905
Вільні
хлібороби
87205 118106 13840 438496 480358 48798
Державні
селяни
14805 30863 862 39771 78689 649
Колоністи 9660 101767 1983 24436 210686 961
Козаки 2606 1354 31 5138 3244 53
Разом 158345 303715 23154 724331 986 871 74366
Залишається визначити надлишки товарного збіжжя. У 1850-х рр. спожи-
вання зерна на одну особу складало 3–4 чверті або 430–480 кг. хліба. У гос-
подарствах «задунайських колоністів» на одну особу припадало 5 чвертей зерна,
у державних селян та німецьких колоністів 2–4,7 чвертей. Таким чином,
———————
16 Анцупов И.А. Системы земледелия … — С. 468.
17 История Молдавии. Документы и материалы. — Т. ІІІ. — Положение крестьян и
крестьянское движение в Бессарабии (1812–1861 гг.) [под ред. Я. Гросула]. — Кишинев:
Изд-во ЦК КП Молдавии, 1969. — Ч. IІ. — С. 313.
65
товарний залишок складав 1–3,3 чверті або 2 770 тис. пудів у 1857 р. Отже
торговельні обсяги виробництва зерна значно збільшилися18.
Серед дослідників довгий час панувала думка, що селянські господарства
швидше пристосувалися до землеробства. Так, Помпей Батюшков стверджував,
що у 1860 р. частка посівів у селян складала 40% всієї площі, у монастирів —
20,4%, у поміщиків — 19%19. І. Анцупов вважав, що селяни давали до 80%
валового збору збіжжя в регіоні. Свою думку він доводить наступною ста-
тистикою: «Протягом 1840-х рр. на 693 тис. десятин поміщицьких земель Бен-
дерського, Кагульського та Аккерманського повітів щорічно засівалося менше
10 тис. четвертей ярових та озимих хлібів… У більшості дворянських маєтків
Кагульського повіту під орними землями знаходилось на початку 1850-х рр. від
20 до 40% польових угідь, лише в деяких маєтках орний клин досягав приблизно
2/3 землі»20.
Аналізуючи наступну таблицю, можна стверджувати, що відомості І. Анцу-
пова відображали дійсну картину.
Питома вага виробників хліба в Ізмаїльському градоначальстві у 1846 р.21
Власники Загальний збір хліба У % до всього врожаю
Поміщики 352 157 чвертей 27
Вільні хлібороби 748 701 чвертей 57,5
Державні селяни 72 792 чверті 5,6
Колоністи 123 694 чверті 9,5
Козаки 4 644 чверті 0,4
Разом 1 301 988 чвертей 100%
Однак, саме поміщики реалізовували більшість зібраного врожаю на зов-
нішньому та внутрішньому ринках. Товарність поміщицьких маєтків зросла до
70% всього зібраного зерна. Близькість від портів Одеси, Ізмаїла, Рені забез-
печувала сприятливі умови для товарного виробництва, експорту хліба, худоби,
вовни і шкір. Наприклад, у маєтку графині Едлінг — Стурдза площею в 16 тис.
десятин власної та 20 тис. десятин орендованої землі, що знаходився в Бен-
дерському повіті, використовувалася виключно вільнонаймана праця. Тільки
постійних робітників та чабанів нараховувалося 300 осіб. Сотні людей сезонно
наймалися на сінокоси, стрижку овець, молотіння хлібів, обробку виноград-
ників, для праці на заводах22.
———————
18 Новаков С.З. Социально-экономическое развитие болгарских и гагаузких сел … —
С. 91.
19 Батюшков П.Н. Бессарабия: Историческое описание. — СПб.: Тип. высочайше
утв. т-ва «Общественная польза», 1892. — С. 138.
20 Анцупов И.А. Системы земледелия ... — С. 468, 470.
21 История Молдавии. Документы и материалы. — Т. ІІІ. — С. 313.
22 Циганенко Л.Ф. Дворянське землеволодіння в Бессарабії (ХІХ — початок
ХХ ст.). // Науковий вісник ІДГУ. — 2006. — № 20. — С. 79–80.
66
За порівняно короткий історичний період відбулася зміна систем земле-
робства на Півдні Бессарабії: у 1830-х — на початку 1850-х рр. переважала
перелогова система; наприкінці 1850 — на початку 1860-х рр. спостерігається
тенденція до розширення посівних площ за рахунок сінокосів і пасовищ23.
Головними перешкодами посилення землеробської спеціалізації господар-
ства Буджаку були низька врожайність, посухи, наявність значної кількості
незораних земель, що значно зменшувало економічний потенціал краю. Харак-
теризуючи стан землеробства, інспектор сільського господарства Півдня Росії
С. Струков у 1855 р. звітував: «Останнім десятиліттям Буджак збирає лише
чверть загального посіву зерна»24.
У 1850–1869 рр. посилився процес перетворення пасовищ на оранки, що
невдовзі суттєво позначилося на скотарстві. У німецьких колоніях Буджаку в
1818 р. на заможне господарство припадало 12 голів великої рогатої худоби, у
1840 р. — 11 голів. Чисельність овець в Аккерманському повіті протягом 1860–
1869 рр. скоротилася з 136,5 тис. до 77 тис. голів25.
Водночас зростає чисельність худоби, яка залежала від зернового вироб-
ництва. Поголів’я свиней зросло у 2,5 рази. У 1830–1840-х рр. у Бессарабії
нараховувались 70 кінних заводів, де частина площі відводилася під овес26.
Набуло поширення садівництво і виноградарство. У першій половині
ХІХ ст. російський уряд сприяв прагненням землевласників найбільш повно та
широко використовувати природні багатства краю та заохочував розвиток пло-
дівництва, виноградарства, виноробства, тютюнництва. Землевласники, воло-
діючи значними земельними ресурсами та за допомогою наявної транспортної
інфраструктури, зосередили увагу на аграрному підприємництві як найбільш
прибутковому та рентабельному. На початку 1825 р. Бессарабський обер-фор-
шиместерграф Паравичин організував поблизу Аккермана Імперський виноград-
ний сад на місці 50 турецьких виноградників27. У записці міністра державного
майна від 26 листопада 1840 р. особлива увага приділялася покращенню та
поглибленню спеціалізації сільського господарства. В інтересах розвитку бесса-
рабського виноробства генерал-губернатор Новоросійського генерал-губерна-
торства М.С. Воронцов переконав імперський уряд вдвічі підвищити мито на
імпорт вин з Греції, Молдавського та Валашського князівств28.
У 1823–1828 рр. була заснована швейцарська колонія Шабо в Аккерман-
ському повіті, яка невдовзі стала центром виноробства в Південній Бессарабії.
———————
23 Анцупов И.А. Системы земледелия … — С. 470.
24 Там само. — С. 470.
25 Шевельова Т. Розвиток тваринництва в німецьких колоніях Буджаку у ХІХ ст. //
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — 2004. — Вип. VII. — С. 112–114.
26 Шевченко А.М. Історія господарства Південної Бессарабії (ХІХ — початок
ХХ ст.) — С. 19.
27 Кеппен П. О виноделии и винной торговле в России / Петр Иванович Кеппен //
Журнал Министерства Внутренних дел. — 1832. — Ч. 2. — № 2–4. — С. 307–308.
28 История Молдавской ССР: в 2-х тт. — Т. 1. (с древнейших времен до Великой
Октябрьской социалистической революции). — Кишинев: Штиинца, 1965. — С. 392–
393.
67
За свідченням В. Хмарського, щорічне виробництво вина лише в Аккермані
перевищувало 200 відер (2,5 млн. літрів)29. Протягом 1826–1856 рр. кількість
виноградників в Ізмаїльському повіті зросла з 406 до 140030. У 1826 р. тут з
державних та приватних виноградників було зібрано 42 тис. відер віна. На
початку 1830-х рр. в Ізмаїлі щорічно виробляли 150 тис. відер вина31.
На думку молдавських науковців І. Анцупова, В. Жукова, та Я. Гросула,
завдяки колонізації краю скотарська спеціалізація господарства у другій чверті
ХІХ ст. поступово замінилася на землеробську. Степовий регіон Буджак пере-
творився на район товарного землеробства, що значно сприяло розгортанню її
торговельних операцій, особливо на зовнішньому ринку. Якщо у 1828–1830 рр. з
Ізмаїла та Рені щорічний вивіз збіжжя за кордон складав 1,6 млн. крб., то у
1835–1845 рр. — понад 6 млн. крб. сріблом32.
Отже формування господарського комплексу Буджаку сприяло перетворен-
ню його на провідний економічний центр Бессарабії першої половини ХІХ ст.
———————
29 Хмарський В.М. Документ про Акерман 1849 р. — С. 114.
30 Баллас М.К. Виноделие в России. — Т. 6. Южная Россия (Бессарабия, Херсонская,
Подольская и Екатеринославская губернии). — 1899. — С. 17, 22.
31 Ізмаїл. Історичний нарис. — С. 28.
32 Военно-статистическое обозрение Российской империи. — С. 306.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-101052 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:53:34Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шевченко, А. 2016-05-30T10:47:33Z 2016-05-30T10:47:33Z 2012 Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. / А. Шевченко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 59-67. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101052 94(477): 332 «18» У статті досліджено основні напрямки заходів російського уряду по
 заселенню Буджаку, перетворенню його на центр товарного господарства в
 Бессарабії у першій половині ХІХ ст. В статье исследованы основные направления мер российского правительства по заселению Буджака, превращению его в центр товарного хозяйства в
 Бессарабии в первой половине ХІХ в. The article is contains the main vectors of actions by Russian government for the
 settling of Budjak, turning it into the center of commodity economy in Bessarabia at
 the first half of XIX th century. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Проблеми історії XIX–XXI ст. Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. Шевченко, А. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. |
| title_full | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. |
| title_fullStr | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. |
| title_short | Формування сільськогосподарського комплексу Буджаку першої половини ХІХ ст. |
| title_sort | формування сільськогосподарського комплексу буджаку першої половини хіх ст. |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101052 |
| work_keys_str_mv | AT ševčenkoa formuvannâsílʹsʹkogospodarsʹkogokompleksubudžakuperšoípolovinihíhst |