Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України
Розглянуто часову (на відтинку 1999–2010 рр.) й регіональну динаміку, а також відмінності між віковими групами населення у ставленні громадян нашої країни до здобуття незалежності. Зроблено спробу визначити основні
 чинники еволюції підтримки самостійності України як одного з проявів лояльно...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105657 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України / Т.С. Шульга // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 108-115. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860245241052790784 |
|---|---|
| author | Шульга, Т.С. |
| author_facet | Шульга, Т.С. |
| citation_txt | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України / Т.С. Шульга // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 108-115. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Розглянуто часову (на відтинку 1999–2010 рр.) й регіональну динаміку, а також відмінності між віковими групами населення у ставленні громадян нашої країни до здобуття незалежності. Зроблено спробу визначити основні
чинники еволюції підтримки самостійності України як одного з проявів лояльності до держави.
The article is devoted to attitudes of Ukraine’s citizenry towards the nation’s
achievement of independence (1991). The author describes regional and generational
differences, as well as dynamics of this phenomenon’s development through the
period in question (1999 to 2010). This study attempts to establish main reasons
behind evolution of support for the country’s independent statehood, with this
support seen as a manifestation of loyalty to the state, whatever its origin.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:35:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
т.С.Шульга*
ЗДОбУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
У СУСпІЛьНІй СВІДОМОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
Розглянуто часову (на відтинку 1999–2010 рр.) й регіональну динаміку, а та-
кож відмінності між віковими групами населення у ставленні громадян на-
шої країни до здобуття незалежності. Зроблено спробу визначити основні
чинники еволюції підтримки самостійності України як одного з проявів ло-
яльності до держави.
Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. стало кульміна-
ційним моментом складного та багатогранного процесу суспільної трансфор-
мації, що розпочався 1989 р. і фактично не завершився досі. Проте, саме роз-
пад СРСР, важливим чинником якого було здобуття Україною самостійності,
зробив здійснені перетворення незворотними, а також створив політичні пе-
редумови для ще радикальніших змін. Саме існування нашої країни з усі-
ма досягненнями та прорахунками стало можливим тільки внаслідок подій
1991 р. Не дивно, отже, що у суспільній свідомості населення ставлення до
незалежності тісно переплітається зі ставленням до наслідків усього пере-
хідного періоду і навіть із лояльністю до держави як такої.
При цьому, однак, зберігаються значні регіональні й вікові відмінності
в оцінках здобуття Україною незалежності. До того ж, громадська думка не
залишається незмінною, а зазнає помітної еволюції, навіть у відносно корот-
ких часових проміжках. Очевидно, що дослідження територіальної, вікової
та часової динаміки ставлення населення держави до цієї історичної події
становить значний як науковий, так і практичний інтерес.
При написанні статті авторові стали у пригоді теоретичні розробки спів-
робітників Інституту соціології НАН України, зокрема л.Ази1 та О.Стегнія2.
як джерела інформації про ставлення сучасного населення України до здо-
буття незалежності використовувалися соціологічні опитування (перева-
га надавалася «довгим серіям» однакових запитань, що ставилися у різні
роки підібраним за однією методикою респондентам – це дозволяє просте-
жити еволюцію відповідей на діахронічному зрізі)3. Для дослідження обра-
но 1999–2010 рр. – період певного відновлення вітчизняної економіки піс-
ля затяжної й надзвичайно глибокої кризи 1990-х рр., деякого зростання
1 Аза Л. Етнічність у контексті національно-державної ідентифікації // Українське
суспільство 1992–2006. Соціологічний моніторинг. – К., 2006. – С.92–98.
2 Стегній О. Динаміка політичної ідентичності населення України // Українське
суспільство 1992–2005. Динаміка соціальних змін. – К., 2005. – С.72–77.
3 Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.
Соціологічне опитування: як ви ставитеся до свята – Дня незалежності України? (динаміка,
2002–2010) [Електронний ресурс]: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=321; Таблиці
одновимірних розподілів трендового соціологічного дослідження «львів – Донецьк:
соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій суспільних лояльностей – 1994,
1999, 2004 рр.» // Україна модерна. – К.; л., 2007. – С.305.
* Шульга Тарас Сергійович – молодший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
109Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України
життєвого рівня населення4 та водночас кількаразових досить різких змін
політичних режимів й угруповань правлячої еліти.
Із доступних автору соціологічних опитувань найближче до поставленої
у статті проблеми підходять ті, які з 2002 р. проводить Український центр
економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова (УцЕПД), ставля-
чи респондентам питання: «як ви ставитеся до свята – Дня незалежності
України?» та пропонуючи п’ять варіантів відповіді на нього: «Для мене це,
дійсно, велике свято», «Для мене це звичайне свято, як й інші офіційні свята»,
«Для мене це не свято, а звичайний вихідний день», «Для мене це не свято, я
вважаю, що цей день повинен бути робочим» та «Важко відповісти». Для мети
цієї розвідки перші два варіанти відповіді вважаються такими, що свідчать
про схвалення респондентом не лише свята, а й проголошення незалежності
України, а третій і четвертий варіанти – про несхвальне ставлення до нього.
П’ятий же варіант ніколи не підтримувався більше, ніж 3,5% опитуваних,
а тому може бути виключений із розгляду проблеми без особливого ризику
для достовірності результатів. Теоретично, звичайно, можна уявити ситуа-
цію, за якої позитивне ставлення до факту здобуття самостійності (24 серпня
1991 р.) поєднується із негативним до свята на честь цієї події (хоча б через
засудження байдикування та марнотратства), чи ж, навпаки, прихильник
відродження СРСР може бути одночасно й апологетом відзначення Дня не-
залежності з якихось неполітичних мотивів (наприклад, через зручність до-
даткового неробочого дня). Але, на нашу думку, такі соціологічні парадокси
можна сміливо вважати винятками, котрі не можуть принципово вплинути
на розуміння результатів опитування. У цілому ж ставлення до 24 серпня як
свята (а не звичайного вихідного), напевно, збігається зі схваленням і події,
на честь якої встановлено цей день, а заперечення його статусу поєднується
з критичним ставленням і до самого факту здобуття самостійності.
При детальному розгляді результатів цього соціологічного опитуван-
ня видно, що найвищий рівень схвалення здобуття Україною незалежнос-
ті був зафіксований у 2005 р. (61,7% респондентів обрали перші два варі-
анти відповіді на наведені вище питання), а найнижчий (52,3%) – 2002 р.
Характерно, що після 2005 р. цей показник переважно знижувався, опус-
тившись у 2009 р. майже до мінімального (із зафіксованих УцЕПД) рівня –
52,7%, а 2010 р. знову зріс до 57,2%. Нижче половини всіх респондентів цей
індикатор ще не опускався ніколи з початку проведення таких опитувань.
Іншими словами, у 2002–2010 рр. абсолютна більшість громадян завжди
схвалювала проголошення самостійності України. це не означає, що вся
ця частина соціуму однаково розуміє значення події, яка сталася 24 серпня
1991 р., для нашої держави. цілком очевидно, що політичної одностайності
у більшості немає, оскільки вона переважає за чисельністю прихильників
4 Економічна криза 2008–2009 рр. за всієї своєї гостроти навряд чи може вважатися пе ре-
лом ним моментом, порівнянним із початком господарського зростання у 1999–2000 рр.: якщо
наприкінці 1990-х рр. в основному завершився тривалий розклад занепалої одержавленої
економіки радянського типу, на зміну якій прийшло відносно динамічне (хоча й контрольоване
олігархією) ринкове господарство, то у 2008 р. ця вже усталена ринкова система зазнала
сильного, але все ж тимчасового зовнішнього шоку, пов’язаного зі світовою фінансовою кризою.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
110 Т.С.Шульга
найпопулярніших кандидатів чи політичних сил на будь-яких із загально-
національних виборів досліджуваного періоду5. Але наявність стійкої неза-
лежницької більшості, навіть поділеної всередині, є важливим чинником,
який, зокрема, значно ускладнює поширення на території України попу-
лярного у Росії та Білорусії погляду на розпад СРСР як національну, а то
й світову «геополітичну катастрофу»6. Деякі ймовірні поділи всередині цієї
більшості розглядаються у цій статті нижче.
цікаво, що за опитуваннями того ж таки УцЕПД, котрі проводяться з
2005 р., від 37% до 47% громадян у всі ці роки вважали, що їх становище піс-
ля здобуття самостійності погіршилося; але при тому дві інші групи респон-
дентів щодо цього питання (з яких одна, 22–28%, заявляла про поліпшення
свого становища, а другій (29–37%) було складно визначитися) у сумі завжди
становили абсолютну більшість7. це дозволяє зробити припущення, що та з
них, яка схвалює здобуття незалежності, складалася не тільки, а часом і не
стільки, з людей, котрі матеріально виграли від унезалежнення України,
скільки із цих «невизначених». Така ситуація відбиває, імовірно, відносне
погіршення економічного становища значної частини населення при від-
носному поліпшенні його політичного статусу. Іншими словами, багато
громадян колишньої УРСР тепер живуть у національній державі з відпо-
відними символікою та поглядами на історію, офіційною риторикою, мають
порівняно з радянською добою значно ширші політичні права, але при цьо-
му збідніли відносно більш успішних верств соціуму (навіть в абсолютному
вимірі). Незважаючи на це, вони ставляться прихильно до факту здобуття
Україною самостійності. Але довгострокова стійкість таких позицій не може
бути гарантованою, оскільки кінець кінцем економічне становище членів
спільноти таки впливає на їх лояльність до суспільних інституцій, з яких
держава – найвпливовіша8. Крім того, немає підстав вважати, що підтрим-
ка ідеї незалежності України завжди виливається у лояльність до тієї дер-
жави, котра існує нині з усіма вадами і проблемами розвитку. Ототожнення
її з часто непопулярним урядом, а не з громадянською спільнотою – явище,
5 жодна політична сила чи кандидат на будь-яких загальнонаціональних виборах у
1999–2010 рр. не набирали (в першому турі) більше 39,87%, отриманих В.Ющенком на
президентських виборах 2004 р., не кажучи вже про абсолютну більшість голосів. Другий
тур фактично завжди відбувався в умовах консолідації різних політичних сил навколо двох
переможців першого туру, тому його результати навряд чи можуть вважатися надійним
показником підтримки саме конкретної політичної сили чи кандидата.
6 Путин В.В. Послание Федеральному Собранию Российской Федерации от 25 апреля 2005
года [Електронний ресурс]: http://archive.kremlin.ru/appears/2005/04/25/1223_type63372type63
374type82634_87049.shtml; Лукашенко А.Г. Стенограмма выступления перед студенческой
молодёжью Брестчины, 23.09.2004 [Електронний ресурс]: http://president.gov.by/press10981.
html. Обидва ці політики мають стабільну підтримку більшості електорату та консолідованої
еліти відповідно у Росії й Білорусії, а тому їх ставлення до розпаду СРСР виглядає особливо
симптоматичним.
7 Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.
Соціологічне опитування: Ви та ваша родина більше виграли чи втратили від здобуття
Україною незалежності? (динаміка, 2005–2010) [Електронний ресурс]: http://www.uceps.org/
ukr/poll.php?poll_id=324
8 Див., наприклад: Ferguson J. Paradoxes of sovereignty and independence: “Real” and “pseudo”
nation-states and the depoliticization of poverty // Siting culture: the shifting anthropological
object. – London, 1997. – P.123–136.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
111Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України
досить поширене9. До того ж, національно-державна ідентичність постійно
конкурує з іншими її типами10.
Про що можуть свідчити такі хвилеподібні (хоча й у вузькому діапазоні)
коливання громадської думки з цього питання – від відносно низьких рів-
нів 2002 р. через бум із найвищою точкою 2005 р. і до нового помітного спа-
ду 2009 р. з наступним піднесенням? Імовірно, тут маємо справу з прямим
віддзеркаленням політичної боротьби та економічної ситуації в Україні в
останнє десятиріччя.
Рік 2002-й минув під знаком політичних перемог непопулярного режи-
му л.Кучми11, котрий у той період залюбки послуговувався патріотичною
фразеологією, чим знеохочував нестійкі елементи до перебування в неза-
лежницькій більшості. До того ж, уповільнення економічного зростання
(яке й так почалося з низької бази)12 також не сприяло посиленню лояль-
ності населення до держави.
До 2005 р. країна пережила стрімке економічне піднесення13 і масову
політичну мобілізацію до лав «помаранчевої» виборчої коаліції В.Ющенка
під патріотичними гаслами14, що, мабуть, було навіть важливіше, ніж гос-
подарське зростання, для поширення схвального ставлення до здобуття
Україною самостійності.
Від 2005 до 2009 рр. діяльність неефективної адміністрації В.Ющенка
та трьох «помаранчевих» урядів, так само переважно малоефективних
(у тому числі через боротьбу за владу між формальними ідеологічними
9 Див., наприклад: Sneath D. The Headless State. – New York, 2007. – P.5–11.
10 це питання розглядається у: Аза Л. Етнічність у контексті національно-державної іден-
ти фікації. – С.93–94.
11 Фактично програвши парламентські вибори 2002 р. (всі пропрезидентські партії та бло-
ки, разом узяті, набрали близько 20% голосів виборців й отримали лише 54 мандати із 225,
котрі розподілялися за пропорційною системою (центральна виборча комісія України: Під-
сумки голосування по партіях (виборчих блоках партій) 31.03.2002. Чергові вибори [Елект-
ронний ресурс]: http://www.cvk.gov.ua/pls/vd2002/WEBPROC0V), провладні політичні сили
змогли досягти мінімально необхідної більшості у Верховній Раді за рахунок масового
залучення до своїх лав безпартійних депутатів, обраних у мажоритарних округах. Здобуту
перемогу було використано у грудні того ж року для усунення з Національного банку
потенційно небезпечного (близького до опозиційного тоді лідера В.Ющенка) керівництва на
чолі зі В.Стельмахом та заміни його на більш лояльне, очолюване С.Тігіпком.
12 На 1999 р., у найнижчій точці кризи, ВВП України становив лише 37% від докризового
рівня 1990 р. У 2000 р. він зріс на 6%, 2001 р. – ще на 9,1%, що відбилося і на становищі
більшості населення держави (Національний банк України: Статистика: Реальний сектор:
Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс]: http://www.bank.gov.ua/Statist/Macro/
GDP_u.xls). Однак 2002 р. економічне зростання різко уповільнилося до 4,6%, а фактична
відсутність зовнішніх джерел фінансування (один із наслідків реструктуризації українського
боргу в травні 2000 р.) унеможливила дефіцитне фінансування споживання. Таким чином,
будь-яке сповільнення в економіці неминуче майже моментально відбивалося на становищі й
настроях малозабезпечених громадян.
13 Зростання економіки 2003 р. становило 9,3%, а 2004 р. – рекордні 12% (див.: Там само).
14 Події на майдані Незалежності в Києві стали кульмінацією цього мобілізаційного про-
цесу: ще задовго до дня виборів опозиційна коаліція розгорнула потужну агітаційну ме ре-
жу, яка щільно охопила всі західні та центральні області України і поширилася на деякі
міс цевості півдня й сходу держави. Загалом у масових акціях кінця 2004 р. взяло участь до
21% населення, що, очевидно, робить їх найбільшою за числом учасників подією в країні як
мінімум з часу здобуття незалежності, а то й з моменту завершення Другої світової війни (дані
Ін с титуту соціології НАН України: Степаненко В. Революція як констеляція: національні
особ ливості громадської активності // Українське суспільство 1994–2005. Динаміка соціальних
змін. – К., 2005. – С.5).
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
112 Т.С.Шульга
союзниками, що, звичайно ж, дискредитувало не тільки правоцентристів, а
й до певної міри саму ідею української державності), знову призвела до від-
ходу менш переконаних громадян із лав незалежницької більшості, а еко-
номічна криза 2008–2009 рр. лише підштовхнула цей процес.
Прихід до влади в 2010 р. Партії регіонів призвів до зростання частки
громадян, котрі позитивно ставляться до проголошення Україною самостій-
ності. Тут могли працювати два протилежні механізми: ототожнення себе з
українською нацією серед прихильників регіоналів у зв’язку з їх перемогою
чи ж, навпаки, зростання патріотичних настроїв серед колишнього «пома-
ранчевого» електорату як протестна відповідь на поразку і занепад цих, те-
пер уже опозиційних, політичних сил.
Значні міжрегіональні відмінності в політичних орієнтаціях населен-
ня країни не могли не відбитися й на його ставленні до здобуття незалеж-
ності. Так, перед президентськими виборами 1999 р. цю подію схвалювали
66,7% львів’ян, але тільки 34,1% донеччан (обидва міста можна вважати
достатньо репрезентативними для своїх регіонів – заходу та сходу нашої
держави)15. Через п’ять років, напередодні третього туру президентських
виборів 2004 р., це співвідношення помітно змінилося у львові (частка тих,
хто схвалював здобуття самостійності, досягла 77,3%), але набагато цікавіші
й масштабніші перетворення відбулися у свідомості донеччан: там частка
громадян, що позитивно ставилися до проголошення Україною незалежнос-
ті, зросла майже вдвоє і становила 60,2%16. Єдиним очевидним поясненням
такої радикальної трансформації виглядає прихід до влади у загальноукра-
їнському масштабі переважно донецького за своїм походженням угрупован-
ня політичної еліти (організаційно оформленого у Партію регіонів), яке на
момент проведення опитування все ще контролювало уряд та вело затяту
(хоча й приречену на невдачу) боротьбу за президентську посаду. Інакше
кажучи, лояльність мешканців Донецька до власної еліти в умовах 2004 р.
частково трансформувалася у лояльність до української держави як такої.
логічно було б очікувати зворотного процесу, тобто падіння підтримки здо-
буття незалежності України серед мешканців східних і південних областей
держави після 2004 р., за умови фактичного відсторонення Партії регіонів
від важелів державного управління.
цей процес мав місце, але повернення до попередніх низьких рівнів
схвалення проголошення самостійності вже не відбулося: навіть 2009 р. (під
час нової економічної кризи й перебування більшості східноукраїнської по-
літичної еліти у жорсткій опозиції до центрального уряду) 43% громадян
на сході та 41,4% на півдні країни вважали День незалежності для себе
святом. На заході держави рівень підтримки здобуття Україною самостій-
ності стабільно зростав і далі, досягнувши на 2009 р. 80%, що й не дивно в
умовах повного електорального домінування там націонал-демократичних
15 Черниш Н., Маланчук О. Динаміка ідентичностей мешканців львова і Донецька: ком па-
ра тивний аналіз // Україна модерна. – К.; л., 2007. – С.73.
16 Таблиці одновимірних розподілів трендового соціологічного дослідження «львів – До-
нецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій суспільних лояль нос тей –
1994, 1999, 2004 рр.» // Там само. – С.305.
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
113Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України
і націоналістичних сил17. Чим можна пояснити часткове збереження підви-
щеного рівня незалежницьких настроїв у південно-східному макрорегіоні
держави вже після сплеску 2004 р. (котрий, імовірно, пояснювався передусім
оптимізмом щодо перспектив локальної еліти)?
З одного боку, період урядування «помаранчевих» політичних сил за
всієї неефективності їх урядів усе ж переважно збігався зі зростанням еко-
номіки та, як наслідок цього, життєвого рівня громадян. Навіть криза 2008–
2009 рр. не призвела до стійкого і безповоротного падіння реальних доходів,
що залишалися на значно вищому рівні, ніж перед 2005 р. Оскільки еконо-
мічне зростання відбувалося в умовах суверенного статусу країни, це могло
поліпшити ставлення громадян до події, з якої почалося існування України
як самостійної держави.
Крім того, Партія регіонів, зберігаючи шанси на повернення до влади у
Києві (та навіть частково ці шанси реалізувавши в 2006–2007 рр.), залиша-
лася переважно на прагматично-державницьких позиціях. Автономістські
акції з окремими сепаратистськими елементами на зразок відомого з’їзду в
Сіверськодонецьку 2004 р. слід усе ж розглядати радше як жест відчаю чи
спробу шантажу, ніж як частину цілеспрямованої програми ліквідації укра-
їнської державності в її нинішньому вигляді. це підтверджується й прак-
тичною діяльністю Партії регіонів після перемоги на виборах 2010 р., коли
реальний рівень централізації влади помітно зріс.
І, нарешті, патріотична пропаганда серед громадянства через школу,
засоби масової інформації, виступи як «помаранчевих», так і (хоча й з ін-
шою ідеологією) «біло-блакитних» політичних діячів теж впливала на рі-
вень підтримки проголошення незалежності у всій Україні, в тому числі й
на її сході та півдні (ймовірно, більшою мірою серед молоді). Тут, правда, міг
мати місце і зворотний ефект – патріотична агітація з боку непопулярних
у даному регіоні політиків може знизити, а не підвищити рівень схвалення
зазначеної події.
Водночас не слід ототожнювати зростання лояльності до української
держави серед мешканців південно-східного макрорегіону з якимись кар-
динальними ідеологічними трансформаціями. Так, рівень несприйняття
українського націоналізму серед донеччан не тільки не знизився в 1999–
2004 рр., а, навпаки, значно зріс – із 31,8% до 42,7%. Майже безсумнівно, що
головну роль у цьому відіграли виборчі кампанії 2002 та, особливо, 2004 рр.,
під час яких більшість основних учасників політичної боротьби, і в тому чис-
лі два найпотужніших – проющенківська правоцентристська коаліція й до-
мінуюча на сході України Партія регіонів – не цуралися демонізації супро-
тивника, яка в умовах Донецька найлегше здійснювалася якраз шляхом
поширення страху перед радикальними «українськими націоналістами»,
17 Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова,
Соціологічне опитування: як ви ставитеся до свята – Дня незалежності України? (регіональний
розподіл, 2009 р.) [Електронний ресурс]: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=478
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
114 Т.С.Шульга
що начебто прийдуть до влади разом з В.Ющенком18. Такі, на перший погляд,
непоєднувані тенденції – зростання підтримки самостійності української дер-
жави при одночасному поширенні негативного ставлення до ідеології, котру
тра диційно пов’язували з боротьбою за її створення, мають досить логічне пояс-
нення. На сході та півдні країни якраз між 1999 і 2004 рр. (за активної участі й
під керівництвом місцевої еліти) набувала дедалі більшого впливу ідеологія те-
риторіального, над- та позаетнічного патріотизму, як загальнодержавного, так
і локального (як відзначав, зокрема, я.грицак, останній зовсім не обов’язково
мав щось спільне із сепаратизмом та безконфліктно поєднувався з лояльністю
до України як держави19). В умовах відносно слабких («затертих або малови-
разних», за влучним висловом того ж таки дослідника20) етнічних ідентичнос-
тей на сході й півдні країни такий розвиток подій був цілком очікуваним.
М.Рябчук запровадив для схожого типу самоідентифікації означення
«креольська»21 за аналогією з переселеними з метрополії елітами іспанської
Америки, котрі, тим не менше, очолили боротьбу нових колоній проти старої
Батьківщини (і тим самим зберегли своє панівне становище). Тут було б не-
доцільно долучатися до багаторічної дискусії щодо правомірності Рябчукової
концепції поділу населення України на кілька груп (однією з яких та, при-
тому, панівною він вважає «креолів»), але, безсумнівно, вона вказує на ре-
альну проблему: українська держава означає одне для більшості мешканців
її західних і центральних регіонів та водночас щось інше – для громадян зі
сходу й півдня. «Коли двоє роблять одне і те саме – це не одне й те саме», –
писав давньоримський драматург Теренцій. Так і в даному випадку: лояль-
ність до держави (одним із проявів чого виступає схвалення здобуття неза-
лежності) має неоднакову природу в різних частинах України. Тому не слід
очікувати, що навіть повна конвергенція у ставленні до державності в різ-
них регіонах (якщо вона взагалі коли-небудь станеться) означатиме також
стирання відмінностей у політичній культурі між її частинами. Більше того,
наближення регіонів один до одного за показником підтримки української
самостійності може відбуватися одночасно зі зростанням суперечностей між
ними та ослабленням загальнонаціональної солідарності.
Порівняно з міжрегіональними вікові відмінності у ставленні до здо-
буття Україною незалежності є хоча й статистично значущими, але відносно
незначними. За станом на 2009 р., самостійність підтримували 56,8–58%
молоді (вікові групи від 18 до 39 років), але лише 47,3–51,3% людей зрілого і
18 Такі політики, хоч і були присутні в ющенківській команді (від декого, як, наприклад, О.Тяг-
ни бока, вона була змушена позбутися перед самими виборами 2004 р.; інші ж, приміром О.Івченко,
увій шли до нової влади), не мали там не тільки вирішального, а й скільки-небудь помітного впли-
ву. Правоцентристська передвиборча коаліція всіляко відмежовувалася від радикалізму. Утім,
сам В.Ющенко під час власного президентства еволюціонував ближче до правих радикалів у своїй
політиці щодо культури та історії, таким чином, за іронією долі, частково підтверджуючи пе редвиборчі
пропагандистські звинувачення проти себе (переважно необґрунтовані на час їх озвучення).
19 Грицак Я. Історія двох міст: львів і Донецьк у порівняльній перспективі // Україна мо-
дер на. – К.; л., 2007. – С.54.
20 Там само. – С.51.
21 Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – К., 2001. –
С.144–155 і т.д. цей автор також розвиває свою теорію у пізніших працях («Дві України»
(2003 р.), «Постколоніальний синдром: спостереження» (2011 р.) та ін.).
Укр. іст. журн. – 2011. – №4
115Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України
похилого віку (причому якраз серед найстарших ця підтримка найменша)22.
Імовірні чинники такої диференціації включають безробіття (особливо від-
чутне для осіб старших вікових груп), низький рівень життя пенсіонерів
(притому, що можливості для додаткового заробітку в них обмежені порівня-
но з молоддю), пропаганду державницьких ідей через освітню систему (яка
з очевидних причин не стосувалася осіб, що здобували освіту до 1989 р.), а
також сприйняття молодими людьми української самостійності як природ-
ного явища, оскільки вони виросли вже після 1991 р. Слід очікувати, що (за
інших рівних умов) у зв’язку з природною зміною поколінь рівень схвален-
ня факту створення незалежної української держави поступово зростатиме
(нестійке збільшення вже було зафіксоване протягом 2002–2010 рр.).
Підсумовуючи викладене, можна зробити деякі висновки:
1. Протягом 1999–2010 рр. проголошення самостійності зав ж ди підтри-
мувалося більшістю громадян України, але її розміри суттєво змінювалися
(зі слабкою загальною тенденцією до зростання та відносно вузькою амплі-
тудою коливань), імовірно, під впливом як економічних умов, так і політич-
них подій у державі.
2. Міжрегіональні відмінності у ставленні до здобуття Україною неза-
лежності зменшувалися протягом досліджуваного періоду. Потребує додат-
кового вивчення питання про те, наскільки це зближення позицій різних
регіональних спільнот пояснювалося лояльністю до відповідних еліт (котрі
змінювали свої позиції з міркувань політичної доцільності), а наскільки –
зростанням свідомої самоідентифікації з новопосталою державою.
3. Вікові відмінності є відносно незначними, але очікуваними: молодь
ставиться до проголошення самостійності помітно позитивніше, ніж особи
старших вікових категорій.
4. Самі поняття «незалежність», «незалежна українська держава» ма-
ють неоднаковий зміст для певних груп населення нашої країни (зокрема
мешканців різних регіонів).
22 Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Со ціо-
ло гічне опитування: Ви та ваша родина більше виграли чи втратили від здобуття Україною не за леж-
ності? (віковий розподіл, 2009 р.) [Електронний ресурс]: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=475
The article is devoted to attitudes of Ukraine’s citizenry towards the nation’s
achievement of independence (1991). The author describes regional and generational
differences, as well as dynamics of this phenomenon’s development through the
period in question (1999 to 2010). This study attempts to establish main reasons
behind evolution of support for the country’s independent statehood, with this
support seen as a manifestation of loyalty to the state, whatever its origin.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105657 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:35:51Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шульга, Т.С. 2016-08-31T10:13:20Z 2016-08-31T10:13:20Z 2011 Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України / Т.С. Шульга // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 108-115. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105657 Розглянуто часову (на відтинку 1999–2010 рр.) й регіональну динаміку, а також відмінності між віковими групами населення у ставленні громадян нашої країни до здобуття незалежності. Зроблено спробу визначити основні
 чинники еволюції підтримки самостійності України як одного з проявів лояльності до держави. The article is devoted to attitudes of Ukraine’s citizenry towards the nation’s
 achievement of independence (1991). The author describes regional and generational
 differences, as well as dynamics of this phenomenon’s development through the
 period in question (1999 to 2010). This study attempts to establish main reasons
 behind evolution of support for the country’s independent statehood, with this
 support seen as a manifestation of loyalty to the state, whatever its origin. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії До 20-річчя незалежності України Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України Achievement of Independence in Ukraine’s Citizenry Social Consciousness Article published earlier |
| spellingShingle | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України Шульга, Т.С. Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| title | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України |
| title_alt | Achievement of Independence in Ukraine’s Citizenry Social Consciousness |
| title_full | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України |
| title_fullStr | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України |
| title_full_unstemmed | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України |
| title_short | Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України |
| title_sort | здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян україни |
| topic | Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| topic_facet | Історичні студії До 20-річчя незалежності України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105657 |
| work_keys_str_mv | AT šulʹgats zdobuttânezaležnostíususpílʹníisvídomostígromadânukraíni AT šulʹgats achievementofindependenceinukrainescitizenrysocialconsciousness |