Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
У статті розкривається сутність румунської політики рехристиянізації населення окупованих українських земель у межиріччі Південного Бугу та Дністра (губернаторство Трансністрія) у період 1941–1944 рр. The article reveals the essence of Romanian politics of rechristianization population of the occ...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105612 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) / М.І. Михайлуца // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 80-90. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105612 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Михайлуца, М.І. 2016-08-24T17:15:27Z 2016-08-24T17:15:27Z 2011 Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) / М.І. Михайлуца // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 80-90. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105612 У статті розкривається сутність румунської політики рехристиянізації населення окупованих українських земель у межиріччі Південного Бугу та Дністра (губернаторство Трансністрія) у період 1941–1944 рр. The article reveals the essence of Romanian politics of rechristianization population of the occupied Ukrainian lands between the Dnister and Southern Buh (Governorate Transnistria) in the period 1941–1944. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) Religion Life Arrangement in Transnistria Governorate (1941–1944) published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) |
| spellingShingle |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) Михайлуца, М.І. Історичні студії |
| title_short |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) |
| title_full |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) |
| title_fullStr |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) |
| title_sort |
організація релігійного життя в губернаторстві трансністрія (1941–1944 рр.) |
| author |
Михайлуца, М.І. |
| author_facet |
Михайлуца, М.І. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| title_alt |
Religion Life Arrangement in Transnistria Governorate (1941–1944) |
| description |
У статті розкривається сутність румунської політики рехристиянізації
населення окупованих українських земель у межиріччі Південного Бугу та
Дністра (губернаторство Трансністрія) у період 1941–1944 рр.
The article reveals the essence of Romanian politics of rechristianization population
of the occupied Ukrainian lands between the Dnister and Southern Buh (Governorate
Transnistria) in the period 1941–1944.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105612 |
| citation_txt |
Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) / М.І. Михайлуца // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 80-90. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mihailucamí organízacíârelígíinogožittâvgubernatorstvítransnístríâ19411944rr AT mihailucamí religionlifearrangementintransnistriagovernorate19411944 |
| first_indexed |
2025-11-27T08:29:10Z |
| last_indexed |
2025-11-27T08:29:10Z |
| _version_ |
1850805925470797824 |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
м.І.михАйЛуцА*
ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЛІГІйНОГО ЖИТТЯ
В ГУбЕРНАТОРСТВІ ТРАНСНІСТРІЯ (1941–1944 рр.)
У статті розкривається сутність румунської політики рехристиянізації
населення окупованих українських земель у межиріччі Південного Бугу та
Дністра (губернаторство Трансністрія) у період 1941–1944 рр.
Формування національної церкви сьогодні неможливе без оволодіння
історичним досвідом існування православ’я в роки Другої світової війни і,
водночас, розуміння сутності й характерних особливостей духовно-релігій-
них процесів, що відбувалися в різних регіонах України, у тому числі й
на Півдні.
Останнім часом у румунській (ж.Єнаке, М.Пекураріу, Д.Ставараке й
Ґ.Василеску)1, молдавській (О.Веренка, А.Морару, Р.Соловей)2, російській
(М.Шкаровський)3 та західній (А.Даллін, А.жуковський)4 історіографії
жваве зацікавлення викликає вивчення церковно-релігійного життя на
південно-західних теренах України, і, зокрема, в адміністрованому ру-
мунами впродовж 1941-1944 рр. (у відповідності з німецько-румунським
договором, підписаним у Бендерах 30 серпня 1941 р.) губернаторстві
Трансністрія (рум. Transnistria, або Задністров’я), що охоплювало меж-
иріччя Дністра й Південного Бугу (близько 40 000 км2, 2,2 млн мешкан-
ців, 13 повітів) – від узбережжя чорного моря на півдні до річок Лядової
й Рову на півночі. Однак більшість зарубіжних істориків або обходять
стороною «українське питання» в релігійній сфері, як, власне, й етнокон-
фесійні стосунки в регіоні взагалі, або згладжують сутність окупаційної
політики, що здійснювалася шляхом уніфікації церковного життя за ру-
мунським взірцем.
1 Enache G. Activitatea preoţilor din mitropolia Olteniei in cadrul Misiunii Ortodoxe Române
dîn Transnistria // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний ви-
міри: Зб. наук. праць ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10-11 квіт. 2009 р. - Одеса, 2009. - С.90-
96; Pǎcurariu M. Istoria Bisericii Ortodoxe Române. – Galaţi, 1996; Idem. Istoria Bisericii Ortodoxe
Române. – Vol.ІІІ. - Bucureşti, 1997; Stavarache D., Vasilescu G. Misiunea bisericeascǎ Românǎ in
Transnistria (1941-1944) // Document, buletinul Arhivelor Militare Române. – 1998. – №2/3. – Р.48-53.
2 Verenca O. Administraţia civilǎ românǎ în Transnistria. – Chişinǎu, 1993; Moraru A. Istoria
românilor. Basarabia şi Transnistria. 1812-1993. – Chişinǎu, 1995; Solovei R. Activitatea
Guvernamintului Transnistriei on domeniul social-economic şi cultural: 19 auq. 1941 – 29 ian.
1944. – Iaşi, 2004.
3 Шкаровский М. Нацистская Германия и православная церковь. Немецкая политика по
отношению к православной церкви и религиозное возрождение на оккупированной террито-
рии СССР. – Москва, 2002; Его же. Крест и свастика. Нацистская Германия и православная
церковь. - Москва, 2007; Shkarovskij M. Die Kirchenpolitik des Dritten Reiches gegenüber den
orthodoxen Kirchen in Osteuropa (1939–1945). – Münster, 2004.
4 Dallin A. Odessa, 1941-1944: A case staid of soviet territory under foreign rule [Електронний ре-
сурс]: http://www.odessitclub.org/en/archives/dallin/chapter_4.html#Church; Жуковський А. Україн-
ські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина
Бессарабії і Трансністрія, 1941-1944 // Український історик. - 1987. - ч.1/4 (93/96). - С.83-96.
* Михайлуца Микола Іванович – доктор історичних наук, завідувач кафедри українознавства
Одеського національного морського університету.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
81Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
Оскільки в масиві вітчизняної наукової літератури (за винятком автора
цієї статті5) відсутні комплексні праці, в яких досліджується релігійна по-
літика окупаційної влади в Трансністрії, спробуємо визначити сутнісні риси
реалі зації експансіоністської доктрини «рехристиянізації по-румунськи»
щодо конфесій та місцевого населення.
Від 15 серпня 1941 р. проблемами у сфері релігійних інтересів Румунії
на захоплених трансністрійських землях опікувався своєрідний церковно-
релігійний орган – Румунська православна місія в Трансністрії (Misiunea
Оrtodoxǎ Românǎ în Transnistria) (далі – РПМТ)6. Очолив її монастирський
старець архімандрит Юлій (Скрібан). Із вересня 1941 р. місія розташову-
валась у Тирасполі й підпорядковувалася штабу румунської армії, хоча й
перебувала в духовній юрисдикції Священного Синоду Румунської право-
славної церкви. Структурно складалася з канцелярії, 13 повітових прото-
ієрейств і 63 районних субпротоієреїв7. У жовтні 1942 р. керівництво РПМТ
перебралося до Одеси. Однак, архімандрит Юлій, упроваджуючи румуніза-
цію релігійного життя на окупованих землях із вересня 1941 р. до листопада
1942 р., зовсім не знався на справах слов’янських8. Орієнтуючись переважно
на молдавське (румунське) населення, він не знайшов порозуміння із пред-
ставниками місцевого кліру Російської православної церкви та інших кон-
фесій (живісти, липківці та ін.).
У грудні 1942 р. новим духовним провідником Трансністрії став колиш-
ній єпископ Хотина і митрополит Буковини Віссаріон (Пую). Навчання у
Київській духовній академії (1908-1909 рр.), архіпастирське служіння в
Україні, відкритий лист-протест на ім’я й.Сталіна із приводу переслідувань
духівництва у СРСР (1939 р.)9 вплинули на його погляди щодо ролі право-
славної церкви в умовах воєнного протиборства. Звернення новопризначе-
ного митрополита до мирян російською мовою свідчило про зміну політики
християнізації у напрямку зближення зі слов’янським православним насе-
ленням. Саме тоді Віссаріон зауважив: «Мені рівно близькі й дорогі всі діти
православної церкви, усіх їх я повинен вести до спасіння»10.
Митрополит Віссаріон розпочав реформи. Територіально велику і спе-
цифічну у конфесійному плані Трансністрію поділили на три вікаріати:
Одеський, Балтський і Тульчинський. Така реорганізація передбачала
зміцнення релігійних інституцій у центрі й на периферії, утворення канце-
лярії, підбір кадрів тощо. Одеська примарія утворила окрему дирекцію, що
займалася релігійними справами. У відремонтованому колишньому єпар-
хіальному палаці на розі жуковського, 38 й Олександрівського проспекту
розташовувалася резиденція голови місії та канцелярія.
5 Див.: Михайлуца М.І. Релігійна політика румунської окупаційної влади в Південній
Бессарабії і Трансністрії (кінець 1930-1944 рр.). - Одеса, 2006. - 237 с.; Його ж. Православна
церква на Півдні України в роки Другої світової війни (1939-1945). - Одеса, 2008. - 392 с.
6 Transnistria Сreştină (Bucureşti). - 1942. - №1. - Р.22; Solovei R. Activitatea Guvernamintului
Transnistriei... - Р.114; Petcu А.N. Misiunea Оrtodoxǎ Românǎ în Transnistria... – Р.289.
7 Transnistria Сreştină. – 1942. - №1. - Р.30.
8 Dallin A. Odessa, 1941–1944: A case staid of soviet territory under foreign rule.
9 Молва. - 1942. - 2, 8, 12, 25 декабря.
10 Молва. - 1942. - 12 декабря.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
82 М.І.Михайлуца
За період правління – від 16 листопада 1942 р. і до самого подання у
відставку (14 грудня 1943 р.) через «надзвичайно проросійські»11 погляди
у методах навернення населення Трансністрії митрополит Віссаріон ревно
впроваджував християнство на підлеглих йому землях12. Із грудня 1943 р. і
до березня 1944 р. останнім шефом місії був колишній вікарій Антін (Ніка),
який репрезентував крайні румунізаторські ідеї.
Політика правлячої верхівки Румунії накладала відбиток на організа-
цію релігійного життя в губернаторстві. Констатуючи, що «населення між
Дністром і Південним Бугом було спаплюжене більшовицьким безбожниц т -
вом і позбавлене християнської віри»13, кондукетор (аналог фюрера або
дуче; рум. conducător) й.Антонеску в перші дні воєнної кампанії проти
СРСР наголошував на повторному відкритті церков, а декретом від 19 серп-
ня 1941 р. священики зобов’язувалися «навертати до християнства народи
Трансністрії». Не залишалася осторонь планів керівництва держави й ру-
мунська патріархія, тож ще до остаточного захоплення території патріарх
Никодим зустрічався з й.Антонеску з приводу узгодження питань рехристи-
янізації задністровських теренів. Із цієї причини предстоятель Румунської
православної церкви визначив завдання перебрати на себе провідну роль,
яку раніше відігравала тут російська церква. Підкоривши собі всі місцеві
парафії, він намагався здійснювати одноосібне духовне правління. Інтереси
ж українського населення нова влада повністю ігнорувала. В одному з уря-
дових обіжників, адресованих місцевим префектам (15 лютого 1942 р.),
містилися вказівки рішуче діяти проти «будь-якої національної україн-
ської тенденції»14. як й.Антонеску наказував висилати з губернаторства
«українських шовіністів» і кожного, хто якимось чином підтримує «україн-
ський націоналізм»15, так і цивільний губернатор Трансністрії професор
Ґ.Алексяну продовжував цю ж політику, спрямовану проти всього україн-
ського, у тому числі й українізації місцевих церков та парафій. У березні
1942 р. він видав таємне розпорядження префектам про ліквідацію будь-
якої діяльності, навіть культурної, яка тяжіла до відродження незалежної
України16. У результаті специфічної релігійної політики, що виходила з да-
лекосяжних анексіоністських планів Румунії, в українського населення, як
і в представників інших народів, що мешкали в губернаторстві, мав бути
лише один «вибір» – румунське православ’я. Отже, діяльність РПМТ вияви-
лася цілком спрямованою на уніфікацію релігійного життя у місцевих па-
рафіях із принципами, що становили основу державно-церковних стосунків
у самій Румунії.
Першочерговим завданням місії стало відновлення та налагодження ді-
яльності культових споруд на території Трансністрії. Без цього румунські
11 Dallin A. Odessa, 1941-1944: A case staid of soviet territory under foreign rule. - P.160-164 ???.
12 Petcu А.N. 1942–1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe Române in Transnistria // Studii şi
materiale de istorie contemporanǎ. – 2002. – Vol.1. - Р.290.
13 Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф.110. – Оп.1. – Спр.744. – Арк.1.
14 Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО). – Ф.Р-2178 сч. - Оп.1 с. - Спр.2. -
Арк.21.
15 Там само. – Спр.31. – Арк.6.
16 Див.: Там само. – Ф.Р-2358 сч. – Оп.1 с. – Спр.10.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
83Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
ортодокси не бачили перспективи позитивних змін у духовному житті оку-
пованих територій, а відтак і підтримки політики румунської влади з боку
місцевого люду, що навертався до релігії. Недаремно у звіті від 31 грудня
1941 р. архімандрит Юлій підкреслював: «Характерний сучасний феномен
у Трансністрії - тріумфальне повернення народу до віри. Повсюдно віднов-
люють церкви і освячують сплюндровані вівтарі. Ікони і хоругви, прихова-
ні колись із турботою, стоять зараз на почесних місцях»17. РПМТ започат-
кувала інспектування стану парафіяльних церков і монастирів у повітах
провінції; складання реєстру культових споруд; інвентаризацію церковних
та монастирських будівель і власності релігійних громад; повернення віді-
браного більшовицькою владою майна, яке належало єпархіям та церквам;
відкриття й освячення діючих і відремонтованих церков тощо.
У зборі інформації про релігійний стан із підлеглих місцевостей основ-
ну роль відігравали повітові префектури. Вони мали більше можливостей,
регламентованих розпорядженнями губернатора, аніж духівництво. Так,
22 липня 1942 р. префект Голтського повіту вимагав від претур, примарій
і протоієрейства скласти й надіслати до префектури належним чином задо-
кументовану, підтверджену і докладну інформацію18. Зі зміною керівництва
місії з листопада 1942 р. активізувалася робота у напрямку обліку та інвен-
таризації церков. Митрополит Віссаріон із цього приводу особисто направ-
ляв інструктивні листи до повітових протоієрейств19. Загалом зібрана з місць
інформація показала невтішну картину. У межах Трансністрії 363 церковні
споруди виявилися закритими, 269 частково, а 258 – повністю знищені20.
Православні, що відчували потребу у духовному очищенні від атеїстич-
ної пропаганди, комуністичного ідеологічного пресу стали ініціаторами від-
будови та реконструкції соборів, сільських парафіяльних церков, молитовних
будинків. З ініціативи активістів релігійних громад скликалися збори, оби-
ралися церковні комітети (хоч румунська влада й тримала їх під контролем),
створювалися громадські фонди для відбудови храмів21. Місіонерська полі-
тика румунів збігалася із бажанням населення краю до відродження христи-
янської віри. члени громад, наскільки їм дозволяло матеріальне становище,
здійснювали підтримку церкви. У звіті отця Іоанна (Козловського), свяще-
ника Свято-Покровського храму с. Боково, відзначалося: «Не тільки пропо-
віді допомагають, а й певне значення мають читання житій святих. Народ із
великою щирістю жертвує частку на відбудову та благоустрій храму»22.
У містах ремонтні роботи не припинялися навіть узимку. якщо у лис-
топаді 1941 р. в Одесі проходили богослужіння лише в кафедральному со-
борі Св. Іллі і 4 церквах, то за зиму 1942 р. вже було відремонтовано і діяло
15 храмів, а наприкінці року – 22 церкви і 3 монастиря23. Щоби увічнити
17 Transnistria Сreştină. - 1942. - №1. - Р.22-23.
18 ДАМО. - Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.3.
19 Там само. – Спр.7. - Арк.59-59 зв.
20 Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei... - Р.114.
21 ДАМО. - Ф.Р-1588. – Оп.1. - Спр.152. - Арк.3; Спр.147. - Арк.25–27, 31.
22 Там само. - Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.67.
23 Transnistria Сreştină. - 1942. - №1. - Р.34.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
84 М.І.Михайлуца
плоди своєї християнізаторської діяльності, керівництво РПМТ видало роз-
порядження №6808 від 9 жовтня 1942 р. про створення єдиного фотоальбо-
му відбудованих церков, релігійних будівель, осередків культури, святко-
вих заходів тощо24.
Румунська православна місія в Трансністрії займалася організацій-
но-технічними, архітектурно-будівельними питаннями, навіть ставила за
мету відновити знищений у 1936 р. більшовиками Спасо-Преображенський
кафедральний собор в Одесі25. Для організації на культових спорудах рес-
тавраційних та будівельних робіт спрямовувалися значні кошти, що під-
тверджують фінансові звіти26. Влада Трансністрії навіть відкрила спеці-
альний рахунок, на якому акумулювалося 336 075 RKKS27. Для реставрації
Успенського кафедрального собору було виділено 55 000 RKKS28. Натомість
на периферії весь тягар відбудови храмів лягав на плечі парафіян. Так, у
березні 1943 р. на побудову нової церкви у журавці Олександрфельдського
району збирали кошти як жителі села, так і прилеглих Марківки та
Дмитрівки29. Лише православні присілка Дмитрівка на цю справу дали
7530 марок30.
Наприкінці 1943 р., на другий рік румунського адміністрування в
Трансністрії, 474 храми було відновлено й освячено, 118 церков ремонту-
валися, 41 – будувалася, а 258 ще перебували у зруйнованому стані. Діяло
також 119 молитовних будинків, а 16 – будувалися31.
Відбудовувалися і починали функціонувати монастирські осередки.
У перший рік діяльності місії було відкрито 9 монастирів: Св. Пантелеймона
і Св. Марії Магдалини (в Одесі), Св. Антонія (с. Осипівка поблизу Дубоссар),
Св. Трійці (Балта), а також у Шаргороді (Могилівський повіт), Св. Михаїла-
архангела та Успіння Пресвятої Богородиці (на Великому Фонтані в околи-
цях Одеси), Св. Флорина в Бершаді (Балтський повіт), а також скит у селі
Липецьке (під Рибницею). чотири останні виконували лише функції пара-
фіяльних церков. Проте у монастирях Трансністрії мешкало лише 62 особи,
із них 29 ченців і 33 черниці32. У чотирьох із дев’яти чернечих осередків було
по 2-3 особи.
Своєрідною сторінкою релігійного життя регіону був ритуал освячення
храмів і молитовних будинків. Румунські ієреї намагалися «очистити від
нечистого духу» ті церковні будівлі, що були сплюндровані безбожниками.
24 Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф.Р-2270 сч. - Оп.1 с. - Спр.2. -
Арк.35.
25 Одесса. – 1942. – 16 мая.
26 ДАОО. – Ф.Р-2270 сч. - Оп.1 с. - Спр.12. - Арк.3, 6, 74.
27 RKKS (нім. Reichskreditkassenscheine – кредитний казначейський білет Райху) – спеці-
альні гроші, запроваджені на окупованих Німеччиною територіях, теоретично прирівнювали-
ся до райхсмарок – офіційної валюти Третього Райху. На території Трансністрії в обігу одно-
часно були RKKS, німецькі райхсмарки, румунські леї і радянські рублі (причому, роздрібною
монетою слугували винятково радянські копійки). За офіційним співвідношенням, 1 RKKS
дорівнював 10 рублям або 60 леям.
28 ДАОО. – Ф.Р-2270 сч. - Оп.1 с. - Спр.12. - Арк.3, 74.
29 ДАМО. - Ф.Р-1588. - Оп.4. - Спр.97. - Арк.25.
30 Там само. – Ф.Р-1028. - Оп.1. - Спр.58. - Арк.407.
31 Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei... – Р.119.
32 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.49.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
85Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
цей обряд спочатку відбувався за спрощеною формою, безпосередньо самим
парафіяльним священиком, а з осені 1942 р. храми освячувалися, як пра-
вило, за типовим сценарієм, розробленим і направленим до протоієрейств
та субпротоієрейств33. Освячення святих місць проходило у більшості насе-
лених пунктів Трансністрії – Балті, Голті, Слободзеї, Рибниці, Моловатій,
Овідіополі, Очакові, Одесі, Тульчині та ін.
Відновлення храмів відчутно загострило дефіцит церковно-культового
начиння. Тоді до церков і соборів почали повертатися десятки цінних ста-
ровинних ікон та інші церковні раритети з музейних фондів34. Іноді віруючі
зносили все, що було збережено, і майже повністю укомплектовували храми,
забезпечували священика всім необхідним для відправлення релігійного об-
ряду. Так, жителі с. Акмечетки Доманівського району для служби Божої в
Івано-Богословській церкві за інвентарним описом35, складеним протоієреєм
І.Базилевським 1 квітня 1943 р., зібрали 18 великих і 6 малих старовинних
ікон, Євангеліє, хрест, кадило, жертовник, два комплекти риз, плащани-
цю, 2 хоругви, 5 аналоїв, 3 підсвічники, водосвятні та вази для освячення
хлібів тощо. Однак такий випадок радше був винятком. Загалом предметів
церковного вжитку бракувало. РПМТ намагалася вирішити і цю пробле-
му. У 1942 р. в Одесі було відкрито свічну фабрику36, а Товариство одеських
художників налагодило масовий випуск хоругв, хрестів та ікон37, у серпні
1943 р. в адміністративному центрі губернаторства було відкрито крамницю
церковного начиння, де продавалися ікони відомих іконописців Максименка,
Михеєва, Гулинського та інших38. У протоієрействі Голтського повіту потреби
храмів і монастирів обслуговували 2 церковних ательє та 1 фабрика свічок39.
У Балтському повіті, на території чоловічого монастиря, також було відкрито
свічкове підприємство й ательє з продажу культових речей40.
Контрвекторне ставлення РПМТ до церковно-національного питан-
ня призводило до ігнорування інтересів українського етносу. Власне ре-
лігійна політика в Південній Бессарабії з її румунізаторськими методами
й антиукраїнською спрямованістю чітко віддзеркалювалася на теренах
Трансністрії. Її реалізація відбувалася у напрямах, визначених екзархатом
Румунської православної церкви, а саме – налагодження діяльності тим-
часових місіонерських груп із Трансільванії, Буковини та Бессарабії, ство-
рення та укорінення постійних осередків із прибульців-місіонерів, а також
навернення пастирів із місцевого кліру, які за радянської влади були від-
лучені від служіння.
У вересні – жовтні 1941 р. до Трансністрії прибули 16 місіонерів із Румунії,
у грудні – ще 55 із Кишинівської архієпископії41. Їм доручалося протягом
33 ДАМО. - Ф.Р-1028. - Оп.1. - Спр.58. - Арк.261, 264-265, 271.
34 Одесса. – 1942. – 8 мая.
35 ДАМО. - Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.19-22.
36 Одесса. – 1942. – 24 марта.
37 Там же. – 17 мая.
38 Буг. – 1943. – 31 августа.
39 ДАМО. – Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.18-18 зв.
40 Transnistria Сreştină. - 1942. - №1. - Р.55.
41 Ibid. - Р.23.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
86 М.І.Михайлуца
місяця «поселити в душах віруючих радість від свята Різдва Христового».
Місіонери відправляли релігійні служби, читали проповіді, проводили масо-
ві хрещення, вінчання, поховання, роздавали духовну літературу, натільні
хрестики тощо. Кульмінаційним моментом у діяльності цих місіонерських
груп було освячення храмів, що відкривалися. Так, наприкінці 1941 р. в ме-
жах губернаторства було освячено 32 старі церкви. Проте, ці місіонери орієн-
тувалися переважно на молдавське населення, яке самі румуни сприймали
як етнічно споріднене, та мало опікувалися проблемами парафіян-українців.
Із цієї причини в 1942 р. з’їзд благочинних Трансністрії вирішив залучити
до місіонерської роботи «найбільш досвідчених представників духівництва
зі Старого Королівства (власне Румунії – М.М.), із Бессарабії, які володіють
російською мовою та знають місцеві звичаї»42. Невдовзі до губернаторства
прибули 63 священики, 1 диякон і 2 кантори43.
Виказували бажання приступити до пастирської діяльності і представ-
ники місцевого православного духівництва. Лише за період із квітня 1942
до березня 1943 рр. на ім’я протоієрея Голтського повіту подібних заяв було
подано 2444. Про активізацію релігійного життя в Трансністрії свідчило те,
що у березні 1942 р. нараховувалося понад 150 бажаючих місцевих свяще-
нослужителів, хоча документально змогли підтвердити своє право на духов-
ну діяльність лише 19 священиків, 3 диякони й 8 канторів45. Прихильники
дореволюційної тихонівської й «живої церкви», пройшовши через каяття та
єпитимію, переважно й потрапляли на службу до РПМТ. Місцеві свяще-
ники перебували у гіршому становищі, аніж місіонери з Румунії. Останні
користувалися певними пільгами й отримували зарплатню, більшу на 20–
30 RKKS46. Левовій частці претендентів на поновлення в сані РПМТ від-
мовляла через похилий вік, відсутність духовної освіти, недовіру до свяще-
ників, висвячених за більшовицького режиму тощо.
Неоднозначним було ставлення місії до панотців УАПц. Представники
ієрархії митрополита В.Липківського підпадали під жорсткий тиск як із
боку парафіяльних священиків інших конфесій, так і з боку румунської цер-
ковної адміністрації. Зростання кількості парафій автокефалів обурювало
прихильників румунізації, що проявлялося у доносах, скаргах та листах до
повітових релігійних чиновників. Прикладом міжконфесійної боротьби є
лист протоієрея Кіндрата Мощенка на ім’я благочинного Голтського повіту
о. Іоанна від 11 липня 1942 р.47, в якому висловлюється застереження сто-
совно організації священиками М.Климентієвим та П.Величком приходів
УАПц у селах Секретарка, Ольвіополь та ін. Справи липківців направляли-
ся на розгляд Священного Синоду. Такі факти не залишалися поза крити-
кою української самостійницької преси, особливо часопису «Ідея і чин»48.
42 Одесса. – 1942. – 12 мая.
43 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.25.
44 ДАМО. – Ф.Р-2704. – Оп.1. – Спр.2, 4, 7.
45 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.25; Solovei R. Activitatea Guvernamintului
Transnistriei... – Р.115.
46 Див.: ДАОО. – Ф.Р-2270 сч. – Оп.1 с. – Спр.4. – Арк.6.
47 ДАМО. – Ф.Р-2178. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.16.
48 Ідея і чин. – 1943. – №4. – С.27.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
87Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
Українофобія румунських місіонерів особливо простежувалася на
прикладах забезпеченості українських парафій духівництвом. Попри те,
що у березні 1942 р. збільшилася кількість церковнослужителів на при-
ходах до 28549 (з яких 203 священики, 15 дияконів і 67 канторів), укра-
їнські повіти залишалися без кліру. Взявши до уваги, що із 607 парафій
лише у 62 мешкали румуни (молдавани), 98 були мішаними, а населення
477 парафій становили українці, росіяни та болгари50, спостерігаємо ви-
разну священицьку диспропорцію не на користь слов’янського населення.
Нехтування інтересами українців давалося взнаки у провінціях, де вони
компактно проживали. Так, у січні 1942 р. на весь Голтський повіт було
лише 8 священиків51, Овідіопольський – 7, Очаківський – 6, Березівський –
лише 4 панотця52. Украй складною була ситуація у Веселинівській волості
Березівського повіту, де один священик обслуговував 50 сіл53. Натомість,
приходи з переважаючим молдавським населенням укомплектовувалися іє-
реями повністю. У Тираспольському, Дубоссарському, Рибницькому повітах
було 103 клірика, - майже третина від усієї кількості священнослужителів
губернаторства.
Неабияк непокоїло румунських ортодоксів зростання впливу «малих
конфесій», безкомпромісної боротьби з якими вимагала політика релігій-
ної уніфікації. Найбільш поширеними з них на території губернаторства
були громади євангелістів, адвентистів сьомого дня, баптистів, штундис-
тів, богомольців, драконівців, старообрядців-безпопівців, інокентіївців та
ін. Зосереджуючись переважно в Ананіївському, Балтському, Голтському
та Тульчинському повітах, вони були представлені незначною чисельніс-
тю, у межах 2%, від населення деяких волостей. Так, у 1942–1943 рр. у
Любашівській та Кривоозерській волостях на 50 тис. українців, 3916 мол-
даван (румунів), 153 німця було зареєстровано 143 баптисти, 102 єванге-
лісти й 3 штундисти54; у Тульчинському повіті – євангельських християн
було 255 осіб, адвентистів сьомого дня – 42, баптистів – 11, штундистів – 955.
У селах Нова Гора (216 осіб) та Руська чернашівка (300 осіб) жили старо-
обрядці (безпопівці). У списках Маринівської примарії Доманівської волості
на 15 липня 1943 р. фіксувалося 102 євангеліста56.
Румунська адміністрація постійно наголошувала на необхідності бороть-
би із «сектантством», викоріненні й обмеженні його впливу в межах право-
славних парафій57. Серед ревних захисників ортодоксії у Тульчинському по-
віті був протоієрей Федір Кукульський, направлений туди у січні 1942 р. в
числі 23 священиків-місіонерів58. У Балті осередком боротьби за «повернення
49 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.30, 48.
50 Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei... – Р.117.
51 ДАМО.– Ф.Р-2704. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.32–33, 49, 51.
52 Transnistria Сreştină. - 1942. - №1. - Р.48.
53 Ibid. – Р.30.
54 ДАМО. – Ф.Р-2704. – Оп.1. – Спр.16. – Арк.1–17.
55 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.33.
56 ДАМО. – Ф.Р-2704. – Оп1. – Спр.12. – Арк.13–18.
57 Одесса. - 1942. - 24 марта.
58 ДАМО. – Ф.Р-2178. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.36.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
88 М.І.Михайлуца
баптистів до лона православ’я» був монастир Святої Трійці, який уже за
румунського володарювання відродив і очолив ігумен Зосима (черкез). 30
грудня 1942 р. уряд ухвалив «драконівський» закон за №927 про ліквідацію
всіх «релігійних сект» та заборонив утворення нових релігійних об’єднань59.
Уся власність та майно «сект» конфісковувались, а тим, хто їм сприяв, загро-
жувало від 1 до 3 років таборів60. Попри такі жорсткі заходи повністю вико-
рінити «сектантство» у повітовій глибинці не вдавалося. На початку 1944 р.
в селах Голтського повіту все ще функціонували баптистські осередки: у
Врадіївському районі – 15 осіб, Доманівському – 51 особа, Кривоозерському
районі – 861.
Не надто румунські єпархіальні чиновники поважали й відзначення на-
селенням релігійних свят за старим стилем. У губернаторстві проводилося
повне ототожнення термінів відправляння культових свят відповідно до ка-
лендаря Румунської православної церкви. Згідно з розпорядженням влас-
тей Трансністрії №7219 від 23 грудня 1941 р., відзначення Різдва, Нового
Року й Хрещення мало відбуватися за новим стилем62. У лютому 1943 р.
митрополит Віссаріон направив у повіти листа, в якому вимагав, щоби всі
священики служили лише за новим календарем63. До тих, хто ухилявся від
дотримання канонічних правил, після свят передбачалося вжити суворих
заходів впливу.
Уніфікації зазнали також і богослужебні книги (наприклад: «Закон
Божий» (Одеса, 1942), «Молитвослов» (Одеса, 1943) та ін.)64. Із цієї причини
РПМТ усю увагу спрямовувала на організацію викладання релігії у шко-
лах, відповідне виховання підростаючого покоління тощо. У лютому 1942 р.
було організовано школи для викладачів катехізису в Тирасполі, Голті та
Овідіополі. Їх програма передбачала «євангелізацію й навернення до хрис-
тиянства шкільної та позашкільної молоді»65. Проте справі християнізації
школи заважала стара метода заучування розділів богослужебних книг ма-
лозрозумілою церковнослов’янською мовою, а також спротив молодих атеїс-
тично налаштованих учителів.
У 1942 р. в Одесі було відкрито духовну семінарію з безкоштовним на-
вчанням і повним пансіоном66, викладання в ній велося російською мо-
вою – на відміну від Дубоссарської семінарії, де застосовувалася румунська.
У Голті на початку 1943 р. відкрилися короткотермінові курси з підготовки
священнослужителів, псаломщиків та катехізисів67.
Брак молитовних книг, церковно-історичної та богословської літера-
тури змусив РПМТ видрукувати: 25 тис. книжечок для молитов, 3 тис.
примірників «журнала для детей», стільки ж «журнала для юношества»,
59 Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei... – Р.183.
60 Ibid. – Р.122.
61 ДАОО. – Ф.Р-2270 сч. – Оп.1 с. – Спр.22. – Арк.1–1 зв., 2.
62 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.27.
63 ДАМО. – Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.49; Прибугские известия. – 1943. – 2 апреля.
64 Закон Божий. – Одесса, 1942.
65 Одесса. – 1942. – 24 марта.
66 Молва. - 1942. - 14 января.
67 ДАМО. - Ф.Р-2704. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.57.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
89Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.)
№1 «Христос Воскресе» накладом 43 тис. примірників, №1–5 «Христианской
жизни» в кількості 86 тис. примірників, 20 чисел «Христианского вестника»
загальним тиражем 630 тис. примірників тощо68. Наприкінці грудня 1942 р.
було підготовлено настінний «церковный календарь Транснистрии на 1943
год» обсягом майже 100 сторінок69. Накладом 50 тис. примірників вийшов
збірник «Земне життя Спасителя» та ін.70 Видаючи духовну літературу,
РПМТ намагалася дотримуватися старих канонічних норм слов’янських
передруків. Так, «Молитвослов», що вийшов 1943 р. в Одесі, був відтворен-
ням видання 1912 р. Друк у значних кількостях румуно- й російськомовної
літератури свідчив, з одного боку, про потребу населення у християнській
літературі, а, з іншого, про відверте нехтування Румунською православною
місією в Трансністрії національними інтересами українців, які становили
переважну більшість населення губернаторства.
Відроджуючи церковне життя й укорінюючи свій авторитет, румуни
ви ко рис товували дієві методи впливу на побожну частину населення.
Особ лива роль відводилася організації допомоги кліру, сім’ям священо с лу -
жителів, що постраждали від сталінських репресій. Злидні та випадки
«голодної смерті»71 серед простих вірян змушували церковників офірува-
ти. Напередодні Різдва 1942 р. в архіпастирському зверненні митрополит
Віссаріон запропонував православним «відчути радість християнську від
передачі зекономлених грошей бідним людям»72. центром благодійності був
одеський кафедральний собор Св. Іллі, де наприкінці 1942 р. виник благо-
дійний комітет, очолюваний настоятелем храму о. Іринеєм. Протягом лис-
топада – грудня до нього надійшло понад 1200 марок73. Одеське релігійне
товариство Кирила і Мефодія для бідних верств населення зібрало понад
1000 марок74. У перший день Різдва Христового в 10 православних храмах
Одеси передбачалося роздати 835 обідів75. 25 грудня 1942 р. на стадіоні в
Олександрівському парку кілька тисяч маленьких одеситів отримали пода-
рунки. На цій акції був присутній митрополит Віссаріон. Після врочистого
молебню близько тисячі дітей та їхніх батьків узяли участь у святковому
обіді, що складався з трьох страв76.
Убиваючи тисячі людей й грабуючи завойовані землі, румунська оку-
паційна адміністрація за підтримки церкви водночас намагалася прояви-
ти «християнську турботу» про підлегле трансністрійське населення. Так,
щоби надати поштовх єпархіальному життю на теренах Березівського по-
віту організовувалися єпархіальні консиліуми, а для допомоги нужденним
виникли благодійні комітети77. Майже в усіх селах Кривоозерського округу
68 Див.: Petcu A.N. 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe Române... - P.306; Solovei R.
Activitatea Guvernamintului Transnistriei... - Р.118.
69 Молва. - 1942. - 23 декабря.
70 Буг. – 1943. – 19 июля.
71 Див.: Молва. - 1942. - 1 декабря.
72 Там же. - 18 декабря.
73 Там же. - 8 декабря.
74 Одесса. - 1942. - 5 апреля.
75 Молва. - 1942. - 24 декабря.
76 Там же. - 29 декабря.
77 Transnistria Сreştină. – 1942. – №1. – Р.52.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
90 М.І.Михайлуца
Голтського повіту в лютому 1943 р. РПМТ відкрила кухні й комітети допо-
моги убогим удовам священиків. Крім того, безкоштовно було роздано по-
над 5000 іконок, хрестиків і брошур релігійного змісту78. Румунська пра-
вославна місія опікувалася й дитячими притулками, організованими на
кошти вірян. За ініціативи о. Григорія (Ґдешинського), відомого міського
благодійника, на території церковної садиби храму Усіх Святих в Одесі було
створено сирітський дім. Улітку 1943 р. директор театру Російської драми
і комедії Вронський пожертвував для дітей притулку 300 марок79. цей за-
клад проіснував до осені 1944 р., коли Г.Ґдешинського було заарештовано
органами НКДБ по Одеській області за обвинуваченням у проведенні «ан-
тирадянської агітації в церкві»80. Більше року існував дитячий притулок
при Стурдзівській громаді, де під заступництвом православних комерсантів
на добровільні пожертви жило 30 дітей.
Отже, релігійна політика на окупованих румунами українських землях
у межиріччі Південного Бугу й Дністра мала специфічні риси, що вирізня-
ють її з-поміж інших сторін підокупаційного життя. Румунські місіонери,
монополізувавши духовне правління, контролювали релігійне життя в гу-
бернаторстві Трансністрія; виявляючи недовіру до місцевого кліру, призна-
чали на церковно-адміністративні посади адептів-чужинців; проявляючи
відверту антиукраїнськість, примусово впроваджували румунську мову в
богослужбову практику, поборюючи будь-які прояви етноцерковного плю-
ралізму. Водночас християнізація по-румунськи сприяла загальній єванге-
лізації населення, відбудові православних храмів, відкриттю духовних на-
вчальних закладів, виданню християнської літератури.
78 ДАМО. – Ф.Р-2704. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.69.
79 Буг. – 1943. – 26 июня.
80 Архів УСБУ в Одеській області. – Ф.П. – Спр.25641-п. – Арк.78.
The article reveals the essence of Romanian politics of rechristianization population
of the occupied Ukrainian lands between the Dnister and Southern Buh (Governorate
Transnistria) in the period 1941–1944.
|