Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного)
Стаття присвячена дослідженню історико-літературного контексту концепту свободи в ХІХ ст. Простежено витоки даного поняття, його іманентну роль для розвитку української літератури, зокрема, творчості Панаса Мирного. В статье исследуется историко-литературный контекст концепта свободы в ХІХ в. Опреде...
Saved in:
| Published in: | Русская литература. Исследования |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105446 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) / І.Г. Хворостяний // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2011. — Вип. XV. — С. 295-306. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105446 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Хворостяний, І.Г. 2016-08-12T16:45:19Z 2016-08-12T16:45:19Z 2011 Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) / І.Г. Хворостяний // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2011. — Вип. XV. — С. 295-306. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2218-7472 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105446 821.161.2 / Мирний: 123 Стаття присвячена дослідженню історико-літературного контексту концепту свободи в ХІХ ст. Простежено витоки даного поняття, його іманентну роль для розвитку української літератури, зокрема, творчості Панаса Мирного. В статье исследуется историко-литературный контекст концепта свободы в ХІХ в. Определены истоки данного понятия, его имманентная роль для развития украинской литературы, в частности, творчества Панаса Мырного. The article deals with historical and literary context of concept of freedom in the formation of the system of characters in the prose of ХІХ century. Research comprises the history of the term ‘concept’, its role for development of Ukrainian literature, especially for prose of Panas Myrny. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Русская литература. Исследования Історія і поетика української літератури Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) |
| spellingShingle |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) Хворостяний, І.Г. Історія і поетика української літератури |
| title_short |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) |
| title_full |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) |
| title_fullStr |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) |
| title_full_unstemmed |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) |
| title_sort |
концепт свободи в історико-літературному контексті хіх ст. (творчість панаса мирного) |
| author |
Хворостяний, І.Г. |
| author_facet |
Хворостяний, І.Г. |
| topic |
Історія і поетика української літератури |
| topic_facet |
Історія і поетика української літератури |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Русская литература. Исследования |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| description |
Стаття присвячена дослідженню історико-літературного контексту концепту свободи в ХІХ ст. Простежено витоки даного поняття, його іманентну роль для розвитку української літератури, зокрема, творчості Панаса Мирного.
В статье исследуется историко-литературный контекст концепта свободы в ХІХ в. Определены истоки данного понятия, его имманентная роль для развития украинской литературы, в частности, творчества Панаса Мырного.
The article deals with historical and literary context of concept of freedom in the formation of the system of characters in the prose of ХІХ century. Research comprises the history of the term ‘concept’, its role for development of Ukrainian literature, especially for prose of Panas Myrny.
|
| issn |
2218-7472 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105446 |
| citation_txt |
Концепт свободи в історико-літературному контексті ХІХ ст. (творчість Панаса Мирного) / І.Г. Хворостяний // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2011. — Вип. XV. — С. 295-306. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT hvorostâniiíg konceptsvobodivístorikolíteraturnomukontekstíhíhsttvorčístʹpanasamirnogo |
| first_indexed |
2025-11-24T20:13:39Z |
| last_indexed |
2025-11-24T20:13:39Z |
| _version_ |
1850492079029878784 |
| fulltext |
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
295
УДК 821.161.2 / Мирний: 123
І.Г. ХВОРОСТЯНИЙ
(Київ)
КОНЦЕПТ СВОБОДИ В
ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ ХІХ СТ.
(ТВОРЧІСТЬ ПАНАСА МИРНОГО)
Анотація.
Стаття присвячена дослідженню історико-літературного контексту концепту
свободи в ХІХ ст. Простежено витоки даного поняття, його іманентну роль для
розвитку української літератури, зокрема, творчості Панаса Мирного.
Ключові слова: концепт, свобода, історико-літературний контекст, реалізм.
Аннотация.
В статье исследуется историко-литературный контекст концепта свободы в
ХІХ в. Определены истоки данного понятия, его имманентная роль для развития
украинской литературы, в частности, творчества Панаса Мырного.
Ключевые слова: концепт, свобода, историко-литературный контекст, реа-
лизм.
Summary.
The article deals with historical and literary context of concept of freedom in the
formation of the system of characters in the prose of ХІХ century. Research comprises
the history of the term ‘concept’, its role for development of Ukrainian literature, es-
pecially for prose of Panas Myrny.
Key-words: concept, freedom, historical and literary context, realism.
Варто одразу ж зауважити, що терміни «контекст» і «текст» не є абсо-
лютно чіткими. У цьому дослідженні ми будемо спиратися на розуміння
тексту як множини взаємопов’язаних значень; значення ці можуть безпо-
середньо міститися в самому тексті або ж виводитися з контексту.
Початкове значення поняття «контекст» (від лат. com, con – «з», «co» і
«textum» – «тканина», «в'язь») передбачає визначення контексту як пев-
ного цілого, що пов'язує та пояснює певні явища та процеси. Таким чи-
ном, контекстуальність є потенційною повнотою об'єкта, явища, процесу.
Як методологічний принцип контекстуальна історія літератури створює
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
296
певне проблемне змістове поле, що формується завдяки комунікативному
потенціалу контексту, що містить можливість відгуку, спілкування, діа-
логу. Тому контекстуальність як феномен зрештою постає реалізованою
можливістю й набуванням імпліцитного «проявленості», здійсненості
«явленого». Із цієї позиції виявлення прихованого і є контекст. Контекс-
туальний підхід у такому ракурсі дозволяє розкрити відношення «зовні-
шніх» форм твору до його змісту; при цьому контекстуальність є такою
внутрішньою формою, яка за всієї відносності, «невловлюваності» пев-
них змістів утримує єдність культурного дискурсу. Визначення контекс-
ту, таким чином, репрезентує взаємозумовлений процес: змісти виника-
ють на межах контексту через його постійне уточнення. Разом із тим,
особливістю контексту як такого є те, що він не має конкретних рамок –
він безмежно широкий, тому витлумачити контекст уповні просто немо-
жливо.
Можна виокремити такі найзагальніші типи контекстів, у зв'язках із
якими можуть перебувати художні твори:
– контекст творчості письменника, у якому (контексті) визначається
місце даного твору;
– контекст певної історико-літературної доби, її стильові настанови;
– контекст певної історичної доби, у якому досліджується повнота ві-
дображення епохи в літературному творі.
Відповідно до надзавдань нашого дослідження, нас найперше цікавить
перший і другий типи окреслених контекстів.
Кінець 50-х – початок 60-х років ХІХ сторіччя ознаменувався для Ро-
сійської імперії проведенням ряду ліберальних реформ, ініційованих ца-
рем Олександром ІІ. Після царської амністії 1885 року повертаються із
заслання активні діячі Кирило-Мефодіївського товариства В. Білозерсь-
кий, М. Костомаров, П. Куліш, до яких пізніше приєднується і Т. Шевче-
нко. У Санкт-Петербурзі виникає об'єднання ентузіастів української
справи, що отримало назву Українська громада. Її члени орієнтувалися
на проведення культурно-просвітницької роботи (було налагоджено дру-
кування українських книжок, журналу «Основа» тощо).
«Після скасування кріпацтва та здійснення Олександром ІІ деяких ін-
ших соціально-політичних реформ народницька інтелігенція дістала ши-
рші можливості для розгортання просвітницької роботи в масах. За при-
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
297
кладом громадівців Петербурга в багатьох містах України під тією ж на-
звою починають виникати самодіяльні напівлегальні або легальні органі-
зації української ліберально-демократичної інтелігенції» [14, c. 159].
Характеризуючи українофільство того часу Д. Заславський зазначав,
що «Це був національний настрій без національної програми. Відкидаю-
чи усе «московське», воно разом із ним відкидало і російську демокра-
тію. Воно було аполітичне. З університету українство поширювалося і на
інші кола суспільства, і на інші міста» [7, с. 21]. Аполітичне культурниц-
тво, що його проповідував П. Куліш, знайшло в Україні немало щирих
прихильників та послідовників.
«У той же час, певну частину молодого покоління української інтелі-
генції не влаштовувала така позиція. Ліквідація кріпаччини не викликала
в них надмірної ейфорії, а фактичний грабунок селянства, пов'язаний з
необхідністю викупу землі у поміщиків, переконував у необхідності про-
довження рішучої і безкомпромісної боротьби з царатом» [14, с. 218].
Говорячи про настрої серед української молоді на початку 1860-х ро-
ків, Ю. Охрімович звертав увагу на те, що «молоде покоління 60-их років
виховувалося під впливом двох ідейних течій: з одного боку були це ідеї
кирило-методіївців і поезія Шевченка, з другого – народницько-соція-
лістичні ідеї Герцена, Чернишевського і Добролюбова. Синтеза цих двох
течій давала головний напрям громадській думці молодих Українців, що
найбільш захоплювалися двома словами «Україна» та «народ». Українст-
во та народництво, любов до українських звичаїв, історії та мови, з дру-
гого боку до українського простолюддя, були тими гаслами, що об'єдну-
вали всю молоду інтелігенцію, родом з України, бодай в першій половині
60-их років» [12, с. 67 – 68].
Такі ж настрої не минали й Полтави. «Через товаришів із гімназистів
та студентів, в тім числі й рідного брата Юрася, він (Панас Мирний –
І.Х.) знайомий із побутом, думами учнівської молоді» [19, с. 151]. Зв'язок
Панаса Мирного з полтавською Громадою (через посередництво Івана
Білика) визначається чи не в першу чергу дружбою з Дмитром Павлови-
чем Пильчиковим – активним громадським і культурним діячем, що в
1860-70-х рр. брав участь у національно-демократичному русі, був чле-
ном і активним пропагандистом українофільства в Полтавській Громаді
(доказом знайомства й близькості світоглядів Панаса Мирного й Д. Пи-
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
298
льчикова є лист 1908 р. до сина останнього: «Знаючи Вас ще з тих неза-
бутніх часів, як ми, було, молоді та зелені, збиралися у Вашого покійного
батька – Дмитра Павловича – слухати його натхненних речей і гарячого
поклику до праці на користь свого народу...» [11, VII, с. 525]).
Не викликає в дослідників на сучасному етапі історико-літературо-
знавчих розвідок сумнівів й участь Панаса Мирного в діяльності підпіль-
ної організації народницького спрямування «Унія» [8, с. 415; 19, с. 139–
162 тощо]. Гурток діяв у 1874–1875 рр. у Полтаві, об'єднував демократи-
чно налаштовану інтелігенцію, студентів, що навчалися у Київському,
Харківському та інших університетах і в літні місяці проводили агітацій-
ну роботу на Полтавщині, гімназистів старших класів. За одними даними
гурток об'єднував 70, за іншими – близько 80 чоловік. Серед них були:
Д. А. Лизогуб (1850–1879, страчений в Одесі), Д. П. Пильчиков,
О. О. Волкенштейн, Панас Мирний, Р. А. Стеблін-Каменський та інші.
Вони вели антиурядову пропаганду в Полтаві й губернії, розповсюджу-
вали твори Т. Г. Шевченка, О. І. Герцена, М. І. Чернишевського, Марка
Вовчка, революційні листівки, підтримували зв'язки з народницькими
гуртками та організаціями інших міст України і Росії [13, с. 925–926].
Однак надмірне акцентування українофілами уваги виключно на
культурницькій роботі, на лояльності до влади та необхідності досягнен-
ня з нею компромісу коштом соціальних інтересів, у першу чергу, украї-
нського селянства, викликала несприйняття у революційно налаштованої
молоді, що все активніше починала шукати відповіді на питання в працях
російських революціонерів-демократів. Значна частина покоління 1860-х
рр. залучилася до «загальноросійської революційної справи» і була прак-
тично втрачена для справи національної.
Суперечність між соціальною та національною парадигмами в україн-
ській суспільно-політичній думці, що здавалося була подолана генієм
Тараса Шевченка, знову стала примарою загрози майбутньому нації.
«Велика ідейна будова, створена геніальним духом Шевченка, захитала-
ся, національний і політичний радикалізм, що творив гармонійну цілість
в його світогляді, розділився. Над українською інтелігенцією зависла
вдруге проклята мара безполітичного націоналізму і безнаціонального
політизму» [12, с. 69].
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
299
Тут варто підкреслити, що вагому роль у формуванні консолідуючої
ідеології тогочасних громад відігравав М. Драгоманов, який вважав, що
завданням будь-якого прогресивного політичного діяча, який щиро праг-
не свободи народу, є устремління до максимілізації свободи особистості
в цій державі [див. 3, с. 219 – 242].
Близькість (проте не тотожність) художніх ідей Панаса Мирного до
суспільствознавчих поглядів М. Драгоманова спонукає нас детальніше
зупинитися на світогляді видатного громадівця. Перш за все слід обґрун-
тувати доцільність такого зіставлення.
У період із 29 березня до 6 квітня 1874 р. Панас Мирний зустрічався з
Михайлом Драгомановим у Києві [19, с. 160]. Останній, згідно зі своєю
попередньою обіцянкою (надсилаючи третю редакцію роману «Хіба ре-
вуть воли...» Іванові Білику, Панас Мирний писав: «Согласием М[ихаила]
П[етровича] на предварительную критику я обрадован» [11, ІІ, с. 390]),
познайомився з романом і, очевидно, запросив на розмову основного ав-
тора твору. Факт цієї зустрічі також засвідчений М. Драгомановим у його
«Австро-руських споминах»: «Перекинувшись думками, ми побачили,
що в нас нема ріжниці, й надумались, щоб мені поїхати в один з «лівобе-
режних» центрів, щоб там поговорити про галицькі справи...» [5, с. 228].
Улітку 1874 року в Полтаві відбулася зустріч М. Драгоманова з «голо-
вою лівобережних українофілів», «лівобережним філософом» (Д. Пиль-
чиковим) у присутності «белетриста» (Панаса Мирного): «Розмовляли ми
4 – 5 днів, або, ліпше, ночей, і таки зійшлись на практичних пунктах, хоч
і розходились в теоріях [...]. Філософ був усе-таки старий прогресист та
ще й доброї школи [...], то ми без великого труда погодились з філософом
(а з белетристом ще легше) і поклали навіть на письмі pacta conventа, як
ми їх називали шуткуючи по нашому полтавському звичаю» [5, с. 230].
Таким чином, маємо найзагальніше підтвердження нашої гіпотези про
близькість поглядів М. Драгоманова й Панаса Мирного. Якими ж були
погляди на свободу в студіях українського громадівця?
«Думка Драгоманова синкретична. Вона поєднує демократичні, соціа-
лістичні, патріотичні та космополітичні, слов'янофільські та західницькі
елементи. Щоб охопити систему Драгоманова як органічну єдність, по-
трібно знайти центр тяжіння цього цілого. В його політичному мисленні
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
300
такою центральною точкою і визначальним фактором є, без сумніву, лі-
беральна ідея» [10, с. 301].
Ця ліберальна ідея базується на переконаності М. Драгоманова в тому,
що основною одиницею суспільства є особа, добробут і щастя якої він
вважає вищим критерієм суспільного розвитку. Індивід, його невід'ємні
права та життєві людські інтереси є тим «наріжним каменем», який уче-
ний кладе в основу своєї теоретичної побудови.
Аналізуючи розвиток суспільства, М. Драгоманов приходить до ви-
сновку про те, що воля є явищем стародавнім, а насильство, соціальне й
національне гноблення, тиранія виникають лише на певному етапі існу-
вання суспільства. Політична історія, на його думку, є колообігом трьох
основних форм державного правління – аристократії, монархії та демок-
ратії. Із появою держави люди втрачають первинну свободу і, хоча зав-
жди прагнуть її повернути, навіть на певний час повертають, установлю-
ючи демократичні режими, однак утрачають їх. Учений вважав, що при-
чиною постійної втрати народом свободи є хибність її відновлення шля-
хом зміни форми державного правління. Держава за своєю суттю є інсти-
тутом, що заперечує свободу індивіда, обмежує її та за логікою свого іс-
нування постійно прагне до обмеження прав і свобод особистості. Демо-
кратія закономірно «вироджується» в аристократію, аристократія – у мо-
нархію й тиранію. Усі спроби змінювати суспільне життя шляхом рефо-
рмування «з верху», через зміни форми державного правління, не можуть
вирішити головної проблеми – повернути людям утрачену свободу.
«От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складаючись з
таких вільних людей, котрі по волі сходились для спільної праці й помочі
у вільні товариства, – це й єсть та ціль, до котрої добиваються люде, і
котра зовсім не подібна до нинішніх держав» [3, с. 115].
Говорячи про справжнього громадівця, М. Драгоманов зазначає: «В
самих менших змінах, в змінах державних, він буде байдужий до того, як
там впорядковується вище державне начальство, а більше наполягатиме
на те, щоб вбільшити власне волю кожної особи в слові й праці, волю
кожної людської породи, спілки, громади, країни... (виділено М. Дра-
гомановим – І.Х.)» [3, с. 120].
Проаналізувавши особливості історичного розвитку української нації
вчений разом зі своїми товаришами з «женевського гуртка», робить ви-
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
301
сновок про те, що «Так по всім нашим українам стало тепер однакове:
скрізь наші люде зостались тілко майже мужики; скрізь людей наших
однаково давить, хоч і не однакове царство, панство, купецтво й попівст-
во; скрізь мужицькі громади одного бажають, скрізь виявилось однаково,
що марні надії на кого-небуть, окрім на самі мужицькі громади. А коли ті
громади скрізь у нас однакової породи, живуть поруч, – то ясно, що на-
шим людям найліпше: стати спільно, щоб дійти до свого; щоб жити по
своїй волі на своїй землі (виділено М. Драгомановим – І.Х.)» [3, с. 111].
Формула, яку пропонує українцям М. Драгоманов, до певної міри пе-
регукується з Шевченковим «В своїй хаті своя правда і сила і воля», у
праці «Австро-руські спомини» він конкретизує її: «В своїй хаті свої пра-
вда і сила і воля» не може задовольняти реальних потреб людності, що
для неї завше важно знати, яка правда, а що спеціально для українців
навіть з національного погляду треба вияснити, якою правдою можемо
ми збільшити свою силу, добитись своєї волі і своєї хати (виділено
М. Драгомановим – І.Х.)» [4, с. 227].
Звернімося до аналізу літературного контексту доби, у яку творив Па-
нас Мирний. В історії української літератури дев'ятнадцяте століття посі-
дає особливе місце. Саме в цей час українське письменство здобуває ха-
рактеристики, за якими можемо означити його як літературу класичну.
Вагомі зрушення в сферах національної культури, становлення націона-
льного самоусвідомлення (від початкового етноцентристського імпульсу
до націєтворчого пафосу, націокультурного розвитку), зображення пов-
ноти життя особистості того часу в непростих історико-суспільних умо-
вах, осмислення її сенсобуттєвих характеристик актуалізували творення
літературою й у літературі тих неминущих цінностей, які на багато деся-
тиліть визначатимуть іманентні риси української національної літерату-
ри.
На нашу думку, типологічно увиразнити, осмислити феномен літера-
тури доби реалізму дозволяють цілеспрямовані зіставлення з ідейно-
художніми особливостями літератури попереднього періоду – українсь-
кого романтизму, враховуючи той факт, що характерною особливістю
художньої прози часу, у який творив Панас Мирний, є її «естетичний си-
нтетизм, поява якого зумовлена унікальністю суспільно-культурної ситу-
ації, що в ній формується художній світ української літератури ХІХ ст.»
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
302
[8, с. 356]. Адже, на наше переконання, зміст великих творів літератури
породжує потужні потоки ініційованих змістів, що закріплюються в сфе-
рі культури як абсолютні інтелектуальні й моральні цінності. Колізія тра-
диції та новаторства в цьому контексті вирішується самим поняттям іс-
торичного часу, що передбачає побудування власного за рахунок досвіду
минулого: «У творчих актах культури будь-яка звична, усталена формула
перетворюється в незмірне дерзання думки, у привід зондування бездон-
них смислів та таїн буття, які потребують індивідуальної розшифровки»
[9, с. 57]. Саме тому витоки творчості Панаса Мирного, яка репрезентує
не просто образ свого суспільства та поняття своєї доби, а й ширший по-
гляд на світ у концептах, що набули значення загальнолюдських і вічних,
варто розглядати в контексті літератури українського романтизму, і що-
найперше – творчої діяльності Тараса Шевченка: «Здобуток Шевченка
став своєрідним знаком, за яким були приведені в дію структурно-
організаційні культурні потужності на полі письменства...» [8, с. 674];
«Естетичні принципи автора “Кобзаря” [...] Панас Мирний сприйняв ор-
ганічно, під їхнім впливом розвивалася вся його творчість» [2].
Нам імпонує думка І. Дзюби про те, що «Світовий і вічний – універса-
льний – зміст великих творів [...] закріплюється в системі абсолютних
інтелектуальних і моральних цінностей, у витворенні або формулюванні
яких і сам бере активну участь. Навколо них розгортаються характерні
творчі мотиви, які є плодом і традиції, і індивідуальних творчих осяг-
нень» [2а, с. 615].
На нашу думку, одним із таких потужних концептів, акумульованих
творчістю Т. Шевченка, і на тривалий час (аж до сьогодні) став центра-
льним у концептосфері національної культури, визначив вектори її роз-
витку, зумовив її ідейно-тематичний спектр, є концепт свободи.
Згідно з тезою Л. Задорожної, «Однією з основоположних засад Шев-
ченкового світосприйняття є усвідомлення у філософському плані аксіо-
логічного й онтологічного аспектів свободи...» [6, с. 199].
І. Фізер зазначає, що в текстах Шевченка це поняття можна зустріти
129 разів, що свідчить про неперехідне його значення в світоглядній сис-
темі письменника [18, с. 39].
Шевченкова поезія, спираючись на весь понятійний арсенал українсь-
кої мови, водночас потужно збагачувала його, «...досягаючи адекватності
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
303
потребам самоозначення в своєму часові й у своєму суспільстві» [2а, с.
650]. Слово «воля», потужно репрезентоване в побутовому мовленні, у
народній словесності, а потім у перших творців нової української літера-
тури, здатне було, залежно від контексту, виразити широкий спектр по-
чуттів, відтінків і варіантів змісту; воно набуло високої продуктивності в
усій образній системі мови.
«Увесь цей нагромаджений віками почуттєво-означальний та персоні-
фікувально-образний багаж лексеми «воля» Тарас Шевченко органічно
сприйняв, і як така вона належить до найуживаніших у його текстах» [2а,
с. 650]. Водночас, на наше переконання, слід говорити і про суто шевчен-
ків концепт волі, який відповідав розвиткові його власного світогляду й
світосприйняття.
Варто також зазначити, що слово «свобода», яке поступово перебрало
на себе специфічний, суспільно й політично акцентований аспект понят-
тя «волі», стало традиційним для української мови не одразу. В усному
народному мовленні до XVIII ст. його, очевидно, не було, у книжній мові
його вживав Григорій Сковорода (переважно в розумінні морального,
духовного скарбу особистості, вибору життєвого шляху відповідно до
«сродності» своїй людській природі). Однак у нову українську літературу
слово «свобода» проникало досить повільно. Для російської літератури
воно стало поширеним раніше, хоча, як зауважив Г. Федотов у своїй
статті «Россия и свобода» [17], ще довго сприймалося як переклад фран-
цузького слова «liberte», оскільки в народній мові побутувала лексема
«воля». У російській літературі того часу відбулася конотативна дифере-
нціація: «свобода» вживалася переважно в суспільно-політичному кон-
тексті (хоча водночас досить продуктивною була лексема «вольность»),
тоді як «воля» стосувалася самоозначення особистості чи – насамперед –
народного побуту й народних соціальних потреб (скажімо, коли йшлося
про вимоги скасування кріпацтва; досить згадати назву революційної ор-
ганізації «Земля и Воля»). Однак воля інколи розумілася і як сваволя,
бунт, безвладдя, – на небезпечний характер змішування цих понять у на-
родній свідомості вказував той же Г. Федотов у згаданій статті, вбачаючи
в цьому один із виявів нерозвиненості політичної культури в російському
суспільстві та небезпеку для демократії.
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
304
У Т. Шевченка (за спостереженням І. Дзюби) поняття «свобода» орга-
нічно звучить у його російськомовних текстах; у поемі «Тризна» – саме в
значенні політичної свободи як заперечення рабства: «Воспойте свободу
на рабской земле», але й «свободу мысли, дух любови»; у російських по-
вістях – і в цьому широкому значенні, і в значенні здобуття особистої
свободи – визволення із заслання. Але в усіх випадках паралельно, і на-
віть частіше, вживається поняття «воля» [2а, с. 651].
Свого часу Василь Барка стверджував: «Без сумніву, в Шевченка по-
няття свободи при всенародному і вселюдському значенні мало найбільш
персональний характер, порівнюючи з поезією всіх його сучасників (виді-
лення В. Барки – І.Х.); для нього воля народу була одночасно конкрет-
ною і особистісною волею кожної окремої людини в загальному складі.
Шевченкові чужа модель ідеологічного походження – “з програм”, що
озвучували народ, ніби отару в загорожі, звідки виводять “єдиним ма-
хом” на пастівник свободи і зоставляють худобою під батогом нового
“хазяїна”...» [1, с. 96].
Варто підкреслити, що як і всі універсальні категорії, концепт волі
(свободи) в Т. Шевченка має багато аспектів значення, постійно вступає
у зв'язок з іншими концептами і, звісно ж, у динаміці творчості наповню-
ється дедалі багатшим змістом. «У поетовій нерозривній екзистенційній
ланці – воля, доля, слово, правда, слава, щастя – воля є першостимулом,
даючи життя всій системі цінностей. Воля або тотожня долі, або є її умо-
вою, як і умовою щастя; правда-воля є моральним абсолютом і неспрос-
товним аргументом в оцінці людських діянь: “Брешеш, людоморе! // За
святую правду-волю / Розбойник не стане...”; слово надихане волею, зда-
тне перероджувати людські душі або й увесь народ» [2а, с. 651].
Крім того, на думку Л. Ушкалова, «романтизм часто веде поезію доро-
гою метафізичного бунту. І якраз творчість Шевченка напрочуд яскраво
втілює не лише протест поета-романтика проти всіляких форм тогочасної
несвободи: соціальної, національної, релігійної, але й усеосяжний “бунт
людини супроти власної долі й супроти цілого світоустрою” (Альбер Ка-
мю)» [16, с. 329].
Гадаємо, концепт свободи (волі) в творчості Т. Шевченка став тим
ціннісно-смисловим (метаісторичним) наповненням людської долі, що
протистоїть минущості рабської психології, є передумовою «світу ясно-
Выпуск XV (2011)
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
305
го, невечернього». Підґрунтям і запорукою волі Шевченко вважає славу.
Взаємопов’язаність цих концептів призводить до осмислення минулого
(наприклад, у посланні «І мертвим, і живим...»), а відтак апелює до усві-
домлення їх неперехідності, антитетичності істинного (вічного) й непра-
ведного (сучасного поетові), утіленого в збірному образі національної
псевдоеліти, «партачів життя» (за висловом Олени Теліги [див. 15]).
Отже, концепт свободи (волі) в системі шевченкової творчості є «гра-
ничним виявом людської в цілому й української зокрема сутності...» [14,
с. 198]. Специфічною особливістю, що визначатиме його подальше фун-
кціонування в концептосфері національної культури, є те, що дане понят-
тя реалізується в межах кожної окремо взятої людини, у межах її долі як
життєвого шляху й того, що на ньому виникає. У цьому розумінні істо-
рія, на відміну від буденності, постає в персоналістичному аспекті як
хроноструктура життєвого шляху, пасіонарний процес розвитку людської
особистості та здійснення її покликань.
ЛІТЕРАТУРА
1. Барка Василь. Правда Кобзаря / Василь Барка. – Нью-Йорк, 1961. – 289 с.
2. Гончар О. Перший симфоніст української прози // Олесь Гончар. Письмен-
ницькі роздуми. – К., 1980.
2а. Дзюба І.М. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К.: Вид. Дім «Києво-
Могилянська академія», 2008. – 718 с.
3. Драгоманов М. Переднє слово до «Громади» // Вибрані твори. Збірка полі-
тичних творів з примітками. – Прага – Нью-Йорк, 1937. – С. 93–147.
4. Драгоманов М.П. Австро-руські спомини (1867–1877) // Літературно-
публіцистичні праці: У 2 т. – К., 1970. – Т. 1. – С. 151–228.
5. Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. – К., 1970. – Т. 2.
6. Задорожна Л.М. Історія української літератури кінця XVIII – 60-х років
XIX століття. Тексти лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський
університет», 2004. – 226 с.
7. Заславский Д. М.П. Драгоманов. Критико-биографический очерк. –
К., 1924. – 170 с.
8. Історія української літератури ХІХ століття: У 2 кн. – Кн. 1 / За ред. М.Г.
Жулинського. – К.: Либідь, 2005.
9. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2003.
– 240 с.
Русская литература. Исследования
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
306
10. Лисяк-Рудницький І. Драгоманов як політичний теоретик // Лисяк-
Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. – Т. 1 / Пер. з англ. У. Гавришків, Я. Грицака.
– К., 1994. – С. 299–347.
11. Мирний Панас (Рудченко П.Я.). Зібрання творів: У 7 т. – К., 1968.
12. Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. –
Нью-Йорк, 1965. – 120 с.
13. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. –
К.: УЕ, 1992.
14. Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної
політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). – К.: Вид. ПАРАПАН,
2002. – 396 с.
15. Теліга О. Партачі життя. Про Т.Г. Шевченка // Голос України. – 1992. –
№ 42. – 7 березня.
16. Ушкалов Л. Гуманізм Тараса Шевченка // Ушкалов Л. Сковорода та інші:
Причини до історії української літератури. – К.: Факт, 2007. – 552 с.
17. Федотов Г. Россия и свобода. – Эл. ресурс:
http://www.vehi.net/fedotov/svoboda.html
18. Фізер Дж. Філософія чи філо-софія Тараса Шевченка? // Слово і час. –
1990. – № 5. – С. 33–40.
19. Черкаський В. Панас Мирний. Біографія. – К., 1973.
УДК 821.161.2 “18/19”
К.В. МИЦ
(Київ)
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ХУДОЖНІХ КОНЦЕПТІВ ІСТОРІЇ
В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Аннотация.
Мыц Е.В. Интерпретация художественных концептов истории в литературе
ХІХ – начала ХХ века.
В статье систематизировано литературно-критические работы и научные ис-
следования ХІХ – начала ХХ века, посвященные изучению категории историзма
в художественной литературе. На материале исторической прозы данного пе-
риода выявлено общие и отличительные черты интерпретации художественных
концептов истории.
|