Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії

У статті розкрито вплив особливостей розвитку білоруської, української та російської історіографії XVIII – початку ХІХ ст. на тогочасний характер і рівень дослідження історії Великого князівства Литовського. Через призму стану литуаністичних наукових студій і формування документальної бази та з у...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Михайлюк, Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104862
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії / Ю. Михайлюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 295-310. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-104862
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1048622025-02-23T18:20:54Z Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії Михайлюк, Ю. Проблемна історіографія У статті розкрито вплив особливостей розвитку білоруської, української та російської історіографії XVIII – початку ХІХ ст. на тогочасний характер і рівень дослідження історії Великого князівства Литовського. Через призму стану литуаністичних наукових студій і формування документальної бази та з урахуванням специфіки суспільних процесів показано передумови зародження історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського. Також дано загальну оцінку праць тих істориків, у поле зору яких так чи інакше потрапили сегменти соціальної історії Великого князівства Литовського. The article shows the influence of the specifics of the Belarusian, Ukrainian and Russian historiography XVIII - early nineteenth century. at that time the nature and level of research the history of the Grand Duchy of Lithuania. Through the prism of the state of relevant scientific studies and the formation of the documentary base and to the specific social processes shown historiography preconditions for the emergence of social history of the Grand Duchy of Lithuania. Also, given the overall assessment of the works of historians, the sight of which somehow hit segments of the social history of the Grand Duchy of Lithuania. 2016 Article Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії / Ю. Михайлюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 295-310. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104862 930.1(470+571) «18/19» uk Історіографічні дослідження в Україні application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Михайлюк, Ю. Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті розкрито вплив особливостей розвитку білоруської, української та російської історіографії XVIII – початку ХІХ ст. на тогочасний характер і рівень дослідження історії Великого князівства Литовського. Через призму стану литуаністичних наукових студій і формування документальної бази та з урахуванням специфіки суспільних процесів показано передумови зародження історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського. Також дано загальну оцінку праць тих істориків, у поле зору яких так чи інакше потрапили сегменти соціальної історії Великого князівства Литовського.
format	Article
author	Михайлюк, Ю.
author_facet	Михайлюк, Ю.
author_sort	Михайлюк, Ю.
title	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії
title_short	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії
title_full	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії
title_fullStr	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії
title_full_unstemmed	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії
title_sort	ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії великого князівства литовського в дореформеній російській імперії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Проблемна історіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104862
citation_txt	Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії / Ю. Михайлюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 295-310. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT mihajlûkû genezashídnoslovânsʹkoíístoríografíísocíalʹnoíístoríívelikogoknâzívstvalitovsʹkogovdoreformeníjrosíjsʹkíjímperíí
first_indexed	2025-11-24T09:05:06Z
last_indexed	2025-11-24T09:05:06Z
_version_	1849661961441116160
fulltext	295 УДК 930.1(470+571) «18/19» Юрій Михайлюк* ҐЕНЕЗА СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО В ДОРЕФОРМЕНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У статті розкрито вплив особливостей розвитку біло- руської, української та російської історіографії XVIII – початку ХІХ ст. на тогочасний характер і рівень дослідження історії Великого князівства Литовського. Через призму стану литуа- ністичних наукових студій і формування документальної бази та з урахуванням специфіки суспільних процесів показано перед- умови зародження історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського. Також дано загальну оцінку праць тих істориків, у поле зору яких так чи інакше потрапили сегменти соціальної історії Великого князівства Литовського. Ключові слова: історіографія, східнослов’янська історіо- графія, соціальна історія, Велике князівство Литовське. На сучасному етапі розвитку історичної науки все більшої уваги набуває проблематика соціальної історії. Утім до сьогодні вказаний спектр наукових студій містить у собі безліч малодо- сліджених сегментів. До таких належить, зокрема, питання ста- новлення і розвитку соціальної історії Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) як окремої дослідної ніші в схід- нослов’янській історіографії дорадянського періоду. Нажаль су- часна історіографія з цієї проблеми допоки не має предметних ———————— * Михайлюк Юрій Миколайович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. 296 здобутків. Натомість, докладне вивчення детермінуючих факто- рів та власне самого цього процесу є надзвичайно важливою умовою для повного усвідомлення еволюції наукових досягнень у цій царині. Відтак, метою пропонованої розвідки є з’ясувати передумови появи, а також зміст і характер перших дослідницьких практик у справі реконструкції соціальної історії ВКЛ у східнослов’ян- ській історіографії XVIII – 50-х ХІХ ст. Перші спроби дослідження окремих аспектів соціальної історії ВКЛ сягають ще середини XVII ст. й належать литов- ському історику і теологу, професору, а згодом ректору Вілен- ської академії, автору А.В. Кояловичу (1609–1677). Передусім він знаний як автор першого систематизованого викладу литов- ської історії в фундаментальній праці «Історія Литви»1. Водно- час дослідник предметно займався генеалогічними та гераль- дичними дослідженнями. В 1653 р. він опублікував історію поколінь княжого роду Радзивілів. Також підготував праці з викладом родоводу Ходкевичів та Сопєг, довго і плідно пра- цював над підготовкою матеріалів по генеалогії всієї литовсько- руської шляхти2. Утім за життя цей доробок так і не був опуб- лікований. Лише на межі ХІХ–ХХ ст. друком вийшли поль- ською мовою дві його праці, в яких було укладено зводи шляхетських гербів та родів3. Наступні після А.В. Кояловича покоління істориків Речі Посполитої та Російської імперії до початку ХХ ст. не виявляли інтересу до соціальних процесів ВКЛ. Та й загалом історія ВКЛ в історіографії того періоду мала фрагментарне висвітлення4. В умовах Речі Посполитої це було зумовлено передусім внут- рішньополітичною державною стратегією, котра особливо вияв- лялася в національно-культурній сфері життя населення ВКЛ і слугувала перепоною для відповідних історичних досліджень. Йдеться про масову полонізацію й покатоличення місцевої шляхти, обмеження в використанні української і білоруської мов, сприйняття історії ВКЛ і його народів як малозначного складника у межах єдиного «польського народу-шляхти» тощо5. Так само далекою від студіювання історичної проблематики епохи ВКЛ була й історіографія «підросійської» України XVIIІ – 297 початку ХІХ ст. На це вплинула насамперед специфіка україн- ського історичного процесу останніх перед тим двох століть. Героїчні і трагічні сторінки минувшини козацької доби довго були живі в народній пам’яті, особливо в середовищі представ- ників старшинської козацької еліти та її нащадків. Частина з них разом з іншими авторами взялися до відображення вітчизняної минувшини в своїй творчості. Такий їхній потяг живили як ностальгічні настрої, так і прагматичні інтереси – відстояти свої права й дворянські титули6. Відтак у літописній традиції та наукових історичних розвідках в епіцентрі вподобань авторів зазвичай перебувала військово-політична сфера: звитяжна ко- зацька тематика, події доби Хмельниччини, подальше розгор- тання на українських землях воєн і конфліктів, становище Геть- манщини у складі Російської імперії тощо. Це було притаманно як представникам літописного жанру (Г. Граб’янці, С. Величку, П.І. Симоновському, С.В. Лукомському), так і науковцям (С.І Мишецькому, Г.Ф. Міллеру, В.Г. Рубану, Д.М. Бантиш- Каменському та іншим)7. Щоправда, в українській історіографії кінця XVIII ст. з’яви- лися праці О.І. Рігельмана, М.Ф. Берлінського та Я.М. Мар- ковича, різною мірою акцентовані на висвітлення внутрішнього народного життя8. Вони, по-суті, стали репрезентантами перших спроб дослідження соціальної історії українського народу. Утім, доба ВКЛ у цьому ракурсі допоки ще не входила в поле зору істориків. У власне російській історіографії інтерес до історії ВКЛ пробудився в епоху правління Катерини ІІ й був зумовлений передусім політичною кон’юнктурою. З ініціативи верховної імперської влади розпочалося збирання історичної докумен- тальної бази та написання історичних праць, де, зокрема, те- риторіальні втрати Московської держави в ХІІІ–XVII ст. на користь ВКЛ трактувалися як неправомірні. По суті це було таке собі «державне замовлення» з метою донести до свідомості європейських еліт документальне й теоретичне обґрунтування поділів Речі Посполитої як відновлення історичної справед- ливості – повернення до складу Росії свого часу несправедливо відторгнутих західних руських земель. Так з’явилися праці 298 М.М. Щербатова, Ф.О. Еміна, І.М. Болтіна та власне самої імператриці Катерини ІІ. Ідея використання досліджень з історії ВКЛ задля ідеологічного обґрунтування політичних устремлінь переймала на початку ХІХ ст. й імператора Олександра І, однак не була належно реалізована9. Поза це тодішні праці були далекі від науковості й фундаментальності у висвітленні історичної долі ВКЛ, а проблематики соціальної історії не відображали взагалі. Це й зрозуміло, адже методологія російської історіо- графії з давніх часів передбачала осердям наукового висліду виключно великоруську історію10. Відтак, як слушно зауважив Д.В. Карєв, російські науковці в останній чверті ХVIII – на початку ХІХ ст. здійснювали лише «перше знайомство» з ко- лишніми землями ВКЛ11. До речі, одним із його немаловажних результатів, зокрема, стала підготовка М.М. Бантиш-Камен- ським збірки московсько-литовського дипломатичного епісто- лярію12. Загалом після включення правобережних українських та бі- лоруських земель за наслідками поділів Польщі до складу Росій- ської імперії навколо справи дослідження історичної спадщини ВКЛ склалася неоднозначна ситуація. Історичне минуле приєд- наного краю в російських освічених колах, рівно як і в прав- лячих верхах, не викликало особливого інтересу. Натомість у місцевому шляхетському середовищі сформувалося стійке усві- домлення потреби вивчення власної історії як засобу збере- ження національної ідентичності. Це зумовило введення пробле- матики історії ВКЛ у відповідні навчальні курси (зокрема, в Віленському університеті), стимулювало освічену інтелігенцію до нових наукових пошуків. У першій третині ХІХ ст. суттєво активізувалася археографічна діяльність учених західних росій- ських губерній, в авангарді яких були історики Віленського університету Й. Лелевель, І.М. Данилович, М.К. Бобровський, І.Ж. Онацевич, О.Б. Ярошевич та ін. Дослідники здійснювали експедиції до бібліотек і архівів у пошуках документів, руко- писів та інших історичних пам’яток, пов’язаних з історичною минувшиною ВКЛ13. Зібрані матеріали в міру можливого нама- галися вводити в науковий обіг шляхом публікації. Приміром, активний учасник цієї справи І.І. Григорович готував до видання 299 тритомник зібраних ним та його однодумцями документів під назвою «Білоруський архів давніх грамот». Щоправда, йому вдалося опублікувати лише перший том14. У ньому були пред- ставлені документи яскраво вираженого соціального змісту, які стосувалися переважно м. Могильова та його околиць кінця ХV – кінця ХVIII ст. (грамоти боярам і міщан, церквам та монастирям, привілеї на магдебурзьке право тощо)15. Така ар- хеографічна діяльність доповнювала й зміцнювала джерельні підвалини для подальших фахових наукових досліджень перед- усім соціальних процесів ВКЛ. Важливими підвалинами майбутнього звернення науковців до соціальної історії ВКЛ стала нова якість литуаністичних студій, яка стала окреслюватися з 30-х рр. ХІХ ст. Головними рушіями цього процесу стали ряд наступних системотворчих факторів. Так, у плідному руслі продовжували активну діяль- ність з дослідження історії ВКЛ, в тому числі й археографічну, представники колишнього історичного цеху Віленського універ- ситету16, а також учені, які тісно з ними співпрацювали. Відтак на розсуд науковців і громадськості були представлені нові праці Й. Лелевеля17, Т.Ю. Нарбута18, М. Балінського19, Ю.Б. Яро- шевича20, І.М. Даниловича21. Вони не лише підтримували ін- терес до цієї проблематики, а й надихали інших дослідників до наукових пошуків у цьому напрямку. Водночас, у нового покоління істориків все більше утверд- жувалося усвідомлення органічного взаємозв’язку литовської і російської історій, а відтак і потреби паралельного їх позиціо- нування та вивчення. Саме на це вказував у 1835 р. Й.І. Сен- ковський, підкреслюючи, що такий синтезний підхід позбавив би традиційну історію Росії принаймні однобокості22. Більш предметно й аргументовано про це стверджував М.Г. Устрялов. Зокрема, критикуючи методологію викладу російської історії М.М. Карамзіним та М.А. Полєвим, він вказував на помил- ковість підходу авторів оминати історію ВКЛ або звертатися до неї «мимохіть». Водночас наголошував, що відображення долі руського народу з усіма його бідами у складі ВКЛ з «є однією з найважливіших задач історії», а історія Литовського князівства заслуговує на увагу на рівні з історією Московської держави23. 300 Окрім обґрунтування актуальності вивчення литовської історії, М.Г. Устрялов фактично першим серед істориків увів її до кола проблематики «руської історії»24. Утім, представлена авторитетним істориком концепція змін у підходах до трактування історичної минувшини не знайшла одностайної підтримки. Адже чимало науковців продовжували сприймати Литовську державу виключно як польську провін- цію, котра заслуговує на увагу «не більше, ні менше, ніж справи кримські чи лівонські»25. Принагідно слід зауважити, що в по- дібному контексті ставилося й питання дослідження історії українських земель. Зокрема, С.М. Соловйов був переконаний, що українську історію обов’язково необхідно розглядати у зв’язку з литовською і польською історіями та чітко усвідом- лював хибність ігнорування вивчення тогочасної української минувшини. Проте однозначно заявляв, що «неправильно істо- рію південно-західної Русі ставити в один ряд з історією пів- нічно-східною: значення південно-західної Русі залишається назавжди важливим, але завжди другорядним; головна увага історика має бути постійно звернута на північ»26. Відтак істо- ріографія довго дотримувалася цього принципу, зокрема й сто- совно литовської доби. Водночас, запропонована М.Г. Устряловим ідея предметного вивчення історії ВКЛ цілком уписувалася в політичну кон’юнк- туру. Польське повстання 1830–1831 рр., поміж іншого, поста- вило на порядок денний питання пошуку ідеологічних засобів для сприяння духовному й суспільному зближенню населення західних регіонів імперії з власне Росією. Немаловажна роль у цьому відводилася історичній науці. Тож, коли вчений 1835 р. у розмові з обер-прокурором Синоду М.О. Протасовим та мініст- ром народної освіти С.С. Уваровим повідомив, що «Литовське князівство було теж Руссю», його співбесідники, розуміючи як можна використати нововідкриті історичні реалії для державної користі, відразу вирішили поінформувати імператора27. Наукове обґрунтування історичної спорідненості населення ВКЛ з росій- ським людом стало саме на часі й було схвально сприйняте в урядових колах28. Відтепер наукові перспективи розвитку литуа- ністики могли розраховувати й на державну підтримку. 301 Не зайве зазначити, що відповідна урядова діяльність зіграла немаловажну роль у пробудженні інтересу до литовсько-руської історії в освічених колах. Так, створені в 30-х рр. ХІХ ст., зокрема, в західних та південно-західних регіонах імперії, гу- бернські статистичні комітети в своїх виданнях («Губернських відомостях», «Пам’ятних книжках губерній») неодноразово практикували різнопланові публікації в тому й числі матеріалів з історії ВКЛ. Також у 40–50-х рр. ХІХ ст. у справі історично- статистичного дослідження регіонів колишньої Литовської дер- жави жваву діяльність, щоправда не завжди якісну передусім з наукової точки зору, розгорнуло Міністерство внутрішніх справ. За результатами цієї роботи поміж іншого було здійснено пуб- лікацію кількох ґрунтовних праць з історії Білорусі й Литви29. У цей час дослідники активізували свою роботу над вив- ченням, упорядкуванням та публікацією відібраних у різних архівах та бібліотеках документів. Так були опубліковані доку- ментальні збірники П.А. Муханова30 (1836 р.) та М.А. Оболен- ського31 (1838 р.), а також упорядковані М.А. Оболенським й І.М. Даниловичем та М.П. Погодіним і Д.М. Дубенським дві посольських книги литовських метрик32 (1843 р.). Усі вони сконцентрували у собі матеріали переважно дипломатичного змісту. Утім у виданні П.М. Муханова33 були опубліковані й ряд документів XV–XVI ст., які розкривають певні сторони сус- пільного й приватного життя населення ВКЛ – жалувані грамоти окремим представникам литовської знаті, привілеї міс- там на магдебурзьке право та інші міщанські «права і воль- ності», судове рішення спору за майнову власність, звернення міщан до великого князя литовського тощо. Так само чимало документів, які стосуються різних сторін життя міщан Мінської землі та литовських міст Вільни, Ковна та Трок XVI–XVII ст., було зібрано у виданнях тимчасової комісії при Віленському губернському статистичному коміте- тові («Собрание древних грамот и актов городов: Вильні, Ковна, Трок, православных монастырей, церквей и по разным пред- метам»34, 1843 р.) та тимчасової комісії для збирання давніх грамот і актів Мінської губернії («Собрание грамот и актов городов Минской губернии, православных монастырей, церквей и по разным предметам»35, 1848 р.). 302 Знаковою подією в науковому світі стала здійснена Петер- бурзькою Археографічною комісією публікація упродовж 1846– 1853 рр. п’ятитомного зібрання документальних матеріалів з історії України, Білорусі, Литви й Росії XIV–XVІІ ст. «Акты, относящиеся к истории Западной России» (за загальною редак- цією І.І. Григоровича). Примітно, що чималу частину опублі- кованих документів (зокрема у 1–3 тт.36) становлять різного роду великокнязівські статути й грамоти, які тим чи іншим чином відображають різні аспекти життя населення Литовської Русі передусім у період до Люблінської унії 1569 р. Згодом Віленська Археологічна комісія в 1858 р. видала «Собрание государственных и частных актов, касающихся исто- рии Литвы и соединенных с ней владений, от 1387 до 1710 года» (за редакцією М. Круповича)37. У числі представлених там ма- теріалів близько двох десятків документів також мають відно- шення до соціальної складової життя населення ВКЛ (привілеї містам ВКЛ на магдебурзьке право, грамоти на володіння маєт- ками, духовні заповіти, різноманітні судові документи). Серед них особливо цікавими видаються судові рішення у справах про чародійство та продаж доньки матір’ю, що розкривають насам- перед реалії та звичаї того часу. У таких умовах синхронно із зародженням фахових наукових студій з історії ВКЛ став виявлятися інтерес дослідників до відтворення в своїх наукових працях і соціальної проблематики. Утім, попервах він зазвичай не був цілеспрямований і систем- ний та мав побіжний характер. Так, український історик О.М. Маркович на початку праці «Историческая и статисти- ческая записка о дворянских имуществах Черниговской губер- нии написана» (1838 р.)38 здійснив короткий екскурс до істо- ричних витоків привілейованого стану. Там він лаконічно пока- зав чітке усвідомлення тяглості руської аристократії ВКЛ від часів Русі. Дослідника литовських і білоруських старожитностей А.Г. Кіркора цікавили язичницькі вірування литовців, архітек- тоніка міст ВКЛ та окремі особливості історичного буття їх мешканців39. Так само епізодично розкривав історичну долю Києва під литовською зверхністю М.В. Закревський. Зокрема, він звертав увагу на наслідки татарських набігів на місто, успіхи 303 в його подальшій розбудові, заселенні та господарському роз- витку, вказував на деякі аспекти його релігійного життя, пра- вове становище міщан тощо40. Бєляєв І.Д., аналізуючи серед- ньовічне правове поле проблеми успадкування майна за законо- давством Московської держави, робив окремі порівняння із відповідною практикою в населення ВКЛ41. Аналогічним чином у контексті розгляду правових засад введення власника у во- лодіння землею подібні паралелі такого досвіду в обох державах проводив І.О. Енгельман42. Водночас стали з’являтися праці, які відзначалися більш предметним підходом до відтворення різних аспектів соціальної історії ВКЛ. Приміром, М.І. Костомаров у праці «Русские ино- родцы. Литовское племя и его отношение к русской истории»43, поряд з викладом політичних подій литовської минувшини, чимало уваги приділив етнічним особливостям тамтешньої люд- ності: народному характерові, специфіці релігійних вірувань, міфології та чаклунства, обрядовості, традиціям і звичаям, гос- подарюванню та побутові. Особливо вартісним є відображення автором духовного рівня розвитку народу через призму литов- ської народної творчості. Не менш цікавою вбачається праця М.Д. Іванішева, при- свячена системі самоврядування сільських громад українських земель44. На той час це було перше фахове дослідження у цій царині. Автор досить ґрунтовно проаналізував структуру сіль- ських громад, копне зібрання як інститут самоврядування та його компетенцію, систему копного судочинства тощо. Попри те, що дослідження містить окремі дискусійні положення та потребує чимало уточнень і доповнень, воно становить суттєву наукову цінність. В контексті відображення різних площин соціальної історії ВКЛ в історіографії досліджуваного періоду немаловажну роль відіграють праці з категорії біографістики. Попри свою нечи- сельність вони вочевидь заслуговують на увагу. В епіцентрі дослідницького інтересу авторів праць такого циклу зазвичай були непересічні особистості, що підтверджує і наш випадок. Йдеться щонайменше про три доробки подібного типу. У їх числі своєю ґрунтовністю виокремлюється насамперед праця 304 М.Д. Іванішева, присвячена литовському періоду життя емі- гранта з Московської держави князя А.М. Курбського45. Вона насичена численним фактичним матеріалом не скільки про його службу в литовського князя, як про перипетії його особистого життя й діяльності. Автор докладно розповідає про його зе- мельні маєтності на Волині та перевищення власної правочин- ності у розпорядженні ними, конфлікти з боярами і селянами, наїзди і захоплення князем Курбським володінь інших шлях- тичів. Чимало уваги приділено його особистому життю, сімей- ним негараздам. Фактично ця історія життя була показовою для аристократії тогочасного суспільства, а відтак має суттєву цін- ність для усвідомлення тогочасних життєвих реалій. Два інших анонсованих доробки так само стосуються викла- ду життя і діяльності представників великокнязівських родин: княгині Олени Іванівни (дружини великого князя литовського і короля польського Олександра Казимировича), а також вели- кого князя литовського Ягайла і його дружини Ядвіги за ав- торством відповідно М.В. Єлагіна46 та П.К. Щебальського47. Окрім цього заслуговують на увагу й праці російського тюр- колога А.О. Мухлінського48. У сфері його наукових інтересів того часу постала проблематика татарського етнічного склад- ника серед населення ВКЛ. Відтак він здійснив досить вдалу спробу дослідження процесу появи татарських переселенців на теренах Литовської держави, специфіки їхнього життя і право- вого статусу в нових умовах, участі в державних справах тощо. Таким чином, започаткування наукових студій із сегментами соціальної історії ВКЛ відбувалося як органічна складова роз- витку литуаністики й історичної науки загалом. Утім щодо окресленого періоду зарано твердити про системність та усві- домлену цілеспрямованість підходів східнослов’янської історіо- графії до вивчення соціальних аспектів розвитку суспільства ВКЛ. ———————— 1 Аlbertas Vijūkas-Кojalavičius. Lietuvos istorija. – Vilnius: Vaga, 1988. – 819 psl.; Короткий В. Русь, Литва, Москва между Рюрико- вичами и Палемоновичами в литовской истории Альберта Виюка- 305 Кояловича / В. Короткий // Senoji Lietuvos Litertura. – 2009. – № 27. – С. 273–288. 2 Antoniewicz M. Rodowód książąt Radziwiłłów w dziełach Alberta Wijuka Kojałowicza / M. Antoniewicz // Senoji Lietuvos Litertura. – 2009. – № 27. – С. 181–214; Бідная Г. Жыццë і творчасць Альберта Віюка- Каяловіча / Г. Бідная // Роднае слова. – 2012. – № 11. – С. 81–84. 3 Ks. Wojciecha Wijuka Kojałowicza herbarz rycerstwa W.X. Litews- kiego tak zwany Compendium czyli O klejnotach albo herbach, których familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zażywają. – Krakow: Wydawnictwo «Herolda Polskiego», 1897. – 527 s.; Ks. Wojciecha Wiiuka Kojałowicza herbarz szlachty Wielkiego Księstwa Litewskiego zwany Nomenclator. – Kraków : W.L. Anczyc i Spółka, 1905. – 320 s. 4 Гісторыя Беларусі: У 6 т. Т. 2: Беларусь у перыяд Вялікага Княства Літоўскага / Ю. Бохан і інш. – Мінск: Экоперспектива, 2008. – С. 11. 5 Карев Д.В. Белорусская и украинская историография конца XVIII – начала 20-х гг. ХХ в. в процессе генезиса и развития нацио- нального исторического сознания белорусов и украинцев / Д.В. Карев. – Вильнюс: ЕГУ, 2007. – С. 71. 6 Карев Д.В. Белорусская и украинская историография конца XVIII – начала 20-х гг. ХХ в. … – С. 106. 7 Докладно про це див.: Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.) / М.І. Марченко. – К.: Видавництво Київського університету, 1959. – С. 67–149; Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок XX століття) / І.І. Колесник. – К.: Генеза, 2000. – С. 161–186; Калакура Я.С. Українська історіографія. Курс лекцій / Я.С. Калакура. – К.: Генеза, 2004. – С. 129–182. 8 Ригельман А. Летописное повествование о Малой России, ее на- роде и козаках вообще / А. Ригельман. – М.: В Университетской типо- графии, 1847. – 819 с.; Берлинский М. Краткое описание Киева / М. Берлинский. – Спб.: В Типографии Департамента Народного Про- свещения, 1820. – 204 с.; Маркович Я.М. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях. Часть первая / Я.М. Маркович. – СПб.: При Губернском Правлении, 1798. – 98 с. 9 Карев Д., Дубовец С. Политика российского царизма и формиро- вание исторического прошлого Белоруссии в российской историо- графии дореформенного периода / Д. Карев, С. Дубовец // Białoruskie Zeszyty Historyczne. – Białystok, 2000. – Nr. 14. – S. 90–93. 306 10 Грушевський М. Звичайна схема «руської» історії й справа раціо- нального укладу історії східного слов’янства / М. Грушевський // Гру- шевський М. Твори: У 50 т. Серія «Суспільно-політичні твори». 1894– 1907. – Т. 1. – Львів: Видавництво «Світ», 2002. – С. 75. 11 Карев Д.В. Белорусская и украинская историография конца XVIII – начала 20-х гг. ХХ в. ... – С. 82. 12 Бантыш-Каменский Н.Н. Обзор внешних сношений России (по 1800 год). Часть третья (Курляндия, Лифляндия, Эстляндия, Фин- ляндия, Польша и Португалия) / Н.Н. Бантыш-Каменский. – М.: Типо- графия Э. Лисснера и Ю. Романа, 1897. – 319 с. 13Докладно про це див.: Карев Д.В. Виленский университет – центр археографических исследований Литвы и Белоруссии первой трети XIX века / Карев Д.В. // Исследования по источниковедению истории СССР дооктябрьского периода: сборник статей / Академия наук СССР, Институт истории СССР; отв. ред. В.А. Кучкин. – М., 1988. – С. 151– 161; Карев Д.В. Белорусская и украинская историография конца XVIII – начала 20-х гг. ХХ в. ... – С. 82–98. 14 Улащик Н.Н. Очерки по археографии и источниковедению исто- рии Белоруссии феодального периода / Н.Н. Улащик. – М.: Изда- тельство «Наука», 1973. – С. 18. 15 Белорусский Архив древних грамот. Часть первая. – М.: В типо- графии С. Селиванского, 1824. – 148 с. 16 Віленський університет було ліквідовано за вказівкою влади 1832 р. 17 Lelewel I. Dzieje Litwy i Rusi aź do unii z Polską w Lublinie 1569 zawartej / I. Lelewel. – Poznan: Nakładem i drukiem W. Stefańskiego, 1844. – 202 s. 18 Narbutt T. Dzieje starozytne narodu litewskiego / Т. Narbutt. – Wilno: Nakładem i drukiem A. Marcinowskiego, 1835–1841. – Т. 1–9; Narbutt T. Pomniki do dziejów litewskich. Pod względem historycznym, dyploma- tycznym, geograficznym, statystycznym, obyczajowym, orcheograficznym i t. p. Z różnych rękopisnych lub rzadkich wydań dziejopisów, tudzież dyplomatów i dalszych zabytków przeszłości odkrytych, w archiwach tajnych królewieckich, tudzież w archiwach ryskich i innych krajowych / Т. Narbutt. – Wilno: R. Rafałowicz, 1846; Narbutt T. Dzieje narodu litewskiego w krótkości zebrane z dołączeniem potoku pochodzeń ludów narodu litewskiego i czterech tablic rodowych xiążąt litewskich / Т. Nar- butt. – Wilno: R. Rafałowicz, 1847. 19 Baliński M. Historya miasta Wilna / М. Baliński. – Wilno: Nakładem i drukiem A. Marcinowskiego, 1836. – Т. 1–2. – 234 s., 290 s. 307 20 Jaroszewicz J. Obraz Litwy pod względem jej cywilizacji od czasów najdawniejszych do końca wieky XVIII / J. Jaroszewicz. – Wilno: W Drukarni M. Romma, 1844–1845. – T. 1–3. 21 Данилович И. О Литовском Статуте // ЖМНП. Часть семнадцатая. Февраль. – СПб.: В типографи Императорской Академии Наук, 1838. – С. 374–388; Данилович И. О литовских летописях // ЖМНП. Часть XXVIII. – СПб.: В типографи Императорской Академии Наук, 1840. – Отделение ІІ. – C. 70–114; Данилович И.Н. Взгляд на литовское законодательство и литовские статуты // Юридические записки, изда- ваемые Петром Редкиным, доктором права и ординарным профессо- ром Императорского Московского университета. Т. 1. – М.: В Уни- верситетской типографии, 1841. – С. 1–47. 22 Сенковский О.И. Литва, Свитригайло и Коцебу. По поводу книги: Свитригайло великий князь литовский, сочинение Августа Коцебу. 1835 / О.И. Сенковский // Собрание сочинений Сенковского (барона Бромбеуса). Т. 6. – СПб.: В типографи Императорской Академии Наук, 1859. – С. 67–68. 23 Устрялов Н. О системе прагматической русской истории / Н. Устрялов. – СПб.: Типография Л. Снегирева и К°, 1836. – С. 36–38; Устрялов Н.Г. О Литовском княжестве. Исследование вопроса, какое место в русской истории должно занимать великое княжество Литов- ское. Сочинение Н. Устрялова, читанное на торжественном акте в главном педагогическом институте, 30 декабря 1838 г. – СПб.: В типографии экспедиции заготовления государственных бумаг, 1839. – С. 40. 24 Див.: Устрялов Н. Русская история. Издание второе, исправ- ленное. – СПб.: В типографии экспедиции заготовления государст- венных бумаг, 1839. – Части первая и вторая. – 349 с., 364 с. 25 Устрялов Н.Г. О Литовском княжестве. – С. 12. 26 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Книга первая. Том I–V. Второе издание. – СПб.: Издание Высочайше утверж- денного товарищества «Общественная Польза», 1896. – С. 1115–1116. 27 Драгоманов М. Историческая Польша и великорусская демо- кратия / М. Драгоманов. – Женева: Типография «Работника» и «Гро- мады», 1881. – С. 61. 28 Василенко В.О. Політична історія Великого князівства Литов- ського (до 1569 р.) в східнослов’янських історіографіях ХІХ – першої третини ХХ ст.: Монографія. – Дніпропетровськ: НГУ, 2006. – С. 7; Тесля А. Создавая единую историю [Электронный ресурс] / А. Тесля // 308 Русский журнал / ежедневное российское общественно-политическое интернет-издание. – Режим доступа к журн.: http://www.russ.ru/ Mirovaya-povestka/Sozdavaya-edinuyu-istoriyu. 29 Докладно про це див.: Карев Д.В. Белорусская историография в конце XVIII – начале XX вв.: автореф. дис. на соискание науч. степени докт. ист. наук: спец. 07.00.09 «Историография, источниковедение и методы исторического исследования» / Д.В. Карев. – Минск, 1995. – С. 29–30; Карев Д.В. Правительственная Россия и историко-эконо- мическое изучение Беларуси в 30-е – нач. 60-х гг. ХIХ в. [Электронный ресурс] / Д.В. Карев // Гарады Беларусі ў кантэксце палітыкі, эка- номікі, культуры: зборнік навук. артыкулаў / Гродз.дзярж. ун-т; рэдкалегія: І.П. Крэнь, І.В. Соркіна (адк. рэдактары) [і інш.]. – Гродна: ГрДУ, 2007. – Режим доступа до статьи: http://mestechki.info/ conference/1karev.htm. 30 Сборник Муханова. – М., 1836. – 262 с., ХХХ, 44 с. 31 Сборник князя Оболенского. № 1. Книга Посольская Метрики Великого княжества литовського. 1506. – М., 1838. – 120 с. 32 Книга посольская Метрики Великого княжества Литовского, содержащая в себе дипломатические сношения Литвы в государст- вование короля Сигизмунда-Августа (с 1545 по 1572 год) / Издана М. Оболенским и И. Даниловичем. – М.: В Университетской типо- графии, 1843. – 480 с.; Книга посольская Метрики Великого княжества Литовского. Кн. 2. Содержащая в себе дипломатические сношения Литвы в государствование короля Стефана Батория (с 1573 по 1580 год) / Издана М. Погодиным и Д. Дубенским. – М.: Университетская типография, 1843 . – 285 с. 33 Сборник Муханова. – М., 1836. – 262 с., ХХХ, 44 с. 34 Собрание древних грамот и актов городов: Вильны, Ковна, Трок, православных монастырей, церквей и по разным предметам. Часть 1. Вильно: В Типографии А. Марциновского, 1843. – XСIV, 193 с. 35 Собрание грамот и актов городов Минской губернии, православ- ных монастырей, церквей и по разным предметам. – Минск: В Губерн- ской Типографии, 1848. – XLVIII, 402 с. 36 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссией. – СПб.: В Типографии ІІ От- деления Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1846–1848. – Т. 1–3. 37 Собрание государственных и частных актов, касающихся исто- рии Литвы и соединенных с ней владений (от 1387 до 1710 года), иизданное Виленской Археологической комиссией. Часть первая. – Вильно: В Типографии Осипа Завадского, 1858. – 163 с. 309 38 Вперше опублікована в Санкт-Петербурзі 1852 р. у рідкісному навіть для ХІХ ст. виданні «Материалы для статистики Российской империи». Вдруге була опублікована 1894 р. Див.: Маркович А.М. Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах Черниговской губернии / А.М. Маркович. – Чернигов: Типо-Литография Губернского Правления, 1894. – 56 с. 39 Киркор А. Литовския древности / А. Киркор // Черты из истории и жизни литовского народа. Составлены, с разрешения начальства, Виленским губернским статистическим комитетом. – Вильно: В Типо- графии Осипа Завадскаго, 1854. С. 7–20; Киркор А. Историко-ста- тистические очерки города Вильно [Електронный ресурс] / А. Киркор, М. Малиновский и др. // В память пребывания Государя Императора Александра II в Вильне, 6 и 7 сентября 1858 г. Издание Виленской археологической комиссии / Na pamiątkę pobytu Najjaśniejszego Cesarza Jego Mości Alexandra II w Wilnie 6 I 7 wrzesnia 1858. Wydanie kommisji archeologicznej Wileńskiej. – Wilno: J. Zawadski, 1858. – S. 17–44. – Режим доступа: http://www.russianresources.lt/archive/Vilnius/Kirkor_5. html. 40 Закревский Н. Летопись и описание города Киева // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Мос- ковском университете. 1858: Апрель–июнь. Кн. 2. – М., 1858. – І. Исследования. – С. 23–26. 41 Беляев И.Д. О наследстве без завещания по древним русским законам до Уложения царя Алексея Михайловича. – Москва: Универ- ситетская типография, 1858. – С. 66–69. 42 Энгельман И. О приобретении права собственности на землю по русскому праву. – СПб.: В типографии Н. Тиблена и К., 1859. – С. 117– 121. 43 Костомаров Н.И. Русские инородцы. Литовское племя и его от- ношение к русской истории // Русское слово. – 1860. – № 5. – С. 1–100. 44 Иванишев Н.Д. О древних сельских общинах в юго-западной России / Н.Д. Иванишев // Русская беседа. 1857. Том III. Книга 7. – М.: Типография Александра Семена, 1857. – Отдел науки. – С. 1–57. 45 Иванишев Н.Д. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни. – К.: Лито-Типографическое Заведение И.К. Валь- нера, 1849. – Т. 1. – 268 с. 46 Елагин Н. Елена Ивановна, великая княгиня литовская и королева польская / Н. Елагин // Журнал Министерства Народного Просве- щения. Часть L. – СПб.: В типографии Императорской Академии Наук, 1846. – Отделение ІІ. – С. 39–84. 310 47 Щебальский П.К. Ядвига и Ягелло / П.К. Щебальский // Русский вестник. – Т. ХХХІ. – 1861. – С. 485–543. 48 Мухлинский А. Исследование о происхождении и состоянии ли- товских татар / А. Мухлинский. – Спб., 1857; Muchlinski A. Zdanie sprawy o tatarach litewskich // Teka Wilenska. – Wilno, 1858. – № 4–6. The article shows the influence of the specifics of the Belarusian, Ukrainian and Russian historiography XVIII - early nineteenth century. at that time the nature and level of research the history of the Grand Duchy of Lithuania. Through the prism of the state of relevant scientific studies and the formation of the documentary base and to the specific social processes shown historiography preconditions for the emergence of social history of the Grand Duchy of Lithuania. Also, given the overall assessment of the works of historians, the sight of which somehow hit segments of the social history of the Grand Duchy of Lithuania. Keywords: Historiography, East-Slavic historiography, social history, the Grand Duchy of Lithuania.

Ґенеза східнослов’янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії

Institution

Ähnliche Einträge