Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст.
У статті висвітлено процес розвитку ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині ХVІІ — кінці ХVІІІ ст., їх місце та значимість в економічному житті регіону. Проаналізовано стан розробки проблеми. Простежено масштаби виробництва та осередки розвитку окремих ремісничих спеці...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101482 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. / Р. Крапивний // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 58-67. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859719592773943296 |
|---|---|
| author | Крапивний, Р. |
| author_facet | Крапивний, Р. |
| citation_txt | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. / Р. Крапивний // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 58-67. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті висвітлено процес розвитку ремісничих спеціальностей на
території Ніжинського полку у середині ХVІІ — кінці ХVІІІ ст., їх місце та
значимість в економічному житті регіону. Проаналізовано стан розробки
проблеми. Простежено масштаби виробництва та осередки розвитку окремих ремісничих спеціальностей.
В статье рассматривается процесс развития ремесленных специальностей
на территории Нежинского полка в середине XVII — конце XVIII века, их место
и значимость в экономической жизни региона. Проанализировано состояние
разработки проблемы. Прослежены масштабы производства и ячейки развития отдельных ремесленных специальностей.
The article deals with the development of craft specialties in Nijinsky regiment in
the middle of XVII — the end of the eighteenth century, their place and importance in
the economic life of the region. Have been analyzed the state of the problem.Traced
the extent of production and the development of individual branches of craft specialties.
|
| first_indexed | 2025-12-01T09:19:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
58
Український історичний збірник, Вип. 16, 2013
УДК 94(477.51) «16/17»
Роман Крапивний*
РОЗВИТОК РЕМІСНИЧИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ
НІЖИНСЬКОГО ПОЛКУ У СЕРЕДИНІ XVII–XVIII ст.
У статті висвітлено процес розвитку ремісничих спеціальностей на
території Ніжинського полку у середині ХVІІ — кінці ХVІІІ ст., їх місце та
значимість в економічному житті регіону. Проаналізовано стан розробки
проблеми. Простежено масштаби виробництва та осередки розвитку окремих
ремісничих спеціальностей.
Ключові слова: Ніжинський полк, ремесло, цех, виробництво, спеціальність.
На сучасному етапі розвитку історичної науки все частіше виникає інтерес
до вивчення особливостей розвитку виробництва в добу Гетьманщини. Саме на
цей період припадає пік розвитку цехового виробництва та поступовий його
занепад на кінець XVIII століття, коли відбувається перехід від цехового до
мануфактурного виробництва.
Полкове місто Ніжин у XVII ст. було одним з найбільших ремісничих
центрів Північного Лівобережжя. Польській уряд прагнув перетворити Ніжин на
один із форпостів на Польсько-Російському порубіжжі. З цією метою в 1624 р.
Ніжину для урбаністичного розвитку відвели значну площу навколишніх земель
на обох берегах р. Остер. 26 березня 1625 р. польський король Сигізмунд III
надав місту магдебурзьке право, що сприяло його заселенню і швидкому еко-
номічному зростанню. З утворенням Української козацької держави уряд геть-
мана Богдана Хмельницького продовжував політику сприяння економічному
розвитку міста. Саме міста були основними центрами розвитку цехового
ремесла. В Ніжинському полку такими центрами були Ніжин, Борзна, Батурин,
Конотоп, Кролевець, Короп, Глухів.
Уявлення про ремісничі спеціальності, про кількість цехів і ремісників в
них, про позацехових ремісників дають матеріали переписів. У переписних
книгах чітко розрізняються ремісники і промисловці. До останніх зарахову-
вались хлібники, різники, калачники, пиріжники, рибалки, солодовники, шин-
карі, коробочники, олійники, винокури, пивовари. Деякі з них в окремих
випадках називались ремісниками1.
———————
* Роман Крапивний — аспірант кафедри історії України та політології, Ніжинського
державного університету ім. М. Гоголя, Krrm@ukr.net.
1 Швидько А.К. Значение воссоединения Украины с Россией для економического
розвития городов Левобережной Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: ДГУ,
1985. — С. 46.
59
Згідно переписних книг 1666 р. найбільш розповсюдженими ремісничими
спеціальностями були чоботарі, кравці, ковалі, гончарі. Деякі спеціальності
взагалі не згадуються. Загальна кількість ремісників та людей, що займалися
промислами в Ніжині у той час складала 141 чол., в Конотопі — 56, Стародубі —
334, Чернігові — 101чоловік2. У цілому частка осіб, що була задіяна у ремеслах
чи промислах, була доволі значною серед мешканців міст. За відомостями
згаданого перепису в 36 містах Лівобережної України 26% жителів були ре-
місниками. Внаслідок політики московської влади, що обмежувала розвиток
української промисловості, в кінці XVIII ст. частка ремісників серед мешканців
окремих міст Гетьманщини падала й становила у Чернігові всього 4,5% у Гадячі —
16%. Незважаючи на це, потужними ремісничими центрами залишались Ніжин,
де власниками 42,3% дворів були ремісники, та Стародуб, де аналогійчний
показник був навіть дещо вищим і сягав 48,5%.
М.В. Кулаковський, досліджуючи ремесло міст і містечок лівобережної
України XVIII ст., наводить такі дані: «за Рум’янцевським описом 1765–1769 рр.
у м. Ніжині було 480 ремісників. Якщо враховувати членів їх сімей, робітників,
слуг та учнів, то це становитиме 2366 чол., або 43,2% усього населення міста»3.
Поглиблення поділу праці в ремеслі супроводжувалось відокремленням
нових ремісничих спеціальностей. З іншого боку типовим явищем було об’єд-
нання в одному цеху представників різних споріднених спеціальностей. Так, у
1671 р. в одному цеху Кролевця спільно працювали слюсарі, ковалі, котлярі й
гончарі.
Досліджуючи міста України у другій половині XVII ст., О. Компан зазначає,
що «Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. на Україні Климентій Зінов’єв
записав відомості про близько 100 професій. Нам удалось відшукати для цього
часу назви близько 300 професій, що існували в ремеслі і промислах, проте цю
цифру не можна вважати точною»4.
Враховуючи специфіку регіону, його географічне розташування, зупини-
мося на найбільш розвинених у Ніжинському полку та притаманних йому
ремісничих спеціальностях. У Ніжині «Рум’янцевський опис» зареєстрував по-
над 40 спеціальностей5.
Велика група ремісників у містах займалися виготовленням продуктів хар-
чування. Причому, якщо до визвольної війни 1648–1654 р. ремісники сполучали
його з іншим ремеслом, то в другій половині XVII . виготовлення продуктів
———————
2 Швидько А.К. Значение воссоединения Украины с Россией для економического
розвития городов Левобережной Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: ДГУ,
1985. — С. 49.
3 Кулаковський В.М. Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної
України XVIII ст.» // Історія народного господарства та економічної думки Української
РСР: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 14. — К., 1980. — С. 53.
4 Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. / О.С. Компан. — К.:
Вид-во АН УРСР, 1963. — С. 174.
5 Кулаковський В.М. Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної
України XVIII ст.» // Історія народного господарства та економічної думки Української
РСР: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 14. — К., 1980. — С. 54.
60
харчування виділилося в окрему галузь виробництва. У Ніжині з 158 дворів
ремісничі спеціальності розподілилися наступним чином: калачників — 9, соло-
довників — 4, м’ясників — 3, межовиків, перепечаїв, пивоварів, сальників,
ситників, круп’яників, хлібників — по одному двору. Наявність значної кіль-
кості майстрів по виготовленню продуктів харчування свідчить про перерос-
тання цього ремесла в дрібне товарне виробництво6.
О. Шафонський у своєму «Топографическом описании» перераховуючи
цехи м. Ніжина відзначав, що «Цех резницкий или мясниикий», який мав
«Мясниковъ — 29, Рыбаковъ — 4 человѣка» та «Цех калачный, или хлебников»,
де працювало 17 «Хлѣбниковъ»7. А у м. Борзна існував лише «Цехъ мясницкій»8
і працювало в ньому 15 «Мясниковъ». У м. Коропі було 22 різники, які виго-
товляли продукцію не лише на ринок свого міста, а й «продають (м’ясиво) въ
Глуховѣ, Кролевцѣ и Воронѣжѣ»9.
В «Описі Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781)» в м. Глухові
маємо два цехи харчової промисловості — «цех різницький» та «цех пере-
печаїв», але з ремісничих спеціальностей зустрічаємо лише м’ясників (рѣзни-
ковъ) — 8 та калачників — 1110. «Записки «О цехах на Украине» дещо допов-
нюють вище зазначені дані, зокрема, різницький цех в Глухові згадується від
1664 р., коли була прийнята постанова цеху, за якою приїжджі в місто різники
могли торгувати м’ясом лише з дозволу цехмістра, а також глухівський калач-
ницький цех, який у 1732 р. об’єднував не лише чоловіків, але і жінку11.
Не можна оминути і такий осередок розвитку ремісничих спеціальностей, як
гетьманську столицю Батурин. О. Лазаревський у своїй праці «Описаніе Старой
Малороссіи т. ІІ Полкъ Нѣжинскій» під час опису м. Батурин, перераховуючи
ремісників, згадує про «цехъ калачницкій — 11 дв.» та «цехъ рѣзницкій
(мясниковъ) — 9 дв.»12.
Існували різницький і калачницький цехи і в сотенному містечку Конотоп.
Хоча у «Описі Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781)», а також і в
праці О. Лазаревського вони не згадується, але у фондах Центрального дер-
жавного історичного архіву України в м. Києві є документи, що підтверджують
наявність у Конотопі різницького та калачницького цехів13. Цікавим є той факт,
———————
6 Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій
половині XVII ст. — К. Наукова думка. — 1986. — С. 101.
7 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К. —
1851. — С. 476, 481–482.
8 Там само. С. 424.
9 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 396.
10 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 436, 438, 440.
11 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі — ЦДІАК
України). — Ф. 2040. — Оп. 1. — Опр. 19. — Арк. 15–16.
12 Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения,
землевладъния и управления. — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Нѣжинскій. — С. 258.
13 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 809. — Арк. 2, 5, 6–6 зв.
61
що не лише у містах та містечках полку існували цехові об’єднання, але і в
селах. Так за даними О. Лазаревського у с. Велика Загорівка існував цех
різників14.
Отже, розвиток ремісничих спеціальностей у харчовій промисловості,
зокрема, таких як: м’ясники, перепечаї, калачники, солодовники, хлібники,
бубликарі, вареничними, пирожники, проскурники, ковбасники, пряничники,
крохмальними, рибники, салотопи, куховари і куховарки та багато інших мали
право на своє існування і, навіть, переростали у своєрідні галузі цехового вироб-
ництва. Такі ж спеціальності, як млинарі, крупники, ґуральники і тому подібні
довгий час лишалися промислами.
Велика кількість спеціальностей була і у виробництві тканин, одягу, взуття
та виробів зі шкіри. О. Компан перераховує близько 50 професій, 17 з яких
відноситься до виробництва одягу — це варварі, бобровники, гаптярі, гаптярі
«по чорнім лубі», гудзикарі, голкарі, кравці, кушніри (хутровики), кожушинки,
міховики, калинники або сумкарі, панчішники, пасники, позументники, рука-
вичники, свитники, хусткарі, шапкарі; 10 спеціальностей відноситься до вироб-
ництва взуття та інших речей зі шкіри — це кордибанники, ольстерники,
пасники, римарі, уздярі або шорники, рукавичники, сап’янники, сідлярі, чинбарі,
чоботарі, шевці; решта займалися обробкою волокнистих речовин — блават-
ники, оксамитними, бліхарі, поворозники, вибійники, або димкарі, постригачі
сукна, прядники, єдвабними, суконники-ткачі, золотники, сукновали, канатники
або дергачі, ткачі, фолюшарі-сукновали, кармазинники, лінники, фарбувальники
тканин, майстри «полотняного ремесла», фарбарі, ниткарі, шаповали, навод-
чики, швачки15.
У Ніжині відповідно до вищезазначених галузей та спеціальностей вироб-
ництва існувало три цехи : 1.«Цех сапожный и кожевенный», 2.«Цех кравеикий
и кушнирский или скарняцкій, совмісный», 3. «Цex ткацький»16. О. Шафонський
у своему «Топографическом описании» вказує і на спеціальності, представлені в
м. Ніжині. «Въ числѣ жителей обрѣтаются слѣдующіе мастеровые: 1) Сапож-
никовъ и кожевнниковъ — 164 человѣка; 2) Портныхъ — 82; 3) Кушнеровъ, или
скарняковъ — 87; 4) Шапочниковъ — 24; 5) Бламаровъ, или тѣхъ портныхъ,
которые шубные мѣха собираютъ и шубы сшиваютъ — 53; 6) Ткачей — 13…»17.
Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Центрами
його в Західній Україні були Львів, Броди, на території Волині — Луцьк,
Кременець, Володимир, у Гетьманщині — північні полки. У Ніжинському полку
потужним центром ткацтва на кінець ХVІІІ ст. став Кролевець. Саме тут видатні
майстри другої половини ХVІІІ ст. виготовляли квітчасті килими, рушники,
———————
14 Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения,
землевладъния и управления. — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Нѣжинскій. — С. 144.
15 Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. / О.С. Компан. — К.:
Вид-во АН УРСР, 1963. — С. 175–176.
16 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 480–483.
17 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 476.
62
ткані червоним по білому, вибійку із зображенням птахів, квітів, ромбів.
Технічною основою були ткацький верстат і фолюші (терки, що труть сукно),
ручні або при млинах. Виробництво організовувалось у формі децентралізованої
мануфактури. Упродовж XVII–XVIII ст. поглибилася спеціалізація, удоскона-
лилися знаряддя праці та технологія. Продукція йшла на ринок. Великим замов-
ником сукна було Військо Запорозьке18. Потужні кравецькі, шевські та ткацькі
ремісничі об’єднання були не лише у Ніжині, але також і у Глухові, Батурині,
Кролевці, Борзні, Конотопі, Коропі.
У Глухові мали місце такі спеціальності, як-от: кравці (24 чоловік), шапкарі
(5 чол.), ткачі (4 чол.), шаповали (14 чол.), чоботарі (63 чол.), кушнірі (1 чол.),
чинбарі (1 чол.), римарі (1 чол.)19. Всі вони були цеховими ремісниками.
Відповідно у Глухові був кравецький, шевський та ткацький цехи.
Характерним явищем для місцевих жителів Батурина було поєднання занять
ремеслом і хліборобством. У 20-х рр. ХVІІІ ст. місцеві ремісники об’єднувались
у шевський, кравецький та ткацький цехи. Найбільш численними були корпо-
рації шевців — 38 дворів та кравців — 28 дворів20. За даними О. Шафонського
та О. Лазаревського у м. Борзні існувало три цехи, що займалися виготовленням
тканин, пошиттям одягу та взуття. Це «Цехъ ткацькій», «Цехъ кравецькій или
портныхъ» та «Цехъ шевській или сапожный». Цими ремеслами займалося
108 ремісникыв, з яких кравців було 30 чоловік, ткачів — 24, а чоботарів — 5421.
На сторінках «Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781)» під
час опису містечка Коропа у переліку майстрів-ремісників зустрічаємо спе-
ціальності кравців, шаповалів, ткачів, кушнірів та шапкарів22. Ці ремісники
входили до кравецького, шевського та шаповальського цехів, що існували в
Коропі у XVIII ст.
У 1660 р. кролевецькі кравці й кушніри об’єдналися у «кравецьке братство»,
яке налічувало 40 ремісників23. Станом на 1753 р. (рік, на якому припиняються
записи в цеховій книзі цеху кравецького і кушнірського) до 40 ремісників було
———————
18 Лановик Б.Д., Матисякевич 3.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і
світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — С. 418.
19 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 436–440.
20 Щербина С.В. Кравецькі та ткацькі цехи на території Північного Лівобережжя у
ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ltkp/2012_70/
ist/ist1.pdf. — С. 3.
21 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 422–423; Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для
истории заселения, землевладъния и управления. — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Нѣжинскій. —
С. 143.
22 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 396.
23 Щербина С.В. Кравецькі та ткацькі цехи на території Північного Лівобережжя у
ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. // Література та культура Полісся: Збірник наукових праць.
Вип. 70. Історико-культурні процеси Лівобережної України в загальноукраїнському
контексті / Відп. ред. та упоряд. Г.В. Самойленко; Ніжинський державний університет
імені Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2012. — С. 48.
63
вписано ще 64 чоловіки24. У другій половині ХVІІІ ст., окрім того, в у місті
функціонував ткацький цех, створений наприкінці ХVІІ — на початку
ХVІІІ ст.25
Наприкінці ХVІІ — у ХVІІІ ст. в містечках Конотоп, Вороніж, Івангород,
Нові Млини теж виникають кравецькі, ткацькі та шевські (чоботарські) цехи.
Вони мали здебільшого по одній, або декілька спеціальностей, а кількість
ремісників у них теж була мізерною. Наприклад у містечку Нові Млини серед
ремісників даної галузі було 1 — ткач, 2 — чоботарі і 3 — кравці26. Про цех
ткачів, швеців та кравців у містечку Івангород свідчить оборонний універсал
ніжинського полковника Лук’яна Жураковського27. Який також цитуэ О. Лаза-
ревський28.
Таким чином, у таких важливих галузях виробництва найбільш поширеними
та розвиненими ремісничими спеціальностями були кравецтво, ткацтво і шевст-
во. Основні потужності виробництва зосереджувалися у Ніжині — полковому
місті, Борзні, Батурині. Глухові, про що свідчить кількість ремісників та
ремісничих спеціальностей.
У металообробній галузі виробництва кількість спеціальностей становить
понад 30. Але це як ремісничі спеціальності, що зосереджувались та розвивалися
в цехах, так і спеціальності, що мали всі притаманні ознаки промислів.
Найдавнішою та найпоширенішою ремісничою спеціальністю металообробки
завжди було ковальство. Воно активно розвивалося як в рамках цеху, так і поза
цехом. Після ковальства найбільш поширеними були конвісари, людвисари,
золотарі, шабельники та інші. У 1634 р. у ніжинському ковальському цеху було
39 майстрів. Мав відповідний, цілком розвинений цеховий устрій29.
Ковальський це був одним з найпотужніших та найзаможніших в Ніжині.
Ковальський цех Ніжина в 60-х рр. XVII ст. об’єднував ковалів, гарматників,
слюсаря, конвісара, шабельника і майстра дзвонів. Судячи з того, що значну
частину ремісників (7 з 25) становили гарматники, цех спеціалізувався на вироб-
ництві гармат. Вони були головним пунктом значних замовлень Військового
———————
24 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН
України (далі — ІР НБУВ), Ф. Х. — Спр. 11709; Лазаревський А.М. Населені пункти
Кролевецького повіту. — Арк. 3(83).
25 Щербина С.В. Кравецькі та ткацькі цехи на території Північного Лівобережжя у
ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. // Література та культура Полісся: Збірник наукових праць.
Вип. 70. Історико-культурні процеси Лівобережної України в загальноукраїнському
контексті / Відп. ред. та упоряд. Г.В. Самойленко; Ніжинський державний університет
імені Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2012. — С. 48.
26 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 432.
27 ІР НБУВ, Ф. І. — Спр. 54618. Материалы для истории городских поселений
Малороссии. — Арк. 509.
28 Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения,
землевладъния и управления. — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Нѣжинскій. — С. 1290.
29 Вігерич Т. Ніжинські цехи // Під прапором Леніна. — 1966. — 7 січня.
64
Скарбу. Це забезпечувало доволі високі прибутки, значна частина яких кон-
центрувалась у руках майстра і найбагатшого члена цеху Ф. Зяця30.
З книги ніжинського ковальського цеху, записи в якій велися з 1732 р., щодо
ремісничих спеціальностей записано: «в состав входят ковали, слюсари, кот-
ляри, пушкари, золотари, ткачи»31.
О. Шафонський у вищезгаданій праці, говорячи про ковальський цех в
Ніжині, називає ковалів (21), слюсарів (4), золотарів і сріблярів (8), жерстяників
(6)32. А. Єршов, досліджуючи ніжинські цехи, писав: «Щодо досить значної
кількості ремісників у цехові ковальському й значної також, судячи з їх прізвищ,
диференціації за фахом ( ми зустрічаємо серед них ковалів, слюсарів, замочника,
котлярів, шабельників, золотарів, дцигармистра, столярів, римаря), можна га-
дати, — звичайно, тільки гадати, — що велика кількість ремісників — вироб-
ників металевих виробів взагалі та зброї зокрема пояснюється місцем сучасного
Ніжина; був він містом прикордонним, на межі з небезпечним степом, який
увесь час потрібував від мешканців міста бути напоготові»33.
Щодо розвитку золотарства у Ніжині, то це ремесло найраніше згадується у
цеховій книзі ніжинського ковальського цеху 1634 р. Наймасовішим виробом
ніжинських золотарів були дукачі — жіночі прикраси, які здебільшого робилися
за індивідуальним замовленням. У 1786 р. золотарі виділилися з ковальського
цеху в самостійний. Ювелірною справою в Ніжині займалося близько
20 чоловік34.
Ліярницькою справою займалися людвисари і конвисари. Перші займалися
виливанням різних речей з міді, конвисари ж мали справу з цінню (оловом).
В. Модзалевський зазначав, що «це мистецтво прийшло до нас із заходу через
Польщу й розвинулося досить широко завдяки тому, що при заселенні краю
необхідні були, з одного боку, гармати для оборони його від ворогів, з другого —
дзвони й посуд для церков…»35. Дослідник константував і те, що перші згадки
про людвисарів у Ніжині датуються 18 вересня 1667р.: «В книгі росходной
денежной казни при воєводі Ивані Ивановичі Ржевскомъ», де говориться: «дано
колокольнику Александру за работу, что онъ въ верхнемъ городе къ соборной
церкви три колокола переливалъ, а высу въ нихъ 28 пудъ 8 гривенокъ, къ
прошлогодной дачи 5 рублевъ денегъ»36.
———————
30 Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій
половині XVII ст. — К. Наукова думка. — 1986. — С. 109.
31 ЦДІАК України. — Ф. 2040. — Оп. 1. — Опр. 19. — Арк. 32 зв.
32 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 476.
33 Єршов А. Ніжинські цехи в першій половині ХVII ст. // Чернігів і Північне
Лівобережжя. — К., 1928. — С. 315–318.
34 Зозуля В. Передумови до відтворення // Ніжинський вісник. — 1992 р. —
17 червня.
35 Модзалевський В. До історії українського ліярництва // Збірник секції мистецтв. —
К., 1921. — № 1. — С. 3.
36 Модзалевський В. До історії українського ліярництва // Збірник секції мистецтв. —
К., 1921. — № 1. — С. 18.
65
Глухівський ковальський цех включав у себе 8 — ковалів, 2 — котляри, 2 —
конвісари37. У Глухові в 1693 р. володів майном і налагодив виробництво
людвісар Карпо Йосипович Балашевич38. Також у місті знаходився важливий
осередок конвісарства. Під 1740 р. згадується про роботу при Глухівському
Петропавлівському монастирі Данила «Конвисар»39. У книзі ковальського цеху
Коропу теж записано, що окрім ковалів, до нього входили ще й котлярі, цехові
повинності яких були відмінними40. У Борзні, за даними О. Шафонського,
ковальський цех складався з 20 ковалів41. Про інші спеціальності дослідник не
згадує. По ковальському цеху м. Кролевця перелік спеціальностей дає
В. Борисенко: «у 1671 р. в одному цеху Кролевця спільно працювали слюсарі,
ковалі, котлярі й гончарі»42.
Згідно реєстру, опублікованого в «Мазепиній книзі» під ред. І. Ситого, у
м. Батурині до ковальського цеху входило 15 ковалів43. На ці дані свого часу
вказував і О. Лазаревський44. Утім, аналізуючи прізвища ремісників (Харко
Нецкій, Васил Гищенко, Хвеско Козелъ, Корнѣй Филипенко, Максим Сѣжко,
Радко Шабелникъ, Омелко Котляръ, Наталка Цибиха, Захарко Золотаръ, Васил
Котликъ, Гарасимъ Цибъ, Ничипор Филипенко, Алексѣй Хвостащенко, Остапъ
Слусар, Ганна Савчиха.), можна припустити, що окрім ковалів у цеху були ще й
котлярі, золотарі, шабельники.
Отже, не беручи до уваги кустарне металообробне виробництво, можна
відзначити розвиток галузі, зокрема, виокремлення від ковальства окремих спе-
ціальностей та становлення та розвиток ліярництва.
Важливою галуззю виробництва було гончарство. Майстри по виготов-
ленню мисок, глечиків, горщиків, кахлів, іншого посуду були в кожному місті,
містечку і в багатьох селах. О. Компан в гончарному виробництві виділяє такі
ремісничі спеціальності: гончарі, горщечники, кахельники, мисники, спеціалісти
по виготовленню іграшок та прикрас з глини, полив’яники, цегельники45.
———————
37 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підготовка до друку та
передмова П. Федоренка]. — К., 1931. — С. 436–439.
38 Модзалевський В. До історії українського ліярництва // Збірник секції мистецтв. —
К., 1921. — № 1. — С. 13–14.
39 Модзалевський В. До історії українського ліярництва // Збірник секції мистецтв. —
К., 1921. — № 1. — С. 21.
40 ЦДІАК України. — Ф. 2040. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 41–42 зв.
41 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 422.
42 Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій
половині XVII ст. — К. Наукова думка. — 1986. — С. 101.
43 Мазепина книга / упоряд. та вступна стаття І. Ситого. — Чернігів: ЦНТЕІ, 2005. —
С. 76
44 Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения,
землевладъния и управления — К., 1893. — Т. 2. Полкъ Нѣжинскій. — С. 258.
45 Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. / О.С. Компан. — К.:
Вид-во АН УРСР, 1963. — С. 175.
66
У другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. практично у всіх більш-менш значних
населених пунктах Північного Лівобережжя працювали ремісники-гончарі. Так,
у ХVІІІ т. у Ніжині за своєю чисельністю гончарі (35 майстрів) поступались
лише шевцям і кушнірам. Вироби українських гончарів вирізнялися вишука-
ністю оздоблення та високою якістю. Основний попит на гончарні вироби
спостерігався серед місцевих жителів, але подекуди гончарі продавали свою
продукцію у більш віддалених регіонах. Досить поширеною була практика
обміну посуду на хліб. Самостійна гончарна корпорація створювалась за умови
наявності не менше трьох майстрів, які працювали з глиною. Вони займались
виробництвом не лише посуду, а й виготовляли кахлі, цеглу, складали печі.
Праця гончарів вимагала фахового інструменту, наявності спеціальної печі, яка
розташовувалась на власному або найнятому дворищі. Необхідним інструмен-
тарієм ремісників було гончарне коло, подекуди застосовувалась ліпка, за
допомоги якої виготовляли іграшки, побутову скульптуру та необхідні елементи
для кругових виробів46. Окрім гончарів, до ніжинського гончарного цеху
входило ще 12 цегельників.
Гончарні цехи були досить бідними. Їх цехові об’єднання досить часто скла-
далися з трьох і більше ремісників. Найбільше після Ніжина було у Глухові —
18 гончарів та Батурині — 5. Кролевецькі гончарі входили до складу слю-
сарського, ковальського, котлярського й гончарського цеху.
Деревообробна промисловість є ще однією з найбільш розповсюджених
галузей виробництва. Виготовлення посуду (миски, ложки), меблів ( скрині,
шафи і т.п.), іграшок, бочок та багатьох інших речей як для домашнього вжитку,
так і знарядь праці в інших галузях виробництва. Перелік спеціальностей в
Україні, за даними О. Компан, досить чималий, — байдачники*, бердники,
відерники, бондарі, веретенники, бочкарі, ґонтарі, гребінники, сагайдачники, або
кульбачники, дроворуби, дьогтярі, санники, каретники, ситарі, або ситники,
клепарі, коробочники, смоляри, столовники, колесники, або колодії, сніцарі**,
котельники, спеціалісти по виготовленню дерев’яних іграшок і прикрас, лож-
карі, лоточники, обідники, пильщики, стельмахи, решітники, тарілочники, ру-
бильники, тертичники, рурмайстри***, теслярі, токарі47.
В історіографії невідомо жодних згадок про існування цехових об’єднань на
території Ніжинського полку в середині XVII–XVIII ст., тому виникає думка, що
деревообробні ремісничі спеціальності мали кустарну форму виробництва.
О. Шафонський у переліку майстрів м. Ніжина вказує на такі ремісничі спе-
ціальності у галузі деревообробки, як-от: столяр (14 чол.), плотник (3), бондар
———————
46 Щербина С.В. Гончарні цехи Північного Лівобережжя у другій половині XVII–
XVIII ст. // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. — К.; Глухів, 2011. —
Вип. 4. — С. 161.
* Спеціалісти по виготовленню байдаків — великих річкових суден.
** Різьбарі по дереву і гравери.
*** Спеціалісти по виготовленню дерев’яних труб для різних потреб.
47 Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. / О.С. Компан. — К.:
Вид-во АН УРСР, 1963. — С. 176–177.
67
(38), віконник (6), колесник (12)48. Загалом у Ніжині деревообробкою займалося
73 ремісники. У Батурині «Мазепина книга» дає інформацію про 5 плотників, у
Глухові — «Опис Новгород-Сіверського намісництва» — про 5 столярів, у
Коропі згадуються бондарі.
Отже, можна припустити, що розвиток ремісничих спеціальностей у дере-
вообробній галузі виробництва на території Ніжинського полку був слабким. Це
підкреслюється відсутністю потужних ремісничих об’єднань, що, мабуть, було
зумовлено в першу чергу географічним розташуванням полку, тобто недо-
статністю сировини. Найбільш поширеними в регіоні деревообробними реміс-
ничими спеціальностями були плотники, столяри, бондарі та колісники.
Таким чином, розглянувши ремісничі спеціальності у найбільш розвинених
на той час галузях виробництва, можна стверджувати, що на території Ніжин-
ського полку у середині ХVІІ–ХVІІІ ст. розвивалися лише найбільш необхідні —
м’ясники, хлібники, калачники, кравці, шевці, ткачі, ковалі, слюсарі, золотарі,
гончарі, столяри. Їх розвиток був зумовлений в першу чергу потребою ринку та
наявною сировинною базою.
РАЗВИТИЕ РЕМЕСЛЕННЫХ СПЕЦИАЛЬНОСТЕЙ НА ТЕРРИТОРИИ
НЕЖИНСКОГО ПОЛКУ В СЕРЕДИНЕ XVII–XVIII ст.
Роман Крапивный (аспирант кафедры истории Украины и политологии
Нежинского государственного университета им. Н. Гоголя, Krrm@ukr.net)
В статье рассматривается процесс развития ремесленных специальностей
на территории Нежинского полка в середине XVII — конце XVIII века, их место
и значимость в экономической жизни региона. Проанализировано состояние
разработки проблемы. Прослежены масштабы производства и ячейки разви-
тия отдельных ремесленных специальностей.
Ключевые слова: Нежинский полк, ремесло, цех, производство, специ-
альность.
DEVELOPMENT OF CRAFT SPECIALTIES OF NIJINSKY REGIMENT
IN THE MIDDLE OF XVII–XVIII CENTURIES
Roman Krapyvnyy (post graduate student of Mykola Hohol State University,
Krrm@ukr.net)
The article deals with the development of craft specialties in Nijinsky regiment in
the middle of XVII — the end of the eighteenth century, their place and importance in
the economic life of the region. Have been analyzed the state of the problem.Traced
the extent of production and the development of individual branches of craft
specialties.
Keywords: Nijinsky Regiment, craft, manufacturing, specialty.
———————
48 Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. — К.,
1851. — С. 476–477.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-101482 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T09:19:47Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Крапивний, Р. 2016-06-03T17:36:09Z 2016-06-03T17:36:09Z 2013 Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. / Р. Крапивний // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 58-67. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101482 94(477.51) «16/17» У статті висвітлено процес розвитку ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині ХVІІ — кінці ХVІІІ ст., їх місце та значимість в економічному житті регіону. Проаналізовано стан розробки проблеми. Простежено масштаби виробництва та осередки розвитку окремих ремісничих спеціальностей. В статье рассматривается процесс развития ремесленных специальностей на территории Нежинского полка в середине XVII — конце XVIII века, их место и значимость в экономической жизни региона. Проанализировано состояние разработки проблемы. Прослежены масштабы производства и ячейки развития отдельных ремесленных специальностей. The article deals with the development of craft specialties in Nijinsky regiment in the middle of XVII — the end of the eighteenth century, their place and importance in the economic life of the region. Have been analyzed the state of the problem.Traced the extent of production and the development of individual branches of craft specialties. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Історія середньовіччя і нового часу Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. Развитие ремесленных специальностей на территории Нежинского полку в середине XVII–XVIII ст. Development of craft specialties of Nijinsky regiment in the middle of XVII–XVIII centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. Крапивний, Р. Історія середньовіччя і нового часу |
| title | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. |
| title_alt | Развитие ремесленных специальностей на территории Нежинского полку в середине XVII–XVIII ст. Development of craft specialties of Nijinsky regiment in the middle of XVII–XVIII centuries |
| title_full | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. |
| title_fullStr | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. |
| title_short | Розвиток ремісничих спеціальностей на території Ніжинського полку у середині XVII–XVIII ст. |
| title_sort | розвиток ремісничих спеціальностей на території ніжинського полку у середині xvii–xviii ст. |
| topic | Історія середньовіччя і нового часу |
| topic_facet | Історія середньовіччя і нового часу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101482 |
| work_keys_str_mv | AT krapivniir rozvitokremísničihspecíalʹnosteinateritoríínížinsʹkogopolkuuserediníxviixviiist AT krapivniir razvitieremeslennyhspecialʹnosteinaterritoriinežinskogopolkuvseredinexviixviiist AT krapivniir developmentofcraftspecialtiesofnijinskyregimentinthemiddleofxviixviiicenturies |