Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.)
У статті на основі архівних матеріалів висвітлено особливості стосунків М.Грушевського з офіційними органами влади Російської імперії у 1907– 1914 рр., їх ставлення до провадженої ним видавничої діяльності. Досліджено засоби, які використовувалися для протидії розповсюдженню редагованих М.Грушевс...
Saved in:
| Date: | 2011 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Series: | Український історичний журнал |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105839 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) / І.В. Ткаченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 55-67. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105839 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1058392025-02-09T10:38:27Z Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) Scientific Publishing Work of M.Hrushevs’kyi Under the Russian Empire Authorities Supervision (1907–1914) Ткаченко, І.В. Історичні студії У статті на основі архівних матеріалів висвітлено особливості стосунків М.Грушевського з офіційними органами влади Російської імперії у 1907– 1914 рр., їх ставлення до провадженої ним видавничої діяльності. Досліджено засоби, які використовувалися для протидії розповсюдженню редагованих М.Грушевським видань та зростанню їх впливу на українських землях у складі Російської імперії. The specialties of relations between M.Hrushevs’kyi and official governing bodies of Russian empire in 1907–1914, their attitude to his publishing activity were given in the article with a help of archival materials. The methods which were used to oppose spreading of editions edited by him and growing of their influence in the Ukrainian lands under Russian empire were explored. 2011 Article Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) / І.В. Ткаченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 55-67. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105839 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Ткаченко, І.В. Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) Український історичний журнал |
| description |
У статті на основі архівних матеріалів висвітлено особливості стосунків М.Грушевського з офіційними органами влади Російської імперії у 1907–
1914 рр., їх ставлення до провадженої ним видавничої діяльності. Досліджено
засоби, які використовувалися для протидії розповсюдженню редагованих
М.Грушевським видань та зростанню їх впливу на українських землях у складі Російської імперії. |
| format |
Article |
| author |
Ткаченко, І.В. |
| author_facet |
Ткаченко, І.В. |
| author_sort |
Ткаченко, І.В. |
| title |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) |
| title_short |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) |
| title_full |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) |
| title_fullStr |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) |
| title_sort |
науково-видавнича діяльність м.грушевського під наглядом органів влади російської імперії (1907–1914 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105839 |
| citation_txt |
Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) / І.В. Ткаченко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 55-67. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT tkačenkoív naukovovidavničadíâlʹnístʹmgruševsʹkogopídnaglâdomorganívvladirosíjsʹkoíímperíí19071914rr AT tkačenkoív scientificpublishingworkofmhrushevskyiundertherussianempireauthoritiessupervision19071914 |
| first_indexed |
2025-11-25T20:40:12Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:40:12Z |
| _version_ |
1849796290928443392 |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
Російська революція 1905–1907 рр. дала поштовх активному розвит-
ку україномовної преси в імперії. Нові правила про друк (1906 р.) не лише
пом’якшили цензурний тиск на періодичні видання, але й дали можливість
представникам українського національного руху публічно виступати з про-
пагандою своїх поглядів на шпальтах газет і журналів. Скористався такою
можливістю і М.Грушевський, який переніс до Києва видання «Літературно-
наукового вістника» (далі – «ЛНВ»), прагнучи насамперед зберегти всеук-
раїнський характер журналу і мати можливість поширювати ідеї українст-
ва на території Російської імперії.
Однак, хоча новий цензурний статут і тимчасові правила про періодич-
ний і неперіодичний друк, видані в 1905–1906 рр., скасовували поперед-
ню цензуру, при цьому зберігалася можливість судових переслідувань і ад-
міністративних покарань, утисків за порушення цензурних правил. Нагляд
за їх виконанням було покладено на Головне управління у справах дру-
ку, створене рішенням міністра внутрішніх справ від 12 червня 1906 р. на
основі тимчасових правил для неперіодичного друку, оголошених у наказі
Сенату від 26 квітня 1906 р.
Одночасно з розширенням можливостей для розвитку української преси
революція і період реакції після її завершення не тільки не звільнили періо-
дику від адміністративного тиску, але й посилили його. Реакція, яка запану-
вала у країні після розпуску ІІ Державної думи, дуже негативно вплинула
на український рух. Уряд продовжував систематичний наступ на українство,
поступово ліквідовуючи пом’якшення, здобуті внаслідок революції1.
Цей тиск повною мірою відчули на собі видання М.Грушевського у
Києві. Документи з фондів офіційних органів влади засвідчують, що поряд
із такими очевидними заходами запобігання розповсюдженню редагованих
М.Грушевським часописів, як штрафи чи арешт редакторів, найбільш ефек-
тивними і часто вживаними засобами були негласні репресії проти читачів
і передплатників українських видань.
1 Сарнацький О. Адміністративні й цензурно-судові утиски царизмом легальної періодичної
преси українських політичних партій (1907–1910 рр.) // Укр. іст. журн. – 2005. – №6. – С.66.
І.В.ткачеНко*
НАУкОВО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛьНІСТь М.ГРУшЕВСькОГО
пІД НАГЛЯДОМ ОРГАНІВ ВЛАДИ РОСІйСькОЇ ІМпЕРІЇ
(1907–1914 рр.)
У статті на основі архівних матеріалів висвітлено особливості стосун-
ків М.Грушевського з офіційними органами влади Російської імперії у 1907–
1914 рр., їх ставлення до провадженої ним видавничої діяльності. Досліджено
засоби, які використовувалися для протидії розповсюдженню редагованих
М.Грушевським видань та зростанню їх впливу на українських землях у складі
Російської імперії.
* Ткаченко Ігор Володимирович – кандидат історичних наук, старший науковий спів-
робітник сектору суспільних наук науково-організаційного відділу Президії НАН України.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
56 І.В.Ткаченко
Із метою нагляду за періодичною пресою, що виходила в Києві, було ство-
рено Київський тимчасовий комітет у справах друку, який, як і решта офіцій-
них органів влади, упереджено ставився до видань М.Грушевського, уважа-
ючи їх сепаратистськими та тенденційними стосовно влади. Документи цих
органів свідчать, що ці видання завжди перебували під пильним наглядом
чиновників, жандармерії й таємної поліції Російської імперії.
Тема взаємин М.Грушевського з офіційними органами влади опосеред-
ковано висвітлюється як у працях, присвячених особливостям жандармсь-
ко-поліційного устрою Російської імперії та адміністративно-судовим утис-
кам проти української преси2, так і у тих, що стосуються окремих моментів
указаних взаємин. Так, наприклад, О.Музичук опубліковано протоколи
допитів М.Грушевського, де згадуються сюжети його участі в українсько-
му громадському житті та його участь у «Літературно-науковому вістнику»3.
Найкраще в історіографії проблеми представлено сюжети, присвячені взає-
минам М.Грушевського з цензурою. Оскільки він був видавцем не лише
«ЛНВ», а й народних тижневиків «Село» та «Засів», а ця ділянка суспільної
праці була ключовою для нього в 1907–1914 рр., відповідні аспекти пред-
ставлено чи не в усіх працях, присвячених цьому періоду життя відомого
історика та громадсько-політичного діяча.
Так, зокрема, окремі моменти його взаємин з органами влади Російської
імперії представлено у багатьох працях, що стосуються історії виходу «ЛНВ»
у Києві (десятки публікацій, у тому числі і джерел). Серед них відзначимо
дослідження С.Панькової, що стосуються його ролі у виданні «ЛНВ» та на-
родного тижневика «Село»4, а також І.Ткаченка щодо конкретних питань
стосунків М.Грушевського як видавця з цензурою та Київським тимчасовим
комітетом у справах друку5. Роль і місце М.Грушевського та його київських
видань висвітлено також у праці О.Сарнацького щодо утисків царизмом
легальної української преси6. Аналогічні сюжети зустрічаються у спогадах
учасників українського руху, зокрема Є.чикаленка7 та Ю.Тищенка (Сірого),
який згадував, «що проти “ЛНВ” мали зуб як офіційні, так і добровільні
симпатики царського режиму, а М.Грушевський перебував під постійною
загрозою арешту»8.
2 Сарнацький О. Жандармський нагляд за українськими політичними партіями в Росії
(1900–1907 рр.) // Історичний журнал. – 2006. – №1. – С.24–34; Щербак М. Жандармсько-по-
ліцейська система в Україні на початку ХХ ст. // Там само. – 2004. – №8. – С.28–35.
3 Музичук О. Звинувачується в шпигунстві… (Невідомі джерела до біографії М.С.Гру-
шевського) // Архіви України. – 1991. – №5. – С.12–29.
4 Панькова С. «Літературно-науковий вістник» – рупор громадсько-політичної праці М.Гру-
шевсь кого // Київ і кияни: Мат. щоріч. наук.-практ. конф. – Вип.4. – К., 2005. – С.140–157;
Михайло Грушевський і народна газета «Село» у світлі мемуарних та епістолярних джерел //
Український історик. – 2004. – №3/4; 2005. – №1.
5 Ткаченко І. Видавнича діяльність М.С.Грушевського в Києві (1907–1914) у документах
Київського тимчасового комітету у справах друку // Бібліотечний вісник. – 2005. – №2. – С.39–
42; М.Грушевський і цензура (1901–1914 роки) // Український археографічний щорічник. – К.,
2007. – Вип.12. – С.207–214.
6 Сарнацький О. Адміністративні й цензурно-судові утиски... – С.66–72.
7 Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917): У 2 т. – К., 2004. – Т.1. – 428 с.
8 Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей: Спогади. – К., 1997. – С.38.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
57Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
У цілому велика кількість згадок і матеріалів, присвячених проблемі,
засвідчує тісний взаємозв’язок української преси, що виходила в Російській
імперії до Першої світової війни, з офіційними органами влади. Залучення
нових архівних джерел дозволяє більш повно висвітлити як характер цієї
взаємодії, так і особливості сприйняття державними структурами місця та
ролі української преси й українського руху в їх повсякденній роботі. У дано-
му випадку це матеріали, представлені у фондах Центрального державно-
го історичного архіву України, м.Київ – 274 («Київське губернське жандарм-
ське управління»), 275 («Київське охоронне відділення»), 442 («Канцелярія
Київського військового, подільського і волинського генерал-губернаторства.
Секретна частина») та ін.
Головною адміністративною установою, що здійснювала нагляд за пе-
ріодичною пресою, окрім комітету у справах друку, була канцелярія київсь-
кого, подільського та волинського генерал-губернатора, яка застосовувала
різноманітні засоби для боротьби проти українського руху та, відповідно,
преси. До найдієвіших належали штрафи за порушення правил про періо-
дичний друк у Російській імперії. Подібні матеріали представлено, зокрема,
у циркулярах Головного управління у справах друку про накладення ареш-
ту, заборону видань та знищення газет, журналів і брошур, що видавалися в
Петербурзі, Москві та Києві9, а також Київській, Подільській та Волинській
губерніях, накладення штрафів та арешт редакторів газет за порушення
обов’язкових постанов генерал-губернатора про друк10.
Арешти та штрафні санкції накладалися з обов’язковим дотриманням
інструкцій та вимог відносно друку. Так, в одному з листів Головне управлін-
ня у справах друку в Петербурзі прохало генерал-губернатора «запропону-
вати особам, що наглядають за почасовими виданнями, котрі виходять у ме-
жах дорученої Вам губернії, при накладенні ними арешту на той чи інший
номер цих видань, повідомляти про це Головне управління у справах друку
одночасно з Вашим розпорядженням про арешт, а також не зволікаючи по-
відомляти в управління про кожен випадок зняття арешту з видання за по-
становою судових установ»11. У випадках «виникнення сумнівів стосовно вка-
заного предмету передавати примірники творів для отримання відгуків про
них безпосередньо в комітети або інспекторам у справах друку за місцем ви-
ходу у світ кожного з них»12. Таким чином, будь-який випадок адміністра-
тивного втручання у справи преси супроводжувався активним листуванням
зацікавлених органів влади з цього приводу, і, відповідно, інформація про
періодичні видання та застосовувані до них покарання збиралася різними
управліннями й розповсюджувалася по всій території Російської імперії.
Штрафи як спосіб тиску на видання М.Грушевського застосовувалися по
декілька разів на рік. В основному вони йшли від імені Київського тимча-
сового комітету у справах друку, інші – від імені губернатора або Головного
9 Центральний державний історичний архів України, м.Київ (далі – ЦДІАК України). –
Ф.442. – Оп.860. – Спр.30.
10 Там само. – Оп.857. – Спр.37.
11 Там само. – Арк.11.
12 Там само. – Ф.295. – Оп.1. – Спр.78. – Арк.50.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
58 І.В.Ткаченко
управління у справах друку в Петербурзі (дані про них містять циркуляри
Головного управління у справах друку за різні роки)13. Велика кількість по-
відомлень на ім’я київського генерал-губернатора від інших адміністратив-
них органів щодо видавничої діяльності М.Грушевського припадає на поча-
ток 1907 року, коли «ЛНВ» було перенесене зі Львова до Києва.
Так, наприклад, київському губернаторові В.Сухомлинову було цир-
кулярно повідомлено, що за даними міністерства внутрішніх справ «мало-
російський літератор М.Грушевський переніс видання редагованого ним
журналу зі Львова до Києва з метою підняття агітації проти єдності мало-
росів із російським народом». Крім того, тут же повідомлялося, що «мало-
російські сепаратисти, піддаючись ворожим впливам, спонукають польсь-
ку партію виступати з вимогою відкрити в місцевому університеті кафедру
для викладання національною мовою»14. Звичайно, що для адміністрації
як «ЛНВ», так і М.Грушевський з їх «малоросійським сепаратизмом» були
злом, з яким потрібно було боротися в будь-який спосіб.
Уже на початку січня 1907 р., тобто одразу після перенесення «ЛНВ»
до Києва, місцеве охоронне відділення направило В.Сухомлинову секрет-
не повідомлення, в якому давалася характеристика М.Грушевського і його
діяльності у Києві за останні місяці 1906 р. Так, було вказано, що профе-
сор М.Грушевський «бере участь у малоросійській газеті “Рада” і є видавцем
журналу “ЛНВ”»15. За даними цього документа, вихід «Ради» не було припи-
нено на час воєнного стану в Києві, оскільки М.Грушевський повідомив, що
напрям газети буде змінено. Щодо журналу повідомлялося, що «це видання
[перша книжка котрого днями вийшла друком] має бути віднесене до числа
вельми тенденційних, відтак його друк слід призупинити на час воєнного
стану»16. Тираж першої книжки журналу за 1907 р. конфісковано не було,
оскільки до моменту виходу відповідної постанови його вже відправили пе-
редплатникам у підросійській та підавстрійській Україні.
Таким чином, дії канцелярії київського, подільського та волинського ге-
нерал-губернатора спільно з іншими адміністративними органами й комі-
тетами стали причиною виходу постанови губернатора від 24 січня 1907 р., в
якій було зазначено, що В.Сухомлинов, розглянувши першу книжку «ЛНВ»
(«журналу на малоросійському наріччі») і зважаючи на його «шкідливе та
тенденційне спрямування», постановив: видання призупинити17.
Не маючи можливості зовсім ліквідувати видання М.Грушевського, ад-
міністрація часто застосовувала проти них штрафні санкції. З цією метою
начальник краю В.Сухомлинов видав постанову, згідно з якою забороняло-
ся публічно поширювати будь-які статті чи оголошення, які б спричинюва-
ли вороже ставлення до уряду; а також розповсюджувати твори, заарешто-
вані у законному порядку18. Винні у цьому могли бути оштрафовані на суму
13 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.861. – Спр.318; Спр.324.
14 Там само. – Оп.857. – Спр.43. – Арк.3.
15 Там само. – Арк.5.
16 Там само. – Арк.6.
17 Там само. – Оп.860. – Спр.30. – Арк.32.
18 Сарнацький О. Адміністративні й цензурно-судові утиски... – С.67.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
59Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
до 500 руб. або ув’язнені до трьох місяців. Дієвість цього документа засвід-
чує те, що численні штрафи й переслідування редакторів стали одними з го-
ловних причин припинення виходу тижневиків «Село» та «Засів».
Із канцелярії губернатора, таким чином, виходили циркуляри і поста-
нови про накладення на редакторів видань грошових штрафів, конфіскацію
окремих номерів журналів та газет, які розсилалися у цензурні комітети
та губернські жандармські управління. Тому ж авторству належав секрет-
ний циркуляр про заборону видавати селянам народний тижневик «Село»19.
Аналогічні дії застосовувалися також щодо наступника «Села» – селянсько-
го щотижневика «Засів». У документах канцелярії знаходимо декілька ко-
пій постанов губернатора про накладення грошових штрафів на ці видання
(стягнення на «ЛНВ» накладалися цензурним комітетом), з яких дізнаємо-
ся, які саме публікації давали привід притягнути редактора до відповідаль-
ності або просто накласти штраф на часопис.
Майже всі документи канцелярії київського, подільського та волинсь-
кого генерал-губернатора, в яких відображено видавничу діяльність
М.Грушевського, складаються з циркулярів та постанов, спрямованих про-
ти поширення його друкованих органів на території підросійської України.
Зі змісту цих документів помітно, що протидія видавничій діяльності
М.Грушевського в Києві з боку адміністрації відбувалася за активної участі
різних структур, спільною метою яких була боротьба з проявами «мало-
російського сепаратизму». Таким чином, київські видання М.Грушевського
перебували під постійним і пильним наглядом, оскільки саме його вважали
одним із головних ворогів «єдності» імперії та ідеологом українського руху.
Ще однією структурою, яка активно боролася з «українським сепара-
тизмом», була таємна поліція, так звана «охранка». Її відділення діяли в
усіх губернських містах Російської імперії. Начальник київського охорон-
ного відділення, сумнозвісний М.Кулябка, був фанатичним ворогом усього
українського. його ставлення до М.Грушевського було цілком прогнозова-
ним – у своєму «Щоденнику» Є.чикаленко писав, що, на думку М.Кулябки,
М.Грушевському слід було «сидіти у Львові» та не втручатися у внутрішні
російські справи20. Своє ставлення до М.Грушевського цей чиновник пере-
носив і на проваджену тим роботу.
Одним із головних завдань охоронного відділення був збір інформації
про благонадійність осіб, яких перевіряла адміністрація, наприклад, вида-
ючи посвідчення редакторів періодичних видань. Є документи, в яких да-
валася оцінка благонадійності співробітників тижневика «Село» і видав-
ничій діяльності М.Грушевського у Києві21. Нерідко інформація збиралася
для відповіді на запити установ інших губерній. Так, відомості про «на-
прямок» журналу «ЛНВ» та про його видавця М.Грушевського і редакто-
ра С.Веселовського є у повідомленні київського охоронного відділення на
ім’я начальника херсонського губернського жандармського управління від
19 Циркуляр проти українського часопису // Діло (Львів). – 1910. – №148. – С.5.
20 Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). – К., 2004. – Т.1. – С.63.
21 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.1986.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
60 І.В.Ткаченко
11 вересня 1909 р., в якому «ЛНВ» віднесено до «тенденційних і шкідливих»
видань. Також вказувалося, що М.Грушевський – це лідер «малоросійсь-
ких сепаратистів», а редактор журналу С.Веселовський – один із лідерів
української студентської громади22. Київське охоронне відділення також
було причетне до арешту членів цього об’єднання в 1911 р. Був заарештова-
ний і С.Веселовський, який після цього вже не міг виконувати обов’язки від-
повідального редактора «ЛНВ»23.
Особливу активність співробітники охранки проявляли при зборі відо-
мостей про особливості видання народного тижневика «Село», який непо-
коїв адміністрацію своєю широкою популярністю серед українського селян-
ства. Уже на початку 1910 р., тобто через чотири місяці після початку виходу
видання у світ, київським охоронним відділенням було ініційовано перевір-
ку, у результаті якої «виявилося», що дане видання «цілком вороже російсь-
ким інтересам», являє собою «тенденційну вибірку матеріалів, мета яких –
сіяти серед малоросів українофільські ідеї й збурювати вороже ставлення
малоросійського селянства до великоросів». Виконавці перевірки, переко-
навшись у тому, що видання набуває чимраз більшої популярності, пропо-
нували припинити його адміністративним порядком. Наголошувалося, що
одним із провідних співробітників «Села» був сам М.Грушевський – «ворог
№1» російських інтересів в Україні24. Серед документів охранки зустріча-
ються окремі примірники «Села»25, які супроводжуються пояснювальними
записками агентів, де доводиться необхідність якнайшвидшого припинен-
ня виходу цього видання26, що й сталося в лютому 1911 р. Також є відомості
про накладення штрафів на газети «Село» та «Засів»27.
частина свідчень, зібраних філією охоронного відділення в Києві щодо
видавничої діяльності М.Грушевського і його київських видань, потрапила у
1914 р. до матеріалів слідчої справи відомого громадсько-політичного діяча.
Серед них – доповідна записка начальника київського охоронного відділен-
ня від 8 липня 1908 р., в якій М.Грушевського було названо «націоналістом-
українцем», «лідером українофільської партії» і «видавцем малоросійської
літератури»28. Фактично, з погляду цієї структури (та й усієї адміністрації)
політична й видавнича діяльність М.Грушевського не розділялися. Наслідком
цього стали переслідування як його самого, так і його часописів та їх співро-
бітників за явні чи уявні порушення правил про друк у Російській імперії.
Відомості про видання М.Грушевського збиралися не лише Київським
тимчасовим комітетом у справах друку й охоронним відділенням. Інші
офіційні установи в українських губерніях Російської імперії часто направля-
ли запити щодо тих видань, які надходили до поштових відділень чи перед-
платникам тієї чи іншої губернії. Це стосувалося, насамперед, тижневиків
22 ЦДІАК України. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.1793. – Арк.25.
23 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2847. – Арк.3.
24 Там само. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.1986. – Арк.105–115.
25 Там само. – Ф.276. – Оп.1. – Спр.228. – Арк.463.
26 Там само. – Ф.275. – Оп.1. – Спр.2529. – Арк.108.
27 Там само. – Спр.2463. – Арк.2.
28 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.3320. – Арк.173 зв.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
61Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
«Село» та «Засів», які користувалися популярністю в українських селян, а
тому в адміністративному порядку часто не допускалися до передплатни-
ків. Так, маємо свідчення про присилку окремих екземплярів тижневика
«Село» у документах Харківського губернського жандармського управління.
Повідомлялося, що отримавши екземпляр газети, до Київського тимчасово-
го комітету у справах друку було послано запит про «напрямок видання», і
що з ним робити надалі29.
Особливо небажаним із погляду офіційних осіб було надходження
«Села» народним учителям. Із цього приводу мало місце листування управ-
ління попечителя Київського навчального округу з директором народних
училищ Полтавської губернії щодо напрямку газети «Село», яка, на думку
сторін, відповідала меті «українофілів», а отже, пропонувалося заборонити
народним учителям передплачувати це видання30.
Що ж до наступника «Села» – тижневика «Засів», то стосовно нього за-
стосовувалася практика затримання на пошті, про що свідчив циркуляр на-
чальника Київського поштово-телеграфного округу до начальників волос-
них управлінь – не допускати «Засів» до передплатників-селян31. Циркуляр
було розіслано 23 лютого 1912 р., його ефективність засвідчував той факт,
що «Засів», основну аудиторію якого становили саме читачі-селяни, існував
після цього менше, ніж півроку.
Постійний контроль над українським життям в усіх його проявах, який
був одним із головних аспектів у роботі офіційних органів влади, знаходить
своє відображення у документах установ, які своєю діяльністю намагалися
протидіяти українському національному руху та розвитку і поширенню на-
ціональної періодики. Як ідеться в одному документі, із 1905 р. «українсь-
кий сепаратистський рух» ішов повільним, але тривким кроком, провадячи
«українські тенденції» у легальних формах. І, як результат, – постійна про-
тидія діяльності М.Грушевського з боку різних державних органів, які на-
магалися придушити цей культурницький рух, оскільки «тривала відсут-
ність тиску на український рух із боку адміністрації призвела до того, що
суспільство не лише розділилося на два табори, але і вступило у відверту та
небезпечну для держави боротьбу»32.
Значний інтерес представляє секретне повідомлення Головному управ-
лінню у справах друку, де зазначалося, що «український рух являє собою
загрозу єдності імперії». Не маючи змоги прямо впливати на внутрішню
політику, цей рух провадить свої ідеї через пресу. Серед найбільш «не-
безпечних» згадувалися видання М.Грушевського, стосовно яких пропо-
нувалося вживати методи адміністративного тиску з метою послаблення
«українського сепаратизму». Розмірковуючи над проблемою «пропаганди
українофільських ідей» через пресу, автор повідомлення особливу увагу
приділяв питанню «боротьби з культурно-національною відокремленістю
29 Там само. – Ф.705. – Оп.2. – Спр.78. – Арк.1–3.
30 Там само. – Ф.707. – Оп.229. – Спр.1262. – Арк.30–40.
31 Там само. – Ф.1439. – Оп.1. – Спр.1344. – Арк.21.
32 Там само. – Ф.442. – Оп.857. – Спр.43. – Арк.4.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
62 І.В.Ткаченко
малоросів», зазначаючи, що «вона за чинного законодавства представляєть-
ся доволі складно, оскільки форми її в переважній більшості випадків такі,
що немає можливості застосувати п.6 ст.129 Крим[інального] ул[оження].
Я думаю – пише у 7 кн. “Літературно-наукового вістника” глава теперіш-
ніх українофілов М.Грушевський (стор.138) – за сучасних умов українська
громадськість Росії (я маю на увазі її свідому національну частину) повин-
на дотримуватися тактики поляків того нещодавнього часу, коли їх, не за-
бороняючи польського слова, відсторонили з цим польським словом від усіх
публічних, офіційних сфер життя наскільки могли поширитися заборонні
заходи держави. Вони не марнували багато енергії на протести та демон-
страції, не проштовхувалися вперед, не нав’язували своєї участі в російсь-
ких наукових та інших сферах, а всі свої сили спрямовували до того, щоби
поряд із казенним обрусительським життям, яке нав’язувала їм держава,
розвивати своє національне польське життя та якомога повнішим чином об-
слуговувати ним культурні потреби свого суспільства, щоби у цьому своєму
національно-культурному житті зосередити всі свої культурні сили та як-
найменше давати з них для зміцнення тієї обрусительської культури, що
нею держава прагнула придушити й знецінити їхню національну культуру.
Ось коротко програма “українського” культурно-національного відособ-
лення, і цю програму послідовно проводять тепер українофіли як у житті,
так і у друці. Не говорячи про те, що реалізація цієї програми призвела б до
небажаного національного розколу в російському народі, утіленню її необ-
хідно також перешкоджати ще й тому, що культурно-національне відособ-
лення в очах українофілів є не кінцевою метою, а сходинкою до політично-
го відособлення, до створення “самостійної України” від Карпат до чорного
моря й Кавказу. З огляду на це бажаний закон, за допомогою якого було б
можливо стримувати пропаганду у друці національно-культурного відособ-
лення. Придивляючись до форм і способів цієї пропаганди […] неможли-
во не завважити, що одним із найчастіше вживаних, і, очевидно, успішних
способів є насмішки над Росією та росіянами, над загальноросійським па-
тріотизмом, виставлення Росії та всього російського у комічному та непри-
вабливому світлі. Мета таких прийомів – принизити Росію та все російське
з тим, щоби відвернути від них симпатії читачів, залучивши ці симпатії на
бік ідеа лізованої України та “українства”»33.
Така велика цитата з документа яскраво виявляє, які саме аспекти ук-
раїнсь кого суспільного життя викликали найбільшу протидію адміністрації.
Представлений документ є одним із багатьох подібних, які циркулювали у
владних структурах Російської імперії та, відповідно, слугували керівництвом
до дії не лише в Петербурзі чи Києві, але й на місцях, де небезпеці «української
гідри» надавалося вкрай більше значення, ніж у столиці. Особливо цю бороть-
бу відчувало на собі українське селянство та нечисленна проукраїнська інтелі-
генція з числа священиків та учителів, які становили більшість передплатни-
ків українських видань, у тому числі тих, що видавалися М.Грушевським.
33 ЦДІАК України. – Ф.295. – Оп.1. – Спр.78. – Арк.39–40.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
63Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
Із представлених матеріалів очевидно, що російський уряд підозрював
М.Грушевського у тому, що він був «австрійським агентом», а його діяль-
ність, природно, уважалася шкідливою для Російської імперії та була пред-
метом інтересу не лише цензури чи канцелярії губернатора, які й мали
займа тися нею з адміністративного погляду, але й міністерства внутрішніх
справ. Таким чином, ще одним органом, який приділив М.Грушевському
і його діяльності посилену увагу, було Київське губернське жандармське
управління (далі – КГЖУ), підпорядковане департаменту поліції вказано-
го відомства. Управління здійснювало поліційно-адміністративні функції –
наглядало за «політично неблагонадійними особами», провадило розшук
політичних злочинців, здійснювало арешти тощо.
М.Грушевський привернув увагу КГЖУ задовго до перенесення його
видавничої діяльності в Київ. В огляді департаменту поліції про українсь-
кий рух34 стверджувалося, що «українофіли» мали достатньо сил для агіта-
ції та полеміки, «особливо багато стало літературних працівників, що
пропагують автономію України, після 17 жовтня 1905 р., коли на підмо-
гу «знесиленим реакцією» російським українцям рушили їх соратники з
Галичини на чолі з Михайлом Грушевським»35. Департамент робив висно-
вок, що М.Грушевський є «лідером українофілів», який намагається перене-
сенням своєї видавничої діяльності утвердити їх позиції в Російській імпе-
рії. Головним, на що звертало увагу відомство, було те, що «українофільські
ідеї» поширювалися безперешкодно, чого, мовляв, і домагалися керівники
«українофільського руху»36.
Оскільки наприкінці 1914 р. в Києві жандарми заарештували
М.Грушевського, у зв’язку з чим провадилося слідство й відповідний збір
матеріалів, у фондах КГЖУ відклалося декілька пов’язаних із цим справ,
у тому числі про арешт37, в якій знаходимо циркуляри про взяття під вар-
ту, листування жандармських установ про хід розслідування справи, від-
правку вченого у заслання. Велика кількість документів пов’язана з видав-
ничими аспектами, а саме агентурні дані про діяльність М.Грушевського з
1903 р., списки видань, вилучених при обшуках у його помешканні, ділове
і приватне листування, а також фінансова й облікова документація редак-
ції та контори «ЛНВ». Велику інформаційну цінність мають протоколи до-
питів М.Грушевського, оскільки вони є його власним викладом політичної і
видавничої діяльності у 1907–1914 рр.38
Після арешту (30 листопада 1914 р.) тривало слідство. У відповідних про-
токолах М.Грушевський дещо применшив своє значення у житті українсь-
кого громадянства, сподіваючись на пом’якшення вироку39. Протоколи ве-
лися з 29 листопада 1914 р. до 8 лютого 1915 р., усього їх налічується вісім.
Даючи свідчення про свою діяльність і перебування у Києві, М.Грушевський
34 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2792.
35 Там само. – Арк.44–45.
36 Там само. – Арк.71.
37 Там само. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.3320.
38 Музичук О. Звинувачується в шпигунстві... – С.12–29.
39 Там само. – С.12.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
64 І.В.Ткаченко
зазначив, що він брав безпосередню участь у переведенні «ЛНВ» до Києва,
вів переговори з друкарнями, часто відвідував цензуру зі своїми статтями.
Концепція журналу була сформульована ним у такий спосіб: «Журнал на-
магався освітлювати українські питання незалежно від партійної належно-
сті, даючи місце навіть статтям протилежним за партійним напрямком; у
ньому працювали і працюють люди самих різних напрямів»40. У протоколах
М.Грушевський часто цитував власні публіцистичні статті, опубліковані на
шпальтах «ЛНВ». Це – збірник «Наша політика», в якому було надруковано
статті М.Грушевського, що побачили світ у журналі в 1910–1911 рр., де він
критикував галичан за угодовство і проавстрійський курс.
Доводячи, що він не був прихильником Австро-Угорщини, М.Гру шевсь-
кий указував, що його видання в Києві завжди провадили федералістсь-
кий напрям41. Також він зазначав, що ніколи не сповідував проавстрійську
орієнтацію у зовнішній політиці. Апелюючи до того, що в останні роки він
жив більше у Києві, ніж у Львові, М.Грушевський наголошував, що він не
втручався у роботу оглядачів австрійського життя у «ЛНВ», які без його на-
гляду вели хроніку видання42.
У свідченнях М.Грушевського часто фігурують співробітники «ЛНВ»,
яких він брав на роботу у своїх виданнях, і які викликали підозри в російсь-
кої жандармерії. Так, він називав прізвища П.Лаврова (Ю.Тищенка),
І.Лизанівського та М.Залізняка. Саме ці люди цікавили жандармів, оскіль-
ки перебували в розшуку за свою «сепаратистську діяльність» (М.Залізняк
був лідером СВУ; жандарми хотіли підвести М.Грушевського під діяльність
СВУ, таким чином звинувативши його у «державній зраді»).
Ці пояснення М.Грушевський змушений був давати на підставі нота-
ток у його власному щоденнику за другу половину 1910–1914 рр., оригінал
якого не зберігся, потрапивши до рук російської жандармерії. Оскільки тут
містилося багато інформації, яка могла скомпрометувати заарештованого,
М.Грушевський намагався уникати прямих відповідей на поставлені пи-
тання щодо справжніх мотивів його політичної, публіцистичної та видав-
ничої діяльності. Протоколи його допитів містять відповіді, з яких можна
зробити висновок, що адміністрацію та уряд цікавили обставини перене-
сення «ЛНВ» зі Львова до Києва й мотиви, якими керувався при цьому
М.Грушевський.
Підстави для звинувачень у «сепаратизмі» підкріплювалися численними
повідомленнями з приводу «антиросійської діяльності» М.Грушевського. Так,
саме його постійно називали «теоретиком українства» і «вождем українсько-
го руху», який основну свою діяльність провадив через власний літератур-
ний орган – «ЛНВ», перенесений до Києва з метою «сіяти вороже ставлен-
ня малоросів до великоросів»43. його арешт обумовлювався початком Першої
світової війни, оскільки «культивований австрійським урядом у Галичині
40 ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.3321. – Арк.4 зв.
41 Музичук О. Звинувачується в шпигунстві... – С.16.
42 Там само. – С.18.
43 ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.3322. – Арк.19–22.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
65Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
український рух» звідти перекидався в Росію, а саме на цей «рух» Австрія й
Німеччина покладали «великі сподівання у війні»44. Як видно зі справи про
арешт і протоколів допиту, при обшуку в помешканні М.Грушевського було
конфісковано величезне листування українською мовою, на підставі якого й
було пред’явлено частину звинувачень, а також продовжено термін арешту з
огляду на необхідність детального вивчення матеріалів.
На основі конфіскованого представники департаменту поліції зроби-
ли ряд висновків, які виставляли М.Грушевського як «лідера українського
руху», політичного діяча та видавця української періодики. Остання, на дум-
ку влади, мала незначний попит серед українських селян та робітників45.
Головним осередком, через який М.Грушевський провадив свою діяльність,
уважався «ЛНВ», що його поліція сприймала як провідний друкований ор-
ган «українофілів». Самого М.Грушевського було визначено як редактора і
видавця головного зв’язкового органу між галицькими та підросійськими
«українофілами» – літературного часопису «ЛНВ»46.
До матеріалів слідства долучене також повідомлення департамен-
ту поліції на ім’я київського губернатора про видання «ЛНВ» у Києві від
23 лис топада 1913 р., в якому вказувалося, що це – «щомісячний часопис лі-
тератури, науки й народного життя. Найстаріший з українських журналів,
що видається за участі гуртка осіб, близьких до української національно-де-
мократичної партії, а декотрі, як М.Грушевський, стоять навіть на чолі її».
Головним гаслом журналу вважалася розробка питань з усіх галузей на-
родного життя, розвиток національної самосвідомості в української інтелі-
генції, згуртування її для досягнення мети «українофілів». Відзначалося,
що завдяки високій передплатній ціні та серйозному викладу журнал недо-
ступний навіть для широких кіл інтелігенції47.
Попри наголос на начебто незначну популярність «ЛНВ» під прово-
дом М.Грушевського, в одному з повідомлень із матеріалів справи про
його арешт зазначалося, що «від періоду безладів 1905 р. з’явилися вимо-
ги про визнання “самостійності” малоросійської мови, що її по-іншому нази-
вають українською. Головним вождем українського руху в Росії є Михайло
Грушевський, котрий кілька років був професором історії у Львівському
університеті, де викладав цей предмет українською мовою. Він – учень і
продовжувач професора Драгоманова – творця українофільського руху в
Росії. З Австрії Михайло Грушевський переніс свою діяльність щодо розвит-
ку мазепинських прагнень у Київ, де взяв на себе видання українофільсь-
кого опозиційного журналу “Літературно-науковий вістник”»48. Таким чи-
ном, журнал, на думку жандармів, був «рупором українофільського руху» в
Російській імперії, який своєю спрямованістю, визначеною М.Грушевським
як його керманичем, становив загрозу «єдності» держави.
44 Там само. – Спр.3320. – Арк.49.
45 Там само. – Арк.173 зв.
46 Там само. – Арк.222.
47 Там само. – Спр.3322. – Арк.23.
48 Там само. – Спр.3320. – Арк.172.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
66 І.В.Ткаченко
Про те, що М.Грушевський і його видавнича діяльність перебували під
постійним наглядом царської адміністрації, свідчить спільне повідомлення
департаменту поліції та охоронних відділень різних губерній Російської ім-
перії від 18 січня 1914 р., в якому йшлося про те, що «малоросійський літе-
ратор» М.Грушевський був видавцем місцевого київського журналу «ЛНВ»,
який генерал-губернатор змушений був призупинити на початку 1907 р. че-
рез його «шкідливий і тенденційний характер»49. Далі у записці говорило-
ся, що М.Грушевський часто приїздив до Києва, привозячи велику кількість
нелегальної літератури, а його діяльність не обмежувалася участю лише у
«ЛНВ» – він був постійним співробітником тижневої газети «Село», опози-
ційний напрям якої звернув на себе увагу поліції50. У цьому ж документі
згадано керуючого справами М.Грушевського в Києві – Ю.Тищенка, «яко-
гось молодого чоловіка, який говорить малоросійською мовою, і, очевидно, є
управляючим його будинку».
Тут же, під датою 26 січня 1913 р., М.Грушевського визнано-таки ви-
давцем «ЛНВ» і колишнім професором Київського університету51. Він же
подається як «глава українофільського руху, який надає притулок мазе-
пинцям і терористам» – М.Залізняку, П.Лаврову (Ю.Тищенку), тобто спів-
робітникам київських видань52.
Щоб краще зрозуміти мотиви вчинків каральних органів, направле-
них на протидію громадській і видавничій діяльності відомого історика,
слід мати на увазі, що з погляду адміністрації саме «М.Грушевський є тут
(у Києві – І.Т.) головною ланкою, котра з’єднує галицьких мазепинців із
російськими. […] І щоби полегшити це з’єднання Грушевський частково пе-
реніс свою діяльність у Київ, де відкрив філію “Наукового товариства імені
Шевченка”, так зване “Наукове товариство”, перевів туди видавництво й ре-
дакцію “Л.Н. вістника”, відкрив у Києві дві українські книгарні (по Великій
Володимирській, №28 і по Фундуклеївській)»53. Тобто, уся видавнича робота
М.Грушевського сприймалася як така, що має за мету «відокремлення ма-
лоросів», і отже, працює на підрив «єдності» російської держави.
Наведені факти засвідчують, що видавнича діяльність М.Грушевського
в Києві в 1907–1914 рр. була достатньо докладно відома російській владі.
Матеріали таємного нагляду за видавничою активністю М.Грушевського,
що розпочався відразу після перенесення «ЛНВ» до Києва, було відоб ражено
у документах слідства, за мотивами якого відомого історика адміністратив-
ним порядком вислали з Києва54. Документи урядових установ відобража-
ють ставлення до самого М.Грушевського, «ЛНВ», «Села» та «Засіву» місце-
вої адміністрації, яка, керуючись положенням про «небезпеку українського
руху» в будь-яких його формах, намагалася перешкоджати нормальному
існуванню зазначених видань.
49 ЦДІАК України. – Ф.274. – Оп.1. – . Спр.3320. – Арк.173.
50 Там само. – Арк.174.
51 Там само. – Арк.174 зв.
52 Там само. – Арк.223 зв.
53 Там само. – Арк.222.
54 Там само. – Арк.265.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
67Науково-видавнича діяльність М.Грушевського під наглядом органів влади ...
Різноманітність представлених діловодних документів (цензурних
установ, таємної поліції, канцелярії київського, волинського та подільсь-
кого генерал-губернатора, київського та інших жандармських управлінь),
таким чином, містять розгорнуту характеристику видавничої діяльності
М.Грушевського в Києві, подаючи докладні відомості про умови та обстави-
ни виходу «Літературно-наукового вістника» у 1907–1914 рр., форми впливу
адміністрації на редакції народних тижневиків «Село» та «Засів», а також
сюжети, пов’язані з протидією поширенню впливу цих видань на всю тери-
торію підросійської України.
The specialties of relations between M.Hrushevs’kyi and official governing bodies of
Russian empire in 1907–1914, their attitude to his publishing activity were given in
the article with a help of archival materials. The methods which were used to oppose
spreading of editions edited by him and growing of their influence in the Ukrainian
lands under Russian empire were explored.
|