Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях

У статті аналізуються сучасні дисертації, які прямо чи опосередковано висвітлюють аграрні перетворення гетьмана Павла Скоропадського. Характеризується ступінь їх інформативності, простежується низка традиційних та нових підходів до вивчення даного питання, визначаються гол...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Історіографічні дослідження в Україні
Datum:	2016
1. Verfasser:	Тимченко, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104868
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях / Р. Тимченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 399-417. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860123986997805056
author	Тимченко, Р.
author_facet	Тимченко, Р.
citation_txt	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях / Р. Тимченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 399-417. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті аналізуються сучасні дисертації, які прямо чи опосередковано висвітлюють аграрні перетворення гетьмана Павла Скоропадського. Характеризується ступінь їх інформативності, простежується низка традиційних та нових підходів до вивчення даного питання, визначаються головні вади досліджень. The modern thesis that directly or indirectly illuminate the agrarian reforms Hetman Pavlo Skoropadsky is analyzed in this article. Degree of informativeness is characterized, a series of traditional and new approaches to the study of this issue are traced, the main shortcomings of investigations are determined.
first_indexed	2025-12-07T17:41:20Z
format	Article
fulltext	399 УДК: 94(477) П.Скоропадський Роман Тимченко* ВИСВІТЛЕННЯ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО В СУЧАСНИХ ДИСЕРТАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ У статті аналізуються сучасні дисертації, які прямо чи опосередковано висвітлюють аграрні перетворення гетьмана Павла Скоропадського. Характеризується ступінь їх інформа- тивності, простежується низка традиційних та нових підходів до вивчення даного питання, визначаються головні вади дос- ліджень. Ключові слова: історіографія, дисертація, гетьман, Павло Скоропадський, аграрна реформа. Дисертаційні роботи, насамперед кандидатські, становлять особливий об’єкт історіографічного аналізу. По-перше, це певна квінтесенція дослідницьких зусиль молодих учених, чиї наукові розвідки розпорошені по численних, здебільшого регіональних виданнях. По-друге, вони містять спроби історіографічного осмислення творчого доробку попередників. По-третє, їм влас- тиве введення у науковий обіг нової джерельної, насамперед архівно-документної інформації. Серед дисертаційних праць з історії Української Держави 1918 р. найчисельнішу тематичну групу складають дослідження проблем аграрної політики. Це цілком закономірно, адже земельне питання було одним із домінуючих у всьому перебігу ———————— * Тимченко Роман Вікторович – кандидат історичних наук, нау- ковий співробітник відділу історії Української революції 1917– 1921 рр. Інституту історії України НАНУ. 400 Української революції 1917–1921 рр. Гетьманат Павла Скоро- падського не був виключенням. Адже його постання як дер- жавного утворення було обумовлене нездатністю уряду УНР розв’язати земельне питання і виконати договірні продовольчо- сировинні зобов’язання перед німецько-австрійськими союз- никами. П. Скоропадський прийшов до влади з чітким уявленням принципових засад власної аграрної політики, які мали базу- ватися на праві приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації». Уже першим установчим актом гетьмана – Гра- мотою до всього українського народу – дозволявся вільний продаж-купівля землі. У ньому також було викладено концеп- туальне положення майбутньої земельної реформи – «відчу- ження земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів»1. Безперечно, П. Скоропадський із проведенням успішної земель- ної реформи пов’язував і тривкість гетьманського правління, яке залежало від створення міцної соціально-політичної бази і виконання поставок продовольства та сировини до Центральних держав. У спадщину гетьманату П. Скоропадського дісталася країна, яка перебувала в економічній кризі, викликаній Світовою вій- ною та революцією. Аграрна політика Центральної Ради не була сприйнята значними землевласницькими прошарками. Ситуація ускладнювалася присутністю німецьких та австро-угорських окупаційних військ, для яких стабільність у сільськогосподар- ському секторі була запорукою отримання з України продо- вольчих ресурсів, обумовлених Брестськими угодами. Гетьман- ський уряд узяв курс на стабілізацію соціально-економічного становища, реформування провідних галузей економіки, перш за все аграрної. Питання земельної політики за часів правління гетьмана П. Скоропадського є чи не найдослідженішою темою історії цього державного утворення. Їй присвячена низка спеціальних дисертаційних праць. До того ж майже в кожній кандидатській дисертації, присвяченій Українській Державі (жодна докторська з даної теми поки не захищена), науковці безпосередньо чи 401 опосередковано звертали увагу на одне з ключових питань внутрішньої політики гетьманату. Враховуючи викладене, дана стаття ставить за мету проаналізувати стан дослідження аграр- ної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних тема- тичних дисертаційних дослідженнях, прослідкувати еволюцію поглядів істориків, порівняти використовувану джерельну базу. Автор усвідомлює: аналіз лише дисертаційного сегмента праць не може претендувати на цілісну історіографічну картину такої важливої і складної наукової проблеми й потребує органічного поєднання з іншими видами досліджень. Насамперед, слід розглянути роботи історіографічного ха- рактеру. С. Гнатюк у дисертації «Внутрішня політика Геть- манату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми» провів перший історіографічний аналіз внутрішньої політики Української Держави. Розглянувши напрацювання зарубіжної української історіографії, він відзначає значну увагу до соціальних перетворень та аграрної реформи. Це цілком вмотивовано, оскільки земельне питання було тоді одним із ключових. Автор поділяє дослідників на прихильників та про- тивників гетьманату. Для представників уенерівського табору – В. Винниченка, М. Шаповала, І. Мазепи, П. Христюка, аграрні перетворення були найбільш зручною підставою для критики своїх ідейних опонентів. Вони стверджували, що гетьманат П. Скоропадського це антиукраїнський, монархічний, реставра- ційний режим, нагадували про карні експедиції, заборони з’їз- дів, арешти українських діячів. Представники ж прогетьман- ської орієнтації, зокрема Д. Гирський та Д. Дорошенко, наго- лошували, що керівники Української Держави були людьми широкого кругозору і причини складних відносин влади з українським селом пояснювали успадкованою неорганізова- ністю місцевої адміністрації та браком кваліфікованих кадрів2. Новітню історіографію аграрної політики П. Скоропадського С. Гнатюк фактично оминає, обмежуючись лише найбільш значними працями й згадує про них одним-двома реченнями. Розглянувши праці Ф. Проданюка, П. Гай-Нижника та С. М’я- коти, автор дійшов висновку, що П. Скоропадський тісно спів- працював з окупантами й виконував зобов’язання перед ними 402 шляхом введення хлібної монополії, жорстоких норм спожи- вання продуктів, утворенням Державного Хлібного Бюро3. Загалом С.Гнатюк позитивно оцінює соціально-економічні перетворення гетьмана й робить висновок, що в аграрній сфері П. Скоропадський, на засадах збереження приватної власності і прав особи, передбачав збільшення числа самостійних госпо- дарств за рахунок обмеження маєтків великих землевласників. Він погоджується з думкою діаспорного історика М. Стахіва, який вважав, що функціонування сільського господарства на таких засадах забезпечило б економічний розвиток України, а дрібні фермери-козаки стали б міцним середнім класом, що становив би основу Української Держави4. Іншою історіографічною роботою є «Українська держава гетьмана П. Скоропадського: історіографічне дослідження» С. Грибоєдова. Автор звертає увагу на аграрні зміни в Укра- їнській Державі, займаючи прогетьманську позицію. Зокрема, аналізуючи діаспорну історіографію, відкидає звинувачення П. Христюка і В. Винниченка у відродженні в гетьманаті панщини, яку уособлював закон про боротьбу з сільськогоспо- дарською розрухою від 8 липня 1918 р. До речі, деякі сучасні історики, не вдаючись до глибокого аналізу суті аграрних перетворень, підтримують цю думку соціалістичних лідерів. Він цілком слушно наголошує, що «бідному населенню, що за- хопило маєтки і не мало засобів обробітку потрібні були ці знаряддя праці»5. І в законі жодного слова немає про так звану «панщину». Зокрема, засоби примусу використовував не тільки гетьман, а й державні діячі ЗУНР, і направлені вони були, в першу чергу, на вихід господарства з катастрофічного стану. Однак західноукраїнських лідерів ніхто не звинувачує у від- родженні феодалізму й панщини. С. Грибоєдов основну увагу приділяє працям діаспорних істориків, наголошуючи на протистоянні представників консер- вативної та уенерівської течій. При розгляді досліджень ук- раїнських істориків, зокрема Ф. Проданюка та В. Верстюка, автор робить висновок, що вітчизняна історіографія земельного питання в Українській Державі позначила власну позицію чіткими науковими рамками. Він вважає, що історики в основ- 403 ному дійшли згоди стосовно питань, пов’язаних із причинами повільної реалізації гетьманської аграрної реформи, затягування відчуження земель великих власників, запізнілого створення Державного земельного банку6. Щоправда, він наголошує й на принципових відмінностях у підході деяких істориків до оцінки аграрних перетворень гетьмана, які призвели до масових ви- ступів селян. На його думку, якщо Р. Пиріг і Ф. Проданюк доводять, що спротив селян змусив владу піти на поступки при прийнятті окремих галузевих законів, то А. Фесик, П. Захар- ченко і В. Солдатенко, навпаки, вважають, що саме політика гетьмана спричинила масовий рух селян7. У дисертаційному дослідженні Н. Земзюліної, яке також належить до історіографічного ряду, головний акцент зроблено на аналізі наукових праць, присвячених становищу селянства напередодні Української революції та політиці Центральної Ради в аграрній сфері. У результаті авторка дійшла висновку, що затягування вирішення земельного питання позбавило Центральну Раду підтримки провідної верстви населення – селянства. Автор позитивно оцінює квітневий державний пере- ворот і відзначає, що гетьманська держава П. Скоропадського намагалася перевести національну революцію на конструк- тивний шлях, поклавши в основу розбудови державності прин- цип недоторканості приватної власності8. Однак постановка те- ми і хронологічних рамок не дозволили авторові приділити увагу характеристиці праць з історії земельної політики геть- манської держави. Дисертаційне дослідження Г. Терели «Аграрна політика Ук- раїнської Держави П. Скоропадського» є першим комплексним дослідженням важливої наукової проблеми. Автор на основі великого фактологічного матеріалу, спогадів, попередніх напра- цювань істориків намагалася показати організаційні заходи уря- ду в землекористуванні, зусилля спеціальних комісій із вироб- лення основного земельного закону, з’ясувати характер аграр- них перетворень на селі, виявити ступінь залежності уряду від командування австро-німецьких військ в аграрній політиці тощо. Дисертантка наголошує, що Рада Міністрів Української Дер- жави при розробці організаційних підвалин аграрної політики 404 змушена була рахуватися з вимогами німецько-австрійського командування, від якого залежала підтримка гетьманського правління. Чільне місце серед них займало відновлення прав приватної власності на землю з можливим подальшим від- чуженням за плату продаж малоземельним селянам. Погляди провідних діячів гетьманату з цих двох пунктів аграрної по- літики збігалися з вимогами німецько-австрійської сторони. З таким висновком Г. Терели можна погодитися, однак слід мати на увазі, що представники Центральних держав побою- валися різких змін у аграрній сфері, які могли зашкодити експорту харчових продуктів. Не зважаючи на урядові пові- домлення про наміри провести земельну реформу, її реалізація затримувалася. Натомість, на думку дисертантки, основні за- ходи уряду були спрямовані на налагодження ефективного використання землі, вирішення проблем земельної оренди, зем- левпорядкування селянських господарств9. Один із підрозділів дисертації характеризує становище укра- їнського села в добу гетьманату. Г. Терела наголошує на нама- ганні землевласників за допомогою найнятих збройних загонів, німецької та австрійської окупаційної адміністрації взяти ре- ванш над селянами, які вчиняли захоплення земель, худоби та реманенту поміщиків. Вони часто займалися реквізицією про- дуктів харчування та зерна, накладали контрибуцію, що ви- кликало значний спротив селянства10. Врешті дослідник відзна- чає, що хоч «уряд збройною силою намагався подолати опір селянства», був значно дієвіший спосіб – провести ліберальну аграрну реформу11. Аналізуючи перебіг перетворень на селі дисертантка кон- статує, що перші заходи гетьманської влади були направлені, аби не допустити нового розподілу землі. П. Скоропадський хотів упорядкувати становище в аграрному секторі, який пере- бував у кризовому стані після правління Центральної Ради. Крім того, варто погодитися з думкою Г.Терели, що всі заходи землевпорядкування проводилися в контексті загальної аграрної реформи, і були спрямовані на формування сильних селянських фермерських господарств12. Однак усі вищеназвані заходи гетьмана в аграрній сфері не вирішили головного питання – питання наділення селян землею 405 за помірну плату. Г. Терела цілком доречно відзначила, що стратегічним прорахунком гетьманської влади була відсутність твердої волі у вирішенні ключового питання земельної реформи – мобілізації державою в примусовому порядку хоча б частини латифундрій для їх подальшого розподілу. Його розв’зання призвело б до буржуазно-демократичного розвитку країни, за- спокоєння значної частини селянства, а отже, сприяло б роз- ширенню соціальної бази гетьманського правління. Невиріше- ність земельного питання стало однією з основних причин падіння Української Держави13. Водночас Г. Терела наголосила, що сам гетьман був зацікавлений у швидкому й радикальному проведенні аграрної реформи. З цією метою, починаючи з серпня 1918 р. для вивчення селянського питання і розробки послідовної аграрної реформи, були створені спеціальні комісії, та і сам гетьман згодом активно включився у вироблення єдиного земельного закону. Проаналізувавши діяльність аграр- них комісій, Г. Терела цілком обґрунтовано відзначила, що протидія у них представників Союзу земельних власників та Протофісу призвели до того, що проекти В. Колокольцева і значно прогресивніший В. Леонтовича не дістали завершення14. На думку Г. Терели, спроби уряду провести соціально-еконо- мічні перетворення в аграрній сфері, спираючись лише на вузьку базу консервативно налаштованих станів суспільства, були приречені на невдачу15. Не дивлячись на те, що праця Г. Терели виконана півтора десятиліття тому, вона й нині є найдетальнішим дослідженням одного з базових напрямків дер- жавної політики Української гетьманської держави. Заслуговує на увагу й дослідження С. Мякоти, яка присвя- тила один із розділів дисертації аграрній політиці П. Скоро- падського. Вона аналізує господарське становище українських земель і відзначає, що «Лютнева революція і уряд Центральної Рали […] не розв’язали аграрного питання». Тому керівництво Української Держави усвідомлювало, що вирішення проблем торгово-промислового і фінансового будівництва органічно пов’язано з налагодженням аграрних відносин у країні. Автор відзначає, що гетьманат як нова форма влади по- роджена стихійним протестом хліборобів-власників проти соціа- 406 лістичної політики Центральної Ради16. Селянство сприймало П. Скоропадського, як захисника і рятівника від сваволі та насильства, які «проводились в деяких місцях українцями батька Грушевського, які під лозунгом «Земля і воля» довели нещасних хліборобів до повної втрати землі, і, не обмежившись успіхами соціалізації на селі, стали хапати цих, до відчаю доведених хліборобів навіть, в Києві, лише за те тільки, що вони насмілились шукати собі захист»17. До цих тверджень слід ставитися критично, оскільки вони повторюють тези прогеть- манської статті 1918 р. «Хлібороби у гетьмана». Та й не тільки хлібороби-власники бажали ліквідації Центральної Ради. Сюди слід віднести несоціалістичні елементи, що були позбавлені влади, а також наявність в Україні зовнішньої сили – німецьких та австрійських окупаційних військ, для командування яких нездатність урядовців УНР налагодити експорт хліба і сировини стала очевидною. Гетьманський уряд, наголошує С. Мякота, намагався буду- вати політику на демократичних началах і з врахуванням потреб суспільства, а план земельної реформи вироблявся з урахуван- ням місцевих особливостей регіону18. Однак, автор відзначає стримуючі чинники, зокрема втручання німецького команду- вання у з’ясування права на весняний врожай. На думку С. Мякоти, «Тимчасовий закон про право продажу і купівлі землі поза міськими оселями» заклав міцні підвалини для дрібного й середнього господарства в Україні. Цінність закону в тому, що він мав захистити селян від спекуляції землею, сприяти розвитку середнього землеволодіння та куль- турного зростання національного господарства, надав можли- вість підтягнення аграрної України до рівня західноєвропей- ських країн19. З такою оцінкою одного з базових законів аг- рарної реформи можна погодитися лише а пріорі. Адже істотне відставання підготовки інших законодавчих інструментів про- ведення ліберальних земельних перетворень робило його не функціональним. Зокрема, створення Державного земельного банку, вироблення механізмів відчуження поміщицьких земель, цінової політики тощо. Із цими висновками С. Мякоти не погоджується й Г. Терела, яка, навпаки, вважає, що селяни за цим законом отримували 407 дуже мало землі і аграрне питання так, зрозуміло, не могло вирішитися. Остання має рацію, оскільки за тимчасовим зако- ном більшість селян стали обділеними, а після масового за- хоплення землі за часів Центральної Ради це їм зовсім не подобалося. Далі дисертантка спробувала висвітлити питання відносин орендарів та землевласників. На її думку, ухвалені нормативні акти поступово відновлювали порядок у цій сфері, але справа була настільки заплутаною, що вимагала більше часу на їх урегулювання. Вона позитивно оцінила проект «Положення про землевпорядкування» не прийнятий Радою Міністрів. З нею не погоджується Г. Терела, вважаючи, що цей законопроект вно- сився під тиском землевласників, а тому його не сприйняли ні українські урядовці, ні німці20. С. Мякота наголошує, що всі закони, які мали відношення до відбудови і розвитку сільського господарства в Україні, готу- валися за пильної уваги П. Скоропадського. Але фатальною помилкою гетьмана і його уряду, на думку науковця, стали нерішучі дії у приборканні реваншу землевласників стосовно селян і відсутність політичної волі щодо продажу поміщицьких земель. Певним гальмівним чинником радикальних аграрних перетворень виступали й німці, побоюючись зриву поставок хліба 21. На наш погляд, С. Мякота аграрну політику П. Скоропад- ського розглядає у певному відриві загального перебігу дер- жавного будівництва. Головна увага приділена ролі гетьмана та уряду, водночас не враховуються процеси у селянському сере- довищі. Діяльність урядових комісій, які розробляли земельне законодавство, розглядає побіжно, не вдаючись до аналізу позицій їх членів. У дисертації Н. Ковальової один розділ також присвячений аграрним перетворенням в часи Української Держави. Автор відзначає, що гетьман визначився з відновленням права при- ватної власності ще напередодні приходу до влади. На відміну від С. Мякоти, Н. Ковальова більш ґрунтовно охарактеризувала закон, розроблений комісією під керівництвом міністра земель- них справ В. Колокольцева від 24 травня. Вона цілком слушно 408 констатує, що головною причиною повільного впровадження прийнятих законів на місцях були не слабо розвинена інфра- структура й не низька інформованість селян, а ігнорування його поміщиками, які не хотіли втрачати власність22. Ця думка є логічною, адже влада гетьмана частково спиралася на владу поміщиків, і він не мав на них дієвих важелів впливу. Дисертантка проаналізувала й діяльність комісій по підго- товці проведення аграрної реформи. У процесі дослідження вона прийшла до висновку, що в середині першої йшла боротьба між представниками старого дореволюційного курсу (С. Франкфурт, Л. Яснополянський) та представниками УДХП, зокрема С. Ше- метом, який виступав за форсовані методи відчуження землі. Але більшість її учасників була проти швидких темпів – про- вести землевлаштування, налагодити агрономічну допомогу, кредитування тощо, що мало зайняти 10–15 років23. Н. Кова- льова першою звернула увагу на те, що одним із стримуючих факторів був «психологічний дискомфорт». Адже прийняття рішення про наділення селян землею означало б юридичне за- кріплення того стану землекористування, який склався в укра- їнському селі після господарювання Центральної Ради, коли селяни самовільно переділили землю та власність поміщицьких господарств24. У якості орієнтирів проведення аграрних змін використовувалися ідеї столипінського землевлаштування – лік- відація общинного землеволодіяння та створення мережі відруб- них господарств, однак ні комісія В. Колокольцева, ні Велика комісія під формальною орудою П. Скоропадського не змогли виробити остаточного земельного закону. Варто погодитися з висновком авторки дисертації, що аг- рарними перетвореннями, були невдоволені всі: селяни – не- значними поступками і відновленням поміщицького землеволо- діння, інтелігенція – вбачала земельні спекуляції у пропоно- ваних заходах, великі землевласники – надмірними поступками селянам. Н. Ковальова обгрунтувала причини нереалізованості аграр- них перетворень: теоретичне обґрунтування законодавчих актів мало половинчастий характер, відсутність активної політичної сили, зданої втілити в життя вироблену програму аграрної 409 реформи. Політичні партії за часів Української Держави ви- явилися усуненими від влади. Аграрна реформа проводилася з ініціативи самого гетьмана П. Скоропадського і за участі окремих осіб, зокрема міністрів земельних справ, окремих нау- ковців. Селяни ж, і з цим необхідно було рахуватися, не спри- ймали вже поміркованості у земельних відносинах після рево- люційного переділу доби Центральної Ради25. Причина тут кри- ється в системі, яка функціонувала впродовж багатьох століть і була зруйнована політикою соціалістів. На наш погляд, ви- сновки Н. Ковальової цілком обґрунтовані і відповідають пере- бігу тогочасного державотворчого процесу. Аналіз політики Німеччини й Австро-Угорщини щодо Украї- ни в аграрній та продовольчій сфері проведений в дисертації Б. Малиновського26. Автор відзначає, що розуміння основних напрямів та змісту земельної реформи П. Скоропадським й німецькою окупаційною владою збігалися. Проте союзники хотіли отримати від України хліб та сировину за будь-яку ціну і тому стримували підготовчі заходи реформи, обумовили при- йняття українським урядом таких непопулярних заходів, як хлібна монополія, примусові заходи збирання врожаю та здачі зерна. Спрямована на реалізацію політичних рішень керівництв Австро-Угорщини та Німеччини у галузі аграрних відносин в Україні діяльність їхніх військ проявилася у проведенні караль- них акцій з метою повернення поміщикам захопленого у них селянами майна та землі, стягнення компенсації за заподіяні збитки, забезпечення виконання закону Української держави про примусовий обробіток землі великих господарств, охорону посівів та маєтків тощо. Досить обґрунтовано автор доводить, що зволікання з про- веденням аграрної реформ, широке застосування і жорстокий характер репресій, численні порушення, зокрема, грабунки, протизаконне стягнення контрибуцій, самовільні реквізиції, які супроводжували дії військ Німеччини та Австро-Угорщини в українських селах провокували збройні виступи селян, підри- вали авторитет українських урядів, які на них спиралися27. П. Барвінська зосередила увагу на українсько-німецьких від- носинах у роки Української революції. Однак, на відміну від 410 Б. Малиновського, питання боротьби селянства з окупаційним режимом, політика П. Скоропадського в аграрній сфері і впливу на неї німців не відображені, оскільки, за її словами, це все зроблено детально ще в радянській історіографії28. Очевидно, далися взнаки досить широкі хронологічні рамки та вузькість використаному джерельної бази. Основна увага у розділі дисер- тації, присвяченої гетьманату, зосереджує на вивозі з України продуктів харчування та сировини29. Тому дослідження П. Бар- вінської є малоінформативним щодо історії аграрних відносин часів гетьманату П. Скоропадського. У дисертації Ф. Проданюка, яка присвячена внутрішній полі- тиці Української Держави, розглянуто проблему й земельних відносин. На основі нового на той час фактологічного матеріалу, автор вказує на об’єктивні причини нереалізації П. Скоропад- ським власної аграрної програми. До цього гетьмана змушували дві обставини, німці і великі землевласники, котрі були заці- кавлені зберегти статус-кво в земельній сфері. Спроба відновити стабільність шляхом повернення дореволюційних законодавчих актів та пропоміщицька політика стали найсерйознішими по- милками П. Скоропадського30. У відповідь селянство противи- лося реставрації поміщицьких порядків, а уряд намагався приборкати це силовими методами. Зокрема Державній варті було дозволено застосовувати суворі заходи проти тих, хто не виходить на польові роботи. Наступним кроком, на його думку, став «Тимчасовий закон про заходи боротьби з розрухою», хоча деякі дослідники його вважають важливим для подолання господарської розрухи у краї, а не пригніченням прав селян. Ще одним важливим рішенням було впровадження Закону про передачу хліба врожаю 1918 р. у розпорядження держави, за виключенням того, що необхідно було для харчування селян та годівлі худоби. Реквізиції загострили відносини з селянством і викликали хвилю заворушень. Очевидно, Ф. Проданюк має ра- цію, але в тогочасних умовах гетьман змушений піти на непо- пулярні кроки, хоча проти свавілля поміщиків влада виступила з явним запізненням. Ф. Проданюк вважає, що діяльність земельно-ліквідаційних комісій на місцях не сприяла посиленню авторитету гетьмана. 411 Таку політику пояснює тим, що земельне законодавство зале- жало від політичних переконань членів Ради Міністрів, де більшість складали кадети, які намагалися провести власну аграрну реформу31. Цілком погодитися з цим не можна, оскільки земельна програма партії кадетів передбачала відчуження помі- щицької землі за викуп, і якоїсь окремої реформи гетьманські міністри-кадети не планували. У слід за Д. Дорошенком Ф. Проданюк стверджує, що лише після зміни уряду в жовтні, коли міністром став В. Леонтович, і була створена Вища аграрна нарада, справу реформи вдалося зрушити з місця. Насправді за три тижні роботи новий міністр намагався провести законодавчі напрацювання свого поперед- ника, але не дістав підтримки уряду. А згадана аграрна комісія продовжувала формуватися аж до кінця листопада. На це запитання дав відповідь П. Скоропадський: «Українські партії приписують цей закон Леонтовичу; це неправда. Закон був розроблений Колокольцевим. Я дуже поважав і того, і другого, але для встановлення істини мушу сказати, хто дійсний автор цього складного закону»32. У цілому, Ф. Проданюк позитивно оцінює заходи гетьмана в аграрній сфері. Він вважає, що передача землі селянам за певну плату дозволила б залучити значні кошти для державної казни, однак гетьман не спромігся втілити реформу в життя, бо мав шукати компроміс між селянами і землевласниками33. С. Пітик присвятив цій проблемі окремий розділ дисертації «Селянське питання в Українській Державі П. Скоропадського». Варто відзначити, що в надзвичайно великому вступі він описав уже відому політичну й економічну ситуацію України, хоча завдання дослідження були зовсім іншими. Він переобтяжує дисертацію вибором кандидатури гетьманів, арештами пред- ставників Центральної Ради тощо34. Усі ці відомості загально- відомі і не зовсім органічні в контексті дослідницьких завдань. С. Пітик відзначає, що з приходом гетьмана до влади зем- леволодіння мало відроджуватися у формах, що існували за часів Російської імперії: приватне, удільне, церковне тощо35. Щодо удільних земель, тобто власності сім’ї Романових, то автор припускається помилки. Вони були передані у відання міністерства земельних справ. 412 Дослідник намагається пояснити, чому аграрна реформа була приречена на поразку. Для цього він на основі даних П. Ско- ропадського та дослідника Б. Хмеля подав відповідну таблицю. На ній чітко видно, що найбільшою кількістю землі володіли заможні селяни (наділ 25,2 десятин в середньому). Гетьман передавав для розподілу 4–4,5 млн. десятин і обмежив нормою у 25 дес. Таким чином, на думку автора, поза увагою залишалося більше мільйона середніх і близько 2,5 млн. бідних селянських господарств, які «вступили в смертельну боротьбу з гетьман- ською державою і австро-німецькими інтервентами для визво- лення України від іноземних поневолювачів» і зміни антина- родної влади»36. При цьому автор залишає поза увагою ту обставину, що П. Скоропадський ніколи не збирався забез- печувати наділами безземельних селян, розглядаючи їх як резерв найманої праці у заможних фермерських господарствах. У другому підрозділі автор наголошує на жорстокій позиції окупаційних властей, «каральних експедиціях й екзекуціях», які стосувалися не лише селянської бідноти, але й гостро зачіпали й інтереси середняцьких дворів. Окупанти намагалися відродити панщину, за відмову селян погрожували розправами і покаран- нями37. Питання діяльності урядових земельних комісій, які фак- тично й займалися підготовкою законодавчої бази реформи, змісту ухвалених актів автор не зробив, але деталізує події, які мають до теми лише опосередковане відношення. Зокрема, описує всіх міністрів Української Держави, формування опо- зиції тощо. І врешті, як неприхильний до гетьманату, дослідник зауважує, що «режим П. Скоропадського остаточно підірвав у селянській свідомості ідею можливості відродження вимріяної ними століттями власної держави – держави суспільної спра- ведливості»38. Хоча цілком справедливо наголошує, що голов- ною метою аграрної політики гетьманського правління було утворення численного прошарку селян-хліборобів. В. Малькін у дисертації «Земельне питання в Україні в умовах революції 1917–1920 рр.» звертається до спроб П. Ско- ропадського провести реформи в аграрній сфері. Автор лише побіжно згадав діяльність земельних комісій, а закон про право 413 держави на врожай 1918 р. та інші профільні галузеві акти зовсім обходить. Не висловлює власної думки й щодо причин невдач аграрної реформи, обмежившись висновками відомих істориків О. Реєнта, О. Рубльова та Р. Пирога39. Загалом, дане дослідження схоже на оглядовий екскурс ситуації 1918 р., у якому чітко не простежується ставлення автора до аграрних перетворень, ключової проблеми часів не тільки гетьманату П. Скоропадського, а й загалом Української революції 1917– 1921 рр. Частково, на основі матеріалів Чернігівської губернії, пи- тання аграрної політики розглянула І. Еткіна в підрозділі дисер- тації «Заходи гетьманату та опір селянства аграрній політиці П. Скоропадського»40. Вона відзначає, що цей регіон мав дещо відмінні риси, оскільки знаходився на кордоні з більшовицькою Росією, де був проголошений «Закон про соціалізацію землі» і де закликали до створення комун та артілей. Навпаки, у регіоні посилювалися напади поміщиків, а німецькі війська замість захисту північно-східних кордонів Української Держави займа- лися реквізиціями продовольства41. Загалом, більшість дисер- тації присвячена протистоянню селян з поміщиками, а аграрні перетворення гетьмана вона оцінює одним реченням – аграрна політика гетьманського уряду була найменш вдалою серед інших сфер його діяльності. І. Еткіна не аналізує тогочасної ситуації, навіть не спробувала пояснити, чому вона найменш вдала з іншої політики. Звісно, для вивчення регіональних аспектів дисертаційна робота є важливою, але якби вдалося показати специфіку аграрних відносин у Чернігівській губернії у порівнянні з іншими частини Української Держави, то, безу- мовно, робота тільки б виграла. В окремих дисертаціях питання аграрних відносин розгля- нуто побіжно в контексті вирішення інших поставлених завдань. Зокрема, О. Бавико, який досліджував опозицію гетьманському режиму, дійшов висновку, що селянський і робітничий рухи були зумовлені не стільки діяльністю політичних сил, скільки стихійним невдоволенням широких верств населення урядовою політикою в аграрному та робітничому питаннях і практикою її запровадження на місцях. Повстання селян і страйки робітників 414 своїми першочерговими вимогами ставили суто соціальні проб- леми – збереження принципів соціалізації землі, скорочення робочого дня, соціальний захист42. Отже, аналіз дисертаційних досліджень аграрної політики гетьманату П. Скоропадського дозволяє зробити наступні ви- сновки. Ця наукова проблема є однією з найбільш досліджених у дисертаційному сегменті сучасної українській історіографії. Учені охопили основні аспекти діяльності гетьмана і уряду в цій царині. Дисертації були підготовлені переважно в першому десяти- літті незалежності України. При цьому залучені всі види тема- тичних історичних джерел, серед яких переважають автентичні архівні документи. Абсолютно всі зверталися до такого інфор- мативного, хоч і не позбавленого суб’єктивізму джерела, як спогади П. Скоропадського. До цього періоду слід віднести й перші праці історіографічного характеру. Прикметною рисою цього дисертаційного загалу є висока питома вага представників регіональних дослідницьких центрів. Дисертанти лише частково зазнали впливу старих уенерів- ської та прогетьманської історіографічних традицій, вироб- ляючи власне бачення спроб проведення П. Скоропадським ліберально-консервативних реформ в аграрній сфері та головних соціально-політичних причин їх невдач. Частина дослідників негативно оцінює реформу гетьмана в аграрній сфері (І. Еткіна, Г. Пітик), інша намагається довести правомірність його дій (Г. Терела, Ф. Проданюк). Порівняння дисертацій, у яких предметом дослідження ви- ступає лише аграрна політика гетьманської держави і анало- гічних робіт, присвячених земельному, селянському питанню всіх державних утворень доби Української революції 1917– 1921 рр., засвідчує більш глибокий і конкретний аналіз наукової проблеми у перших і переваги наскрізного погляду на земельні відносини як ключову суспільно-політичну проблему – у других. Можна вказати й на спільні вади цього блоку тематичних дисертацій. Насамперед, це недостатня критичність історіогра- фічних розділів (за винятком спеціальних праць), які нерідко 415 набувають бібліографічного характеру. Впадає в очі різний рівень використання інформаційного потенціалу історичних джерел, особливо архівних. У першу чергу це стосується жур- налів засідань Ради Міністрів (фонд 1064 ЦДАВО України), де й вироблялися принципові підходи до реалізації державної аг- рарної політики, акти її законодавчого забезпечення43. Не можна обійти увагою й доволі слабку персоніфікацію головних дійових осіб – розробників і втілювачів земельної реформи та їх опонентів у колі вищих урядовців гетьманату. Якщо постаті міністрів В. Колокольцева і В. Леонтовича в різній мірі присутні в текстах дисертацій, то, приміром, головний промоутер земельних комісій, заступник міністра земельних справ В. Брунст чи академік В. Косинський і не згадуються. Серед загалом аргументованих причин фіаско гетьманської аграрної політики, дисертанти недостатньо артикулюють соці- альний статус тих, від кого в основному й залежала її реалізація. Адже половину уряду і майже всі губернські старости належали до великих землевласників і далеко не всі були адептами кон- цептуальних візій П. Скоропадського на шляхи розв’язання земельного питання. ———————— 1 Державний вісник. – 1918. – 16 травня. 2 Гнатюк С. Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 2002. – Арк. 112–116. 3 Там само. – Арк. 130. 4 Там само. – Арк 114. 5 Грибоєдов С. Українська держава гетьмана П. Скоропадського: історіографічне дослідження:дис. … канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 2001. – Арк. 70. 6 Там само. – С. 76. 7 Там само. – Арк. 81–82. 8 Земзюліна Н. Селянське питання в Україні 1917–1918 рр. (історіо- графія проблеми): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 1998. – С. 13–14. 416 9 Терела Г. Аграрна політика Української держави П. Скоропад- ського:дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Полтава, 2000. – Арк. 107. 10 Там само. – Арк. 92–98. 11 Там само. – Арк. 100. 12 Там само. – Арк. 107. 13 Там само. – Арк. 186. 14 Там само. – Арк. 185. 15 Там само. – Арк. 186–187. 16 Мякота С. Економічна політика уряду Української Держави (травень–грудень 1918 р.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – Арк. 134. 17 Там само. – Арк. 135–136. 18 Там само. – Арк. 139. 19 Там само. – Арк. 150–151. 20 Терела Г. Аграрна політика Української Держави П. Скоропад- ського [Текст] : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Полтава, 2000. – Арк. 32. 21 Мякота С. Вказ. праця. – Арк. 170–171. 22 Ковальова Н. Аграрна політика українських національних урядів (1917–1921 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Дніпропетровськ, 1999. – Арк. 108. 23 Там само. – Арк. 110–111. 24 Там само. – Арк. 112. 25 Там само. – Арк. 119–120. 26 Малиновський Б. Аграрна політика Австро-Угорщини та Німеч- чини в Україні, 1918 р. [Текст] : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. – Дн-ськ, 2001. – 250 арк. 27 Його ж. Аграрна політика Австро-Угорщини та Німеччини в Україні, 1918 р.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. — Дн-ськ, 2001. — С. 13–14. 28 Барвінська П. Українсько-німецькі відносини в 1917–1922 рр. : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. – Одеса, 2001. – Арк. 90. 29 Там само. – Арк. 90–96. 30 Проданюк Ф. Внутрішня політика Української держави (29 квіт- ня – 14 грудня 1918 року) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – Арк. 106. 31 Там само. – Арк. 99. 32 Скоропадський П. Спогади. – Київ–Філадельфія, 1995. – С. 282– 283. 417 33 Проданюк Ф. Вказ. праця. – Арк. 106. 34 Пітик Г. Селянське питання в політиці Української держави, Директорії УНР, Раднаркому УСРР (квітень 1918 – серпень 1919 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2008. – 220 арк. – арк. 37, 42–43. 35 Там само. – Арк. 51–52. 36 Там само. – Арк. 60–61. 37 Там само. – Арк. 66. 38 Там само. – Арк. 174. 39 Малькін В. Земельне питання в Україні в умовах революції 1917– 1920 рр. : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01. – Острог, 2009. – Арк. 78, 87. 40 Еткіна І. Земельне питання в Чернігівській губернії (лютий 1917 – березень 1921 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Чернігів, 2007. – Арк. 97–108. 41 Там само. – Арк. 103–105. 42 Бавико О. Політична опозиція гетьманатові П. Скоропадського (квітень–грудень 1918р.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02. – К., 2007. – 16 с. 43 Українська держава (квітень–грудень 1918 року). Документи і матеріали. У двох томах. – Упоряд.: Р. Пиріг (керівник) та ін. – К., 2015. – Т. 1. – 790 с.; Т. 2. – 412 с. The modern thesis that directly or indirectly illuminate the agrarian reforms Hetman Pavlo Skoropadsky is analyzed in this article. Degree of informativeness is characterized, a series of traditional and new appro- aches to the study of this issue are traced, the main shortcomings of investigations are determined. Keywords: historiography, dissertation, Hetman, Pavlo Skoropadsky agrarian reform.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-104868
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2415-8003
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:41:20Z
publishDate	2016
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Тимченко, Р. 2016-07-23T14:58:09Z 2016-07-23T14:58:09Z 2016 Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях / Р. Тимченко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 399-417. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104868 94(477) П.Скоропадський У статті аналізуються сучасні дисертації, які прямо чи опосередковано висвітлюють аграрні перетворення гетьмана Павла Скоропадського. Характеризується ступінь їх інформативності, простежується низка традиційних та нових підходів до вивчення даного питання, визначаються головні вади досліджень. The modern thesis that directly or indirectly illuminate the agrarian reforms Hetman Pavlo Skoropadsky is analyzed in this article. Degree of informativeness is characterized, a series of traditional and new approaches to the study of this issue are traced, the main shortcomings of investigations are determined. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемна історіографія Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях Article published earlier
spellingShingle	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях Тимченко, Р. Проблемна історіографія
title	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
title_full	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
title_fullStr	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
title_full_unstemmed	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
title_short	Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
title_sort	висвітлення аграрної політики гетьманату п. скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях
topic	Проблемна історіографія
topic_facet	Проблемна історіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/104868
work_keys_str_mv	AT timčenkor visvítlennâagrarnoípolítikigetʹmanatupskoropadsʹkogovsučasnihdisertacíinihdoslídžennâh

Висвітлення аграрної політики гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях

Institution

Ähnliche Einträge