Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр.
У статті аналізується історіографія діяльності української дипломатії на території козацького Дону протягом 1917–1919 рр. В статье анализируется историография деятельности украинской дипломатии на территории казачьего Дона в 1917–1919 гг. The article analyzes the historiography of the Ukrainian di...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний збірник |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101991 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. / В. Мараєв // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 309-321. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859911655462273024 |
|---|---|
| author | Мараєв, В. |
| author_facet | Мараєв, В. |
| citation_txt | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. / В. Мараєв // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 309-321. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті аналізується історіографія діяльності української дипломатії на
території козацького Дону протягом 1917–1919 рр.
В статье анализируется историография деятельности украинской дипломатии на территории казачьего Дона в 1917–1919 гг.
The article analyzes the historiography of the Ukrainian diplomacy in the Don
Cossack State during 1917–1919.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:03:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
309
Український історичний збірник, Вип. 17, 2014
УДК 94 (477) «1917/1919»
Владлен Мараєв*
ІСТОРІОГРАФІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ
ТА ПРЕДСТАВНИЦТВ УКРАЇНИ НА ДОНУ У 1917–1919 рр.
У статті аналізується історіографія діяльності української дипломатії на
території козацького Дону протягом 1917–1919 рр.
Ключові слова: Україна, Всевелике Військо Донське, дипломатія, істо-
ріографія.
Важливою сторінкою в історії дипломатії доби Української революції стала
діяльність вітчизняних дипломатичних делегацій та представництв на теренах
колишньої Російської імперії. Протягом 1917–1919 рр. вона розгорнулася,
зокрема, на території козацького Дону (Всевеликого Війська Донського) —
потенційного союзника України у боротьбі проти більшовицької експансії.
Актуальним завданням наразі є вивчення стану наукової розробки цієї теми.
Перші роботи, в яких автори торкалися теми діяльності українських
дипломатичних делегацій і представництв на Дону, з’явилися одразу після
завершення революції і вийшли з-під пера представників української емі-
грантської історіографії. Важливе значення мали праці колишнього управ-
ляючого міністерством, згодом міністра закордонних справ Української Дер-
жави Д. Дорошенка. Вже на початку 1920-х рр. часопис «Хліборобська Україна»
опублікував його розвідку «Дещо про закордонну політику Української Держави
в 1918 році», в якій згадувалося, що українським представником на Дону був
М. Славинський1. У 1930 і 1932 рр. вперше побачили світ два томи масштабної
праці Д. Дорошенка «Історія України 1917–1923 рр.». У ній автор повідомив про
місію М. Ґалаґана на Дон у грудні 1917 р., дипломатичні місії доби Гетьманату
П. Скоропадського на чолі з М. Славинським і К. Середіним та консульство у
Новочеркаську під керівництвом В. Міщенка2. В цілому, Д. Дорошенкові при-
таманне підкреслення досягнень гетьманської зовнішньої політики, серед яких
було й встановлення тісних добросусідських відносин зі Всевеликим Військом
Донським (ВВД).
Іншою працею яскраво вираженого «прогетьманського» спрямування стало
дослідження Самовидця, видане у Чикаго у п’ятнадцяту річницю Гетьманату.
————————
* Мараєв Владлен — аспірант 3-го року навчання історичного факультету Київ-
ського національного університету імені Тараса Шевченка, VladlenMarayev@ukr.net.
1 Дорошенко Д. Дещо про закордонну політику Української Держави в 1918 році //
Хліборобська Україна. — Відень: Видання Українського Союза Хліборобів Держав-
ників, 1920–1921. — Ч. II, III і IV. — С. 53.
2 Його ж. Історія України 1917–1923 рр. — Т. I. — Доба Центральної Ради. —
К.: Темпора, 2002. — 320 с.; Т. II. — Українська Гетьманська Держава 1918 року. —
К.: Темпора, 2002. — 352 с.
310
Побіжно оглянувши українсько-донські відносини і згадавши укладення між-
державної угоди, відомої як «Предварительное Соглашение», автор вказав, що
гетьманський уряд взагалі не хотів зав’язувати відносини з Новочеркаськом,
оскільки той «змагав назад до неділимої чи федеральної Росії». Однак П. Ско-
ропадський плекав надії на входження Дону у федерацію з Україною і при-
значив своїм дипломатичним представником у цій країні «звісного українського
патріота» М. Славинського. Ці твердження Самовидець використовував у якості
аргументів на користь національного характеру зовнішньої політики Україн-
ської Держави3.
Для представників «уенерівської» історіографії, які чисельно переважали у
середовищі української еміграції, характерне негативне ставлення до зовнішньої
політики Гетьманату і прагнення максимально дискредитувати своїх політичних
опонентів. Особливо нищівній критиці піддавалися відносини із «контррево-
люційним» Доном. Так, колишній генеральний писар у Генеральному Секре-
таріаті В. Винниченка і екс-міністр внутрішніх справ УНР П. Христюк у
«Замітках і матеріялах до історії української революції» згадував візит К. Се-
редіна на Дон і виступ перед Великим Військовим Кругом із грамотою Геть-
мана, помилково датувавши цю подію початком вересня 1918 р. (насправді вона
мала місце 29 серпня). П. Христюк навів текст грамоти, а також уривок із
відповіді на неї Військового Отамана ВВД П. Краснова. На думку автора, який
симпатизував більшовицькій владі і вже у 1924 р. повернувся до УСРР, «Гра-
мота» ця викликала буйну радість донських реакціонерів, що вже передчували
побіду над червоною Московщиною і снили на яву про «злиття» не тільки
«Дону з Україною», але і всіх країв бувшої Росії в єдину неподільну російську
державу «в тій чи иншій дореволюційній формі»… Спільний ворог — Совітська
Росія, спільна мета — відновлення єдиної монархичної дореволюційної Росії, в
якій Скоропадський міг би рахувати, що найбільше, на тимчасове «відважне
співробітництво» з новим «собирателем» російської держави, а українське
населення — на засвоєння «дівної російської мови». Конкретно ж, сьогодня
справа йшла про спільну військову боротьбу «самостійного Дону» і «самос-
тійної України» з «ворогом, що сіє розбрат, анархію і братовбивчу війну» — з
Совітською Росією, з всеросійською революцією»4.
Інший автор «проуенерівського» спрямування, С. Доленґа, також згадав
місію генерала К. Середіна на Дон із привітальною грамотою Гетьмана. Як
вказував С. Доленґа, незважаючи на протести Українського Національного
Союзу проти встановлення українсько-донського кордону за умовами договору
від 7 серпня 1918 р., «Скоропадський засилав щирі привітання Донові», а
відповідь П. Краснова на грамоту недвозначно вказувала на те, що «два
————————
3 Самовидець. Недавня Гетьманщина: У 15-ті роковини Гетьманщини з 1918-го
року / Передрук з «Січи». — Шикаґо, 1933. — С. 36. Стиль і правопис україномовних
цитованих джерел та літератури збережено.
4 Христюк П.О. Замітки і матеріали до історії української революції 1917–1920 рр.
Том 3, 4. — Репр. видання. — К.: Академкнига, 2011. — Т. 3. — С. 110.
311
царських ґенерали цілком щиро «волили під царя московського»5. Про при-
вітальну грамоту в контексті розвитку відносин П. Скоропадського з «москов-
ськими єдинонеділимцями» писав і М. Ростовець6.
Більш виважено до оцінки діяльності української дипломатії підійшов
Б. Галайчук. В історичному календарі-альманасі «Червона Калина» на 1939 р.
він опублікував статтю, в якій зазначив, що спеціальним представником Укра-
їнської Держави на Дону був генерал К. Середін. М. Славинського, який був
членом ради міністерства закордонних справ, він помилково назвав радником в
місії К. Середіна7. Згадав генерала К. Середіна у якості українського посла на
Дону і професор Українського католицького університету ім. Св. Климента
Папи у Римі І. Нагаєвський в монографії «Історія Української держави двад-
цятого століття», яка вперше побачила світ в італійській столиці 1989 р., а
згодом була перевидана у Києві8.
Російська емігрантська історіографія приділила дуже мало уваги діяль-
ності українських дипломатичних делегацій і представництв на Дону. Донський
автор В. Харламов у нарисі «Південно-Східний Союз у 1917 р.» згадав про
переговори із делегацією Української Центральної Ради про створення загаль-
норосійського федерального уряду і звернув увагу, що Київ пропонував вклю-
чити до його складу представників лише соціалістичних партій9. Голова
донського уряду у вигнанні М. Мельников, подібно до представників україн-
ської еміграції, не оминув увагою грамоту П. Скоропадського, зачитану гене-
ралом К. Середіним перед Великим Військовим Кругом ВВД 29 серпня 1918 р.10
Донські генерали В. Сидорін і Т. Старіков, які належали до прибічників неза-
лежності козацьких областей та України від Росії, на основі своїх статей у
празько-паризькому журналі «Вільне Козацтво», видали у 1933 р. у столиці
Чехо-Словаччини комплексне дослідження «Трагедия Казачества». Посила-
ючись на працю Д. Дорошенка «Історія України 1917–1923 рр.», вони вказали
прізвища гетьманських дипломатичних представників при уряді Всевеликого
Війська Донського — М. Славинського і К. Середіна11.
Отже, українська й російська емігрантська історіографія започаткувала роз-
робку теми діяльності української дипломатії на Дону у 1917–1919 рр.
————————
5 Доленґа С. Скоропадщина. — Варшава: Накладом Модеста Куницького, 1934. —
С. 65, 121.
6 Ростовець М. Скоропадський і скоропадчуки. — Саскатун: Друком «Нового
Шляху», 1938. — С. 17.
7 Галайчук Б. Організація української дипломатичної служби // Історичний кален-
дар-альманах «Червоної Калини» на 1939 рік. — Львів, 1938. — С. 35–38.
8 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. — К.: Україн-
ський письменник, 1993. — С. 360.
9 Харламов В.А. Юго-Восточный Союз в 1917 г. // Донская Летопись. — Белград:
Издание Донской Исторической Комиссии, 1923. — № 2. — С. 290.
10 Мельников Н.М. О самостийности // Родимый Край. — Париж: Правление Каза-
чьего Союза, 1930. — № 6. — С. 22.
11 Трагедия Казачества. (Очерк на тему: Казачество и Россия). — Ч. I. — Годы
1917–1918. — Прага, 1933. — С. 179.
312
Відчутний брак джерельної бази не дозволяв розглянути цю проблему де-
тальніше. До того ж, більшість авторів переслідували радше політичну, ніж
дослідницьку мету, намагаючись у першу чергу максимально скомпрометувати
й розкритикувати своїх опонентів.
Радянська історіографія, замкнена у жорсткі ідеологічні рамки, взагалі
практично не досліджувала взаємовідносини Української Народної Республіки
та Української Держави з небільшовицькими державними утвореннями на
теренах колишньої Російської імперії. Займатися «контрреволюційною» темати-
кою було не актуально й не престижно, а інколи й небезпечно, тому про неї
завжди згадували у винятково негативному сенсі. Наприкінці 1920-х рр. пра-
цівники Військової академії ім. М. Фрунзе М. Какурін, за плечима якого була
служба у збройних силах УНР і Української Держави та в УГА, і Р. Ейдеман
писали про спроби Центральної Ради у 1917 р. налагодити відносини з донським
Військовим Отаманом О. Каледіним та її «приховано ворожу» позицію щодо
радянської влади, яка й стала причиною оголошення Раднаркомом війни12.
П. Пташинський у 1932 р. на сторінках історично-архівознавчого журналу
«Архів Радянської України» відзначав «прискорення активізації Центральної
Ради в сторону спілкування з Донською і загальноросійською контрреволюцією
(Каледін, Духонін тощо), та з Антантою». При цьому історик, цілком у дусі тих
часів, посилався на статтю Й. Сталіна у газеті «Правда» за 1917 р.13 У 1956 р.
український радянський історик М. Рубач у своїй монографії зазначив, що
Українська Центральна Рада наприкінці 1917 р. надіслала на Дон свого пред-
ставника М. Ґалаґана14. В академічних виданнях «Історія Української РСР» та
«Історія Києва» йдеться про зв’язки «верховодів націоналістичної ради» з
«контрреволюційними» урядами Дону і Кубані, переговори про об’єднання
зусиль для боротьби проти радянської влади, спільні військові дії, формування
загальноросійського антирадянського уряду, обмін постійними представниками
між УЦР та О. Каледіним з метою координування дій15. Необхідно відзначити,
що ця інформація грішила численними хибами й неточностями. Так, Центральна
Рада і Генеральний Секретаріат, на відміну від військового уряду Дону й
————————
12 Какурин Н. Стратегический очерк гражданской войны // Какурин Н., Ковтун Н.,
Сухов В. Военная история гражданской войны в России 1918–1920 годов. — М.:
Евролинц, 2004. — С. 5–168; Эйдеман Р., Какурин Н. Гражданская война на Украине //
Петлюровщина / Автор-составитель С.А. Шумов. — М.: Изд-во Эксмо; Изд-во Алго-
ритм, 2005. — С. 33–108.
13 Пташинський П. До історії німецько-австрійської інтервенції на Україні // Архів
Радянської України. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. — №№ 1–2 (січень–
квітень). — С. 66.
14 Рубач М.А. Очерки по истории революционного преобразования аграрных отно-
шений на Украине в период проведения Октябрьской революции. — К.: Издательство
Академии наук Украинской ССР, 1956. — С. 44.
15 История Украинской ССР. — Т. 6. — Великая Октябрьская социалистическая
революция и гражданская война на Украине (1917–1920). — К.: Наук. думка, 1984. —
С. 235; Історія Києва. — Т. 3. — Київ соціалістичний. — Кн. 1. — К.: Наук. думка, 1987. —
С. 35–36.
313
Отамана О. Каледіна, не виступали проти участі більшовиків, як представників
однієї з соціалістичних партій, у загальноросійському федеральному уряді.
Надіслані офіційним Києвом наприкінці 1917 р. дипломатичні місії перебували
на Дону лише протягом кількох днів, а отже їх не можна назвати постійними
представництвами. Нарешті, українська дипломатія на сторінках «Історії Укра-
їнської РСР» постає цілковито знеособленою: автори старанно уникали вка-
зувати прізвища посланців Центральної Ради до Війська Донського М. Ґалаґана і
Є. Онацького.
Рідкісним винятком для радянської історіографії стала стаття Т. Колішер
«Про контрреволюційні зв’язки Центральної ради і білокозачого Дону», яку в
1966 р. розмістив на своїх сторінках «Український історичний журнал» — що
характерно, під рубрикою «Замітки»16. Очевидно, ця праця з’явилася на хвилі
ще не згорнутої лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР, до певної
міри відлуння хрущовської «відлиги». Незважаючи на неминучу ідеологічну
заангажованість, вона надзвичайно цінна своїм фактографічним наповненням,
широким залученням документів із московських і київських архівів, матеріалів
преси, а тому донині залишається незамінною у дослідженні не тільки діяльності
делегації М. Ґалаґана і Є. Онацького на Дону, але й в цілому українсько-
донських відносин за період листопада–грудня 1917 р.
Якісно новим етапом у вивченні теми стала сучасна українська істо-
ріографія. У 1990-х рр. в Україні відкрився широкий доступ до архівів, що
зумовило появу цілої низки досліджень, присвячених зовнішній політиці
українських державних утворень доби національної революції 1917–1921 рр.,
організації їх дипломатичної служби. У цьому контексті згадувалися й дипло-
матичні установи на Дону на чолі з К. Середіним, М. Славинським і В. Мі-
щенком, утворені за часів Гетьманату П. Скоропадського17. У 1999 р. А. Бола-
больченко видав біографічний нарис про М. Левицького, П. Стебницького й
М. Славинського, однак діяльність М. Славинського на посаді українського
————————
16 Колішер Т.М. Про контрреволюційні зв’язки Центральної ради і білокозачого
Дону // Український історичний журнал. — 1966. — № 12. — С. 86–90.
17 Заруда Т. Становлення та основні напрямки зовнішньої політики Української
Держави // Останній гетьман: Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–
1945. — К.: Академпрес, 1993. — С. 66–82; Гломозда К., Пиріг Р., Рубльов О., Бонда-
ренко К., Проданюк Ф., Сварник Г. Коментарі // Скоропадський П. Спогади. Кінець
1917 — грудень 1918 / Гол. ред. Я. Пеленський. — К.–Філадельфія, 1995. — С. 326–378;
Гайдуков Л.Ф., Ведєнєєв Д.В. Служба повного профілю. Розбудова зовнішньополітичної
служби Української Держави гетьмана Павла Скоропадського // Політика і час. —
1998. — № 6. — С. 71–78; Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-
державного відродження (1917–1920 рр.) / За ред. Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. — К.:
Видавничий дім «ДЕМІД», 2000. — 48 с.; Павлюк О.В. Дипломатія незалежних укра-
їнських урядів (1917–1920) // Нариси з історії дипломатії України / О.І. Галенко,
Є.Є. Камінський, М.В. Кірсенко та ін. під ред. В.А. Смолія. — К.: Видавничий дім
«Альтернативи», 2001. — С. 314–396; Верига В. Визвольна боротьба в Україні 1914–
1923 рр. — Т. 2. — Рівне: Видавництво ВАТ «Рівненська друкарня», 2005. — 496 с.
314
«дипломатичного представника у генерала Краснова» означена у цій праці лише
побіжною згадкою18.
Більше уваги українська історична наука 1990–2000-х рр. приділила почат-
ковому етапові діяльності української дипломатії на Дону — переговорам з
військовим урядом наприкінці 1917 р. Пояснюється це тим, що дана проблема
перебуває у тісному взаємозв’язку із розвитком українсько-радянських відносин,
ультиматумом Раднаркому Центральній Раді та початком війни УНР з біль-
шовиками. В. Сергійчук зазначав, що УНР почала входити в контакти з сусі-
дами, «насамперед спорідненими автономіями, що створюються на території
колишньої Російської імперії», визнавала їх за рівноправних і навіть намагалася
створити якнайсприятливіші умови для вільного волевиявлення донського ко-
зацтва19. П. Лаврів звернув увагу на спроби налагодження українсько-донського
союзу наприкінці 1917 р. та позицію більшовиків щодо цього питання20.
О. Рубльов і О. Реєнт, говорячи про запропоновану офіційним Києвом ідею
загальноросійського федерального «однорідно соціалістичного», тобто сфор-
мованого з представників усіх соціалістичних партій (від народних соціалістів
до більшовиків) уряду, назвали її ілюзорною та утопічною, «спробою поєднати
непоєднуване» — насамперед через «класовий расизм» більшовиків. А відпо-
відно, зусилля української дипломатії на Дону визнавалися марними21.
Натомість Я. Грицак вважав спробу встановлення українсько-донського
союзу у листопаді–грудні 1917 р. дуже перспективною. Згідно з його точкою
зору, цього союзу було замало для перебудови всієї Росії на запропонованих
Києвом засадах, однак цілком достатньо, щоб «зупинити тріумфальний хід
більшовизму по її території. Союзники не тільки відрізали завойовану біль-
шовиками Центральну Росію від кавказької нафти, українського і донського
хліба, донецького вугілля, що було загрозою, якої дуже боялися більшовицькі
лідери; це були ще й дві найбільш опірні щодо більшовизму країни, з живучими
індивідуалістичними традиціями серед населення, з власними урядами й адмі-
ністрацією, численною армією тощо. Тому Україна й Дон стали першими
жертвами більшовицької експансії на окраїни колишньої Російської імперії»22.
В. Солдатенко у другому томі «Політичної історії України. XX століття»
торкнувся питання захисту інтересів українського населення на Дону і
————————
18 Болабольченко А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Сла-
винський: Біографічні нариси. — К.: Видавництво «Літопис», 1999. — С. 77.
19 Сергійчук В. Перші кроки у великий світ (До дипломатичної діяльності Уряду
УНР) // Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі: Статті і матеріяли /
Зредагували Любомир Р. Винар і Наталія Пазуняк. — Філядельфія; Київ; Вашінґтон:
Фундація ім. С. Петлюри; Веселка; Фундація Родини Фещенко-Чопівських, 1993. —
С. 248–249.
20 Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. — К.: Видавництво ім. Олени
Теліги, 1996. — С. 126.
21 Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. // Україна
крізь віки. — Т. 10. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. — С. 67, 74.
22 Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX–
XX ст. — К.: Генеза, 2000. — С. 121.
315
резюмував, що здійснювані каледінцями репресії у Донбасі не дістали адек-
ватної оцінки з боку Центральної Ради23. У політичній біографії В. Винниченка,
написаній В. Солдатенком у співавторстві з С. Кульчицьким, також ідеться про
українсько-донські переговори з приводу формування федеративної Росії на
засадах однорідно-соціалістичної влади. На думку авторів, каледінський Дон був
головним військовим форпостом у боротьбі з революційним Петроградом, тож
встановлення союзу із «заколотниками» відразу недвозначно ставило Україн-
ську Центральну Раду і Генеральний Секретаріат по інший бік барикад з біль-
шовиками, через що «визрів і швидко дійшов своїх крайніх виявів конфлікт між
Центральною Радою і РНК»24. Дипломатичній місії М. Ґалаґана на Кубань і Дон
у грудні 1917 р. присвятив окремий розділ у своїй збірці «Нариси з історії
Кубані» Р. Коваль, написаний на матеріалах спогадів М. Ґалаґана25. Зусилля
УНР щодо формування спільного уряду відзначив і одеський історик В. Сав-
ченко26. Я. Тинченко згадав, що за наполяганням С. Петлюри Генеральний
Секретаріат УНР прийняв рішення про відправлення своїх повноважних пред-
ставників до донського уряду. Щоправда, їхніх імен автор не назвав27.
Особливу увагу слід звернути на праці, безпосередньо присвячені історії
української дипломатії 1917–1921 рр., відносинам українських державних утво-
рень з білим рухом і з козацьким Доном зокрема. В. Матвієнко у другому розділі
випущеної 2002 р. монографії «Українська дипломатія 1917–1921 років: на
теренах постімперської Росії» розглянув українсько-донські взаємовідносини
протягом 1917 — початку 1919 рр.28 Особливу цінність роботі надає те, що під
час її написання автор використав багато архівних документів, спогадів, мате-
ріалів періодичних видань, що дозволило суттєво розширити фактографічну
базу дослідження. Він детально розглянув діяльність місії М. Ґалаґана і
Є. Онацького у Новочеркаську, але доволі поверхово «пройшовся» по питанням
формування і функціонування українських дипломатичних установ у Всеве-
ликому Війську Донському за часів Гетьманату П. Скоропадського та Дирек-
торії УНР. В. Матвієнко вперше ввів у науковий обіг документи, які свідчили
про те, що у листопаді 1918 р. новопризначене повноважне посольство Укра-
їнської Держави на чолі з К. Середіним не змогло потрапити на Дон через
розгортання антигетьманського повстання. На думку автора, ВВД можна на-
звати єдиним вагомим у 1918 р. проукраїнським «партнером» у суцільно
————————
23 Політична історія України XX століття / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. — Т. 2:
Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917–1920) / В.Ф. Солдатенко
(кер.), В.Ф. Верстюк. — К.: Генеза, 2003. — С. 137.
24 Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко. — К.: Видавничий дім
«Альтернативи», 2005. — С. 129.
25 Коваль Р.М. Нариси з історії Кубані. — К.: «Фоліант», 2004. — С. 191–202.
26 Савченко В.А. Симон Петлюра. — Харьков: Фолио, 2006. — С. 109; Его же.
Двенадцать войн за Украину. — Харьков: Фолио, 2006. — С. 15–16.
27 Тинченко Я. Українські збройні сили. Березень 1917 — листопад 1918 рр. (орга-
нізація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 16.
28 Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917–1921 років: на теренах постімпер-
ської Росії. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. — 376 с.
316
ворожому великоросійському таборі, а «українсько-донське зближення було не
до кінця реалізованим стратегічним партнерством двох близьких за політичним
ладом держав, яке до того ж мало змістовну історичну традицію. Київ і
Новочеркаськ однаковою мірою прагнули до укладення ефективного військово-
політичного союзу, вбачаючи у ньому не лише запоруку реалізації очевидних
вигод економічної співпраці, а й надійну гарантію збереження державності
України й Дону (навіть на автономістсько-федералістських засадах) у над-
звичайно несприятливих міжнародних обставинах завершення Першої світової
війни та загострення громадянської війни в Росії»29. Результати своєї наукової
роботи вчений оприлюднив також у статті «Україна і Дон: з історії між-
державних стосунків 1918 року»30, а у 2003 р. він захистив дисертацію на
здобуття вченого ступеня доктора історичних наук на тему: «Політика УНР та
Української Держави щодо новопосталих державних утворень на території
колишньої Російської імперії». Втім, як справедливо відзначив О. Реєнт, ос-
кільки праці В. Матвієнка охоплюють весь період Української революції 1917–
1921 рр. та взаємини зі всіма новоутвореннями, то, природно, автор не міг надто
деталізувати ці відносини, особливо в їх двосторонньому форматі31.
Того ж 2003 р. івано-франківський історик Я. Штанько опублікував статтю
про військово-політичний аспект взаємин Української Держави і Всевеликого
Війська Донського, у якій ішлося про дипломатичні місії М. Славинського і
К. Середіна. Автор також відзначив важливий факт: єдиним представником
України у Новочеркаську з осені 1918 і до літа 1919 рр. залишався консульський
агент В. Міщенко32. Згодом Я. Штанько захистив кандидатську дисертацію на
тему «Білий рух півдня Росії і Українська Держава та УНР (1918–1920 рр.)»33.
Загалом, багаті на фактичний матеріал праці В. Матвієнка і Я. Штанька взаємо-
доповнюють одна одну. Водночас багато питань залишилися недостатньо або
взагалі не дослідженими. Передусім це спричинено більш узагальнюючим
характером цих досліджень.
У 2006 р. вийшла друком монографія Д. Вєдєнєєва і Д. Будкова, присвячена
становленню зовнішньополітичної служби України в 1917–1923 рр. В ній досить
докладно відображено структуру зовнішньополітичних відомств УНР та Укра-
————————
29 Там само. — С. 91.
30 Його ж. Україна і Дон: з історії міждержавних стосунків 1918 року // Вісник:
Міжнародні відносини / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. —
К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. — Вип. 21–24. — С. 126–137.
31 Реєнт О.П. Українсько-російські відносини доби гетьманату Павла Скоропад-
ського як наукова проблема // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, конт-
роверсії. Всеукраїнська наукова конференція 19–20 травня 2008 р. Збірник. — К.:
Видавництво імені Олени Теліги, 2008. — С. 64.
32 Штанько Я.В. Військово-політичні взаємини Української Держави гетьмана
П.П. Скоропадського та Всевеликого Війська Донського // Питання історії України. —
Чернівці: Зелена Буковина, 2003. — Т. 6. — С. 142.
33 Його ж. Білий рух півдня Росії і Українська Держава та УНР (1918–1920 рр.):
Дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Прикарпатський національний університет імені
Василя Стефаника. — Івано-Франківськ, 2006. — 214 арк.
317
їнської Держави, а також процес формування дипломатичного представництва
за кордоном, у тому числі й на Дону34.
У 2007 р. В. Соловйова захистила у Донецькому національному університеті
докторську дисертацію на тему «Формування та діяльність дипломатичних
представництв українських національних урядів 1917–1921 рр.», основні поло-
ження якої знайшли відображення у монографії «Дипломатична діяльність ук-
раїнських національних урядів 1917–1921 рр.»35. Однак у розділі про гетьманські
дипломатичні представництва в державах колишньої Російської імперії автор
розглянула тільки установи на Кубані та у Фінляндії. На сторінках монографії
міститься лише короткий огляд діяльності місії М. Ґалаґана і Є. Онацького у
Новочеркаську та повідомлення про призначення 2 січня 1919 р. Радою Народ-
них Міністрів УНР головою українського посольства у ВВД П. Понятенка.
У 2010 р. В. Соловйова опублікувала статтю «Діяльність українських диплома-
тичних представництв в новопосталих державах, заснованих на теренах пост-
імперської Росії за Гетьманату П. Скоропадського», в якій слідом за В. Матвієн-
ком і Я. Штаньком розглянула формування надзвичайного представництва на
чолі з М. Славинським, консульського агентства В. Міщенка та повноважного
посольства К. Середіна36.
Науковий співробітник Інституту історії України НАНУ О. Кудлай дослі-
дила процес створення і діяльності народного міністерства міжнародних справ
УНР у 1917–1918 рр. Автор проаналізувала роботу місії М. Ґалаґана і Є. Онаць-
кого на Кубані й на Дону, переговори про створення центрального однорідно-
соціалістичного уряду Росії. До появи праці О. Кудлай у науковій літературі
панувало твердження, що Дон був єдиним державним утворенням на теренах
постімперської Росії, яке відповіло на пропозицію Генерального Секретаріату
про створення загальноросійського федерального уряду. Однак О. Кудлай до-
вела, що пропозицій від українського уряду було кілька: на листопадову 1917 р.
дійсно відповів лише Новочеркаськ, а от на грудневу надійшли відповіді і з
інших частин Росії37.
У 2009 р. Парламентське видавництво випустило у світ монографію
В. Головченка і В. Солдатенка «Українське питання в роки Першої світової
війни». Проблему українсько-донських відносин та діяльності українських
дипломатичних представництв на Дону автори розкрили у відповідності із
————————
34 Вєдєнєєв Д.В., Будков Д.В. Юність української дипломатії. Становлення зовніш-
ньополітичної служби Української держави. 1917–1923 роки. — К.: К.І.С., 2006. —
312 с.
35 Соловйова В.В. Дипломатична діяльність українських національних урядів 1917–
1921 рр. — К.–Донецьк: Інститут історії України НАН України, 2006. — 394 с.
36 Її ж. Діяльність українських дипломатичних представництв в новопосталих дер-
жавах, заснованих на теренах постімперської Росії за Гетьманату П. Скоропадського //
Гуманітарний журнал. — 2010. — № 1–2 (зима–весна). — С. 78–85.
37 Кудлай О.Б. Створення та діяльність народного міністерства міжнародних справ
Української Народної Республіки (червень 1917 — квітень 1918 рр.). — К.: Інститут
історії України НАН України, 2008. — С. 52–56.
318
роботами В. Матвієнка38. Теми нашого дослідження торкається і Д. Яневський у
своїх останніх працях, опублікованих харківським видавництвом «Фоліо»39.
Заслугою вченого є введення у науковий обіг звіту Є. Онацького про місію на
Дону у листопаді 1917 р.
2009 р. запорізький історик В. Очеретяний захистив кандидатську дисер-
тацію, присвячену громадсько-політичній та науковій діяльності М. Славин-
ського. Одним із перших автор використав матеріали допитів у НКДБ УРСР у
1945 р. (збережені у фондах Галузевого державного архіву СБУ), на яких
М. Славинський розповідав про свою роботу на Дону у вересні 1918 р. із
завданням «виправити договір між генералом Красновим і Скоропадським по
кордонах і правах громадян»40.
Окремі аспекти теми знайшли відображення у біографічних нарисах про
діячів, які представляли інтереси України на Дону41. Особливо слід відзначити
статтю С. Іваницької, у якій згадується місія Л. Чикаленка і О. Саліковського у
листопаді 1919 р., що стала останньою в історії української дипломатії на
Дону42.
Останнім часом тема діяльності українських дипломатичних делегацій і
представництв на Дону у 1917–1919 рр. почала висвітлюватися і в енцикло-
педичних статтях43. Щоправда, подекуди в них можна натрапити на неточності,
————————
38 Головченко В.І., Солдатенко В.Ф. Українське питання в роки Першої світової
війни. — К.: Парламентське вид-во, 2009. — 448 с.
39 Яневський Д.Б. Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського. —
Харків: Фоліо, 2010. — 315 с.; Його ж. Проект «Україна», або Спроба Павла Скоро-
падського. — Харків: Фоліо, 2010. — 284 с.
40 Очеретяний В.В. Громадсько-політична та наукова діяльність М.А. Славинського
(1868–1945 рр.): Дис. … канд. іст. наук. — Запоріжжя, 2009. — Арк. 84.
41 Осташко Т., Соловйова В. Микола Галаган: біографічний нарис // Галаган М.М.
З моїх споминів (1880-ті–1920 р.) / Передмова: Т. Осташко, В. Соловйова. — К.:
Темпора, 2005. — С. 3–44; Рева Л.Г. Євген Дометійович Онацький (1894–1979) —
уродженець м. Глухова, дослідник творчості Лесі Українки // Сіверщина в історії
України. Збірник наукових праць / С.А. Слєсарєв (гол. Ред. кол.), В.І. Бєлашов,
С.П. Жукова та ін. / Національний заповідник «Глухів», Центр пам’яткознавства НАН
України і УТОПІК. — К.–Глухів, 2009. — Вип. 2. Матеріали Восьмої науково-прак-
тичної конференції «Сіверщина в історії України» (м. Глухів, 15–16 жовтня 2009 р.). —
С. 144–151.
42 Іваницька С.Г. О.Х. Саліковський як представник національної ліберальної еліти в
добу українських визвольних змагань 1917–1921 років // Наукові записки Вінницького
державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. — Вип. ХІV. Серія:
Історія: Збірник наукових праць. За матеріалами Міжнародної наукової конференції
«Національна інтелігенція в історії та культурі України». — Вінниця, 2008. — С. 177–
182.
43 Лупандін О.І. Дипломатичні представництва, місії та консульські установи укра-
їнських урядів 1917–1920 // Енциклопедія історії України / Редкол.: В.А. Смолій (голова)
та ін. — Т. 2: Г–Д. — К.: Наук. думка, 2005. — С. 389–390; Його ж. Міністерство
закордонних справ Української Народної Республіки та Української Держави // Енцик-
лопедія історії України. — Т. 6: Ла–Мі. — К.: Наук. думка, 2009. — С. 741–742;
319
на кшталт згадки про те, що М. Славинський був дипломатичним пред-
ставником у Новочеркаську не за Гетьманату, а за Директорії УНР44.
Сучасна російська історіографія практично ігнорує дослідження цієї теми.
Навіть у нечисленних спеціальних наукових працях, що розкривають історію
донської козацької державності доби громадянської війни, біографії Військових
Отаманів О. Каледіна і П. Краснова або навіть тенденції українсько-донських
відносин 1918 р., не знайшлося місця для висвітлення цього питання45. При-
родно, що увага дослідників із сусідньої країни акцентується, насамперед, на
продуктивній роботі донської дипломатичної місії М. Свєчина й О. Черячукіна в
Україні, ніж на діяльності відповідних українських дипломатичних пред-
ставництв на Дону. Втім, певний інтерес у російських вчених викликає постать
К. Середіна — представника російського генералітету на службі Гетьманату
П. Скоропадського, який підсилюється тим, що цю форму української держав-
ності вони схильні зараховувати до російського білого руху. Авторитетний
дослідник антибільшовицької боротьби у 1917–1923 рр. С. Волков опублікував
дані про призначення К. Середіна 12 листопада 1918 р. дипломатичним пред-
ставником Української Держави при Всевеликому Війську Донському та в
розпорядження міністра закордонних справ із зарахуванням по Генштабу46.
В. Цвєтков у ґрунтовній монографії «Белое дело в России» назвав К. Середіна
офіційним представником України, який взяв участь у роботі Великого Вій-
ськового Кругу47. Діяльність К. Середіна на службі Гетьманату відзначив і
військовий історик та історик козацтва А. Ганін48. А. Кручінін і В. Трут повер-
хово висвітлили початковий етап українсько-донських відносин — переговори
Центральної Ради і Генерального Секретаріату з військовим урядом Дону у
Осташко Т.С. Ґалаґан Микола Михайлович // Енциклопедія історії України. — Т. 2: Г–
Д. — К.: Наук. думка, 2005. — С. 266.
44 Осташко Т.С. Славинський Максим Антонович // Енциклопедія історії України. —
Т. 9: Прил–С. — К.: Наук. думка, 2012. — С. 622.
45 Гражданов Ю.Д. Всевеликое Войско Донское в 1918 году. — Волгоград: Изд-во
ВАГС, 1997. — 158 с.; Его же. Донская государственность в составе Вооруженных сил
Юга России. 1919 год // Белая армия. Белое дело. — Екатеринбург: Научно-исследо-
вательский центр «Белая Россия», 1999. — № 6. — С. 24–40; Смирнов А.А. Вожди белого
казачества. Атаман Каледин. — СПб.: «Издательский Дом «Нева», 2003. — 320 с.;
Его же. Атаман Краснов. — М.: ООО «Издательство АСТ»; СПб.: Terra Fantastica,
2003. — 368 с.; Венков А.В. Атаман Краснов и Донская армия. 1918 год. — М.: Вече,
2008. — 480 с.; Бондаренко Д.Я. Гетман П.П. Скоропадский и атаман П.Н. Краснов:
взаимоотношения Украинской Державы и Всевеликого Войска Донского // Донские ка-
заки в борьбе с большевиками. — Станица Еланская: Музей Белого Движения, 2010. —
Вып. 4. — С. 87–100.
46 Волков С.В. Офицеры армейской кавалерии: Опыт мартиролога. — М.: Русский
путь, 2004. — С. 476.
47 Цветков В.Ж. Белое дело в России. 1917–1918 гг. (формирование и эволюция
политических структур Белого движения в России). — М.: НП ИИПС «Посев», 2008. —
С. 244.
48 Ганин А.В. Корпус офицеров Генерального штаба в годы Гражданской войны
1917–1922 гг.: Справоч. материалы. — М.: Русский путь, 2009. — С. 377.
320
листопаді–грудні 1917 р., спроби створення загальноросійського федерального
уряду, координування дій проти більшовиків49. В цілому ж, незважаючи на те,
що тема білого руху протягом останніх двох десятків років є однією з найбільш
популярних і шанованих у російській історичній науці, інтерес до взаємодії
цього руху із національними державними утвореннями на території постім-
перської Росії залишається дуже низьким.
Таким чином, можемо констатувати, що, незважаючи на наявність досить
обширної історіографії, діяльність українських дипломатичних делегацій і
представництв на Дону у 1917–1919 рр. досі не стала об’єктом окремого
дослідження і висвітлювалася лише в контексті більш загальних тем, пере-
буваючи на периферії наукових інтересів дослідників. Найчастіше вони звер-
талися до окремих аспектів цієї проблеми — таких, як переговори дипло-
матичної місії М. Ґалаґана і Є. Онацького з військовим урядом Дону в грудні
1917 р. та місія К. Середіна з привітальною грамотою Гетьмана П. Скоро-
падського Всевеликому Війську Донському. Протягом останнього десятиліття в
Україні зростає зацікавленість історією формування і функціонування україн-
ських дипломатичних представництв в цілому на теренах постімперської Росії,
свідченням чого стала поява праць В. Матвієнка, Я. Штанька, Д. Вєдєнєєва і
Д. Будкова, В. Соловйової, О. Кудлай, В. Головченка і В. Солдатенка. Однак
недостатність розробки теми, її важливість для комплексного дослідження не
лише українсько-донських відносин, але й загалом зовнішньополітичної діяль-
ності українських державних утворень доби національно-демократичної рево-
люції 1917–1921 рр., зумовлює потребу її поглибленого вивчення.
ИСТОРИОГРАФИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ДИПЛОМАТИЧЕСКИХ
ДЕЛЕГАЦИЙ И ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВ УКРАИНЫ НА ДОНУ
В 1917–1919 гг.
Владлен Мараев (аспирант 3-го года учебы исторического факультета Киевского
национального университета имени Тараса Шевченко, VladlenMarayev@ukr.net)
В статье анализируется историография деятельности украинской дипло-
матии на территории казачьего Дона в 1917–1919 гг.
Ключевые слова: Украина, Всевеликое Войско Донское, дипломатия, исто-
риография.
————————
49 Кручинин А.С. Генерал-от-кавалерии А.М. Каледин // Белое движение. Истори-
ческие портреты: Л.Г. Корнилов, А.И. Деникин, П.Н. Врангель… / сост. А.С. Кручинин. —
М.: Астрель; АСТ, 2006. — С. 85–125; Трут В.П. Дорогой славы и утрат. Казачьи войска
в период войн и революций. — М.: Яуза, Эксмо, 2007. — 544 с.
321
HISTORIOGRAPHY OF ACTIVITIES OF DIPLOMATIC MISSIONS
AND DELEGATION OF UKRAINE IN DON COSSACK STATE
DURING 1917–1919
Vladlen Marayev (postg raduate student of the third year of study of History Faculty
of Kyiv National Taras Shevchenko University, VladlenMarayev@ukr.net)
The article analyzes the historiography of the Ukrainian diplomacy in the Don
Cossack State during 1917–1919.
Keywords: Ukraine, The Omnipotent Host of Don Cossack State, diplomacy,
historiography.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-101991 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:03:11Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мараєв, В. 2016-06-09T14:37:50Z 2016-06-09T14:37:50Z 2014 Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. / В. Мараєв // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 309-321. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101991 94 (477) «1917/1919» У статті аналізується історіографія діяльності української дипломатії на території козацького Дону протягом 1917–1919 рр. В статье анализируется историография деятельности украинской дипломатии на территории казачьего Дона в 1917–1919 гг. The article analyzes the historiography of the Ukrainian diplomacy in the Don Cossack State during 1917–1919. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Джерелознавство та історіографія Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. Историография деятельности дипломатических делегаций и представительств Украины на Дону в 1917–1919 гг. Historiography of activities of diplomatic missions and delegation of Ukraine in Don Cossack State during 1917–1919 Article published earlier |
| spellingShingle | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. Мараєв, В. Джерелознавство та історіографія |
| title | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. |
| title_alt | Историография деятельности дипломатических делегаций и представительств Украины на Дону в 1917–1919 гг. Historiography of activities of diplomatic missions and delegation of Ukraine in Don Cossack State during 1917–1919 |
| title_full | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. |
| title_fullStr | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. |
| title_full_unstemmed | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. |
| title_short | Історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв України на Дону у 1917–1919 рр. |
| title_sort | історіографія діяльності дипломатичний делегацій та представництв україни на дону у 1917–1919 рр. |
| topic | Джерелознавство та історіографія |
| topic_facet | Джерелознавство та історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/101991 |
| work_keys_str_mv | AT maraêvv ístoríografíâdíâlʹnostídiplomatičniidelegacíitapredstavnictvukraíninadonuu19171919rr AT maraêvv istoriografiâdeâtelʹnostidiplomatičeskihdelegaciiipredstavitelʹstvukrainynadonuv19171919gg AT maraêvv historiographyofactivitiesofdiplomaticmissionsanddelegationofukraineindoncossackstateduring19171919 |