До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
Статтю присвячено розгляду проблеми скасування кріпосного права крізь призму сучасного переосмислення. Розкривається процес визрівання об’єктивних умов цього кроку, уточнюється, у чиїх інтересах відбувалися процеси та які наслідки вони мали як для України, так і Російської імперії загалом....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105589 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 34-51. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105589 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1055892025-02-09T23:47:43Z До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. On the Issue of the Serfdom Abolition Problem in 1861 Реєнт, О.П. Історичні студії Статтю присвячено розгляду проблеми скасування кріпосного права крізь призму сучасного переосмислення. Розкривається процес визрівання об’єктивних умов цього кроку, уточнюється, у чиїх інтересах відбувалися процеси та які наслідки вони мали як для України, так і Російської імперії загалом. The article examines the serfdom abolition problem of in the light of contemporary rethink. Ripening of this step objective conditions is disclosed, in whose interests the processes took place and what after-effects they had in Ukraine and totally in the Russian Empire is specified. 2011 Article До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 34-51. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105589 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Реєнт, О.П. До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. Український історичний журнал |
| description |
Статтю присвячено розгляду проблеми скасування кріпосного права крізь призму сучасного переосмислення. Розкривається процес визрівання об’єктивних
умов цього кроку, уточнюється, у чиїх інтересах відбувалися процеси та які
наслідки вони мали як для України, так і Російської імперії загалом. |
| format |
Article |
| author |
Реєнт, О.П. |
| author_facet |
Реєнт, О.П. |
| author_sort |
Реєнт, О.П. |
| title |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| title_short |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| title_full |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| title_fullStr |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| title_full_unstemmed |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| title_sort |
до проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105589 |
| citation_txt |
До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р. / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 34-51. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT reêntop doproblemiskasuvannâkríposnogopravav1861r AT reêntop ontheissueoftheserfdomabolitionproblemin1861 |
| first_indexed |
2025-12-01T21:39:51Z |
| last_indexed |
2025-12-01T21:39:51Z |
| _version_ |
1850343630221344768 |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
О.П.РеєнТ*
ДО ПРОБЛЕМИ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В 1861 р.
Статтю присвячено розгляду проблеми скасування кріпосного права крізь при-
зму сучасного переосмислення. Розкривається процес визрівання об’єктивних
умов цього кроку, уточнюється, у чиїх інтересах відбувалися процеси та які
наслідки вони мали як для України, так і Російської імперії загалом.
У 1861 р. у межах величезної Російської імперії, до складу якої входило
тоді близько 80% всіх українських земель, нарешті – пізніше за інші країни
європи – було скасовано кріпосне право. Епохальність реформи 1861 р.
полягала в тому, що вона поклала початок звільненню народів Східної
європи від патріархального рабства, відкрила шлях до демократичних пе-
ретворень у соціально-економічному, громадсько-політичному та духовному
житті суспільства. Це дозволило підлаштувати існуючу форму державного
управління під потреби тих змін, які вже відбулися у більшості передових
країн європи – перетворити імперію на буржуазну монархію. Не дивно,
що від самого початку реалізації реформи 1861 р. її причини, характер та
наслідки постійно перебували і продовжують перебувати під пильною увагою
науковців – істориків, економістів, юристів та ін. За 150 років від часу її про-
ведення представниками багатьох поколінь учених різних наукових шкіл
і напрямів створено відповідну історіографічну та джерельну базу з даної
проблеми, яка сьогодні вважається однією з найпотужніших в історичній
науці. Вагомий внесок у створення останньої зробили й українські вчені1.
Проте проблема скасування кріпосного права, в тому числі й на землях
України, і сьогодні потребує подальшої наукової розробки. Така постановка
питання є особливо актуальною з огляду на ті зміни, що відбулися на постра-
дянському просторі в останні 20 років, на зміни сучасних методологічних
акцентів при вивченні історичного минулого, на оприлюднення нових фактів
і документів, які з тих чи інших причин замовчувалися в минулому. Творче
врахування зазначених вище аспектів історичних досліджень дає змогу не
тільки суттєво розширити і поглибити наші знання, але й переосмислити,
об’єктивніше оцінити їх із позицій сучасної історичної науки. Вищезазначе-
не повною мірою стосується і проблеми скасування кріпосного права.
Вивчаючи цю проблему сьогодні, ми, проте, продовжуємо постійно
зустрічатися з утвердженими ще радянською історіографією марксистсько-
ленінськими методологічними оцінками характеру, причин і наслідків ре-
форми 1861 р. Аж ніяк не применшуючи наукових здобутків радянських
дослідників, які висвітлювали ці питання, водночас мусимо відзначити
прагнення науковців дотримуватися саме ленінської концепції реформи,
викладеної лідером російських марксистів В.Ульяновим (леніним) ще на
1 историография истории УССР. – К., 1986. – С.153–171; Матеріали Всеукраїнської наукової
конференції «Велика реформа 1861 року» // Український селянин. – 2001. – Вип.2. – С.3–115 та ін.
* Реєнт Олександр Петрович – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент
НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАНУ.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
35До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
зламі XIX–ХХ ст. У концентрованому вигляді вона була викладена ним у
серії статей, написаних із нагоди п’ятдесятиріччя скасування кріпосного
права у 1911 р.2 В основному пропонована В.леніним концепція реформи
1861 р. зводилася до таких положень:
1. Реформа, як «побічний продукт революційної боротьби», стала
наслідком кризи феодально-кріпосницьких відносин, а також революційної
ситуації, що виникла у 1859–1861 рр.
2. безпосереднім приводом, який змусив царизм скасувати кріпосне
право і стати на шлях демократичних (читай – буржуазних) реформ, були:
програна Росією Кримська війна і селянські бунти, що «зростали з кожним
десятиріччям перед звільненням».
3. Реформа проводилася «зверху» царським урядом і самими ж
кріпосниками, а тому виявилася незавершеною, масово обезземеливши се-
лянство й економічно прив’язавши його до поміщицьких господарств.
4. Реформа здійснювалася в інтересах поміщиків, які, проте, отри-
мавши величезні кошти за викуп селянських наділів, швидко розтратили
їх заради власного задоволення, так і не перебудувавши свої господар-
ства на капіталістичних засадах і продовжували при цьому експлуатувати
економічно залежних від них селян напівкріпосницькими методами.
5. Реформа відкрила «клапан» для розвитку капіталізму в Росії, на-
самперед у торгівлі та промисловості, які, здійснивши за кілька десятиліть
грандіозний стрибок, досягли на початку ХХ ст. рівня відповідного передо-
вим країнам європи.
6. Реформу не було доведено до кінця. Масове обезземелення се-
лян, відданих на поталу поміщикам, збереження залишків кріпосництва
на селі – все це вело до збідніння основної маси селянства, до посилен-
ня його класової диференціації, виділення сільської буржуазії (куркуль-
ства) і сільського пролетаріату (майбутнього союзника робітничого класу
у соціалістичній революції), а також середнього селянства (теж союзника
пролетаріату, але у буржуазно-демократичній революції).
«1861 рік породив 1905, – писав В.ленін, підсумовуючи характеристику
реформи. – Кріпосницький характер першої «великої» буржуазної рефор-
ми утруднив розвиток, прирік селян на тисячі гірших і тяжчих мук, але не
змінив напряму розвитку, не відвернув буржуазної революції 1905 року»3.
Неважко помітити, що ленінська концепція реформи 1861 р. не є власне
ленінською. За великим рахунком В.ленін лише поєднав відомі у тогочасній
соціально-економічній, історичній та політичній літературі оцінки реформи
з теорією німецького економіста К.Маркса про класову боротьбу як рушійну
силу суспільного прогресу. Проте саме такий конгломерат думок і оцінок
увійшов в аннали радянської історіографії під назвою «ленінської концепції
реформи 1861 р.» і, на жаль, продовжує зустрічатися і в пострадянсь-
2 Ленін В.І. П’ятдесятиріччя падіння кріпосного права // Його ж. Повне зібрання творів. –
Т.20. – С.132–135; Його ж. З приводу ювілею // Там само. – С.152–160; Його ж. «Селянська
реформа» і пролетарсько-селянська революція // Там само. – С.161–170.
3 Там само. – С.167.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
36 О.П.Реєнт
кий період. Сьогодні, оцінюючи історичні події півторавікової давнини з
різних методологічних позицій, можна помітити, що низка згаданих вище
«ленінських» положень вимагають, якщо не заперечення, то принаймні їх
уточнення насамперед із наукового погляду.
Потребує, зокрема, уточнення сам процес визрівання об’єктивних умов
для скасування кріпосного права у межах Російської імперії, який затяг-
нувся більш ніж на століття. як відомо, проблема бере свій початок ще з
XVIII ст. А у першій чверті XIX ст. кріпосницькі відносини перетворились
у серйозне гальмо для розвитку промисловості, торгівлі та селянського
підприємництва, які вже тоді потрапляли під вплив товарно-грошових
відносин. Насамперед криза охопила ті поміщицькі маєтки, де переважало
панщинне господарство і в яких працювало близько 70% усіх кріпосних се-
лян імперії4. яскравим проявом кризи стала поява нових форм панщини –
«урочної» та «місячної», що передбачали суттєве посилення кріпосницької
експлуатації. Не в кращому становищі опинились і ті маєтки, в яких се-
ляни перебували на оброку. Починаючи з 20-х років XIX ст., у них повсюд-
но в імперії зростають недоїмки зі сплати оброку. Зростає і заборгованість
поміщиків як кредитним установам, так і приватним особам, яким вони поча-
ли дедалі більше закладати та перезакладати власні «кріпосні душі». якщо
на початку XIX ст. ними було закладено 5% кріпосних селян, у 1830-х рр. –
42%, то у 1859 р. – уже 65%. Власники багатьох маєтків, обтяжені боргами,
мусили віддавати за борги власних кріпаків кредиторам. Унаслідок цьо-
го вже на 1833 рік 18 тис. дворянських родин із 127 тис. вимушено були
позбавлені власних кріпаків, віддавши їх за борги. У 1859 р. таких родин
налічувалось уже 27 тис., або 21,3% від їх загальної кількості. Сума бор-
гу поміщиків, чиї маєтки були закладені в одних лише кредитних устано-
вах, становила напередодні реформи 1861 р. 425 тис. руб., що вдвічі пере-
вищувало річний прибуток державного бюджету5. Проте і в таких умовах
феодально-кріпосницькі відносини продовжували залишатися панівними у
центральних районах європейської Росії.
Постає цілком закономірне запитання: за рахунок яких ресурсів ца-
рату вдавалося утримувати, йдучи назустріч поміщикам, кріпосне право
і при цьому досить успішно підтримувати торговельно-економічні сто-
сунки з провідними країнами європи аж до 1861 р.? Відповідь на ньо-
го, досить неординарну, знаходимо у російського історика О.Преснякова
(1870–1929 рр.), який, характеризуючи епоху Миколи I, його внутрішню і
зовнішню політику, вжив термін «миколаївський імперіалізм»6. Суть його
полягала в тому, що, маючи на той час ще достатньо сил, царизм компенсу-
вав вузькість внутрішнього ринку у центральних районах імперії, стриму-
ваного збереженням і пануванням там кріпосницьких відносин, за рахунок
його розширення на окраїнах шляхом мілітаристської експансії на Кавказ і
в Середню Азію. У межах українських земель об’єктами такої експансії, спо-
4 Фёдоров В.А. история России: 1861–1917. – Москва, 2000. – С.15.
5 Там же.
6 Пресняков А.Е. Российские самодержцы. – Москва, 1990. – С.291.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
37До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
чатку воєнної, а потім економічної, здавна були території південно-степової
України, Північного Причорномор’я та Криму. Проте політика штучного збе-
реження кріпосницьких відносин, яка трималася на силі армії та експансії
російської вояччини, об’єктивно не могла забезпечити стійкий успіх.
В історичній перспективі «миколаївський імперіалізм» мав зазна-
ти краху, враховуючи економічне провалля між кріпосницькою Росією та
передовими країнами європи з їх високоефективною економікою. Власне,
це і підтвердила поразка у Кримській війні, що стала останнім цвяхом у
домовину економіки кріпосницької Росії. Вона не тільки продемонстру-
вала економічну відсталість імперії, але й чітко окреслила втрату нею
позицій на міжнародній арені. А це було набагато серйознішим за втрати
економічні. Армія втратила свою могутність і надалі вже не була опорою
царизму при вирішенні найважливіших завдань зовнішньої і внутрішньої
політики. Унаслідок цього під загрозою опинилася державна могутність
Російської імперії, її міжнародний авторитет і, зрештою – сама система дер-
жавного управління. Для подолання цих кризових явищ необхідно було
реорганізувати армію, переозброїти її і побудувати найсучасніші шляхи
сполучення у вигляді залізниць для її переміщення. У зв’язку з цим слід
було створити нову сучасну промисловість, для якої, своєю чергою, потрібно
було організувати належну армію вільнонайманих робітників. Але цьому
заважала юридична залежність селянства від поміщиків. Цю залежність
необхідно було якнайшвидше ліквідувати. Зрештою, все це і вирішило
долю кріпосного права в Росії. Уряд більше не міг прислухатися до вимог
поміщиків щодо збереження кріпацтва і став на шлях його скасування.
ще одна проблема, яка потребує серйозного перегляду, це наявність
революційної ситуації у 1859–1861 рр., що, на думку В.леніна, серйоз-
но вплинула на рішення уряду скасувати кріпосне право. У праці «Крах
II Інтернаціоналу» він виклав своє бачення революційної ситуації,
квінтесенцією якої вважав надзвичайне піднесення революційної активності
мас. У даному випадку мова йде насамперед про маси кріпосного селян-
ства, котре найбільше виявляло зацікавленість у скасуванні кріпацтва.
Саме тому В.ленін, визнаючи силу економічного розвитку, що втягував
Росію у товарно-грошові відносини, водночас зазначав: «Селянські «бунти»,
зростаючи з кожним десятиріччям перед звільненням, примусили першого
поміщика Олександра II визнати, що краще звільнити «згори», ніж чека-
ти, поки скинуть «знизу»»7. Свого часу цей вислів служив одним із реаль-
них підтверджень того, наскільки царизм боявся народного гніву. Причому
терміни «знизу» і «згори» прочитувалися як політичні. Сьогодні можливо й
інше їх прочитання. Передана російською дослідницею л.Захаровою части-
на виступу Олександра II перед московським дворянством звучить так: «Хо-
дять чутки, що я хочу об’явити звільнення кріпосного стану. Це не так. […]
Не скажу, що я був зовсім проти цього: ми живемо в такий час, коли рано чи
пізно це має статися. […] Думаю, що краще щоб усе це сталося зверху ніж
7 Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т.20. – С.163.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
38 О.П.Реєнт
знизу»8. При уважному прочитанні цієї цитати можна помітити, що тут мова
йде не про революційні події, а про об’єктивний хід історичного розвитку,
коли паростки нових відносин, розвиваючись у надрах старого суспільства
(тобто «знизу»), об’єктивно вже підготували ґрунт для скасування кріпацтва.
І уряд мав лише узаконити й очолити цей стихійний процес («згори»). При
цьому, ідучи на реформи, Олександр II прагнув зберегти існуючу форму дер-
жавного управління шляхом підлаштування її під нові тенденції розвитку
і тим самим зміцнити як внутрішню владу, так і міжнародний авторитет
імперії, який похитнувся після поразки у Кримській війні. За таких обста-
вин він, опікуючись державними інтересами, слід уважати, мало думав про
те, як на це реагуватимуть народні маси.
Тепер перейдемо до відповіді на те, яким був вплив народних мас
на політику царизму і про що свідчить динаміка селянського руху
напередодні реформ 1861 р. безперечним видається той факт, що на сере-
дину XIX ст. найреальнішою суспільно-політичною силою, яка виступала
проти кріпацтва, було селянство. Саме воно, будучи основним пригноб-
леним класом феодального ладу, виявляло найбільшу зацікавленість у
знищенні кріпацтва. Узагальнююча статистика масового селянського руху
напередодні реформи фіксує, що в межах імперії у 1857 р. сталися 192 ви-
ступи, у 1858 р. – 528, у 1859 р. – 938 і в 1860 р. – 354 виступи9. Наведені дані
свідчать про тенденцію до скорочення селянського руху напередодні ска-
сування кріпосного права. А рекордні його показники в межах Російської
імперії, зафіксовані у 1859 р. (938 виступів), досягнуті за рахунок народної
боротьби проти винних відкупів та високих податків на вино (636 із 938
виступів). Ті ж 1370 виступів, які мали місце у першому півріччі 1861 р.10,
сталися вже після проголошення маніфесту 19 лютого та обнародування за-
конодавчих актів реформи і не можуть вважатися такими, що впливали на
рішення уряду скасувати кріпосне право.
Подібна ситуація спостерігалася й у дев’яти українських губерніях, які
входили тоді до складу Росії. Вона свідчить, що протягом 1855 р. в Україні
стався 101 селянський виступ, у 1856 р. – 82, у 1857 р. – 191, у 1858 р. – 190, у
1859 р. – 63 й у 1860 р. – 81 виступ. Натомість протягом січня – травня 1861 р.
тут відбулося 622 виступи11. Однак, як і по імперії в цілому, всі вони сталися,
головним чином, після 9–10 березня, тобто, після обнародування документів
про реформу 1861 р. Наведена вище статистика масового селянського руху
безпосередньо напередодні реформи свідчить про те, що за такого розма-
ху селянський рух, даний по всіх 49 губерніях європейської Росії, навряд
чи міг стати вагомою причиною, яка б змусила царизм піти на скасуван-
ня кріпацтва. Неорганізованість і забитість селянства, на яку неодноразово
вказував сам В.ленін, стійка локальність і стихійність його руху, незважа-
ючи на спроби надати йому організованості з боку жменьки революціонерів,
8 Захарова Р.Г. Самодержавие и отмена крепостного права в России: 1856–1861. – Москва,
1984. – С.41–42.
9 Крестьянское движение в России в 1857 – мае 1861 гг.: Сб. док. – Москва, 1963. – С.736.
10 Там же.
11 Селянський рух на Україні 1850–1864 рр.: Зб. док. і мат. – К., 1988. – С.7, 356–400.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
39До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
які «лишилися одиночками і зазнали, як видно, цілковитої поразки»12, – усе
це ставить під сумнів саму наявність революційної ситуації 1859–1861 рр.
ще одним важливим питанням, яке стосується подій півторавікової дав-
нини і потребує уточнення, є питання про те, у чиїх інтересах скасовувалося
кріпосне право у 1861 р.? Тут маємо кілька варіантів відповіді, а саме: в
інтересах селянства, поміщиків чи держави.
Почнемо із селянства. як найбільш пригноблена і найбільш масова
частина населення Російської імперії, воно, безперечно, більше за інших
було зацікавлене у скасуванні кріпацтва, причому без будь-яких обмежень
і обмовок. Однак пакет документів про звільнення, затверджений та опри-
люднений урядом, викликав у більшості селян швидше невдоволення, ніж
бурхливу радість. Зрештою, така реакція селянства на зміст законодавчих
актів реформи урядом була прогнозована. Не випадково він навіть перед-
бачав, принаймні спочатку, оповістити про них населення не у бурхливий
масляний тиждень, який закінчувався 5 березня, а під час великого посту,
коли церква закликала народ до упокорення. Про це, зокрема, ще 12 лютого
попередив усіх губернаторів міністр внутрішніх справ С.ланський13. Зреш-
тою, вони були обнародувані протягом 7–10 березня 1861 р. Занепокоєність
уряду щодо реакції селянства на оприлюднені документи реформи засвідчує
і той факт, що в усі губернські міста для попередження та придушення мож-
ливих «бунтів» були направлені регулярні війська. Чим же було викликане
таке збудження селян? Відповідь може бути лише одна – недосконалістю
документів про звільнення, їхня, так би мовити, недовершеність.
Дійсно, маніфест 19 лютого, написаний, за дорученням Олександра II,
московським митрополитом Філаретом (Дроздовим), дарував ко лиш-
нім кріпосним селянам головне – юридичну свободу. «Покликавши бога
у поміч, – зазначалося в ньому, – ми вирішили дати цій справі виконав-
чий рух. Через означені вище положення кріпосний люд отримає у свій
час повні права вільних сільських обивателів»14. Тут же обумовлювалось
обов’язкове наділення селян як садибою, так і польовою землею, яку вони
мали викупити у поміщиків. Норми маніфесту були конкретизовані у ряді
інших законодавчих актів. Найважливішими з них були: «Загальне поло-
ження про селян, які вийшли з кріпосної залежності», «Місцеві положен-
ня» для окремих районів, «Положення про влаштування дворових», «По-
ложення» про викуп селянами виділених їм земельних наділів та низка
інших додаткових правил. щодо України, то для неї, окрім загальних по-
ложень, діяло три місцевих. На три південні губернії – Катеринославську,
Херсонську і Таврійську, а також на ту частину Харківської губернії, де
переважало подвійне землеволодіння, поширювалося місцеве положення
для великоросійських та білоруських губерній. Для губерній лівобережної
(Полтавська, Чернігівська і частина Харківської, де переважало громадсь-
12 Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т.20. – С.169.
13 Российское законодательство Х–ХХ веков. – Т.7: Документы крестьянской реформы. –
Москва, 1989. – С.20.
14 Там же. – С.28.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
40 О.П.Реєнт
ке землеволодіння) та Правобережної України (Київська, Подільська, Во-
линська) були розроблені спеціальні положення. Вони обґрунтовували пра-
во селян на підприємницьку та іншу діяльність, конкретизували розміри
душових наділів, їх викупну вартість тощо. Окремим положенням регулю-
валось утворення органів управління селянськими справами та селянсько-
го самоуправління.
Однак при ознайомленні з документами про реформу відразу стає
помітно, що сам процес звільнення селян мав відбутися не відразу, а по-
ступово, розтягуючись на роки. Так, у маніфесті 19 лютого, зокрема, було
обумовлено, що ще до того, як селяни будуть повністю переведені на викуп,
а це мало статися лише за умови підписання уставної грамоти, укладеної
між ними і поміщиком, останній зберігатиме право власності на всі належні
селянам землі, в тому числі й на селянські наділи. «Користуючись цим позе-
мельним ідеалом, – зазначалося у маніфесті, – селяни за це мають виконува-
ти на користь поміщиків обумовлені у положеннях повинності. У тому стані,
який є перехідним, селяни іменуються тимчасово зобов’язаними»15. Фактич-
но це означало для селян збереження їх повної залежності від колишніх
кріпосників та продовження виконання на користь останніх панщини аж до
підписання між ними уставної грамоти. І хоча уряд вимагав від поміщиків
закінчити повне переведення селян на викуп (тобто, укласти уставну гра-
моту) упродовж трьох наступних після скасування кріпосного права років,
тобто, до 1864 р., проте у багатьох випадках тимчасово зобов’язаний час се-
лян зберігався значно більше, досягаючи 9–25 років. як бачимо, вже у са-
мих законодавчих актах реформи були закладені численні можливості для
поміщиків всіляко обмежувати селянам довгоочікувану волю. За таких об-
ставин дуже важко говорити про реформу 1861 р., як таку, що здійснювалася
в інтересах широких мас селянства.
Те, що кріпосне право скасовувалося не в інтересах селян, прозо-
ро передбачалося ще під час підготовки законодавчих актів реформи.
На це, зокрема, неодноразово наголошували лідери як російського, так і
загальноєвропейського революційного руху. Вони постійно наголошува-
ли на тих труднощах, які, на їх думку, чекало російське дворянство вже
після скасування кріпосного права. Передбачаючи такий розвиток подій,
німецький економіст К.Маркс ще у жовтні 1858 р. писав: «Не можна
звільнити пригноблений клас, не завдавши шкоди класові, який існує за
рахунок його гноблення, і не вносячи одночасно розкладу в усю надбудову
держави, основану на такому похмурому соціальному фундаменті»16. Все це
розумів і сам Олександр II та його уряд, і вони робили все можливе, щоб
якомога більше запобігти цьому. Згодом В.ленін у статті «П’ятдесятиріччя
падіння кріпосного права» з цього приводу відзначав, що «селян «визволя-
ли» в Росії самі поміщики, поміщицький уряд самодержавного царя та їх
чиновників, і ці 2 визволителі так повели справу, що селяни […] вийшли
15 Российское законодательство Х–ХХ веков. – Т.7. – С.28.
16 Маркс К. Питання про скасування кріпосного права в Росії // Маркс К., Енгельс Ф. Тво-
ри. – Т.12. – С.572.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
41До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
з рабства поміщиків у кабалу до тих самих поміщиків та їх ставлеників»17.
Такі висновки лідера російського марксизму в радянський період були
покладені в основу наукового обґрунтування того факту, що реформа 1861 р.
здійснювалася поміщиками, а отже, в інтересах тих же поміщиків. При
цьому одним із найголовніших аргументів радянських істориків щодо та-
кого висновку вважалася заява Олександра II, зроблена ним на засіданні
Державної ради від 28 січня 1861 р. В українському перекладі, вміщеному в
третьому томі «Історії Української РСР», цей фрагмент доповіді імператора
мав такий вигляд: «я сподіваюся, панове, що при розгляді проектів, пода-
них у Державну раду, ви переконаєтеся, що все, що можна було зробити для
забезпечення вигід поміщиків, зроблено»18. Проте тут відразу ж виникає за-
питання – а чого не можна було зробити?
Відповідаючи на нього, спочатку ознайомимося з цією частиною монар-
шого виступу, яка наведена в археографічному збірнику «Отмена крепост-
ного права на Украине» (К., 1961). Мовою оригіналу вона звучить так: «Дело
об освобождении крестьян, которое поступило на рассмотрение Государ-
ственного совета, по важности своей я считаю жизненным для России вопро-
сом, от которого будет зависеть развитие её силы и могущества. я уверен,
что вы все господа, столь же убеждены, как и я, в пользе и необходимости
этой меры […], желал бы то же сказать и о дворянстве, хотя опасения его до
некоторой степени понятны, ибо они касаются самых близких и материаль-
ных интересов каждого […]. При личных моих разговорах с губернскими
предводителями дворянства […] я не скрывал моего образа мыслей и взгля-
да на занимающий всех нас вопрос и говорил везде, что преобразование не
может совершиться без некоторых пожертвований с их стороны и что всё
старание моё заключается в том, чтобы пожертвования эти были, сколь воз-
можно, менее обременительными и тягостными для дворянства. я надеюсь,
господа, что при рассмотрении проектов, представленных в Государствен-
ный совет, вы убедитесь, что всё, что можно было сделать для ограждения
выгод помещиков, – сделано»19.
При уважному прочитанні наведеної частини виступу царя можна
помітити, що скасування кріпацтва розцінювалося ним як захід, життєво
важливий, насамперед, для Російської імперії, тобто, для держави. Він пре-
красно розумів, як і самі поміщики, що його реалізація боляче відіб’ється
саме на господарствах останніх. Звідси і занепокоєння монарха майбутнім
дворянства та прагнення допомогти йому пережити цей складний для нього
перехідний період з якомога меншими втратами. І імператор цілком щиро
запевняв членів Державної ради у тому, що «всё, что можно было сделать
для ограждения выгод помещиков, сделано». Це прагнення Олександра ІІ,
особливо виходячи з того, що «опасения его (дворянства) до некоторой сте-
пени понятны, ибо они касаются самых близких и материальных интересов
каждого», слід розуміти не як потребу забезпечити дворянство благами, а
17 Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т.20. – С.133.
18 Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. – Т.3. – К., 1978. – С.256.
19 Отмена крепостного права на Украине: Сб. док. и мат. – К., 1961. – С.129–130.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
42 О.П.Реєнт
як прагнення захистити, наскільки це було можливо, інтереси тих верств
населення, на які, власне, і спирався самодержавний уряд.
І в цьому напрямку, дійсно, було зроблено все можливе. Так, уряд фак-
тично не звертав уваги на довільне трактування поміщиками права пере-
носити селянські наділи. Він також не звертав уваги і на те, що поміщики
фактично повністю залишали у своєму володінні такі життєво важливі для
селян угіддя, як ліси, луки, водоймища тощо, ставлячи господарства останніх
у повну економічну залежність від себе. Тим самим уряд дійсно прагнув до-
помогти поміщикам і шляхом збереження земельних володінь та забезпечи-
ти їхні господарства дешевою робочою силою. У цьому відношенні, як ска-
зав Олександр ІІ, все, що можна було зробити для захисту вигід поміщиків,
було зроблено. Проте відверті побоювання імператора за долю дворянства
повністю справдилися в іншому, більш важливому аспекті, а саме, у справі
його фінансової підтримки, так необхідної для перебудови поміщицьких го-
сподарств на нових засадах. Проте ні цар, ні уряд не могли поступитися
навіть дворянству – своїй головній соціальній опорі – інтересами держави.
як наслідок, уже у 1859 р. були закриті всі вигідні і доступні для дворян
державні кредитні установи, що позбавило поміщиків можливості отриму-
вати дешеві кредити. У ході здійснення реформи абсолютна більшість дво-
рян, головним чином, середніх та дрібних, опинилися без необхідних коштів
для перебудови власних господарств. Чи могла виправити становище ви-
плата поміщикам за рахунок держави 80% усієї викупної суми за селянські
наділи? Навряд. Хоча майже мільярд рублів, виділених для цього, мали б
вселити у дворянство оптимізм.
У радянській історіографії тривалий час панувала думка про не д бай-
ли вість поміщиків, які швидко змарнували отримані за селянські наділи
кошти, так і не перебудувавши свої господарства на нових засадах і про-
довжували використовувати напівкріпосницькі методи експлуатації селян.
Дійсність виявилася набагато складнішою. По-перше, кошти виплачува-
лися поміщикам поетапно впродовж більш ніж чверть століття. До того ж
із призначених їм сум майже третина була утримана за попередні борги.
А враховуючи зміни курсу рубля, виявилося, що, коли викупна операція в
основному була завершена, поміщики в межах імперії отримали на руки
всього близько половини призначених для цього коштів. Окрім того, юри-
дичне звільнення селянства і посилена індустріалізація країни призвели
до масового відтоку робочих рук із поміщицьких маєтків. Унаслідок цього
помітно подорожчала вільнонаймана праця, особливо у південних районах
України з її товарним характером сільського господарства. Зрештою, все це
стало вагомою причиною глибокої кризи, що охопила більшість поміщицьких
господарств у 70-х рр. ХІХ ст. У доповідній записці урядової комісії, яка
у 1872 р. перевіряла стан сільського господарства імперії, з цього приво-
ду зазначалося, що «господарства приватних землевласників були піддані
внаслідок реформи 19 лютого сильному потрясінню. Вони витримували і
витримують вкрай важку кризу. Приватні землевласники не були готові
до реформи, вона застала їх зненацька […], у значної кількості господарів
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
43До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
не було збережень, […] реалізація викупних листів була утруднена»20.
Наведені вище факти свідчать, що поміщицькі господарства зазнали в ході
реформи 1861 р. великих збитків. Ці збитки були об’єктивно очікувані і,
навіть, запрограмовані урядом, що викликало занепокоєння, висловлене
імператором у згаданому вище виступі. Це дає вагомі підстави стверджува-
ти, що кріпосне право скасовувалось аж ніяк не в інтересах дворянства. Хоча
при цьому уряд і прагнув зробити все можливе, аби убезпечити поміщиків
від очікуваних труднощів.
Із наведеного вище напрошується логічний висновок про те, що ска-
сування кріпосного права у 1861 р. здійснювалося урядом насамперед в
інтересах держави. І дійсно було так. Поразка Росії у Кримській війні не
тільки продемонструвала її економічну відсталість, але й, що було на-
багато серйозніше, чітко окреслила втрату нею провідних позицій на
європейському політичному небосхилі. Царська армія, як основний гарант
успішної політики «миколаївського імперіалізму», виявилася неспромож-
ною протистояти передовим європейським державам. За принизливим для
Росії Паризьким миром вона фактично втратила свої позиції на балканах,
панування у Чорному морі й змушена була поступитися Туреччині части-
ною бессарабії та рядом інших територій. Відтак після Кримської війни,
як зазначав економіст ХІХ ст. І.Гурвич, «уряду стало зрозуміло, що Росія
з її застарілими шляхами сполучення не могла відігравати видатної ролі
в «європейському концерті»»21. Для того, щоби повернути втрачені позиції,
слід було перебудувати та переозброїти армію. Але для цього потрібна була
сучасна промисловість, побудована на передових, капіталістичних заса-
дах. Для створення останньої, окрім інших засобів, необхідно було сформу-
вати широкий ринок вільнонайманої праці, який зацікавив би іноземних
інвесторів і сприяв залученню їхніх капіталів у російську промисловість.
Однак на шляху до створення такого ринку стояла кріпосна залежність
майже половини населення країни.
Отже, скасування кріпосництва стало нагальною потребою часу,
архіважливим урядовим заходом для відновлення державної могутності
Російської імперії. як влучно зауважив той же І.Гурвич – «звільнення селян
стало засобом для залучення вітчизняних та іноземних капіталів до російської
промисловості»22. Однак зробити це, не зачіпаючи інтереси дворянства, було
неможливо. Та важливішим за це було збереження основ самодержавства.
В умовах, що склалися, Олександр ІІ та його уряд, піклуючись перш за все
про інтереси держави та існуючої форми державного правління, зважилися
завдати дошкульного удару дворянству. Саме з цих міркувань, скасовуючи
кріпосне право, тобто, вивільняючи робочу силу (селянство) для майбутньої
модернізованої промисловості, уряд настільки ж пожертвував дворянством в
інтересах держави, наскільки він пожертвував селянством в інтересах дворян.
20 Доклад Высочайше учреждённой комиссии для исследования нынешнего положения
сельского хозяйства и сельской производительности в России. – Санкт-Петербург, 1873. – С.5–6.
21 Гурвич В.И. Экономическое положение русской деревни. – Москва, 1896. – С.13.
22 Там же. – С.14.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
44 О.П.Реєнт
В історичній літературі реформа 1861 р. часто іменується «селянсь-
кою», оскільки, хоча і здійснювалась урядом явно не в інтересах селян-
ства, була спрямована на кардинальні зміни саме в його середовищі. Тому,
оцінюючи її наслідки, доцільно визначити, якими ж виявилися вони саме
для багатомільйонних селянських мас. Уряд і поміщики, зазначав В.ленін,
так повели справу, що селяни вийшли «на волю», «обідрані як жебраки»,
вийшли з рабства у поміщиків у кабалу до тих же самих поміщиків та їх
ставлеників23. Ці ленінські висновки було покладено в основу більшості
праць радянських істориків, де відображалося пограбування селянства під
час здійснення реформи 1861 р.
Не заперечуючи у цілому правильність такої оцінки наслідків реформи
щодо селянства, звернемо увагу на низку публікацій із цього питання, що
з’явилися на початку 90-х рр. ХХ ст. У матеріалах радянсько-американсь-
ких симпозіумів з аграрної історії опубліковано статтю І.Ковальченко та
л.бородкіна, присвячену нестандартному аналізу шляхів аграрної еволюції
в Росії після скасування кріпацтва. У ній автори дійшли такого висновку:
«Об’єктивно економічне становище було таким, що більш широкою основою
для буржуазної аграрної еволюції було селянське господарство, яке займало
домінуюче становище у сільськогосподарському виробництві. Поміщицьке
ж господарство не мало належної ваги та виробничо-технічної і економічної
переваги над селянським господарством»24. Власне, на такий хід розвит-
ку подій вказував і В.ленін, який писав: «Оскільки селянин дійсно, а не
номінально тільки, звільнявся від кріпосних відносин […], остільки він
вступав у обстановку буржуазних суспільних відносин. […] Чим більше
землі дістали б селяни при звільненні […], тим швидше, ширше, вільніше
йшов би розвиток капіталізму в Росії»25. як бачимо, можливість активної
участі селянських господарств у капіталістичній аграрній еволюції В.ленін
ставив у пряму залежність від належного забезпечення селян землею. Про-
те «у дійсності, – писав він, – «наділи» 1861 р. означали в більшості випадків
створення не вільного самостійного землероба, а прикріпленого до землі ка-
бального господаря»26. Звідси постає логічне запитання: як за таких умов
у процесі пореформеної аграрної еволюції виникла тенденція, виявлена
І.Ковальченко та л.бородкіним? як це пов’язати з гострим малоземеллям
селян, котре було викликане пограбуванням селянства під час реформи і
зростало з кожним наступним десятиліттям, зрештою, зробивши селян при-
родним союзником пролетаріату у роки першої революції в Росії? Відповідь
має бути одна – малоземелля селян не було (принаймні, у перші десятиліття
після реформи) таким катастрофічним, як це відображали В.ленін та його
радянські послідовники.
23 Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т.20. – С.133.
24 Ковальченко И.Д., Бородкин Л.И. Два пути буржуазной аграрной эволюции в Европей-
ской России. (Опыт многомерного типологического анализа) // Аграрная эволюция России и
США в ХІХ – начале ХХ века. – Москва, 1991. – С.19.
25 Ленін В.І. Повне зібрання творів. – Т.20. – С.154–155.
26 Там само. – С.154.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
45До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
як відомо, місцеві положення визначили досить помірні розміри се-
лянських наділів. В остаточному вигляді вони встановлювалися для нечор-
ноземних районів у розмірі 3,25–8 дес., для чорноземних – 3–4,5 дес. і для
степових – 7,5–12,5 дес. на ревізьку душу. Для трьох південноукраїнських
губерній душовий наділ, як у великоросійських та білоруських губерніях,
встановлювався у розмірі 3–5,6 дес. У лівобережній Україні наділи
поділялися на вищі (3–4,5 дес.) і нижчі (1–1,5 дес.). Для Правобережної
України зберігався наділ, одержаний селянами під час інвентарної рефор-
ми 1847–1848 рр. і коливався у межах 4,5–9,5 і більше десятин. якщо до-
реформене землекористування селян перевищувало встановлені розміри
наділів, надлишок землі переходив у власність поміщика. У ході реалізації
законодавчих актів реформи виявилося, що такі «відрізки» у 27 губерніях
європейської Росії становили загалом 16% дореформеного землекористуван-
ня селян, у тому числі, у нечорноземних районах – 7,8%, у чорноземних –
23,4%. У лівобережній та Південній Україні вони становили загалом 27,6%.
При цьому, визначаючи кількість відрізків під час реформи, дослідники,
у тому числі й радянські, враховували різницю між даними редакційних
комісій і першого земельного перепису 1877–1878 рр. Проте, як свідчать
більш сучасні дослідження, такий підхід до справи є помилковим. На це
звернув увагу на початку 90-х рр. ХХ ст. б.литвак. «Навряд чи правомірно, –
писав він, – приймати відомий у літературі процент відрізків, отриманий
як різниця між цифрою дореформеного наділу, указаного у матеріалах
редакційних комісій, та пореформеного по «Статистике поземельной соб-
ственности», – тому що розмір точно встановленого пореформеного наділу,
який підлягав викупу, далеко не збігається з даними поземельного перепи-
су 1877–1878 рр.»27. Зроблені ним на основі вивчення уставних грамот пере-
рахунки по губерніях лівобережжя та Півдня України виявляють серйозні
розходження з аналогічними показниками, наведеними у радянський
період українським істориком В.Теплицьким. У зведеному вигляді:
Губернія
Відрізки (%)
за даними
В.Теплицького1
за даними
Б.Литвака2
різниця
(+/–)
Катеринославська 38,9 23,1 (28,2)3 –10,7
Херсонська 22,2 3,3 –18,9
Таврійська 32,2 25,6 (31,0)4 –1,0
Полтавська 39,2 5,1 –34,1
Харківська 28,3 3,0 (1,7)5 –23,6
Чернігівська 22,2 14,1 –7,8
Примітки:
1 – Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні. – К., 1959. – С.109.
2 – Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России... – С.166–169.
3, 4 – З урахуванням «відрізків» при наділенні селян дарчими наділами.
5 – Додаткові «відрізки» під час безпосереднього переходу на викуп.
27 Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась реформаторская
альтернатива. – Москва, 1991. – С.166.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
46 О.П.Реєнт
Слід зазначити, що наведені б.литваком дані у більшості губерній є
далеко неповними. Особливо це стосується Південної України, де розмір до-
реформених наділів згадується дуже рідко. Найбільш достовірними є дані
по трьох лівобережних губерніях. Так, Полтавська губернія представлена у
розрахунках б.литвака 9 повітами з 19, в яких враховано 83,1% ревізьких
душ. По Харківській губернії вченим опрацьовано 1543 уставні грамоти, в
яких представлено близько 95% ревізьких душ. У Чернігівській губернії об-
стежено всі 15 повітів і враховано 91,2% ревізьких душ селян.
Зрозуміло, що обезземелення селян під час реформи мало місце і до-
шкульно вдарило по певній їх частині. Однак при цьому (і підрахунки
б.литвака у тому переконують) слід враховувати низку моментів. По-
перше, обезземелення селян стало наслідком не тільки «відрізків» їхньої
землі в ході реформи, але й було наслідком чисто бюрократичного недогляду
з боку чиновників. Адже наділи мали отримувати лише чоловіки, записані
в останню, Х ревізію. Але вона проходила ще у 1858 р., а землю почали
наділяти селянам з 1861 р. За той час, що минув після останньої ревізії,
чисельність тих, хто мав би отримати наділ, зросла за рахунок молоді по
імперії в цілому не менше ніж 450 тисяч душ28. Але, невраховані Х ревізією,
вони так і залишилися без наділу. безперечно, вони були включені у за-
гальну чисельність обезземелених, унаслідок реформи селян, яких тільки
в Україні налічувалося не менш як 200 тисяч ревізьких душ29. Стосовно
ж обезземелення селян у ході отримання ними мізерних наділів розміром
1–1,5 дес. (так званих «дарчих»), яких тільки в Україні налічувалося 100
тисяч ревізьких душ30. Але й тут були свої особливості. Адже значна ча-
стина селян розраховувала поповнити нестачу землі за рахунок її орен-
ди, яка на той час була дешевою і доступною майже кожному. Зроблені
свого часу розрахунки по Чернігівській губернії свідчать, що дореформе-
не землекористування селян становило там близько 884,4 тис. дес., тоді
як землеволодіння їх після реформи – понад 759,2 тис. дес. Отже, різниця
між показниками до і після реформи становила приблизно 125,1 тис. дес.
У радянській історіографії наводилась інша цифра – понад 207,8 тис. дес.
Але при цьому селяни Чернігівщини додатково орендували після реформи
ще 204 тис. дес. Тому їх пореформене землекористування становило 759,2
тис. дес. + 204 тис. дес. = 963,2 тис. дес., або на 79 тис. дес. більше ніж
до реформи31. На жаль, відповідні дані відсутні по решті губерній ліво- та
Правобережної України. Однак, скажімо, у Костянтиноградському повіті
Полтавської губернії у землекористуванні селян-власників, яке на 37%
складалося з орендованих у поміщиків земель, лише посівна площа ста-
новила 5,4 дес. на двір. У колишніх казенних селян цього повіту посівна
28 Чернышов И.В. Сельское хозяйство довоенной России и СССР. – Москва; ленинград,
1926. – С.27.
29 Історія Української РСР. – Т.3. – С.181.
30 Там само.
31 Шевченко В.М. Землеволодіння і землекористування селян Чернігівської губернії у дру-
гій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Проблеми історичного і географічного краєзнавства
Чернігівщини – Вип.ІІ. – Чернігів, 1993. – С.47.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
47До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
площа становила 6,9 дес. на двір32. Стосовно Правобережної України, то
там були загалом збережені наділи 1847–1848 рр., хоча іноді «відрізки»
мали місце й тут, щоправда, невеликі – всього 5–6%33. Однак під впливом
національного повстання 1863 р. наділи українських селян, як і польсь-
ких, також були збільшені у Київській губернії на 28,9%, у Подільській –
на 26,4% і у Волинській – на 21,2%34.
Наведені вище дані дозволяють говорити про досить високий рівень за-
безпечення українських селян землею після реформи 1861 р., принаймні
значної їх частини. Про те, що після скасування кріпацтва селянське мало-
земелля не було настільки обтяжливим, як це відображено у радянській
історіографії, свідчить і статистика селянського руху в Україні. Протягом
60-х рр. ХІХ ст. безпосередня боротьба за землю становила там всього 9,2%
від загальної кількості виступів35. Це є непрямим свідченням того, що про-
блема забезпечення землею відразу після реформи не дуже турбувала селян.
З огляду на це, більш зрозумілим є висновок І.Ковальченко та л.бородкіна
про те, що саме селянське господарство в економічному плані стало більш
сприятливою основою для буржуазної аграрної еволюції, ніж поміщицьке.
ще раніше до такого ж висновку дійшли і члени урядової комісії, які на по-
чатку 70-х рр. ХІХ ст. вивчали проблеми сільськогосподарського виробницт-
ва в межах Російської імперії. Оцінюючи пагубний вплив реформи 1861 р.
на поміщицькі господарства, вони відзначали, що «селянське господарство
було облаштовано у перехідний період значно краще, ніж поміщицьке»36.
Така характеристика селянського господарства, надана науковцями як у
ХІХ ст., так і наприкінці ХХ ст., була б неможливою без належного забез-
печення селян землею. Отже, говорити про значне обезземелення селян
унаслідок реформи не доводиться.
Ситуація почала різко змінюватися приблизно з 80-х рр. ХІХ ст. Саме
тоді у сільському господарстві остаточно утверджуються прогресивні
товарно-грошові відносини. Унаслідок цього поміщики починають дедалі
активніше прилучатися до ринку. Це відразу ж негативно вплинуло на
характер орендних відносин, які на той час були головним фактором для
покращення земельного становища селян. У матеріалах слідства про ма-
совий селянський рух 1902 р. у Полтавській і Харківській губерніях із цьо-
го приводу відзначалося: «явище різкого і прогресивного подорожчання
землі останнім часом викликало прагнення землевласників усіма засо-
бами збільшити прибутковість маєтків, з метою чого, економії, перетворю-
32 Анфимов А.М. Карловское имение Мекленбург-Стрелицких в конце ХІХ – начале
ХХ вв. // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. – Сб.V. – Москва,
1962. – С.350.
33 Щербина П.Ф. Селянська реформа 1861 р. у Подільській губернії. (До питання про від-
різки) // З історії соціально-економічного розвитку та класової боротьби на Україні (ХVІ – по-
чаток ХХ ст.). – К., 1960. – С.198–214.
34 Костюшко И.И. Крестьянская реформа 1864 года в Царстве Польском. – Москва, 1962. –
С.271.
35 Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіта-
лізму. – К., 1970. – С.114–115.
36 Доклад Высочайше учреждённой комиссии для исследования нынешнего положения
сельского хозяйства и сельской производительности в России. – С.6.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
48 О.П.Реєнт
ючи під оранку нерідко і вигінну землю, почали самі обробляти можливо
більшу кількість землі і віддавати селянам в оренду лише одну з небага-
тьох частин гіршої землі до того ж на вельми невигідних для них умовах»37.
Погіршенню умов оренди селянами землі сприяла і діяльність куркулів,
як посередників у орендних відносинах між селянами та поміщиками.
У 1884 р. чернігівський губернатор С.Шаховський сповіщав у Петербург, що
така діяльність куркулів стала справжнім лихом для губернії. Оптом орен-
дуючи поміщицьку землю, куркулі на суборендних відносинах віддавали її
дрібними ділянками селянам, беручи з них удвічі, тричі і більше за оренду
землі38. Враховуючи різке скорочення селянських наділів через природний
приріст населення, погіршення умов оренди та зростання ринкових цін на
землю, малоземелля селян почало різко зростати. Але породжене воно було
не стільки обезземеленням селян у ході реформи, скільки об’єктивним про-
цесом соціально-економічного розвитку у пореформений період.
якими ж виявились основні наслідки скасування кріпосного права?
юридично звільнивши особу селянина, уряд Олександра ІІ порушив тим
самим його одвічну осілість та прив’язаність до землі, до самого поміщика.
Тим самим було створено умови для масової міграції селянства, в ході якої
інтенсивно формувався ринок вільнонайманої робочої сили, так необхідний
для наступної індустріалізації країни. Вагомим у розв’язанні цього завдан-
ня було залізничне будівництво, розвиток якого перебував під пильною ува-
гою уряду та імператора. Саме у цю галузь найперше залучалися іноземні
інвестиції, а власникам капіталів гарантувався п’ятипроцентний прибу-
ток. Оплата праці на залізницях була помітно вищою ніж в інших галузях.
Це сприяло залученню до залізничного будівництва широких мас селянства,
яке залишало рідні місця і поповнювало загони пролетаріату. як наслідок,
у другій половині ХІХ ст. залізнична мережа імперії зросла у 25 разів39.
Таким же інтенсивним було створення залізничної мережі в Україні. Тут
протяжність залізниць зросла від 227 верст у 1865 р. до 8417 верст у 1900 р.40
Потреби залізничного будівництва сприяли швидкому зростанню інших га-
лузей промисловості, зокрема, металургійної, добувної, машинобудівної,
деревообробної та ін.
Розвитку цих галузей промисловості сприяли також відповідні заходи
уряду, серед яких відзначимо пільгове внутрішнє фінансування, залучення
іноземних капіталів, вивільнення вітчизняного ринку для вітчизняної про-
дукції шляхом встановлення надвисоких мит для конкуруючих іноземних
товарів (металу, вугілля, залізної руди, цукру тощо).
У ході посиленої індустріалізації було створено новий потужний про-
мисловий район на Півдні та Сході України, який надто швидко посів
провідне місце в імперії. На початку ХХ ст. на його долю припадало 52,9%
загальноросійського видобутку залізної руди, близько 50% кам’яного
37 Шевченко В.М. Скасування кріпосного права у 1861 році: спроба нетрадиційного аналі-
зу. – К., 2008. – С.71.
38 Там само.
39 Там само. – С.74.
40 Там само.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
49До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
вугілля та виплавки чавуну41. Інтенсивний розвиток стратегічних галузей
важкої промисловості, особливо на Півдні України, дав можливість швид-
ко укріпити воєнно-економічний потенціал імперії, помітно зміцнивши її
позиції в європі. Вже наприкінці 1879 р. уряд Олександра ІІ в односто-
ронньому порядку скасував принизливі для Росії умови Паризької угоди
1856 р. (підбила підсумки Кримської війни), а протягом 1877–1878 рр. про-
демонстрував зрослий потенціал переоснащеної і реформованої російської
армії у першій, після Кримської війни, переможній кампанії на балканах
та Кавказі.
Помітні зрушення відбувалися у сільському господарстві. Зберігши
ґрунт для залишків кріпосництва на селі, реформа 1861 р. водночас об’єк-
тив но сприяла поширенню тут ринкових, товарно-грошових відносин. Най-
помітнішим цей процес був у провідній його галузі – землеробстві. У по-
реформений період у землеробстві спостерігається стійка тенденція до змін
у структурі посівних площ на користь культур, які мали великий ринко-
вий попит або слугували сировиною для харчової та легкої промисловості.
Внаслідок таких змін протягом 60–90-х рр. ХІХ ст. загальна площа під
цукровим буряком зросла в Україні від 75 тис. до 350 тис. дес. На Півдні
України посіви під ярою пшеницею та ячменем зросли протягом 1881–
1900 рр. від 61,6% до 75% від їх загальної площі. Аналогічні процеси були
характерними і для лівобережної України, де протягом тільки останнього
десятиріччя ХІХ ст. зросли посіви: під ярою пшеницею – на 42%, під вівсом –
на 20,7%, під ячменем – на 20,5%, під картоплею – більше, ніж утричі42.
Важливі зміни відбувалися у характері землеволодіння. Із початком пере-
творення землі в товар землеволодіння починає швидко втрачати свій ста-
новий характер і переходити з рук дворянства чи держави у власність селян,
міщан, козаків, купців та інших фізичних і юридичних осіб. як наслідок,
протягом 1863–1910 рр. у межах імперії, а точніше її європейської частини,
у ринковий обіг поступило загалом понад 145,6 млн дес. приватновласниць-
ких земель, у тому числі по Україні – близько 38,4 млн дес.43 Відбувалось
інтенсивне підпорядкування законам ринкової економіки й інших галузей
сільського господарства.
Вагомим для Російської імперії став наслідок реформи у соціально-
по літичній сфері. Зміна правового статусу величезної маси колишніх
крі посних, поява нових соціальних груп населення, і в першу чергу,
промислово-торгової буржуазії і пролетаріату, зміна статусу колишніх дер-
жавних та удільних селян – все це привело до того, що одним із наступ-
них, після скасування кріпацтва, ключових моментів демократичних пе-
ретворень 60–70-х рр. ХІХ ст. стала судова 1864 р. реформа. Її підготовка
велася паралельно з підготовкою до скасування кріпацтва. Вона дозволила
підпорядкувати звільнені від кріпацтва верстви населення правовому впли-
41 Там само. – С.76.
42 Там само. – С.76–77.
43 Ковальченко И.Д., Милов Л.В. Всероссийский аграрный рынок: ХVІІІ – начало ХХ
века. – Москва, 1974. – С.255.
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
50 О.П.Реєнт
ву на них із боку держави. Цій же меті підпорядковувалися земська, міська,
військова та інші демократичні реформи. Їх здійснення помітно зміцнило
позиції молодої буржуазії, насамперед на місцях. Вирішуючи глобальні за-
вдання державного ґатунку, уряд Олександра ІІ водночас свідомо йшов на
всебічну підтримку буржуазії, жертвуючи інтересами дворянства. Останнє,
зазнавши під час реформи відчутного економічного удару, почало швид-
ко втрачати свій вплив у суспільстві. Така ситуація підривала самі осно-
ви існування монархічного ладу. У ситуації, що склалася, важко сьогодні
передбачити в якому напрямку пішла б еволюція державного управління
Росії, якби Олександр ІІ не був убитий народовольцями у вересні 1881 р.
його наступник Олександр ІІІ рішуче взяв курс на посилення ролі і впливу
дворянства у тогочасному суспільстві. Низка його реформ помітно зміцнила
позиції дворян, перетворивши їх у суттєву альтернативу владним амбіціям
буржуазії. Тим самим самодержавний уряд, підкоривши своєму впливу ним
же породжену буржуазію та реанімувавши фактично знесилене дворянство,
почав у власних інтересах корегувати стосунки між ними.
Таким чином, було створено оптимальні на той час умови як для
економічного зростання Російської імперії, так і для збереження існуючої
форми державного правління. Росія перетворилася у буржуазну монархію.
Із цього погляду реформа 1861 р., як ключовий момент наступних перетво-
рень другої половини ХІХ ст., здійснених в інтересах держави, повністю до-
сягла поставленої перед нею мети, давши змогу монархії, у дещо зміненому
вигляді, не тільки утриматися від падіння в роки першої революції 1905–
1907 рр., але й протриматися при владі до 1917 р.
як бачимо, аналіз причин, характеру і наслідків скасування кріпосного
права в межах Російської імперії свідчить про необхідність суттєвого коре-
гування марксистсько-ленінської теорії про реформу 1861 р., покладеної в
основу вивчення проблеми в радянській історіографії.
Водночас зазначимо, що подія, яка стала епохальною 150 років тому,
помітно вплинула на долю народів, які проживали у межах тогочасної
Російської імперії. Звільнивши селянство юридично, реформа 1861 р. роз-
чистила шлях для інтенсивного індустріального розвитку на нових ринко-
вих засадах, відкрила шлях для належних демократичних перетворень у
соціальному житті суспільства. Усе це дало можливість Росії досить швидко
відновити свій авторитет у європі, втрачений після Кримської війни. Низка
наступних реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. сприяла перетворенню імперії у бур-
жуазну монархію, а реформи 80–90-х рр. ХІХ ст. дозволили зберегти існуючу
форму державного правління.
З іншого боку, реформа залишила великі можливості для збережен-
ня залишків кріпосницьких відносин, основою для чого стало існуюче
поміщицьке землеволодіння та економічна залежність значної части-
ни селянських господарств від господарств поміщицьких. У радянській
історіографії цей фактор став визначальним для характеристики рефор-
ми 1861 р. як половинчастої, незавершеної, такої, що не виконала свого
історичного завдання. Насправді, реформа була насамперед заходом уряду,
Укр. іст. журн. – 2011. – №1
51До проблеми скасування кріпосного права в 1861 р.
спрямованим на збереження власних позицій у нових конкретно історичних
умовах. Об’єктивно відображаючи потреби часу, вона була наслідком
революційного тиску на владу. безпосереднім приводом до неї стала по-
разка Росії, насамперед економічна, у Кримській війні. Остання наочно
продемонструвала відсталість Росії від передових європейських держав,
зумовлену збереженням кріпосного права, відсутністю сучасних шляхів
сполучення, належної економічної бази, заснованої на ринкових засадах.
Відновити втрачені позиції було можливо тільки шляхом ліквідації при-
чин цього відставання. Отже, реформа 1861 р. здійснювалась урядом не в
інтересах селянства, не в інтересах дворянства та будь-якого іншого стану
населення. Вона здійснювалася насамперед в інтересах держави і з цього
погляду повністю себе виправдала. На початок ХХ ст. Росія повернулася до
когорти наймогутніших європейських держав, з переоснащеною економікою,
модернізованою армією та передовими шляхами сполучення. Водночас низ-
кою реформ 60-х–90-х рр. ХІХ ст. російська монархія хоча і перетворилася у
буржуазну, проте помітно зміцнила своє внутрішнє становище. Це дозволи-
ло уряду й імператору, вміло використовуючи суперечності між буржуазією
та дворянством, не тільки утриматися при владі у роки першого великого
потрясіння 1905–1907 рр., а й залишатися при владі до лютого 1917 р.
Закони розвитку суспільства передбачають періодичне повторення
пройденого шляху на звичайно більш високій основі. З огляду на це, дуже
схожими проблемами, які вирішував російський уряд у 60–90-х рр. ХІХ ст.,
виявилися стратегічні завдання радянського керівництва у період «перебу-
дови». Проте попередній досвід вирішення аналогічних проблем враховано
не було. Це, зрештою, і стало основною причиною припинення існування
колись могутнього СРСР.
The article examines the serfdom abolition problem of in the light of contemporary
rethink. Ripening of this step objective conditions is disclosed, in whose interests the
processes took place and what after-effects they had in Ukraine and totally in the
Russian Empire is specified.
|