О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.)
Рецензія на книгу: Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – 365 с....
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Authors: | , , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105849 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) / В.Ф. Солдатенко, О.І. Гуржій, В.Б. Молчанов // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 212-219. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-105849 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Солдатенко, В.Ф. Гуржій, О.І. Молчанов, В.Б. 2016-09-11T11:08:14Z 2016-09-11T11:08:14Z 2011 О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) / В.Ф. Солдатенко, О.І. Гуржій, В.Б. Молчанов // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 212-219. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105849 Рецензія на книгу: Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – 365 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Рецензії О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) O.P.Reient, O.V.Serdiuk. Agriculture of Ukraine and the World Food Market (1861–1914) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| spellingShingle |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) Солдатенко, В.Ф. Гуржій, О.І. Молчанов, В.Б. Рецензії |
| title_short |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| title_full |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| title_fullStr |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| title_full_unstemmed |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| title_sort |
о.п.реєнт, о.в.сердюк. сільське господарство україни і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) |
| author |
Солдатенко, В.Ф. Гуржій, О.І. Молчанов, В.Б. |
| author_facet |
Солдатенко, В.Ф. Гуржій, О.І. Молчанов, В.Б. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
O.P.Reient, O.V.Serdiuk. Agriculture of Ukraine and the World Food Market (1861–1914) |
| description |
Рецензія на книгу: Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське господарство України і світовий продовольчий
ринок (1861–1914 рр.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – 365 с.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/105849 |
| citation_txt |
О.П.Реєнт, О.В.Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) / В.Ф. Солдатенко, О.І. Гуржій, В.Б. Молчанов // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 212-219. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT soldatenkovf opreêntovserdûksílʹsʹkegospodarstvoukraíniísvítoviiprodovolʹčiirinok18611914rr AT guržíioí opreêntovserdûksílʹsʹkegospodarstvoukraíniísvítoviiprodovolʹčiirinok18611914rr AT molčanovvb opreêntovserdûksílʹsʹkegospodarstvoukraíniísvítoviiprodovolʹčiirinok18611914rr AT soldatenkovf opreientovserdiukagricultureofukraineandtheworldfoodmarket18611914 AT guržíioí opreientovserdiukagricultureofukraineandtheworldfoodmarket18611914 AT molčanovvb opreientovserdiukagricultureofukraineandtheworldfoodmarket18611914 |
| first_indexed |
2025-11-26T00:08:19Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:08:19Z |
| _version_ |
1850591996207431680 |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
У сучасному висококонкурентному світі дедалі більшої актуальнос-
ті набувають питання глобалізації світової економіки. Одним із ключових
мо ментів розвитку цих процесів стала продовольча проблема. Прагнення
найбільш оптимально та повно задовольнити постійно зростаюче населення
про дуктами харчування – пріоритетне завдання влади всіх країн. Особливо
гостро ця проблема постає нині в Україні, адже в результаті недолугої по-
літики попередніх урядів у сільськогосподарському секторі нашої країни
власне виробництво продовольства було доведене до критичного стану.
Зважаючи на це, опубліковану під егідою Інституту історії України
НАНУ фундаментальну наукову працю відомих українських істориків
О.П.Реєнта та О.В.Сердюка слід уважати особливо актуальною і своєчас-
ною. Саме зі сторінок цього наукового видання ми можемо простежити, як
розпочиналося проникнення української сільськогосподарської продукції
на світовий продовольчий ринок в умовах переходу від традиційного аграр-
ного суспільства до індустріального. Заслуговують схвалення обрані авто-
рами часові рамки дослідження. Нижньою межею не випадково визначено
1861 р., коли маніфестом російського імператора Олександра ІІ було лік-
відовано кріпосну залежність селян у губерніях підросійської України та
запроваджено систему викупних платежів. Необхідно визнати, що розпо-
чата урядом реформа фактично ознаменувала собою аграрну революцію в
Російській імперії, котра, за нашим переконанням, не завершилася до сьо-
годнішнього дня. Верхня межа дослідження обумовлена початком Першої
світової війни, яка спричинила значний занепад сільськогосподарського ви-
робництва й докорінним чином вплинула на формування нової конфігура-
ції всесвітнього ринку продовольства.
Не викликає сумнівів здійснена авторами монографії постановка проб-
леми дослідження, адже в роботі на основі архівних документів, звітів
Російської експортної палати, стенограм Держдуми, матеріалів щодо пере-
гляду торговельних договорів між Росією та Німеччиною й іншими держа-
вами, статистичних даних, періодики тощо детально аналізується проблема
участі сільського господарства губерній підросійської України у станов-
ленні світового продовольчого ринку другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Заслуговує схвалення той факт, що у праці особливу увагу приділено акту-
альним питанням динаміки експорту продовольчих ресурсів з України до
різних країн світу.
У вступній частині монографії ретельно обґрунтовується її актуальність.
Можна погодитись з авторами, що «в реальності сільське господарство за-
лишалося поза увагою як урядових кіл, так і законодавчих органів влади.
Більше того, самоорганізація сільського населення, усього, що стосувалося
Реєнт О.п., Сердюк О.В.
Сільське господарство України і світовий продовольчий
ринок (1861–1914 рр.). – к.: Інститут історії України НАН
України, 2011. – 365 с.
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
213Рецензії
реформування місцевого самоуправління, створення широкої кооператив-
ної мережі та ролі громадськості у вирішенні повсякденних місцевих потреб,
особливо в національних районах імперії, усіляко обмежувалися владою.
Землеробство цікавило уряд тільки як джерело якомога більшого наповнен-
ня державної скарбниці» (с.6).
При аналізі дореволюційної наукової спадщини автори справедливо
стверджують: «Перші дослідники цієї проблематики, які були сучасниками
доби капіталістичного розвитку, звертали, насамперед, увагу на негатив-
ні сторони тодішнього латифундистського землеволодіння в Україні, дина-
міку його розвитку та селянське малоземелля. У ряді праць розглядалися
причини відносно низької врожайності землеробських культур, було зроб-
лено певні підрахунки щодо продовольчих надлишків в Україні та деяких
інших регіонах Російської імперії. З’явилися наукові розвідки, в яких до-
сліджувався вплив товарно-грошових відносин на розвиток власницьких і
селянських господарств у пореформену добу. Певні успіхи було досягнуто у
вивченні світового продовольчого ринку, налагодженні зв’язків із ним сільсь-
когосподарських виробників України. Ряд авторів цих та інших тематичних
розробок у роки сталінського тоталітарного режиму були оголошені “воро-
гами народу”, репресовані і фізично знищені» (с.7). Необхідно погодитись із
такою оцінкою, тим більше, що в наступні десятиліття наукові досягнення
у цій царині залишали бажати кращого. Про це автори відверто заявляють:
«Представники радянської історіографії, затиснуті у жорсткому прокрусто-
вому ложі «“класового підходу” до аналізу дійсності, однобічно висвітлюва-
ли досліджувану тематику. Складний і суперечливий характер суспільних
відносин, вплив внутрішнього, а, тим більше, світового ринку на структу-
рування землеробства в Україні, розвиток власницьких і селянських госпо-
дарств залишився поза рамками досліджень. Вивчення продовольчої тема-
тики відзначалося ідеологічною упередженістю, оскільки не давало жодних
доказів для підтвердження тези правлячого режиму про великі досягнення
соціалізму у піднесенні життєвого рівня порівняно з роками, що передува-
ли Першій світовій війні» (с.8). Дійсно, увесь пласт вітчизняної радянської
історіографії з проблеми дослідження, незважаючи на гігантські масштаби
опрацювання фактологічного матеріалу, характеризується значною уперед-
женістю, котра відповідала пануючій у ті часи людиноненависницькій біль-
шовицькій ідеології, а тому застосування на практиці досягнень радянської
історичної науки вимагає більш ретельної перевірки фактів порівняно з по-
передніми дореволюційними працями. Сучасні молоді українські історики,
на думку дослідників, найчастіше обмежується наведенням фрагментарних
даних щодо обсягу вивезеного через чорноморсько-азовські порти на ринки
Західної Європи збіжжя.
Рецензоване видання характеризується чітко продуманою структурою.
Праця органічно поєднує чотири розділи, котрі містять відповідні підроз-
діли, що всебічно розкривають поставлену проблему дослідження. Так, у
першому розділі монографії дослідники проводять фундаментальний ана-
ліз стану сільського господарства України в добу капіталістичного розвитку
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
214 Рецензії
(1861–1914 рр.). Автори здійснюють копітке вивчення такої складної проб-
леми, як землеволодіння в Україні після селянської реформи 1861 р. Вони
справедливо вказують, що «замість того, щоб серйозно аналізувати ситуа-
цію на ринку та економічну політику урядових кіл, історики зосереджують
зусилля на критиці високих цін на продукти харчування для міських спо-
живачів. У відриві від реалій світового ринку вони не помічають того, що
насправді ціни були низькими, і що це було вигідно найперше підприєм-
ницькій буржуазії. Завдяки цьому остання могла виплачувати робітникам і
службовцям замалу заробітну плату і не піклуватися надто про раціоналіза-
цію виробництва. Ще гіршими були наслідки для села, оскільки низький рі-
вень цін на продукти землеробства і тваринництва гальмував перехід сіль-
ського господарства на рейки інтенсивного розвитку, підвищення добробуту
більшості населення України. На жаль, ця тенденція в нашій історіографії
зберігається до сьогоднішнього дня» (с.26–27).
Неможливо не погодитись із таким твердженням. Насправді, скупка за
безцінь перекупниками у селян урожаю та продуктів тваринництва призво-
дила до їх зубожіння і не давала можливості хоч якось раціоналізувати гос-
подарства за рахунок запровадження техніки чи агрокультурних заходів.
Більше того, засилля посередників в аграрній сфері постійно призводило до
монополізації ринків сільськогосподарської продукції, а це, за нашим пере-
конанням, можна вважати однією із рис первісного нагромадження капіта-
лу, котре цілком відповідало тій історичній епосі. Отже, вплинути на про-
цеси ціноутворення на ринках закупівель, а тим більше здійснити цінову
реформу, про яку автори згадують на початку праці (с.6), правляча верхівка
не мала ані змоги, ані бажання.
Надзвичайно повільні зміни у сфері землеволодіння не давали можли-
вості розвивати дрібнотоварне сільськогосподарське виробництво, що, своєю
чергою, призводило до аграрного перенаселення країни та зростання соці-
альної напруги. Автори твердять, що «за сорок років після реформи 1861 р.
сільське населення збільшилося на 86%, а площа селянських земель – лише
на 31%» (с.31). Водночас у пореформену добу дворяни втратили значну час-
тину своїх земель, а сумарні володіння селян потроху збільшувалися.
Далі в розділі автори розкривають розвиток польового господарства.
На їх думку, пореформена доба характеризувалася значним зростанням по-
сівних площ із величезним переважанням хлібних культур. Останнє визна-
чалося природно-кліматичними умовами, історичними традиціями народу та
пристосуванням рільництва до експорту зерна на світовий ринок. На початку
ХХ ст. зросли посіви коренеплодів, бобових культур і кормових трав для від-
годівлі домашньої худоби, посилився відхід від застарілого трипілля до більш
продуктивних багатопільних систем у польовому господарстві України.
Представляє істотний науковий інтерес виконане авторами у цьому
розділі дослідження тенденцій розвитку тваринництва. Особливо впадає у
вічі здійснений істориками аналіз значення українських волів, як голов-
ної тяглової сили гужового транспорту, у розвитку сільського господарства.
Дослідники засвідчують, що «надзвичайно високою була працездатність
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
215Рецензії
волів сірої степової породи, які могли працювати по 10–12 годин щоденно
і перевозити у парній запряжці до 100–120 пудів вантажу» (с.66). В уза-
гальненнях щодо тваринництва відзначається, що «тенденції його розвит-
ку значною мірою визначалися скороченням природної кормової бази,
пристосуванням зернового господарства до потреб світового ринку та під-
вищенням загальної культури землеробства. Останньому сприяв поступо-
вий перехід до багатопілля поміщицьких і почасти селянських господарств»
(с.73). Завершується розділ детальним вивченням виробництва і поширен-
ня сільськогосподарської техніки. Історики зауважують, що загалом рівень
механізації сільського господарства в Російській імперії був дуже низьким
порівняно з країнами розвиненого капіталізму. За обсягом виробництва
сільгосптехніки такі держави, як США, Німеччина, Великобританія та інші
були далеко попереду. Випуск складних машин тільки започатковувався.
За оцінкою підприємницьких кіл, промисловість України не змогла при-
стосуватися до вимог ринку й успішно конкурувати з іноземними фірмами
(с.78). Так, дійсно через постійно зростаюче малоземелля та надлишок віль-
них робочих рук упровадження нових досягнень техніки у сільськогоспо-
дарське виробництво Російської імперії постійно утруднювалося. Крім того,
негативно впливали на цей процес недостатність фінансування та техноло-
гічна відсталість Росії.
Другий розділ («Продовольчі ресурси України і світу») – ключовий в іс-
торичному дослідженні. При аналізі хлібних ресурсів України і світу дослід-
ники відзначають, що країни Західної Європи за високої врожайності зерна
ще й завозили пшеницю та продукти її переробки у величезних кількостях з
інших континентів: «Останнє зайвий раз свідчить про високий життєвий рі-
вень населення цих країн, його фінансові можливості» (с.100). Здійснивши
докладний аналіз внутрішнього споживання збіжжя, урожайності хлібних
культур та вмісту клейковини у пшеницях України та ряду країн світу, іс-
торики дійшли закономірного висновку, що «борошно з української пшени-
ці за своїми властивостями мало високий рейтинг на світовому хлібному
ринку» (с.130). При аналізі ресурсів тваринництва автори відзначають, що
вони стихійно спрямовувалися в русло екстенсивного розвитку зернового
землеробства з подальшим виснаженням ґрунтів. За цих обставин ціни на
м’ясні продукти на головних споживчих ринках Російської імперії підви-
щилися за 1902–1911 рр. в оптовому продажу на 50%, а в роздрібному – на
65% (с.131). Ретельно простеживши розвиток ресурсів тваринництва як у
провідних країнах світу, так і в Російській імперії й, зокрема, в українських
губерніях автори дійшли висновку, що становище в різних галузях тварин-
ництва України було неоднозначним. За зростаючої чисельності населення
поголів’я великої рогатої худоби на одну людину з кінця ХІХ ст. зменшувало-
ся. Розорювання степу і пасовищ призвело до занепаду вівчарства. Значно
сприятливішою була ситуація у свинарстві та птахівниц тві, продукція яких
вивозилася у великих обсягах за межі України (с.145).
Досліджуючи цукрові ресурси України і країн світу, автори ретельно
аналізують як динаміку виробництва, так і обсяги подушного споживання
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
216 Рецензії
цукру. На їх думку, зростання споживання стримувалося передусім високи-
ми цінами, що було наслідком фіскальної політики уряду та деяких інших
причин. Автори стверджують, що «з розвитком й удосконаленням техніки
цукрового виробництва в Україні ціни на солодкий продукт потроху знижу-
валися, проте залишалися дуже високими порівняно з експортними, навіть
без урахування акцизу» (с.152).
В останній частині другого розділу історики аналізують обсяги вироб-
ництва в Україні рослинної олії, продуктів садівництва, виробничий по-
тенціал бджільництва. Заслуговує схвалення здійснене авторами копітке
вивчення розвитку таких галузей сільського господарства, як виноробство,
ґуральництво та пивоваріння. Вельми цінні наведені дані щодо динаміки
споживання алкогольних напоїв. Справляють враження сюжети з розвитку
хмелярства та виробництва тютюну.
Істотний науковий інтерес представляє третій розділ дослідження, котрий
цілковито присвячено світовому сільськогосподарському ринку у другій поло-
вині ХІХ – на початку ХХ ст. Автори відзначають, що у цей період неабияк при-
скорився розвиток продуктивних сил, що небувало стимулювало міжнародний
товарний обмін на планеті. У розвинених країнах світу було створено доско-
налу промислову інфраструктуру сільського господарства. З’явилися оснащені
новітньою технікою численні елеватори і зерносховища, розгалужена заліз-
нична й шосейна мережі, облаштовані для експорту й імпорту морські порти
та пароплави з холодильними системами для швидкопсувних продуктів.
У першому підрозділі цього розділу дослідники ретельно аналізують
економічне становище кожної європейської країни, всебічно вивчають про-
довольчий баланс, обсяги виробництва продуктів харчування, місткість хліб-
ного ринку та масштаби імпорту збіжжя з інших країн. Головною заслугою
науковців тут є розкриття обсягів участі кожної європейської країни у між-
народній хлібній торгівлі. Наступний підрозділ висвітлює зростання значен-
ня Американського континенту на світовому продовольчому ринку. Автори
твердять, що «розорювання цілинних родючих земель у країнах Північної
Америки, прокладання протягом декількох десятиліть розгалуженої заліз-
ничної мережі, широке використання сільськогосподарської техніки та впро-
вадження меліорації на заболочених землях – усе це призвело до колосально-
го зростання хлібного збору й інтенсивного розвитку тваринництва. А прямі
пароплавні лінії зі стабільними рейсами та дешевими фрахтовими ставка-
ми надзвичайно стимулювали експорт продовольства в Європу з Канади та
США» (с.217). Третій підрозділ розповідає про експорт сільськогосподарської
продукції з інших заокеанських країн. Дослідники вказують, що протягом
тривалого часу вивіз продуктів зернового господарства і тваринництва з ан-
глійських колоній, розташованих у басейні Індійського океа ну, був не дуже
помітним. Але відкриття Суецького каналу в 1869 р. значно скоротило шлях
від них до Європи. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Індія, Австралія і
Нова Зеландія вивозили сільськогосподарську продукцію у країни Західної
Європи й почасти Близького і Середнього Сходу вже в знач них обсягах, за-
гострюючи конкуренцію з виробниками Російської імперії, Американського
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
217Рецензії
континенту та Балканського півострова. Останній параграф розділу присвя-
чено аналізу споживчих ринків Близького й Середнього Сходу та Північної
Африки. При дослідженні цього аспекту автори звернули увагу на той факт,
що купівельна спроможність споживачів Близького Сходу через бідність пе-
реважної частини населення була обмеженою. Проте в умовах гострої кон-
куренції на продовольчих ринках Європи виробники сільськогосподарської
продукції різних країн все частіше звертали свої погляди на ринки Близького
і Середнього Сходу. Загалом розділ повністю розкриває стан світового ринку
сільськогосподарської продукції у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.,
читається він із великим інтересом і містить значну кількість цікавих фак-
тів, які досі залишалися поза увагою переважної більшості дослідників.
Найважливіший за змістом – четвертий розділ монографії, в якому
ретельно досліджено експорт продуктів сільського господарства з України
(1861–1914 рр.). Саме тут автори спочатку простежили динаміку експорту
хлібних продуктів з українських земель. На думку науковців, «організація
експортної хлібної торгівлі в Російській імперії характеризувалася протягом
усього досліджуваного періоду стихійністю, низьким рівнем ефективності з
елементами безладдя й хаосу на шляхах транспортування. За великим роз-
рахунком, у ній не було нічого спільного з експортом зерна і продуктів його
переробки з США» (с.268). Важливо й те, що було проаналізовано динаміку
експорту з українських губерній збіжжя та хлібопродуктів не лише через
морські порти, а й суходолом (с.298, 302–306, 311, 313–314). Крім того, авто-
ри за даними біржових комітетів визначили експортерів хліба через чорно-
морсько-азовські порти (с.318) та простежили участь італійського комерцій-
ного флоту в торгових оборотах з Україною в 1913 р. (с.320).
У наступному підрозділі («Експорт продуктів тваринництва і птахівниц т -
ва») на підставі залучення широкого кола джерел детально характеризуєть-
ся динаміка вивозу з українських земель Російської імперії як великої рога-
тої худоби, так і коней, свиней, домашньої птиці й продуктів птахівництва.
Науковці справедливо відзначають, що «безоглядне розорювання степу, ви-
гонів та пасовищ і скорочення кормової бази гальмувало розвиток тварин-
ництва, негативно впливало на обсяги експорту» (с.321). Безумовно, швидке
зростання вартості землі впливало на розвиток тваринництва, стимулювало
сільськогосподарських виробників переходити від випасу великої рогатої ху-
доби до стійлового господарства. Процес формування ринку продуктів тва-
ринництва спричинив появу значної кількості посередників, котрі негативно
впливали на ціноутворення. Автори з цього приводу пишуть, що «представни-
ки скотарської галузі сільського господарства докладали зусиль до встанов-
лення безпосередніх комерційних зв’язків між українськими виробниками
м’яса і німецькими споживачами в обхід варшавських і брестських посередни-
ків-спекулянтів. Унаслідок засилля останніх прибуток власників тваринниць-
ких господарств часто зводився нанівець» (с.322). Необхідно визнати, що таке
становище ніяким чином не сприяло зростанню товаризації тваринництва у
сільськогосподарській галузі України. Крім того, міське населення неодноз-
начно ставилося до вивозу продуктів тваринництва. Зокрема, представники
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
218 Рецензії
великих міст, ураховуючи низьку купівельну спроможність переважної біль-
шості мешканців, висловлювали засторогу щодо вивозу великої рогатої худоби
та інших тварин на зовнішні ринки (с.328). Влада не квапилась усувати по-
середників із ринку продуктів тваринництва. Так, це давало змогу хоч якось
задовольнити доволі неплатоспроможний внутрішній попит, уникнувши зна-
чного розриву в цінах на хлібопродукти та продукти тваринництва, однак це
не сприяло зростанню експортного потенціалу регіону і гальмувало входжен-
ня підросійських земель України до орбіти світового ринку.
Надзвичайне зацікавлення викликає наведений істориками матеріал з ди-
наміки експорту продуктів птахівництва. Зокрема, указується, що «завдяки своїм
прекрасним смаковим якостям українська птиця користувалася великим попи-
том у країнах Західної Європи й навіть Африки, куди її переправляли торгов-
ці Великобританії. Проте в найбільших обсягах вона надходила до Німеччини,
де відгодовувалася нашим же фуражним зерном. Агенти німецьких імпортних
фірм закуповували в Україні збіжжя, змішували його з висівками і безмитно
вивозили для своїх сільських господарів. Результат був такий, що Німеччина
мала і дешеву птицю, і дешевий корм. Водночас зростав вивіз за кордон живих і
забитих курей, качок та індиків. У 1912 р. з Російської імперії було вивезено на
зовнішні ринки 763 тис. пудів забитої домашньої птиці» (с.331). Окрема увага в
підрозділі приділена експорту яєць та інших продуктів птахівництва.
У третьому підрозділі на високому фаховому рівні проаналізовано екс-
порт цукру з українських земель. Заслугою дослідників є не лише визначен-
ня обсягів вивезення цього солодкого продукту до інших регіонів Російської
імперії (с.337), а й наведення даних щодо вивозу цукру на світовий ринок
(с.338, 340, 342, 344). Узагальнюючи дані, автори доходять слушного виснов-
ку, що «цукробурякова промисловість України наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст. забезпечувала цінним харчовим продуктом потреби як внутрішнього
ринку Російської імперії, так і, почасти, ряду країн Західної Європи й Азії.
Експорт цукру з України на світовий ринок в останній четверті ХІХ ст. і,
особливо, на початку ХХ ст. майже безупинно зростав і досяг у 1911/1912 рр.
близько 9/10 від усього вивозу цього продукту з Російської імперії. Найбільш
привабливими для російських експортерів цукру були ринки Туреччини,
Ірану тощо. Проте реалізація цукру на зовнішніх ринках супроводжувала-
ся гострою конкурентною боротьбою з комерсантами Німеччини, Австро-
Угорщини, Франції та деяких інших країн, підприємства яких мали пере-
ваги щодо собівартості виробництва цього продукту» (с.345).
Наприкінці розділу автори подають матеріал про експорт з України таких
продуктів сільського господарства, як олійні культури, кормові трави, фрук-
ти й овочі, спирт і вироби з нього, тютюн, хміль, деревина тощо. Із великим
інтересом дізнаємося, що «на початку ХХ ст. близько 80% спирту й виробів
з нього вивозилося з Російської імперії на ринки Близького Сходу і найпер-
ше в Туреччину через Одеський порт. Українським експортерам доводилося
конкурувати тут з австрійськими комерсантами. Попри деякі ускладнення,
наш спирт домінував на турецькому ринку та в ряді країн Балканського пів-
острова. Сербія споживала винятково український спирт. Крім того, спирт з
Укр. іст. журн. – 2011. – №6
219Рецензії
України вивозився у Салоніки та інші міста Греції, а також Єгипту» (с.348).
Справляє враження наведений істориками факт, що «виготовлені з вітчизня-
ного тютюну українські цигарки користувалися високою репутацією на сві-
товому ринку внаслідок своєї доброякісності і відносної дешевизни. З ними
повсюди конкурували цигарки, вироблені в Єгипті, Туреччині та інших кра-
їнах. У значних обсягах український тютюн вивозився і на ринки європей-
ських країн» (с.348). Наведені дані засвідчують, що в минулому українське
виробництво тютюну не лише повністю задовольняло внутрішній попит, а й
мало значний експортний потенціал. Наприкінці праці автори наводять дані
щодо вивозу з України на зовнішні ринки хмелю та деревини.
Висновки до монографічного дослідження відрізняються чіткістю і лако-
нічністю. Вони мовби «пронизують» увесь текст праці й повністю випливають
з її змісту. Автори відзначають, що «втягування українського села у світовий
товарооборот, безперечно, позитивно впливало на розвиток продуктивних
сил, але цей процес виявився уповільненим. Навіть на початку ХХ ст. проша-
рок заможних сільських господарів був надто нечисельним. За обставин, ко-
ли сільські виробники через негаразди в організації експортної торгівлі втра-
чали близько чверті вартості продуктів землеробства, складно щось говорити
про нагромадження у селі капіталів, формування національної сільської бур-
жуазії, прискорену модернізацію виробництва» (с.364). На думку дослідни-
ків, нестримний вивіз на зовнішні ринки зерна гальмував розвиток тварин-
ництва, перехід до інтенсивного господарювання на землі. через загальну
технологічну відсталість Російської імперії переважна більшість населення
продовжувала існувати за рахунок сільськогосподарського промислу, де,
за оцінкою тодішньої преси, «гірше хлібороба ніхто не оплачувався» (с.365).
Загалом рецензована монографія має великий евристичний потенціал. Вона
насичена ретельно дібраним цифровим матеріалом, котрий подано у значній
кількості таблиць, кожна з яких має відповідне наукове обґрунтування.
Підсумовуючи, слід зазначити, що фундаментальна праця О.П.Реєнта
та О.В.Сердюка побудована на стику різних соціальних наук, серед яких
історія України, всесвітня історія, історія економіки та економічної думки,
розміщення продуктивних сил, міжнародна економіка, економіка сільсько-
го господарства, історія світової торгівлі, міжнародне право та ін. Саме тому
вона має надзвичайну наукову цінність. Проблеми, порушені дослідниками,
мають неабияке значення та актуальність для подальшого розвитку еконо-
мічного потенціалу України, визначення перспектив інтеграції до світового
економічного простору. На нашу думку, ця книга буде цікавою не лише про-
фесійним історикам, економістам та правознавцям, а й студентській молоді,
яка опановує відповідний фах у галузі гуманітарного знання.
В.Ф.Солдатенко (Київ),
О.І.Гуржій (Київ),
В.Б.Молчанов (Київ)
|