Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р.
Злочинність і кримінальні практики залишаються маловідомою сторінкою в історії українських земель пізньосередньовічного й ранньомодерного часу. До злочинів, що скупо репрезентовані в ранньомодерних джерелах, належать випадки зґвалтування. Напад на Катажину (зґвалтування, вбивство та її пограбуванн...
Saved in:
| Published in: | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інституту історії України НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104601 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2015. — Вип. 11-12. — С. 162–181. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859605519396765696 |
|---|---|
| author | Вінниченко, О. |
| author_facet | Вінниченко, О. |
| citation_txt | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2015. — Вип. 11-12. — С. 162–181. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Соціум. Альманах соціальної історії |
| description | Злочинність і кримінальні практики залишаються маловідомою сторінкою в
історії українських земель пізньосередньовічного й ранньомодерного часу. До
злочинів, що скупо репрезентовані в ранньомодерних джерелах, належать випадки зґвалтування. Напад на Катажину (зґвалтування, вбивство та її пограбування), який стався під Львовом у 1645 р. і який проаналізовано в статті,
виявився поодиноким випадком сексуального насильства, зафіксованим у «кримінальній» книзі лавничого суду м. Львова. Обставини злочину та їх інтерпретація в судових декретах вказують на характерне трактування зґвалтування
як безпосереднього наслідку перелюбництва. Водночас сексуальне насильство
над Катажиною суд однозначно відокремив від нападу на неї та її вбивства.
Преступления и криминальные практики остаются малоизвестной страницей
в истории украинских земель периода позднего средневековья и раннего нового
времени. К преступлениям, скупо представленных в источниках этого периода,
относятся случаи изнасилования. Нападение на Катерину (изнасилование,
убийство и ее ограбление), которое произошло под Львовом в 1645 г., проанализированное в статье, оказалось единичным случаем сексуального домогательства, зафиксированного в «криминальной» книге лавничьего суда г. Львова.
Обстоятельства этого преступления и их интерпретация в судебных источниках
указывают на характерное трактование изнасилования как непосредственного последствия прелюбодеяния. В то же время сексуальное насилие над Катериной суд однозначно отделил от нападения на нее и ее убийства.
Criminality and criminal practices are still considered as an unknown chapter in the
history of Ukrainian lands of late Middle-Ages and early modern times. The cases of
rape belong to the crimes that are represented stingy in early modern sources. The
attack on Katarzyna (rape, murder and robbery), which occurred near Lviv in 1645, is
analyzed in the article. As it appears, this case was a solitary instance of sexual
violence which was recorded in «criminal» book of municipal court of the Lviv at that
time. The circumstances of the crime and their explication in the judicial decrees
indicate the typical interpretation of rape as a direct consequence of adultery.
However, the Court clearly separated the sexual abuse of Katarzyna from the attack on
her and her murder.
|
| first_indexed | 2025-11-28T03:28:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
Олексій Вінниченко 162
УДК 396.6:343.54:94(477.8)”1645”
Олексій Вінниченко
ЗҐВАЛТУВАННЯ, ВБИВСТВО І ПОГРАБУВАННЯ,
А ТАКОЖ ПЕРЕЛЮБ. ІСТОРІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗЛОЧИНУ,
ЗДІЙСНЕНОГО ПІД ЛЬВОВОМ У 1645 р.
Злочинність і кримінальні практики залишаються маловідомою сторінкою в
історії українських земель пізньосередньовічного й ранньомодерного часу (як, в
значній мірі, й інших періодів). Причини цього є почасти суб’єктивні: українські
історики ще тільки призвичаюються до тем і методик у галузі мікроісторії чи
соціальної антропології. Воліючи займатися соціальними елітами або цілими
верствами, дослідники присвячують мало уваги як кримінальним ексцесам, що
відбувалися нібито осторонь значущих суспільних процесів, так і різноманітним
групам, які перебували на маргінесі тогочасного соціуму і до яких належали й
злочинці. Про них частіше говорять крізь призму історії права, законодавства і
судочинства чи історії соціальних конфліктів. Відтак більш вдалими у сфері
кримінальної історії залишаються популярні твори, орієнтованими на масового
читача1, тоді як в західній історіографії тільки в останні десятиліття вийшла
низка монографічних праць з історії злочинності в ранньомодерний час2.
Не сприяє вивченню кримінальної історії того часу й об’єктивний стан
джерел, якими розпоряджається сучасний історик. На відміну від політичних,
публічно-правових чи майнових актів, які продукувались у значній кількості,
тривалий час зберігали свою актуальність і, відповідно, краще відкладалися в
архівах, «кримінальна» документація представлена й збережена однобічно та
фрагментарно. Як правило, це судові або інші юридичні матеріали, що, знову ж
таки нав’язуючи історикові правовий ракурс дослідження, репрезентують окремі
етапи розслідування чи судового розгляду справи про кримінальний злочин:
скарга постраждалої сторони, позов, протокол допиту, зізнання свідків, контро-
версії сторін у суді, судовий декрет. Але такий повний комплект стосовно
———————
1 Популярний виклад «злочинної» історії Львова від давнини і до початку XX ст. див.:
Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів, 2001.
2 Див., наприклад, низку праць, присвячених кримінальним сюжетам у ранньомодерній Англії:
Kermode J., Walker G. Women, Crime and the Courts in Early Modern England. Chapel Hill: University
of North Carolina Press, 1994; Gaskill M. Crime and Mentalities in Early Modern England. Cambridge:
Cambridge University Press, 2000; Walker G. Crime, Gender and Social Order in Early Modern England.
Cambridge: Cambridge University Press, 2003; etc.
© Îëåêñ³é ³ííè÷åíêî, 2015
ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 11-12. – Ñ. 162–181
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 163
одного кримінального злочину рідко коли трапляється дослідникові, зазвичай
доводиться мати справу з одним-двома документами, які не дозволяють у повній
мірі і достовірно відтворити картину конкретного ексцесу. Якщо для типових і
поширених правопорушень їх повторюваність дозволяють створити більш-менш
цілісні образи злочину, злочинця і жертви, то у випадку рідкісних злодіянь або
таких, що нечасто ставали предметом оскарження й судового втручання (відпо-
відно і документальної фіксації), історик змушений вдаватися до дріб’язкового
мікроаналізу, порівнянь та не завжди однозначних аналогій.
До злочинів, що скупо репрезентовані в ранньомодерних джерелах, належать
випадки сексуального насильства. Напад на Катажину, який стався під Львовом
у 1645 р. і про який ітиметься далі, виявився практично єдиним випадком на-
сильства над жінкою, зафіксованим у «кримінальній» книзі лавничого суду
міста Львова, що містить записи за 1598–1600 і 1628–1665 рр. (усього в книзі
нараховується 180 вписів)3. Загалом, за підрахунками Анджея Карпінського, на
560 випадків кримінальних правопорушень, відомості про які відклалися у
міських кримінальних книгах за кінець XVI і XVII ст., припадає лише сім
зґвалтувань4, тобто не більше 2%. Така мінімальна присутність згадок про
сексуальне насильство у судовому діловодстві не означає, що тоді ґвалти над
жінками траплялося аж так рідко. Деякі ексцеси набували значного розголосу і,
відповідно, більш-менш докладно відображені в джерелах – наприклад, випадок
з 1633 р., коли львівський єврей Кєльманчик (спільно з двома слугами-хрис-
тиянами) вночі увірвався в будинок на передмісті і зґвалтував дівчину Агнєшку5.
Натомість про інші випадки довідуємося лише завдяки лаконічним згадкам в
актах. Приміром у книзі лавничого суду коротко згадано, що за його рішенням
22 травня 1643 р. під тортурами був допитаний якийсь Ян Неофіт, обвинува-
чений у зґвалтуванні «dziewki sluzebney»6.
У тогочасному повсякденні, наскрізь просякнутому різними формами фізич-
ного примусу та застосування сили (та із зовсім відмінним від нинішнього їх
сприйняттям), насильство над жінкою не могло обмежуватися поодинокими
інцидентами7. Йдеться лише про те, що цей вид злочину нечасто ставав пред-
метом судового розгляду чи навіть оскарження8. Причини такого стану речей
можна дошукуватися не тільки в закономірному небажанні й неспроможності
жертв публічно розповідати про вчинене над ними насильство, що властиве для
жінок-жертв будь-якої епохи і культури. Маємо справу і зі специфічними
———————
3 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАУЛ), ф. 52 (Магіст-
рат м. Львова), оп. 2, спр. 302.
4 Karpiński A. Przestępczość we Lwowie w końcu XVI i w XVII w. // Przegląd Historyczny. –
Warszawa, 1996. – T. LXXXVII. – Z. 4. – S. 761.
5 Zubyk R. Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624–1635. – Lwów, 1930 [Badania z
dziejów społecznych i gospodarczych pod red. prof. Fr. Bujaka. Nr 7]. – S. 239-240.
6 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 418.
7 Vigarello G. Historia gwałtu od XVI do XX w. / Przełożyła A. Leyk. – Warszawa, 2010. – S. 14-16,
19, 52-57 etc.
8 Вінниченко О. «Ґвалт поневольний»: дві скарги про сексуальне насильство над селянками-
підданками 1637 і 1648 рр. // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. – Львів, 2013. Вип. 48 / За
ред. Р. Сіромського. – С. 435-451.
Олексій Вінниченко 164
оцінкою й трактуванням сексуального насильства ранньомодерною людиною,
яка часто-густо не виокремлювала цей злочин від різних форм фізичного
насильства або розглядала його в контексті інших кримінальних переступів.
Саме так сталося й у випадку нещасної Катажини.
Із кількох записів у міських книгах маємо таку інформацію про обставини
нападу9. У «святковий» понеділок – йшлося про понеділок у тижні після свята
Божого Тіла (так званій Октаві), який того року припав на 19 червня – виходець
зі села Рожанка (Ружанка), що під містечком Кросно10, Якуб Зємбка зустрів у
Львові дівчину Катажину. Вона збиралася йти до сусіднього з містом села
Лисиничі і Якуб рушив разом із нею. Опліч вони пройшли чималу частину
шляху, аж доки не опинилися у безлюдному місці, на лісній луці коло Ґєст-
ковської пасіки під лісом. Тут Якуб підступно напав на Катажину і спробував її
зґвалтувати, але дівчина всіляко опиралася. Роз’ятрений її спротивом нападник
витягнув ножа і перерізав нещасній горло. Щойно здійснений кривавий вчинок
не перешкодив вбивці вчинити ще один злочин: він обібрав свою жертву,
знявши з її мертвого тіла сукню та забравши 15 грошей, що знайшлися в
зарізаної. Тіло Якуб залишив на місці злочину, а вкрадені речі заніс «на око-
писько»11.
Чутка про вбивство поширилась містом, і Якуба невдовзі було схоплено.
Можна припустити, що саме речі12 жертви вказали на нього як на вбивцю. Вже в
п’ятницю 23 червня Софія Островська, тітка вбитої з підльвівського села Вин-
ники, оскаржила його перед гайним (кримінальним) лавничим судом13. Підозрю-
ваний зізнався, що в стані сп’яніння зарізав дівчину, однак твердив, що на-
справді вони затрималися в дорозі, бо він не хотів йти далі (з нею?), а вона сама
намагалася звабити його, що речі з її тіла зняв, аби їх не забрав хтось інший. Під
———————
9 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 349-352, 388-390; спр. 302, стор. 219-223.
10 Очевидно, йшлося про с. Ружанка (Różanka), яке знаходилось у Пільзненському пов. Сандо-
мирського воєв. на північний захід від Стжижова, межувало із селами Завадка, Ґродзісько,
Нєводна і Шуфнарова (Atlas historyczny Polski. Województwo sandomierskie w drugiej połowie
XVI w. – Warszawa, 1993. Cz. 1: Mapy, plany. Mapa 1: Województwo sandomierskie w drugiej połowie
XVI w. (mapa główna). Część południowa; Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów
słowiańskich. – Warszawa, 1888. T. IX. S. 854-855). Нині належить до Стжижовського повіту
Підкарпатського воєводства. Така доволі умовна локалізація «з-під Кросна» (до Ружанки від нього
бл. 25 км на північ, а від Львова майже 170 км на захід навпростець) напевно відображала
просторові уявлення львівських урядників про терени за західною межею Руського воєв.
11 Окописьком називали єврейський цвинтар, що знаходився на території Краківського перед-
містя, на лівому березі Полтви біля вул. Клепарівської (Долинська М. Історична топографія Львова
XIV–XIX ст. – Л., 2006. С. 105, 120). Очевидно Якуб і Ядвіґа мешкали поблизу нього.
12 За рекомендаціями правника Б. Ґроїцького, знайдені речі вбитої людини, спроба їх продати
або передача їх для переховування вказували на причетність до злочину і, за відсутності слушних
пояснень, давали підстави відразу відправити підозрювану особу на допит із застосуванням тортур
([Groicki B.] Tęn Postępek wybran iest z Praw Cesarskich… – Kraków, 1582. K. VIII [Art. VI]).
13 Про основні етапи розгляду кримінальних справ лавничим судом міста Львова у ранньо-
модерний час див.: Білостоцький С. Провадження в кримінальних справах у Львівському лав-
ничому суді XVI–XVIII ст. // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. 1998. Вип. 33. – С. 80-85.
Про функціонування кримінальних судів у Польському королівстві (у т.ч. й у його «українській»
частині) загалом див.: Pilaszek M. W poszukiwaniu prawdy. O działalności sądów kryminalnych w
Koronie XVI–XVIII w. // Przegląd Historyczny. 1998. – T. LXXXIX. – Z. 3. – S. 361-381.
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 165
час подальшого допиту він вказав на свою співмешканку Ядвіґу (зі с. Нижня
Лука14), з якою, незважаючи на її заміжній стан, він мешкав упродовж останніх
півроку. За словами Якуба, саме вона наказала йому вбити Катажину з ненависті
й страху, що він може взяти собі дівчину за дружину. Після допиту Якуба
ув’язнили15.
У понеділок 26 червня обвинувачений знову постав перед судом і його
повторно допитали. Він підтвердив, що вбив дівчину й пограбував її тіло, і
вказав на Ядвіґу, яка ненавиділа Катажину та наказала йому її вбити. Але цього
разу також додав, що дівчина сама хотіла його зарізати, поки він спав, тож він
убив її, боронячи власне життя. Судді постановили взяти Якуба на тортури, а
Ядвіґу ув’язнити16.
Наступного дня, у вівторок 27 червня Якуба допитали із застосуванням тор-
тур. Він підтвердив попередні зізнання, але змінив свої свідчення щодо Ядвіґи.
Тепер обвинувачений стверджував, що вона не казала йому вбивати Катажину, а
лише обібрати, та й то він напевно не знав, чи то не був жарт. Свої попередні
свідчення Якуб пояснював тим, що від страху не усвідомлював, що говорив,
тепер же не хоче брати гріха на свою душу, оскільки Ядвіґа не знала ані про
вбивство, ані про вкрадені речі. Те саме Якуб повторив17 під час очної ставки з
Ядвіґою. Далі Якуб стверджував, що Ядвіґа забороняла йому одружуватися й
мала намір побити одну дівку, до якої він залицявся «на окопиську». Ядвіґа
своєю чергою заявила, що почала співмешкання з Якубом від біди, бо її бив
чоловік18.
Після допиту під тортурами суд зважив на наступні факти і слова сторін19:
- обвинувачена твердо заперечувала свою причетність до вбивства Катажини;
- обвинувачений і перед, і під час тортур твердив, що обвинувачена наказала
йому обібрати вбиту;
- обвинувачена довго жила з обвинуваченим в адюльтері і не розкаялася;
- обвинувачена ненавиділа жінок, до яких залицявся обвинувачений, заборо-
няла йому женитися, налаштувала його на вбивство Катажини;
- коли в місті стало відомо про вбивство, вони говорили про пограбування
(через лаконічність запису не зовсім зрозуміло сенс цього моменту, можливо
судді акцентували на корисливому мотиві – убивстві з метою пограбування).
———————
14 Зважаючи на той факт, що Якуб «увів» свою коханку від чоловіка, мусило йтися про
населений пункт, який знаходився відносно недалеко його рідного села. Можливо малося на увазі
с. Нижня Лука (Niżna Łąka), розташоване на лівому березі річки Ясьолка за 8 км на південь від
Кросна (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego… 1886. T. VII. – S. 169; Atlas historyczny
Rzeczypospolitej Polskiej. Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: «Ziemie Ruskie»
Rzeczypospolitej / Oprac. A. Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899–1904. Karta 4). Нині належить
до Кросненського пов. Підкарпатського воєв.
15 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 307, стор. 342-343.
16 Там само, спр. 307, стор. 348-349.
17 Відповідно до права і звичаю, львівський лавничий суд практикував повторний (вже після
проведення над ним тортур) допит злочинця, запитуючи його чи він добровільно підтверджує свої
зізнання, виголошені під час катування (Там само, спр. 267, стор. 419).
18 Там само, спр. 307, стор. 349-350.
19 Там само, спр. 307, стор. 350.
Олексій Вінниченко 166
Черговий допит у справі про вбивство Катажини відбувся в середу 28 червня.
Цього разу тортурам було піддано Ядвіґу. Якуб сказав їй: «Пам’ятаєш, коли мені
наказала обібрати», – однак обвинувачена не підтвердила цього ані перед, ані
під час тортур над нею20. На цьому слідство завершилося. Двома днями пізніше,
у п’ятницю 30 червня, якраз перед оголошенням вироку Якуб Зємбка уклав
короткий заповіт (testament), яким записав своє рухоме майно (одяг, побутові
речі) на міський шпиталь Св. Станіслава. Після засвідчення своєї останньої волі
засуджений ще раз наголосив, що Ядвіґа ні в чому не винна, не казала вбивати
дівчину, а лише пограбувати її21.
Того ж дня гайний суд виніс вирок Якубу Зємбці (док. 1). Судді визнали його
винним у чотирьох злочинах, зокрема у тому, що він: «увів» дружину від
чоловіка, чим зневажив таїнство шлюбу, і як перелюбник тривалий час жив у
тяжкому гріху; ґвалтовно напав на дівочу чистоту, чим образив Божий маєстат;
жорстоко й підступно «не як людину, але як бидло якесь» зарізав жертву;
поглумився над тілом убитої, обібравши й роздягнувши його. За визначенням
суддів, Якуб був перелюбником, ґвалтівником, вбивцею і грабіжником. Оскільки
за кожен із цих злочинів підсудний заслуговував на кару смерті, суд не зважив
на його прохання про ласку та милосердя, відтак засудив до страти. Спершу кат
мав засудженого перед ганебним стовпом (pręg) перший раз шарпнути гарячими
кліщами, вивести з міста і за брамою шарпнути другий раз, а потім відвезти на
місце злочину і там четвертувати, розрізавши ножем на чотири частини, та
повісити на палях22.
Невдовзі вирок було виконано23, принаймні у декреті щодо Ядвіґи, який було
видано 8 липня, Якуб вже названий небіжчиком. Присуд стосовно його спів-
мешканки суд ухвалив тижнем пізніше (док. 2), очевидно судді не поспішали
приймати остаточне рішення або не квапилися його оприлюднювати. Зрештою
на тлі страти Якуба вирок Ядвізі виявився дуже поблажливим. Суд врахував, що,
незважаючи на попередні оскарження, вона твердо витримала тортури і не
зізналася у своїй причетності до вбивства. З новими обвинуваченнями проти неї
після 23 червня до суду сторона позивача не зверталася, тож суд дозволив їй
довести свою невинуватість тілесною присягою24. Відтак єдиним злочином
———————
20 Там само, спр. 307, стор. 353-354.
21 Там само, спр. 267, стор. 349; спр. 307, стор. 354.
22 Там само, спр. 267, стор. 349-352; спр. 302, стор. 219-221.
23 За Б. Ґроїцьким страта мала відбуватися на третій день після винесення вироку ([Groicki B.]
Tęn Postępek wybran iest z Praw Cesarskich… K. XXVIII [Art. XLIX]). Укладення Якубом теста-
менту, що мало б статися безпосередньо перед смертю, у даному випадку не може служити
хронологічним орієнтиром. Згідно з трактуванням того ж Б. Ґроїцького, засудженому до смертної
кари не дозволялося укладати заповіт (Groicki B. Tytuły Prawa Maydeburskiego do Porządku y do
Artykułów… – Kraków, 1573. K. 127 v.), тож він міг оформити свою останню волю лише до
винесення вироку.
24 Про функції особистої (інакше «тілесної», тобто на розп’ятті як символі Тіла Христового)
присяги в тогочасному судовому процесі див.: Balzer O. Przewód sądowy polski w zarysie (Wykład
uniwersytecki). – Lwów, 1935 [Studja nad Historją Prawa Polskiego. T. XV. Z. 1]. – S. 152-168.
Стосовно практики її застосування, щоправда не в міських судах (і певне підсумування літератури
з цього питання), див.: Moniuszko A. Iuramentum corporale praestitit. Przyczynek do badań nad
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 167
Ядвіґи став її піврічний перелюб, за що їй також загрожувала смертна кара.
Однак право оскаржувати жінку у цьому злочині суд визнав за її чоловіком,
який не став обвинувачувати свою невірну дружину. Відтак суд наказав Ядвізі
назавжди залишити місто й околиці та ніколи не повертатися під страхом смерті.
Після оголошення судового декрету Ядвіґа, стоячи на колінах і приклавши два
пальці ad Sacra, склала присягу: «На вбивство тої дівки Якуба Зємбку не
намовляла, приводу не дала для вбивства і, коли він вбивав її, грабувати не
казала. Так мені Пане Боже допоможи і його мука свята»25. Очевидно по тому
Ядвіґу звільнили і вона покинула Львів, можливо справді вирушила до чоловіка,
як їй і наказали судді.
* * *
Незважаючи на малоінформативність відомостей, наведених у судових запи-
сах (почасти чернеткових, тому лаконічних і неясних) про обставини самого
злочину, привертають увагу деякі його аспекти, а також нюанси у розгляді
кримінальної справи:
Жертва була молодою, бо в усіх випадках згадується як «дівка», хоча
напевно тут маємо вказівку не лише на її вік (одного разу вона навіть названа
«дитиною», хіба що то випадкова описка писаря?), але й на статус незаміжньої.
Чоловіка вона однозначно не мала, але й не згадано, чиєю донькою була, хоч
при ідентифікації молодих людей це було типовим для тогочасних повсякденних
і діловодних практик. Можливо, її батько не був мешканцем Львова й околиць
(відповідно його ім’я було незнане або нічого не значило для міських уряд-
ників), можливо, батька взагалі не було (якщо дівчина була нешлюбною дити-
ною), або, що більш вірогідно, батьки на той час уже були покійні. Недаремно
позивачем виступила тітка (сестра матері) жертви, яка, очевидно, і опікувалася
Катажиною. Ймовірно, іншої рідні в неї не було, бо перевага в ініціюванні
судового процесу надавалася родичам чоловічої статі, але такого не знайшлось
(принаймні у Львові й поблизу міста). Недаремно позивача при розгляді справи
представляв міський інстиґатор, виконуючи роль публічного оскаржувача26.
Злочинець мав, очевидно, невисокий статус у тогочасному соціумі, жодного
разу до нього не застосовано якогось із епітетів, що ними в тогочасному
діловодстві позначали приналежність до стану чи соціальної групи. З іншого
боку, Якуб не належав до маргінесу тогочасного суспільства, до таких званих
«людей люзних», які найчастіше і творили кримінальне середовище. Вказується
про походження із с. Рожанка (очевидно за його власним зізнанням), а називання
———————
przysięgą dowodową w koronnym procesie ziemskim u schyłku XVI st. // Соціум. – К., 2010. – Вип. 9. –
С. 361-372.
25 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 388-390; спр. 302, стор. 221-223; спр. 307, стор. 370-371.
26 У функції міського інстиґатора входило позивання, публічне оскарження, а також слідчі дії у
справах про порушення законів та моралі; у 1641–1645 рр. цю посаду у Львові обіймав Войцєх
Слоньчевський (Капраль М. Функціонування органів влади Львова у XIII–XVIII ст. (нарис історії
інститутів маґдебурзького права) // УІЖ. 2006. – № 5. – C. 125; Kapral M. Urzędnicy miasta Lwowa
w XIII–XVIII w. – Toruń, 2008. – S. 32, 355, 409).
Олексій Вінниченко 168
Якуба не тільки на ім’я, але й на прізвище/прізвисько, як і згадка про його
вдівство, опосередковано свідчать, що йшлося не про молодого чоловіка, а про
селянина-господаря, голову сім’ї і власника господарства, становище якого,
очевидно, похитнули смерть дружини і лиха вдача. Не став він і випадковим
злочинцем, бо обрав свою жертву цілеспрямовано. У декреті говориться, що він
вистежив Катажину в місті, але тут мався на увазі не пошук випадкової жертви,
як може видатися на перший погляд, а спланованість злочину. Якуб був зна-
йомий з Катажиною, бо невипадково вони спільно вийшли з міста і пройшли
частину дороги. Про це ж промовляють і малозрозумілі заяви злочинця, що
Катажина чи то зваблювала його, чи то погрожувала його життю, і початкові
свідчення про участь Ядвіґи у підготовці нападу.
Риторика, що її використали міські судді у своїх вироках, на перший погляд
виглядає типовою для подібних кримінальних справ про вбивства, насильство й
злодійство, тобто формалізованою. Як переконаний А. Карпінський, власне
наводячи для прикладу цитату з вироку Якубу Зємбці, деталізовані й образні
описи страти, що чекала на засуджених злочинців, вміщувалися в судові декрети
з роз’яснювально-попереджувальною метою27. Вироки вочевидь оголошувалися
публічно та своєю промовистістю мали обґрунтовувати жорстокість і, водночас,
запобігати аналогічним злочинам. Тому при описуванні тих чи тих аспектів
тогочасних кримінальних злочинів судді зверталися до характерних фраз і
виразів, почасти черпаючи їх із тогочасних юридичних трактатів28, однак не
можна вважати їх повністю позбавленими реального підґрунтя. Так, за словами
про зрадницьке/підступне поводження Якуба із своєю жертвою проглядається
існування певних взаємовідносин між ними – якщо тільки цей пасаж у вироку не
зумовила наявність у злочинця при собі ножа, що судді могли розцінити як
свідчення його злого умислу від самого початку. Відтак низка подібних
моментів у декретах дозволяють розмірковувати про передумови й обставини
злочину.
Натомість суд не вдавався в деталі злочинів (принаймні їх в судових записах
бракує), зокрема, стосовно тієї обставини, чи відбулося зґвалтування, чи ні.
Можливо це було обумовлено тим, що сексуальні відносини належали до
«гріховних» і тому табуйованих тем, або тим, що Якуб сам зізнався у зґвал-
туванні і його слова не потребували підтвердження додатковими доказами. Так
чи інакше, з судового декрету, який вочевидь базувався на розповіді самого
злочинця, неясно, чи насильство відбулося, лише говориться, що дівчина пру-
чалася, тому нападник і вбив її.
Причини й мотиви. Пояснення Якуба на одному з перших допитів, що він
зарізав дівчину через стан сп’яніння, можна трактувати по-різному. Справді,
чимало злочинів у ранньомодерний час (як і в будь-яку епоху) здійснювали
особи в нетверезому стані, однак тогочасні суди, зокрема в містах Польського
———————
27 Karpiński A. Przestępczość we Lwowie… – S. 765.
28 До таких елементів, що були запозичені з правових посібників, зокрема належить фраза «in
confessum, nullae judicis partes sunt, nisi in condemnando» (див., наприклад: D. Arismini Tepati,
J.C. Lanceani. Compendium Decisionum Et Variarum Sententiarum Juris Canonici, Civilis Et Criminalis,
In Tres Partes distributum. Vratislaviae Silesiorum, 1682. – S. 346 [Tit. CXCIV, Cap. I]).
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 169
королівства29, не брали до уваги цього факту, караючи захмелілих злочинців так
само, як і тверезих. Навряд чи Якуб був настільки напідпитку, що не усві-
домлював своїх дій. Невідомо, де почали свою спільну подорож Якуб і Ката-
жина (загалом відстань від середмістя Львова до Лисинич становить близько
7 кілометрів), але мусили пройти спільно чималу частину шляху, перш ніж
дістатися безлюдного місця. Малоймовірно, що після кількох пройдених кіло-
метрів чоловік, навіть якщо і добряче випив перед тим, залишався геть не-
тверезим (хіба що пив дорогою?). З іншого боку, Якуб міг справді бути
напідпитку під час вбивства, тож, протверезівши, згодом усвідомити скоєне та
відчути розкаяння. Відповідно, перед судом він згадав про свій стан сп’яніння,
намагаючись хоч якось виправдати/пояснити свій вчинок. На користь того, що
розкаяння таки відбулося, свідчить і відсутність з боку Якуба жодних спроб
заперечити свою причетність до вбивства (лише намагання применшити свою
провину), і його тестамент30, яким він заповів усе своє рухоме майно на міський
шпиталь Св. Станіслава31.
———————
29 Kamler M. Złoczyńcy. Przestępczość w Koronie w drugiej połowie XVI i w pierwszej połowie
XVII w. (w świetle ksiąg sądowych miejskich). – Warszawa, 2010. – S. 392.
30 У тогочасній практиці кримінальних судів термін testamentum (Wstęp // Regestr złoczyńców
grodu sanockiego 1554–1638 / Wydał O. Balzer. Lwów, 1891. S. 13) вживався для означення
остаточних зізнань засудженого до страти злочинця, в яких той розповідав про вчинені ним
злочини, спільників та місцезнаходження вкраденого тощо. Згодом такі зізнання використовували
для виявлення й оскарження інших злочинців та повернення пограбованим власникам їх майна
(приклади подібних свідчень, названих тестаментами, див.: Regestr złoczyńców grodu sanockiego…
Nr 1-22, 24-31, 33-41, 45-53, 55-62, 64-78, 87, 95, 98, 99, 102, 103, 112, 114, 119, 154, 155; Acta
maleficorum Wisniciae. Księga złoczyńców sądu kryminalnego w Wiśniczu (1629–1665) / Oprac. W.
Uruszczak. – Kraków, 2003. – S. 151-152; Księga kryminalna miasta Krakowa z lat 1554–1625 / Oprac.
W. Uruszczak, M. Mikuła, A. Karbowicz. – Kraków, 2013. – S. 116-119 [Nr 57], 134-137 [Nr 63], 280-
281 [Nr 124], 304-305 [Nr 134], 314-317 [Nr 137], 370-373 [Nr 174], 480-483 [Nr 241], 504-505
[Nr 253], etc.). Однак у випадку Якуба Зємбки йшлося таки про заповіт, у якому він розпоряджався
власними речами. Єдиною ознакою, що дозволяла б віднести його тестамент до кримінальних
зізнань, була наведена наприкінці впису фраза: «що Ядвіґа невинна нічого, не наказувала вбивати,
тільки обібрати ту дівку». Але, на відміну від тестаменту, поданого у писаному вигляді (in scripto),
заяву щодо своєї коханки Якуб виголосив усно (dixit), тож її не слід вважати частиною акту
останньої волі (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 349). Так чи інакше, заповіт Якуба не було
вписано у львівську тестаментову книгу, до якої вносились акти останньої волі мешканців Львова,
датовані 1645 р. (Там само, спр. 341, стор. 134-187).
31 Заклад при костелі Св. Станіслава був одним з трьох міських шпиталів (зокрема, у ньому
розміщувався лепрозорій), знаходився на Краківському передмісті, в районі суч. вул. Тиктора,
Наливайка і Фурманської (загальний огляд відомостей про шпиталь див.: Потимко О. Шпиталі
Львова XIV–XVIII ст. (Історіографічні спостереження) // Записки НТШ. – Львів, 2006. Т. CCLII. –
С. 240-246). Заповідання засудженим свого майна саме на цей шпиталь ймовірно обумовлювалось
певними особистими кореляціями: Якуб (чи хтось з його близьких) міг колись знайти притулок /
лікуватися в шпиталі або проживати на території його юридики. З іншого боку, не слід виключати,
що раніше Якуб не мав жодного стосунку до шпиталю, а його остання воля стала свого роду
спротивом соціального (шпиталь опікувався неімущими) або – з огляду на вирок міського суду –
антимагістратського спрямування. Кількома роками раніше трапився конфлікт між міською
владою та населенням юридики шпиталю Св. Станіслава, яке не визнавало юрисдикційної зверх-
ності магістрату над собою й опиралося спробам накинути її. У 1643 р. навіть дійшло до збройної
сутички між жителями юридики і бурмістерськими ціпаками та тривалого судового процесу по
тому, в ході якого двоє учасників бійки були засуджені міським кримінальним судом до смертної
Олексій Вінниченко 170
Час та місце. У записах не було зазначено, о котрій годині чи, принаймні, в
яку частину доби стався злочин, однак, очевидно, що йшлося про другу поло-
вину дня. Навряд чи Катажина вирушила в дорогу в ранкову годину, а її вбивця
ще з ночі або вже від ранку перебував напідпитку, зрештою у свідченнях Якуба
нечітко згадано якийсь сон (можливо пообідній). Іншим хронологічним момен-
том, що міг «спричинитися» до вчинення злочину, став «неспокійний» для міста
тиждень, на який припали не тільки два святкові дні Святої Трійці (неділя,
11 червня) та Божого Тіла (четвер, 15 червня), але й прибуття нового львівського
старости Анджея Мнішка (у вівторок 13 червня він урочисто складав присягу32)
та пов’язані з цим церемонії; можливо тоді ж до міста приїхав і новий като-
лицький архієпископ Миколай Кросновський, номінований 12 червня33. Не ви-
ключено, що святковий ажіотаж та присутність багатьох людей у Львові спра-
вили збудливу дію на Якуба чи створили сприятливі умови для його задумів,
зрештою, ймовірно, що і присутність у місті чи пересування його околицями
Катажини також були пов’язані із цими подіями.
Натомість місце злочину – луку в безлюдному місці під лісом – можна
вважати «класичним» для зґвалтувань у ранньомодерний період. Тогочасні
ґвалтівники часто реалізовували свої злочинні наміри поза межами міста, на
шляхах, полях чи луках, де випадково натрапляли чи чатували на свою жертву,
або, як у випадку з Катажиною, йшли за нею, поки не доходили до зручного й
безлюдного місця34.
Співучасниця. Тогочасні кримінальні злочинці, потрапивши під судове слід-
ство, зазвичай намагалися применшити свою відповідальність, тому стверд-
жували, що їм наказали, їх намовили чи найняли вчинити злочин35. Тому спроба
Якуба показати себе лише знаряддям у руках коханки, яка нібито спонукала до
вбивства, видається цілком закономірною, зрештою обвинувачений згодом сам
відмовився від цієї частини своїх свідчень. Натомість вперте наполягання оскар-
женого на тому, що саме Ядвіґа наказала йому пограбувати/роздягнути дівчину,
на перший погляд здається дивним – зокрема вже після того, як вбивця від-
кликав оскарження її у намовлянні до вбивства. Ці його слова вже ніяк не могли
покращити його власну долю, але могли суттєво зашкодити Ядвізі, тобто Якубу
не йшлося, аби повністю вигородити свою коханку. Він продовжував повто-
———————
кари і звільнені лише за королівським декретом (Соціальна боротьба в місті Львові в XVI–
XVIII ст. Зб. док. / Під ред. Я.П. Кіся. – Л., 1961. – С. 266-283 [№ 88-90]). Тож не виключено, що
засуджений до страти Зємбка, відписуючи свої речі шпиталеві, прагнув передати їх інституції,
непідконтрольній чи навіть «опозиційній» магістратові. Зрештою можливо, що похованням тіл
страчених (для суспільства відлучених так само, як і прокажених) у Львові займалися саме
працівники цього шпиталю.
32 Новий староста склав присягу в присутності понад 40 сенаторів, урядників, духовних осіб та
шляхтичів (ЦДІАУЛ, ф. 9 (Львівський ґродський суд), оп. 1, спр. 396, стор. 1-4).
33 Вінниченко О. Повсякденне й надзвичайне в міському житті Львова середини XVII ст. очима
міських реґентів (на підставі щоденників 1645–1648 рр.) // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura.
Studia z dziejów miasta / Red. K. Karolczak i Ł.T. Sroka. – Kraków, 2014. T. IX: Życie codzienne
miasta. – S. 46, 48.
34 Kamler M. Złoczyńcy… – S. 293.
35 Pilaszek M. W poszukiwaniu prawdy… – S. 365-366.
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 171
рювати цю частину своїх свідчень, хоч у певний момент, як видається, вже сам
став сумніватися, чи Ядвіґа говорила йому це всерйоз, чи жартома. Складається
враження, що в цьому Якуб не кривив душею і справді перед обличчям смерті
не бажав брати на своє сумління неправди. Відтак Ядвіґа таки мусила його
заохочувати до пограбування дівчини, але що саме стояло за цим? Судячи з
тестаменту, Якуб не був аж такою незаможною особою, щоб не могти купити
для своєї коханки речі, відповідні тим, які він зняв з Катажини. Схоже, що
йшлося про свідомісний символізм: роздягання вбитої дівчини можна тракту-
вати як спробу вкрасти її вроду, оскільки для тогочасної людини тілесна при-
вабливість часто ототожнювалася не з гарною зовнішністю, а з красивими
речами. Тим більше, що таке сприйняття дозволяло приховати інтерес саме до
«гріховного» тіла та давало можливість висловлювати його вголос: приміром,
говорячи про гарні черевики на дівчині, чоловік міг мати на увазі привабливість
її ніг36.
Оскільки Якуб не намагався заперечувати свою провину судове розсліду-
вання справи фактично звелося до з’ясування ступеня співучасті чи причетності
його коханки Ядвіґи. Тут належить розмежовувати ті злочини, які здійснив
Якуб: 1) невідомо, чи Ядвіґа наказувала йому вбити Катажину, але й не можна
виключати, що таки навмисно чи спересердя на «невірного» коханця вислов-
лювала думку про «усунення» дівчини; 2) поза сумнівами, Ядвіґа не стала би
наказувати йому ґвалтувати дівчину, тут проявились інтереси й ініціатива са-
мого Якуба, що могли виникнути і з його «хтивості», і з уявної чи дійсної
симпатії, і з намагання вивищитися над «жінкою» (виходячи з його неодно-
значних стосунків з Ядвіґою, про що далі); 3) зі слів Якуба виникає велика
ймовірність того, що до пограбування його таки спонукала Ядвіґа, зацікавлена
чи то у речах Катажини, чи то у псуванні її «вроди» та погіршенні її можливих
стосунків із Якубом. Але так чи інакше мусимо рахуватися з тим, що Ядвіґа
відкинула свою причетність до вбивства і пограбування навіть під тортурами та
не побоялася заприсягнутися у цьому Божим ім’ям.
Маємо також зважати, що в парі Якуб і Ядвіґа саме остання виглядає
«сильнішою» її частиною. Всупереч твердженням про її викрадення від закон-
ного чоловіка, саме Ядвіґа залишила його, саме вона змогла втримати при собі
коханця й перешкодити його матримоніальним планам, вона ж прямо (за вер-
сією Якуба) чи опосередковано спонукала його до злочину, водночас мужньо
витримала усі етапи слідства й суду, включаючи ув’язнення, допити й кату-
вання, і не визнала своєї ймовірної провини, зрештою майже без наслідків
вийшла з-під суду (навіть не була оскаржена своїм законним чоловіком, як того
очікували львівські судді). Відтак Ядвіґа мусила мати твердий характер, тож
цілком можливо, що Якуб перебував під психологічним тиском і зверхністю
своєї коханки. Він підсвідомо прагнув позбутися цього (звідси його залицяння
до інших жінок), тож насильство над Катажиною могло стати своєрідною
«компенсацією» його «приниження» у зв’язку з Ядвіґою.
———————
36 Wiślicz T. Upodobanie. Małżeństwo i związki nieformalne na wsi polskiej XVII–XVIII w. –
Wrocław, 2012. – S. 204.
Олексій Вінниченко 172
Злочин і покарання. Якубу було інкриміновано відразу чотири злочини, у
кожному з них він зізнався (і не намагався виправдатися), і за кожний йому
загрожував смертний вирок. У тогочасній правовій свідомості і, відповідно,
судовій практиці вбивство, зґвалтування, перелюб та пограбування трактувались
як тяжкі злочини і за відповідних обтяжувальних обставин могли й мали кара-
тися смертною карою. Власне для Якуба такими обставинами стали поєднання
злочинів, які у висновку суддів вибудовувались у певний логічний ланцюг: злі
пристрасті підштовхнули його до викрадення чужої дружини і зневаження
шлюбу, а піврічне перелюбництво призвело до зростання злого й нелюдського в
ньому, відтак до зґвалтування, жорстокого вбивства та пограбування. Щоправда
така реконструкція мотивів і подій – хоч і не позбавлена певної логіки – не
виглядає особливо переконливою, оскільки тогочасні ґвалтівники, боячись
жорсткого покарання, прагнули приховати свій вчинок і саме тому нерідко
вбивали свої жертви37.
У будь-якому випадку Якуб не зміг би уникнути смерті, але саме сукупність
злочинів обумовила покарання суворіше порівняно з карами за аналогічні зло-
чини у той час. Як свідчать підрахунки М. Камлера стосовно злочинів, здійс-
нених у ряді коронних міст у XVI – першій половині XVII ст., за перелюбництво
зазвичай присуджували до відрубання голови, шмагання або вигнання, за зґвал-
тування – до відрубання голови, за вбивство – до відрубання голови, за крадіжки –
до шмагання й вигнання або повішення. Натомість четвертування належало до
спеціальних кар і загалом застосовувалось рідко: подекуди за крадіжки чи
надання притулку злодіям, частіше за вбивство або розбійництво, але загалом на
цей вид кари припадало менше 10% смертних вироків. Власне до страти через
четвертування, якому передувало шарпання засудженого розпеченими кліщами,
міські суди вдавалися, коли йшлося про вбивства, здійснені з особливою жорс-
токістю (зокрема, жінок і дітей та з метою грабунку)38. За статистикою
А. Карпінського (на підставі кримінальних книг), з-поміж 120 злочинців, засуд-
жених у Львові до смертної кари в кінці XVI і XVII ст., лавничий суд присудив
до четвертування лише 13 чоловіків (у тому числі і Якуба Зємбку). Загалом цей
вид покарання львівські судді застосовували виключно до розбійників і вбивць
та не частіше, аніж раз на кілька років чи десятиліття – зокрема, в 1603, 1626,
1631, 1634, 1645, 1654 рр. (виняток становив лише 1631 р., коли було таким
чином страчено вісьмох членів банди Ґєсмана)39. Також під Львовом, очевидно
за вироком гетьманського суду, в 1615 р. четвертували двох з ватажків вій-
ськових банд: за свідченням присутнього Юзефа Бартоломея Зиморовича, їх
жорстока смерть і розвішані після екзекуції частини тіл викликали співчуття у
спостерігачів40.
———————
37 Kamler M. Złoczyńcy… – S. 293.
38 Ibid. – S. 348, 350-362 (tab. 12, 13), 380-381, 392-393.
39 Karpiński A. Przestępczość we Lwowie… – S. 758, 766.
40 Józefa Bartłomieja Zimorowicza Pisma do dziejów Lwowa odnoszące się / Z polecenia rep-
rezentacyi miasta wydał Dr. Korneli Heck. – Lwów, 1899. – S. 175, 209; Zimorowicz B. Historya miasta
Lwowa, królestw Galicyi i Lodomeryi stolicy, z opisaniem dokładnem okolic i potróynego oblężenia /
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 173
Виокремлення у судовому декреті щодо Якуба чотирьох злочинів обумовило
не лише жорстокість покарання, але і його кількаскладовий та знаковий харак-
тер. Екзекуція мала розпочатися перед ганебним стовпом41, інакше пранґером
(старопол. pręga, pręgierz; німецька pranger) – кам’яною (іноді мурованою)
колоною, яка в містах на німецькому праві розміщувалась на ринковій площі
поблизу ратуші та використовувалась для покарань публічною ганьбою (також і
тілесних кар)42. Далі засуджений остаточно покидав межі міста, причому
вочевидь тією ж дорогою, якою в день злочину простував разом із вбитою ним
Катажиною. Четвертування Якуба мусило відбутися на тому ж місці, де він
вчинив злочин, і таким же знаряддям, яким позбавив життя жертву. Завершитись
страта мала виставленням частин тіла четвертованого злочинця на спеціальних
палях – загострених з одного кінця жердинах, що в різний спосіб використо-
вувались під час тогочасних екзекуцій (поміж іншим на них настромлювали
голови страчених чи прибивали частини тіл)43. Очевидно, що судді прагнули не
лише показати зловісний приклад усім потенційним кримінальникам, але й
такою процедурою надавали покаранню багатовимірного символізму, поклика-
ного – поряд із жорстокістю страти – «компенсувати» вчинене Якубом зло-
діяння, «очистити» місто та відвернути Божу кару від міської громади.
На тлі четвертування Якуба рішення суду щодо його коханки виявилось
лагідним. Формально під покарання за вже доведений перелюб Ядвіґа не по-
трапила через брак позивача, хоч не виключено, що судді в цьому випадку
керувалися й якимись іншими мотивами. Це видається ймовірним, оскільки у
подібних справах про перелюб суди зазвичай покладали більшу провину саме на
жінку, що проявлялось у жорсткішому її покаранні, порівняно з її партнером44.
* * *
Підсумовуючи аналіз зґвалтування, вбивства і пограбування Катажини під
Львовом у 1645 р., повторимося, що на підставі одного кримінального ексцесу
не можна робити якісь узагальнюючі висновки. Однак представлені обставини
злочину та їх інтерпретація в судових декретах вказують на характерне трак-
тування зґвалтування, яке, з одного боку, розглядалося як безпосередній наслі-
док перелюбництва (нехай і з іншою жінкою). Позбавлення дівчини життя судді
вважали найтяжчим злочином зі здійснених, тому саме, без сумніву, вбивство
———————
Wyd. M. Piwocki. – Lwów, 1835. – S. 289, 346; Зіморович Б. Потрійний Львів. Leopolis Triplex / Пер.
з лат. Н. Царьової, коментар І. Мицька. – Л., 2002. – С. 146, 170.
41 Треба гадати, що йшлося про той ганебний стовп, який нині зберігається в колекції Львів-
ського історичного музею і виставлений в Італійському дворику (пл. Ринок 6).
42 Maisel W. Archeologia prawna Polski. – Warszawa; Poznań, 1982. – S. 122-130.
43 Ibid. – S. 115-116.
44 Про місце адюльтеру в сільському та міському праві й судовій практиці XVII–XVIII ст. див.:
Wiślicz T. Upodobanie… – S. 184-189; Witecki S. «Jako parszywa owca innych zarażająca aby wygnana
była». Cudzołóstwo w osiemnastowiecznej wsi małopolskiej – interpretacja kulturowa // Rocznik Antro-
pologii Historii. [Toruń], 2011. – Rok I. Nr 1-2 (1). – S. 157-172; Диса К. «Дуже небезпечний злочин»:
перелюб у міському праві й судах Волинського та Подільського воєводств кінця XVII–XVIII ст. //
Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Н. Яковенко. – К., 2012. – С. 525-534.
Олексій Вінниченко 174
зайняло у судовому вироку центральне місце, але «тілесний гріх» (і перелюб, і
зґвалтування) був потрактований ними як свідоцтво злочинної природи оскар-
женого. З іншого боку, сексуальне насильство над Катажиною у декреті одно-
значно відокремлене від нападу на неї та її вбивства. Таке його сприйняття
міськими суддями йде дещо врозріз із багатьма іншими тогочасними випадками,
коли зґвалтування «губилося» у фізичному насильстві чи адюльтері як таких.
Відтак можна припускати, що подібну амбівалентну перцепцію обумовлювала
відсутність однозначних і переконливих свідчень/доказів, а не лише неспри-
йняття у свідомості тогочасних юристів зґвалтування в категоріях сексуального,
а не звичайного фізичного насильства. У даному випадку легкість обвинува-
чення у сексуальному насильстві вочевидь зумовило й те, що репутації жертви
це вже ніяк не могло зашкодити, й те, що йшлося про оскарження і засудження
чужаків – суду було простіше винести вирок у такій «гріховній» справі особі
прийшлій, з-поза міської громади.
ДОКУМЕНТИ*
№ 1
Judicium criminale bannitum Leopoli feria sexta in crastino festi Sanctorum Petri et
Pauli Apostolorum Anno Domini 1645 legitime celebratum ex[s]titit
Decretum mortis super Jacobo Ziembka
Na obzałowaną skargę vcciwey Zophiey Ostrowski[ey] z Winnik przez instigatora
miasta tego przeciwko Jakobowi Ziembce ze wsi Rozanka rzeczoney zpod Krosna
obwinionemu, wprzod o zgwałczenie Katarzyny delator[s]kiei siestrzennice45, a potym
o srogie y tyranskie oney przy gwałcie zamordowanie y z ubioru trupa pomienionego
odarcie y złupienie wydane46, sąd criminalny prawny postempek odprawiwszy taki
decret wynaiduie. Aczkolwiek Maiestat Bozy niewinney krwie przelaney47, wielce
okrutnym zaboistwem y bezecnymi zbrodniami obrazony będąc na ziemstwe y
executią48 sprawiedliwosci tak brzydkich, szweteczn[ych]49 y tyranskych wystempkow
teraznieiszego obwinionego, iako cudzołoznika, niewinnei dziwki zaboice, tyrana y
łupierce cudownie, aby wiecey ten złoczynca nie obrazał, na swiecie zyiac Maiestatu
Bozego sadowi // (220) obiawił y reuelował, ktore złe vczynki y zbrodnie, gdy
obwiniony sądownie tak przed mękami, iako y przy winie y po mękach jawnie vznał y
tylko o łaskawe karanie za swe złe sprawy prosił, jednak sąd ninieiszy vwazaiac, yz50
———————
* За підставу для публікації взято вписи до 302-ї книги, суттєві різночитання з вписами до
267-й книги враховано у примітках. При передачі текстів документів зберігаємо їх оригінальне
написання, лише дещо модернізуємо пунктуацію, уніфікуємо вживання великої/малої літери, у
квадратних дужках подаємо скорочені частини слів, знищені фрагменти та пропущені літери.
45 У 267-й книзі siestrzenicy
46 У 267-й книзі wydany
47 У 267-й книзі krwiey przelaniem
48 У 267-й книзі ziemste y exequutiią
49 Так у тексті. Має бути wszetecznych. У 267-й книзі swszetecznych
50 У 267-й книзі isz
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 175
według prawa in confessum, nullae judicis partes sunt, nisi in condemnando, na ten
czas odłozywszy wszelakie miłosierdzie, za takie zbrodnie obwinionego, wielkie,
okrutnie y tyranskie bezecne, ad vigorem juris y co prawa na takych złoczyncow
zaostrzone nakazuią51, remota quauis misericordia postąpic musi. Nieraz bowiem
godna rzecz, aby obwiniony miał zywot tracic, gdy kazdy iego vczynek winnym go
smierci coraz52 z osobna czyni, lecz poczterokroc według53 prawa vmrzec y karanie
smierci surowey54 odniesc by musiał, crescente et multiplicante delicto paenam
quoque augeri et multiplicari est necesse. Albowiem obwiniony iak skoro mu zona
iego vmarła, natychmiast złe namieietnosci do serca swego przypusczał, ktory
pessimis persuasionibus, iako vinculi matrimonij deprauator, vwiodszy Jadwige,
obwinioną takze55, z Myszny Łąki56 a prawie zone od męza wykradszy, za okazyią y
przyczyną swoią sacrament małzenski violował, a tak nie tylko ex consilio pessimo
vetito ac illicito seductor, ale tez et ex facto in iure enormissimo et gravissimo
cudzołoznikiem stał sie. W ktorym tak cieszkiem grzychu czas niemały z pomienioną
cudzołoznicą zyiac, per resipiscentiam nałogu swego niecnotliwego nie powscziągnął,
owszem złe a bestyalskie zycia57 iego gure y smiałosc większą brac poczeła58, gdy na
czystosc panienską zamordowaney przes sie okrutnie Katarzyny59 violenter nastąpił y,
niemaiąc wzglendu na obraze Maiestatu Bozego y na surowosc iego, smiał y60 wazył
sie pomienioną Katarzyne w miescie vpilnowawszy, ktora na ten czas do Łysiennic61
isc vmysliła, one z miasta ficto, quasi comitatu, zdradziecko wyprowadzic y przez
niemały decret drogi przeciągł62, w dzien vroczys[ty] // (221) poniedziałkowy swią-
teczny, cielesną ządzę piastuiac w sercu swoiem, vpatrzywszy międze63 od ludzi
prusne64 pod lasem pasieki Giestkowski[ey] bezwstydnie na czystosc pomienioney
Katarzyny65 nastempuiąc, gwałt vczynic chciał, ktora broniąc sie mu et in copulam
carnalem nie zezwalaic, gdy sie mu pasowała y gwałtowi66 sie odeymowała, on
zaiuszywszy sie w zapalczywosci swoiey y wyzuwszy sie z ludzkiei lituiacey natury,
po tyransku iako okrutnik y morderca noza dobywszy rzezczoną Katarzyne nie iako
człowieka, ale iako bydle67 iakie nozem przez szyie rznał y okrutnie a zdradziecko
zamordował, a nie dosc na tym, ze tak bezecnie, niemiłosiernie y nielutosciwie
odeimuiąc y wydzieraiąc zywot, one tyranizował, ktorego w surowosci iego ani krew
———————
51 У 267-й книзі roskazuią
52 У 267-й книзі це слово пропущене.
53 У 267-й книзі poczterykroc wedle
54 У 267-й книзі smierciey surowe
55 У 267-й книзі takze obwinioną
56 Так у тексті. У 267-й книзі Mizny Łąki
57 У 267-й книзі zycie
58 У 267-й книзі poczeło
59 У 267-й книзі Catharzyny
60 У 302-й книзі замість слів smiał y написано gure y smiałosc większą
61 У 267-й книзі Łysienic
62 У 267-й книзі замість слів decret drogi przeciągł написано drogi przeciąg
63 У 267-й книзі mieysce
64 У 267-й книзі prozne
65 У 267-й книзі Catharzyney
66 У 267-й книзі pasowala gwaltowi y gwaltowi
67 У 267-й книзі ale iako bestiią albo bydle
Олексій Вінниченко 176
niewinna po lące lesnei wytoczona zmiękczyc nie mogła, ani trup w niewinnosci
okrutnie, niezwyczainie zamordowany y zarznienty serce tyranskie mordercy surowe
odmienic, ale stawszy sie czudzołoznikiem, zdraicą, gwałtownikiem y zaboicą iescze
y łupiercą y zdziercą chciał bydz, siadszy po tey rzezbie nad trupem iako in praeda
quadam, nie przestaiąc sie pastwic onego z zubioru odziezej y z groszy piętnastu
obierał y odzierał. Dlategosz pomieniony złoczynca za takie wielkie cięszkie zbrodnie
swize ma bydz przed pręge wywiedziony y klesczami rospalonemi raz szarpany,
potym drugi raz za bramą temi klesczami targniony a na ostatek w pole na to mieiscie,
gdzie to zaboistwo popełnił, przywieziony na cztery czesci nozem diuidowany
nakazuie, decreti praesentis vigore, y tam na palach zawieszony został.
ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 349-352; спр. 302, стор. 219–221. Оригі-
нальні вписи в актові книги.
Переклад
Суд карний гайний Львова в п’ятницю наступного дня після свята Святих Петра
й Павла Апостолів Року Божого 1645 легально проведений відбувся
Вирок смерті над Якубом Зємбкою
На звинувачувальну скаргу учтивої Зофії Островської з Винник, через
інстиґатора цього міста проти Якуба Зємбки зі села Рожанка названого з-під
Кросна обвинуваченому, найперше у зґвалтуванні Катажини, деляторської
сестриниці, а потім у безжальному й тиранському її при ґвалті вбивстві та з
вбрання названого трупа обдиранні й пограбуванні видану, суд карний, правний
розгляд провівши, такий вирок виносить. Оскільки Божий Маєстат невинної
крові пролиттям, вельми жорстоким вбивством і ганебними злодіяннями обра-
жений будучи, на помсті й виконанні справедливості так бридких, розпусних і
тиранських проступків теперішнього звинуваченого, як перелюбника, невинної
дівчини вбивці, тирана і грабіжника дивовижно, аби більше той злочинець не
ображав, на світі живучи, Божего Маєстату, судові // оголосив і відкрив, які злі
вчинки і злодіяння, коли звинувачений судові так перед тортурами, при вині та
після тортур явно визнав і лише про ласкаве покарання за свої злі справи просив,
однак суд теперішній, вважаючи, що згідно з правом до зізнання, жодного
стосунку судді не мають, тільки до засудження, на той час відклавши всіляке
милосердя, за такі злодіяння обвинуваченого, великі, жорстокі й тиранські,
ганебні для авторитету права і що права на таких злочинців загострені вказують,
[з] віддаленим будь-яким милосердям поступити мусить. Неодноразово ж гідна
річ, аби обвинувачений мав життя втрачати, коли кожен його вчинок його смерті
щоразу зокрема робить, але чотириразово згідно закону померти і кару суворої
смерті понести би мусив, зростаючи й багаторазово злочином кара також бути
помножена і побільшена мусить. Бо обвинувачений після смерті дружини злі
пристрасті до свого серця допускав, котрий [з] найгіршим переконанням, як
зв’язку подружнього шкідник, увівши Ядвіґу обвинувачену також з Нижньої
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 177
Луки і майже дружину від чоловіка викравши, за можливістю і причиною своєю
таїнство подружнє зневажив, а так не лише за наміром найгіршим нищити й
зваблювати спокусник, але також і з дії в праві ненормальної та найтяжчої
перелюбником став. В якому так тяжкому гріху час чималий з названою
перелюбницею живучи, через опам’ятання пороку свого нецнотливого не пога-
мував, тож зле й дике в житті його верх і сміливість більшу брати почала, коли
на чистоту дівочу забитої самим жорстоко Катажини ґвалтовно напав і, не
маючи оглядки на образу Маєстату Божого і на суворість його, посмів і нава-
жився згадану Катажину, в місті впильнувавши, котра на той час до Лисинич
йти надумала, її з міста нещиро, якби супроводжуючи, підступно випровадити і
через чималу [частину] дороги провів, в день урочистий // понеділковий свят-
ковий, тілесну хтивість виношуючи в серці своєму, придивившись місце від
людей порожнє під лісом [коло] пасіки Ґєстковської, безсоромно на чистість
названої Катажини наступаючи, ґвалт вчинити хотів, котра боронячись від нього
і на зв’язок тілесний не дозволяючи, коли йому противилась і ґвалтові опира-
лась, він, роз’юшившись у запальності своїй та позбавившись людської жаліс-
ливої природи, по-тиранськи як нелюд і вбивця, ножа діставши, названу Ката-
жину не як людину, але як бидло якесь ножем по шиї врізав і жорстоко та
підступно вбив, а не досить того, що так ганебно, немилосердно та безжально
відібрав і вирвав життя, її тиранізував, котрого в суворості його ані кров
невинна, по луці лісній пролита, пом’якшити не могла, ані труп, в невинності
жорстоко, незвичайно вбитий і зарізаний, серце тиранське вбивці суворе пере-
мінити, але ставши перелюбником, зрадником, ґвалтівником і вбивцею, ще й
грабіжником та здирцею хотів бути, сівши по тій різанині над трупом як над
здобиччю якоюсь, не припиняючи глумитися, з вбрання, одягу та гроші п’ят-
надцяти оббирав і обдирав. Тому ж названий злочинець за такі великі тяжкі
злодіяння свіжі має бути перед стовпом виведений і кліщами розпеченими раз
шарпаний, потім другий раз за брамою тими кліщами смикнутий, а на завер-
шення в поле на те місце, де те вбивство здійснив, привезений, на чотири час-
тини ножем поділений [суд] наказує, на підставі декрету теперішнього, і там на
палях привішений залишився.
№ 2
Judicium criminale bannitum Leopoli sabbatho post festum Visitationis Beat[issim]ae
Mariae Virginis Anno Domini millesimo sexcentesimo quadragesimo quinto legitime
celebratum est // (222)
Decretum Inter Instigatorem publicum Ciuitatis ab vna et Heduigim Stanisławowa
Niżna Łąka parte ab altera
Sąd ninieiszy w sprawie między instigatorem publicznym miasta tego ex delatione
Zophiey Ostrowskiey ze wsi Winnik68 czyniacym actorem a Jadwigą Stanisławową ze
———————
68 У 302-й книзі помилково записано ze wsi Nizna Łąka
Олексій Вінниченко 178
wsi Nizna Łąka69 rzeczoney obwinioną, ktora sie o zabicie y zamordowanie Katarzyny
dziewki przez Jakuba Ziembke z naprawy y roskazania iakoby teraznieiszey obwi-
nionei, in crimine adultery z niem przez pułroka mieszkaiącej, popełnione y wykonane
judicialiter toczyła, vwazaiac ze acz przeciwko obwinionei sa vehementes subordi-
nationes ad homicidium patrandum, praesumtiones et judicia, ktoremi by poniekant
mogła bydz pokonana70, zwłascza ze z tem, ktory tę dziwkę okrutnie zabił y odarł,
iawnie w cudzołostwie71 przez tak długi czas mieszkała y iako sąm ante, circa72 et post
torturas przyznał73 y wyznanie swoie smiercią potwierdzył, na odarcie tey dziewki
subordynowała, z inszemi onemu conuersowac ani sie zenic, zeby iei nie porzucił y
cudzołostwa z nią nie poprzestał, broniła y przeszkadzała, a zatym y do zgładzenia tey
dziwki zabitei z swiata dopomogła. Jednak isz męki per omnes tractus obwiniona
wytrwała y confrontando z Jakubem Ziembką fortiter et constanter obiectum facinus
subordinationis negowała, judicia tesz nowa do tego czasu po odprawieniu mąk a festo
Sancti Joannis Baptistae non eueniunt, nec per partem instigantem adducuntur, in tali
vero casu błiszy kozdy obwiniony ad euasionem medio corporali iuramento praes-
tandam. Dlategosz aby obwiniona ciełesną przysięge odwiedła sie w te rote, ze ona na
zabicie tey dziwki Jakuba Ziembke nie naprawiała74, okazyiej nie dała do zabicia y
zabiiac iey ani odzierac nie kazała. Tak iey Panie Boze pomosz y iego Męka Swieta,
nakazuie. Co sie tycze jawnego przez tak długi czas z niebosczykiem Jakubem
Ziembką75 popełnionego // (223) cudzołostwa, acz by y o tym wystempku miała by
bydz76 na gardle karana na przykład inszym wystempnym, lecz ze maz, ktorego tho
naiwiększa krzywda y ktoremu wiare77 swietą małzenską78 czudzołostwem y zyciem
swym złomała, y79 nie instiguie, y do poparcia tey sprawy y tak wielkiego wystepku80
nie stawa y non constat judicij, iezli w pomieszkanie81 z nią w dalszem małzenstwie
mieszkac y ten wystempek darowac y odpuscic chce82 albo sie tez z nią rostac y
karania powinnego wyciągac zechce, albo nie, quod vero Deus coniunxit, homo
separare non potest, przetosz a paenis criminalibus w tey sprawie na then czas
obwinioną wolną czyni y zdrową83, prawo męzowi iey zostawuie, tak iednak aby
obwiniona natychmiast z miasta y okolicze iego wszytkiie omnino do męza poszła, a
———————
69 У 302-й книзі слова ze wsi Nizna Łąka помилково пропущено.
70 У 302-й книзі pokarana
71 У 267-й книзі cudzolowskie
72 У 302-й книзі замість слів ante circa помилково записано ante ante (написано двічі: в кінці
одного і на початку наступного рядка).
73 У 267-й книзі wyznał
74 У 267-й книзі початок присяги має таке формулювання: Ze ona niebosczyka Jakuba Ziembke
na zabicie Katarzyny dziewki nie naprawiała
75 У 267-й книзі Ziąbką
76 У 267-й книзі o ten wystepek miała bydz
77 У 302-й книзі слова y ktoremu wiare написані двічі.
78 У 267-й книзі Sacramentu S[więtego] Małzenskiego
79 У 267-й книзі слова y немає.
80 У 302-й книзі wielkie iey wystempki
81 У 267-й книзі pomieszkanią
82 У 267-й книзі слова chce немає.
83 У 267-й книзі zdrowe
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 179
więcei sie tu widziec nie dawała pod garlem irremissibiliter serio nakazuie decreti
praesenti virtute84.
Tandem inculpata flexis genibus et positis duobus digitis ad Sacra iuxta rotam in
decreto suprascripto expressam praestiti iuramentum85.
ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 267, стор. 388-390; спр. 302, стор. 221-223. Оригі-
нальні вписи в актові книги.
Переклад
Суд карний гайний Львова в суботу після свята Відвідання Благословенної Марії
Діви Року Божого тисяча шістсот сорок п’ятого легально проведений є //
Вирок між інстигатором публічним міста з однієї та Ядвіґою Станіславовою,
[з] частини Нижньої Луки, з іншої
Суд нинішній у справі між публічним інстиґатором міста цього за скаргою
Зофії Островської з села Винники, чинним позивачем, та Ядвіґою Станісла-
вовою з села Нижня Лука званого, обвинуваченою, котра щодо забиття й
вбивства Катажини дівки Якубом Зємбкою з підмови і наказу нібито тепе-
рішньої обвинуваченої, в злочині перелюбства, що з ним упродовж півроку
мешкала, здійсненого й виконаного [справа] в суді провадилась, вважаючи, що
ж проти обвинуваченої були ґвалтовні підпорядкування до вбивства здійснення,
припущення і оскарження, котрими б подеколи могла бути поконана, особливо
що з тим, котрий ту дівку жорстоко вбив і пограбував, явно в перелюбстві
впродовж так довгого часу мешкала і як сам перед, під час і після тортур визнав
і зізнання своє смертю підтвердив, [що] на пограбування тієї дівки спрямувала, з
іншими йому спілкуватися ані женитися, щоб її не покинув і перелюбства з нею
не припинив, забороняла і перешкоджала, а відтак і до усунення тієї дівки
забитої зі світу допомогла. Однак що муки впродовж усіх тягнень обвинувачена
витримала і порівнянням [зізнань] з Якубом Зємбкою твердо і послідовно закид
у вчиненні підпорядкування заперечувала, оскарження також нове до того часу
після проведення тортур від свята Св. Іоанна Хрестителя не з’являлися, ані зі
сторони позиваючої вносилися, в такому властиве випадку ближній кожний
обвинувачений до відбиття [обвинувачень] способом тілесної присяги доходить.
Тому ж аби обвинувачена тілесною присягою відвелася у такій формулі, що
вона на вбивство тої дівки Якуба Зємбку не намовляла, приводу не дала до
вбивства і вбивати її, ані грабувати не казала. Так їй Пане Боже допоможи і його
мука свята, наказує. Що ж стосується впродовж так довгого часу з покійним
Якубом Зємбкою здійсненого // перелюбства, хоча б і за той проступок мала би
бути на смерть покарана на приклад іншим порушникам, але що чоловік, якого
то найбільша кривда і якому віру святу подружню перелюбством і життям своїм
———————
84 У 267-й книзі замість слів decreti praesenti virtute записано їх польський відповідник: decretu
tego mocą
85 У 302-й книзі цього речення немає.
Олексій Вінниченко 180
зламала, і не оскаржує, і до підтримки тієї справи і так великого проступку не
стає і не виступає [з] процесом, якщо у співмешканні з нею в подальшому шлюбі
мешкати і той проступок пробачити й відпустити хоче або теж з нею розстатися
та покарання відповідного вимагати захоче, або ні, оскільки властиво Бог
з’єднав, людина розділити не може, тому від покарань карних у тій справі на той
час обвинувачену вільною чинить і здоровою, право чоловікові її залишає, так
однак аби обвинувачена натомість з міста й околиць його усіх цілковито до
чоловіка пішла, а більше тут бачити себе не давала під [страхом] смерті не-
простимо поважно наказує силою теперішнього вироку.
Врешті оскаржена, ставши на коліна і поклавши два пальці до священного,
згідно з формулою в написаному декреті склала присягу.
РЕЗЮМЕ
Олексій Вінниченко
ЗҐВАЛТУВАННЯ, ВБИВСТВО І ПОГРАБУВАННЯ, А ТАКОЖ ПЕРЕЛЮБ.
ІСТОРІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗЛОЧИНУ, ЗДІЙСНЕНОГО ПІД ЛЬВОВОМ
В 1645 р.
Злочинність і кримінальні практики залишаються маловідомою сторінкою в
історії українських земель пізньосередньовічного й ранньомодерного часу. До
злочинів, що скупо репрезентовані в ранньомодерних джерелах, належать ви-
падки зґвалтування. Напад на Катажину (зґвалтування, вбивство та її пограбу-
вання), який стався під Львовом у 1645 р. і який проаналізовано в статті,
виявився поодиноким випадком сексуального насильства, зафіксованим у «кри-
мінальній» книзі лавничого суду м. Львова. Обставини злочину та їх інтер-
претація в судових декретах вказують на характерне трактування зґвалтування
як безпосереднього наслідку перелюбництва. Водночас сексуальне насильство
над Катажиною суд однозначно відокремив від нападу на неї та її вбивства.
Ключові слова: ранньомодерний Львів, злочинність, вбивство, зґвалтування,
пограбування, перелюб, лавничий суд.
Алексей Винниченко
ИЗНАСИЛОВАНИЕ, УБИЙСТВО И ОГРАБЛЕНИЕ, А ТАКЖЕ
ПРЕЛЮБОДЕЯНИЕ. ИСТОРИЯ КРИМИНАЛЬНОГО ПРЕСТУПЛЕНИЯ,
ОСУЩЕСТВЛЕННОГО ПОД ЛЬВОВОМ В 1645 г.
Преступления и криминальные практики остаются малоизвестной страницей
в истории украинских земель периода позднего средневековья и раннего нового
времени. К преступлениям, скупо представленных в источниках этого периода,
относятся случаи изнасилования. Нападение на Катерину (изнасилование,
Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб 181
убийство и ее ограбление), которое произошло под Львовом в 1645 г., про-
анализированное в статье, оказалось единичным случаем сексуального домога-
тельства, зафиксированного в «криминальной» книге лавничьего суда г. Львова.
Обстоятельства этого преступления и их интерпретация в судебных источниках
указывают на характерное трактование изнасилования как непосредственного
последствия прелюбодеяния. В то же время сексуальное насилие над Катериной
суд однозначно отделил от нападения на нее и ее убийства.
Ключевые слова: Львов раннего нового времени, преступление, убийство,
изнасилование, ограбление, прелюбодеяние, лавничий суд.
Oleksij Vinnychenko
RAPE, MURDER, ROBBERY, AND ADULTERY. THE HISTORY OF
CRIMINAL OFFENCE WHICH WAS COMMITTED NEAR LVIV IN 1645
Criminality and criminal practices are still considered as an unknown chapter in the
history of Ukrainian lands of late Middle-Ages and early modern times. The cases of
rape belong to the crimes that are represented stingy in early modern sources. The
attack on Katarzyna (rape, murder and robbery), which occurred near Lviv in 1645, is
analyzed in the article. As it appears, this case was a solitary instance of sexual
violence which was recorded in «criminal» book of municipal court of the Lviv at that
time. The circumstances of the crime and their explication in the judicial decrees
indicate the typical interpretation of rape as a direct consequence of adultery.
However, the Court clearly separated the sexual abuse of Katarzyna from the attack on
her and her murder.
Keywords: early modern Lviv, crime, murder, rape, robbery, adultery, municipal
court.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-104601 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1995-0322 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T03:28:33Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вінниченко, О. 2016-07-12T16:53:15Z 2016-07-12T16:53:15Z 2015 Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. / О. Вінниченко // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2015. — Вип. 11-12. — С. 162–181. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104601 396.6:343.54:94(477.8)”1645” Злочинність і кримінальні практики залишаються маловідомою сторінкою в історії українських земель пізньосередньовічного й ранньомодерного часу. До злочинів, що скупо репрезентовані в ранньомодерних джерелах, належать випадки зґвалтування. Напад на Катажину (зґвалтування, вбивство та її пограбування), який стався під Львовом у 1645 р. і який проаналізовано в статті, виявився поодиноким випадком сексуального насильства, зафіксованим у «кримінальній» книзі лавничого суду м. Львова. Обставини злочину та їх інтерпретація в судових декретах вказують на характерне трактування зґвалтування як безпосереднього наслідку перелюбництва. Водночас сексуальне насильство над Катажиною суд однозначно відокремив від нападу на неї та її вбивства. Преступления и криминальные практики остаются малоизвестной страницей в истории украинских земель периода позднего средневековья и раннего нового времени. К преступлениям, скупо представленных в источниках этого периода, относятся случаи изнасилования. Нападение на Катерину (изнасилование, убийство и ее ограбление), которое произошло под Львовом в 1645 г., проанализированное в статье, оказалось единичным случаем сексуального домогательства, зафиксированного в «криминальной» книге лавничьего суда г. Львова. Обстоятельства этого преступления и их интерпретация в судебных источниках указывают на характерное трактование изнасилования как непосредственного последствия прелюбодеяния. В то же время сексуальное насилие над Катериной суд однозначно отделил от нападения на нее и ее убийства. Criminality and criminal practices are still considered as an unknown chapter in the history of Ukrainian lands of late Middle-Ages and early modern times. The cases of rape belong to the crimes that are represented stingy in early modern sources. The attack on Katarzyna (rape, murder and robbery), which occurred near Lviv in 1645, is analyzed in the article. As it appears, this case was a solitary instance of sexual violence which was recorded in «criminal» book of municipal court of the Lviv at that time. The circumstances of the crime and their explication in the judicial decrees indicate the typical interpretation of rape as a direct consequence of adultery. However, the Court clearly separated the sexual abuse of Katarzyna from the attack on her and her murder. uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Історія насильства Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. Изнасилование, убийство и ограбление, а также прелюбодеяние. История криминального преступления, осуществленного под Львовом в 1645 г. Rape, murder, robbery, and adultery. The history of criminal offence which was committed near Lviv in 1645 Article published earlier |
| spellingShingle | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. Вінниченко, О. Історія насильства |
| title | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. |
| title_alt | Изнасилование, убийство и ограбление, а также прелюбодеяние. История криминального преступления, осуществленного под Львовом в 1645 г. Rape, murder, robbery, and adultery. The history of criminal offence which was committed near Lviv in 1645 |
| title_full | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. |
| title_fullStr | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. |
| title_full_unstemmed | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. |
| title_short | Зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. Історія кримінального злочину, здійсненого під Львовом в 1645 р. |
| title_sort | зґвалтування, вбивство і пограбування, а також перелюб. історія кримінального злочину, здійсненого під львовом в 1645 р. |
| topic | Історія насильства |
| topic_facet | Історія насильства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104601 |
| work_keys_str_mv | AT vínničenkoo zgvaltuvannâvbivstvoípograbuvannâatakožperelûbístoríâkrimínalʹnogozločinuzdíisnenogopídlʹvovomv1645r AT vínničenkoo iznasilovanieubiistvoiograblenieatakžeprelûbodeânieistoriâkriminalʹnogoprestupleniâosuŝestvlennogopodlʹvovomv1645g AT vínničenkoo rapemurderrobberyandadulterythehistoryofcriminaloffencewhichwascommittednearlvivin1645 |