Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)

Стаття присвячена дослідженню читацьких зацікавлень у Великому князівстві Литовському початку XVI ст. Розглядаються не тільки певні інтереси читачів рукопису Віленського списку Хронографа 1262 р., але й сприйняття прочитаного та моделювання на цьому матеріалі власного історичного наративу....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Український історичний журнал
Datum:	2011
1. Verfasser:	Кириченко, К.В.
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105607
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.) / К.В. Кириченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 4-20. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860090486721609728
author	Кириченко, К.В.
author_facet	Кириченко, К.В.
citation_txt	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.) / К.В. Кириченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 4-20. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
description	Стаття присвячена дослідженню читацьких зацікавлень у Великому князівстві Литовському початку XVI ст. Розглядаються не тільки певні інтереси читачів рукопису Віленського списку Хронографа 1262 р., але й сприйняття прочитаного та моделювання на цьому матеріалі власного історичного наративу. The article researches the interests of readers in Grand Duchy of Lithuania in early XVI. Besides certain interests of Chronograph of 1262 Vilna’s Copy author reviews the perception of delivered material and modeling own historical narrative on it.
first_indexed	2025-12-07T17:22:28Z
fulltext	Укр. іст. журн. – 2011. – №2 СТОРИЧНІ СТУДІЇ К.В.КириченКо* ЧИТАЦьКІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСьКОМУ НА пОЧАТКУ XVI ст. ТА РЕЦЕпЦІЯ пРОЧИТАНОГО (НА МАТЕРІАЛІ ВІЛЕНСьКОГО СпИСКУ ХРОНОГРАФА 1262 р.) Стаття присвячена дослідженню читацьких зацікавлень у Великому князівстві Литовському початку XVI ст. Розглядаються не тільки певні інтереси читачів рукопису Віленського списку Хронографа 1262 р., але й сприйняття прочитаного та моделювання на цьому матеріалі власного історичного наративу. Тема читання як процесу, читацьких зацікавлень та сприйняття прочи- таного отримує все більше визнання у студіюваннях інтелектуальної історії середньовіччя та раннього нового часу. До списку книг, який можна знайти на спеціальній, постійно оновлюваній, інтернет-сторінці Відкритого уні- верситету (Великобританія) «The Reading Experience Database 1450–1945. Selected publications on reading: history, practice and theory»1, слід додати кілька праць, котрі допоможуть розкрити проблему співвідношення читача та книги. Наприклад, студію Дж.Даґене про етику читання у культурі руко- писної книги на матеріалі рукописів «Libro de buen amor»2, працю, присвя- чену читанню в добу середньовіччя «Роману про троянду»3, або дослідження В.Шерманом системи приміток у ренесансній Англії4. «Діалог» читача й книги – одна з найбільш цікавих тем для дослідника культури. Безсумнівно, кожному читачеві відомо, що процес читання – це, перш за все, співучасть у тексті. Інколи вона ніяк не виражається зовні – тоді ми нічого не можемо сказати про читача. Однак залежно від того, наскільки текст зачіпає читача, співучасть може виявлятися як у використанні текстів у власній творчості (рецепція), так і у прямому «діалозі» з текстом, яким 1 [Електронний ресурс] http://www.open.ac.uk/Arts/RED/publications.htm 2 Dagenais J. Ethics of Reading in Manuscript Culture: Glossing the Libro de buen amor. – Princeton, 1994. 3 Huot S. The Romance of the Rose and its medieval readers: interpretation, reception, manuscript transmission. – Cambridge, 1993. 4 Sherman W.H. Used Books. Marking Readers in Renaissance England. – Pennsylvania, 2007. * Кириченко Катерина Віталіївна – молодший науковий співробітник сектору досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України НАНУ. E-mail: kvk@bigmir.net Укр. іст. журн. – 2011. – №2 5Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... можна назвати читацькі примітки (ґлоси, підкреслення, манікули5 тощо) і коментарі до написаного. Примітки та коментарі, звісно, також можуть бути і «діалогом» із наступним читачем (особливо це стосується саме рукопис- ної книги, яка не мала географічних, іменних та предметних покажчиків, і найчастіше за все перебувала у «співвласності»). Однак навіть у такому випадку звертання одного читача до іншого, використовуючи примітки до тексту, говорить про цікавість теми, звернення уваги на певні моменти, які близькі коментаторові. Процес дослідження читацького інтересу до певної книги може йти кіль- кома шляхами. Перший – це вивчення відображення досліджуваного тексту в інших пам’ятках; другий (умовно кажучи – зовнішній) представляє собою кодикологічне та палеографічне дослідження книги, її долі6. Ідеальним ва- ріантом можна вважати можливість об’єднання цих двох шляхів. У випадку рукописної книги доцільно згадати про ще одного читача, якого друкована не мала. Ідеться про переписувача – якщо, звісно, це спи- сок, а не абсолютно новий твір. Нерідко переписувачі занадто вільно пово- дилися з текстом, вносячи свої правки й роблячи коментарі по ходу роботи. Зрозуміло, що вже сам акт переписування певного твору може говорити про його актуалізацію у конкретний період. Було б перебільшенням стверджувати, що в дослідженні проблеми чи- тацьких інтересів у Великому князівстві Литовському наявні істотні про- галини. Безумовно, кожен дослідник історії культури цієї середньовічної держави у тій чи іншій мірі торкається вказаної теми7. Є й чимало праць, де використовуються марґіналії рукописів8. Книжковій культурі присвяче- но навіть спеціальний часопис, що його видає Вільнюський університет – «Knygotyra». Останнім часом саме на його шпальтах з’являються нові статті з тематики сприйняття книжок у ВКЛ9. 5 Манікула (лат. manicula – маленька рука) – термін, яким позначають намальовану на берегах навпроти певного місця у тексті руку з «указуючим перстом». Про історію цього значка у західноєвропейській рукописній традиції див.: Sherman W.H. Toward a History of the Manicule. Posted online: March 2005 [Електронний ресурс] http://www.livesandletters.ac.uk/ 6 Нікалаеў М. Палата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі ў Х–XVІІІ стагоддзях. – Мінск, 1993. – С.198–200; Potkowski E. Książka rękopismienna w kulturze Polski. – Warszawa, 1984. – S.12– 16; Апанович Е.М. исторические записки // история СССР. – 1979. – №2. – С.151–161; Topolska M.B. Czytelnik i książka w Wielkim Księstwie Litewskim w dobie Renesansu i Baroku. – Wrocław, 1984. 7 Gudmantas K. Alberto Goštauto biblioteka ir Lietuvos metraščiai // Knygotyra. – 2003. – T.41. – P.1–16; Idem. Apie kai kurias 1510 m. Aleksandrijos ir legendinės Lietuvos metraščių dalies sąsajas // Archivum Lithuanicum. – 2003. – №5. – P.207–226; Idem. Vilnius ir Krokuva. Keletas XVI amžiaus pirmosios pusės Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės literatūrinio gyvenimo štrichų // Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Staripsnių rinkinys. – Vilnius, 2005. – P.284–300; Jablonskis K. 1510 m. Albrechto Goštauto biblioteka // Mokslinės bibliotekos Metraštis. 1958–1959. – Vilnius, 1961. – P.21–25; Kuolys D. Asmuo, tauta, valstybė Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės istorinėje literatūroje. Renesansas. Baro- kas. – Vilnius, 1992; Морозова Н., Темчин С. Об изучении церковнославянской письменности Ве- ли кого княжества Литовского // Krakowsko-Wileńskie Studia slawistyczne. – 1997. – №2. – C.7–39; Topolska M.B. Czytelnik i książka w Wielkim Księstwie Litewskim... – S.277; Idem. Spoleczeństwo i kultura w Wielkim Księstwie Litewskim od XV do XVIII wieku. – Poznań; Zielona Góra, 2002. 8 Див., напр.: Анисимова Т.В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола // Линг- вис тическое источниковедение и история русского языка. – Москва, 2003. – С.192–227; Алексеев А.А., Лихачёва О.П. Супрасльский сборник 1507 г. // Материалы и сообщения по фондам отдела рукописной и редкой книги БАН СССР. – Ленинград, 1978. – С.54–88. 9 Cicėnienė R. Rankraštinė knyga Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje XIV a. pradžioje – XVI a viduryje: sklaidos ir funkcionavimo sąlygos // Knygotyra. – 2009. – Т.53. – P.7–37; Gudmantas K. Alberto Goštauto biblioteka… – P.1–16. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 6 К.В.Кириченко Рукопис, про який ітиметься, дає змогу дослідити всі елементи книжкової історії. Отже, сама по собі пам’ятка, що її ми називаємо Хронографом 1262 р.10, актуалізується наприкінці XV ст. саме у Великому князівстві Литовському, звідки й походять існуючі списки (за винятком пізніх Забєлінських уривків XVII ст.). це й не дивно, адже у період, коли створювалися власні історич- ні твори (т.зв. літописи Великого князівства Литовського) та власна версія «римської леґенди» походження литовців, текст, який містив виклад усесвіт- ньої історії11 та одну із ранніх згадок про литовське язичництво12, просто був «приречений» актуалізуватися. Таким чином, можна було б передбачати ре- цепцію прочитаного в ориґінальних творах, що походять з території ВКЛ. Віленський список Хронографа 1262 р., який нині зберігається у Бібліо- теці Академії наук Литви13, переписаний акуратним півуставом у першій третині XVI ст.14 Текст супроводжують розлогі коментарі та примітки. Саме вони й видають неабияку цікавість до змісту пам’ятки, починаючи інтере- сом переписувача і закінчуючи численними польськомовними марґіна- ліями ймовірно XVIII ст. За попередніми підрахунками (було враховано всі примітки, позначки на берегах і деякі виправлення, крім марґіналій XVIII ст.), у рукопису зустрічається близько 450 знаків «діалогу» читачів із твором. Крім того, є 330 манікул (на 736 арк.15), розміщених на берегах (у т.ч. одна – навіть у середині тексту). Присутність манікул – це не ви- няткова особливість саме Віленського списку. Подібні знаки зустрічаються в інших рукописах. Наприклад, у 3-й Книзі посольств Коронної метрики їх 7 (на 151 арк.)16, у супрасльських списку «Хроніки» Георгія Амартола – 12 (на 248 арк.)17, збірці біблейських книг Матвія Десятого – 9 (на 545 арк.)18. Проте, унікальність Віленського списку Хронографа 1262 р. полягає в їх кількості. Причому функційне призначення цих значків тут таке ж, як і у західноєвропейських рукописах, починаючи з XII ст. – позначення важ- ливих для читача моментів19. Про це свідчать і прямі вказівки, уміщені в рукописі. Наприклад, марґіналії починаються словами: «Там гдє указуєть 10 У літературі Хронограф 1262 р. також відомий як «Іудейський хронограф» (див.: Истрин В.М. Александрия русских хронографов. исследование и текст. – Москва, 1893. – С.348, 353). 11 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – Ленинград, 1975 – С.16–18; Словарь книж- ни ков и книжности Древней Руси. – Вып.1. – С.475–477; Истрин В.М. Александрия русских хронографов... – С.347–349. 12 Остання праця: Lemeškin I. Sovijaus sakmė ir 1262 m. chronografas. – Vilnius, 2009. – 332 p. (тут же й бібліографія питання). 13 Chronografas iš Supraslio vienuolyno. XVI a. 20 m. // Lietuvos Mokslų Akademijos biblio- teka. – Rankraščių skyrius. – F.19 (Slavų knygos). – R.109. – 1-3 tomai. – 736 l. 14 Морозова Н., Темчин С. Древнейшие рукописи Супрасльского Благовещенского мо нас- тыря (1500–1532 гг.) // Z dziejów monasteru supraskiego: Materiały międzynarodowej konferencji naukowej «Supraski monaster Zwiastowania Przenajświętszej Bogarodzicy i jego historyczna rola w rozwoju społeczności lokalnej i dziejach państwa» (Supraśl – Białystok, 10–11 czerwca 2005 r.). – Białystok, 2005. – S.120, 131–132. 15 У розділеному на три томи Хронографі манікули розподіляються так: 1 т. – 181 (у т.ч. одна затерта й чотири кіноварні); 2 т. – 42; 3 т. – 107 (у т.ч. одна кіноварна). 16 Archiwum Główne Akt Dawnych. Metryka Koronna. Księgi poselstw (Libri Legationum). – №3. 17 Анисимова Т.В. Супрасльский список Хроники Георгия Амартола. – С.192–227. 18 Алексеев А.А., Лихачёва О.П. Супрасльский сборник 1507 г. – С.54–88; Нікалаеў М. Па- лата кнігапісная. Рукапісная кніга на Беларусі... – С.72–74, 175, 209. 19 Sherman W.H. Toward a History of the Manicule; Нікалаеў М. Палата кнігапісная. Рукапіс- ная кніга на Беларусі... – С.208–209. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 7Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... рука в солнцю знамєния» (арк.6), «Смотри гдє указуєть рука. о мѣсєци зна- мєнья» (арк.6 зв.), «То пєрвыи городъ по потопє гдє рука указуєть» (арк.26) і т.д. (тут і далі підкреслення – К.К.) Відмінність віленських манікул від західноєвропейських полягає лише у тому, що вони ще мають додаткове маркування в тексті. Судячи з приміток у творі, а також за типами манікул, читачів ру- копису в XVI ст. було декілька. Встановити точне їх число досить пробле- матично, оскільки хтось із них залишив лише пару нотаток. По суті, актив- них читачів було всього двоє (у тому числі й один із переписувачів, про що говорить, зокрема, наявність кіноварних манікул). Причому іноді другий читач коментував примітки першого. Промовистими прикладами можуть служити вже наведені марґіналії зі словами, що зроблені другим читачем «руки» вказують на певні місця у тексті. Оскільки, наприклад, першого чи- тача також зацікавили слова про те, що «будєт загорєвся н(ѣ)бо. мятєжь бо назнамєнующь» (арк.6), і він намалював «руку» до цих слів, а от другий цю позначку ніяк не прокоментував. Інтереси читачів, як можна судити з їхніх нотаток, були дуже різнома- нітними. Окрім наведених приміток про знамення (які цікавили їх обох), також увагу привертали звістки про «першості»: створення першої людини (арк.10 зв.), перший гріх (арк.12), першу зірку (арк.17), перше місто (арк.26). Першого читача також цікавило питання божественного благословення й прокляття. Починаючи від арк.10 через весь рукопис ідуть манікули, що вка- зують на місця, де згадується благословення (напр., арк.184, 195 зв. тощо). Безсумнівний інтерес викликала тема людської природи (арк.10, 14 зв.) та людських відносин: сусідських (арк.196), сімейних (арк.10, 139), ставлення до жінки (арк.12, 532) і навіть гомосексуалізм (арк.546). Також першим чи- тачем у тексті досить послідовно простежено теми християнства й церкви – від позначок до місць у тексті зі згадуванням Христа (арк.10, 532) до відо- мої вставки про «негідне святительство» (арк.632). Натомість другого читача цікавили цілком світські проблеми. Наприклад, влада й територія, про що свідчить зафіксований на берегах навпроти слів про поділ Іудейського цар- ства на п’ять властей (арк.516) емоційний вигук: «Смотрими бєзумных людѣи чѣму ся радуюти». Також він проявляв пильну увагу до титулатури, згада- ної в тексті (іноді «виправленої» за реаліями XVI ст.: «игемон»=«гетьман»). Другому читачеві була близька й військова тематика (арк.623, 631 зв.). Загалом «діалог» читача з текстом Хронографа 1262 р. – надзвичайно цікава тема для подальших студіювань, у результаті яких цілком можна вирахувати, ким були перший і другий читачі рукопису. Судячи з того, що подібні позначки та коментування зустрічаються у трьох, відомих авторові цієї статті, рукописах, що походять із Супрасльського монастиря та відно- сяться до початку XVI ст., логічно припустити, що читач мав стосунок до цієї обителі. Був він монахом чи переписувачем-мирянином (як Матвій Десятий), очевидно, можна буде сказати тільки після комплексного аналізу всіх позначок на вказаних вище рукописах. Манера читання першого і дру- гого читачів дуже різнилася, адже перший тяжів до манікул, а другий – до Укр. іст. журн. – 2011. – №2 8 К.В.Кириченко власних коментарів. Оскільки в тексті, який можна назвати рецепцією (ле- ґендарна частина літописів ВКЛ) прочитаного у Хронографі, немає прямих текс туаль них запозичень, то можна говорити про те, що сприйняття напи- саного (виражене у позначках на берегах) було емоційним, а не «науковим». Безумовно, для встановлення більш детального і точного співвідношення між досліджуваним рукописом і складанням леґендарної частини літописів ВКЛ (тобто, її рецепцією) необхідне всебічне дослідження рукописної тради- ції Хронографа 1262 р. Подібне дослідження тим більш важливе, що другий читач неабияк ці- кавився ще однією темою, найбільше відображеною в «Історії іудейської вій- ни» йосифа Флавія, яка також входить до складу Хронографа 1262 р. А саме римським панування над іншими народами (див., наприклад, арк.596 зв., де на берегах приписано: «Толико римляном» до слів «[македоны] єдиномоу кланяются игѣмону +»). Інтерес до цієї теми, кілька текстуальних запози- чень із близьких до зазначених другим читачем фраґментів (арк.418 зв., 599 та ін.), а також запозичення імені Полемон (див. нижче) говорить про те, що саме досліджуваний рукопис (а не його протограф) послужив «матеріалом» для укладачів леґендарної частини літописів ВКЛ. Іншими словами, ми ма- ємо справу з унікальним випадком відображення «діалогу» читач – текст в іншому творі. Тобто, рецепцією пам’ятки. *** як уже зазначалося, судячи із приписок та коментарів, Хронограф 1262 р. вплинув на розвиток місцевої версії походження литовців від рим- лян. Римська леґенда на момент складання 2-го зводу літописів ВКЛ уже мала певну історію існування20. «Батьком» її в історіографії вважається ян Длуґош, який наприкінці XV ст. у 10-й книзі своєї «Історії Польщі» сфор- мулював основні положення21. Зокрема, він уважав, «що під час громадян- ських війн, які спалахнули спочатку між Марієм та Суллою, а потім між Юлієм цезарем і великим Помпеєм та їх наступниками, вони (майбутні литовці – К.К.) залишили давні місця свого мешкання та батьківську зем- лю через впевненість, що вся Італія загине у взаємному знищенні. Разом із жінками, худобою та домочадцями литовці прийшли на широкі й порожні, 20 Zachara-Wawrzyńczyk M. Geneza legendy o rzymskim pochodzeniu Litwinów // Zeszyty Historyczne Uniwersytetu Warszawskiego. – 1963. – №3. – S.5–35; Kulicka E. Legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów i jej stosunek do mitu sarmackiego // Przegląd Historyczny. – 1980. – T.71. – Zesz.1. – S.1–21; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej. Aspekty polityczne i narodowe // Zapiski Historyczne. – 1987. – T.LII. – Zesz.1. – S.27–65; Jučas M. Legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów // Przegląd Wschodni. – 1997. – T.IV. – Zesz.2 (14). – S.289–297; Narbutas S. Lietuvių kilmės iš romėnų legenda kultūrinės integracijos šviesoje // Senoji Lietuvos literatūra. 17 knyga: Literatūros istorija ir jos kūrėjai. – Vilnius, 2004. – P.286–315. 21 Ioannis Długossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. Quorum sex posteriores nondum editi, nunc simul cum prioribus ex mscipto rarissimo in lucem prodeunt ex bibliotheca et cum praefatione Henrici L.B. Ab Huyssen russorum caesari a consiliisinimis, bellicis et iustitiae & c. praemittitur praeter vitam autoris et doctorum de eo testimonia Samuelis Ioachimi Hoppii, schediasma de scriptoribus historiae polonicae, plurimus annotationibus augtum Gabrielis Groddeckii p.p. ac bibliothecarii Gedanensis accedunt utrobique indices locupletissimi. – Lipsiae, 1711. – Р.113–117. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 9Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... доступні одним звірям, простори, що називаються у тих, хто пише “пущі”, які майже постійно підвладні тріскучим морозам, у північну країну, яку вони, за батьківським і давнім іменем [Італія] назвали Літалією (тепер вона, унаслідок певної зміни, називається поляками і руськими Литвою), племені ж вони дали ім’я літалів, додавши на початку одну тільки букву “л”, яку ще й нині додають італійці у своїй народній мові»22. Для арґумен- тування власних тверджень польський історик удається до латино-литов- ських лінґвістичних викладок, а також порівнянь звичаїв давніх римлян і литовців-язичників. я.Длуґош був першим історіографом, який зафіксував теорію про рим- ське походження литовців. Але він жодним словом не згадав про джерела, з яких почерпнув свої відомості. Відтак існує дві версії виникнення длуґоше вих ду мок. Перша, найбільш поширена в історіографії, уважає його «транслято- ром» або «редактором»23. Згідно з нею, я.Длуґош почув гіпотезу походження литовців від студентів із Великого князівства Литовського, які навчалися на- при кінці XV ст. у Краківському університеті. Обробивши її літературно, він і виклав її у своїй праці. Причиною ж виникнення такої теорії серед литовської шляхти вважається напруження у литовсько-польських стосунках наприкін- ці XV ст.24 Інша версія походження «римської теорії» у я.Длуґоша більш пере- конлива, оскільки до її арґументації залучене коло читання історика, а також враховано загальноєвропейські тенденції гуманістичної історіографії, які у той час поширилися і в Польщі. Так, реальними авторами «римської леґен- ди» А.Бочковська називає представників краківської професури, що зналися на творах римських істориків та вільно володіли латиною. Саме в такому се- редовищі провести паралелі між литовським і римським язич ництвом, ли- товською та латинською мовами було досить нескладно. Така теорія, згідно з А.Бочковською, була «своєрідним антидотом» проти загрозливої антияґел- лонської та антилитовської пропаґанди, що її вели німецькі хрестоносці при європейських дворах25. Відтак, автором «римської теорії» походження литов- ців був сам краківський канонік та історик ян Длуґош, який для наведеного вище фраґменту запозичив уривок із праці Леонарда Бруні «Історія флорен- тійського народу» («Historiarum Florentini Populi»)26. Переконливості останній гіпотезі надає й наукова суперечка, що точи- лася у краківському інтелектуальному колі. Її відгомін зустрічаємо у Філіпа Буонакорсі Каллімаха, який у праці «життя та звички кардинала Збіґнева» («Vita et mores Sbignei cardinalis», 1480-ті рр.) на противагу римському про понував теорію кельтського походження литовців27. Із весни 1472 р. 22 Ioannis Długossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. – Р.322. 23 Kulicka E. Legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów... – S.6–7. 24 Ibid. 25 Boczkowska A. Jan Długosz a legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów // Rocznnik Muzeum Narodowego w Warszawie. – XXXVI. – Warszawa, 1992. – S.309; Idem. Herkules i Dawid z rodu Jagiellonów. – Warszawa, 1993. – S.108. 26 Boczkowska A. Jan Długosz a legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów. – S.316. 27 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. – Warszawa, 1962. – P.38. Про теорію Ф.Каллімаха див.: Tumėlis J. Pilypo Kalimacho žinios apie lietuvių kilmę // Lietuvos istorijos metraštis. 1985 metai. – Vilnius, 1986. – P.94–100. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 10 К.В.Кириченко Ф. Каллімах був записаний до Краківської академії, і з цього часу ввійшов до кола місцевої професури, до якої належав і я.Длуґош28. Отже, можна вважати, що із «римською теорією походження» литовські інтелектуали познайомилися у Краківському університеті. Однак, попри те, що гіпотеза я.Длуґоша була популяризована Мацеєм Меховським (уперше длуґошева «Історія Польщі» вийшла друком 1615 р.) у 1518 (у своїй «Хроніці Польщі») та 1521 р. (у «Трактаті про дві Сарматії»), укладачі леґендарної частини літописів ВКЛ майже не послуговувалися працями попередників, створивши цілком окрему традицію. І в першу чергу, як видається, через ті джерела, що їх мали під руками, і які послужили матеріалом для написан- ня власної ранньої історії. Однак немає жодних сумнівів, що укладачі були знайо мі із західною версією «римської леґенди», хоча б тому, що й у леґендар- ній частині використовується мовна арґументація походження: «A в тот час, где Кернус пановал на Завелеискои сторонѣ, люди тыи его, што за Велею по- сели, игрывали на трубах дубасных, и прозвал тот Кернус берег по вълоску, гдѣ ся люди его множать, литус, a труба, што на них играють, – туба. и дал имя тым людем своим по-латине, зложивши берег – Литус a труба – Туба, и дал им имя Литустуба. То пак простые люди не вмѣли звати по-латине и по- чали звати Литва»29. За версією М.Меховського: «Деякі необізнані в історії люди намислили виводити назву Литви від lituo, тобто рога чи мисливської сурми, бо, нібито, у тій області багато полюють, але це скоріше створює зов- нішнє враження, ніж говорить про історичне походження»30. Повертаючись до предмета нашого розгляду, додамо, що «римська ідея», яку ми спостерігаємо у леґендарній частині літописів ВКЛ, дуже цікави- ла і читачів Віленського списку Хронографа 1262 р. Крім уже зазначених вище фраґментів, уявлення про покору римлянам, запозичені з Хронографа 1262 р., вплинули і на текстуальне оформлення леґендарної частини. Уривок про римську силу «по всеи вселенѣи» (арк.598 зв.) читається май- же безпосередньо після фраґменту із кіноварним заголовком «О Петрѣ ап(о)- с(то)лѣ» (арк.592), і входить до тексту, озаглавленого «О Агрипинѣ повѣсти къ іюдѣомъ да не зарадется з римляны» (арк.596 зв. – 599). У цьому тексті перелічено народи, які підкорюються римлянам, а кінець історії закінчуєть- ся дуже схоже на формули леґендарної частини літописів ВКЛ: Віленський список [арк.599] Список Рачинського1 [с.150] èëeð¿ èæå è äîë^ìàòå è äàê¿è íàðèöàåìûº áëúãàðº, âú èñòð æèâyù¿è ïîä jäíºì ïîë^êîì æèâeùº ðèìñêûì è ÷òî ìè ãëà~òè è èíèjõè è êîëüõè è áûêîâú ðjä è âîñïîðüzíº è âñè zpûöè èж jêðñ~òú ìºjòüñêаãî ìîðu æèâyùt èæå íè ñâîºãî âëàñòtëèíà íº èìuõe 1. а люди их мешкають без господара. И князь Нарымонт поидеть на них, и они не противечыся поддалися и поклонилися ему, а так он, оставшы им господарем и вземшы их, дал брату своему Троииденю за вд ѣл 2. И слышал иж мужыки мешъкають без госпо дара а зовутся дручане Примітка: 1. Список Рачинського – це найбільш повний список 2-го зводу літописів Великого кня- зівства Литовського (2звВКЛ); тут і далі цит. за: ПСРЛ. – Т.35. – Москва, 1980. 28 Garbacik J. Kallimach Filip Buonaccorsi // Polski słownik biograficzny. – T.XI/4 – Zesz.51. – 1965. – S.497. 29 Летопись Красинского // Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Т.35. – Москва, 1980. – С.129. 30 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. – Москва; Ленинград, 1936. – C.98–99. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 11Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... Неявними запозиченнями з Хронографа 1262 р. є формули заснування міст, що досить щільно зустрічаються у тексті «Хроніки» Іоанна Малали. Наприклад: «Никто же бо, зиждя града, въ имя мрътваго нарицяеть, оуко- ризна бо есть, но во имя живаго. сє жє градъ Антиохию нарєчє вú имя с(ы)на свого» (кн.VIII, c.517–20)31. На сьогодні існує два погляди на причини складання леґендарної час- тини у літописах ВКЛ, тобто власної візії походження литовців. Перший від- штовхується від існування напруги між польською та литовською елітами, і тоді створення подібної леґенди леґітимізувало окремішність литовської шляхти32. Згідно з другим, леґенда римського походження литовців була спрямована проти московських версій початків литовської династії, сфор- мульованих у «Посланні Спиридона-Сави» (згодом перейшли до «Сказання про князів владимирських»)33. Одним із головних джерел, що використовувалися при моделюванні ле- ґендарної частини, був Галицько-Волинський літопис, запозичення з якого доповнювалися інформацією з інших джерел. До безпосередньо «римсько- го» блоку леґендарної частини з останнього ввійшов тільки «Довспрункг с Китаврус», якого названо одним зі «шляхты чотыры рожаи, навышшые»34. «Прешпор с Колюмнов» та «Ульян з Урсин», як досить переконливо довів К.Ґудмантас, були реальними «римськими» (італійськими) вельможами і потрапили до леґендарної частини через те, що входили до почту королеви Бони35. Однак у цій частині (та «римській леґенді» загалом) незрозуміле по- ходження імені Палемон. Воно взяте з якоїсь писемної пам’ятки: «Palemono kalnas» («Палемонова гора») та район Palemonas (Палемонас) у Каунасі з’являються, скоріше за все, дуже пізно, під впливом «Хроніки» Мацея Стрийковського, або навіть праці Т.Нарбута «Історія литовського народу» («Dzieje narodu litewskiego», 1830-ті рр.). У ранніх джерелах таких топонімів немає. На писемну пам’ятку, з якої був запозичений «Полемон», указує сис- тема доповнення найпершої версії леґендарної частини. Судячи з усього, перша генеалогія (яка і стала основою леґендарної час- тини 2-го зводу літописів ВКЛ (Лч)) складалася цілком з епонімів (Борк, Кунас, Спера, Кернус, Поята, Кгирус, Кгрумпь, Немонос, Куковойт, Утянус, Швинторог, Трабус). Згодом до неї було додано імена з писемних пам’яток 31 Истрин В.М. «Хроника» иоанна Малалы в славянском переводе. Репринтное издание материалов В.М.истрина. – Москва, 1994. Перша арабська цифра позначає сторінку, у ниж- ньому індексі подано рядки. 32 Kulicka E. Legenda o rzymskim pochodzeniu Litwinów... – S.16; Suchocki J. Geneza litewskiej legendy etnogenetycznej... – S.30. 33 Jučas M. Lietuvos metraščiai ir kronikos. – Vilnius, 2002. – Р.50–51; Морозова Н. Вопросы языка и текстологии летописей Великого княжества Литовского: Хроника Быховца: Дисс. … д-ра гуманит. наук, филология, балтийские и славянские языки и литература (Н 590). – Виль- нюс, 2001 = Morozova N. Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės metraščių kalbos ir tekstologijos problemos: Bychovco kronika: Daktaro disertacija humanitariniai mokslai, filologija, baltų ir slavų kalbos ir literatūra (H 590). – Vilnius, 2001. – Р.42–60. 34 Летопись Рачинского // ПСРЛ. – Т.35. – С.145. 35 Gudmantas K. Lietuviu kilmės iš romėnu teorijos genezė ir ankstyvosios Lietuvos vardo eti mo logijos // Senoji Lietuvos Literatūra. 17 knyga: Literatūros istorija ir jos kūrėjai. – Vilnius, 2004. – P.255; Idem. Vėlyvųjų Lietuvos metraščių veikėjai ir jų prototipai: «Romėnai» // Ibid. 18 knyga: Istorijos rašymo horizontai. – Vilnius, 2005. – P.113–139. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 12 К.В.Кириченко (Полемон, Довспрункг, Минґайло). Відблиск «до-Полемонової» традиції мож- на побачити в одному родослів’ї, а саме «35 Rod Litowskich Kniaзeij» зі збір- ки Бібліотеки чарторийських, яке починається словами: «Kniaзeij Prisзli Iз Ryma trij Bratij odin Żerslous druhi Kernus Tretij wilkus»36. Відповідно, пер- ший заснував Заслав (?), другий – Кернаве, третій – Вількомир (Укмерґе). Тож однією з нерозгаданих загадок леґенди про римське походження ли- товців є особа протопласта великокнязівської династії – Палемона37. «Полемон» з’являється в леґенді на початку XVI ст. – у першій редакції леґендарної час- тини (Лч-1) 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського (2звВКЛ). На цей момент сама римська теорія вже існувала й навіть мала постать ватаж- ка римлян, які згодом розселилися в Литві. Однак жодна рання версія не на- зиває цю особу «Полемоном». я.Длуґош пропонував уважати ватажком Вілія, по імені якого було назване місто Вільно38. цю ж версію, слідом за я.Длуґошем, повторив і М.Меховський39. Таким чином, спочатку персонаж, що вводився як ватажок римлян, був «реконструйований» автором (я.Длуґошем) як епонім. Ближчим за звучанням до «Полемона» Лч-1 є «duce Lemonio» Філіпа Буонакорсі Каллімаха (1437–1496 рр.). «Duce Lemonio» як вождь литовців ви- ступає у праці «життя і звички кардинала Збіґнева» (1480-ті рр.)40. Походження цього імені у самого Каллімаха незрозуміле. Можна припускати зіпсовану назву племені «lemovii», що зустрічається у Тацита41. Ф.Каллімах також «ре- конструює» якогось ватажка литовців, щоправда використовуючи більш ви- тончений метод, ототожнюючи ґерманське плем’я лемовіїв (згадане Тацитом) з литовцями, а територію їх первісного заселення – з Лівонією (за співзвучніс- тю: «Вважаю, що Лівонія від викривленого імені князя Лемонія називається» («Quae mox Liuonia corrupto uocabulo a Lemonio duce, ut credi par est, nominate»)42. Єдина відмінність «Лемоніуса» Каллімаха від «Вілія» Длуґоша – об’єкт, обра- ний для «реконструкції» імені вождя. У першому випадку таким стає столиця Великого князівства Литовського, у другому – «gens lithuanorum»43. Однак незважаючи на подібність звучання імен Лемоніус і Полемон, припускати запозичення з «життя і звичок кардинала Збіґнева» можна тіль- ки з багатьма застереженнями, оскільки на даний момент існує лише два списки цієї пам’ятки: 1555 р. й XVII ст. (обидва – польські)44. Отже, пряме використання автором леґендарної частини якоїсь певної версії «римської леґенди», як видається, досить складно встановити. 36 Rodowód książąt ruskich i litewskich do poł. wieku XVI w jęz. Ruskim // Biblioteka Czartoryskich (Kraków). – Rkps.2211.IV. – S.100. 37 Надалі форма імені «Полемон» уживатиметься там, де йтиметься про першопочаткове запозичення; натомість «Палемон» – там, де мається на увазі усталена в історіографії форма. 38 Ioannis Długossi seu Longini canonici quondam Cracoviensis Historiae Polonicae. Libri XII. – P.115. 39 Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. – C.98, 176. 40 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. – P.38. 41 Ibid. 42 Ibid. 43 Шляхом Ф.Каллімаха пішов згодом Мартин Кромер: Kronika Polska Marcina Kromera biskupa Warmińskiego. Ksiąg XXX. Dotąd w trzech językach, a mianowicie w łacińskim, polskim i niemieckim wydana, na język polski z łacińskiego przełożona przez Marcina z Błażowa Błażowskiego. Wyd.2. – Sanok, 1857. – S.128. 44 Callimachi Ph. Vita et mores Sbignei cardinalis. – P.7. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 13Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... Автор Лч-1 не використав методи Длуґоша й Каллімаха для «рекон- струкції» імені першопредка. Для особи протопласта литовських князів було обране ім’я, що його носили цілком історичні персонажі. Зрозуміло, що у цьому випадку саме джерело, котре потрапило в руки середньовічного автора, і формує образ першопредка. І все-таки є деякі правила, згідно з якими перший із роду має особливу значимість у леґенді, а сам образ про- топласта не може бути випадковим. Відомо, наприклад, що мода на троян- ських героїв поширювалася в Європі; у XV–XVI ст. популярністю користува- лася «римська леґенда» походження правителів45. У тому числі ориґінальна польська версія, в якій стверджувалося про тотожність леґендарного Крака (героя «Хроніки» Вінцентія Кадлубека) з римлянином Ґракхом46. «Пошуки» біблійних прабатьків народів характерні майже для всіх середньовічних іс- торіографій, зокрема на Русі – починаючи з «Повісті временних літ». Однак із «Полемоном» все не так просто. Виникає закономірне питання: а чому саме Полемона обрали для початку литовської князівської династії? Історичні й міфологічні персонажі під іменами Полемон (так само, як і Палемон) не можуть претендувати на першорядність. Можливо, тут присутня гра із се- мантичним наповненням слів47, подібна до тієї, яку пропонує автор для пояс- нення етноніма «Литва»: від латинських слів «litus» (берег) і «tuba» (труба)48? Загадка «Полемона» давно привертала увагу дослідників, хоча прямого джерела запозичення ніхто так і не запропонував49. Першим, хто спробу- вав пояснити загадкового «римського князя», був А.Ротунд, автор трактату «Розмова поляка з литвином…» («Rozmowa Polaka z Litwinem…»; 1564 р., опубліковано в 1565 або 1566 рр.)50, а також «Короткої історії литовських князів…» («Epitome principum Lituaniae…», 1576 р.)51. А.Ро тунд знав другу редакцію леґендарної частини, оскільки вже використав другу форму іме- ні – «Палемон» (про різниці в написанні Полемон/Палемон у різних редак- ціях леґендарної частини див. нижче). Він пропонує читати не «Palemon», 45 Гене Б. история и историческая культура средневекового Запада / Пер. с фр. Е.В.Баевской, Э.М.Береговской. – Москва, 2002. – С.377–392. 46 Macej de Mechovia. Chronica Polonorum. – Cracoviae, MDXXI [1521]. – P.CCCLXXIX [примітка видавця]. 47 Gudmantas K. Vėlyvųjų Lietuvos metraščių veikėjai ir jų prototipai: «Romėnai» // Senoji Lietuvos Literatūra. 18 knyga: Istorijos rašymo horizontai. – Vilnius, 2005. – Р.114. 48 ПСРЛ. – Т.35. – С.129, 146, 174, 194, 215. 49 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wielkiego Księstwa Litewskiego i Żmudzkiego a przeszłość Litwy w dziełach Augustyna Rotundusa // Z dziejów kultury prawnej: Studia ofiarowane Profesorowi Juliuszowi Bardachowi w dziewięćdziesięciolecie urodzin. – Warszawa, 2004. – S.505–538; Raila E. Lietuvos atradimas, arba Palemono prolegomenai // Naujasis Židinys-Aidai. – 1995. – №4. – P.298–303; Idem. Palemono legenda: istoriografinės teksto ištakos // Lietuvos istorijos studijos. – 1997. – №4. – P.130–134; Jasas J. Bychovco kronika. – P.193–194; Rowell S.C. Amžinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitinę literatūrą // Seminarai. – 1998. – P.19–20; Petrauskas R. Istoriškumas // Lietuvos Didžiosios Kunigaikštijos kultūra. Tyrinėjimai ir vaizdai. – Vilnius, 2001. – P.211; Beresnevičius G. Palemono mazgas. Palemono legendos perifirinis turinys. Religinė istorinė studija. – Vilnius, 2003. 50 Rozmowa Polaka z Litwinem. – Kraków, 1890. – S.VI; Rozmowa Polaka z Litwinem z ktorej tu snajdnie kazdy obaczyć moze co jest prawa wolnosć abo swoboda i jakoby uniją korona polska z księstwem litewskim przyjąć miała przeciw sromotnemu i omylnemu Stanisława Orzechowskiego pisaniu ktorym niewinnie slawne księstwo litewskie zelzyć chciał uczyniona // Šešioliktojo amžiaus raštija. – Vilnius, 2000. – P.263. 51 Epitome principum Lituaniae a migratione Italorum P.Libone vel, ut Lituanica historia scribit, Palemone duce usque ad Jagellones // Šešioliktojo amžiaus raštija. – P.296–297. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 14 К.В.Кириченко а «Р.Libone», можливо, контамінуючи версії літописів ВКЛ і «Хроніки» Мартіна Кромера52: «П.Лібон, якого наші, помиляючись у літерах, змі- нивши ім’я, Палемоном зовуть» («P.Libo kthorego naszy omiłkiem liter w podobne litery imię przemieniwszy Palemonem zową», «[…] duce P.Libo, quem Palemonem corrupto nomine historia vocat»)53. Ідентифікація Палемона з Либоном була популярною скоріше за все через своє політичне звучання, дозволяючи підтверджувати литовські претензії на Лівонію у другій по- ловині XVI ст.54 М.Стрийковський також прийняв читання «Palemon albo P.Libon», хоча і не без зауважень55. це пояснення імені може насторожити: адже А.Ротунд, М.Стрийковський і сама леґендарна частина належать одному сторіччю. Більше того, А.Ротунд мав доступ до бібліотеки великокнязівської канцелярії у Вільні56. Належність до культурного оточення, в якому був відомий прототип засновника литов- ської великокнязівської династії, повинна була дати «зміцнення» і розвиток образу «Полемона» (у тому числі, у А.Ротунда). Однак ми бачимо зворот- не. «Полемон» у другій редакції леґендарної частини стає «Палемоном», а останній, своєю чергою, одержує все нові й нові пояснення. це, швидше за все, говорить про те, що майже відразу після створення першої версії леґендарної частини, де «Полемон» уперше виступає як першо- предок, зв’язок із безпосереднім джерелом запозичення імені втрачається, а разом із цим зв’язком втрачається й логіка найменування. Крім того, полі- тична ситуація другої половини XVI ст. (Лівонська війна) вимагала певних ідеологічних обґрунтувань литовських претензій на Лівонію. У списках 2звВКЛ немає єдності в написанні імені цього персона- жа. Вони розподіляються в такий спосіб: варіант «Полемон» містить спи- сок Євреїновський (Є); варіант «Палемон» – списки Рачинського (Р), Ар- хео логічного товариства (Арх.), Румянцевський (Рум.), Ольшевський (О), Вільнюський 2 (В2)57 і Краківський (Кр.)58. Список Красинського (К) міс- тить обидва варіанти написання імені: «Где ж одно княже римское име- нем Полемон (в Є: Послесмон), которыи же цесару Нерону был кровныи, забралъся з жоною и з д тми, и з скарбы своими, и подъданными своими, с которым жо княжетем собралося пятсот шляхты з жонами и з д тми и з многыми людми», «тут ся доконал род княжати римского Полемона»59; «А по- том вышереченое княже Палемон (в Є: Полемон) вродил трех сынов»60. 52 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. Latopis Wielkiego Księstwa Litewskiego i Żmudzkiego... – S.505–538. 53 Rozmowa Polaka z Litwinem. – P.263: «[…] P.Libo kthorego naszy omiłkiem liter w podobne litery imię przemieniwszy Palemonem zową»; Epitome… – P.296–297: «[…] duce P.Libo, quem Palemonem corrupto nomine historia vocat». Про версію А.Ротунда див.: Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina… – S.505–538. 54 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina. – S.512–513. 55 Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi. – T.1. – Warszawa, 1846. – S.48–50, 65–73. У першому вид. (Krolewec, 1582) див.: S.77. 56 Jurkiewicz J. Od Palemona do Giedymina… – S.505–538. 57 Список XVIII ст. зі списку О: Lietuvos Mokslų Akademijos Biblioteka. Rankraščių skyrius. – F.17-29. – P.1–11. 58 Список сер. XVI ст. з О: Biblioteka Jagiellońska (Kraków). – Cod.6135. 59 ПСРЛ. – Т.35. – С.128, 130. 60 Там же. – С.128. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 15Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... У всіх списках 2звВКЛ Полемон/Палемон згадується в одних і тих самих місцях леґендарної частини (у деяких списках ім’я зустрічається ще у заго- ловках: «О княжати Полемоне и о тр ѣх сынех его» (Є); «О xiążęciv Palemоnie i о iegо trzech sinyeh» (О); «О княжати Палемоне и о трех сынов его» (Р); «О княжати Палемоне и о трех сынѣ х его» (Рум.)61, різниця лише в напи- санні імені. Друга редакція леґендарної частини (що відбилася в Р, Рум., О, Арх.) відрізняється пильною увагою до імен героїв і тенденцією до їх зміни. «Полемон» з’являється в першій редакції, а «Палемон» – після її редагуван- ня, тобто у другій (на даний момент відомо більше списків другої редакції, а не першої). Первинність або вторинність варіантів імені – досить важливий момент, якщо намагатися встановити, звідки саме було взято це ім’я. Адже імена Полемон (Polemon, Πολεμον) і Палемон (Palaemon, Παλαιμον) носили різні історичні діячі й міфологічні персонажі в різний час. «Палемон», що з’явився у другій редакції леґендарної частини, швидше за все – свідома зміна імені, коли перший варіант перестав задовольняти редакторів, або ж коли загубився зв’язок між джерелом імені й самим ім’ям. Зараз уже складно визначити, коли саме леґендарна частина 2звВКЛ під- далася редагуванню й чому «Полемон» перетворився в «Палемона». Від часів А.Ротунда й М.Стрийковського версій про те, ким же міг бути «Полемон» 2звВКЛ, стало набагато більше. Ближче всього до розгадки пі дій шов М.Рочка, який підтримав думку Р.Сілі62, що під ім’ям «Полемон» мався на увазі понтійський цар Полемон II63. Гіпотезу М.Рочки підтримали мос ковські видав ці трактату Михалона Литвина64. цієї ж версії дотри му є ть ся й Ґ.Береснявичюс65. Дійсно, пропозиція вважати «Полемона» леґен дар ної частини понтійським правителем Полемоном має документальне під твердження. як уже зазначалося, імена, запозичені з письмових джерел, «розбавля- ли» епонімічні генеалогії леґендарної частини. Причому (як це видно на ма- теріалі запозичень імен із Галицько-Волинського літопису) письмові дже- рела відобразилися у Лч певними блоками. Ім’я Полемон стоїть «на межі» між запозиченнями з Хронографа та Галицько-Волинського літопису (перед Довспрунґом). У другому творі ім’я «Полемон» не зустрічається. Відтак мож- на припустити, що воно було взяте з хронографа. якщо враховувати тільки час написання, авторові першої редакції леґен- дарної частини (початок XVI ст.) могли бути доступні такі зводи: Хронограф за Великим викладом (ХрВв, імовірно XI ст.), Літописець еллінський і римський (ЛЕР) 1-ї та 2-ї редакцій (до середини XV ст.), Хронограф 1262 р. (ВХр.), Троїцький хронограф (Тр., початок XV ст.), Хронограф 1512 (Хр.1512, 61 Там же. – С.215 (Є); 173 (О); 145 (Р); 193 (Рум.). 62 Sealey R. Bendros mintys apie lietuvių kalbos kilmę // Tautos Praeitis. – Chicago, 1961. – T.1. – Kn.3. – P.336–337. 63 Ročka M. Mykolas Lietuvis.– Vilnius, 1988. – P.78–80. 64 Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян / Пер. В.и.Матузовой, отв. ред. А.Л.Хорошкевич. – Москва,1994. – С.45. 65 Beresnevičius G. Palemono mazgas... – P.14–20. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 16 К.В.Кириченко кінець XV ст.)66. Отже, укладач леґендарної частини міг мати списки будь- якої з цих пам’яток. Однак сума запозичень із Віленського списку Хроногра- фа 1262 р. досить переконливо говорить на користь запозичення саме з ньо- го. Відтак, і ім’я Полемон також запозичене із Хронографа 1262 р. У хронографічній традиції ім’я Полемон тісно пов’язане з Нероном. У хро- нографах Полемон з’являється у складі фраґменту «Хроніки» Іоанна Малали (Мал., Х, 1919–234), який читається в ЛЕР-167, ЛЕР-268, а також у Хронографі 1262 р.69: «Прїа жє си нєронú цр~ь вú црс~тво своє, страноу иноу. на пон^тє пjлTмона70 стратїга71 своєго, і сúтвори ю єпархú прозва ю пон^тú72 полємоньски73. Сиж нєронú любuш в ѣнєты ¾ѣ лj:-» (арк.593). Однак цих фраґментів немає ані у Тр., ані у хронографічних палеях74, що може говорити про відсутність його й у ХрВв. Немає цього фраґмента й у Хр.151275. Таким чином, із пошуків дже- рела можна виключити: ХрВв (і висхідні до нього пам’ятки), Тр. і Хр.1512. Згадка Полемона у хронографах дає нам три варіанти, звідки могло бути запозичене ім’я: 1. запозичення безпосередньо зі слов’янського перекладу Мал., який би не входив у який-небудь хронограф, а був окремою пам’яткою; 2. запозичення з ЛЕР; 3. запозичення із Хронографа 1262 р. Причому, останній варіант доцільно розбити на два підпункти – запозичене ім’я з протографа або безпосередньо з Віленського списку Хронографа 1262 р. (ВХр.). Можливість використання окремого (не хронографічного) тексту пере- кладу «Хроніки» І.Малали видається досить сумнівною. Рукописна традиція міцно пов’язує її саме із хронографами. Списків окремо переписаних книг у давньоруському перекладі поки не знайдено – усі вони входять до складу хронографів76. На використання саме хронографічного тексту може вказува- ти й те, що поряд з «Хронікою» І.Малали була використана інша пам’ятка, що також входила до складу хронографів – «Історія Іудейської війни» й.Флавія. Можна було б прийняти, що й перша, і друга кожні окремо послужили дже- релом леґендарної частини 2звВКЛ, якби не розташування тексту. Однією з найяскравіших рис римської теорії походження литовців була мотивація втечі Полемона з Риму. Леґендарна частина 2звВКЛ пропонує таку її причину: ніхто не був упевнений у безпеці свого майна та життя, оскільки Нерон «княжатом і паном рымским, шляхті й всьому посполству 66 Див.: Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – Ленинград, 1975. як зазначав О.В.Твороґов, точне датування складання хронографів установити не вдається. Однак на по- чаток XVI ст. всі ці тексти вже існували. 67 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.279 (фр.145). 68 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.294 (фр.195); Летописец Еллинский и Римский. – Т.1: Текст. – Санкт-Петербург, 1999. – С.221. 69 цит. за ВХр., різночитання за Арх. (исторический сборник, XV в., Российский государ- ствен ный архив древних актов. – Ф.181 (МГАМиД). – Оп.1. – №279. – 540 л.). 70 Арх.: полtмона. 71 Арх.: стратига. 72 Арх.: Пóнтъ. 73 Арх.: Полtмон^скыи. 74 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.262–274, 239–262. 75 ПСРЛ. – Т.22: Русский хронограф. – ч.1: Хронограф 1512. – Санкт-Петербург, 1911. 76 Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Вып.1 (XI–XIV вв.). – Ленинград, 1987. – С.472; Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.16; Истрин В.М. «Хроника» ио- анна Малалы... – С.3 (предисловие М.и.чернышёвой). Укр. іст. журн. – 2011. – №2 17Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... крывды й втиски великі чынил»77. У самому місці розташування опису «окрутенств Нерона» у тексті хронографа можна знайти вказівки на кон- кретну пам’ятку, що послужила джерелом леґендарної частини. Так, після слів «сиж нєронú любuш в ѣнєты ¾ѣ лj:-» у всіх хронографах читається різний текст. У ЛЕР-1 після цього йде фраґмент із «Хроніки» Георгія Амартола (Ам.) про Петра й Симона (Ам., 2572 – 2586)78; в ЛЕР-2 – «Про иаковѣ », теж з Ам. (26113 – 26214)79. Тільки Хронограф 1262 р. дає зовсім інше читання, а саме: фраґмент з «Історії Іудейської війни» й.Флавія (кн.ІІ, гл.13, 1–3)80. При по- рівнянні уривку з Хронограф 1262 р. та леґендарною частиною очевидне використання тут першого (підкреслено місця, які зближуються; курсивом виділено фраґменти, запозичені з іншого джерела): Віленський хронограф: (592b – 593a) Другий звід літописів ВКЛ (Рач.)1 прїажє си нєронú цр~ь вú црс~тво своє, страноу иноу. на пон^тє […]2 пjлTмона стратїга своєго, и сúтвори ю єпархú прозва ю пон^тú полємоньски. сиж нєронú любuшT в ѣнєты ¾ ѣлj:- ВTликож бTзvмїє сúтвори нєрjн~, єлико Pла показа на брата, и на жєнy, и на мтр~ь, их жє оумори гладом како на бл~горjдных моуж, привєдѣ своє жTстосєрдїє, и како сu прєв~ра на жєньски красоты, и на похоть, и како погvби оумú, n многа богатства. нн~ ѣ нє испишy. понє мню zко вс ѣм нєл ѣпо слyшат. и мы жє бл~гооумїє вдана n ба~. исписах жє zж быша сúтворTна принєм вú іюд ѣи. поставиж сє властели. на тогож фїлика иж ._г~. разбоиникú имú и началника их взємú имѣ нїє ихú. и причастникы их множство, и посла z кú цTсарєви. jн жє хvжших распu, а на стар ѣїших взєм им ѣнїє бєзчислєно. пyсти и, и ти пришєдшT, и нєjбра¾ом разбивахy. и посрѣ д града бьющT чuд. паж на праздникú, мTсuщTсu с людми, и пjд ризами хранuщT, ножа jстры, тѣ мь бодuхоу сyпостаты своu. и над падшимисu стоzхy и творuхyсu жєл ѣющT по них, ищyщT оубїєць, пTрвыиж оубїєнú. быс~ n них иjанафанú архїєр- ѣи, и по нєм мно¾и, и страх лютú jбдєржашT всu. когождо чающT смєр^ти повсu дн~и акы при ратх. єликож бTзvмїє сúт^вори нєронú3 которыи же Нерон4 был пан окрутныи а невъставичныи, иж властную матку свою и доктора своего навышшого Сэноку5 бэз кождое прычыны ку смерти прыправил, и колко раз казал м ѣсто Рымское запаливать, а ни для чого иншого, толко для того, иж бы ся тому дивовал а потеху м ѣл А княжатом и паном6 рымским, шляхте и всему посполству крывды и втиски великие чынил, для чого ж всякии подданыи его, для великого окрутенства и невставичности его, не был нихто пэвэн а ни бэзпечон не толко им ѣнеи албо скарбов, але и здоровя своего А так многие, опускаючы им ѣнья и скарбы свое, втекалися до розмаитых земль, наслядуючы справедливого упокою Где ж одно княжа рымское именем Па- ле мон7, которыи же цару8 Нерону был крев- ныи, забрался з жоною и з дѣ тми своими, и с поддаными, и скарбы своими, с которым жо княжатем пятсот шляхты, также з жонами и з д ѣтми и з многими силами и взявшы з собою одного остронома, ко- то рыи ся знал по зв ѣздах, и пошли у кораблех морем по заходу солнъца, хотечи собѣ знаити на земли м ѣстцэ слушное, гдѣ бы ся мели поселити а мешкати с покоем Примітки: 1. цит. за Списком Рачинського (ПСРЛ. – Т.35. – С.145) із наведенням найважливіших різночитань за іншими списками (Там же. – С.128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Є)). 2. У Хронографі 1262 р. у цьому місці пропущене слово «послал» (пропуск був уже у протогра- фі, оскільки в обох списках варіант однаковий). Відновлюється за ЛЕР та грецьким списком Мал. (див.: Летописец Еллинский и Римский. – Т.1. – С.221; Истрин В.М. Хроника иоанна Малалы. – Х. – 24. – Прим.7). 3. З «Історії Іудейської війни» й.Флавія: Мещерский Н.А. «история иудейской войны» иосифа Флавия в древнерусском переводе. – С.267 (кн.II, XIII, 1–3). 4. Є: Тои убо царь Нерон. 5. К: замість «Сэноку» – «своею рукою забил». 6. К: панятом. 7. К: Полемон; Є: Послесмон. 8. К, Є, О, Рум.: цесарю. 77 цит. за списком Рачинського: ПСРЛ. – Т.35. – С.145; в ін. списках змін немає: ПСРЛ. – Т.35. – 128 (К), 173 (О), 193 (Рум.), 214 (Е). 78 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.279 (фр.146). Тут і далі посилання на вид.: Истрин В.М. «Хроника» Георгия Амартола в древнем славянорусском переводе. – Т.1. – Петроград, 1920. Перше число позначає сторінку, у нижньому індексі подано рядки. 79 Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – С.294 (фр.196); Летописец Еллинский и Римский. – Т.1. – С.222. 80 Розбивка на книги та глави за вид.: Мещерский Н.А. «история иудейской войны» иосифа Флавия в древнерусском переводе. – Москва; Ленинград, 1958. – С.2679–28 (видано за Віленським хронографом). Укр. іст. журн. – 2011. – №2 18 К.В.Кириченко Ми не знайдемо у цих двох фраґментах прямої текстуальної подібності. Відсутність точних збігів, однак, не говорить про те, що текст хронографа не був використаний. Автор леґендарної частини й не прагнув до дослівного переписування своїх джерел, а переказував їх. І це корелюється із системою читання рукопису Хронографа 1262 р. Порівнюючи обидва уривки, побачимо, що майже всі мотиви втечі від Нерона прочитуються вже в «Історії Іудейської війни» й.Флавія. Відбирання «маєтків», безпричинні вбивства Нероном близьких й (що, напевно, голов- не) «шляхетних моуж», зумовлені цим страх і втеча. Доказом запозичен- ня Полемона саме із Хронографа 1262 р., а не з іншого подібного твору, може також служити й уривок із Мал., що передує Флавію. Причому саме у зв’язку цих двох уривків. У протографі ВХр. і Арх., в уривку, запозичено- му із Мал., було пропущене слово «пославши» (відновлюється за ЛЕР81 та грецьким текстом)82. У наведеній таблиці пропуск позначено квадратними дужками. Без цього слова зміст фраґмента радикально змінюється. якщо спочатку (у грецькому тексті й давньоруському перекладі) йшлося про те, що Нерон посилає свого «стратига» у новопридбану «страноу», то у прото- графі ВХр. і Арх. (Хронограф 1262 р.) ситуація змінюється з точністю до навпаки: Нерон забирає «страноу иноу. на пон^тє пjлTмона стратїга своєго». У контексті подальшого викладу подій ця втрата слова й надає той зміст, що відбився в леґендарній частині. Хронограф 1262 р. від самого свого виникнення непрямим образом пов’язується з Литвою. Найвідомішим фраґментом із нього є вставка в текст «Хроніки» І.Малали83, що містить одну з найбільш ранніх згадок про бал- тійських язичницьких богів, а також пояснення походження обряду трупо- спалення у литовців, ятвяґів, прусів, ємі та лібі (арк.27 a – 28 a)84. ця ґлоса (т.зв. вставка про Совія) не залишилася без уваги й при переписуванні хро- нографа на початку XVI ст. У списках його вона має різні заголовки. В Арх.: «Оуказъ жє поганскои прєльсти сицє ижє Совиu бг~~омú нарицают»85; у ВХр.: «Скажем +86 [вамъ]87 поганьскыu пр ѣлTсти быти сїцTво и в лит~вѣ нашTи.:- сло- ва. ні~» (27 b) (підкреслені фраґменти загальні для обох списків). Можна припустити, що різниця між заголовками викликана нерозу- мінням переписувачем ВХр. почерку протографа й спробою пояснити не- зрозумілий текст. Додання до заголовку протографа уточнення «и в лит~вѣ нашTи.:-» треба віднести до часу переписування ВХр., а не до самого про- тографа, як уважав В.Істрін88. На особливий інтерес до цієї ґлоси у ВХр. 81 Летописец Еллинский и Римский. – Т.1. – С.221. 82 Истрин В.М. «Хроника» иоанна Малалы… – Х, 24, прим.7. 83 За нею і датують укладення протографа. 84 ця ґлоса багато разів публікувалася. Остання праця, присвячена цій проблематиці: Lemeškin I. Sovijaus sakmė ir 1262 m. chronografas. – Vilnius, 2009. – 332 p. цікаво, що укладач Хронографа пропонує еллінську версію походження литовського язичництва («си ж прєлTсть сквT^рнаu прїидє в нѣ n Єлинú» (арк.27 b.)). 85 Истрин В.М. Александрия русских хронографов... – С.359. 86 Після слова «скажем» тим самим чорнилом проставлено хрест. 87 Слово «вамъ» дописане над рядком, іншим чорнилом, почерком, схожим на основний. 88 Истрин В.М. Александрия русских хронографов... – С.360–361. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 19Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. ... вказують і марґіналії: на лівому березі проставлений хрест (що означає від- ношення марґіналії до тексту після слова «скажем», де також стоїть хрест), а у хреста – пояснення до тексту: «Сє Єсть прєлєсть \| поганúскаz \| и в на- шои ли\|твѣ то сu во\|дило злоЄ \| дѣ ло и до \| вито\| вта» (чорнило інше, але по- черк схожий на основний – К.К.); «[Т]о витов~товужонy \| воирzколє сожь\| гли \| посмєрти Є и по\| томú почu\|ли пєрєс\|тава\|ти ж\|єчи\|сu» (основний почерк – К.К.) (27 b). Марґіналія тим цікавіша, що у великокнязівській канцелярії за Ґаштольда було вироблено ідеологему, пов’язану з особливим статусом Вітовта як рівноапостольного хрестителя Литви. це відобразилося, напри- клад, у «Похвалі» жиґимонту Старому89. Позначка на берегах, яка поясню- вала, що після Вітовта «почuли пєрєставати жєчисu», можливо, говорить про належність переписувача ВХр. до великокнязівської канцелярії. Усі ці зауваження до ґлоси про Совія вкрай важливі, якщо врахува- ти, що текст Хронографа 1262 р. читався дуже уважно, про що говорять численні марґіналії, підкреслення та пояснення до тексту; а також те, що Совій згадувався в тексті хронографа ще раз. Про смерть у Римі «бояри- на Авґуста» Совія говориться перед розповіддю про королів-волхвів: «Въ та жє л ѣта Сави (у ВХр.: Совїи – К.К.) н ѣкто, болuринú Антиjхиu, пришєдú сú Авгоустомú вú Римú, оумрє вú Римѣ , пороучивú памuть свою градоу сво- ємоу творити на всє приходuщєє .є ~. л ѣтú .л ~. всю дн ~ї ипєрєтїа мс ~цu игры скомрашьскыu и скоуколныu и всѣ хú борїи, сноузныхú и п ѣшихú оу рис- танїи» (537 а, Мал. IX, 177–12). Написання імені в обох випадках збігається. Уважний читач цілком міг зіставити ці два фраґменти й підтвердити вер- сію римського походження литовців. Хронограф 1262 р. не був єдиним джерелом «римської леґенди» за вер- сією 2звВКЛ. Так, наприклад, ім’я Сенеки, історія його смерті й розповідь про римські пожежі за Нерона були почерпнуті автором з іншої пам’ятки. Контамінація двох або декількох джерел – прийом, що досить часто зустрі- чається у леґендарній частині. У даному випадку із Хронографа 1262 р. було запозичено головного героя, а також цілком упізнавані хронологічні марке- ри. Те, що саме Хронограф 1262 р. послугував джерелом для хронографіч- ного введення до леґендарної частини, верифікується не тільки наявністю у тексті Полемона. Складно сказати, що ж це був за текст. Судячи зі збігу оціночних харак- теристик учинків Нерона (і послідовності викладу) у леґендарній частині та у Светонія90: смерть Клавдія, убивство матері, тітки, дружин (Октавії та Поппеї), приречення на смерть кращих мужів держави (VI, 36), безпричин- на пожежа у Римі (VI, 38), можна погодитися із припущенням С.Ровелла, що авторові було відоме «життя цезаря» («Vitae Cesarum»)91. Треба також 89 Alberto Goštauto Pagyrimas Žygimantui Senajam (1529) // Šešioliktojo amžiaus raštija. – Vilnius, 2000. – P.59–60; Варонін В. «Пахвала караля жыгімонта» Войцеха (Альбрэхта) Гаштаўта і выданне Першага статута Вялікага княства Літоўскага // Pirmasis Lietuvos Statutas ir epocha. Strаipsnių rinkinys. – P.21–34. 90 Svetonivs Tranqvillus. De vita caesarum. De poetis. VI. 33–38. Перші видання: Romae, 1470, 1471, 1472; Mediolanum, 1480; Bononia, 1488, 1493, 1506; Venetia, 1490. 91 Rowell S.C. Amžinos pretenzijos arba kaip turime skaityti elitinę literatūrą. – P.19–20. Укр. іст. журн. – 2011. – №2 20 К.В.Кириченко відзначити, що Полемон присутній у Светонія, однак контекст, в якому він згадується, зовсім не узгоджується з контекстом леґендарної частини92. як видається, вибір першопредка литовської династії зумовило за- вдання автора пов’язати Різдво й Римську імперію з литовською історією. Перші два компоненти мали велике значення для моделювання «origo lithuanorum». Різдво знаменувало початок історії, а Римська імперія була останньою зі світових держав, відповідно до середньовічної історіографії, що відобразилося й у Хронографі 1262 р. : «А jíèõ æå ñèëà (тобто римлян – К.К.) ïî âñTè âñTëTí ѣè è ítïîá ѣäїìà ªñòü èæ èçûñêàøà âñþ ªâðîïY ïîä âúñòî÷íîþ ñòðàíîþ è ïîä ïîëyíîùíûìè ñòðeè èæt ªñòü Äeíàè [...] и до Вр ѣтанїиских jстрововъ» (цит. за: ВХр., арк.598 зв.). «Полемон» опинився у дуже зручному місці тек- сту. якщо подивитися на рукопис Віленського списку, ми побачимо, що принципи роботи із джерелами, які можна було простежити на матеріалі Галицько-Волинського літопису, підтверджуються і хронографічним ма- теріалом. Відтак, можна допустити, що текст Хронографа 1262 р. був відо- мий у тому колі, де створювалася леґендарна частина 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського, і використовувався для конструювання власної історії. 92 «Розширяти та збільшувати державу у нього (Нерона – К.К.) не було ані бажання, ані надії. Навіть з Британії він думав вивести війська і не зробив цього лише з сорому показатися заздрісником батьківської слави. Тільки Понтійське царство зі згоди Полемона й Альпійське після смерті Коттія він зробив провінціями» (Svetonii. VI. 18). The article researches the interests of readers in Grand Duchy of Lithuania in early XVI. Besides certain interests of Chronograph of 1262 Vilna’s Copy author reviews the perception of delivered material and modeling own historical narrative on it.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105607
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:22:28Z
publishDate	2011
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Кириченко, К.В. 2016-08-24T17:14:17Z 2016-08-24T17:14:17Z 2011 Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.) / К.В. Кириченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 4-20. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105607 Стаття присвячена дослідженню читацьких зацікавлень у Великому князівстві Литовському початку XVI ст. Розглядаються не тільки певні інтереси читачів рукопису Віленського списку Хронографа 1262 р., але й сприйняття прочитаного та моделювання на цьому матеріалі власного історичного наративу. The article researches the interests of readers in Grand Duchy of Lithuania in early XVI. Besides certain interests of Chronograph of 1262 Vilna’s Copy author reviews the perception of delivered material and modeling own historical narrative on it. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.) Reader’s Interests in Grand Duchy of Lithuania in Early XVI and Reception of Delivered Material (by the Materials of Chronograph of 1262 Vilna’s Copy) published earlier
spellingShingle	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.) Кириченко, К.В. Історичні студії
title	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)
title_alt	Reader’s Interests in Grand Duchy of Lithuania in Early XVI and Reception of Delivered Material (by the Materials of Chronograph of 1262 Vilna’s Copy)
title_full	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)
title_fullStr	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)
title_full_unstemmed	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)
title_short	Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)
title_sort	читацькі зацікавлення у великому князівстві литовському на початку xvi ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі віленського списку хронографа 1262 р.)
topic	Історичні студії
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105607
work_keys_str_mv	AT kiričenkokv čitacʹkízacíkavlennâuvelikomuknâzívstvílitovsʹkomunapočatkuxvisttarecepcíâpročitanogonamateríalívílensʹkogospiskuhronografa1262r AT kiričenkokv readersinterestsingrandduchyoflithuaniainearlyxviandreceptionofdeliveredmaterialbythematerialsofchronographof1262vilnascopy

Читацькі зацікавлення у Великому князівстві Литовському на початку XVI ст. та рецепція прочитаного (на матеріалі Віленського списку Хронографа 1262 р.)

Institution

Ähnliche Einträge