Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2007
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104151 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2007. — Вип. 7. — С. 161-173. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860096674320351232 |
|---|---|
| author | Вінниченко, О. |
| author_facet | Вінниченко, О. |
| citation_txt | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2007. — Вип. 7. — С. 161-173. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Соціум. Альманах соціальної історії |
| first_indexed | 2025-12-07T17:26:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
Конфлікти в шляхетському соціумі... 161 ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 7. – Ñ. 161–173. Îêñàíà ³ííè÷åíêî, 2007
Îêñàíà ³ííè÷åíêî
ÊÎÍÔ˲ÊÒÈ Â ØËßÕÅÒÑÜÊÎÌÓ ÑÎÖ²Ó̲ ʲÍÖß XVII –
ÏÅÐØί ÏÎËÎÂÈÍÈ XVIII ñò. ÍÀ ÑÒÎвÍÊÀÕ ÇÀÏβҲÂ
(íà ìàòåð³àëàõ ðåëÿö³éíèõ êíèã Ëüâ³âñüêîãî ´ðîäñüêîãî ñóäó)
Спадкування було одним із основних способів набуття майна у шляхетсько-
му соціумі Речі Посполитої кінця XVII – першої половини XVIII ст. Теста-
мент як приватноправовий акт, що регламентував порядок отримання спад-
ку за заповітом, був покликаний, насамперед, зберігати спокій та мир між
спадкоємцями/претендентами на спадщину після смерті заповідача1. З огля-
ду на часті суперечки майнового характеру в середовищі шляхти заповіт у
цю епоху відіграє ключову роль у безконфліктному розподілі майна поміж
спадкоємцями.
Значна частина актів останньої волі містить відомості – часто доволі нечіткі
і завуальовані, проте, без сумніву, очевидні для претендентів на спадщину –
про спадкові майнові конфлікти, а також про прижиттєві незгоди майнового
та немайнового характеру поміж родичами або сторонніми особами (найча-
стіше боржниками/кредиторами). Ця інформація є різноплановою, оскільки
зафіксовані в таких актах конфлікти на момент складання тестаменту пере-
бували на різних стадіях розвитку. Передовсім ітиметься про ті з них, що
виникли до створення акту впродовж життя тестаторів і впливали на подаль-
ший розвиток подій, а також безпосередньо на зміст тестаменту. Інші конф-
лікти породжувалися самим укладанням тестаменту і мали розвиток у май-
бутньому, результатом чого могли стати оскарження та невиконання остан-
ньої волі заповідача. Зрозуміло, що способом запобігання суперечок могло
стати примирення безпосередньо перед укладанням заповіту, проте далеко
не всім тестаторам вдавалося цього досягнути. Конфлікти можна також поді-
лити – за критерієм інтенсивності їхнього протікання – на призупинені, акту-
альні та ймовірні в майбутньому. В залежності ж від причини незгод теста-
ментові конфлікти стосувалися майна та міжособистісних стосунків.
1 Czapliński W., Długosz J. Życie codzienne magnaterii polskiej w XVII wieku. Warszawa, 1976.
S. 81; Rok B. Zagadnienie śmierci w kulturze Rzeczypospolitey czasów saskich. Wrocław, 1991.
S. 65.
162 Оксана Вінниченко
Призупинені конфлікти. Ситуація, коли конфлікт проходив порівняно
спокійно, добре представлена в останній волі незаміжньої молодої шляхтян-
ки Уршулі Лозінської (1700 р.). У цьому акті фігурують два різновиди
конфліктів, причому обидва відносяться до призупинених за часом давності.
Першим по тексту документа виступає згадка про конфлікт у сфері людсь-
ких взаємин. З очевидних причин такі конфлікти для заповідача вичерпува-
лися написанням тестаменту. Так і Лозінська вибачає всі заподіяні їй ворога-
ми кривди: «Także wszystkim moim nieprzyiaciołom tak mnie grzeszney y
rodzicom moim źle czyniącym z serca uprzeymego tu y na onym świecie
odpuszczam y naymilszego rodzica proszę, aby żadney duszy nie turbował»2 .
Іншим незакінченим і призупиненим та, водночас, сповненим реальних пер-
спектив для розвитку конфліктом був майновий. Тестаторка успадкувала по
материнський лінії майно (це були частки мєтностей у «Львівській та
Бєльській землях, Покутті, Поділлі і Великопольській землі»), проте, у свою
чергу заповідаючи це майно, вона не була його посідачкою через перешкоди
і претензії з боку інших осіб. Конфлікт уже набув юридичного оформлення –
завдяки внесеній ще в 1673 р. протестації до Грабовецького ґроду. Його вирі-
шення тестаторка поклала на батька та двоюрідного брата по матері (на ко-
ристь якого й були заповідачкою записані маєтності), чим прямо пов’язала
реалізацію обов’язкової до виконання останньої волі із вирішенням багато-
річного майнового конфлікту.
Серед конфліктів, що згадуються у заповітах як формально припинені, є
майнова суперечка між Яном Ковнацьким та його сестрою і матір’ю, яка за-
вершилась виконанням тестатором трибунальського декрету. Проте запові-
дач припускав, що його рідні могли залишитися незадоволені, хоча він і сповна
задовольнив їхні претензії3. Вичерпаним можна вважати також конфлікт те-
ребовельської стольникової Катажини Вільчкової4 зі смоленським воєводою5
через суму 6 тисяч злотих, записаних на маєтності Новосільці, що завершив-
ся підписанням компромісарського декрету6.
Сліди минулого конфлікту з дочкою Юліаною, що призвів до позбавлен-
ня її спадку, містить тестамент жидачівської підчашиної Барбари з Єльців
2 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАЛ України).
Ф. 9 (Львівський ґродський суд), оп. 1, спр. 478, стор. 1281–1283.
3 Там само. Спр. 488, стор. 1469.
4 Її чоловіком був Міколай Вільчек, номінований теребовельським стольником у 1702 р.
(Urzędnicy województwa ruskiego XIV–XVIII wieku (ziemia halicka, lwowska, przemyska,
sanocka). Spisy / Oprac. K. Przyboś. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1987.
S. 101).
5 Очевидно йдеться про Францішка Цетнера (помер у 1732 р.), смоленського воєводу з
1714 р. (Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S. J. powiększony dodatkami z poźniejszych
autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. Lipsk,
1839. T. I. S. 184).
6 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 522, стор. 3282.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 163
Урбанської7 (1737 р.). Причиною непорозумінь стало погане поводження
доньки з матір’ю та, як свідчить заповідачка, «następowanie» на її життя. Проте
підчашина записує кілька маєтностей своїм онукам, хоча вони через матір і
втратили право на спадок по бабі. Усе ж рухоме майно тестаторка заповіла
своїй пасербиці Терезі Урбанській, оскільки та турбувалася про мачуху кра-
ще, аніж рідна дочка. Крім цього Б. Урбанська записала своєму чоловікові 80
тисяч злотих та суму, яку їй заборгував її вітчим (з цього приводу на момент
складання заповіту ще тривав судовий процес)8.
Актуальні конфлікти. Частина конфліктних ситуацій, зафіксованих у
заповітах, прямо впливала на розподіл спадщини. Йшлося про різні за ха-
рактером суперечності тестатора з іншими особами, проте усі вони стосува-
лися майнових питань, як правило, нерухомості і боргів.
Підчаший Галицької землі Пьотр Феліціан Телефус9 як добропорядний
католик намагався піти з цього світу без незакінчених справ, проте залишив
у спадок дружині та дітям низку майнових конфліктів, які дійшли вже до
стадії судового розгляду. Підчаший давав своє батьківське благословення
синам на успішне врегулювання проблем, інакше – в разі незавершення су-
дових процесів або програшу в них – ішлося про невтішну для його родини
перспективу залишитися без коштів. Заповідач наставляв дружину, аби вона
не перешкоджала синам у полагодженні майнових конфліктів, а також в осад-
ництві подільських маєтностей (можливо, такі накази були відлунням яки-
хось суперечностей між подружжям). Серед іншого, П. Ф. Телефус підтвер-
джував синам право спадкової власності на подільське село Соколовці, на
яке претендувала також пані Понятовська, втім, за словами тестатора, не
маючи на те жодних підстав. Як бачимо, практично кожна передана у спадок
маєтність була пов’язана з неузгодженими претензіями до неї різних осіб,
що, фактично, означало передачу батьком спадкоємцям тривалих і невирі-
шених конфліктів. Тестатор однозначно негативно оцінює такий стан речей і
шкодує, що не може відказати нащадкам необтяженого судовими процесами
майна – як дідичного, так і набутого. Тому він звертається до дітей з прохан-
ням перепросити від його імені всіх тих, кого він скривдив упродовж життя
7 Донька київського чашника Яна Вацлава Єльця; першим чоловіком її був перемишль-
ський ґродський суддя і підстароста Францішек Ожеховський, другим – жидачівський
підчаший Міхал Урбанський (Herbarz Polski. Cz. I: Wiadomości historyczno-genealogiczne
o rodach szlacheckich / Ułożyl i wydał A. Boniecki. Warszawa, 1906. T. VIII. S. 385).
8 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 543, стор. 261–262.
9 Займав уряд галицького підчашого в 1692–1699 рр. (Urzędnicy województwa ruskiego…
S. 54). Одружений з Терезою Бидловською, його старшим сином був теребовельський
підчаший Станіслав Пьотр. Володів маєтностями Пісочне, Чорна Вода, Соколівка (Соко-
ловці) в Кам’янецькому повіті Подільського воєводства (повернувшись до його рук після
турецької окупації Поділля, ці села стояли пусткою), Пузники, Прибилів і Боровичин у
Галицькій землі Руського воєводства (Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich
Podola, Wołynia i Ukrainy. Monografie i wzmianki. Brody, 1911. T. I. S. 232–234).
164 Оксана Вінниченко
(зауважимо, що в даному разі йшлося про звичну для тестаментів формулу).
Батько також наказує їм після смерті матері жити у злагоді, не вдаючися у
випадку виникнення суперечностей до суду («Po śmierci zaś małżonki obliguie
dziatki moie aby się zgadzali, w prawne terminy nie wdawali»), а також, відсу-
дивши частину майна, задовольнитись досягнутим і не розтягувати вирішення
конфліктів на багато років10 .
Актуальний конфлікт у тестаменті Стефана Длузького (1707 р.) також
безпосередньо стосувався майнової диспозиції акту, а сума, яка стала пред-
метом суперечки, складала доволі значну частину спадщини. Серед переліку
боргів тестатор згадує і дві тисячі злотих, записаних йому Гроховськими на
селі Виписки («na summie Ich Mościow panow Grochowskich»), за які й роз-
горівся конфлікт з паном Кобилецьким. Йшлося про те, що Кобилецький без-
підставно відібрав у заповідача Виписки, отже, завинив йому суму боргу, під
яку було заставлене село, та прибуток від нього за чотири роки (разом
2400 злотих). До того ж Длузький, втративши село, змушений був поневіря-
тися з родиною у злиднях. Заповідач покладався на сумління кривдника, але,
водночас, обіцяв позвати його на Страшний Суд Господній у випадку, якщо
майно не буде повернуте, та зобов’язував виконавців останньої волі подбати
про справедливе завершення конфлікту. Виконавцем акту він призначив львів-
ського підстолія і ґродського суддю Войцеха Лося, а опікунами дружини і
дітей – інших впливових людей (у тому числі ґродських урядників), що, воче-
видь, мало б посприяти позитивному для спадкоємців вирішенню справи11.
Іншого роду майновий конфлікт на момент укладання тестаменту виник
поміж Стефаном Гурським та панами Ковальськими. Предметом суперечки
стала частина кам’яниці, яку заповідачеві у пожиттєве володіння записала
його перша дружина, на той час вже покійна. Гурський твердив, що отрима-
ну частку за тисячу злотих передав у пожиттєве тримання згаданим Ковальсь-
ким, але ті неправним способом домоглися, щоб у міських книгах кам’яниця
фігурувала як продана. Заповідач, своєю чергою, опротестував цей факт і
через присягу засвідчив, що не продавав своєї власності. Тому тестаментом
він заповідає цю спірну частину кам’яниці спадкоємцям першої дружини і
просить, щоб вони відібрали її як своє законне майно12.
Доволі частими є випадки, коли у заповітах шляхтичі залишають своїм
дружинам право пожиттєвого користування всім майном і, разом з тим, усі
невирішені конфлікти. Так, львівський підчаший Єжи Сокольніцький пере-
дав дружині у спадок усі пред’явлені до нього претензії13. Зиґмунт Долон-
жек теж полишив на дружину вирішення майнового конфлікту з сяноцьким
ґродським суддею Францішком Дубравським. Причиною суперечки між ними
10 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 480, стор. 1231–1235.
11 Там само. Спр. 487, стор. 827–829.
12 Там само. Спр. 520, стор. 349–350.
13 Там само. Спр. 490, стор. 1403.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 165
стало невиконання Дубравським заставного контракту, оскільки його пред-
мет – сіно та збіжжя – «з’їла сарана та витопила річка Дністер»14.
Нерідко у спадок «передаються» конфлікти з родичами, безпосередніми
претендентами на спадкову частку. Такий випадок, зокрема, зустрічаємо у
заповіті київського підстолія Яна Стефана Курдвановського15 (1712 р.). Про-
блема виникла через 10 тисяч злотих, записаних пану Гоішевському янівсь-
ким старостою Грабінським (швагром заповідача), на своєму селі Горисла-
вичі. Тестатор Курдвановський записав ту суму своїм синам, оскільки не-
біжчик Гоішевський доводився їм рідним дядьком по матері, і вони, таким
чином, були його прямими спадкоємцями16. Проте ту спадщину ще треба
було відсудити у янівського старости, що і розпочав тестатор свого часу, по-
давши відповідну протестацію до Галицького ґроду. Зауважимо, що майже
всі згадані у заповіті грошові суми не були на час укладання тестаменту у
безпосередній власності Курдвановського, їх ще потрібно було повернути
від власників маєтностей, на яких вони були записані17.
Зустрічаються також невирішені конфлікти з особами, стосунок яких до
тестатора з тексту акту з’ясувати важко. Так, шляхтич-мусульманин Міхал
Олейовський мав конфлікт із шляхтичем Селецьким, який домагався від нього
3 тисяч злотих якогось «posagu», проте заповідач твердив, що той не вартий
і трьох шелягів. У тестаменті вказується і причина такої позиції Олейовсько-
го, очевидно, пов’язана з їхньою спільною військовою службою: так, через
пиятику Селецького з «комісаром» (з яким Олейовський теж мав конфлікт)
під час несення ними таємної варти і подальшу втечу їх з посту М. Олейов-
ський потрапив у полон18.
Проте в переважній більшості випадків у тестаментах ідеться про конфлік-
ти заповідача з його близькими родичами – найчастіше з дітьми, претенден-
тами на спадщину. Яскравим прикладом такої ситуації є наведений нижче
фрагмент дуже емоційного тестаменту Магдалени Петравської (1716 р.), в
якому вона зауважує, що, навіть не маючи особливих статків, дала синам
освіту і забезпечила їх певними коштами на подальше життя. Однак вони те
все пустили на вітер, ведучи гультяйський спосіб життя, особливо старший,
який послужив прикладом для молодших. Однак Петравська з материнської
любові все ж дає їм своє материнське благословення:
14 Там само. Спр. 497, стор. 613–616.
15 Номінально посідав уряд київського підстолія з 1682 р. (Urzędnicy województw kijowskiego
i czernihowskiego XV–XVIII wieku. Spisy / Oprac. E. Janas i W. Kłaczewski. Kórnik, 2002.
S. 51).
16 Другою дружиною Я. С. Курдвановського, від якої він мав синів Адама, Богуслава, Яна і
Миколая, була Катажина Гоішевська, донька янівського старости Яна Гоішевського, по-
мерлого в 1704 р. Її сестра, Тереза Гоішевська, вийшла заміж за Юзефа Грабінського,
котрий після смерті тестя став янівським старостою (Herbarz Polski. T. VI. S. 166, 385;
T. XIII. S. 217).
17 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 497, стор. 235.
18 Там само. Спр. 491, стор. 1001.
166 Оксана Вінниченко
«Więc maiąc trzech synów starszych, tym nic nie mogę legować, bo fortuny iusz
więcey kawałka nie mam ani swoiey, ani świętey pamięci męża mego, a wzieli też
z nich każdy za swoie, gdysz się im dała należyta edukacya, iako nasza podczciwość
rodzicielska kazała, gdysz nas ta ich edukacya na kilku tysięcy kosztowała y każdy
z nich wzioł porządeczek z rąk moich iuz po śmierci oycowskiey. Kiedym ich do
ludzi oddawała, więc tedy mam do nich wielką urazę, gdysz mi zranili serce moie
ku sobie niestatkiem y szembraniami swoiemi. Osobliwy starszy hultay Antoni,
ten naybardziey serce moie zraził ku sobie, bo y drugich chultaiami poczynił, iednak,
że ia, nie pamiętaiąc tego z urodzoney miłości moiey macierzyńskiey, Bogu memu
za wszystko oddawszy com kolwiek z nimi ucierpiała, daię iednakowe wszystkim
błogosłowieństwo moie macierzynskie y Boga mego będę błagac, aby im dał
upamiętanie nieposłusznym dziatkom»19.
Тестамент Констанції Захажевської (1718 р.) у розпорядчій частині, якщо
залишити поза увагою записи на помин душі, інформує про її майновий
конфлікт з подільським стольником Станіславом Пьотром Телефусом та спро-
би його подолання. Причиною ворожнечі було захоплення С. П. Телефусом
власності тестаторки – села Пісочне20, до якого вона – після вигнання турків
з Кам’янця – хотіла повернутися як посідачка. Стольник чинив Захажевській
«невиносимі кривди» і, врешті, позбавив її залишків майна. Суперечка була
додатково ускладнена й сімейним конфліктом: один із синів К. Захажевської,
Антоній, перейшов під протекцію її ворога і став допомагати йому здобува-
ти майно тестаторки. Справа з приводу власності точилася в Коронному Три-
буналі і, очевидно, її розвиток був несприятливий для заповідачки. Щоб за-
побігти втраті всього майна, Захажевська, порадившись з приятелями, запи-
сала свої частини у чотирьох селах на користь старшого сина Францішка. У
заповіті вона, звертаючись до дітей, пояснює ситуацію, що склалася, закли-
кає їх жити в мирі і розділити спадок порівну, оскільки запис на користь
старшого сина є вимушеним кроком – засобом вберегти майно від зазіхань
подільського стольника. На випадок, якщо діти не прислухаються до її про-
хання і справа дійде до суду, заповідачка залишає суддям дозвіл скасувати її
донацію21.
В акті останньої волі Матеуша Польковського (1686 р.) теж зустрічаємо
згадки про конфлікт з дітьми, які звинувачували його у приховуванні від них
коштів з метою передачі дружині (не виключено, що йшлося про майнову
суперечку дітей від першого шлюбу з мачухою по смерті батька) (див. Дода-
ток). Такого роду конфлікти з дітьми були непоодинокими, проте мали різний
предмет претензій. Так, зокрема, син іншої тестаторки, Маріанни Биховської,
зібрав «неслушні» документи, з допомогою яких доводив, що мати позичила
19 Там само. Спр. 503, стор. 746–747.
20 С. П. Телефус отримав маєток Пісочне (у Кам’янецькому повіті Подільського воєвод-
ства) від свого батька, галицького підчашого П. Ф. Телефуса (Pułaski K. Kronika polskich
rodów… T. I. S. 232, 234).
21 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 520, стор. 118–121.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 167
у кредиторів певні суми і витратила їх не за призначенням. Звичайно, обра-
жена заповідачка зі звинуваченнями та наклепами сина не погодилася, оск-
ільки гроші витратила на погашення чималих боргів покійного чоловіка Яна
Биховського22.
Частими були конфлікти батьків не лише з рідними дітьми23, але і з пасин-
ками. Прикладом таких складних взаємовідносин є тестамент подільської
підчашиної Маріанни Лянцкоронської (1723 р.), яка запекло ворогувала з
подільським підстолієм, сином свого покійного чоловіка Станіслава Лянц-
коронського24. За свідченнями тестаторки пасинок відібрав у неї маєтності
на суму в 14 тисяч злотих, записані їй в пожиттєве володіння її покійним
чоловіком, з приводу чого нею провадилася справа в Трибуналі. Вирок суду
був на користь підстолія, оскільки він представив документ, яким заповідач-
ка записала йому ті гроші. Маріанна Лянцкоронська не заперечувала існу-
вання такого запису, проте вказувала, що передача суми пасинкові передба-
чала виконання Лянцкоронським певної умови – надання мачусі у доживотнє
володіння маєтку Гішовець, якою той знехтував. Цей факт вона мала намір
засвідчити у ґроді, проте на перешкоді стало погане самопочуття. Тому тес-
таторка, побоюючись, що не одужає, вмістила в заповіті «юрамент» наступ-
ного змісту:
«Ten ostatniey woli testament za jurament zostawuię y na trybunale ostatniego
sądu Boskiego sądzić się będe z tym, kto mi krzywdę y duszy moiey cięzko uczyni.
Iam y z dozywocia w ten sposób kwitowała iegomości pana podstolego pasierba
mego, ze mi miał y deklarował się puścić Giszowce w rekompensie dożywocia do
śmierci siedzieć, ale w tym iegomość pan podstoli nieznośną mi krzywde uczynił,
bo mnie zniszczył, zruynował y wniwiec obrucił, com kolwiek w sieroctwie moim
mieć mogła, to wszystko zabrał, y mnie same z Giszowiec wygnał. Iako o tym
wszystkim manifest w grodzie Lwowskim uczyniony»25 .
Зміст майнової диспозиції в тестаменті Станіслава Краєвського (1734 р.)
був зумовлений складною ситуацією в сім’ї заповідача. У його першої дру-
жини, на той час вже покійної Катажини з Мархоцьких Хоінської, були діти
від попереднього шлюбу. Тестатор піклувався про них, оплачував їхнє на-
вчання, хоча мати їх не внесла у родину жодного майна. Проте невдячні па-
синки після смерті матері відібрали її речі, куплені вітчимом, а також доку-
22 Там само. Спр. 482, стор. 411.
23 Пор.: Krochmal J. Przemyskie testamenty staropolskie // Rocznik Historyczno-Archiwalny.
Warszawa, 1989. T. VI. S. 138.
24 С. Лянцкоронський (помер після 1683 р.), подільський підчаший з 1660 р., був одруже-
ний двічі: перший раз – з Констанцією Анною Телефусівною, другий раз – з Маріанною
Челюжинською. Від першого шлюбу залишив кількох синів, старшим з яких був Войцех,
подільський підстолій у 1705–1725 рр. (Cynarski S. Dzieje rodu Lanckorońskich z Brzezia
od XIV do XVIII wieku: Sprawy kariery urzędniczej i awansu majątkowego. Warszawa; Kraków,
1996. S. 136, 320; Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Oprac. E. Janas,
W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. Kórnik, 1998. S. 88, 105, 215).
25 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 516, стор. 3399–3400.
168 Оксана Вінниченко
менти на частини тестатора в різних маєтностях. Згодом один з пасинків за-
брав ще й двох жеребців вартістю в 100 злотих з іншої, щойно відсудженої
на Трибуналі маєтності вітчима. Суму, заборговану синами покійної дружи-
ни, і забрані ними речі С. Краєвський заповів своїй другій дружині – Терезі з
Кшивецьких. Проте конфлікт не вичерпувався поганими стосунками з па-
синками покійної дружини, він поширився також і на стосунки з рідним си-
ном Краєвського від першого шлюбу. На самому початку майнової диспо-
зиції тестатор заповів усе майно другій дружині Терезі і народженим з нею
дітям, усуваючи від спадкування рухомих речей сина від попереднього шлюбу.
Той міг отримати частину речей за умови, якщо покращить своє ставлення
до мачухи, виявлятиме до неї повагу і в такий спосіб заслужить право на
майно. У свою чергу Краєвський зобов’язав дружину не кривдити пасинка.
Як бачимо, в основу цього конфлікту лягли не лише взаємні майнові претен-
зії сторін, а й неприязні стосунки між вітчимом та пасинками, мачухою та
сином чоловіка від попереднього шлюбу. Конфліктна ситуація у цьому випад-
ку навряд чи могла бути остаточно полагоджена, більше того, вона мала явні
тенденції до розвитку в майбутньому. Ось тільки вирішувати ці проблеми зі
своїм пасинком та пасинками покійного чоловіка мала Тереза Краєвська26.
Подружній конфлікт у виявлених заповітах фіксується лише раз, у записі
останньої волі Яна Жеребецького (облятована в 1722 р.), зміст якого запові-
дач окреслив у наступний спосіб: «… żonie moiey Katarzynie Żerebeckiey nic
a nic nie pozwalam, aby żadnego postępu y possesyi na oyczyznie moiey nie miała,
bo ja z okazyi żony moiey z tego świata idę». Умотивувавши усунення дружини
від розпорядження його маєтністю, тестатор передав своїм сестрам – згодом
вона мала відійти його синові, коли той досягне повноліття27.
Майбутні конфлікти. Майбутні конфлікти розглядалися шляхтичами-
тестаторами як дуже ймовірний, майже неминучий наслідок розподілу спад-
щини: недаремно практично в кожному заповіті вжито формулу позивання
на Страшний Божий Суд усіх тих, хто перечитиме волі тестатора. Іншими
словами, шляхтич, обстоюючи свої майнові права і волю, був готовий судитися
і на тому світі. Серед ревних захисників свого майна – буський ловчий
Євстахій Станіслав Шептицький28 , Костянтин Загоровський29, Якуб Пшилу-
ський30, Григорій Батко31, Антоній Ян Лампрехт32 та багато інших тестаторів33.
Чимало тестаторів залишали настанови дітям, які мали попередити кон-
флікти при розподілі спадщини. Зокрема, так вчинила Уршуля Убишова, за-
26 Там само. Спр. 532, стор. 2875–2879.
27 Там само. Спр. 513, стор. 981–982.
28 Там само. Спр. 492, стор. 2397.
29 Там само. Спр. 499, стор. 1265.
30 Там само. Спр. 500, стор. 2569.
31 Там само. Спр. 497, стор. 1853.
32 Там само. Спр. 499, стор. 443.
33 Там само. Спр. 493, стор. 1868; спр. 501, стор. 902; спр. 518, стор. 1054; та інші.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 169
повівши, щоб сини поділили спадок між собою за допомогою приятеля «bez
wszelkich zawodów prawnych»34.
Насправді лише частина тестаментів стала передумовою нових конфліктів,
які виникли у момент укладення акту або згодом, під час його виконання.
Такі конфліктні ситуації нерідко прогнозувалися самим тестатором і були
обумовлені виконанням його розпоряджень. Прикладом є тестамент хорунжо-
го Галицької землі Стефана на Хоціміжу Злочевського35 (1691 р.). Заповідач
висловив побажання, щоб його тіло після смерті поховали в мостиському
домініканському костелі, поруч з дружиною та дітьми. З цією метою теста-
тор заповів на користь костелу 4 тисячі злотих (як успадкований по смерті
сестри посаг), записаних на селах Монастириське, Заліщики та інших маєтно-
стях, які знаходилися в руках брацлавської підвоєводиної Дороти Курдва-
новської36. Тестатор підкреслює непрості стосунки з підвоєводиною і підоз-
рює можливість невиконання своєї волі. Тож якби Курдвановська відмовила-
ся сплатити ту суму, отці-домінікани мали взяти у тимчасове володіння, до
віддачі грошей, один з маєтків: «Ta zaś summa zaraz ma bydź wyliczona temu
kościołowi bez odwłoki, a ieżeli by nie chciała pomieniona iey mość pani
Kurdwanowska tey summy oddać, ode mnie oycom dominikanom mościckim
legowaney, tedy maią oycowie dominikani zaiachać albo Zaleszczyki, albo inszą
iey mości maietność y trzymać poty, poki by nie oddała tey summy». На такий
неординарний спосіб С. Злочевський намагався повернути борг, прив’язав-
ши цей акт до свого поховання. Тестатор також розпорядився повернути забор-
гованість слугам, щоб це не стало на заваді упокоєнню його душі37 . Зазвичай
тестатори намагалися заповітом полагодити всі дражливі моменти взаємо-
відносин з іншими особами, спонукаючи їх до виконання своєї волі з допо-
могою особливої умови – відповідальності на Остаточному Суді.
Доволі часто тестатори доручали виконавцям своїх тестаментів, серед яких
нерідко можна зустріти впливових осіб, полагодити конфліктні справи, з ви-
рішенням яких за життя з різних причин зволікали. Показовим є заповіт Аль-
берта Дембіцького (1707 р.), яким він призначає на помин своєї душі та душі
покійної дружини відсутні у нього на момент укладення акту речі, скажімо,
два персні його покійної дружини. Один з них свого часу позичила у пані
Дембіцької пані Рогалина, яка по смерті власниці продовжувала носити при-
красу як свою власну, про що тестатору розповіла львівська підстолина38.
34 Там само. Спр. 496, стор. 609.
35 Займав уряд галицького хорунжого з 1661 р. (Urzędnicy województwa ruskiego… S. 37).
36 Дорота Курдвановська була донькою київського хорунжого Ремігіана Єльця (тіткою згаду-
ваної вище Б. Урбанської), одружена з брацлавським підвоєводою Анджеєм Курдвановсь-
ким (Herbarz Polski. T. VIII. S. 383; T. XIII. S. 215).
37 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 479, стор. 816–819.
38 Очевидно йдеться про Йоанну Карчевську, дружину львівського підстолія і ґродського
судді Войцеха Лося (згадуваного вище), доньку галицького каштеляна Томаша Карчев-
ського (Herbarz Polski. T. XVI. S. 20–21).
170 Оксана Вінниченко
Відібрати та продати перстень заповідач зобов’язав сокольницького ксьонд-
за з подальшою передачею виручених коштів до місцевого костелу39. Інший
перстень, який коштував 200 злотих, покійна дружина А. Дембіцького, ще
будучи панною, позичила своїй сестрі без жодної розписки. Повернути цю
річ заповідач доручив екзекуторам, а гроші, отримані від її продажу, просив
передати на помин душі покійниці сокольницькому костелові40. Відзначимо,
що в обох випадках були відсутні документи, які б підтверджували слова
тестатора, а обставини, за яких згадані особи отримали ці речі, досить не-
певні. Тож можна було хіба сподіватися, що вказані особи поставляться з
належною повагою до останньої волі тестатора і будуть пам’ятати про обо-
в’язкову відплату в час Остаточного Суду в разі її порушення.
Можна припустити, що чимало заповітів, на сторінках яких про конфлік-
ти не йдеться, тим не менше ставали їх безпосередньою причиною. Так, теста-
мент незаможного шляхтича Григорія Батка (1712 р.) дав початок багато-
гранному конфлікту, який розгорнувся поміж вдовою та братами небіжчика.
Ймовірність виникнення незгод промайнула уже в перших рядках диспозиції
заповідача: «Czynie porządek między dziećmi y zoną, y bracią moią, maiąc dobra
dziedziczne w ziemi Lwowskiey we wsi Meryszczowy ieszcze niedzielone z ich
m(oś)ciami pany bracią memi»41. Свою спадкову частку шляхтич, звісно ж,
передав дітям, а худобу і бджіл заповів дружині Анні. Їй же Батко також до-
ручив сплатити його борги (тестатор усі їх ретельно перелічив) за рахунок
коштів, які вдова виручить за записану їй тестаментом худобу. Зміст заповіту
не передвіщав конфлікту, який виник відразу після смерті Г. Батка і про який
довідуємося з посмертного реєстру його майна, укладеного вдовою та пода-
ного для вписання у львівську ґродську книгу одночасно з тестаментом42.
Конфлікт виник через небажання братів заповідача Яна й Якуба Батків виді-
лити спадкову частку покійного із загального дідичного майна, переліку якого
тестатор у заповіті не подав. У результаті вдова втратила не лише те, що
покійний чоловік записав їй та дітям, але й частину свого посагу, внесеного
у спільне з братами господарство чоловіка. Тож остання воля небіжчика не
була виконана внаслідок зажерливості братів.
* * *
Шляхетський тестамент кінця XVII – першої половини XVIII ст. як при-
ватноправний духовний акт мав на меті завершення всіх прижиттєвих кло-
потів та негараздів заповідача (у тому числі й конфліктів). Акт був своєрід-
ною формою розкаяння у гріхах, вчинених протягом усього життя, і жоден з
тестаторів, відчуваючи наближення смерті, не хотів обтяжувати свою душу
39 ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 488, стор. 255.
40 Там само. Стор. 2257.
41 Там само. Спр. 497, стор. 1852.
42 Там само. Стор. 1853–1854.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 171
земними справами, а також померти непрощеним. На думку пересічного
заповідача, основу усього того, що могло «заподіяти зло» його душі після
смерті, складали майнові негаразди з родичами та сторонніми особами. Май-
нове підґрунтя тестаментних актів призвело до появи в їхніх текстах згадок
про конфлікти суто матеріального характеру. Втім, з-поміж більше як півто-
ри сотні заповітів, облятованих до реляційних книг Львівського ґродського
суду в першій половині XVIII ст.43, лише в згаданих вище більш-менш чітко
фіксуються конфліктні ситуації. І лише дві згадки пов’язані з особистісним
конфліктом, який потому призвів до матеріальних наслідків. Усі інші конфлі-
кти мали майновий характер, прямо пов’язуючись із безпосередньою метою
укладання тестаменту. Значна частка майнових суперечок потрапляла до тек-
сту заповіту тому, що заповідачі сподівалися на їхнє полагодження у процесі
виконання тестаменту. Окремі згадані в документах конфлікти на момент
укладення актів були або полагоджені, або призупинені з метою остаточного
вирішення у майбутньому. Інша група конфліктів була актуальна на момент
написання тестаменту й їхній подальший розвиток був прямо пов’язаний із
останнім волевиявленням. І лише щодо кількох заповітів можна стверджува-
ти, що їхній характер напевно мусив призвести до конфлікту в майбутньому.
ÄÎÄÀÒÎÊ
1702 р., лютого 17. Львів. – Впис до реляційної книги Львівського ґродського
суду заповіту шляхтича Мацєя Польковського, укладеного в Погорильцях
21 серпня 1686 року, та пізніших доповнень до нього
Oblata testamenti g(enerosi) olim Polkowski conscriptum.
Ad officium et acta praesentia castrensia (leopoliensia) personaliter (veniens) nobilis
Ioannes Skibicki obtulit eidem officio et ad acticandum porrexit testamentum generosi
olim Mathei Polkowski cum apendice in bonis villa Pohorylce conscript(um), manu
ejusdem propria subscript(um). // (стор. 433) de tenore sequenti.
W Imie Boga w Troycy Swiętey Iedynego, Oyca, Syna y Ducha Swiętego. Podzięko-
wawszy napr(z)ód Panu Bogu wszechmogącemu za Iego dobrodzieystwa, któremi mię
opatrował nad zasługi moię przez wszystek wiek życia mego y bronił mię od wszelkich
nieszczęśliwych przypadków z tych nad wielu inszych ludzi. Teraz zaś, czuiąc się przy
bardzo słabym w starości moiey, spodziewaiąc się co dzień rozłączenia duszy z ciałem,
taką moią ostatnią wolą tym testamentem wyrażam.
Naprzód, duszę moią Panu Bogu wszechmogącemu oddaię, maiąc zupełną nadzieię w
miłosierdziu Iego świętym, że przez zasługi męki Pana Zbawiciela moiego, które cierpiał
za naród ludzki y za mnie grzesznego, do którego się ia uciekam, że mnie odpuści także
za przyczyną Nayświętszey Panny Maryey y wszytkich świętych Bożych, których prosze
43 Докладніше про ці заповіти див.: Вінниченко О. Заповіти шляхти Руського воєводства
першої половини XVIII ст. (На матеріалах реляційних книг Львівського ґродського суду)
// Записки НТШ. Львів, 2006. Т. CCLII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історич-
них дисциплін. С. 663–686.
172 Оксана Вінниченко
o przyczynę do Pana Boga Wszechmogącego. Co ia też wzaiemnie wszy(s)tkim, od kogo
kolwiek krzywdę iaką odniosł, odpuszczam z powinności moiey chrześciańskiey,
zachowuiąc wszy(s)tkie artykuły y nauki wiary świętey katolickiey od ostatniego tchnienia
przy wyściu ducha mego.
Zaś ciało moie grzeszne, aby zaraz po śmierci moiey, niezawdaiąc się w niepotrebie
koszty, w gołych deskach przez obicia trumny // (стор. 434) tam, kędy ubodzy stawaią,
w ziemie ułozyć przede d(r)zwiami, a zaraz dać na trzydzieści mszy po śmierci moiey,
naypierwey nim pogr(z)ebowe nabożeństwo się odprawi, do którego zaciągnowszy z kilka
kapłanów y ubogich, obiad według możności sprawić. A że ia zawsze pamiętałem o śmierci
swoiey, gębie swoiey obroku uimuiąc, chowałem trzydzieści y dwa czerwonych złotych
na to, żeby duszę moią ratować, tedy naprzod te trycesimy odprawiwszy rozdać. Dziesięć
czerwonych złotych na msze święte, z osobna sto złotych, a dwadzieścia złotych iałmużne
ubogim rozdać.
Ostatkiem się, ieżeli co zostanie, podzielic y ten tysiąc złotych, który zostaie wziętym,
co wzięty od iego mości pana podkomorzego lwowskiego, w taki dział ni(e)ch idzie.
Pawłowi złotych trzysta, bo wziął dwiescie. Paniey Frankowey dwiescie, bo trzysta wzieła.
Iędrzeiowi pięćset, bo ten nic nie wziął. Te drugie curki, co iuż, wzieły po piąciuset złotych,
nie nalezą do tego tysiąca.
A że o mnie źle niecnotliwie rozumieią y gadaią, żebym ia miał mieć więcey pieniędzy
a ich zapierać albo małżonkę moią wianować o nie, ni(e)ch przeklęstwo moie oycowskie
na nich padnie, bom ia siebie samego ledwie pozywił w ubóstwie moim, nie tylko //
(стор. 435) miał pieniądze zbierac, na takich pustkach siedząc, wszak wiedzą u kogo co
iest, niech że sobie dochodzą, dosyć ia ukosił y zdrowie swoie wazył, iezdząc ieszcze do
Kamienia, proces przywodząc y do Lublina tak wiele razy, y do Chełma chcąc odszukać.
A że małżonka moia ma dożywocie we wszystkiey chudobie moiey na tych sześciset
złotych, które odebrał odemnie iego mość pan Stanisław Kruszeński na wykupno tych
trzech c(h)łopów od pana Medyńskiego, tedy po iey śmierci moim dzieciom należy to do
odebrania. Kiedy iey łaska będzie za żywota swego oddać, to się tym wszystkim podzielić
zarówno. Także co iest tego bydełka trocha, wolno iey będzie tego zażywać, iednak bez
utraty dzieciom moim. Wolno iey też będzie y zgodzić się o to sobie wziowszy z parę
krów, z parę wołów y koni dwoie z kolasą, także też co trocha pasieki napół niech idzie,
bo ona koło tego pracowała. Także co by było zborza to y to napół, oney część a dzieciom
drugą, y tey też w klasztorze nie zapomnieć opatrzyć iałmuzną.
A że ta sprawa przyda w Lublinie na woiewodztwo Lubelskie, na które choczem borzo
słaby na zdrowiu umysliłem poiechać, // (стор. 436) alboż przecie przypadnie iaki dekret,
będzie taki iuż przyiąc muszę, żebym się więcey nie trudził, ni(e)ch że sobie dzieci
dochodzą, ieżeli co nakazą, bom ia siła na to kosztu ważył przez lat więcey niż trzydzieści
kilka. Ażeby mię śmierć nie napadła w drodze, obawiam się ieżeli by mię Pan Bóg wzioł
z tego świata, kiedy bym umarł tam będe leżał. A na dochodzenie by tey sprawy po
dekrecie niechay by między sobą iednego obrawszy, zapisać plenipotencyą, a potym co
by ważył na to wytracić. A potem się podzielić, a o moiey duszy pamiętać, y tak wszystko
uczynić, iakom wyżey napisał, pod Straszliwym Sądem Bożym, na który powołam każdego
z was.
Czeladzi zapłacić wszy(s)tko co się winno, przedać lubo z bydła, lubo też z tey trochy
zborza, co będzie, a w miłosci z sobą wszystkim zostawać, bez zadney kłótni między
sobą dla błogosłowieństwa Pańskiego, którego wszy(s)tkim zyczę od Pana Boga y Iemu
was oddaię.
Конфлікти в шляхетському соціумі... 173
Działo się w Pochorylcach vigesima prima augusti roku Pańskiego tysiąc sześćset
ośmdziesiątego szustego. Matheus Polkowski ręką swoią.
Widząc bliską smierć swoią, znowu ten testament potwierdze tym pisaniem //
(стор. 437) moiem, ażeby tak wszy(s)tko według tego pisania pierwszego stało się, iako
kościołom podawać na msze święte to sto złotych z dziesiąciu czerwonych, a ostatek z
nich że ubogim różnym.
Ciało moie w prostych deskach przez obicia trumny przede drzwiami, kędy ludzie
chodzą albo ubodzy stawaią w prosty dół wykopany włożyć a do sklepu nie kłaść zaraz
po śmierci moiey. A po tym przygotowawszy się, według zwyczaiu chrzescianskiego
nabozeństwo pogrzebowe odprawić. A proszę małżonki moiey, aby zaraz po śmierci
rozdała na trzydzieści mszy świętych z tego co iest dwadzieścia złotych y pięć, choć
ieszcze co przeda. A to mi ciężko żal na dzieci moie, że powiadaią u mnie, albo u małżonki
moiey o iakich się pieniądzach. Boday żebym nie oglądał oblicza Bożego, kiedy u mnie
iest nad to, co we Lwowie trzydzieści y dwa czerwonych złotych. Gdysz ona niewinnie te
pomowę cierpi, którey iakom napisał w testamencie, aby z tych ruchomych rzeczy, to iey
oddzielić, bo iak tego nie uczynią pozostali moi potomkowie, będę się z niemi sądził na
Strasznym Sądzie // (стор. 438) Bożym.
Czeladzi y gromadzie ieszcze co winna popłacić, choć co z obory przedać. A o te
sześćset złotych u iego mości pana Stanisława Kruszeńskiego się upominać. Bo on ię
odemnie d(o) swoich ręku wzioł, a na gołe słowa mi puścił tych trzech poddanych, co
Medyński trzymał, ieżeli by małżonka moia pozwoliła, bo ma na nich dożywocie. A przy
tym was wszystkich Panu Bogu oddaię. Mateusz Polkowski, ręką swą choć chorą.
Post cujus ingrossationem originale idem offerens ad se recepit et de recepto officium
praesens quietavit.
ЦДІАЛ України. Ф. 9, оп. 1, спр. 479, стор. 432–438.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-104151 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1995-0322 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:26:39Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вінниченко, О. 2016-07-02T16:29:50Z 2016-07-02T16:29:50Z 2007 Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2007. — Вип. 7. — С. 161-173. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104151 uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) Article published earlier |
| spellingShingle | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) Вінниченко, О. |
| title | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) |
| title_full | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) |
| title_fullStr | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) |
| title_full_unstemmed | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) |
| title_short | Конфлікти у шляхетському соціумі кінця XVII - першої половини XVIII ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг Львівського гродського суду) |
| title_sort | конфлікти у шляхетському соціумі кінця xvii - першої половини xviii ст. на сторінках заповітів (на матеріалах реляційних книг львівського гродського суду) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104151 |
| work_keys_str_mv | AT vínničenkoo konflíktiušlâhetsʹkomusocíumíkíncâxviiperšoípolovinixviiistnastorínkahzapovítívnamateríalahrelâcíinihkniglʹvívsʹkogogrodsʹkogosudu |