Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів
Упродовж 11 років, від 1943 до 1954 рр., у СРСР існувала спеціальна міра покарання – каторжні роботи. Її було введено для покарання осіб, звинувачених
 в особливо тяжких злочинах проти держави («фашистських злочинців і їх
 пособників»). Для утримання засуджених до цієї міри покарання...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автори: | , |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105613 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів / Ю.Г. Пилявець, Р.І. Пилявець // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 91-105. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860245239289085952 |
|---|---|
| author | Пилявець, Ю.Г. Пилявець, Р.І. |
| author_facet | Пилявець, Ю.Г. Пилявець, Р.І. |
| citation_txt | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів / Ю.Г. Пилявець, Р.І. Пилявець // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 91-105. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Упродовж 11 років, від 1943 до 1954 рр., у СРСР існувала спеціальна міра покарання – каторжні роботи. Її було введено для покарання осіб, звинувачених
в особливо тяжких злочинах проти держави («фашистських злочинців і їх
пособників»). Для утримання засуджених до цієї міри покарання створювалися спеціальні каторжні відділки у виправно-трудових таборах, пізніше переважна більшість каторжників утримувалася у спеціально створених особливих таборах МВС СРСР. Умови утримання і праці цієї категорії в’язнів у
порівнянні з умовами утримання інших в’язнів ҐУЛАҐ були вкрай суворими,
нелюдськими, що призводило до високої захворюваності й смертності контингенту. Лише у 1954 р. каторжники у своєму правовому стані були прирівняні до інших в’язнів, а цей вид покарання було вилучено з радянського законодавства. Авторами статті вперше зроблено спробу комплексно висвітлити питання, пов’язані з каторгою у СРСР.
For 11 years (1943–1954) there was a special measure of punishment in the Soviet
Union – penal servitudes. It was introduced as the punishment of persons accused
of especially serious crimes against the state (Nazi criminals and their accomplices).
For the maintenance of this punishment measure prisoners there were created a
special convict departments in the labour camps, later the prevailing majority of
convicts contained in specially created especial camps of the Ministry of Internal
Affairs of the USSR. Conditions of the maintenance and work of this category of
prisoners, even in comparison with conditions of other GULAG’s prisoners, were
extremely severe and brutal that led to high disease and death rate of a contingent.
Only in 1954 convicts in the legal status have been equal to other prisoners, and this
kind of punishment has been withdrawn from the Soviet legislation. In this article
for the first time is made an attempt to take up questions connected with penal servitude in the USSR in complex.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:35:51Z |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
Ю.Г.пиЛяВець, р.І.пиЛяВець*
КАТОРГА У СРСР (1943–1954 рр.):
ТАбОРИ, КОНТИНГЕНТ, УМОВИ УТРИМАННЯ ТА пРАЦІ В’ЯЗНІВ
Упродовж 11 років, від 1943 до 1954 рр., у СРСР існувала спеціальна міра по-
карання – каторжні роботи. Її було введено для покарання осіб, звинувачених
в особливо тяжких злочинах проти держави («фашистських злочинців і їх
пособників»). Для утримання засуджених до цієї міри покарання створюва-
лися спеціальні каторжні відділки у виправно-трудових таборах, пізніше пе-
реважна більшість каторжників утримувалася у спеціально створених осо-
бливих таборах МВС СРСР. Умови утримання і праці цієї категорії в’язнів у
порівнянні з умовами утримання інших в’язнів ҐУЛАҐ були вкрай суворими,
нелюдськими, що призводило до високої захворюваності й смертності кон-
тингенту. Лише у 1954 р. каторжники у своєму правовому стані були прирів-
няні до інших в’язнів, а цей вид покарання було вилучено з радянського законо-
давства. Авторами статті вперше зроблено спробу комплексно висвітлити
питання, пов’язані з каторгою у СРСР.
«Українське прочитання» ҐУЛАҐу ще не відбулося. цей висновок,
зроблений майже п’ять років тому відомим журналістом і дослідником
В.Кіпіані після виходу українського перекладу книги американської жур-
налістки Е.Епплбом1, не втратив своєї актуальності. Він також справед-
ливий і стосовно решти пострадянських країн. Виняток становлять лише
ґрунтовні дослідження російських істориків, проте і в Російській Федерації
повної картини історії радянської системи виправно-трудових таборів на
цей час не створено. чи не найменш досліджена сторінка – історія каторги
як особливого та одного з найжорстокіших видів покарання у СРСР. Автори
статті не ставлять за мету дати саме «українське прочитання» радянської
каторги, проте сподіваємося, що постановка цієї проблеми приверне увагу
українських істориків – дослідників ҐУЛАҐ та радянської пенітенціарної
системи, ставши поштовхом для подальших розвідок у цьому напрямку.
Джерельна база досліджуваного питання не досить широка й основний
масив джерел перебуває переважно в Російській Федерації. Документальну
основу, як і у цілому для дослідження історії ҐУЛАҐ, становлять матеріали
Державного архіву Російської Федерації, насамперед фонд Р-9414, де зберіга-
ються документи Головного управління місць покарання (ГУМП) – Головного
управління виправно-трудових таборів і колоній (ГУВТТК) НКВС–МВС
СРСР, зокрема й за період 1943–1954 рр. Певна частина документів для вив-
чення проблематики радянської каторги міститься у фондах головних управ-
лінь таборів МВС СРСР, зокрема лісової (Р-8360), азбестової (Р-8363), слюдяної
1 Епплбом Е. Історія ГУЛАГу / Пер. з англ. А.Іщенка. – К., 2006.
* Пилявець Юрій Григорович – кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри гу-
манітарних і соціально-економічних дисциплін Псковського юридичного інституту Федеральної
служби виконання покарань Російської Федерації; Пилявець Ростислав Іванович – кандидат істо-
ричних наук, доцент, начальник відділу аналізу подій Другої світової війни Українського інсти-
туту національної пам’яті (Київ, Україна).
E-mail: rost@memory.gov.ua
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
92 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
(Р-8364) промисловості, гірничо-металургійних підприємств (Р-8361), промис-
лового (Р-8541) та залізничного (Р-9407) будівництва, шосейних доріг (Р-9418),
а також Управління будівництва Далекої Півночі (Р-9420) та ін. Значний
інтерес для дослідників становлять опубліковані й неопубліковані спогади
в’язнів-каторжан, які подають реальну картину умов життєдіяльності ка-
торжних відділків і особливих таборів крізь призму суб’єктивних вражень від
пережитого. частина таких спогадів зберігається в архіві Московського науко-
во-інформаційного та просвітницького центру «Меморіал» (Московський архів
«Меморіал») у складі мемуарної колекції (фонд 2)2.
Поняття «каторга» походить від грецького κατεργων – катергон, що озна-
чало велике гребне судно з трьома рядами весел; пізніше такі судна на-
зивали також галерами. У значенні покарання термін «каторга» вперше
з’являється в добу пізнього середньовіччя. це було пов’язане з тим, що у ба-
гатьох країнах тоді практикувалося використання праці полонених на вій-
ськових суднах-галерах. Людей, які поверталися з неволі на Батьківщину
і які на чужині змушені були працювати веслярами на каторгах, досить
часто називали «каторжними». Зокрема, таке іменування було поширеним
серед донських козаків і зрідка вживалося запорожцями3.
Мовознавці С.І.Ожеґов і Н.Ю.Шведова подають таке визначення: «Ка тор-
га – найбільш тяжкі (початково на галерах) примусові роботи для в’язнів у
тюрмах або інших місцях з особливо суворим режимом»4. В Українській радян-
ській енциклопедії читаємо: «Каторга (від гр. «галери») – в експлуататорських
державах особливий вид покарання. Уперше застосовано за середньовіччя,
коли засуджених до каторги відправляли веслярами на судна галери (катер-
ги), звідси й назва. Каторга головним чином була засобом політичних репресій
(наприклад, депортація в Нову Каледонію учасників Паризької комуни 1871;
у царській Росії на каторгу засилали декабристів, петрашевців, більшовиків
та ін.)»5. Таким чином, під «каторгою» («каторжними роботами») слід розумі-
ти особ ливий вид покарання за тяжкі, з погляду держави, кримінальні та по-
літичні злочини, що передбачає поєднання примусових робіт (важка фізична
праця) та особливого суворого режиму утримання в місцях позбавлення волі.
Каторжні роботи як спеціальна міра покарання були запроваджені
указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. «Про міри по-
карання для німецько-фашистських злочинців, винних у вбивствах і кату-
ваннях радянського цивільного населення та полонених червоноармійців,
для шпигунів і зрадників Батьківщини з числа радянських громадян і для
їх пособників». Документ мав гриф «Не для друку». У ст.2 наголошувало-
ся, що «пособники з місцевого населення, викриті у сприянні злочинцям у
вчиненні розправ і насильства над цивільним населенням і полоненими
червоноармійцями, караються засланням на каторжні роботи строком від
15 до 20 років».
2 [Електронний ресурс]: http://www.memo.ru/history/memories/index.htm
3 [Електронний ресурс] http://www.history.org.ua/index.php?l=EHU&verbvar=Katorga_roboty
4 Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – Москва, 1992.
5 Українська радянська енциклопедія. У 12 т. – 2-ге вид. – К., 1974–1985.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
93Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
Для утримання засуджених до каторжних робіт на підставі цілком таєм-
ного наказу НКВС СРСР №00968 від 11 червня 1943 р. при Воркутинському,
Норильському та Північно-Східному (Севвостлаґ6 – підрозділ сумновідомого
Дальстроя) виправно-трудових таборах (ВТТ) було створено спеціальні та-
бірні відділки із загальним лімітом наповнення 30 000 осіб7. Окрім того, у
складі Караґандинського ВТТ (Карлаґ) виник каторжний відділок для не-
працездатних інвалідів і тяжкохворих каторжників. жінки, придатні до фі-
зичної праці, згідно з циркуляром НКВС №48сс від 10/11 лютого 1944 р.,
направлялися у Севвостлаґ8.
17 липня 1943 р. наказом №001241 було затверджено «Інструкцію з облі-
ку та етапування в’язнів, засуджених до каторжних робіт», за якою особовим
справам каторжників надавалися номери за книгою реєстрації засуджених.
Вона велась окремо від загальної книги реєстрації в’язнів. Номери особових
справ каторжників обчислювалися серіями від 001 до 0999 включно, крім
цього кожній серії присвоювалася буква алфавіту, що проставлялася перед
номером справи. Після номера проставлялися букви «ктр» («каторжні робо-
ти»). Такий номер переносився на всі облікові документи, заведені на ка-
торжника, нашивався на його одяг. З цього моменту в’язень втрачав свої ім’я
та прізвище. Спілкуватися з ним наказувалося лише називаючи номер9.
Перші каторжні відділки були організовані у Севвостлаґу та Норильлаґу.
На липень 1944 р. у цих відділках утримувалося вже 5200 ув’язнених. На
грудень 1944 р. було створено 5 каторжних відділків10, в яких на 1 січня
1945 р. утримувалося 12 254 особи.
Відразу після закінчення війни відбувається швидке зростання чисель-
ності засуджених до каторжних робіт. Так, якщо на 1 квітня 1945 р. у ВТТ
налічувалося 15 586 каторжників (у тому числі 1113 жінок11 і 5 неповноліт-
ніх віком до 17 років), то вже на 1 жовтня того ж року їх загальна кількість
становила 25 796 людей (у тому числі 2381 жінка, 125 неповнолітніх)12, на
1 листопада 1946 р. – 59 00213, на 1 січня 1947 р. – 60 021 осіб14. У вересні
1947 р. число каторжан у виправно-трудових таборах ҐУЛАҐ досягло 64 764
6 Тут і далі назви таборів подано в їх узвичаєному російському варіанті.
7 история сталинского ГУЛАГа. Конец 1920-х – первая половина 1950-х годов: Собрание
документов в 7-ми томах. – Т.2: Карательная система: структура и кадры. – Москва, 2004. –
С.220.
8 история сталинского ГУЛАГа… – Т.4: Население ГУЛАГа: численность и условия содер-
жания. – С.630.
9 Кокурин А., Моруков Ю. ГУЛАГ: структура и кадры // Свободная мысль. – 2000. – №7. –
С.111–112. Зазначимо, що міністр внутрішніх справ СРСР С.Н.Круґлов у своєму виступі 27 ве-
ресня 1954 р. на нараді керівних працівників виправно-трудових таборів і колоній, критикую-
чи «буржуазну систему виконання покарань», з осудом заявляв: «Із метою завдання фізичних
і моральних страждань у ряді буржуазних держав передбачене звернення до в’язнів не за
прізвищами, а за номерами (наприклад в Італії)» (див.: ГУЛАГ: Главное управление лагерей.
1918–1960. (Россия XX век. Документы). – Москва, 2002. – С.665).
10 Земсков В.Н. ГУЛАГ: историко-социологический аспект // Социологические исследова-
ния. – 1991. – №7. – С.3.
11 Мулукаев Р.С., Малыгин А.Я., Епифанов А.Е. история отечественных органов внутренних
дел: Учеб. для вузов. – Москва, 2005. – С.236.
12 Там же. – С.261.
13 история сталинского ГУЛАГа... – Т.4. – С.109.
14 Дугин А.Н. Неизвестный ГУЛАГ: Документы и факты. – Москва, 1999. – С.33.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
94 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
особи15. У наступні роки кількість каторжників стабілізувалася на рівні 50–
60 тис. людей. Так, на 1 липня 1949 р. у каторжних відділках ВТТ утриму-
валося 55 722, на 1 січня 1951 р. – 62 599 осіб16.
Зростання чисельності засуджених до каторжних робіт вимагало ство-
рення нових таборів і спеціальних відділків. У 1945 р., згідно з наказом
НКВС №00737 від 25 червня, Тайшетський ВТТ управління виправно-тру-
дових таборів і колоній (УВТТК) УНКВС по Іркутській області був реорга-
нізований у Тайшетський табір НКВС для утримання каторжників 3-ї та
4-ї категорій працездатності17 (хворі, придатні до легкої фізичної праці та
інваліди), з безпосереднім підпорядкуванням ҐУЛАҐ НКВС. Необхідність
створення такого відділку диктувалася тим, що значну частину ув’язнених
становили хворі та інваліди, нездатні виконувати виробничі норми. Крім
того, частина з новоприбулих засуджених після проведення слідства та ета-
пування потребувала стаціонарного лікування. На початок липня у цьому
таборі налічувалося 12 577 в’язнів18.
Каторжний Тайшетський ВТТ проіснував недовго. 8 вересня 1945 р.
за наказом №0231 у зв’язку з відновленням будівництва БАМ (Байкало-
Амурської магістралі) і «необхідністю прийому та розміщення повноцінної
робочої сили», Тайшетлаґ для утримання каторжників з обмеженою при-
датністю до праці було ліквідовано, а його контингент (13 000 каторжників і
в’язнів) переведено у Сиблаґ і Карлаґ, після чого у Тайшетлаґу залишилося
всього 4823 нетранспортабельних ліжкових хворих19.
Проте проблема утримання каторжників з обмеженою придатністю до
праці залишалася актуальною, тим більше, що їх кількість постійно зроста-
ла. Тому наказом №0076 від 22 січня 1946 р. для утримання цієї категорії
в’язнів у Молотовській області (нині Пермська область Російської Федерації)
було створено Пониський ВТТ із лімітом наповнення 4000 осіб. Ув’язнених
цього табору планувалося використовувати на будівництві Пониської ГЕС
та інших роботах. Проте цей табір не міг прийняти всіх обмежено праце-
здатних каторжників, тому 25 лютого 1946 р. наказом №00155 створюється
Томський ВТТ (із 1949 р. – ВТТ будівництва №601) із лімітом наповнення
6000 осіб. В’язнів передбачалося використовувати у деревообробному та
лісопильних цехах цього табору. Після створення особливих таборів МВС
СРСР більшість хворих і інвалідів було зосереджено у Спаському табірному
відділку (Караґандинська область Казахської РСР).
У подальшому географія розміщення каторжників продовжувала роз-
ширюватися. З 1951 р., згідно з розпорядженням МВС СРСР №67с від
15 Мулукаев Р.С., Малыгин А.Я., Епифанов А.Е. Указ. соч. – С.261.
16 Дугин А.Н. Указ. соч. – С.41, 43.
17 До третьої групи працездатності належали в’язні, що мали явно виражені фізичні вади
та хвороби, як-от декомпенсований порок серця, хронічні захворювання нирок, печінки й ін-
ших органів, однак такі, що не викликали глибоких розладів організму. До четвертої групи
працездатності належали в’язні з тяжкими фізичними вадами, що виключали можливість їх
повноцінного трудового використання.
18 Система исправительно-трудовых лагерей в СССР, 1923–1960: Справочник. – Москва,
1998. – С.477.
19 Там же. – С.476–477.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
95Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
19 січня 1951 р., засуджені до каторжних робіт направлялися для відбуття
покарання у спеціальні табірні відділки Воркутлаґу, Норильлаґу, Сиблаґу,
Анґарлаґу, Севвостлаґу, Білозерського ОТП УМВС Волоґодської області.
Однак основні потоки в’язнів направлялися у каторжні відділки особли-
вих таборів «Дібровний», «Степовий», «Піщаний», «Озерний», «Береговий»,
«Річковий», «Гірський», «Луговий»20. Такі табори, створення яких розпочало-
ся в 1948 р., призначалися винятково для утримання особливо небезпечних
державних злочинців.
Окрім того, каторжні в’язні утримувалися у Волоґодській, Олек сан д рів-
сь кій, Златоустівській, Тобольській каторжних тюрмах21, куди вони потра-
пляли, як правило, на підставі вироків Особливої наради НКВС СРСР за
злочини, здійснені під час відбування покарання. Характеризуючи склад
каторжних в’язнів, слід зазначити, що поряд з особами, які насправді скоїли
тяжкі злочини, у каторжних відділках утримувалося чимало обвинуваче-
них без достатніх для цього підстав і пізніше реабілітованих.
Порядок і режим утримання засуджених до каторжних робіт регламен-
тувався інструкцією, введеною наказом НКВС СРСР №00968 від 11 червня
1943 р. За цим документом каторжники розміщувалися ізольовано від ре-
шти в’язнів в окремих табірних підрозділах, які додатково огороджувалися і
перебували під посиленою охороною. У житлових зонах було запроваджено
режим, близький до тюремного (ґрати на вікнах, бараки замикалися на ніч,
було встановлено заборону залишати їх у неробочий час). Норма житлової
площі визначалася 1,6 кв.м на людину (у таборах загального режиму –
2 кв.м). Однак і цієї норми далеко не завжди дотримувалися. Для каторжан
був встановлений спецодяг спеціального зразка й кольору з нашитим на
верхньому вбранні особистим номером в’язня.
Протягом першого року ув’язнення каторжники не мали права листува-
тися, отримувати посилки й бути премійованими за працю, їм заборонялося
читати книги та газети. У наступні роки залежно від поведінки й виконання
виробничих норм, начальник табору міг дозволити листуватися, читати лі-
тературу й періодику, отримувати посилки та преміальні гроші, але не біль-
ше визначеної суми22. Тільки в голодному 1946 р., коли смертність в’язнів
набула катастрофічних розмірів, засудженим до каторжних робіт під час
їх перебування на пересильних пунктах розпорядженням НКВС №23 від
22 лютого 1946 р. тимчасово, до особливих указівок, було дозволене отриман-
ня продуктів, речових посилок і передач, про що каторжники могли послати
суворо контрольоване повідомлення своїм родичам. Особливий нагляд уста-
новлювався також і за отримуваними посилками та передачами23.
Контингенти каторжних відділків використовувалися на фізично тяж-
ких роботах, головно у галузях із високим ступенем ризику для життя (ви-
добування свинцю, азбесту, уранової та кобальтової руди тощо), а також на
20 история сталинского ГУЛАГа… – Т.2. – С.372.
21 Дугин А.Н. Указ. соч. – С.37.
22 история сталинского ГУЛАГа... – Т.2. – С.220–221.
23 Там же. – Т.4. – С.67–68.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
96 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
вугільних шахтах, кар’єрах, лісоповалі, видобутку золота та на будівництві.
Старші, бригадири і майстри у бригади каторжан призначалися лише з
вільнонайманих або в’язнів інших категорій. Встановлена тривалість ро-
бочого дня сягала 10 годин, на одну годину вище за загальнотабірну нор-
му. Однак на практиці, залежно від виконання виробничої норми, робочий
день часто продовжувався до 12 і більше годин, причому перехід на роботу
та назад до робочого часу не входив. На роботу каторжників виводили під
посиленим конвоєм. Заліки робочих днів на них не поширювалися.
6 травня 1944 р., відповідно до вказівки НКВС №1/8243, для каторж-
ників вводився дводенний відпочинок на місяць (з 1 липня 1950 р., згідно
з розпорядженням МВС «Про тривалість робочого часу і порядок надання
днів відпочинку для засуджених до заслання на каторжні роботи» – чотири-
денний відпочинок, а також у дні державних свят)24. Проте у своїх спогадах
колишні в’язні-каторжники зазначають, що вихідні дні їм не надавалися.
Так, Н.Ф.Одолинська, яка з 1945 р. утримувалася на каторжному режимі у
Норильлаґу, згадувала, що для них не було вихідних навіть у після воєнні
роки. Навесні 1949 р. її перевели у жіночу каторжну зону особливого та-
бору «Гірський», де існувала подібна практика. Перше згадування про ви-
хідні дні для каторжників у спогадах Н.Ф.Одолинської припадає на поча-
ток 1950-х рр.25 На каторжників не поширювалася дія наказу МВС СРСР
№0418 від 1949 р., за яким запроваджувалися зменшені норми праці для
в’язнів, що мали другу категорію праці («фізично неповноцінні»), хоча май-
же половина з них належала саме до цієї групи.
За відмову від роботи, порушення режиму утримання, невиконання
норм виробки та розпоряджень табірної адміністрації для каторжників вста-
новлювалися такі види покарання: збільшення робочого дня до двох годин
додатково, переведення на тяжчу роботу, утримання в одиночному карцері
терміном до 20 діб, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності
з розглядом справи Особливою нарадою НКВС СРСР26. Найтяжчим видом
покарання був одиночний карцер. ці приміщення навіть узимку практично
не опалювалися. Кинутих у карцер на роботи не виводили, постільну білиз-
ну їм не видавали, а норму харчування суттєво урізали – до 300 г хліба на
добу. Крім того – кип’яток в обмеженій кількості та один раз на день рідка
їжа. Далеко не кожен міг витримати ці тортури голодом і холодом, а потра-
пити в карцер можна було за найменшу провину, а то й просто за розпоряд-
женням табірної адміністрації.
Умови праці та утримання каторжників були дуже тяжкими. Колишній
ув’язнений особливого табору «Степовий» А.Є.Кропочкин так описує робо-
ту на шахтах Байконуру: «Колись тут було відкрито родовище кам’яного
вугілля з товщиною пласта 60–100 см на глибині 100 м від поверхні.
Використовувати техніку за такої товщини пласта неможливо, а от обушок
24 история сталинского ГУЛАГа... – Т.2. – С.589.
25 Одолинская Н.Ф. Советские каторжники (воспоминания) // Московский архив об-ва
«Мемориал». – Ф.2. – Оп.2. – Д.66. – Л.31, 91, 133–134.
26 история сталинского ГУЛАГа... – Т.2. – С.221.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
97Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
і санчата у вигляді дерев’яних ночов із лямкою були найбільш придатни-
ми… Забійник длубав кайлом, завантажував ночви вугіллям, і саночник
навколішки волік їх до стволу виробки. Тільки тут можна було випроста-
тися на повен зріст, висипати вугілля у цебер – і знову навколішки та пла-
зом у забій»27. І так по десять і більше годин, адже план слід було викону-
вати незважаючи ні на що. як говорив начальник Дальстроя І.Ф.Нікішов:
«Вистелю забій трупами, але план з намиву золота виконаю». Таким чином
він виконував вказівку Л.П.Берії, який вимагав: «В’язнів не щади. Доки
йдуть пароплави, робсилою завжди будеш забезпечений»28.
Про те, як видобували золото на Колимі, описує у своїх мемуарах ко-
лишній каторжник Д.Є.Алін. «Прибувши на об’єкт, кожен хапав ломик, пір-
нав у шурф і там довбав мерзлий ґрунт, змішаний із камінням, тобто бив
бурку не менше 50 см завглибшки. Ввечері приходив підривник, вимірював
глибину. якщо 50 см не було, то він підривати відмовлявся. Значить, після
роботи замість зони каторжанин потрапляв у шизо (штрафний ізолятор –
Авт.). Він не опалювався, тому за температури мінус 50ºС на дворі тут було
не вище мінус 40ºС. А вранці – знову в забій. Після такої ночівлі який із тебе
робітник? І ти знову не забезпечив вибух, і знову в шизо»29.
Про заготівлю деревини на Колимі свідчить колишня каторжанка
О.Л.Владимирова, яка утримувалася у табірному відділку з дещо неспо-
діваною назвою «Вакханка», що входив до складу особливого табору №5
«Береговий». Ділянки лісоповалу перебували на відстані від 5 до 10 км від
табпункту. І взимку, у заметіль і мороз долати цю відстань пішки було дуже
непросто. Робота жінок-каторжниць включала трелювання колод на собі,
тобто по дві жінки впрягалися у санчата, перекладина через груди, і тягли
колоди на відстань кілька кілометрів за один «рейс». Так, наприклад, сла-
босильна бригада п’ятигодинників, організована через велику людську ви-
снаженість, возила деревину по одному рейсу в день на відстань 5 км. Для
робітничих бригад норми були значно вищими. Бригади, що їх не викону-
вали, залишалися в лісі до опівночі. Нерідко табірні «вакханки» помирали
від розриву діафрагми. Такі смерті фіксувалися як виробничий травматизм
внаслідок порушення техніки безпеки. Вони не псували табірних показни-
ків, адже проходили по іншій графі обліку30.
У не менш тяжких умовах утримувалися каторжники в інвалідних та-
борах і відділках. Про це, зокрема, свідчать протоколи зборів комуністів уже
згадуваного Тайшетлаґу: «Велика смертність не йде на зниження. Погано з
харчуванням, немає білизни, постільних речей, речпостачанням забезпече-
ність на 20%. Обмундирування та взуття немає. […] Немає мисок, ложок та
іншого посуду. Контингент не використовується за категорійністю. Багато
в’язнів 4 групи. […] Є спалахи висипного тифу. […] Табір для утримання ка-
торжан непридатний». Ще раз підкреслимо, що у таких умовах утримувалися
27 Поживши в ГУЛАГе. – Москва, 2001. – С.384.
28 Доднесь тяготеет: В 2 т. – Т.2: Колыма. – Москва, 2004. – С.16.
29 Алин Д.Е. Мало слов, а горя реченька…Невыдуманные рассказы. – Томск, 1997. – С.187.
30 история политических репрессий и сопротивления несвободе в СССР. – Москва, 2002. – С.190.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
98 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
тяжкохворі та інваліди, направлені у Тайшетлаґ на оздоровлення. Крім
того, слід мати на увазі, що від роботи ці в’язні не звільнялися. Організацію
праці інвалідів у Спаському табірному відділку описав О.І.Солженіцин у
своєму відомому художньо-історичному дослідженні: «У Спаськ присилали
інвалідів – закінчених інвалідів, яких уже відмовилися використовувати у
своїх таборах. Але, дивовижно! – переступивши цілющу зону Спаська, інва-
ліди разом перетворювалися у повноцінних роботяг. […] Одноногі всі вико-
ристовувалися на сидячій роботі: бій каміння на щебінку, сортування тріс-
ки. Ані милиці, ані навіть однорукість у Спаську не були перешкодою для
роботи». Природно, що результати такого «оздоровлення» були невтішними.
Так, із липня по жовтень 1946 р. в Пониському ВТТ померло 154 особи, тобто,
близько 3% від середньосписочного складу в’язнів.
Узагалі проблема медичного обслуговування ув’язнених – це окремий
аспект ґулаґівської історії, в якій проявилися, з одногу боку, самовідданість
і співчутливість до в’язнів, а, з іншого, садизм та жорстокість медичного пер-
соналу. Наведемо лише один приклад із цієї страшної історії. У вже згадува-
них мемуарах Д.Є.Алін писав, як йому лікували обморожені пальці: «Коли
я показав йому (табірному лікареві – Авт.) свої пальці, він оскаженів, схо-
пив резиновий шланг і почав мене бити. Бив від усієї душі, примовляючи:
“Що, сука, захотів під розстріл? Так я зараз це діло оформлю”. Потім схопив
мою обморожену руку і сунув її у казанок із гарячою водою. Біль був не-
стерпний. Коли “лікар” вийняв мою руку з казанка, вона була – один су-
цільний кривавий пузир. Потім він копнув мене, і я опинився під порогом».
Після цього Д.Є.Алін був кинутий до штрафного ізолятора за «скалічення
членів»31. Унаслідок такого «лікування» він утратив півпальця, і це можна
вважати вдалим результатом. як проводили операції з ампутації кінцівок,
він описує так: «Після огляду хворого, лікар давав розпорядження помічни-
ку: “Відрізати залишки пальців на руці чи на нозі”. Помічник брав звичайні
шевські кусачки, відкушував або обривав залишки кінцівок, що теліпали-
ся, і, змастивши якоюсь жовтою рідиною, гукав у коридор: “Наступний!”.
“Прооперований” самостійно добирався до своїх нар. Усе. Операція пройшла
успішно. якщо зможеш, то виживеш, а не зможеш – справа твоя»32.
Звичайним явищем у каторжних відділках, а втім, як і у всіх інших,
було свавілля табірної адміністрації. Факти знущань над в’язнями визна-
валися навіть на офіційному рівні. Деякі з них у доповідній записці (5 лю-
того 1952 р.) на ім’я секретаря цК ВКП(б) Ґ.М.Маленкова наводив міністр
держбезпеки СРСР С.Д.Іґнатьєв. Зокрема, зазначалося, що 25 вересня
1951 р. в особливому таборі МВС «Степовий» солдат воєнізованої охорони
Сивишкін застрелив в’язня Гончара, якому охоронець спочатку дозволив
вийти за межі зони, а потім відкрив вогонь. 1 травня 1951 р. начальник
інтендантської служби особливого табору МВС «Озерний» старший лейте-
нант Боґданов, будучи п’яним, під час роботи в’язнів із завантаження ваго-
нів нацькував на них службового собаку, а потім побив ув’язненого Меква.
31 Алин Д.Е. Указ. соч. – С.187–188.
32 Там же. – С.192.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
99Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
6 листопада 1951 р. офіцери й солдати 6-го відділку табору «Річковий»,
супроводжуючи з роботи бригаду в’язнів, цькували їх собаками, а двом
в’язням наказали відстати від колони й бігти геть, а потім відкрили вогонь
з автоматів поверх голів. 24 жовтня 1951 р. начальник частини інтендант-
ської служби того ж відділку лейтенант Русинов у присутності решти в’язнів
побив ув’язненого Костришина за те, що він під час розвантаження вагонів
поклав собі у кишеню кілька картоплин. 24 листопада 1951 р. група конво-
їрів табору «Річковий» побила в’язня Лещева, який, будучи хворим, відстав
від колони. 10 травня 1951 р. охорона 8-го відділку особливого табору МВС
«Піщаний» без жодної причини нацькувала на в’язнів, які прямували до
місця роботи, собаку, який покусав ув’язненого Калаушиса. По закінченні
роботи в’язні, побоюючись повторення знущань, відмовилися шикуватися
у колону, а коли їм оголосили, що цього більше не повториться й вони по-
прямували до житлової зони, конвой знову спустив 5 службових собак, які,
накинувшись на в’язнів, покусали 6 осіб. Наступного дня конвоїри нацьку-
вали на ув’язненого Зауріна кількох собак, і незважаючи на те, що у по-
терпілого були сильно покусані обидві ноги, солдати наказали йому бігом
доганяти колону33. І подібних фактів можна навести чимало.
Постійним супутником каторжників був голод. Норма харчування для
тих, хто виконував виробничу норму, становила: хліб – 800–900 г, крупа –
130 г, макарони – 10 г, м’ясо – 35 г, риба – 160 г, картопля – 400 г, цукор –
27 г34. Тим, хто перевиконував встановлену норму, видавали додатково 100 г
хліба, 20 г м’яса, 80 г крупи, 20 г риби. А для тих, хто не виконував норми
виробки, раціон зменшувався. Так, в’язні, що виконали норму лише до 50%,
отримували 450 г хліба, 50 г крупи, 60 г риби, 250 г картоплі й 200 г ово-
чів35. Щоб належно оцінити харчовий раціон в’язнів, слід пам’ятати, що ці
норми призначалися для людей, які протягом десяти й більше годин займа-
лися виснажливою фізичною працею у вкрай суворих кліматичних умовах.
Навіть в офіційних документах визнавалося, що такі норми недостатні для
підтримки працездатності. Так, у доповідній записці від 8–9 січня 1953 р.
на ім’я міністра внутрішніх справ СРСР С.Н.Круґлова начальник ҐУЛАҐ
І.І.Долґіх указував, що «для особливих контингентів встановлено підвище-
ну, проти загальних контингентів, тривалість робочого дня, що вимагає ве-
ликої витрати енергії, а отже, і посилення харчування», натомість встанов-
лена до видачі норма «є вкрай недостатньою»36.
Крім того, якість їжі була дуже низькою. Колишній каторжник Ф.Є.Бер-
ґер згадував: «В їдальні висіло меню “бульйон вівсяний із риб’ячими голів-
ками” – це означало бурду з голів гнилої риби, засипану неочищеним вів-
сом. Біля столів за спинами тих, хто їв, постійно стояли люди в очікуванні
об’їдків. […] У нас, наприклад, за столом із деякими іншими був старий –
колишній полковник царської армії, якого наші викрали з Парижа для
33 история сталинского ГУЛАГа... – Т.4. – С.308–309.
34 ГУЛАГ: Главное управление лагерей… – С.545.
35 Там же. – С.550.
36 история сталинского ГУЛАГа… – Т.3: Экономика ГУЛАГа. – С.313.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
100 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
того, щоб дати 25 років. Люди рилися у помийних ямах, притому найбільш
незахищена частина – представники інтелігенції, доктори наук, артисти»37.
як наслідок – туберкульоз, дистрофія, пелагра. Так, із 1130 хворих, які пе-
ребували на 1 листопада 1946 р. у стаціонарі Пониського ВТТ, 405 страж-
дали дистрофією, 155 – пелагрою, 200 – туберкульозом. На початку 1951 р.
кожен третій в’язень цього табору перебував у лікарні.
Іншим постійним «супутником» в’язнів був холод. Більшість особливих
таборів розташовувалися у віддалених районах Крайньої Півночі, де зима
настає рано, триває до восьми місяців і супроводжується сильними мороза-
ми та хуртовинами. Так, у Норильську зима починається вже із середини
жовтня, а сніг розтає тільки у червні. Із грудня по лютий триває поляр-
на ніч, коли слабке денне світло лише 2–3 години на добу змінює темряву.
Середньорічна температура тут мінус 10,5ºС (у січні – мінус 30,6ºС, у лип-
ні – плюс 10,5ºС). Морози сягають 50ºС38. Тому ані тілогрійка, ані ватяні
штани, що видавалися в’язням, не захищали їх від пронизливого морозу й
вітру. До того ж одяг швидко зношувався. «Упродовж останніх восьми років
потреба у речовому майні для постачання в’язнів Держплан задовольняв у
дуже обмеженому розмірі, – зазначалося у пояснювальній записці МВС про
речове забезпечення на 1949 р. – Виділені фонди на 1948 р. покривають
потребу: по тканинах на виготовлення одягу, білизни, постільних речей –
32,5%, по взуттю різному – 44%, по взуттю валяному – 51,2%. У результаті
склалося надзвичайно скрутне становище із забезпеченням контингенту
речовим майном. […] Переважна кількість наявного речмайна неодноразо-
во ремонтувалася, реставрувалася»39.
Нерідко одяг в’язнів перетворювався на лахміття, а замість взуття бага-
то хто носив «чуні» (мотузяні лапті) з прив’язаними до них обрізками авто-
покришок. Колишній каторжник В.Ладейщиков, який відбував покарання
на Колимі в особливому таборі «Береговий», згадував: «Уявіть українців, які
звикли до доволі теплого клімату, і киньте їх на морози, що доходять до 60ºС,
у нещадні північні вітри, котрі видувають останні залишки тепла з ватної
одежини. До того ж її у перший рік неможливо було просушити – вкрадуть!
Спробуй знайди потім онучі або рукавиці. Та їх і шукати ніхто не буде. А в
мокрих чунях чи онучах – неминуче обмороження, згниєш живцем. Холод
дошкуляв і в камерах. Іван Ґолубєв, проста російська душа, якось уже в
роки, коли на каторзі пом’якшився режим, зізнався: «Вперше нині обігрівся.
А то, віриш, не міг ані кувалдою, ані баландою відігрітися, тремтів увесь»»40.
якщо взимку бідою для в’язнів були морози, то влітку, особливо у північних
таборах – комарі та мошка. Один із в’язнів згадував: «Що це таке – колим-
ські комарі, описати важко, це треба відчути. Навіть тварина не витримує їх
натиску. Олені рятуються у воді, перестають їсти»41.
37 Бергер Ф.Е. Как это было…// жертвы войны и мира. – Одесса, 2000. – С.78.
38 ГУЛАГ: Главное управление лагерей... – С.748.
39 ГУЛАГ: его строители, обитатели и герои. – Франкфурт-на-Майне; Москва. – С.48.
40 Ладейщиков В. Записки смертника // Доднесь тяготеет. – Т.2: Колыма. – С.77.
41 Поживши в ГУЛАГе. – С.47.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
101Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
Проте слід зазначити, що не в усіх табірних відділках каторжники го-
лодували. Так, той же В.Ладейщиков, який певний час працював в урано-
вій шахті, писав: «Правда, що там добувався саме уран, не знали. Говорили
просто – метал. Дивувалися лише, що в їдальні на шахті та збагачуваль-
ній фабриці (на обід у табір там не водили) дуже добре годують, разом із
вільнонайманими. Дають м’ясну тушонку та ковбасу (в бляшанках, аме-
риканську) з макаронами, густо приправлену жиром»42. Згадуваний вище
Ф.Є.Берґер, який відбував покарання в особливому таборі «Степовий» у ра-
йоні Караґанди і був переведений на Східно-Крунрадський молібденовий
рудник, зазначав, що їх «добре годували: в їдальні на столі лежав хліб, у
ларьку все було, а в тумбочках масло. В бараках сухо, світло. Вночі все від-
чинено, наглядслужба нас не чіпає»43. Однак 3–4 роки праці на цих рудни-
ках робили людину або інвалідом (силікоз – хвороба, що розвивається вна-
слідок потрапляння пилу молібденової руди у легені), або небіжчиком.
Високий рівень смертності каторжників підтверджується офіційною ста-
тистикою. Зокрема, по Норильлаґу у 1945 р. він становив 14,9%, у 1946 р. –
7,8%, у 1947 р. – 5,6%44 (у середньому по ҐУЛАҐ у зазначений період відпо-
відно 5,95%, 2,2%, 3,59%)45. Зауважимо, що йдеться про приблизні цифри,
оскільки достовірність офіційної ґулаґівської статистики – тема окремого
дослідження46. Можна лише констатувати, що фальсифікація статистичних
даних була звичайною справою на всіх рівнях ґулаґівської ієрархії. Наведемо
лише один приклад. 5 квітня 1948 р. перший заступник міністра внутріш-
ніх справ І.О.Сєров підписав наказ №00357 «Про викриті факти фальси-
фікації в УВТТК УМВС по челябінській області звітів про втечі в’язнів»,
де відзначалося, що протягом кількох років керівництво цього управління,
«створюючи видимість доброї роботи з охорони в’язнів», навмисне подавало
до ҐУЛАҐ занижені дані про втечі в’язнів, а очільники санітарного відділу
УВТТК систематично занижувало дані про смертність, причому у політвід-
ділі управління про це знали, але ніяких заходів не вживали. Із метою не-
допущення подібного міністрам внутрішніх справ республік, начальникам
УМВС країв і областей наказувалося у місячний термін перевірити пра-
вильність складання в УВТТК–ВВТК звітів про втечу та смертність в’язнів,
і при встановленні фактів фальсифікації винних покарати. Проте і цей на-
каз кардинально не змінив існуючого стану, тим більше, що керівництво
ҐУЛАҐ саме періодично маніпулювало цифрами. Так, 18 серпня 1945 р. із
табірного пункту Каєркан, що в Норильлаґу, здійснила втечу група в кіль-
кості 31 особи47. При їх затриманні, за офіційним телеграфним повідомлен-
ням у МВС заступника начальника Норильського ВТТ майора Копилова,
42 Ладейщиков В. Указ. соч. – С.84–85.
43 Бергер Ф.Е. Указ. соч. – С.81.
44 Бородкин Л.И., Эртц С. Структура и стимулирование принудительного труда в ГУЛАГе:
Норильлаг, конец 30-х – начало 50-х гг. // Экономическая история: Ежегодник. 2003. – Мо-
сква, 2004. – С.186.
45 ГУЛАГ: Главное управление лагерей… – С.441–442.
46 Про методику підрахунку відсотку смертності в’язнів див.: история сталинского ГУЛАГа… –
Т.4. – С.597.
47 Там же. – С.298.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
102 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
29 каторжників було вбито й 2 затримано. Однак у наказі МВС із цього
приводу, підписаному Л.П.Берією, інформація з Норильлаґу набула дещо
іншого вигляду: вказувалося, що всіх утікачів затримали.
У таких суворих умовах виробилася й специфічна стратегія виживан-
ня: «Загадувати на рік безглуздо. Та на місяць можна, хай на день. Уранці
скажи собі: вистачить у мене сил дожити до обіду? Дожив – і ставиш нову
мету: дожити до вечора. А там вечеря, ніч, відпочинок, сон. І так – від етапу
до етапу, що не день»48. Хто не зміг дожити, той опинявся на ґулаґівському
цвинтарі. як ховали померлих в’язнів описують багато з тих, хто пройшов
табори: «Небіжчиків із зони вивозили на бику. Вранці їх вантажили голи-
ми на сани, складали акуратненько штабелем, ув’язували міцненько мо-
тузкою, щоб «дубарі» дорогою не «розбіглися». Везли померлих за сопку на
Колимський Катандик – кладовище, і скидали у шурф. Шурфи були гли-
бокі, копали їх про запас, щоб вистачило на цілу зиму. В основному мор
ішов у зимову холодну пору» (Д.Є.Алін)49; «Дротом або мотузкою чіпляли
мерців за ноги і волочили по дорозі. Кладовище було розташоване за таб-
пунктом Середній Бутуґичаґ, неподалік від амоналового складу. Зручно –
не треба далеко носити вибухівку. Сухі скелети, обтягнуті шкірою, ховали
на «амоналівці» голими, у підготовленій вибухом загальній ямі. У нижній
білизні та в ящиках з кілочком почали хоронити вже набагато пізніше»
(В.Ладейщиков)50.
Досвід діяльності каторжних відділків деяким керівникам держави ви-
дався корисним. Ще наприкінці війни висловлювалися думки про значне
розширення правових меж застосування санкції у вигляді каторжних робіт.
Зокрема, секретар цК КП(б)У М.С.Хрущов виступив із пропозицією ввести до
майже всіх статей Кримінального кодексу, що передбачали як максимальну
санкцію вищу міру покарання, засудження до каторжних робіт на термін 15–
20 років. Мотивувалося це тим, що у судовій практиці трапляються випадки,
коли позбавлення волі на 10 років є занадто м’яким покаранням, і суди, че-
рез відсутність більш суворої санкції, були змушені застосовувати розстріл,
а це, на думку М.С.Хрущова, не що інше, як «розбазарювання» трудових
ресурсів. Заступник народного комісара внутрішніх справ В.В.чернишов
20 травня 1945 р. направив на ім’я наркома Л.П.Берії доповідну записку,
в якій вказав, що «широке розповсюдження нової тяжкої санкції покарання
у вигляді каторжних робіт до кінця переможної війни навряд чи доцільне.
Тим більше, що фактичне застосування вищої міри покарання за останні
роки було дуже незначним і у випадках конечної потреби».
Однак небажання МВС СРСР підтримати пропозицію М.С.Хрущова
диктувалося аж ніяк не гуманністю цього відомства, а міркуваннями еко-
номічної доцільності. В.В.чернишов наводив такі міркування: «Досвід за-
судження до каторжних робіт, який проводився до цього часу, показує, що
велика кількість засуджених каторжників є непрацездатними (з 29 000 осіб
48 Ладейщиков В. Указ. соч. – С.82.
49 Алин Д.Е. Указ. соч. – С.193.
50 Ладейщиков В. Указ. соч. – С.81.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
103Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
майже 10 000 непрацездатних) і не можуть бути залучені ні до яких робіт,
а тим більше каторжних. З метою реальності покарання довелося б у законі
«Про введення каторжних робіт» робити застереження про застосування цієї
санкції тільки до фізично здорових людей, що ускладнило б на практиці
роботу судів, а закон зробило б менш стійким». Крім того, В.В.чернишов
указував на той факт, що «досвід роботи з каторжниками у Воркутинському
вугільному таборі показує, що засуджені до каторжних робіт на 15–20 років
в умовах спеціального режиму для каторжників втрачають перспективу ви-
тримати до кінця терміну, 15–20 років. […] Звідси моральна пригніченість
і повна відсутність стимулу для праці, яка в результаті значно менш ефек-
тивна, ніж праця звичайних табірників, при цьому втрата працездатності
через 5–6 років майже обов’язкова. Виходячи з вищенаведеного, вважав би
за доцільне пропозицію тов. Хрущова не приймати»51.
Відсутність перспектив звільнення, вкрай тяжкі умови утримання, раб-
ська праця штовхали окремих в’язнів на втечу, навіть попри те, що шансів
практично не було, адже табори дислокувалися в таких місцях, що бігти
було просто нікуди, а сподіватися на допомогу вкрай малочисельного міс-
цевого населення не доводилося. Відтак результат, як правило, був один –
смерть. У «кращому» випадку – новий термін ув’язнення.
Поширеною практикою в ґулаґівських таборах було вбивство втікачів зі
стандартним формулюванням: «При затриманні вчинив опір». П.Неґретов,
який із 1945 до 1955 рр. відбував термін ув’язнення у Воркуті, згадував:
«У мій час на 6-й шахті, обплутаній уже колючкою, час від часу тікали з про-
мислової зони, через яку проходила лінія залізниці. При здоровому глузді
на таку втечу ніхто не йшов, тому що нікого з них живим назад не приводи-
ли. В одних підштанках лежали вони потім по дві – три доби на вахті, щоби
всі розводи добре на них надивилися, мовляв, те саме і з вами буде, якщо
надумаєте тікати»52.
Після вже згадуваної вище втечі з Норильлаґу вийшов наказ НКВС
№001186 від 10 жовтня 1945 р., за яким вимагалося каторжан, схильних
до втечі, а також «бандитський елемент» та інших «злісних порушників ре-
жиму» зосередити в окремих табірних підрозділах і встановити за ними су-
ворий нагляд. Конвоювання вказаних осіб здійснювати під посиленою охо-
роною та з обов’язковим застосуванням наручників53. Проте, незважаючи
на вжиті заходи, каторжники не залишали спроб утекти. 27 лютого 1946 р.
8 в’язнів, які утримувалися в окремому табірному пункті Воркутлаґу, озбро-
ївшись сокирами, напали на приміщення наглядової служби, що знаходило-
ся посеред табірної зони. Нападники спробували заволодіти ключами, щоби
відчинити ворота табірної зони. У результаті всі вони були затримані54.
Для профілактики та запобігання втеч 8 березня 1946 р. НКВС СРСР
видав наказ №00198 «Про завдання подальшого посилення охорони
51 ГУЛАГ: Главное управление лагерей… – С.133.
52 Негретов П. Все дороги ведут на Воркуту. – Бенсон, 1985. – С.6.
53 ГУЛАГ: Главное управление лагерей... – С.133.
54 история сталинского ГУЛАГа... – Т.6: Восстания, бунты и забастовки заключённых. –
С.653–654
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
104 Ю.Г.Пилявець, Р.І.Пилявець
державних злочинців у таборах і колоніях НКВС», в якому вказувалося, що
причинами втеч стали незадовільна організація охорони в’язнів, недбале
і в ряді випадків злочинне ставлення бійців охорони до виконання своїх
обов’язків. У наказі як першочергове було поставлене завдання забезпечи-
ти надійну ізоляцію «особливо небезпечних державних злочинців», припи-
сувалося розглядати втечу в’язнів як надзвичайну подію, по кожній втечі у
5-денний термін проводити ретельне розслідування, а про групові та втечі
особливо небезпечних злочинців протягом 24-х годин доповідати у Москву,
у центральний апарат НКВС телеграфно55.
У липні 1947 р. із Сиблаґу групову озброєну втечу здійснила група
каторжан у складі 25 осіб56. МВС видало наказ №00815, який затверджу-
вав заходи з поліпшення стану охорони й режиму утримання каторжан.
Зокрема, вимагалося всі табпідрозділи, кожен барак і бригаду забезпечити
агентурою; проводити щоденний обшук каторжан при виводі на роботу і по-
верненні в зону; охорону каторжних відділків укомплектовувати молоди-
ми, досвідченими, перевіреними кадрами; на бригаду з десяти каторжан
виділяти не менше двох конвоїрів, які повинні були розташовуватися на
10-метровій відстані від конвойованих; заборонялося конвоювати групи ка-
торжан у понад 100 осіб.
Усе це дозволило зменшити кількість утеч каторжан, однак запобігти
їм повністю не вдалося. Так, у ніч на 26 липня 1948 р. з табпункту №3 особ-
ливого табору «Береговий» сталася групова озброєна втеча. 12 каторжників
убили трьох співробітників охорони, захопили сім автоматів, ручний куле-
мет, револьвери, понад тисячу набоїв і спробували втекти. У ході пересліду-
вання 10 утікачів були вбиті. Втрати переслідувачів становили 3 особи57.
Попри ці резонансні випадки втечі з каторжних відділків були дово-
лі рідкісним явищем, що пов’язане з особливостями режиму утримання та
створеною тут широкою агентурно-інформаторською мережею. Так, згідно зі
спогадами колишнього в’язня Г.С.Климовича, під час повстання в особли-
вому таборі «Гірський» у 1953 р. спеціальна комісія з числа в’язнів відкрила
сейфи оперативного відділу 4-го табірного відділку з метою знайти списки
«стукачів». Результати всіх шокували – кожен п’ятий в’язень був завербова-
ний адміністрацією58.
18 травня 1954 р. розпорядженням МВС СРСР «Про порядок утри-
мання засуджених до каторжних робіт у табірних підрозділах при ВТТ
і УВТТК МВС–УМВС» каторжники прирівнювалися до решти в’язнів. Із
цього часу для них було встановлено режим утримання, передбачений за-
гальною інструкцією по виправно-трудових таборах і колоніях МВС СРСР
від 27 березня 1947 р. Тепер вони практично нічим не вирізнялися від кон-
тингенту, який утримувався на суворому режимі. На цьому історія каторги
у СРСР завершилася.
55 история сталинского ГУЛАГа... – Т.4. – С.268–271.
56 Там же. – С.297.
57 Бирюков А. Колымские истории: Очерки. – Новосибирск, 2004. – С.251, 299.
58 Макарова А. Норильское восстание // Воля. – 1993. – №1. – С.88.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
105Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання ...
Отже, каторга у СРСР упродовж свого існування являла собою частину
державної системи покарань. Каторжні роботи були найсуворішим покаран-
ням із найбільш тяжкими умовами праці та утримання в’язнів. Каторжники
становили найнижчу ланку піраміди ҐУЛАҐ, на яку тиснула вся міць ста-
лінської пенітенціарної системи. Де-юре це була найбільш дискримінована
верства радянського суспільства. Можливо, для в’язнів, які дійсно вчинили
вкрай важкі злочини, з погляду не тільки тогочасної влади, а й суспільства
загалом така кара була справедливою. Проте багато засуджених, як показує
практика радянського судочинства тих часів, були звинувачені за сфабрико-
ваними справами або ж отримали жорстокий вирок без достатніх на те під-
став. А головне, і це де-факто визнала вища влада СРСР, зробивши відпо-
відні зміни у радянському законодавстві, – каторга є антигуманним видом
покарання, який у цивілізованому суспільстві не повинен мати місце.
Для української історичної науки особливий інтерес викликає фактоло-
гічний матеріал і дослідження саме українського аспекту означеної пробле-
ми, зокрема питання про кількість і питому вагу українців серед загального
контингенту засуджених до каторжних робіт (зауважимо, що тут ідеться як
про етнічних українців, так і представників інших національностей – меш-
канців України на час вчинення дій, за які було винесено такі суворі вироки).
На жаль, автори статті не володіють подібною інформацією. Водночас у нас є
підстави стверджувати, що, за попередніми оцінками, частка українців серед
загального контингенту каторжників була чималою (від третини до полови-
ни всіх каторжан). Більш точні дані, які б розкривали український аспект
та формували український погляд на означену проблему, можуть дати лише
подальші ґрунтовні дослідження. Плідним у цьому напрямі, на нашу думку,
може бути вивчення матеріалів відповідних судових справ.
For 11 years (1943–1954) there was a special measure of punishment in the Soviet
Union – penal servitudes. It was introduced as the punishment of persons accused
of especially serious crimes against the state (Nazi criminals and their accomplices).
For the maintenance of this punishment measure prisoners there were created a
special convict departments in the labour camps, later the prevailing majority of
convicts contained in specially created especial camps of the Ministry of Internal
Affairs of the USSR. Conditions of the maintenance and work of this category of
prisoners, even in comparison with conditions of other GULAG’s prisoners, were
extremely severe and brutal that led to high disease and death rate of a contingent.
Only in 1954 convicts in the legal status have been equal to other prisoners, and this
kind of punishment has been withdrawn from the Soviet legislation. In this article
for the first time is made an attempt to take up questions connected with penal
servitude in the USSR in complex.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105613 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:35:51Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пилявець, Ю.Г. Пилявець, Р.І. 2016-08-24T17:15:42Z 2016-08-24T17:15:42Z 2011 Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів / Ю.Г. Пилявець, Р.І. Пилявець // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 91-105. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105613 Упродовж 11 років, від 1943 до 1954 рр., у СРСР існувала спеціальна міра покарання – каторжні роботи. Її було введено для покарання осіб, звинувачених
 в особливо тяжких злочинах проти держави («фашистських злочинців і їх
 пособників»). Для утримання засуджених до цієї міри покарання створювалися спеціальні каторжні відділки у виправно-трудових таборах, пізніше переважна більшість каторжників утримувалася у спеціально створених особливих таборах МВС СРСР. Умови утримання і праці цієї категорії в’язнів у
 порівнянні з умовами утримання інших в’язнів ҐУЛАҐ були вкрай суворими,
 нелюдськими, що призводило до високої захворюваності й смертності контингенту. Лише у 1954 р. каторжники у своєму правовому стані були прирівняні до інших в’язнів, а цей вид покарання було вилучено з радянського законодавства. Авторами статті вперше зроблено спробу комплексно висвітлити питання, пов’язані з каторгою у СРСР. For 11 years (1943–1954) there was a special measure of punishment in the Soviet
 Union – penal servitudes. It was introduced as the punishment of persons accused
 of especially serious crimes against the state (Nazi criminals and their accomplices).
 For the maintenance of this punishment measure prisoners there were created a
 special convict departments in the labour camps, later the prevailing majority of
 convicts contained in specially created especial camps of the Ministry of Internal
 Affairs of the USSR. Conditions of the maintenance and work of this category of
 prisoners, even in comparison with conditions of other GULAG’s prisoners, were
 extremely severe and brutal that led to high disease and death rate of a contingent.
 Only in 1954 convicts in the legal status have been equal to other prisoners, and this
 kind of punishment has been withdrawn from the Soviet legislation. In this article
 for the first time is made an attempt to take up questions connected with penal servitude in the USSR in complex. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів Katorga in USSR (1943–1954): prison camps, contingent, labour and restrain conditions of prisoners published earlier |
| spellingShingle | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів Пилявець, Ю.Г. Пилявець, Р.І. Історичні студії |
| title | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| title_alt | Katorga in USSR (1943–1954): prison camps, contingent, labour and restrain conditions of prisoners |
| title_full | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| title_fullStr | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| title_full_unstemmed | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| title_short | Каторга у СРСР (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| title_sort | каторга у срср (1943–1954 рр.): табори, контингент, умови утримання та праці в’язнів |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105613 |
| work_keys_str_mv | AT pilâvecʹûg katorgausrsr19431954rrtaborikontingentumoviutrimannâtapracívâznív AT pilâvecʹrí katorgausrsr19431954rrtaborikontingentumoviutrimannâtapracívâznív AT pilâvecʹûg katorgainussr19431954prisoncampscontingentlabourandrestrainconditionsofprisoners AT pilâvecʹrí katorgainussr19431954prisoncampscontingentlabourandrestrainconditionsofprisoners |