І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/10523 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект / Н. Котельницький // Український історичний збірник — 2008. — Вип. 11. — С. 128-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859997924177477632 |
|---|---|
| author | Котельницький, Н. |
| author_facet | Котельницький, Н. |
| citation_txt | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект / Н. Котельницький // Український історичний збірник — 2008. — Вип. 11. — С. 128-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:34:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний збірник, Вип. 11, 2008
128
Котельницький Назар
(Чернігів)
І.І.ПЕТРУНКЕВИЧ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ
У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.:
ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ
Постать Івана Ілліча Петрункевича (1843–1928 рр.) є однією з малодосліджених
сторінок української історії. Переважна більшість дослідників та публіцистів
здебільшого звертають увагу на суспільно – політичну сторону життя та
діяльності діяча. Однак, така проблема, як відношення І.І. Петрункевича
до національного питання залишається взагалі недослідженою. Ця стаття є
спробою пролити світло на цю проблему.
Перш за все, слід відзначити, що відношення І. Петрункевича до
національного питання у Російській Імперії формувалось під впливом
антиукраїнського законодавства. Монархія добре розуміла, що в умовах
швидкої капіталізації української промисловості, неодмінно зросте прагнення
до політичної автономії, яке треба нейтралізувати1.
Посилення національного руху мало свою специфіку. На думку В.Г. Сарбея,
український національний рух тісно переплітався з суспільно – політичними
течіями загальноросійського впливу та з земським рухом2. Отже, національний
рух став частиною суспільних трансформацій пореформеної доби.
Цілком зрозуміло, що український рух викликав занепокоєння у влади.
Антиукраїнська істерія стала додатком цілого ланцюгу проблем: у цей час у Росії
посилився селянський рух, студентські маніфестації, посилилась пропаганда
нелегальних товариств, польський рух набув гострої революційності.
Центральна влада розробила 2 «вбивчі» документи для національного руху:
20 червня 1863 р. вийшов Валуєвський циркуляр, який проголошував, що
малоросійської мови нема і заборонив друкування українською мовою
шкільних і релігійних видань; а 18 травня 1876 р. з`явився Емський акт, який
забороняв друкування українських текстів, забороняв український театр і
навчання українською мовою, з бібліотек вилучались українські книжки.
Окремо заборонявся ввіз з – за кордону україномовної продукції, а перевага
у школах надавалась вчителям – росіянам. Ці заходи, за влучним визначенням
Я. Грицака, стали вінцем антиукраїнських акцій російської монархії3.
На думку Н.А. Шип, причиною виникнення і загострення національного
питання було панування ідей «панросизму» у Російській Імперії.
Самодержавство керувалося відомим принципом багатонаціональних держав
– встановлення зверхності панівної нації і асиміляція різних мов, які повинні
були «об`єднуватись» у одну національну4.
Звісно, у таких умовах, у І. Петрункевича склалось своє бачення
національного питання у Росії. У своїх мемуарах він дуже лаконічно, але
яскраво змальовує своє відношення до цієї проблеми.
Перш за все, І. Петрункевич визначає головні етнопсихологічні риси
українства. Він пише, що малорос понад усе індивідуаліст. Він зі всіх сторін
огороджує свій двір, свою «фортецію», щоправда слабо укріплену зовнішньо,
але внутрішньо, у його емоціях – неприступну. Ніякими засобами зваблення
129
або кари не можливо малороса перетворити у радикала – соціаліста. Він рішуче
не визнає общини і не допускає навіть малого втручання в його господарчі
справи, але визнає «громаду», тобто зібрання «громадян», як раду … по всім
суспільним питанням, які не стосуються його особистих і господарчих справ5.
Як бачимо, діяч вказує на одну з яскравих психологічних рис українства
– інтровертованість, тобто установці на власний внутрішній світ, на проблеми
власного соціуму, та на індивідуалізм, що проявляється у волелюбстві,
хазяйновитості, честолюбстві та оптимізмі6. Поряд з цим, І.І. Петрункевич
вдається до порівняння деяких рис українців і росіян. Зокрема, він вказує
на значне поширення побутового алкоголізму серед російського селянства7.
Незвичайною рисою для І.І. Петрункевича була і така форма сватання у росіян,
як ярмаркові торги незаміжніми жінками8.
Очевидно, що характерна для росіян екстравертованість, тобто схильність
до общинного колективізму, товариськості, відкритості до зовнішнього світу та
патріархальної домінанти, була для І.І. Петрункевича досить незвичайною9.
Розмірковуючи над відносинами українців і росіян діяч наголошує: « …
Український народ має свої особливості, свою дуже близьку до великоруської,
але особливу мову, свій національний характер, свій тип, сою особливу історію,
оскільки декілька століть жив окремим державним життям. Цей народ
не був переможений зброєю свого північного брата, але обидва об`єднались
добровільно, як рівний з рівним, заради самозахисту від зовнішніх ворогів.
При таких умовах збереження національних особливостей …не могло не
здивовувати, ні тим більше спровоковувати підозри і переслідування проявів їх.
Але російсько – німецький уряд, не відчуваючи твердості своїх власних корінь,
тримався політики нівелювання за одним заздалегідь встновленим зразком,
і все інше визнавав потрібним приниження і знищення. На цьому грунті і
виросло «українофільство», поступово за допомогою німецьких і австрійських
помічників перетворене у «сепаратний рух» або «самостійність» України. Я
можу стверджувати з повною впевненістю, що між «українофільством» і
«сепаратизмом» не було нічого спільного і переслідування «українофілів» було
однією з головних причин його переходу до ідеї про відокремлення України і
перетворення її в самостійну державу… Але творцем «самостійності»
України був російський централізм, брутальний і безглуздий…»10.
У контексті культурних заборон українства І. Петрункевич пише, що у
число репресованих потрапила і малоросійська народна пісня… Послідовними
гонителями народної пісні стали представники повітової поліції і міністр
внутрішніх справ – С. Маков, а також урядники, створені для «підтримки» на селі
тиші і порядку. Саме ці представники центральної влади… стали розганяти…
сільські хори, які збирались на вечорниці11. Засуджуючи репресивне ставлення
до українства, І. Петрункевич звертав увагу на патронаж царизмом німецьких
колоній. Політик наголошував, що царський уряд для колоністів зберіг
самостійність, мову, культуру, особливе самоврядування. На прикладі рідного
Борзнянського повіту Чернігівської губернії, діяч показав, що у колоністів були
обширні земельні латифундії, і що найбільш важливо, вони були звільнені
від сплати податків та повинностей. Безперечно. таких преференцій корінне
населення не мало, а тому політик не сприймав таких підходів у національній
сфері і був противником подвійних стандартів, коли корінне населення не мало
того, що мало колоніальне12.
Таким чином, І. Петрункевич наголошує на яскравих відмінностях і
національному колориті українства, визнавав державне існування українців і
І.І. ПЕТРУНКЕВИЧ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
130
вимушений, але добровільний союз з росіянами. «Українофільство» він вважав
закономірним яищем у світлі недолугої національної політики самодержавства.
Він засуджував нерівноправне відношення російської монархії до корінного і
колонізаційного населення. Головною причиною посилення національного руху
він вважав політику самодержавства, спрямовану на нівелювання особливостей
народів. І. Петрункевич вважав, що творцем радикального національного руху
був сам царизм, з його брутальною і безглуздою національною політикою.
З риторики діяча, стає зрозумілим, що вихід з ситуації він бачив у корінних
реформах суспільного організму Імперії, ідеї політичної автономії або
відокремлення українських земель він не сприймав.
У своїх мемуарах, політик визнавав, що велика адміністративна централізація
Росії стала однією з головних причин занепаду регіонів та районів Імперії.
Ідеалом державного устрою Російської Імперії, І.І. Петрункевич вважав
федерацію, об`єднану за економічним принципом, а не національним. На думку
політика, саме такий устрій знімає проблему тиску великих національних
груп над малими і сприяє процесу послаблення національної нетерпимості.
На прикладі того ж Борзнянського повіту Чернігівської губернії, діяч показує
розуміння відмінностей середовища селянства південних і північних волостей,
які полягають у етнографічних особливостях мови, темпераменту, характеру,
одягу і орнаменту. Однак, політик категорично засуджує протиставлення
споріднених народів і груп13.
По суті, концепція національного питання у І.І. Петрункевича сформована
на двох аспектах. На думку О.М. Надтоки, ліберальна інтелігенція, до якої
належить І.І. Петрункевич, не сприйняла національно – зорієнтованого
демократизму М.О. Бакуніна та О.І. Герцена в силу домінування соціальних, а
не національних інтересів. Це і зумовило відсутність у практичній діяльності
національного, як категоричного імперативу. Очевидно, що І.І. Петрункевич, як
і всі представники російської інтелігенції другої половини ХІХ ст., знаходився
у полоні ідей філософії західноєвропейського позитивізму. Позитивісти
пропагували космополітизм, ідею злиття народів у єдиній інтернаціоналістській
спілці і розкриття таким чином, ідеї вселюдськості. Національне питання
позитивісти розглядали, як «яблуко розбрату», тому зверхнє ставлення до
національного питання не є дивним. Всі спроби кардинального вирішення цієї
проблеми сприймались як невиправдана спроба дезінтеграції Росії. Поблажливе
ставлення до національного питання з`явилось у ліберальної інтелігенції після
початку гострої боротьби політичних радикалів з урядовими колами14.
Компліментарне, небезпристрасне відношення І. Петрункевича до
національного питання можна пояснити кількома факторами. Справа у
тому, що Борзнянський повіт Чернігівської губернії був батьківщиною не
тільки І.І. Петрункевича, а й відомих діячів – «українофілів»: П. Куліша
та В. Білозерського. Очевидно, повіт став одним з осередків українського
національного руху, що не могло не вплинути на емоційну складову світогляду
політика. З іншого боку, дружба з родиною Бакуніних сприяла усталенню
демократичної платформи по відношенню до національного питання у системі
поглядів І.І. Петрункевича15.
Але головною причиною, на нашу думку, є безпосереднє походження
політика з стихії української національної аристократії та ліберального
дворянства зокрема. Генеалогічні дослідження Г. Милорадовича і
В. Модзалевського яскраво свідчать, що І. Петрункевич мав глибинні, козацько
– старшинські коріння. Дослідники налічили близько 8 «родових колін» фамілії
КОТЕЛЬКИЦЬКИЙ НАЗАР
131
Петрункевичів. Більшість представників цих «колін» мали безпосереднє
відношення до козацької еліти. Найвідоміші пращури І. Петрункевича були
відомими службовцями козацьких інституцій. Скажімо, Опанас Петрункевич
був знатним військовим і значковим товаришем Чернігівського полку16. Степан
Петрункевич був військовим канцеляристом Генеральної Військової Канцелярії
і служив у Генеральному Суді. Загалом, початки прізвища Петрункевичів
сягають кінця ХVІІ ст.17.
Таким чином, вплив української генетики на І. Петрункевича є безсумнівним,
що відповідним чином позначилося на його ставленні до національного
питання.
Говорячи, про вплив української генетики на етнополітичні погляди діяча,
ми повинні підкреслити одну важливу особливість діяльності земств в Україні.
За влучним визначенням В. Мойсієнка, для ліберальних земців України були
властиві радикалізм і національно – українські почуття18.
Відомий еміграційний історик О. Моргун так писав з цього приводу: «…
Українські почуття українського дворянства природне, неминуче явище, що
виникало з голосу крові – з походження від української старшини, від українського
козацтва, з оточення національною стихією, з історичних традицій…». На
переконання О. Моргун, характерною рисою більшості нащадків української
козацької старшини, що знайшло своє відображення у суспільно – політичній
позиції земства, слід визнати майже постійну опозицію до царського уряду. У
цьому виявилась своєрідна українська «земщина» з властивим для неї ворожим
ставленням до російської бюрократичної «опричнини». Поруч з такою фрондою
серед українського дворянства спостерігалась її певна амбітність – визнання
своєї вищості над іншим, «жалуваним», російським дворянством, якому цей
статус було даровано за службу. Така аристократична гордовитість українського
шляхетства ґрунтувалась на тому, що воно не забувало свого походження від
лицарства козацького, від української старшини19.
І останнє. У своїх мемуарах І. Петрункевич чітко розрізняє категорії
«Вітчизна» і «Батьківщина». Першою для нього була Російська Імперія, другою
– Україна. Отож, будучи російським дворянином, І. Петрункевич вважав
себе українцем20. На нашу думку, ця метаморфоза є яскравою особливістю
ментальності зросійщеної козацької старшини.
Рецензент: Рубльов О.С. – д.і.н., проф., провідний науковий співробітник,
вчений секретар Інституту історії України НАН України.
1 Шевченко В.М., Демченко Т.П. На терені українства // І.Л. Шраг. Документи і матеріали. –
Чернігів, 1997. – С. 12.
2 Сарбей В.Г. Становище і консолідація нації та піднесення національного руху на Україні в
ІІ половині ХІХ століття // Український історичний журнал. – 1991. – № 5. – С. 12.
3 Грицак Я. Нарис історії України. Формування української модерної нації ХІХ–
ХХ століття. – К. 1996. – С. 66–67; 70.
4 Шип Н.А. Культурно – національне питання на Україні в ХІХ столітті // Український історичний
журнал. – 1991. – № 3. – С. 25; 32
5 Петрункевич И.И. Из записок общественного деятеля. – Прага, 1934. – С. 14.
6 Махній М.М., Русанов Ю.А. Етносфера. Нариси з української етнодемографії та етнопсихології
/ За ред. М.А. Скока. – Чернігів, 1999. – С. 21–22.
7 Петрункевич И.И. – Вказ. праця – С. 288.
8 Там само. – С. 106.
І.І. ПЕТРУНКЕВИЧ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
132
9 Махній М.М., Русанов Ю.А. Етніка: Науково – пізнавальні нариси / За ред. М.А.Скока. – К. 2004.
– С. – 28.
10 Петрункевич И.И. – Вказ. праця – С. 23–24.
11 Там само. – С. 24.
12 Там само. – С. 24–25.
13 Там само. – С. 287–288.
14 Надтонка О.М. Ставлення російської революційної та ліберальної інтелігенції до українського
питання: сприяння національному відродженню України (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття).
– Автореферат… канд. іст. наук. – К. 2001. – С. 8–9, 13.
15 Петрункевич И.И. – Вказ. праця. – С. 181–184.
16 Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – СПб., 1901. – Т. 2. – Ч. 3.
– С. 267–269.
17 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К. 1914. – Т. 4. – С. 46–52.
18 Мойсієнко В.М. Рецепція ідей лібералізму в суспільно – політичній думці України ІІ
половини ХІХ – початку ХХ століття // Людина і політика. – 1999. – № 4. – С. 53–56.
19 Моргун О. Українські діячі в земствах // Український історик. – 1969. – № 1 – 3. – С. 56–68.
20 Петрункевич И.И. Вказ. праця. – С. 4.
КОТЕЛЬКИЦЬКИЙ НАЗАР
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-10523 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0008 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:34:37Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Котельницький, Н. 2010-08-03T15:09:12Z 2010-08-03T15:09:12Z 2008 І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект / Н. Котельницький // Український історичний збірник — 2008. — Вип. 11. — С. 128-132. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0008 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/10523 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії XIX–XXI ст. І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект Article published earlier |
| spellingShingle | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект Котельницький, Н. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект |
| title_full | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект |
| title_fullStr | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект |
| title_full_unstemmed | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект |
| title_short | І.І. Петрункевич та національне питання у Російській Імперії у другій половині ХІХ ст.: етнополітичний аспект |
| title_sort | і.і. петрункевич та національне питання у російській імперії у другій половині хіх ст.: етнополітичний аспект |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/10523 |
| work_keys_str_mv | AT kotelʹnicʹkiin íípetrunkevičtanacíonalʹnepitannâurosíisʹkíiímperííudrugíipoloviníhíhstetnopolítičniiaspekt |