Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
У статті висвітлюється перебіг політичних подій в УРСР другої половини
 серпня 1991 р. та реакція перших осіб республіки на дії путчистів. Автор
 стверджує, що провал спроби державного перевороту в СРСР вирішальним
 чином вплинув на усвідомлення українською партійно-радянсько...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105653 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 41-54. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860215336315387904 |
|---|---|
| author | Кузьменко, Ю.В. |
| author_facet | Кузьменко, Ю.В. |
| citation_txt | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 41-54. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті висвітлюється перебіг політичних подій в УРСР другої половини
серпня 1991 р. та реакція перших осіб республіки на дії путчистів. Автор
стверджує, що провал спроби державного перевороту в СРСР вирішальним
чином вплинув на усвідомлення українською партійно-радянською номенклатурою необхідності проголошення незалежності України. Дистанціювання від союзного центру, використання гасел національно-демократичного руху
та досягнення компромісу з його поміркованою частиною дозволило прагматично налаштованій номенклатурі зберегти владні позиції в політичній системі України пострадянської доби.
The article looks at the course of political events in the Ukrainian SSR in the second
half of August 1991 and the reaction of the first persons of the republic to the actions
taken by the State Committee of the State of Emergency. The author claims that the
failure of the coup attempt ultimately made the Ukrainian Soviet Party nomenclature
understand the need to proclaim the independence of Ukraine. Being distant from the
Union Centre, using the slogans of the national democratic movement and reaching
compromise with its moderate members let the pragmatic nomenclature keep hold on
power in the political system of post-Soviet Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:16:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
Ю.В.кузьМенко*
СЕРпНЕВИй пУТЧ 1991 р. ТА йОГО ВпЛИВ
НА пАРТІйНО-РАДЯНСьКУ НОМЕНКЛАТУРУ УРСР
У статті висвітлюється перебіг політичних подій в УРСР другої половини
серпня 1991 р. та реакція перших осіб республіки на дії путчистів. Автор
стверджує, що провал спроби державного перевороту в СРСР вирішальним
чином вплинув на усвідомлення українською партійно-радянською номенкла-
турою необхідності проголошення незалежності України. Дистанціювання
від союзного центру, використання гасел національно-демократичного руху
та досягнення компромісу з його поміркованою частиною дозволило прагма-
тично налаштованій номенклатурі зберегти владні позиції в політичній
системі України пострадянської доби.
Минуло 20 років відтоді, як спроба державного перевороту, організована
членами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), зазнала по-
разки. цей політичний маневр, за задумом його творців, мав зберегти СРСР,
але насправді тільки підштовхнув його до розпаду, зробивши можливим
утворення нових незалежних держав, у тому числі й України. Низький сту-
пінь дослідження теми у вітчизняній науці явно дисонує з рівнем її важли-
вості для розуміння процесів суспільно-політичних трансформацій у нашій
країні початку 1990-х рр. Переважна більшість праць, присвячених серпне-
вому путчу, належить російським авторам, натомість українські історики та
політологи обмежуються фрагментарними згадками про подію як переддень
проголошення Акту про незалежність України. Однак серпневі дні 1991 р.
стали часом, коли визначалася політична сила, що стане біля керма новоут-
вореної держави. як показав історичний досвід, головним актором суспіль-
но-політичного життя в Україні продовжувала залишатися колишня пар-
тійно-радянська номенклатура – коло осіб, що обіймали ключові посади в
республіці. Саме вона визначала зміст та напрям державотворчих процесів.
Відповідно, об’єктивне осмислення впливу спроби державного перевороту
1991 р. на УРСР у цілому та на подальшу долю номенклатури зокрема до-
зволить виявити витоки багатьох проблем сучасної України.
У російській історичній науці вивчення теми набуло чималої популяр-
ності, про що свідчать чисельні й різноаспектні студії таких дослідників, як
А.Багіров1, З.Станкевич2, С.Андрєєв3, А.Салмін4, Р.Медведєв5, І.Осадченко6,
1 Багиров А. После путча (обзор писем в редакцию) // Молодая гвардия. – 1992. – №1/2. – С.3-8.
2 Станкевич З. история крушения СССР: Политико-правовые аспекты. – Москва, 2001. – 320 с.
3 Андреев С. Траурный марш: Хроника последних месяцев перестройки // Октябрь. – 1991. –
№6. – С.161-185.
4 Салмин А.И. Союз после Союза // Политические исследования. – 1992. – №1/2. – С.34-55.
5 Медведев Р. Советский союз. Последние годы жизни. Конец советской империи. – Москва,
2010. – 637 с.
6 От катастрофы к возрождению: Причины и последствия разрушения СССР / Под общ.
ред. и.П.Осадченко. – Москва, 1999. – 121 с.
* Кузьменко Юлія Володимирівна – асистент кафедри всесвітньої історії Ніжинського
державного університету імені Миколи Гоголя.
E-mail: kuzmenko_yulia@ukr.net
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
42 Ю.В.Кузьменко
Р.Піхоя7, В.Согрін8, В.Степанков, Є.лісов9 тощо. Значна частина російських
науковців, розглядаючи період перебудови у цілому та останні дні існуван-
ня СРСР зокрема, спирається на теорію революції еліт, навколо якої розгор-
нулися широкі дискусії. Питання про те, чи відбулася зміна еліт на почат-
ку 1990-х рр., у своїх дослідженнях порушують Д.Фурман10, М.Малютін11,
В.Пастухов12, А.Бутенко13, г.Ашин14, Т.Коржихіна і Ю.Фігатнер15. Їх виснов-
ки можна звести до твердження про те, що зміни у суспільно-політичному
та економічному житті СРСР у 1985–1991 рр. були обумовлені прагненням
партійно-радянської номенклатури перетворити державну (корпоратив-
ну) власність, розпорядником якої вона була, на приватну, конвертувавши
свій статусний капітал у реальний та обмінявши владу на власність (або
поєднавши їх).
У вітчизняній історичній науці спеціальні дослідження з проблеми
путчу та його впливу на партійно-радянську номенклатуру відсутні, хоча
вона побіжно розглядалася у рамках узагальнюючих досліджень та моно-
графій. Так, О.Бойко подає детальну хроніку подій 19–21 серпня 1991 р. й
аналізує її у працях, присвячених вивченню суспільно-політичних транс-
формацій другої половини 1980 – початку 1990-х рр.16 Значний внесок у
дослідження перебудовчих процесів в Українській РСР зробили також
В.литвин17, М.Михальченко, В.Андрущенко18, О.гарань та О.Майборода19,
С.Кульчицький20, І.Овчар21 і деякі інші дослідники.
Особливе значення мають праці, написані колишніми номенклатурни-
ми працівниками, які брали безпосередню участь у визначенні подальшої
7 Пихоя Р.Г. Москва. Кремль. Власть. Две истории одной страны. Россия на изломе ты ся че-
ле тий 1985–2005. – Москва, 2007. – 554 с.
8 Согрин В.В. Перестройка: итоги и уроки // Общественные науки и современность. –
1992. – №1. – С.133-147.
9 Степанков В., Лисов Е. Кремлёвский заговор (версия исследования) // Огонёк. – 1992. –
№38/39. – С.13-16.
10 Фурман Д.Е. Наша странная революция // Свободная мысль. – 1993. – №1. – С.9–17.
11 Малютин М. «Новая» элита в новой России // Общественные науки и современность. –
1992. – №2. – С.36-45.
12 Пастухов В.Б. От номенклатуры к буржуазии: «новые русские» // Политические
исследования. – 1993. – №2. – С.49–56.
13 Бутенко А.П. Откуда и куда идём: Взгляд философа на историю советского общества. –
ленинград, 1990. – 288 с.
14 Ашин Г. Смена элит // Общественные науки и современность. – 1995. - №1. – С.40–50.
15 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становление, механизмы
действия // Вопросы истории. – 1993. – №7. – С.25–38.
16 Бойко О.Д. Україна: від путчу до Пущі (серпень 1991 – грудень 1991 р.). – Ніжин, 2006. –
224 с.; Її ж. Україна в 1985–1991 рр.: Основні тенденції суспільно-політичного розвитку. – К.,
2002. – 306 с.
17 Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і рр. ХХ ст.). – К., 2001. –
560 с.; Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.). – К., 2000. – 360 с.
18 Михальченко Н.И., Андрущенко В.П. Беловежье. л.Кравчук. Украина 1991–1995. – К., 1996.
19 Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією. - К., 2000.
20 Кульчицький С. Політична еліта в радянській і незалежній Україні // День. – 2001. –
11 серпня. – №143 [Електронний ресурс]: http://www.day.kiev.ua/64521/
21 Овчар І.В. Витоки та характер перебудови в СРСР (1985–1991 рр.) // Обрії (Івано-
Франківськ). – 2006. – №1. – С.53–58; Її ж. Підсумки та наслідки перебудови в СРСР та їх
роль у відновленні української незалежності // Сторінки історії. – 2006. – Вип.22. – С.132–139.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
43Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
долі Української РСР. Серед них слід назвати л.Кравчука22, генерала
В.Варенникова23, г.Крючкова24 та ін. Мемуари й роздуми цих діячів у сукуп-
ності з архівними матеріалами є головними джерелами при відтворенні сус-
пільно-політичної ситуації, яка склалася у другій половині серпня 1991 р.
Спробуймо розглянути перебіг політичних подій останніх днів пе-
ребування Української РСР у складі Радянського Союзу та з’ясувати їх
вплив на зміну становища партійно-радянської номенклатури республіки.
Радикалізація настроїв народних мас УРСР наприкінці 1980 – на початку
1990-х рр. відбувалася стрімкими темпами, посилювалася й боротьба на-
ціонально-демократичних сил проти партійної номенклатури. 19 жовтня
1990 р. на засіданні політбюро цК Компартії України перший заступник
голови КДБ Є.Марчук проінформував членів політбюро про кампанію, яка
була розгорнута в республіці проти КПРС: «Кампанія хоча й стара, але вона
набула нових акцентів […] підпитанням цієї кампанії буде дискредитація
конкретних партійних керівників. Збір різного роду компрометуючих ма-
теріалів на конкретних осіб, які працюють у партії, перш за все, звичай-
но, по першим особам, […] а всі ми смертні, у кожного якісь є, щось було
в біографії»25. Радикалізація подекуди набувала загрозливого характеру.
Члени політбюро почали виявляти стурбованість через зростання ймовір-
ності вчинення фізичної розправи над ними чи їх близькими. Так, велико-
го резонансу набув факт нападу «львівських студентів» на спеціалізований
дитячий садочок для дітей та онуків членів цК КПУ26.
На початку літа 1991 р. позиція демократично налаштованої громад-
ськості щодо партійно-радянської номенклатури оформилася остаточно.
Зокрема, у червні на з’їзді Всеукраїнської організації солідарності трудя-
щих у Києві пролунало: «Партійна номенклатура боїться об’єднання наших
сил, партократія знає, що ми хочемо робити, готує наступ, і він уже почав-
ся, треба негайно відсунути Компартію від влади, віддати до суду, а майно
націоналізувати»27. Слід зауважити, що підозри громадськості не були без-
підставними. Факт складання обкомами КПУ «політичних карт» областей
УРСР дає підстави припустити, що в Україні йшла підготовка до «закручу-
вання гайок» та проведення широкомасштабної каральної акції проти при-
бічників демократичного табору28.
Поряд з активізацією громадськості виникла ще одна загроза для кон-
сервативного крила партійно-радянської номенклатури: на 20 серпня 1991 р.
22 Кравчук Л.М. «Є така держава Україна»: Матеріали з виступів, інтерв’ю, прес-
конференцій, брифінгів, відповідей на запитання. – К., 1992. – 224 с.; Його ж. Маємо те, що
маємо: Спогади і роздуми. – К., 2002. – 392 с.
23 Варенников В. Дело гКЧП. – Москва, 2010. – С.132.
24 Крючков Г.К. Трудные уроки: Раздумья бывшего партийного работника. – Х., 2009. –
С.560.
25 центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – цДАгО Ук раї-
ни). – Ф.1. - Оп.11. - Спр.2198. - Арк.95–104 (збережено правопис оригіналу).
26 Там само. – Арк.136.
27 Там само. - Оп.32. - Спр.2906. - Арк.42–45.
28 Турченко Ф.Г. Таємні документи Запорізького обкому КП України про політичну боротьбу
в регіоні напередодні проголошення незалежності 1991 р. // Наукові праці історичного
факультету Запорізького національного університету. – 2007. – Вип.1. – С.373.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
44 Ю.В.Кузьменко
мало бути призначене підписання нового союзного договору, який міг пере-
творити єдину державу на союз держав. Навіть сама думка про перехід до фе-
деративного устрою була неприйнятною для вищезгаданих кіл із найближ-
чого оточення президента СРСР – і не лише з ідеологічних міркувань, але
й з суто прагматичного погляду, оскільки зміна форми державного устрою
потягла б за собою ліквідацію значної частини старих державних структур
разом з їх бюрократичним апаратом29. Отже, головним завданням групи осіб,
що незабаром утворили т.зв. Державний комітет з надзвичайного стану, була
спроба добитися збереження СРСР у його попередньому вигляді, для чого на-
лежало зірвати процедуру підписання союзного договору.
19–21 серпня 1991 р. було вчинено спробу державного перевороту, іні-
ціаторами якого стала група вищих партійних та державних чиновників,
що займали ключові посади в управлінській системі СРСР і були зацікав-
лені у здійсненні реваншу та докорінному перегляді політичного курсу
М.горбачова. Вона включала представників військово-промислового комп-
лексу – О.Бакланова, О.Тізякова, Д.язова; партійного апарату, які уособлю-
вали новий прошарок керівництва, що прийшов до реальної влади за остан-
ні роки – О.Шеніна та В.Болдіна; «силових міністрів» – Б.Пуго і В.Крючкова
та керівників СРСР, які втратили б свої посади після підписання нового
союзного договору – А.лук’янова, г.янаєва та В.Павлова. як зазначає ві-
домий російський історик Р.Піхоя, незважаючи на спільність інтересів цієї
когорти партійно-державних діячів, єдності в ній не існувало від самого мо-
менту її створення30.
Серпневі події 1991 р. відіграли вирішальну роль не лише у справі про-
голошення незалежності України, але й у долях партійно-радянської но-
менклатури УРСР. Від реакції керівництва республіки на події у Москві,
тактичної лінії поведінки значною мірою залежала їх подальша політична
кар’єра та майбутнє цілої армії номенклатурних працівників.
Хроніку подій останніх днів існування Української РСР слід розпочати
не з 19, а з 18 серпня 1991 р. Адже, як стане відомо 25 серпня, у львівському
обкомі партії було виявлено «Картку обліку вхідних таємних документів»
від 18 серпня 1991 р. за підписом завідуючого загальним відділом обкому
Тарасенка. І хоча самого тексту документа знайдено не було, проте навіть
назва картки – «Про введення у країні надзвичайного стану» – викликала
резонанс під час засідання Президії Верховної Ради УРСР, на якому бу-
ло заявлено про її існування. Поряд із цим документом, що підтверджував
факт поінформованості частини партійної номенклатури республіки що-
до підготовки спроби державного перевороту, на засіданні було розгляну-
то ще два, на яких також стояла дата «18 серпня 1991р.»: «Про введення у
країні надзвичайного стану» без зазначення відправника та шифрограма з
текстом: «Першим секретарям цК Компартій союзних республік, реcкомів
автономних, крайкомів і обкомів партії. У зв’язку з введенням надзвичай-
ного стану необхідно вжити заходи щодо участі комуністів в їх сприянні
29 Бойко О.Д. Україна: від путчу до Пущі... – С.39.
30 Пихоя Р.Г. Москва. Кремль. Власть... – С.307–308.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
45Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
державному комітету з надзвичайного стану в СРСР. У практичній діяль-
ності керуватися Конституцією. Про пленум цК і інші заходи повідомимо
додатково»31. Наявність цих документів засвідчила, що окремим керівникам
республіканського та обласного рівнів було відомо про підготовку заколоту
ще у переддень путчу.
19 серпня епіцентром політичних подій у республіці став кабінет го-
лови Верховної Ради УРСР л.Кравчука. Від його рішення залежав по-
дальший розвиток ситуації, а також особиста політична кар’єра цього ді-
яча. Слід від значити, що й на сьогодні досить багато обставин того дня,
що пов’язані з ім’ям л.Кравчука, залишаються нез’ясованими: по-перше,
рівень інформо ваності голови вищого законодавчого органу УРСР про пла-
ни та перші кроки ДКНС; по-друге, мотиви, якими він керувався під час
розмови з ге нералом В.Варенниковим, і, по-третє, питання про дату його
виходу з партії, що пояснило б ступінь скоординованості його дій із політ-
бюро та секретаріа том цК КПУ.
Згідно з розповіддю л.Кравчука, що була озвучена ним на вимогу дея-
ких депутатів-членів Президії Верховної Ради УРСР (зокрема, О.Коцюби),
він довідався про події у Москві 19 серпня о 6.35 з телефонної розмови з
В.Чечеватовим. Дізнавшись про те, що в його кабінеті перебуває генерал
В.Варенников, який чекає на зустріч, л.Кравчук вирішив не квапитися
та взяти «люфт» для з’ясування ситуації. Одразу після цього він здійснив
дзвінок до голови КДБ УРСР М.голушка, проте поговорити з ним не вда-
лося, оскільки той у цей час купався у річці (це стало підставою вважати,
що голова КДБ республіки не був проінформований). Коли л.Кравчук уже
вирушив на зустріч з В.Варенниковим, до нього зателефонував Б.Єльцин
(автомобіль було обладнано телефонним зв’язком). Після короткої розмови
вони домовилися не визнавати комітет32.
Розповідь л.Кравчука все ж видається дещо сумнівною, хоча б з огляду
на те, що 18 серпня секретарі деяких обкомів КПУ отримали вказівки щодо
запровадження надзвичайного стану в республіці та, відповідно, мали певну
інформацію про плани ДКНС, а член політбюро цК КПУ, голова Верховної
Ради УРСР перебував у стані повного невідання. Однак хід та результати
зустрічі л.Кравчука й В.Варенникова є, на нашу думку, більш важливи-
ми, ніж з’ясування ступеня щирості розповіді л.Кравчука. Вона відбулася
у присутності С.гуренка, першого заступника Ради Міністрів К.Масика та
групи осіб, переважно військових. Сьогодні в історичній науці панує думка,
що ґрунтується на спогадах л.Кравчука: під час зустрічі В.Варенников за-
явив, що влада перейшла до ДКНС та в ультимативній формі зажадав від
л.Кравчука «зайняти правильну позицію» й «змінити свій особистий курс та
курс Верховної Ради»33. Проте майже через 19 років після цих подій, у своїй
книзі «Дело гКЧП» В.Варенников представив інший погляд – він не тільки
31 центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі –
цДАВО України). – Ф.1. – Оп.16. – Спр.4704. – Арк.189–190.
32 Там само. – Арк.196–197.
33 Степанков В., Лисов Е. Кремлёвский заговор. – Москва, 1992. – С.114–115.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
46 Ю.В.Кузьменко
не вимагав від керівників України введення в республіці надзвичайного
стану, а навпаки – вніс пропозицію, що забезпечила б стабілізацію ситуа-
ції в республіці34. У будь-якому випадку л.Кравчук виступив проти запро-
вадження надзвичайного стану в Україні або окремому регіоні, заявивши,
що, згідно із союзним законом «Про правовий режим надзвичайного стану
в СРСР», це - справа Верховної Ради, та відразу ж продемонстрував цей
нормативно-правовий акт. як слушно зауважив член військової ради, на-
чальник політуправління, заступник командувача Київського військового
округу генерал-лейтенант Б.Шариков, який у цей час також перебував у
кабінеті л.Кравчука, «потрібний документ опинився під рукою: значить,
людина готувалася»35.
Так чи інакше, але в перший день серпневого путчу лінія поведінки
л.Кравчука виявилася вирішальною. Пізніше голова Верховної Ради ви-
ступив на телебаченні зі зверненням до українського народу, в якому йшло-
ся: «Отже, наша позиція – це позиція виваженості і ще раз виваженості.
це захист конституційних норм, захист законів. Усе, що йде всупереч цій
позиції, яку схвалив народ, є для нас неприйнятним. Ми маємо відстояти
закони, захистити демократію, утвердити у суспільстві законний порядок,
захистити інтереси людей. Ми маємо діяти так, щоб не пролилася кров»36.
Таким чином, вичікувальна та нерішуча позиція л.Кравчука, з одно-
го боку, цілком укладалася у схему номенклатурних традицій та практик
реагування на складні й неоднозначні ситуації. Проте, з іншого – її можна
охарактеризувати як прояв холоднокровності та витримки37, чіткого дотри-
мання «букви закону», завдяки чому вдалося відвернути загрозу збройного
зіткнення в Україні.
Слід зазначити, що на лінію поведінки голови Верховної Ради УРСР
могла вплинути і його домовленість з Б.Єльциним про невизнання ДКНС.
До того ж, відомо, що у переддень путчу (за одними даними – 17, за іншими –
18 серпня) л.Кравчук зустрічався із найближчим соратником Б.Єльцина –
г.Бурбулісом. Зустріч тривала понад дві години38. Однак про що тоді йшло-
ся, досі невідомо. Пізніше в одному з інтерв’ю С.гуренко розповів, що на
питання л.Кравчуку: «Чому ти не розповів про зустріч з Бурбулісом?» той
відповів: «А ти мені про все розповідав?»39. це, на нашу думку, вдало ілю-
струє характер взаємовідносин не лише між двома найвищими керівника-
ми республіканського рівня, але й у цілому між номенклатурниками.
Звісно, позиція, зайнята головою Верховної Ради УРСР, найімовірні-
ше розходилася з баченням ситуації та планом дій керівництва цК КПУ
34 Варенников В. Дело гКЧП. – С.132.
35 Рахманін С. Борис Шариков: «Те, що гКЧП провалиться, я відчув, коли побачив прес-
конференцію членів комітету» // Дзеркало тижня. – 2001. – 18–22 серпня. – №31 (355) [Елек-
тронний ресурс]: http://www.dt.ua/1000/1030/31957/
36 Кравчук Л. «Ми маємо діяти так, щоб не пролилася кров»: Виступ по українському теле-
баченню 19 серпня 1991 р. // Хроніка опору. – К., 1991. – С.103.
37 Михальченко М., Андрущенко В. Беловежье. Л.Кравчук. Украина 1991–1995. – С.29;
Бойко О.Д. Україна: від путчу до Пущі... – С.50–51.
38 цДАВО України. – Ф.1. – Оп.16. – Спр.4704. – Арк.203.
39 Крючков Г.К. Трудные уроки: Раздумья бывшего партийного работника. – С.560.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
47Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
станом на 19 серпня, яке, як завжди, слухняно перейшло на бік заколотни-
ків. Секретаріат цК КПУ розіслав у регіональні парткоми лист, що фактич-
но повторював надіслану секретаріатом цК КПРС шифрограму з вимогою
вжити заходів щодо участі комуністів у сприянні ДКНС40.
За спогадами г.Крючкова, цей лист було написано саме ним на осно-
ві обміну думками, що відбувся в цК. Сумнозвісна фраза про сприяння
ДКНС з’явилася «з урахуванням вказівки, що містилася у постанові секре-
таріату цК КПРС». як зазначив він у мемуарах, хтось із секретарів цК
(імовірно, С.гуренко), ніби розмірковуючи вголос, сказав: «Може, не треба
цього писати». Проте він наполіг і вказане положення у цій шифротелегра-
мі залишилося41. ця рекомендація, власне, і стала у подальшому головним
аргументом на користь заборони КПУ. Хоча С.гуренко стверджував, що
вже ввечері наступного дня її було відкликано, що свідчить про коливання
керівництва цК КПУ.
20 серпня зі своєю заявою виступив перший секретар цК КПУ С.гуренко,
в якій він фактично приєднався до позиції л.Кравчука. На думку авторів
«Політичної історії України», і керівник держави, і керівник правлячої
партії виступили з узгодженою позицією, хоча й оприлюдненою в різний
час42. Проте у такому випадку постає питання: якими мотивами керувався
секретаріат цК КПУ, коли розсилав вищевказаного листа до регіональних
структур партії та, власне, перший секретар цК КПУ, із відома якого була
написана згадана рекомендація? Тим паче, що це відбулося вже після бесі-
ди л.Кравчука з В.Варенниковим за участі С.гуренка.
З іншого боку, і досі залишається відкритим питання про дату виходу
л.Кравчука з партії, а це допоможе з’ясувати його роль у партійних спра-
вах у перший день путчу. Очевидно, він ще залишався членом не лише
керівних органів КПУ, але й самої партії. Натомість л.Кравчук заперечує
цей факт, повідомивши на прес-конференції 27 серпня, що вийшов із партії
ще 19 серпня. цю дату він вказав і на засіданні Президії Верховної Ради
УРСР 26 серпня 1991 р.43, хоча під час зустрічі з журналістами 22 серпня
фактично спростував чутки про свій вихід із партії. На основі вивчення сте-
нограми засідання політбюро цК КПУ від 22 серпня 1991 р. В.лозицький
з’ясував, що л.Кравчук не лише брав у ньому участь, але й мав цілковиту
підтримку з боку С.гуренка, який у випадку критики дій голови вищого за-
конодавчого органу республіки з боку членів цК доводив, що йому надзви-
чайно важко працювати у такому розбурханому парламенті, а тому треба
допомагати і підтримувати його44. Отже, це засвідчує відсутність принци-
пових розбіжностей або непорозумінь між першим секретарем цК і голо-
вою Верховної Ради УРСР.
40 Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією. – С.24–25.
41 Крючков Г.К. Трудные уроки: Раздумья бывшего партийного работника. – С.559–560.
42 Політична історія України. ХХ століття: У 6 т. – Т.6: Від тоталітаризму до демократії
(1945–2002). – К., 2003. – С.494.
43 цДАВО України. – Ф.1. – Оп.16. – Спр.4704. – Арк.203.
44 Лозицький В.С. Політбюро цК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). –
К., 2005. – С.127.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
48 Ю.В.Кузьменко
Не кращі умови склалися у ці дні для номенклатури нижчих рівнів вла-
ди. Недостатність інформації про події у Москві, вичікувальна позиція рес-
публіканської верхівки та непослідовність дій у поєднанні з острахом перед
акціями громадської непокори тримали секретарів областей та міст у стані
невизначеності. Слід указати й на брак документів в обласних архівах, які
дозволили б зрозуміти реакцію та дії партійно-державних органів і їх ке-
рівників на місцях. За усними спогадами деяких працівників міськкомів та
райкомів, матеріали, що стосувалися серпневих подій 1991 р., було знищено
за допомогою т.зв. «соломорізки», як тільки стала очевидною поразка ДКНС,
що врятувало багатьох працівників партійних комітетів від кримінальної
відповідальності. Керуючись першими шифрограмами, що надійшли до об-
комів 18 та 19 серпня, представники рад Дніпропетровської, житомирської,
Одеської, Миколаївської, Чернігівської та інших областей усе ж заявили
про свою підтримку ДКНС. В інформації цК КПУ про оперативну ситуацію
в Українській РСР давалася оцінка діяльності обласних партійних органів:
«На місцях вживаються заходи з дотримання правопорядку та попереджен-
ня провокаційних дій»45.
Невизначеність і вагання були притаманні й членам Президії Верховної
Ради УРСР, що терміново зібралися для проведення засідання ввечері
19 серпня. О.Ємець, І.Юхновський, В.яворівський, л.Танюк та В.гриньов
активно висловлювалися проти ДКНС, вимагаючи кваліфікації його дій
як «контрреволюційних», натомість М.гришко, О.Коцюба, я.Кондратьєв
ухилялися від будь-яких оцінок, пояснюючи свою позицію недостатністю
інформації або небажанням провокувати запровадження надзвичайного
стану в республіці46. Однак уже за добу, коли хід політичного протистоян-
ня в Москві дозволив передбачити, на чиєму боці буде перемога, Президія
Верховної Ради УРСР ухвалила заяву, в якій чинність постанов ДКНС на
території республіки не визнавалася.
22 серпня на засіданні Президії Верховної Ради УРСР місця обереж-
ним висловлюванням уже не було. Присутні, серед яких було чимало осіб,
пов’язаних із партією, розуміючи, що незабаром КПУ буде визнано злочин-
ною, активно обговорювали, як бути з партійним майном та грошовими ра-
хунками. Президія прийняла рішення про скликання 24 серпня позачерго-
вої сесії українського парламенту, яка стане доленосною47.
цього ж дня відбулося засідання політбюро, на якому розглядалося пи-
тання «Про поточний політичний момент» та було засуджено дії ДКНС і
цК КПРС. Політбюро цК КПУ намагалося всіляко виправдати секретаріат
цК КПУ, який «оперативно орієнтував партійні комітети, первинні органі-
зації, комуністів республіки на необхідність всебічно сприяти неухильно-
му дотриманню законності й правопорядку в республіці, згуртуванню всіх
патріотичних, демократичних сил в ім’я громадянського миру і спокою,
45 Бойко О.Д. Україна: від путчу до Пущі... – С.53.
46 Танюк Л. Коментар до трьох засідань Президії Верховної Ради України // Хроніка опо-
ру. – С.114–115.
47 цДАВО України. – Ф.1. – Оп.16. – Спр.4704. – Арк.133.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
49Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
відвернення будь-яких дій, які могли б призвести до небезпечного загос т-
рення обстановки, застосування сили, кровопролиття»48.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила Україну незалежною дер-
жавою, а також прийняла рішення про департизацію державних органів,
установ і організацій, армії та правоохоронної системи. За ці рішення свої
голоси віддали не лише члени опозиційної «Народної ради», але й представ-
ники комуністичної більшості. цей факт переконливо свідчить на користь
тези про те, що станом на серпень 1991 р. інтереси національно-демокра-
тичних кіл та правлячої в УРСР номенклатури збіглися: обидві політичні
сили, звісно, із різних причин, віднині вважали перебування УРСР у складі
союзної держави недоцільним і невигідним. якщо позиція перших видаєть-
ся очевидною, то питання про логіку дій партійно-радянської номенклатури
залишається відкритим. якими мотивами вона керувалася, голосуючи за
незалежність України?
По-перше, слід погодитися з С.Кульчицьким, на думку якого, радян-
ській номенклатурі стало вкрай небезпечно залишатися в партії. Вона
перестала приносити дивіденди, тому що втратила державний статус49.
Найбільш далекоглядні представники партійної номенклатури ще напе-
редодні виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад збагнули необ-
хідність (точніше, вигідність) зміни партійного крісла на радянське. Тому
вони легко зреклися тих своїх колег, які не встигли переорієнтуватися
і продовжували займати керівні посади в КПУ. Подібною була ситуація і
для директорів різноманітних промислових і господарських підприємств
та кооперативів, переважна більшість яких хоча й була вихідцями з партії
та її «призначенцями», проте в умовах, коли приватизація ставала реаль-
ністю, компартія залишалася для них «вуздечкою», що не дозволяла пере-
творитися на повноправних власників.
По-друге, перемога Б.Єльцина однозначно вказувала на те, що в країні
розпочнуться ліберально-демократичні перетворення, наслідки яких для
партійно-радянської номенклатури УРСР були малопрогнозованими. І ли-
ше відокремлення республіки давало можливість номенклатурним колам
утримати ситуацію під своїм контролем та зберегти привілейоване станови-
ще у суспільстві.
І, по-третє, процес суверенізації, який набирав обертів в УРСР, давав
зрозуміти вищому ешелону партійно-державної номенклатури, що якщо
вона не повернеться обличчям до громадськості та не візьме ініціативу
у свої руки, то це зробить інша політична сила. Отже, виникала загроза
втрати політичної та економічної влади. Тому прийняття Акту про неза-
лежність України було компромісом з обопільним інтересом. Щоправда,
інтереси національно-демократичних сил мали здебільшого ідейний ха-
рактер, натомість колишня номенклатура керувалася цілком матеріаль-
ними міркуваннями.
48 цДАгО України. – Ф.1. – Оп.11. – Спр.2198. – Арк.15.
49 Кульчицький С. Політична еліта в радянській і незалежній Україні // День. – 2001. –
11 серпня. – №143 [Електронний ресурс]: http://www.day.kiev.ua/64521/
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
50 Ю.В.Кузьменко
Звісно, не можна скидати з рахунків і ту обставину, що сплеск націо-
на льної свідомості кінця 1980 – початку 1990-х рр. міг зачепити й номен-
клатурні прошарки, особливо враховуючи загострення ідеологічної кризи
та деморалізацію в партії. Проте з’ясування справжніх мотивів партійно-
радянської номенклатури, а тим паче визначення відсотка номенклатур-
них кадрів, що керувалися національними ідеями, – предмет окремого
дослідження.
Наступного дня після проголошення незалежності політбюро цК КПУ
оприлюднило заяву, в якій усіляко підтримувало цю акцію. Наголошу-
ва ло ся, що відповідний документ «був прийнятий завдяки спільним ді-
ям усіх політичних сил в парламенті, як логічний крок в утвердженні
су веренної державності України, що є програмною метою Компартії,
виз наченою її ХХVІІІ з’їздом». У заяві категорично відкидалися будь-
які спроби звинуватити КПУ в причетності до злочинних дій ДКНС, і у
зв’язку з цим секретаріат цК КПУ звертався до голови Верховної Ради
України з проханням дати вказівку уряду республіки, відповідним дер-
жавним і місцевим органам вжити заходів до припинення самочинних
дій проти партійних організацій і комуністів, забезпечити охорону при-
міщень парткомів і надати можливість їх працівникам безперешкодно ви-
конувати свої обов’язки50.
26 серпня вийшов указ Президії Верховної Ради України про тимчасо-
ве припинення діяльності КПУ. У цей же день у стінах колишньої Вищої
партійної школи відбувся останній пленум цК Компартії України, у роботі
якого брало участь 144 з 272 членів цК. Заслухавши інформацію першого
секретаря цК КПУ С.гуренка про перебіг останніх подій в Україні та рівень
причетності (точніше «непричетності») до спроби державного перевороту се-
кретаріату та політбюро цК КПУ, учасники пленуму перейшли до обгово-
рення, у ході якого було висловлено різні погляди на майбутнє партії: від
саморозпуску до підпільної діяльності. Слід зазначити, що атмосфера, яка
панувала на пленумі, свідчила про падіння довіри до С.гуренка, як першої
людини в партії51.
У постанові останнього в історії цК КПУ пленуму було засуджено
дії, вчинені «групою заколотників» із числа осіб, що входили до складу
керівниц тва країни і КПРС та, власне, сама спроба здійснити державний
переворот, що поставила під загрозу конституційний лад у країні і завда-
ла тяжкого удару по авторитету партії. Пленум прийняв рішення про по-
вну самостійність Компартії України. Також було висловлено протест проти
заборони КПУ, і на період тимчасового припинення діяльності партійних
структур Компартії України в зв’язку з постановою Президії Верховної
Ради республіки доручено представляти її інтереси Є.Мармазову, О.Морозу,
С.Дорогунцову, В.Петренку, В.Курашику, І.Бойку, В.Тризні, С.Камінчуку,
50 цДАгО України. – Ф.1. - Оп.11. - Спр.2280. - Арк.17–18.
51 Там само. – Оп.2. – Спр.1137. – Арк.14.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
51Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
г.Харченку, В.лісовенку, К.Продану52. Однак спроби відмежуватися від
підтримки серпневого путчу в умовах тотального падіння авторитету партії
та цілковитої деморалізації її членів не мали жодного успіху.
Крах правлячої партії, зміна політичного режиму і статусу України
та перехід до розбудови нових державних структур мали б покласти поча-
ток зміні правлячих кіл. Проте чи відбулася зміна еліт в Україні на пост-
радянському просторі? Із приводу цього питання й досі точаться гострі
дискусії, у ході яких окреслилося три основних підходи. Перша точка зо-
ру полягає у тому, що перехід від тоталітаризму до демократії супровод-
жується обов’язковою зміною еліт – тоталітаристської на демократичну.
Парт номенклатура КПРС зійшла з політичної арени, проти неї і був спря-
мований головний удар демократичних перетворень.
Згідно з другим підходом, зміни еліт узагалі не відбулося: попередня, но-
менклатурна, в основному збереглася де-факто, лише перефарбував ши свій
фасад – із партократичного на псевдодемократичний. Колишні пар тбоси
просто пересіли в нові крісла, як наслідок виникла неономенклату ра.
Третя думка зводиться до того, що зміна еліт – це лише видимість. І ра-
ніше комуністична номенклатура країною не керувала: заклики до світ-
лого комуністичного майбутнього були лише ідеологічним прикрит тям
цілком реального панування бюрократично-чиновницької еліти. Вона ж
продовжувала правити й після серпневого путчу, змінивши компартій ну
фразеологію на демократичну. Відчуження влади від народу зберегло ся.
Більше того, перехідний період, коли старі антиринкові закони вже не пра-
цюють, а нові – ринкові – ще не створені або ще не працюють, для бюро-
кратичної еліти – найкращий час, що дав їй такі права, про які вона рані-
ше могла лише мріяти. якщо прерогативою цієї еліти раніше була влада,
то тепер вона допов нена власністю, що стало можливим унаслідок розгор-
та ння приватизації53.
На нашу думку, перший підхід не витримує критики. головним ар-
гументом проти нього слугують статистичні дані. За підрахунками росій-
ського соціолога О.Криштановської, структура політичної влади цієї краї-
ни у середині 1990-х рр. була представлена абсолютною більшістю осіб, які
раніше входили до номенклатури – близько 65%54 (за даними г.Ашина –
70%55). На теренах України партійно-радянська номенклатура також збе-
регла за собою значну долю владних крісел. Зокрема, у 1990-х рр. вона
мала присутність від 87% (у Кабміні) до 93% (у РНБО), та від 74% серед го-
лів парламентських комісій Верховної Ради першого скликання до 95% –
у другому скликанні56.
52 Там само. – Арк.3–17.
53 Ашин Г. Смена элит // Общественные науки и современность. – 1995. - №1. – С.47.
54 Крыштановская О. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту //
Общественные науки и современность. – 1995. - №1. – С.65.
55 Ашин Г. Формы рекрутирования политических элит // Общественные науки и сов ре мен-
ность. – 1998. - №3. – С.91.
56 Мороко В.В. Реконверсія радянської партійно-господарської номенклатури в політичну
систему України (1990–2008 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького дер-
жавного університету. – Запоріжжя, 2008. – Вип.24. – С.246.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
52 Ю.В.Кузьменко
Другий і третій підходи мають суттєві раціональні зерна, але лише їх
синтез та деякі корективи дають можливість наблизитися до правильно-
го розуміння процесів трансформації, що відбувалися у середині правля-
чого прошарку. Так, другий підхід, абсолютно правильно підкреслюючи
конформізм колишніх номенклатурників, що дозволив їм зберегти полі-
тичну владу, проте ігнорує не менш важливі економічні чинники. Третій
навпаки – розглядає політичну та економічну владу в комплексі, утім пе-
ретворює її на прерогативу лише вищих номенклатурних щаблів, тоді як
основним плацдармом руху «нагору» на початку 1990-х рр. були другий та
третій ранги номенклатури. Відповідно до статистичних даних, що наведе-
ні російськими дослідниками Б.головачовим, л.Косовою та л.Хахуліною,
близько третини пострадянської правлячої державної та політичної верхів-
ки перебували в номенклатурі цК, а дві третини прийшли з посад заступ-
ників керівників, начальників підрозділів у міністерствах та відомствах,
на підприємствах і т.д. І лише 16% прийшли до влади, не маючи за пле-
чима жодних адміністративних постів. На підставі цього вказані науковці
визначили зміну влади 1991 р. як «революцію заступників або других осіб»:
прийшовши до владного керма, вони хоча й принесли «новий погляд» на
речі, але значною мірою сприяли збереженню та відтворенню номенкла-
турних зв’язків57.
Таким чином, дні серпневого путчу 1991 р. для партійно-радянської
номенклатури УРСР стали визначальним часом, коли вирішувалася її по-
дальша доля: «Пан або пропав?». На думку В.Мороко, саме відсутність ста-
лої та непереборної необхідності в побудові громадянського суспільства у
більшості громадян УРСР дозволила представникам старої номенклатури
безперешкодно знайти собі місце у владі58. До цього слід додати також і ту
обставину, що вони, прагнучи за будь-яку ціну зберегти владне станови-
ще, розірвали партійні пута та поклали кінець зв’язкам із непоступливи-
ми консерваторами, а також відкрили двері до влади найбільш конфор-
містським представникам опозиційних сил. це значною мірою зміцнило їх
становище при владі та розкололо опозицію. Отже, щоб не втратити владу
в Україні, у серпні 1991 р. ця частина партійно-радянської номенклату-
ри блискавично зорієнтувалася і на власний лад почала втілювати ідею
незалежності59.
За влучним висловом Р.Павленка, «прагматичній номенклатурі» вда-
лося використати легітимізуючий потенціал національно-демократичного
руху, залучивши до своїх лав деяких його представників, а до ідеологічної
риторики – деякі їхні ідеї. Таким чином, відбулася дифузія між прагматич-
ною частиною владної номенклатури й поміркованою частиною опозиції, що
57 Головачёв Б., Косова Л., Хахулина Л. «Новая» российская элита: старые истоки на новом
поле // Мониторинг. – 1995. – №6; 1996. – №1.
58 Мороко В.В. Реконверсія радянської партійно-господарської номенклатури в політичну
систему України... – С.245.
59 Мандзій Л. Формування політичної еліти України (1991–1994 рр.) // Наукові праці історич-
ного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2008. – Вип.24. – С.233.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
53Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР
позбавило останню статусу «непримиренного борця». Україна була «ката-
пультована» у незалежність разом із номенклатурою60.
Отже, твердження про зміну еліт у 1991 р. видається доволі сумнівним,
як і те, що стосовно номенклатури у сучасній історичній науці вживається
термін «еліта». Більше того, сьогодні значна кількість дослідників (серед
них Ю.Прохасько61, Д.Видрін і Д.Табачник62 та деякі інші науковці) схиля-
ється до думки про неприпустимість побутування цього визначення й сто-
совно владних кіл України пострадянської доби.
Вітчизняна дослідниця еліти І.голіяд, хоча й не заперечує її існуван -
ня в нашій державі, проте наголошує, що їй притаманні такі негативні
риси: постноменклатурний характер, який у першу чергу проявляється в
методах урядування, зрощення політичних і бізнесових структур, що зу-
мовлює діяльність кланів, корумпованість, правовий нігілізм, непрозорість
механізмів прийняття стратегічно важливих політичних рішень через до-
мінування неформальних інститутів, закритість від суспільства та відсут-
ність відповідальності перед ним63. Таким чином, генетичний зв’язок між
партійно-радянською номенклатурою та сучасним політикумом – очевид-
ний, причому він проявляється не лише в тому, що серед політичного іс-
теблішменту незалежної України залишився значний відсоток діячів із ко-
муністичним минулим, але й у цілій низці номенклатурних традицій, які
продовжують відігравати значну роль у політичних практиках вітчизня-
них можновладців.
Події, які відбувалися у Москві та Києві 19–21 серпня 1991 р., і сьогод-
ні викликають чимало дискусій, причому не лише оціночного, але й фак-
тологічного характеру. Мабуть, мав рацію М.горбачов, коли у заяві для
журналістів 22 серпня 1991 р. необачно сказав: «Усієї правди ви ніколи
не дізнаєтесь».
Проте, очевидно, що серпневий путч 1991 р. справив багатовимірний
вплив на суспільно-політичне життя України. По-перше, позиція, яку зай-
няли окремі керівники республіки, з одного боку, дозволила їм відмежу-
ватися від дій ДКНС та утримати владу в своїх руках, а з іншого – дала
змогу зберегти відносний спокій в УРСР та уникнути силового сценарію
розвитку подій. По-друге, одним із результатів провалу спроби державного
перевороту стало проголошення незалежності України. У прийнятті Акту
про незалежність виявилися зацікавленими не лише національно-демо-
кратичні сили, але і «прагматична» частина номенклатури, якій кортіло
позбутися партійної опіки та на повну потужність скористатися накопиче-
ними за останні роки ресурсами. Відповідно, трансформації у середині цієї
когорти номенклатури відбувалися у таких напрямках, як капіталізація,
60 Павленко Р. Посткомуністична влада: сутність і метаморфози // Нова політика. – 1997. –
№2. – С.11.
61 Прохасько Ю. Неповні еліти // Ї. – 2006. – №45. – С.99.
62 Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ ст.: політичний аспект. – К, 1995. – С.24–25.
63 Голіяд І. Методологічні проблеми дослідження політичної еліти // Магістеріум. – Вип.10:
Політичні студії. – 2002. – С.7.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
54 Ю.В.Кузьменко
департизація та деідеологізація, демократизація (псевдодемократизація) та
кооптація частини найбільш конформістських діячів опозиції.
І наостанок. Немає підстав стверджувати, що з розпадом Радянського
Союзу настав кінець номенклатурі. Звісно, у незалежній Україні де-
юре вона, як «перелік найважливіших посад, кандидатури на які попе-
редньо розглядаються, рекомендуються і затверджуються відповідним
комітетом»64, не існує, але де-факто – як група осіб, кар’єра яких будува-
лася в радянські часи по номенклатурній висхідній та які перейняли її
специфічні ознаки – не лише залишилася при владі, але й зберегла за
собою ключові позиції в державі.
64 Партийное строительство: Учеб. пособие. – изд. 6-е. – Москва, 1981. – С.300.
The article looks at the course of political events in the Ukrainian SSR in the second
half of August 1991 and the reaction of the first persons of the republic to the actions
taken by the State Committee of the State of Emergency. The author claims that the
failure of the coup attempt ultimately made the Ukrainian Soviet Party nomenclature
understand the need to proclaim the independence of Ukraine. Being distant from the
Union Centre, using the slogans of the national democratic movement and reaching
compromise with its moderate members let the pragmatic nomenclature keep hold on
power in the political system of post-Soviet Ukraine.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105653 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:16:17Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кузьменко, Ю.В. 2016-08-31T10:12:26Z 2016-08-31T10:12:26Z 2011 Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР / Ю.В. Кузьменко // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 41-54. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105653 У статті висвітлюється перебіг політичних подій в УРСР другої половини
 серпня 1991 р. та реакція перших осіб республіки на дії путчистів. Автор
 стверджує, що провал спроби державного перевороту в СРСР вирішальним
 чином вплинув на усвідомлення українською партійно-радянською номенклатурою необхідності проголошення незалежності України. Дистанціювання від союзного центру, використання гасел національно-демократичного руху
 та досягнення компромісу з його поміркованою частиною дозволило прагматично налаштованій номенклатурі зберегти владні позиції в політичній системі України пострадянської доби. The article looks at the course of political events in the Ukrainian SSR in the second
 half of August 1991 and the reaction of the first persons of the republic to the actions
 taken by the State Committee of the State of Emergency. The author claims that the
 failure of the coup attempt ultimately made the Ukrainian Soviet Party nomenclature
 understand the need to proclaim the independence of Ukraine. Being distant from the
 Union Centre, using the slogans of the national democratic movement and reaching
 compromise with its moderate members let the pragmatic nomenclature keep hold on
 power in the political system of post-Soviet Ukraine. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 20-річчя незалежності України Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР August Putsch in 1991 and its Influence on the USSR Soviet Party Nomenclature Article published earlier |
| spellingShingle | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР Кузьменко, Ю.В. Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| title | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР |
| title_alt | August Putsch in 1991 and its Influence on the USSR Soviet Party Nomenclature |
| title_full | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР |
| title_fullStr | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР |
| title_full_unstemmed | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР |
| title_short | Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР |
| title_sort | серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру урср |
| topic | Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| topic_facet | Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105653 |
| work_keys_str_mv | AT kuzʹmenkoûv serpneviiputč1991rtaiogovplivnapartíinoradânsʹkunomenklaturuursr AT kuzʹmenkoûv augustputschin1991anditsinfluenceontheussrsovietpartynomenclature |